1.2.1. Сутність глобалізації з позицій глобалізму

З’ясування сутності глобалізації сьогодні спровокувало низку

дискусій у загальнопланетарному масштабі, в межах яких осмислю-

ються теоретико-методологічні засади розуміння змісту даної кате-

горії та формуються відповідні наукові школи й напрями.

З позицій різних методологічних розвідок глобалізація сьогодні

характеризується певною  “заяложеністю”,  “надокучливістю”,  адже

кожен із дослідників вкладає в це поняття своє розуміння, яке на да-

ний момент йому здається найбільш адекватним. Відповідно до цього

на сьогодні визначень глобалізації майже стільки, скільки й авторів,

які пишуть про неї. А це породжує певну плутанину в розумінні да-

ного поняття, що є неприпустимим у контексті формування єдиного

концептуального погляду на цю проблему. Отже, виходячи з того, що

поняття “глобалізація” за останні роки стає одним із найбільш попу-

лярних термінів у різних сферах суспільного знання, а система єди-

них поглядів щодо його розуміння й досі не сформувалась, доцільність

приведення їх до спільного знаменника є очевидною.  Це все дає

підстави говорити про необхідність застосування так званого між-

дисциплінарного підходу до розгляду різноманітних аспектів глоба-

лізації у всіх сферах суспільного життя.

Слід відзначити, що глобалізація як соціальне явище в різних

дослідницьких традиціях розглядається з різних сторін. Ряд учених у

межах своїх теоретичних розробок намагаються концептуально роз-

крити можливі “негаразди та суперечності даного процесу”, побачи-

ти нездоланні труднощі і кризові ситуації, запропонувати свої мето-

ди їх подолання або пом’якшення. Така невирішеність значної низки

питання, на нашу думку, обумовлена теоретичною незрілістю глоба-

лістики як окремої галузі наукових досліджень. Більше того, на сьо-

годні поляризація суспільної думки стосовно оцінки глобалізації на-

стільки реальна, що вона ставить під сумнів можливість цілісного

теоретичного бачення змісту глобалізації.

Звичайно, глобалізація, як і будь-який інший історичний про-

цес, має як позитивні, так і негативні сторони, несе в собі не лише

переваги, але й значні недоліки Тому в межах цих двох параграфів

ми спробуємо розкрити її сутність в контексті глобалізму та антигло-

балізму. Щоб відповісти на ці питання, доцільно розкрити сутність42 43

феномену глобалізації з позицій цих двох підходів. Дана проблема

виступала предметом спеціального аналізу в працях окремих вчених,

розгляд концепцій яких дав змогу вибудувати нам логіку досліджен-

ня проблеми в межах даного параграфу.

Слід відзначити, що незважаючи на те, що риторика глобаль-

ності вживається протягом багатьох століть, вперше тема глобалізації

(глобальності, якщо бути точнішим) як окрема наукова проблема заз-

вучала на початку 60-х рр. ХХ ст. саме в економічних науках. Веб-

стерський словник 1961 р. є першим виданням, у межах якого було

концептуально розкрито поняття “глобалізму” та “глобалізації”.

У методологічному плані проблема глобалізації чітко увираз-

нилась з кінця 80-х рр.  ХХ ст. і на середину 90-х рр. вона набула

могутніх наукових позицій,  точніше вона отримала статус модної

проблематики. До прикладу, на 1994 р. лише у США нараховувалось

34 книги, назва яких включала термін  “глобалізація” та відповідні

родові поняття, причому перша з них датувалась 1987 р. У 1999 р. в

книжковому Інтернет-магазині пропонувалось уже 415 книг з глоба-

лізації 453, с. 194].

Незважаючи на численні спроби вчених дати чітке концеп-

туальне визначення змісту поняття  “глобалізації”, воно й досі ли-

шається методологічно суперечним,  оскільки має досить розмитий

семантичний зміст. Так, на думку Н.Косолапова, “глобалізація являє

собою якісно самостійну, складну систему явищ та відносин, цілісну

в її системності, але внутрішньо суперечливу” [169, с. 70].

Особливе значення в контексті з’ясування сутності поняття

глобалізації належить дослідженням, присвяченим аналізу співвідно-

шення глобалістики та глобалізації. Для багатьох учених надзвичай-

но важливим є питання про первинність явища глобалізації чи появу

глобалістики як науки,  в межах якої сформувалось дане поняття.

Зокрема,  російський учений М.Чешков доводить вторинний харак-

тер глобалізації по відношенню до глобалістики, адже “глобалізація

є такою, якою її творить глобалістика” [396, с. 52]. Таким чином, уче-

ний розмірковує над глобалізацією через призму глобалістики, дово-

дячи тим самим, що цей процес є не об’єктивним, а виключно штуч-

ним [396, с. 52].

Останні два десятиліття показали, що в дослідженні окремих

аспектів розуміння глобалізації первинними визнаються два основні:

економічні та культурні фактори, що, у свою чергу, робить вкрай су-

перечливим сам процес зародження глобалістики. Відповідно до цього

проблема глобалізації конструюється на рівні суспільної свідомості,

саме це і складає в межах окремих дослідницьких підходів зміст на-

уки глобалістики. Саме глобалістика як наука має внутрішній потен-

ціал для того, щоб виробити збалансоване уявлення про глобаліза-

цію, а для цього вона повинна мати концептуально-збалансовані мож-

ливості для спрямування своїх теоретико-методологічних засад на

дослідження сутності глобалізації.

Важлива роль у контексті з’ясування сутності глобалізації на-

лежить розмежуванню категорій “глобальності” та “транснаціональ-

ності”. Такого підходу, зокрема, дотримується М.Л.Чешков, який під

транснаціональністю розуміє момент, аспект глобалізації з її просто-

рами [397, с. 28].

Дещо інша позиція у розумінні такого розмежування належить

У.Беку, який ототожнює транснаціональні форми з інтернаціональ-

ними, макрорегіональними, внутрішньонаціональними” [22, c. 123].

Відповідно до цього глобалізація розглядається через її багато-

значність та багаторівневість конкретності форм існування.

На особливу увагу в контексті даного дослідження заслуговує

підхід відомого американського дослідника П.Ратленда, висловле-

ний ним у виступі на конференції  “Десять років після розпаду Ра-

дянського Союзу”, що проходила в одному із Лондонських універси-

тетів у 2001 р., де ним вперше було поставлено питання, чи насправді

глобалізація сьогодні є глобальним процесом. На думку вченого, це

пов’язується з тим,  що сьогодні глобалізація насправді торкнулась

лише окремих сфер суспільного життя, що стосується, зокрема, “світо-

вих інформаційних мереж, банківської фінансової сфери, діяльності

транснаціональних корпорацій, що в геополітичному плані обмеже-

не ореолом найбільш розвинених держав” [290,  с. 17].  П.Ратленд

навіть не приймає на користь глобального характеру глобалізації

свідчення того, що остання приводить до “розмивання національних

кордонів, які рухнули під натиском глобалізаційних процесів, і що

національна держава сьогодні відмирає  (свідченням чого є загаль-

ноєвропейські об’єднання в рамках ЄС, які завдяки введенню єдиної

валюти демонструють межі інтеграції)”. Виходячи з цього дослідник

абсолютно переконаний,  що глобалізація скоріше за все супровод-

жує “активізацію, а не затухання національних тенденцій розвитку”.

Синтезуючи своє бачення глобалізації, П.Ратленд абсолютно пере-

конаний, що з її приходом “розуміння історії людства змінилося син-

хронним баченням, яке фіксує події одночасно, не розділяючи їх про-

стором та часом, адже глобалізація зосереджена на інтеграції в ре-

альному часі… її сутність якраз і являє та революція в технології

засобів зв’язку,  котра відміняє історичний час,  а певною мірою і

простір” [290, с. 15].44 45

Як уже зазначалося, дослідження сутності глобалізації та роз-

криття її теоретико-методологічних засад має міждисциплінарний

характер, що тим самим підтверджує неможливість розкриття її змісту

з точки зору лише науки глобалістики. Особливо важлива роль у з’я-

суванні сутності глобалізації належить напряму економічної соціо-

логії, методологічною базою якого є праці таких дослідників, як М.Ве-

бер, Т.Веблен, Е.Дюркгейм, К.Полані та ін. Саме в межах цих праць

вперше в історії розвитку науки було здійснено соціологічне обґрун-

тування сутності процесів глобалізації. В межах даного підходу прихід

глобалізації розглядався через концепцію мережевого розвитку, ви-

никнення нових соціально-економічних методів господарювання.

Не менш важливе значення в контексті з’ясування сутності гло-

балізації належить школі міжнародної політичної економії, яка набу-

ла особливого розвитку в англосаксонських країнах. Більшістю до-

слідників, які представляють даний напрям, сутність глобалізації роз-

кривається через взаємозв’язок економіки та міждержавних відно-

син. С.Стрендж, Е.Хеллайнер, Р.Андерхілл, Ф.Черні, Л.Вейс, Т.Пем-

пел, Т.Скопол, П.Евене, Д.Хелд, П.Катценштайн ставлять питання,

якою мірою зовнішня політика впливає на світогосподарські проце-

си і тим самим приводить до утвердження єдиних стандартів сус-

пільно-економічного та політичного розвитку.  Відповідно до цього

ними ставиться питання про формування єдиного глобального, еко-

номічного, політичного та культурного простору, який, у свою чергу,

має привести до становлення нового світогосподарського порядку.

У контексті з’ясування внутрішньої сутності явища глобаліза-

ції цінною є концепція,  представлена професором Паризького уні-

верситету політичних досліджень Б.Баді, яка відповідним чиною ілю-

струє три основні виміри феномена глобалізації: 1) глобалізація - це

процес, що розвивається протягом багатьох століть; 2) глобалізація

означає гомогенність світу, життя за єдиними принципами, сповіду-

вання єдиних цінностей, прагнення все універсалізувати; 3) глобалі-

зація - це визнання зростаючої взаємозалежності, головним результа-

том якої є підрив, руйнування національно-державного суверенітету

під натиском дій нових факторів загальнопланетарної сцени - глобаль-

них фірм,  релігійних угруповань,  транснаціональних управлінських

структур  (мереж) [442, с. 54]. Таким чином, ученим у межах даного

підходу вдалося синтезувати основні умови та фактори в практично-

му та теоретичному плані, які розкривають зміст як сутності, так і

явища глобалізації.

Розкриваючи семантичний зміст поняття глобалізації, Б.Бут-

рос-Галі, у свою чергу, довів існування не однієї, а кількох глобалі-

зацій (інформаційної, епідеміологічної, економічної та фінансової) і

вказав на її особливий дискурс у сучасній науці, який привів до по-

яви у глобалізації власного базового концепту. Це, у свою чергу, дало

вченому підстави стверджувати про три дискурси глобалізації, а та-

кож відповідно і три ракурси її предметизації,  зокрема:  соціально-

економічний -  економічна глобалізація  (глобалізація розглядається

передусім як інтеграція ринків, націй-держав та технологій); соціаль-

но-політичний - політична глобалізація (глобалізація включає розумін-

ня таких концептів, як всесвітній демократичний уряд, перспективи

становлення глобального громадянського суспільства, яке має загальні

правові принципи та норми); соціокультурний - культурна глобаліза-

ція, яка висуває на передній план проблему мультикультуризму та

міжкультурних комунікацій у зв’язку з появою новітніх науково-тех-

нічних та соціальних нововведень [456].

Особливо важливою у розумінні змісту даної проблеми в ме-

жах французької науки є праця Ж.-К.Ле Дюжі, яка дала змогу автору

згрупувати бачення глобалізації у три окремі напрями:

1. Ліберальний напрям. Глобалізація розглядається як об’єктив-

ний процес та важливий феномен, що сприяє підвищенню економічної

та соціальної ефективності. В межах даного напряму акцентується

увага на розвитку конкуренції на наднаціональному рівні, яка спря-

мована на підвищення ефективності та рентабельності.

2. Марксистський інтернаціоналізм. Даний напрям ґрунтується

на ідеях К.Маркса про інтернаціоналізм та формування світового

робочого класу, яке має забезпечити досягнення його фундаменталь-

них цілей. Відповідно до цього глобалізація розглядається як процес

мирних переговорів між національними групами робочого класу,  а

також продовження класової боротьби на наднаціональному рівні.

3. Культурологічний напрям. Глобалізація в межах даного на-

пряму розглядається як форма кризи національних культур, зіткнення

історичних спільностей людей. Мова передусім йде про концепцію

“схрещення культур”, яка реально протистоїть концепції збереження

“чистоти культури”. Це, у свою чергу, свідчить про те, що даний на-

прям не враховує об’єктивних процесів еволюції світової культури

[453].

На особливу увагу в межах даного аналізу заслуговує розумін-

ня глобалізації, запропоноване американським ученим А.Гідденсом,

який розглядає її через призму родового їй поняття глобальності. Так,

“глобальність”  у найзагальнішому розумінні являє собою єдність

світу, в якому окремі регіони стають взаємопов’язаними і взаємоза-

лежними. Така взаємозалежність може бути визначена як “інтенсифі-

кація світових соціальних відносин, які пов’язують віддалені райони

таким чином, що місцеві події формуються під впливом подій, які46 47

відбуваються за багато миль і навпаки” [450,  с. 64]. Фактично тут

йдеться про ототожнення глобалізації та регіоналізації, що цілком

характерне для американської школи глобалістики. З цього приводу

майже тотожне бачення висловив М.Ватерс у праці “Глобалізація”,

лише з однією відмінністю, він виділить окрему сферу розгортання

глобалізації - культурну, яка начебто впливає на всі сфери людської

життєдіяльності в загальнопланетарному масштабі. На думку М.Ва-

терса, глобалізація являє собою  “знаково-символічний обмін, який

виходить за окремі етнічні та географічні кордони, адже в першу чергу

це соціальний процес, в якому тиск географії на соціальні та куль-

турні заходи знижується,  а самі люди дедалі більшою мірою усві-

домлюють це зниження” [47, с. 100].

Цілком у руслі американської школи глобалістики розуміє гло-

балізацію У.Андерсон, який прокламує її як процес, що неможливо

уникнути, розуміючи під ним “прискорено змінювальну систему си-

стем”, яка приводить до політичних, культурних та навіть біологіч-

них перемін” [426, с. 210]. Тому, на думку вченого, в умовах глобалі-

зації досить важко віднайти шляхи подолання суперечливого проце-

су зростання взаємозв’язку та взаємозалежності між народами. Відпо-

відно до цього У.Т.Андерсон вбачає в глобалізації “потік конвергую-

чих сил, які створюють істинно єдиний світ, цей факт сьогодні усві-

домлюється все більшою кількістю людей, що є свідченням того, що

живуть вони вже у “першій глобальній цивілізації”. Тому для автора

процес глобалізації не тільки зворотний, але й необхідний, оскільки

це певна культурна система, яка дає змогу передавати та взаємообмі-

нюватись знаннями не лише між поколіннями, а й між народами. Гло-

балізація таким чином приводить до національної відкритості,  ос-

новним інструментом якої є вирішення проблем герменевтики,  які

забезпечують усесторонні зв’язки та усесторонню залежність між

націями. Отже, це свідчить про те, що в умовах глобалізаційних про-

цесів змінюється все, в тому числі і культура, як “обмін символами”

вона приводить до зникнення традиційних кордонів та появи нових

зв’язків,  оскільки вона являє собою нову систему,  яка керує всіма

світовими процесами.

З точки зору американських учених процес глобалізації як та-

кий не має певного однозначного розуміння, і тому неправильним є

висувати до нього певні вимоги. Так, на думку Р.Робертсона, глоба-

лізація не обов’язково має бути позитивним або негативним явищем,

адже вона забезпечує лише системність світу і це її основна цінність

[294, с. 217]. Саме в такому ракурсі здійснив своє дослідження аме-

риканський учений І.Валлернстайн. На його думку, предметом гло-

балізації виступає світ у цілому, так звана його “безшовна цілісність”.

Тому глобалізація як світоцілісність є неподільною на окремі само-

достатні частини та сфери, але навряд чи можна погодитись з тим,

що відповідні типи суспільних відносин втратили свої предметні особ-

ливості в умовах даного явища. Так,  на думку вченого, майже всі

явища об’єктивної дійсності в умовах глобалізації позбавляються

своєї предметності та самодостатності, оскільки вони виступають як

частина цілого та механізм, який забезпечує цю цілісність. Більше

того, на думку І.Валлерстайна, “глобалізація не є повноцінним тео-

ретичним поняттям”, адже єдине, в чому вона корисна, то це лише в

“ролі риторичної фігури” [45, c.120].

На думку відомого німецького дослідника У.Бека, глобаліза-

ція являє собою  “об’єктивний процес, який сам по собі не лише не

загрожує ніякою катастрофою, але може вирішити ряд назрілих со-

ціальних, політичних т а культурологічних проблем людства” [23,

c. 124]. Досить цікавим, хоча й метафоричним, є розуміння глобалі-

зації професором М.Мендельбаумом із університету Джона Гопкін-

са. На його думку, “глобалізація - це стрімкий біг на 100 метрів, який

повторюється знову і знову, і не важливо,  скільки разів ти виграв,

тобі доведеться бігти й наступного дня, і якщо ти програєш всього

лише одну соту секунди, це все одно, що програти цілу годину” [443,

c. 11].

У межах європейської науки глобалістики глобалізація розгля-

дається у взаємозв’язку із сучасними інтеграційними процесами,

більше того, з позиції окремих вчених глобалізація являє собою най-

вищу форму соціальної інтеграції. Доцільність соціальної інтеграції,

на думку С.Райсміта,  пов’язується з необхідністю створення такої

форми організації людської життєдіяльності, яка базується на повазі

прав та фундаментальних свобод людини, на культурній та релігійній

багатоманітності, соціальній справедливості, урахуванні особливих

потреб окремих груп [451, c. 29]. Тобто в цьому плані глобалізація є

таким типом суспільного розвитку, який дозволяє здолати проблему

злиденності та нерівності, адже більшість пов’язують їх із надмірним

зростанням кількості населення в розвинених країнах, де глобаліза-

ція як процес має це вирівняти. Так, зокрема, колишній президент

Світового банку Роберт Макнамара вважає, що глобалізація в су-

часному світі виконує коригувальну функцію, оскільки “розвинений

світ споживає значно більше на душу населення, ніж ті країни, які

перебувають на етапі розвитку”,  а це,  у свою чергу, визначає не-

обхідність скоригувати усталені норми споживання так, щоб знизи-

ти екологічну небезпеку, забезпечивши тим самим стійкий розвиток

усіх жителів планети [451, c. 23].48 49

Саме тому цілком логічною є думка П.Дракера, згідно з якою

глобалізація в її нинішній формі відповідає інтересам багатих, роз-

винених держав. Це підтверджує і західний принцип гедонізму, коли

всі зусилля західної спільноти були спрямовані на відстоювання своєї

могутності шляхом захисту свого суперспоживання [444]. Сьогодні

немає сумніву в тому, що проблема споживання буде однією із клю-

чових у ХХІ ст., адже бідні держави вкрай потребують збільшення

споживання, щоб задовольнити свої основні потреби.  Проте це не

просто зробити, оскільки соціально-економічна, політична та еколо-

гічна ситуація є вкрай несприятливою і принципово різною для кож-

ної країни. В результаті цього зростає розрив між багатими та бідни-

ми країнами,  а нерівномірне використання світових ресурсів може

привести до того, що ключовим опонентом західної парадигми роз-

витку може стати Китай, Індія, Іран і, можливо, Росія. Гіпотетично

багаті держави могли б піти на обмежене споживання. Проте тут зав-

жди актуальною лишатиметься проблема соціально-економічної, полі-

тичної та екологічної справедливості, яка пов’язується з можливістю

побудови нового світового порядку та майбутніх відносин між окре-

мими країнами. При цьому слід відзначити, що тут єдиним принци-

пом стає лише розрахунок як універсальний засіб досягнення все-

загального благополуччя для окремої країни.

На особливу увагу в контексті даного дослідження заслуговує

концепція сенегальського дослідника Хакім-бен-Хам-муда, якому, у

свою чергу, вдалося сформулювати основні теоретичні підходи до

глобалізації, що виявились принципово новими для західноєвропейсь-

кої глобалістики.

Функціональний підхід, у межах якого звертається увага на роз-

виток периферії, де глобалізація переважною мірою посилює еконо-

мічну маргіналізацію та соціальний регрес, акцентуючи при цьому

роль національних держав заради спасіння національних економік

від згубного впливу “гібридної” та “космополітичної” глобалізації.

Апологетичний підхід підкреслює роль глобальних ринків у

сучасних інноваційних процесах, а також відповідно до неолібераль-

ної доктрини прагне максимально обмежити втручання держави в

процеси  “космополітичної глобалізації”.

Технологічний підхід особливу увагу приділяє новітнім кібер-

нетичним технологіям як необхідним засобам при виборі “гібридної

глобалізації”, яка дає змогу периферійним країнам інтегруватись у

глобальну економіку, зберігаючи при цьому власну регіональну спе-

цифіку [353].

Підхід Хакім-бен-Хам-муда є особливо цінним у контексті ство-

рення ліберальної моделі глобалізації, яка визначає паритетні прин-

ципи сучасного світового розвитку, тим самим створюючи належні

умови для розвитку національної держави у світі.

У контексті з’ясування методологічної сутності поняття гло-

балізації надзвичайно цінним є підхід, запропонований відомим бол-

гарським ученим В.В.Златевим. На думку вченого, визначаючи зміст

даного поняття принципово необхідно розмежувати категорію гло-

бального та міжнародного, адже тут завжди виникає питання: “коли і

з якого часу можна говорити про вихід деяких суспільних зв’язків та

функцій за межі національних держав як про феномен глобальний, а

не просто міжнародний” [298]. При цьому відповідь вченого є до-

сить простою, міжнародне - це явище, яке характеризує систему відно-

син між окремими державами, а глобальне - це те, що характеризує

єдність у стосунках між окремими регіонами світу, навіть якщо мен-

тально вони не співвідносяться між собою. Тобто тут глобалізація є

процесом, який на певному етапі приводить до інтернаціоналізації

не лише економіки,  але й відповідної моделі суспільного розвитку,

який супроводжується формуванням єдиної системи світового зв’яз-

ку, що змінює і послаблює функцій національної держави, активізую-

чи тим самим появу відповідних транснаціональних,  недержавних

утворень  (прикладом цього можуть бути навіть етнічні діаспори,

релігійні чи екологічні рухи, мафіозні клани).

Аналізуючи зміст підходів до даної проблематики, що пред-

ставлений у сучасній західноєвропейській науці, слід вказати на ти-

пологію парадигм осмислення глобалізації,  запропоновану Я.Н.Пі-

терсом. Такими парадигмами є: “зіткнення цивілізацій”, в межах якої

доводиться, що фрагментація світу є неминучою через існуючі циві-

лізаційні відмінності, якими характеризується та чи інша національ-

на спільнота;  “макдональдизація”, яка характеризує гомогенізацію

культур, що здійснюється транснаціональними корпораціями під гас-

лом модернізації  (вестернізації, європеїзації, американізації і т.ін.);

“гібридизація” характеризує широкий спектр міжкультурних взаємо-

дій, які ведуть як до взаємозбагачення, так і до виникнення культур-

них традицій [466, c. 174]. Таким чином, слід відзначити, що підхід,

запропонований Я.Н.Пітерсом, цілком відповідає модерністській

методології розуміння змісту проблем глобалізації. Проте сучасний

етап дослідження даної проблематики, який, на нашу думку, розпо-

чинається з 2002 р., належить до постмодерністської хвилі, оскільки

тут все частіше глобалізація пов’язується не з економічними та куль-

турними, а безпосередньо з інноваційними факторами. Більше того,

починаючи з 2003 р. у світовій науковій практиці формується нове

уявлення про глобалізацію як всесторонній процес, що замикає на

собі усі сфери людської життєдіяльності і приводить до так званого50 51

цивілізаційного перевороту. І це є принципово важливим з точки зору

розуміння теоретико-методологічних засад сутності глобалізації.

На особливу увагу в контексті з’ясування сутності даного яви-

ща заслуговує низка підходів, яка сформувалась у межах російської

школи. Виокремимо такі з них, які містять найбільшу цінність у тео-

ретико-методологічному та практичному відношеннях. На думку відо-

мого російського вченого А.Неклесси, глобалізація являє собою  “по

суті химеру, на яку працюють провідні інтелектуали людства, забез-

печуючи її необхідним інформаційним середовищем для ефективної

координації дій у масштабах планети, і тому вона дійсно постає водно-

час як життєва субстанція і як інтегральний символ ХХ ст., адже тут

сходиться воєдино економічна інтеграція, всесвітня інформатизація

та транснаціональна комунікація” [236, c. 9].

Відповідно до цього глобалізація розглядається як форма сус-

пільної свідомості, адже, на думку Н.А.Шматко та Ю.Л.Качанова,

виникає вона тоді,  “коли люди розглядають себе як частину дійсно

глобального цілого і відповідно приймають універсальність культур-

них смислів”. Таким чином, глобалізація як форма суспільної свідо-

мості приводить до певних змін у психіці і, відповідно, в моделях

поведінки людей. Це цілком логічно, оскільки “як правило, люди тя-

жіють до ідентифікації себе з якоюсь певною, чітко визначеною ло-

кальністю (етнічно-культурною або, принаймні, географічно-терито-

ріальною) і ці механізми ідентифікації базуються на протиставленні

“свої-чужі” [410, c. 94]. У такому контексті глобалізація приводить

до кризи ідентичності, а відповідно до цього увиразнює потребу по-

шуку нової ідентичності.

Особливий теоретико-методологічний інтерес щодо визначен-

н я сутност і глобалізаці ї має дослідження російського вченого

Г.Ділігенського, який, у свою чергу, зазначає, що саме в умовах гло-

балізації моделі культури, способи життя людей стають більш конкрет-

нішими та образнішими, оскільки завдяки цьому відбувається “роз-

микання групових культурних меж”,  що не може не впливати на

сприйняття умов власного життя,  на формування потреб,  мотивів,

ціннісних орієнтирів людей” [173, c. 53]. Це ще раз підтверджує те,

що певною мірою етико-культурна криза сучасності спричинена по-

явою саме процесів глобалізації.

Відомий російський учений Ю.Шишков досить цікаво нама-

гається показати сутність глобалізації як якісно нової стадії процесу

інтернаціоналізації господарського життя. На основі цього йому

вдається з’ясувати істинні причини величезного техніко-економічного

й соціально-культурного розриву “золотого мільярда” і людства в ціло-

му,  показати,  що при всіх небезпеках,  пов’язаних з глобалізацією,

вона значною мірою не поглиблює розрив між Північчю та Півднем

світового співтовариства, а, навпаки, сприяє його зменшенню [409].

Слід відзначити, що в контексті підходів російських дослідників домі-

нуючим при з’ясуванні сутності глобалізації є економічний аспект.

Саме виходячи із такого контексту М.Г.Делягін розуміє глобалізацію

як  “процес формування т а наступного розвитку єдиного загально-

світового фінансово-економічного простору на базі нових, переваж-

ною мірою комп’ютерних технологій” [92, с. 12].

Досить цікавим з теоретико-методологічної точки зору є аналіз

сутності глобалізації, проведений російським ученим В.С.Єгоровим.

Дане розуміння сутності глобалізації є цікавим саме тому, що воно

включає розкриття основних критеріїв, за якими доцільно ідентифіку-

вати її як процес та окреме явище.  Відповідно до цього,  на думку

вченого,  “глобалізація являє собою процес та явище, яке базується

на теорії самоорганізації  (синергетики) і включає такі процеси, як

відкритість та емерджентність (зненацькість, неочікувана поява),

незворотність такого процесу закладає основу нового бачення світу”

[111, с. 311]. Таким чином, В.Єгоров розглядає глобалізацію в кон-

тексті намагання віднайти джерело космологічної відкритості,  яка

породжує та підтримує всезагальну самоорганізацію, адже, на його

думку, глобалізація має передусім забезпечувати рівноправність, взає-

модоповненість, синергійне взаємопроникнення (яке лежить в основі

механізму всезагальної самоорганізації).

У межах аналізу основних підходів до розуміння сутності гло-

балізації, представлених у межах вітчизняної науки, слід також вка-

зати на працю відомого вченого С.Удовіка “Глобалізація: семіотичні

підходи”, яка відіграє надзвичайно важливу роль щодо констатації

ролі, значення та розуміння глобалізації в українському суспільстві.

Так, на думку вченого,  “глобалізація відіграє роль синхронізуючого

фактора, який забезпечує узгоджено гармонійну взаємодію в межах

та між сферами людського існування” [357, c. 32]. Саме тому, йдеться

далі, під глобалізацією розуміється “становлення та гармонізація ба-

гатомірного та багаторівневого світу, взаємопов’язаного в одних ви-

мірах та гетерогенного в інших, прохід між якими здійснюється зав-

дяки використанню семіотичних методів” [357, c. 36].

Загалом,  починаючи з 2000  р.,  вченими формується новий

підхід до розуміння сутності глобалізації, а саме вони передусім праг-

нуть переосмислити свої погляди,  по-новому прилаштовуючись до

умов розвитку сучасного світу. Проте вчені реально усвідомили, що

єдиним принципом у поясненні змісту глобалізації є теоретична роз-

робка та визначення альтернатив. Саме тому сучасні дискурси про

глобалізацію присвячені розробці основних гіпотетично-образних мо-52 53

делей соціального світу, які начебто мають замінити в майбутньому

національно-державну аксіоматику.  На думку В.І.Толстих, по суті,

сьогодні мова йде про заміну старої та становлення нової парадигми

світоустрою” [345, с. 207].

Таким чином, зроблений нами аналіз доводить, що досліджен-

ня сутності глобалізації в межах окремих наукових шкіл та дослід-

ницьких підходів почасти має суб’єктивний та ментально-регламен-

тований характер. Навіть у межах однієї національної спільноти, як

було показано вище, зустрічається принципово суперечливе ставлення

до даного явища,  не кажучи при цьому про різні транснаціональні

виміри його розуміння, представлені в державно-управлінських тра-

диціях різних наукових шкіл. Це, у свою чергу, позитивно позначається

на теоретико-методологічній базі розвитку державного управління в

умовах глобалізації, адже тут кожна національна спільнота має свої

власні критеріальні імперативи як розуміння змісту даного явища,

так і можливості вибудувати стратегію розвитку своєї управлінської

системи.