7.4. Місце та роль України в сучасних глобалізаційних процесах

Жодна держава у світі сьогодні не може бути ізольованою від

сучасних глобалізаційних процесів, адже в них вона включена в “авто-

матичному режимі”. Тому перед кожною державою постає потреба

інтегруватись у світовий простір,  віднайти своє достойне місце в

ньому та визначити свою роль щодо динаміки глобалізаційного роз-

витку. Переважною мірою процес включення України в сучасний гло-

балізаційний простір має хаотичний, не структурований характер.

Розгортання глобалізаційних процесів з необхідністю вимагає

визначення місця та ролі кожної держави світу в ньому. У сучасному

світі сформовано кілька центрів інтеграції, виходячи із цього прин-

ципово важливо визначити, яку роль у цих центрах займає саме Украї-

на, і яким є передусім ставленнях з боку цих центрів до України без-

посередньо. Прагнення обрати європейський фактор з боку влади на

сьогодні є домінуючим, проте тут відразу ж постає питання, наскільки

цей вектор реально відповідає інтересам України і якою мірою він

впливає на визначення її місця у світових глобалізаційних процесах.

Україна є достатньо відкритою до світових глобалізаційних процесів,

саме тому перед нею має стояти питання про вироблення критеріїв

геополітичної закритості, які б працювали на реалізацію її внутрішніх

інтересів. Україна цілком може собі дозволити таку стратегію глоба-

лізаційного розвитку, оскільки вона володіє достатнім потенціалом,

який дає їй змогу здійснювати незалежну державну політику. Проте

Україна на належному рівні не використовує свій потенціал, а тому

на сьогодні вона не виступає навіть у ролі тимчасового, перехідного

полюса інтеграції для інших держав. В одному з інтерв’ю Президент

України В.А.Ющенко відзначив, що  “наша держава має власні нау-

кові школи, власні унікальні технології. Наприклад, по кількості сер-

тифікованих програм вона входить у десятку провідних країн світу у

сфері інформаційних технологій. У космічній галузі Україна спеціа-

лізується на виробництві ракетоносіїв, забезпечуючи до 10% запусків

космічних апаратів у світі. Унікальним також є ініційований Украї-

ною міжнародний проект  “Морський старт”. Наша держава є світо-626 627

вим лідером у ряді космічних двигунів. У сфері авіабудівництва за

свою шестидесятилітню історію конструкторами створено більше

сотні різних типів та модифікацій літаків, які сьогодні є відомими в

більш ніж 50 країнах світу. Найбільш відомими є транспортні літаки

“Руслан” та “Мрія”, однією із особливостей яких є транспортування

космічних кораблів багаторазового використання... Україна займає

4-те місце у світі по експорту турбін для атомних електростанцій, її

частка на світовому ринку становить 3%, а продукція успішно експ-

луатується в 35 країн світу... наше стратегічне завдання - реалізувати

вітчизняний науково-технічний та виробничий потенціал, стати в один

ряд з розвиненими країнами світу [421].

В умовах глобалізації Україна як і будь-яка інша держава має

альтернативні способи свого функціонування, які визначають її роль

у розвитку сучасного світу. З одного боку, вона може лишатись па-

сивним спостерігачем за розгортанням сучасних глобалізаційних

процесів, з другого - перетворитись на активного гравця, на одного із

суб’єктів управління глобалізаційними процесами. Що стосується

останнього, то певні можливості для цього в Україні сьогодні є. Пе-

редусім це залежить від рівня соціально-економічного та політично-

го розвитку держави, від демократизації сфер суспільного життя та

рівня національної ідентичної управлінської еліти.

Передусім від того,  який спосіб свого позиціонування обере

Україна у найближчій перспективі, залежить технологія реалізації її

державної політики.  Адже якщо Україна достатньою мірою буде

включена у глобалізаційні процеси, то вона матиме можливість ре-

алізувати стратегічні завдання свого розвитку. В противному разі у

неї буде одна можливість - підтягуватись до стандартів розвитку ме-

гадержав  (приймати рішення,  здійснювати реформи за наказом

інших), аби скорочувати розрив у розвитку між ними, жити за їх стан-

дартами. В результаті цього роль України у глобалізаційних проце-

сах буде здебільшого афірмативною.

Передусім відзначимо, що Україна має уникати реалізації полі-

тики ізоляціонізму, оскільки це приведе до нескінченного глобаліза-

ційного шоку, про що вже йшлося вище. А тому державна політика

розвитку України в умовах глобалізації має бути реалістичною і ба-

зуватись на об’єктивних умовах та факторах сучасного розвитку.

На пострадянському просторі Україна займає друге місце після

Росії за чисельністю населення (близько 48 млн) та за обсягами ВВП.

Україна є єдиною державою на пострадянському просторі, де функціо-

нують усі галузі (промисловість (чорна та кольорова металургія, легка

промисловість), машинобудування,  суднобудування,  добувні галузі,

енергетика,  авіабудування та ін.), властиві економіці великої євро-

пейської держави. За територіальними показниками Україна посідає

третє місце після Росії та Казахстану. Україна має достатньо розви-

нену транспортну мережу, яка сприяє її взаємодії з іншими частинами

світу. На пострадянському просторі країна зайняла одну з ключових

позицій у розвитку науки та культури. Не менш важлива роль нале-

жить воєнній сфері України, її армії, яка за багатьма параметрами

сьогодні відповідає розвиненим державам. За геополітичними, еко-

номічними, технологічними та науковими умовами розвитку Украї-

на сьогодні може бути поставлена в один ряд із такими державами,

як Німеччина, Франція, Англія. А тому вона сьогодні має повне пра-

во претендувати на лідерство у різних інтеграційних процесах,  а

відповідно до цього і посідати чільне місце не лише в регіональному

пострадянському, а й глобальному просторі.

Незалежно від того, чи вдасться Україні виробити ефективну

формулу інтеграції у світовий простір і чи знайде вона своє місце в

сучасних глобалізаційних процесах, вона має дбати, аби передусім

бути європейською державою, відкритою для реалізації європейсь-

ких цінностей. Саме такий вектор її позиціонування дасть її змогу

здобути позитивний імідж у світі. І сьогодні для іміджу держави не

обов’язково бути в Європейському Союзі чи входити до Євроатлан-

тичного альянсу,  головне бути європейською державою з чіткими

демократичними цінностями розвитку. Сьогодні у світі можна знай-

ти багато країн, які не входять до відповідних інтеграційних утво-

рень, проте вони є європейським державами.

Місце та роль України у світових глобалізаційних процесах

передусім визначається рівнем включеності національної політичної

та бізнесової еліти в такі процеси. Зокрема, це стосується представ-

лення України на всесвітніх політичних та економічних форумах,

рівня їх активної діяльності у відповідних структурах за межами дер-

жави. Важливим показником такого рівня включеності в глобаліза-

ційні процеси є представлення держав на економічному форумі у

Давосі. Особливо важлива роль належить інтелектуальному розвитку

національної державно-управлінської еліти виходячи з того, наскільки

вона здатна вписатись у глобалізаційні процеси і управляти ними

заради реалізації власних національних інтересів. Незнання євро-

пейських мов, невміння опанувати сучасні інформаційно-комуніка-

тивні технології засвідчує неготовність сучасної державно-управлін-

ської еліти достатньою мірою включитись у глобалізаційні процеси.

Саме національна еліта переважною мірою впливає на визначення

місця та ролі України у глобалізаційних процесах.

Більшість світових експертів, зокрема Ф.Фукуяма, бачить гео-

стратегічну роль України у створенні “чорноморсько-балтійської фе-628 629

дерації, такого собі санітарного кордону, який, по суті, спрямований

на підрив геополітичної та економічної безпеки Росії” [371]. Це,  у

свою чергу, перешкоджає реалізації національних інтересів не лише

України але й інших держав.

Важливим показником визначення місця та ролі України у гло-

балізаційних процесах є її включення у соціально-культурне життя

європейського світу. Це, зокрема, стосується мистецтва, літератури,

спорту, науки. Україна після низки скандалів, які супроводжували її

протягом кінця 90-х та початку 2000 рр., успішно себе репозиціону-

вала завдяки приїзду Папи Римського, перемозі на Євробаченні Рус-

лани, а головною мірою помаранчевій революції, яка в цілому не лише

зробила Україну відомою в усьому світі, але і змінила ставлення до

менталітету української нації, яка сприймалась до цього як така, що

не здатна до радикальних кроків на противагу росіянам-бунтівникам.

Помаранчева революція в Україна в очах світової спільноти стала

свідченням демократичного прориву України, фактором встановлення

вільної та незалежної діяльності ЗМІ, індикатором можливості впливу

українців на процес творення та реалізації державної політики.

Україна,  аби зайняти достойне місце у сучасних геополітич-

них процесах, має налагоджувати стратегічне партнерство не лише з

Росією чи Америкою, але й іншими державами, з якими її геостра-

тегічні інтереси повністю збігаються. Тут йдеться про налагодження

доброзичливих та ефективних відносин з Польщею, Румунією, Угор-

щиною. Сьогодні все більше кристалізується прагнення України до

перетворення на регіонального лідера,  здатного забезпечити про-

цвітання демократії, реалізацію безпеки, стабільності та розквіту в

межах окремого слов’янського регіону.

Фактором спрямованості на глобальну політику світу стали

перші кроки у діяльності Президента України В.А.Ющенка,  який

відразу після інавгурації відвідав Москву, Страсбург та Давос, задек-

ларувавши тим самим нову геополітичну стратегію розвитку Украї-

ни.  Саме це стало реальним підтвердженням того,  що з приходом

нової політичної еліти Україна стала новою, вона сповідує іншу сис-

тему геополітичних цінностей, завдяки цьому вона стала більш зро-

зумілою для західного світу.

Слід особливо наголосити на тому,  що рівень включеності

України у світові глобалізаційні процеси реально не відповідає її

об’єктивним можливостям. А тому її державна політика має базува-

тись виходячи з того, яким чином зайняти свою нішу у світових гло-

балізаційних процесах. Україна може зайняти достойне місце у світо-

вих глобалізаційних процесах лише в тому випадку, якщо віднайде

свій власний шлях розвитку. Таким чином їй вдасться змусити весь

світ поважати себе і з нею рахуватись. Перевагою є вже й те, що Ук-

раїна здобула статус країни з ринковою економікою.

Рівень ставлення з боку світової спільноти до України в умо-

вах глобалізації жодною мірою не визначається її природними ре-

сурсами, а можливостями адаптації цих ресурсів до потреб розвитку

сучасного людства. Саме тому державна політики України має бути

побудована за таким принципом, яким чином використати сучасний

світ, аби той дозволив їй вписатись у глобальну систему відносин,

створивши сприятливі умови для її максимальної реалізації.

Сьогодні ступінь готовності України жити та розвиватись в

умовах глобалізації визначає її місце та роль у світовому просторі, а

отже, і перспективи її впливу на світовий розвиток. Це пов’язується,

зокрема, з тим, чи стане Україна головним геополітичним ньюсмей-

кером у світі, тим, ким вона була наприкінці 2004 р., здійснивши по-

маранчеву революцію, відстоявши своє право на реалізацію демок-

ратії. Відразу ж постає питання, а чи зможе модель української де-

мократії з часом претендувати на модель глобальної демократії у світі.

Україна в умовах глобалізації достатньо екстенсивно розви-

вається, що цілком не відповідає логіці даного процесу. Аби на про-

тивагу цьому здобути відповідну конкурентоспроможність у світі, до-

цільно модернізувати виробничу галузь, особливу увагу приділивши

розробці високих технологій. Це, зокрема, підтверджується тим, що

Україна втричі перевищує показники енергоємності виробництва

порівняно з окремими Європейськими країнами.  Україна в межах

глобального простору представляє одну із його стадій,  такі стадії

розвитку не мають своєї однозначності, оскільки, з одного боку, вони

приводять до руйнування національних кордонів, а з другого, до ефек-

тивної ідеологічної системи захисту національних інтересів.

Наразі для України доцільно оптимізувати систему прийняття

державно-управлінських рішень, виробити ефективні механізми ста-

білізації суспільно-економічного розвитку шляхом здійснення відпо-

відного реформування основних сфер суспільного життя, в тому числі

адміністративної та політичної. Важлива роль у таких процесах на-

лежить політичній т а державно-управлінській еліті,  переважною

мірою, що стосується її рівня національної ідентичності. Безумовно,

глобалізація як об’єктивний процес впливатиме на Україну, проте саме

від державно-управлінської еліти залежить статус України у глобалі-

заційному розвитку,  чи буде вона повноправним т а конкурентним

суб’єктом розвитку сучасного світу, чи все ж таки вона перетвориться

на відповідного геополітичного клона, який грає за чужими правила-

ми на своєму полі. В цьому контексті саме національна державно-

управлінська еліта має взяти на себе функції збереження національ-630 631

ної ідентичності України шляхом реалізації власних політико-еконо-

мічних інтересів,  вона має віднайти новий ракурс позиціонування

країни у світі.

Реальним підтвердженням перетворення України на потужно-

го геостратегічного гравця у світі є план урегулювання придністровсь-

кого конфлікту, який безпосередньо був підтриманий Європейським

Союзом, США та Росією. Це, зокрема, свідчить про те, що Україна

сьогодні виступає як передбачуваний геостратегічний партнер у світі.

Вітчизняна еліта сьогодні має достатньо слабку геополітичну

позицію, що, у свою чергу, засвідчує її нездатність адекватно реагу-

вати на сучасні глобалізаційні виклики суспільного розвитку. До того

часу, поки національна еліта самостійно не усвідомить, що вона має

зробити все для того, аби світ рахувався з Україною, що вона є кон-

курентною за багатьма параметрами, Україна не займе достойного

місця у світовому просторі. Саме тому важливим питанням є визна-

чення основних цінностей, досягти яких прагне Україна. Основною

фундаментальною цінністю є реалізація безпосередніх прав людини

(право на життя, свободу, справедливість тощо).

Деякі західні дослідники у цьому плані здебільшого доріка-

ють вітчизняній еліті в тому, що вона недостатньою мірою поділяє

світ глобальних цінностей, декларуючи інтеграційні принципи, вона

все одно на практиці використовує іншу модель суспільного розвит-

ку. Виходячи з цього політична та державно-управлінська еліта сьо-

годні має бути обізнана у факторах,  принципах та механізмах, які

впливають на розгортання геополітичних процесів. Насамперед су-

часні управлінці мають “володіти професійною онтологією розвитку

сучасного суспільства”, в умовах глобалізації глибоко розуміти тен-

денції та напрями розвитку людства в усій багатоманітності умов, в

яких воно сьогодні перебуває.

Спрямованість окремих вітчизняних політиків у бік Росії ро-

бить в очах світу Україну слабкою та приводить до сприйняття її як

такої держави,  рахуватись з потребами якої зовсім не обов’язково.

Державна політика України має бути побудована таким чином, щоб

перетворити її на активного гравця глобалізаційного розвитку, який

повноправно визначає обличчя світового розвитку. На думку С.Теле-

шуна, для світу “Україна цікава не тому, що вона має якісь досягнен-

ня, а тому, що вона має технологічні та інші ресурси, вона цікава як

геостратегічний простір, як транзитна територія, а також Україна ціка-

ва як експеримент проходження великою територією від однієї полі-

тико-економічної системи до іншої”. Виходячи з цього вчений пере-

конаний у тому, що саме “наша держава є оптимальною формою, де,

уникаючи громадянського конфлікту, можна створювати структури,

які або інтегруються до світової спільноти (трансатлантична спільно-

та), або ж будуть інтегровані на Схід  (не обов’язково з негативним

забарвленням цього поняття) і будуть приймати традиції Сходу” [334].

Говорити про місце та роль України в сучасних глобалізацій-

них процесах, про рівень офіційної активності держави можна в кон-

тексті укладання нею багатосторонніх договорів із світовою спільно-

тою. Це, у свою чергу, має стояти на захисті рівноправності держав

щодо реалізації спільних угод, створює сприятливі умови для реаліза-

ції інвестиційної політики.

Як і будь-яка держава у світі, Україна володіє власними конку-

рентними перевагами, які й визначать її місце та роль у світі. Такі

конкурентні переваги, які є основним засобом успішного позиціону-

вання держави у світі, формуються в контексті її історичного розвит-

ку. Це передусім стосується рівня включення держави у світові про-

цеси, а головне її здобутків у науково-технічному, культурному роз-

витку, умов, прав та свобод громадянина. Основними перевагами у

привабливості України виступає рівень технологічного оснащення

підприємств, створення сприятливих умов праці, розвиток потенціа-

лу сільського господарства та машинобудівної промисловості. Якщо

не брати до уваги геополітичну герменевтику, то здебільшого можна

виходити з того, про що говорив американський економіст М.Пот-

рер, що  “у світі не конкурують нації, а конкурує їх продукція”, що

робить їх відомими у світі”.  Проте слід відзначити, що передусім

привабливість держави в глобальному просторі визначається її ефек-

тивною геостратегічною політикою, адже наскільки б високотехно-

логічні здобутки мала Україна у тих чи інших галузях, не обов’язко-

во це буде мати значення для розвитку всього світу, а відповідно це

не означатиме, що держава включена у процеси глобалізації. Отже,

рівень налагодження міжнародної співпраці, економічний обмін не

засвідчують глобалізованість держави.

Виходячи із цього Україна, запускаючи відповідну продукцію,

має орієнтуватись не на вільний ринок, який може її купити, а нама-

гатись охопити весь глобальний світ, забезпечивши споживання та

використання такого продукту цілим світом. На думку Т.Х.Ратувухе-

ри,  “Україна має потенціал стати не лише європейською, але і гло-

бальною державою, і якщо вона прийме та буде розвивати глобальні

цінності, то зможе стати вище Європи, адже сьогодні Європа живе

скоріше не глобальними, а європейськими цінностями, а глобаліза-

ція для них є лише елементом торгу. І якщо Україні вдасться само-

стійно здолати європейську обмеженість, то Європа сама буде заці-

кавленою в тому, аби Україна стала її часиною” [291].632 633

Проте пасивна роль України в глобальному світі все одно ли-

шається, це безпосередньо залежить від того, що сучасний глобаль-

ний простір сформувався без України, фактично вона сьогодні опи-

нилась у ситуації  “запрошеної держави”. Це безпосередньо супере-

чить логіці розвитку України у сучасних умовах,  адже за різними

показниками вона не належить до мікродержав, які мають обирати

для себе відповідну інтегративну структуру. Виходячи із цього полі-

тика України має бути побудована таким чином, аби перетворитись

на самостійний інтегративний центр. З цією метою доцільно узгоди-

ти національні та геополітичні  (глобалізаційні) вектори розвитку, а

відповідно до цього адаптувати внутрішню політику до потреб гло-

бального світу.

Отже, для України, аби зайняти достойне місце в глобалізацій-

них процесах, першочерговим завданням є перетворитись на інтегра-

ційний центр.  Проте це не виключає можливість налагодження

співпраці із  “сильними державами” та сприяння розвитку власних

транснаціональних корпорацій на території України. Відповідно до

цього в Україні має бути розроблено Загальнонаціональну концеп-

цію “Відкритої регіональної інтеграції”. Така концепція має включа-

ти принципи, критерії та механізми регіональної інтеграції, які б за-

безпечували включеність України в глобальний простір, в межах якого

вона має виступати у ролі самостійного суб’єкта розвитку. І, як пока-

зує практика, найкраще для держав обирати єдиний центр тяжіння.

Місце та роль України в сучасних глобалізаційних процесах у

майбутньому буде визначатись вектором геополітичної орієнтації

державної влади. Сьогодні такий вектор є розмитим, оскільки навіть

система виконавчої влади не має єдиної стратегічної лінії в реалі-

зації такого вектора, адже Кабінет Міністрів України сповідує східний

геостратегічний розклад,  тоді коли Президент України -  західний.

Віднайти баланс у реалізації таких векторів надзвичайно складно з

огляду на різнобічність політичних ідеологій сучасної державно-управ-

лінської еліти. Таким чином, яка еліта стане в геополітичному плані

сильнішою і займе найбільш адекватну стратегічну позицію, таким і

буде зовнішній вектор розвитку України, а відповідно до цього таку

роль і буде відігравати Україна у світі. З огляду на це, принципової

ваги набуває підписання меморандуму про геостратегічний вектор

розвитку України в умовах глобалізації. Метою такого меморандуму

має стати узгодження інтересів між різними гілками влади щодо

зовнішніх векторів розвитку України.  Особлива доцільність такого

меморандуму сьогодні пов’язується з тим, що Україна обрала одно-

векторність, а тому різні гілки влади сьогодні не можуть декларувати

багатовекторність у її зовнішньому розвитку. Виходячи із цього пер-

шочерговим завданням для державної влади України має стати вибір

адекватної державної геополітичної стратегії розвитку, яка і визна-

чатиме майбутнє України принаймні у найближчі десятиліття.

Сьогодні в Україні відчувається брак геополітичних стратегій,

доктрин та програм розвитку в умовах глобалізації, які б чітко визначали

геополітичний курс держави. Здебільшого зовнішній курс визначається

відповідними “центрами політичного впливу”, які не завжди виступа-

ють інструментом консолідації нації навколо стратегічних орієнтирів

розвитку, а тому являють собою скоріше ризики, ніж національні інте-

реси розвитку. Причинами цього є відсутність чітких геопроектів, гео-

програм, геодоктрин, які цілком відповідають інтересам нації, а тому і

ліберальним шляхом визначають пріоритети розвитку України.

Важлива роль при визначенні ролі України в глобалізаційних

процесах належить міжнародним аналітичним, політико-консульта-

тивним центрам, діяльність яких сьогодні набула свого апогею. Та-

ким центрам здебільшого вдалося побудувати в Україні  “сильну”

інфраструктуру, яка сьогодні і визначає рівень позиціонування Ук-

раїни у світ,  а переважною мірою займається підтягуванням її до

міжнародних стандартів. Саме такі центри, на нашу думку, і висту-

пають інструментом безпосереднього впливу на геополітичну стра-

тегію розвитку України. Виходячи з цього виникає проблема, якою

мірою співвідносяться між собою внутрішні геополітичні орієнтири

(які визначаються державною владою) та зовнішні геополітичні орієн-

тири, які визначаються відповідними центрами і яким чином можли-

вий баланс інтересів між ними.

Важлива роль при визначенні ролі України у глобалізаційних

процесах належить самоідентифікації, самовизначенню та самоусві-

домленню. Самоідентифікація,  у свою чергу, визначає рівень усві-

домлення українцями своєї належності до розвитку Української дер-

жави, це одна із форм національного ототожнення людей із принци-

пами розвиту держави. Самовизначення характеризує активність нації

щодо визначення критеріїв розвитку сучасного світу та свого місця в

ньому. Це фактично засвідчує можливості задекларувати світові свої

стандарти розвитку і домагатись від нього, аби він жив за ними. Са-

моусвідомлення характеризує рівень усвідомлення своєї ролі в роз-

витку сучасного глобального світу. Симбіозом наведених вище фак-

торів може стати адекватне позиціонування України, що включає

сприйняття її з боку світової спільноти як: 1) незалежної держави і

такої, що самостійно визначає свої геостратегічні вектори розвитку;

2) суверенної держави, розвиток якої не залежить від жодної націо-

нальної держави чи транснаціональної структури; 3) держави стало-

го розвитку із розвиненим громадянським суспільством, яке з необ-634 635

хідністю включається у вибір зовнішніх векторів розвитку; 4) еконо-

мічно толерантної держави, яка вміє узгоджувати свої економічні інте-

реси із мегадержавами та державами-сателітами, водночас знаходя-

чи можливості для найбільш адекватної реалізації власних економіч-

них інтересів; 5) держави, що має геостратегічну самодостатність, а

тому може виступати самостійним гравцем у сучасних глобалізацій-

них процесах, з якою світ рахується. Таким чином, це дозволить віднай-

ти Україні свою власну ментальну геополітичну суб’єктність у світі, а

в результаті цього здійснити ефективний цивілізаційний вибір.

Виходячи з цього в Україні сьогодні має бути прийняття На-

ціональної програми самовизначення України. Здебільшого на гіпо-

тетичному рівні основний формуляр такої програми виглядає сьо-

годні таким чином: “Україна як держава, що прямує до Європи, праг-

не вступити в СОТ та НАТО”. Водночас Україна не має жодних угод

та хоча б домовленостей щодо захисту своєї ідентичності у світових

транснаціональних структурах. Здебільшого в Україні декларується

хибна думка щодо того, що такі структури не лише гарантуватимуть

Україні стабільність та безпеку, але і розквіт та процвітання. Аксіо-

матичною є формула для глобалізаційного світу, з якою має навчи-

тись рахуватись Україна: жодна держава у світі не буде виступати

адекватним виразником її національних інтересів, оскільки передусім

головними для неї є її власні. Відповідно до цього Україна передусім

має здобути власне національне самовизначення щодо геополітич-

ного розвитку, а потім це визначення перетворити на доктрину свого

розвитку.

У контексті такого самовизначення для України першочерго-

вим питанням є визначитись, чи йти за цивілізаційним контекстом

розвитку,  чи все ж таки будувати стратегію свого розвитку таким

чином,  аби забезпечити збереження власної національної ідентич-

ності, можливо при цьому втративши дивіденди від переваг глобаліза-

ційного розвитку, яких не так вже і багато. В результаті цього Украї-

ни постане на межі між цивілізаційним та національним вибором,

інтереси яких узгодити між собою надзвичайно складно, адже не зав-

жди цивілізаційні стандарти розвитку збігаються з національними.

Виходячи із цього, на думку вітчизняних учених, експертів та полі-

тиків, в України є кілька альтернативних шляхів розвитку в умовах

глобалізації:

1. Відмовитись від цивілізаційного вибору та розвиватись на

власній національній платформі.

2. Здійснити вибір національного розвитку в напрямі Європи.

3. Здійснити вибір національного розвитку в бік Росії.

4. Створити в Україні власну цивілізаційну модель розвитку і

домагатись її впливу на життєдіяльність сучасного глобального світу.

Особлива увага сьогодні має приділятись проблемі персональ-

ної самовизначеності громадян, яка безпосередньо має скласти основу

її геополітичної самовизначеності,  тобто добрим є все те, що є ко-

рисним для нації.

Методологія державного управління сьогодні має базуватись

на антикризових технологіях, аби тим самим “пом’якшити” еволю-

ційно-історичні зміни, зумовлені процесами глобалізації. Окремі вчені

та публіцисти занадто ідеалізують ситуацію, в якій перебуває сьо-

годні Україна, майже одностайно вважаючи, що “вибрані та освоєні

форми національно-державного соціально-суспільного устрою,  ме-

тоди та інструменти їх побудови, покладені в основу концептуально-

світоглядні принципи, формат міжнародних взаємовідносин  (з ура-

хуванням нових цивілізаційних реалій і в потоці конструктивних ево-

люційних тенденцій) - все це може стати “типовим набором” та “ета-

лоном”  самоорганізації глобального цивілізаційного організму...  в

результаті цього сьогоднішня Україна може стати  “зразком” того, як

слід поводитись в умовах глобалізації [272].

Виходячи з цього Україна має сьогодні віднайти шляхи реалі-

зації своєї геополітичної перспективи. Така перспектива, зокрема, має

бути розроблена не з урахуванням застарілих геополітичних стерео-

типів, а з огляду на критерії оцінювання сучасної ситуації, в якій пе-

ребуває Україна. Це зовсім не означає, що Україна не має постійно

зважати на свою національну долю чи місію. Ми не підтримуємо

позицію більшості дослідників, які наполягають на підміні національ-

них принципів розвитку України цивілізаційними. З нашої точки зору,

це може перешкоджати реалізації національних інтересів держави та

створювати виклики національній безпеці держави.636 637

П і с л я м о в а

Глобалізація як новий тип суспільного розвитку сьогодні ста-

вить більше питань, ніж дає на них відповіді. Для кожного жителя

планети, незалежно від того, яку національну державу він представ-

ляє, з якими глобальними структурами взаємодіє, осьовою пробле-

мою є з’ясування закономірностей впливу глобалізації на розвиток

сучасного світу,  оскільки він приводить до формування нової гео-

стратегічної реальності,  утвердження нових ціннісних координат,

якісної зміни принципів та структури світу, модернізації соціальної,

політичної, економічної та державно-управлінської систем.

Глобалізація за останні роки стає одним із найбільш популяр-

них понять у різних сферах наукового знання, проте єдиної концеп-

туальної системи поглядів щодо розуміння його сутності та характеру

впливу й досі не сформувалось. Так поляризація теоретичних конст-

рукцій глобалізації сьогодні ставить під сумнів можливість форму-

вання цілісного теоретичного бачення змісту глобалізації,  законо-

мірностей її впливу та перспектив розвитку світу в цілому, що дає

підстави ототожнювати глобалізацію із соціальним міфом, який при-

ходить на зміну великим утопіям ХХ ст.

В умовах глобалізації світ вступає в нову реальність, яка вима-

гає від нього жити за принципами  “глобального он-лайну”,  тобто

розвиватись в унісон з іншими державами, творити глобальну дер-

жавну політику відповідно до технології, апробованої вже держава-

ми-лідерами геополітичного розвитку. В результаті такого тотально-

го впливу глобалізації змінюється специфіка розвитку світу, транс-

формаційно-модернізаційних змін зазнають традиційні форми со-

ціальної організації, на зміну яким приходить глобальне суспільство,

глобальне інформаційне суспільство, глобальне масове суспільство,

мережеве суспільство  (суспільство мережевих структур)  та суспіль-

ство глобального ризику. В умовах глобалізації кардинально змінюється

місце,  роль та функції національної держави,  на зміну якої прихо-

дить глобальна держава в особі транснаціональних корпорацій. Ви-

ходячи з цього все частіше дискутується модель “глобальної”, “силь-

ної” чи навіть “корпоративної” держави. Проте марними є сподіван-

ня більшості вчених - ідеологів глобалізму, які доводять можливість

підміни національної держави у традиційному її розумінні трансна-

ціональними корпораціями, які начебто мають виступати виразника-

ми інтересів національних держав.

На сучасному етапі суспільного розвитку з’являються нові тен-

денції, які засвідчують появу “обернених”, тобто альтернативних форм

глобалізації, які можуть прийти їй на зміну і переформатувати архі-

тектоніку сучасного світу. Для сучасного людства надзвичайно акту-

альним є питання, яким шляхом воно йтиме, якщо попередній світо-

устрій буде зруйновано і чи вдасться йому віднайти тотожну альтер-

нативу глобалізації.  Особливо важливо для кожної національної

спільноти усвідомити чи доцільно дотримуватись традиційного

варіанта суспільного розвитку, чи все ж таки обрати шлях адаптації

до нової реальності. Відповідь на це питання закономірно лежить у

площині історичного досвіду, специфіки політики національної дер-

жави, а головне в її здатності запропонувати свою альтернативну фор-

му розвитку, яка відповідає її менталітетові, а тим більше і нав’язати її,

якщо це дозволяє потенціал держави, завдяки цьому державі вдасться

відпозиціонувати себе як  “могутню” та конкурентну державу у світі.

Сьогодні вже є очевидним,  що модернізація світу не може

здійснюватись за єдиним вектором розвитку, а для цього необхідною

є інституціоналізація різних національних і регіональних ціннісних

систем, які виборюють своє право на глобальний вплив. Виходячи із

цього нам видається можливим спрогнозувати ймовірність виник-

нення таких обернених форм глобалізації, як регіоналізація, амери-

канізація, китаїзація та бразилізація, які в недалекому майбутньому

можуть визначати геополітичну стратегію світу.

Глобалізація як достатньо нове та не досить вивчене явище

привносить у світ більше викликів та небезпек, ніж переваг. В умо-

вах поглиблення і більшого поширення взаємозалежності та взаємо-

зв’язку у світовому співтоваристві суттєво змінюється вертикальна

структура владних відносин, якісно змінюється зміст міжнародних

політичних відносин, зазнає певної трансформації і система держав-

ного управління. Все це є результатом виникнення та впливу глобаль-

них викликів суспільного розвитку, які не можуть не позначатись на

загальнонаціональних та державно-управлінських системах світу.

У результаті цього кожна національна держава постає перед

необхідністю протистояти глобалізаційним викликам. Це, у свою чер-

гу, вимагає від них створення нових модернізаційних проектів з уре-

гулювання локальних та цивілізаційних конфліктів, вироблення ефек-

тивних механізмів управління глобалізаційними процесами.  Така

стратегія протистояння глобалізаційним викликам досить часто су-

проводжується впровадженням універсалізованих принципів управ-

ління суспільно-політичним розвитком, стандартизацією технології

прийняття державно-управлінських рішень,  унаслідок чого націо-

нальн і системи державного управлінн я здобувают ь глобальн у

відкритість, яка унеможливлює збереження власної національної іден-

тичності, а це, у свою чергу, провокує виклики національної безпеки.638 639

Головним викликом суспільного розвитку в умовах глобалізації

стає підміна національного інтересу глобальним,  проте національ-

ний інтерес жодною мірою не може підмінятись глобальним інтере-

сом, оскільки це реально позбавляє національну державу можливості

реалізації власної стратегії суспільного розвитку. На сучасному етапі

світового розвитку національний інтерес зазнає такої радикальної

трансформації, що вже не може бути ефективною формулою функ-

ціонування національної держави.

Підміна національних інтересів глобальними породжує нові

виклики національної небезпеки,  наявним підтвердженням чого є

спроби окремих світових держав підпорядкувати собі інтереси іншої

національної держави. Негативними наслідками цього стає: нарос-

тання соціально-політичних та етнічних конфліктів, які виводять си-

стему суспільного розвитку з динамічної рівноваги, позбавляючи її

можливості стабільного розвитку та ефективного функціонування.

Саме тому основна мета національної безпеки в умовах глобалізації

має зводитися до створення умов для реалізації інтересів особи, сус-

пільства та держави,  що відповідає системі національних інтересів,

яка з необхідністю має бути узгоджена з глобальною системою інтересів.

Одним із глобалізаційних викликів національної безпеки є гло-

бальний тероризм, що виступає одним із факторів геополітичного ре-

структурування світу, який підтверджує небажання перемовин, діа-

логу та компромісу в налагоджуванні міждержавних відносин. Основ-

ними суб’єктами реалізації глобального тероризму стають так звані

“мережі субдержавних злочинців”, “неурядові організації насилля”.

Протистояти йому надзвичайно складно, оскільки в умовах глобалі-

зації такі національні інститути  (армія, поліція, служби безпеки та

розвідки,  міністерства закордонних справ), які б мали гарантувати

безпеку своїх громадян та відповідний рівень захисту від терорис-

тичних акцій, виявляються бездієвими.

Глобальний тероризм, який розпорошив сучасний світ, поста-

вив його перед потребою глобальної міграції, яка привела до змішу-

вання мов та конфесій, що, безумовно, створило нові виклики сус-

пільному розвитку.  Результатом глобальної міграції стало розпоро-

шення людського потенціалу в пошуках реалізації відповідних інте-

ресів.  Глобальна міграція сьогодні набуває особливо стійких тен-

денцій, які регламентують державну політику більшості країн світу,

відповідно до чого кожна національна держава постає перед об’єктив-

ною необхідністю розробки своєї власної стратегії розвитку виходя-

чи із тенденцій впливу глобальної міграції.

Глобальна міграція,  у свою чергу,  приводить до глобальної

політичної експансії, яка здійснюється як з боку країн-лідерів, так із

боку країн-аутсайдерів геополітичного розвитку. Така глобальна по-

літична експансія в недалекому майбутньому може призвести до за-

гального краху системи світового устрою, оскільки одним із викликів

політичної експансії є те, що вона здійснюється тими державами і в

інтересах тих держав, які є лідерами геоекономічного (є емітентами

світової валюти) та геополітичного розвитку. Політика держави, яка

здійснює глобальну політичну експансію, характеризується посяган-

ням на інтереси держави шляхом отримання політичних вигід. При

цьому для кожної держави принципово важливо зберегти свій по-

літичний баланс, який би не дозволив їй поступитись своїми націо-

нальними інтересами заради обслуговування геополітичних інтересів

інших держав.

Важлива роль у попередженні та доланні глобалізаційних вик-

ликів належить розробці ефективних управлінських механізмів. Так

чи інакше сучасний світ має змиритись із незворотністю сучасних

глобалізаційних процесів, але заради того, аби пом’якшити їх нега-

тивні впливи, необхідно виробити механізми їх запобігання. Одним

із важливих механізмів розв’язання та попередження глобальних

проблем є розвинут а співпраця між державами в політичній,  еко-

номічній,  гуманітарній,  інформаційній та військовій сферах.  Нове

підґрунтя для такого співробітництва передбачає узгодження позицій

між державами з метою розробки  “прогнозних сценаріїв розвитку”,

“вірогідних моделей майбутнього”, “сценарних моделей майбутньо-

го”, які забезпечать розв’язання глобальних проблем суспільного

розвитку в загальнопланетарному масштабі.  В умовах глобалізації

кожна держава намагається створити власний інструментарій розв’я-

зання глобальних проблем сучасності,  спираючись на підтримку

інших держав. Це зумовлено тим, що глобальні проблеми сучасності

мають детермінований характер, ще не встигли розв’язати одну про-

блему, як з’являється інша, більш складна. Якщо ж держава виявиться

неготовою вчасно розрядити ситуацію,  може відбутися деструкція

системи суспільного розвитку.

Сучасний світ сьогодні розвивається та функціонує на умові

включення його у процес глобальної інтеграції, який і виступає основ-

ним критерієм,  принципом та інституційним механізмом його роз-

витку. Глобальна інтеграція як засіб об’єднання держав сприяє нала-

годженню ефективної взаємодії між ними на всіх інституційних рівнях

розвитку суспільства і базується на реалізації ними спільних інте-

ресів. Під впливом глобальної інтеграції змінюється глобальна струк-

тура світоустрою,  з’являються нові інтегративні структури, які за-

безпечують інтенсифікацію розвитку людства в цілому. Виходячи з

цього глобальна інтеграція забезпечує структурну трансформацію640 641

сучасної системи міжнародних відносин, а головне - сприяє паритет-

ному розподілу соціально-політичного, економічного та культурного

потенціалу між державами в умовах спільного глобалізаційного век-

тора розвитку. Ґенеза глобальної інтеграції дає змогу чітко ідентифі-

кувати європейську та євроатлантичну форми, які в майбутньому виз-

начатимуть загальноцивілізаційні стандарти розвитку світу.

Сучасна світова спільнота сьогодні майже абсолютно переко-

нана в тому, що їй завжди доведеться перебувати в єдиному глобалі-

заційному просторі, що в остаточному підсумку визначило її страте-

гію активного пошуку механізмів,  здатних ефективно врегулювати

світовий розвиток.  Така нова модель сучасного світового розвитку,

спрямована на  “розширення проти інтеграції”  суспільствами своїх

інтересів у світі, є новою вимогою розвитку західноєвропейської ци-

вілізації, яка сповідує принципи об’єднання не лише національних

держав, але й суб’єктів суспільного розвитку в цілому.

Слід відзначити,  що механізми функціонування конкретної

держави в таких глобалізаційних процесах залежить від її конкрет-

но-історичних умов, типу, функцій, а також структури та складу дер-

жавного апарату та характеру взаємовідносин держави й суспільства.

Одним із засобів здійснення глобальної інтеграції в сучасних умовах

розвитку світу є глобальна експансія -  просторове розширення у

взаємодії між державами.

Інтеграційний процес закономірно має кілька напрямів, при-

чому ці напрями не обов’язково регламентуються конкретною інтегра-

ційною ідеєю. Переважною мірою характер здійснення інтеграцій-

ного процесу залежить від ефективності внутрішньої та зовнішньої

політики держав, для одних він має ситуативний характер, для інших -

стратегічний. Тобто, якщо державна політика ефективна, то вона пе-

редбачає стратегічний характер інтеграційного процесу, в противно-

му разі вона має ситуативний характер. Відповідно до цього сьогодні

доцільно вести мову про розробку ефективних механізмів глобаль-

ного та державного управління інтеграційними процесами, які, з одного

боку, мають забезпечити включення держав в інтеграційний процес,

а з другого - гарантувати їм можливість управління глобалізаційними

процесами за умови об’єднання зусиль з іншими державами.

В умовах глобалізації змінюється специфіка систем державно-

го управління,  основними механізмами функціонування якої стає

адаптація,  трансформація та модернізація до нових умов розвитку.

Ці процеси тісно взаємопов’язані між собою. Так, зокрема, адаптація

являє собою процес прилаштування, пристосування та облаштуван-

ня системи управління окремої держави до нових умов глобалізацій-

ного розвитку. Трансформація як механізм та процес характеризує

різні форми радикальних змін, яких зазнає геополітична система світу

та кожна національна система державного управління в умовах гло-

балізації. Глобальна інтеграція на сьогодні є основним базовим фак-

тором геополітичної трансформації світу, відповідно до якої змінюється

система міжнародних відносин  (перехід від біполярної до однопо-

лярної),  відбувається структурн о-морфологічна перебудова всієї

міжнародної системи.

Модернізація як один із варіантів суспільного розвитку, який

приводить до вдосконалення та накопичення позитивних кількісних

та якісних змін у розвитку певного явища (економічних, соціальних,

демографічних, культурних та ін.), що охоплює більшість країн, може

привести сучасний транснаціональний світ до повної його невпізнан-

ності, внаслідок цього вона породжуватиме й чимало проблем, які

можуть спровокувати небезпечний конфлікт, що позначиться на спе-

цифіці політики національних держав.

У результаті впливу різних інтеграційних форм суспільного

розвитку сучасний світ зазнає якісних змін, які приводять до транс-

формації його політичної системи, що стає причиною його глобаль-

ної політичної реструктуризації, яка пов’язується з його переходом

від однополярної та біполярної до багатополярної структури світу.

Необхідною умовою  “пом’якшення”  глобальної політичної

реструктуризації є вироблення ефективних шляхів забезпечення ста-

лого розвитку. Це особливо важливо, оскільки глобалізація законо-

мірно приводить до ситуації певної наднапруги у взаємодії між дер-

жавами, породжуючи своєрідний колапс у геополітичному розвитку,

що, безумовно, позначується на тенденціях розвитку сучасного світу

та, зокрема, на умовах його сталості. Це, у свою чергу, відкриває нові

можливості реалізації стабілізаційних критеріїв розвитку національ-

них систем державного управління саме перехідних суспільств, які

найбільшою мірою підпадають під негативний вплив сучасних про-

цесів глобалізації.

Глобалізація як універсальна форма історичної динаміки при-

водить до якісних та кількісних змін у функціонуванні перехідних

суспільств. Відповідно до цього вона являє собою нову концептуаль-

ну схему розвитку сучасного світоустрою з його відповідною органі-

заційною та ціннісною ієрархією. Перехідні суспільства найбільшою

мірою підпадають під виклики глобалізації, більшість із них виявля-

ються навіть не готовими їм протистояти. Така нерівність у розвитку

між державами в особливій формі увиразнюється саме в умовах гло-

балізації, в кінцевому результаті це приводить до геополітичного роз-

колу світу на лідерів та аутсайдерів глобалізації. Аби здолати таку

нерівність, мають бути уніфіковані правила  “геополітичної гри” та642 643

розвитку економічного сектора для всіх суб’єктів глобального про-

стору. Це дасть змогу здолати відставання в розвитку, виробити більш

конкурентні позиції, унеможливити дії  “подвійних” стандартів роз-

витку  (національних та глобальних) таким чином, аби забезпечити

належні умови реалізації власних інтересів, не перешкоджаючи при

цьому інтересам іншої держави. Досягнути цього перехідне суспіль-

ство у змозі, якщо буде реалізовано принципи глобальної демократії,

які визначатимуть відповідну паритетність у реалізації глобальних

т а національних інтересів у державному управлінні перехідних

суспільств. Важливою проблемою в розвитку перехідних суспільств

на сучасному етапі історичного розвитку є вплив  “глобальної демо-

кратії” на систему державного управління. Тенденції такого впливу

на пострадянському просторі стають усе більш відчутними в умовах

глобалізації та особливо після так званих  “кольорових революцій”,

які мали місце, зокрема, у Грузії, Україні, Киргизії і які, безумовно,

привели до порушення усталеної суспільно-політичної рівноваги.

Однією із форм розвитку перехідного суспільства в умовах гло-

балізації є спіралевидний геополітичний розвиток людства як єдиного

цілого. Така форма розвитку,  за схемою якої проходить більшість

перехідних суспільств, зумовлюється потребами формування струк-

турованої економіки, впровадженням нових форм інноваційної діяль-

ності,  налагодженням глобальних зв’язків,  забезпеченням соціаль-

но-економічних, політичних та духовних передумов геостратегічної

стабільності світу. Спіралевидний розвиток  (розвиток по спіралі) в

умовах глобалізації,  з одного боку,  означає повтор певних історич-

них типів у розвитку глобального світу, а з другого - саме такий по-

втор і забезпечує структурно-збалансовану динаміку світу в цілому.

Необхідним механізмом оптимізації державного управління

перехідних суспільств є наздоганяючий розвиток, який дає змогу здо-

лати відсталість від передових країн світу. Посилення тенденції на-

здоганяючого розвитку в першу чергу характерне для перехідних

суспільств,  оскільки саме вони найбільшою мірою перебувають у

ситуації економічної та політичної інертності,  а тому,  аби вийти з

цього, вони мають вдаватись до стратегії розвитку наздогін.

У контексті сучасних глобалізаційних процесів, які приводять

до формування нової парадигми управління суспільним розвитком,

принципово змінюється характер та специфіка діяльності державних

службовців як суб’єктів реалізації нових критеріїв та цінностей, що

відповідають новим умовам життєдіяльності людства. Така парадиг-

ма характеризується передусім зміною ціннісних орієнтацій держав-

них службовців, що тим самим вимагає формування нового рівня їх

професійної ідентичності та національної свідомості. В умовах гло-

балізації кожне суспільство має віднайти адекватну формулу наро-

щування кадрового потенціалу, аби,  з одного боку, вписатися в су-

часні глобалізаційні процеси і зайняти в них достойне місце, а з дру-

гого - не втратити формулу власної національної ідентичності. Така

формула має стати пріоритетною для перехідних суспільств, які по-

стають перед необхідністю вироблення концепцій кадрової політики

в умовах глобалізації

Вплив глобалізації на функціонування сучасного світу харак-

теризується високим рівнем взаємозалежності та взаємодії між дер-

жавами.  Основу такої взаємозалежності т а взаємодії становить

збіжність ціннісних систем,  якими керуються держави при виборі

своєї стратегії розвитку, форми ставлення їх до інших держав. Це, у

свою чергу, дає змогу визначити основні концептуальні засади Ко-

дексу взаємовідносин, суспільств в умовах впливу глобалізації. При

цьому держави мають виробити спільні ціннісні нормативи, аби не

лише використовувати один одного заради реалізації власних інте-

ресів, а працювати на забезпечення певного стабілізаційного балансу

в розвитку глобального світу шляхом створення такої інтеграційної

політики держави, яка була б спрямована на реалізацію інтересів своїх

геостратегічних партнерів. Необхідність розробки Кодексу взаємо-

відносин пов’язується з необхідністю створення конкретної ціннісно-

нормативної системи, яка дасть змогу визначити, якими інтересами

керуються держави по відношенню одна до одної в умовах глобаліза-

ції.  Принципова різниця в таких ціннісних інтересах закономірно

приводить до загострення стосунків між ними,  а також активізації

суперечностей між державами, які мають різноякісний, а подекуди і

наближено тотожний рівень розвитку. Важливим питанням при роз-

робці відповідного Кодексу взаємовідносин країн в умовах глобаліза-

ції є пошук нових моральних норм та стандартів, які складають основу

нинішньої глобальної цивілізації. Такі норми та стандарти задають

систему координат для “поведінки” та взаємовідносин держав в умо-

вах глобалізації. Важливим питанням у контексті аналізу концеп-

туальних засад кодексу взаємодії держав є питання реалізації гло-

бальної моралі як своєрідної форми геополітичного контролю за дот-

риманням певних стандартів поведінки держав з точки зору реаліза-

ції ними абсолютних цінностей.

Кодекс взаємодії держав в умовах глобалізації може стати

дієвим інструментом у міждержавних відносинах, якщо він наклада-

тиме обмеження на їх дії, а також якщо ці дії суперечать основним

цінностям, яких дотримуються держави в умовах глобалізації. Такий

кодекс має чітко визначати, яких дій мають уникати держави,  аби

включатись у форми взаємодії з іншими, що реально має робити дер-644 645

жава і якою в ідеалі має бути її геополітична стратегія розвитку, аби

взаємодія мала позитивний, а не руйнівний характер.

Україна максимальною мірою порівняно із іншими постра-

дянськими державами є відкритою до процесів глобалізації, а відпо-

відно і найбільшою мірою підпадає під вплив деструктивних про-

явів глобалізації.  Така відкритість, яка цілком відповідає структурі

українського менталітету,  є,  з одного боку,  могутнім фактором мо-

дернізованої динаміки суспільного розвитку,  а з другого -  це пере-

шкоджає формуванню та реалізації власної національно регламенто-

ваної стратегії розвитку. Така відкритість позначується здебільшого

на лібералізації економічних відносин та економічної сфери, у май-

бутньому може призвести до нездатності України контролювати та

ефективно управляти негативними проявами глобалізації.

Незалежно від того, що сьогодні Україна позиціонує свої ба-

жання надмірної відкритості до включення у різні транснаціональні

структури, все ще потребує розробки ефективних механізмів розвит-

ку та функціонування в умовах глобалізації. Принципової необхід-

ності набуває розробка державної глобалізаційної політики,  яка б

враховувала співвідношення геостратегічних сил на глобальному

просторі і чітко визначала місце та роль України в ньому. Глобаліза-

ційна політика має бути спрямована переважно на реалізацію націо-

нальних інтересів не шляхом прилаштування до потреб загально-

планетарної системи розвитку, а завдяки можливості задекларувати і

відстояти свою власну національно-регламентовану позицію у гло-

бальному світі.

Необхідність розробки та впровадження ефективних механізмів

інтеграції України у світову спільноту передусім пов’язується із ос-

мисленням геополітичної стратегії розвитку держав и в умовах

глобалізації, а головне - із відповіддю на питання, як має розвива-

тись наша держава та яка її роль у сучасних глобалізаційних проце-

сах. Чи є вона повноправним суб’єктом розгортання таких процесів, чи

все ж таки вона лишається окремим придатком до певного інтегрально-

го утворення держав, де змушена грати не за своїми власними, а за

чужими правилами гри.

В Україні сьогодні непоодинокими є так звані глобальні полі-

тичні проекти, які привели до того, що через реалізацію економіч-

них інтересів держави інші держави реалізують свої лобістські

амбіції. В результаті цього економіка перетворюється на абсолютну

заручницю політики іншої держави, прикладами цього можуть слу-

гувати втручання Росії та Америки. В Україні сьогодні існує пробле-

ма несформованості національної ідентичності, яка перешкоджає дер-

жаві повною мірою протистояти глобалізаційним викликам з боку

інших держав. У цьому контексті держава має бути “сильною”, з відпо-

відним рівнем громадської свідомості та самосвідомості, патріотично

відповідальною та громадянсько підзвітною. Це, у свою чергу, дозво-

лить Україні маневрувати між економічними інтересами т а по-

літичною доцільністю в реалізації своїх національних потреб саме в

умовах глобалізації.

Дане монографічне дослідження жодною мірою не претендує

на аксіоматичний виклад розуміння впливу глобалізації, її тенденцій,

проблем та перспектив,  здебільшого ми виходили із розгляду най-

менш досліджених та найбільш суперечливих аспектів, що є предме-

том сучасних наукових розвідок. Тематика досліджуваної нами про-

блематики, незважаючи на свою актуальність, ступінь розробленості

та високий рівень готовності сучасної науки деталізовано їх вивчи-

ти, ще протягом тривалого часу не зможе перейти від концептуаль-

ного до теоретико-практичного обґрунтування, а тому пошук відповіді

на поставлені нами запитання триватиме до того часу, доки світ не

вступить у нову фазу свого історичного розвитку.