7.3. Розробка та впровадження ефективних механізмів інтеграції України у світову спільноту

Необхідність розробки та впровадження ефективних механізмів

інтеграції України у світову спільноту передусім пов’язується з ос-

мисленням геополітичної стратегії розвитку держав и в умовах

глобалізації, а головне - із відповіддю на питання, як має розвива-

тись наша держава та яка її роль у сучасних глобалізаційних проце-

сах. Чи є вона повноправним суб’єктом розгортання таких процесів,

чи все ж таки лишається окремим придатком до певного інтеграль-

ного утворення держав, де Україна має грати за їх правилами гри, а

не за своїми власними.

На сьогодні Україна постає перед необхідністю ефективного

включення у світові глобалізаційні процеси. З цією метою принци-

пово важливо виробити конкретні механізми, які забезпечать мож-

ливість Україні досягнути максимальних зовнішніх переваг, мінімі-

зуючи при цьому внутрішні втрати. Переважно мова йдеться про те,

як Україні перетворитись на активного геостратегічного гравця у

функціонуванні системи глобального управління. Важливо при цьому

використати можливості глобалізаційного розвитку на користь реалі-

зації власних національних інтересів, адже це цілком закономірно і,

як показує практика, більшість країн світу використовують усі мож-

ливості глобалізації, аби в першу чергу вирішити свої власні проблеми.

Україні сьогодні реально бракує національної мотивації при вхо-

дженні в глобальний простір, здебільшого вона базується на наднаціо-

нальній мотивації. Це, у свою чергу, свідчить про те, що інтеграційна

політика держави все меншою мірою може виявитись ефективною,

прогнозованою та керованою. Оскільки глобалізація приводить до

появи нових ризиків, держави мають налагоджувати тісну взаємодію

(міждержавна,  міжрегіональна)  з іншими суб’єктами глобального

простору. Україна не повинна відмовлятись від можливості включи-

тись у певну форму взаємодії з іншим державами. При цьому важли-

ва роль належить формуванню ефективних механізмів інтеграції

України в глобальний простір.

Як свідчить світова практика, інтеграційний потенціал більшості

держав світу залежить від рівня їх економічного розвитку, налагодження

ринкових відносин. Саме тому, аби Україна здобула можливість повно-

правного членства у певних глобальних структурах, вона повинна

здійснити системне реформування економічної сфери держави.

Сучасна євроінтеграційна модель розвитку для України су-

проводжувалась формуванням національної ідеї, відповідно до чого

це стало основою формування національної ідентичності. Проте, на

нашу думку, розуміння європейської інтеграції як національної ідеї

українців є суб’єктивним, адже здебільшого це стратегія розвитку, а

не фундаментальна основа життєдіяльності України на сучасному

етапі її розвитку, яка може стандартизувати її стиль життєдіяльності.

Зазначене підтверджує необхідність пошуку балансу між на-

ціональними та світовими (глобальними) інтересами, що має забез-

печити зміцнення державності. Для Української держави принципо-602 603

во важливим є досягнення стандартів (політичного та економічного)

євроінтеграційного розвитку, а не включення у відповідні євроінтегра-

ційні структури. Залежно від того, наскільки Україна швидко та адек-

ватно буде відповідати цим стандартам, тим реальнішою для неї є

можливість перетворитись на конкурентоспроможного суб’єкта гло-

балізаційного розвитку.

Інтеграція України у світову спільноту ставить її перед вибо-

ром альтернативних шляхів розвитку. Важливим при цьому є питання,

яким чином поєднати різні інтеграційні процеси, в які сьогодні вклю-

чається Україна, зокрема що стосується інтеграції її до ЄС, СОТ чи

ЄЕП. Слід також відзначити, що сама інтеграційна стратегія в Украї-

ні пробуксовує саме тому,  що й досі не має ефективної державної

політики інтеграції, яка б була ефективним механізмом реалізації

консолідованого виробу як з боку громадськості, так і з боку різних

гілок влади. Така політика передусім має бути спрямована на вироб-

лення чітких зовнішньополітичних орієнтирів,  які б забезпечили

внурішньополітичну консолідацію суспільства. Україна сьогодні не

повинна дозволяти іншим державам чи транснаціональним структу-

рам робити геополітичний вибір за неї, хоча реальна ситуація, яку ми

маємо сьогодні, підтверджує саме таку недалекоглядність українсь-

кого стилю політики інтеграції.

Європейський Союз для України є важливим інструментом

стимулювання соціально-економічного, політичного та культурного

розвитку,  налагодження регіонального співробітництва в окремих

галузях суспільного життя, а головною мірою - реалізації стратегіч-

но важливих завдань оптимізації системи державного управління. На

сьогодні для України головним є не стільки сам вступ до ЄС, як підго-

товка вступу до нього, адже в цьому плані держава має відповідати

окремим стандартам,  а з цією метою вона має провести системне

реформування суспільного життя. Виходячи з цього в Україні немає

жодної потреби прагнути до повноправного членства в ЄС, якщо їй

самостійно вдасться побудувати європейську державу, яка відповіда-

тиме високоцивілізаційним стандартам розвитку.

Крім того, слід відзначити, що в межах будь-якого інтегративно-

гооб’єднання для України існує ризик втрати власного суверенітету, влас-

ної ідентичності,  проте, як показує практика Європейського Союзу, в

інституційному плані він більшою мірою відповідає принципам со-

ціальної справедливості. Саме томуЄвропейський Союз проводить полі-

тику, яка може забезпечити побудову справедливого соціального устрою,

а тому вона є тим орієнтиром, до якого має прагнути Україна.

Особлива проблема виникає з приводу інтеграції України до

ЄЕП, оскільки вона порушує загальну логіку євроінтеграційного курсу

держави.  Це,  зокрема,  підтверджується тим,  що ЄЕП здебільшого

спрямований на реалізацію азіатських цінностей, які не відповіда-

ють національним інтересам нашого суспільства. Більше того, в ме-

жах ЄЕП Україна може стикнутись із невідповідністю економічним

стандартам ЄС. Хоча ЄЕП може забезпечити реалізацію окремих так-

тичних інтересів (окремих економічних груп), проте може зашкоди-

ти реалізації загальностратегічних інтересів геополітичного розвит-

ку держави в цілому.

У цьому плані доцільно розробити на організаційно-правово-

му рівні чіткі механізми реалізації економічних стандартів, виходя-

чи із норм міжнародного права.

Отже, інтеграція України у світову спільноту має забезпечити

якість вітчизняної продукції, підвищити рівень професіоналізму та

компетентності працівників, сформувати нову систему цінностей, яка

буде визначальною у життєдіяльності окремих регіональних об’єд-

нань, членом яких вона стане в результаті інтеграційної політики.

Механізми науково-технологічної інтеграції України

у світову спільноту

Важливою проблемою для України, яка потребує свого розв’я-

зання в умовах глобалізації, є забезпечення науково-технологічного

розвитку.  Основним інструментом розвитку України, її конкурент-

ності у світовому просторі та формування її позитивного іміджу сьо-

годні може стати розвиток науки,  що приведе до нових наукових

відкриттів,  досягнення фундаментальних наукових результатів.  На

думку А.Філіпенка, в України є реальні досягнення у сфері високих

технологій.  За оцінкою Національного аерокосмічного агентства

США  (НАСА), Україна володіє 18 із 21 визначних у світі високих

технологій,  передусім це -  матеріалознавство,  порошкова металур-

гія, біо- та нанотехнології [358]. Виходячи з цього для України пер-

шочерговим завданням є “входження в міжнародні, науково-технічні

потоки, які дадуть змогу модернізувати вітчизняне виробництво, за-

безпечити конкурентоспрможність основних галузей промисловості”

[358]. У контексті реалізації даного завдання має бути розроблена

“Концепція  (Стратегія)  науково-технологічного розвитку України в

умовах глобалізації”. Ключовими позиціями даної Концепції мають

виступати:

n соціально-економічний розвиток Української держави;

n структурне реформування промисловості відповідно до світо-

вих стандартів;

n системне реформування економічних галузей шляхом впрова-

дження інноваційних моделей економічного розвитку;604 605

n утвердження України як високотехнологічної держави у світо-

вих глобалізаційних процесах;

n технологічний розвиток промисловості відповідно до загаль-

носвітових тенденцій;

n налагодження міжнародного науково-технологічного обміну

інтелектуальним ресурсом нації;

n сприяння науково-технологічному розвитку України виходячи

з потреб глобалізації;

n забезпечення лідерства України у світі у сфері розвитку висо-

ких технологій;

n збільшення обсягів високотехнологічного виробництва як

інструмент оптимізації державної науково-технічної політики.

Це дозволить Україні швидко перетворитись на конкуренто-

спроможного партнера у світових глобалізаційних процесах.  Не-

обхідність розробки та впровадження такої Концепції передусім по-

в’язується з тим, що в умовах глобалізації перед кожною державою

постає проблема забезпечення сталого розвитку. Не винятком у цьо-

му плані є й Україна, яка в 1992 р. підписала  “Концепцію сталого

розвитку в ХХІ ст.”, взявши на себе перед світовою спільнотою зобо-

в’язання розробити стратегію інноваційного розвитку т а створити

економічні механізми її реалізації в ринкових умовах. Виходячи з

цього в Україні має бути розроблено  “Стратегію сталого розвитку

України в умовах глобалізації”, яка безпосередньо має бути спрямо-

вана на забезпечення інноваційного розвитку держави та її іннова-

ційної конкурентоспроможності. Відповідно до цього в межах такої

стратегії мають бути чітко окреслені такі складові:

n розвиток наукового потенціалу та науково-дослідних шкіл щодо

розвитку наукоємних технологій як необхідної складової інно-

ваційного розвитку;

n розробка механізмів підтримки інноваційного розвитку з боку

малого та середнього бізнесу;

n створення умов для високотехнологічного розвитку у сфері

сільського господарства та проведення політики ресурсо-  та

енергозбереження;

n розробка прогностичних сценаріїв інноваційного розвитку

України в сучасних глобалізаціцних процесах;

n розвиток та використання перспективних технологій та відпо-

відне оновлення промислової сфери;

n адаптація системи правового захисту інтелектуальної власності

відповіднодо світових стандартівзахисту інтелектуальноївласності;

n розвиток, адаптація, модернізація сучасних інформаційно-кому-

нікативних технологій як засіб інноваційного розвитку держави.

На думку М.Згуровського, основними  “пріоритетами України

в розробці й впровадженні нових технологій повинні стати в рамках

державних програм і проектів як у традиційних технологічних галу-

зях  (металургія, енергетика, хімічна промисловість, сільське госпо-

дарство),  так і в нових високотехнологічних напрямках:  освоєння

космосу, розвиток авіації, біотехнологій, створення інформаційних і

телекомунікаційних систем, нових речовин і матеріалів, а також за-

собів охорони здоров’я [121].

Водночас слід відзначити і той факт,  що більшість програм

національного та державного рівня щодо реформування пріоритет-

них галузей науково-технологічного розвитку сьогодні не врахову-

ють специфіку сучасних глобалізаційних процесів, особливо що сто-

сується розвитку перспективних технологій. Одним із аспектів,  на

який сьогодні доцільно звернути увагу, стосується специфіки підго-

товки науково-технічної еліти, здатної вивести Україну на конкурент-

ний рівень у світі не лише у сфері науково-технологічного, але й сус-

пільного розвитку.

В умовах глобалізації суттєво змінюється роль національної

гуманітарно-технічної еліти,  а саме зростають вимоги до її компе-

тенції та професіоналізму,  продуктивності т а результативності як

могутнього потенціалу, який визначає та забезпечує формування нової

конфігурації глобального соціально-економічного та політичного

розвитку. Разом з тим формування саме національної еліти в умовах

глобалізації фактично втрачає свою необхідність, оскільки відбуваєть-

ся розщеплення національного фактора, а тому і сутність національ-

ної науки, фактично національної еліти як такої. Глобалізація як про-

цес, що об’єднує широку інтеграцію сфер людської діяльності з одно-

часним накопиченням певного цивілізаційного стандарту, передба-

чає певну гомогенність світу, вимагає жити за єдиними принципами,

сповідувати єдині цінності, наслідувати єдині звичаї та норми роз-

витку науки. Це приводить до формування принципово нового типу

світової еліти, яка має запобігти зіткненню вітчизняних реалій із та-

кими стандартами глобалізаційного розвитку, точніше вона має ви-

робити ефективні механізми управління глобалізаційними процеса-

ми шляхом інтенсифікації контактів між національними елітами.

Фактично мова йде про зміну технократичного принципу підго-

товки національно-технічної еліти на гуманітарний шляхом зміни

пасивно-виконавчих функцій на активно-творчі. Ця ідея на сьогодні

не є новою, оскільки ще на початку 70-х рр. Ч.Сноу основну причину

загострення суспільних суперечностей пов’язував із зростанням ка-606 607

тастрофічного розриву між традиційною західною гуманітарною

культурою і так званою новою, “науковою культурою”, яка виникає в

результаті науково-технічного прогресу. Такий розрив у кінцевому

випадку призводить до втрати взаєморозуміння між ученими технок-

ратами та  “літературними інтелектуалами”, які все більше пережи-

вають свою трагедію відчуження у сучасному світі. Саме це вчений

називає ворогуванням двох культур, яке взагалі може призвести до за-

гибелі людської культури, якщо не застосовувати радикальних заходів

щодо реорганізації освітньої системи, яка надасть можливість зблизи-

тись “стражденним від практицизму фізикам та проникнутих антисус-

пільними настроями індивідуалістам-інтелектуалам” [448].

Наступною проблемою, породженою деструктивним характе-

ром процесів глобалізації, є наукова міграції, яка призводить до моз-

кової та ідейної плинності, а також до деградації науково-технічного

потенціалу. Це, безумовно, свідчить про створення таких соціальних

умов,  які б сприяли відтворенню науково-кадрового потенціалу,  а

також забезпечували формування нової парадигми. Важливого зна-

чення сьогодні набуває проблема персоніфікації гуманітарно-техніч-

ного знання, тобто хто ліквідує цей дефіцит знань на національному

рівні, і якщо це представники обрані, які сповідують інноваційно-

новаторський підхід у науці, то це веде до формування нової пара-

дигми розвитку науки.

В противагу екстенсивному розвитку на еліту покладається

завдання забезпечити інтенсивний розвиток науки, який має супро-

воджуватись формуванням нової парадигми. В епоху вибухового роз-

витку інформаційних технологій особливого значення набуває розу-

міння взаємозалежності знань та розвитку, тобто різні типи еліт по-

різному адаптуються до іноземного продукту,  мають різний рівень

розвитку та можливості доступу до освіти.

Основними формами діяльності гуманітарно-технічної еліти

на сучасному етапі наукового прогресу мають стати співробітництво

та стратегічне партнерство. Тому сьогодні доцільно чітко визначити

цілі та функції діяльності такої еліти, а саме така еліта має визначати

стратегію суспільного розвитку,  рівень підготовленості якої має

здійснюватись виходячи із потреб такого розвитку. Стратегією діяль-

ності гаманітарно-технічної еліти має бути технічне новаторство.

Проведені нещодавно дослідження в США показали, що вчені активно

включаються в таку наукову діяльність,  яка безпосередньо веде до

технічного новаторства. Слід відзначити, що такий тип еліти є най-

відкритішим прошарком для сприйняття інформаційних впливів. Сьо-

годні досить актуальною є модель  “відкритого університету”, тобто

віртуального університету, який використовує супутниковий зв’язок

та Інтернет для передачі інформації і дає можливість людям, які жи-

вуть у різних регіонах, користуватись однаковими науково-інформа-

ційними ресурсами, створюючи єдиний глобальний науковий простір.

Усе частіше сьогодні постає проблема формування коопера-

тивного глобального управління, яке висуває низку вимог, а саме ви-

значення певного кола сучасних та перспективних проблем, вирішен-

ня яких неможливе в межах однієї держави. Наступною фундамен-

тальною вимогою є інституалізація та мобілізація гуманітарно-техніч-

ного потенціалу нації.  Сьогодні виходячи з нових глобалізаційних

умов гуманітарно-технічна еліта має виробити нові соціально-пізна-

вальні конструкції, які б забезпечили стратегію глобалізації, що пе-

редбачає збереження інтересів тих, хто отримує від глобалізації най-

більшу користь,  та дотримання справедливості по відношенню до

країн менш розвинених. Отже, саме гуманітарно-технічній еліті сьо-

годні доручено виробити нові світові наукові цінності, які забезпе-

чать радикальну модернізацію гуманітарно-технічної сфери.

У межах даного аналізу формування національної гуманітар-

но-технічної еліти доцільно також згадати такий тип еліти, як конс’ю-

меристська, до якої відносять тих, хто розробляє та впроваджує ефек-

тивні інформаційні технології. Роль такої еліти на сучасному етапі

розвитку має неабияке значення, оскільки інтеграція України в гло-

бальний простір має відбуватись на основі максимального викорис-

тання інформаційних та інтелектуальних ресурсів. Тому доцільно

виробити нову концепцію випереджального розвитку, відповідно до

якої змінити інерційний, індустріальний розвиток на розвиток інно-

ваційний. Така концепція має включати механізми узгодження досві-

ду світового співтовариства з невикористаними можливостями Ук-

раїни, тобто вивчення глобальних замовлень та глобального попиту.

Наступна проблема, яка надзвичайно гостро сьогодні постає, -

це проблема державного управління глобалізаційними процесами.

Безперечно, це проблема державної влади, здатної розробити націо-

нальну стратегію шляхом оптимальної організації інтелектуальної та

гуманітарно-технічної еліти на досягнення технологічних проривів.

Адже сьогодні відомо, що концепція традиційного наздоганаючого

розвитку України безперспективна,  підриваючи національну ідею

величі країни, вона роззброює та деморалізує націю.

Тому стратегічною метою України в гуманітарно-технічній

сфері є відкривати нові напрями розвитку та доповнювати своїми

інноваціями вже діючі. Адже ефективний розвиток гуманітарно-тех-

нічної сфери забезпечує сьогодні 80% економічного зростання. Так,

інтелектуальний ресурс та науково-технічний потенціал еліти сьо-

годні мають скоротити відстань між розвиненими державами і впли-608 609

ватиме на ступінь опозиційності іншим державам. Тобто мова фактич-

но йде про створення загального науково-технологічного простору

інтеграції України зі світом, європейським науковим простором, яко-

го має бути нарощування й підвищення якості сукупного наукового

потенціалу як ключового чинника інноваційного розвитку кожної з

країн, а також прискорення технологічного розвитку всієї Європи.

Такий загальний науково-технологічний простір має створити

рівні для всіх умови доступу до новітньої інформації, відкривши тим

самим нові можливості для спілкування між дослідниками, а також

забезпечити формування престижності професії вченого, захистив-

ши його інтелектуальну власність, підвищити продуктивність наяв-

ного потенціалу шляхом збереження вітчизняних традицій науки.

Які ж все таки на сьогодні є перспективи створення загально-

європейського науково-технологічного простору. На жаль, їх значно

менше, ніж проблем, а саме недостатність фінансування та інстру-

ментальна оснащеність, яка у 2-3 рази нижча в українських учених,

ніж в європейських. Проте слід пам’ятати,  що у наукову сферу не

можна привести у відповідність із західними стандартами.

Отже, це все свідчить про те, що гуманітарно-технічна еліта має

виробити інноваційну стратегію розвитку як єдину можливість гумані-

тарно-технічного прориву у глобалізаційний простір, адже відомо, що

наука має вирішувати технічні проблеми, а освіта - навчати практиків

застосовувати отримане знання. Тому для ефективного впровадження

інноваційного прогресу необхідним є певний баланс інтересів:

n чистої науки і прикладних досліджень;

n високоризикованих наукових досліджень;

n академічної свободи та вимог практики;

n довготривалих перспектив.

Отже, завдяки інноваційним досягненням у сфері інженерних

систем, шляхом інтеграції інженерних знань, створення нової коман-

дної культури досліджень, шляхом інтеграції різних дисциплін, дослі-

джень та освіти, академічних підходів та промислової практики за-

безпечується інноваційних прогрес.

Вітчизняна науково-технічна еліта сьогодні почувається абсо-

лютно незахищеною у нормативно-правовому відношенні. Низький

рівень зарплатні та відповідного соціального захисту призводить до

масового виїзду з України молодих та талановитих учених у розви-

нені країни: Німеччину, США, Голландію, Великобританію, Австрію,

Польщу та ін.). Саме в цих країнах діють спеціальні програми залу-

чення перспективних учених із пострадянського простру. Це стано-

вить суттєві ризики для національної безпеки, адже наукова еліта не

працює на власну державу, реалізовуючи її національні інтереси, а

здебільшого реалізує інтереси глобального світу. У результаті цього

вітчизняні науковці, від’їжджаючи за кордон, працюють над тим, аби

забезпечити науково-технічний розвиток інших країн світу,  але не

власної. Хоча ми і не виключаємо можливості та й необхідності на-

лагодження взаємодії, обміну досвідом між вченими у глобальному

світі, проте до цього доцільно ставитись надзвичайно обережно, аби

це не перешкоджало розвитку традицій вітчизняної науки. Так, зокре-

ма, сьогодні й досі не підписано угоду про науково-технічну співпра-

цю України з Європейським Союзом, що тим самим значно гальмує

процес рівноправного співробітництва між державами у науково-

технічній сфері.

Науково-технічна співпраця між ученими покликана викону-

вати такі завдання:

n забезпечувати модернізацію вітчизняної науково-технічної та

виробничої сфери;

n сприяти розвитку та використанню перспективних технологій;

n забезпечувати зростання інтелектуального потенціалу сучас-

ного світу, що має забезпечити зростання обсягу експортної

продукції;

n сприяти покращенню високотехнологічної продукції;

n налагодження регіональної взаємодії у сфері окремих перспек-

тивних галузей наукового розвитку.

Це пов’язується, зокрема, з тим, що подекуди сучасний світ сти-

кається із такими проблемами, які розв’язати відокремлено держави

не можуть. Такі проблеми мають геополітичний характер, і їх усунен-

ня потребує залучення спільних ресурсів держав. До таких проблем

можна віднести екологічне забруднення, енергетичну кризу  (пов’яза-

ну із відсутністю ефективних енергозберігаючих технологій”) тощо.

Водночас слід відзначити і позитивну роль науково-технічної

співпраці між ученими в умовах глобалізації. Така співпраця здебіль-

шого здійснюється через відповідні міжнародні фонди, які беруть на

себе фінансову сторону проведення наукового дослідження. У ме-

жах діяльності відповідних фондів учені з різних країн світу спільно

виконують наукові проекти.  Парадокс,  але найбільше грандів для

України було виділено світовими донорськими структурами саме на

вирішення питань євроатлантичної інтеграції та ядерних досліджень.

Слід відзначити, що сьогодні Україна досить повільно прохо-

дить шлях формування своєї науково-технічної конкурентності у

світовому просторі. Це, зокрема, пов’язується з тим, вона не виконує

взятих на себе раніше зобов’язань з міжнародних програм у сфері

науково-технічного розвитку.610 611

Отже, сьогодні Українська держава, аби модернізувати вітчиз-

няне виробництво, передусім має інтегруватись у світовий глобаль-

ний науково-технічний простір, це забезпечить конкурентність окре-

мим галузям розвитку вітчизняної науки. Розвиток науки закономірно

є важливим інструментом забезпечення конкурентоспроможності

держави у світі.

Механізми економічної інтеграції України

у світову спільноту

У сучасних умовах розвитку Української держави та особливо

з приходом нового уряду тенденції відособленості України від гло-

бального економічного ринку стають все більш виразнішими. Україн-

ська економіка здебільшого сьогодні зорієнтована на інтеграцію з

Росією,  делегуючи тим самим лише їй частку свого економічного

суверенітету. Виходячи із цього першочерговим завданням для Украї-

ни мають стати пошук ефективних механізмів економічної інтеграції

України у світову спільноту, що тим самим дасть змогу віднайти

відповіді на виклики сучасних глобалізаційних процесів. Передусім

важлива роль сьогодні належить прийняттю низки законів щодо

вступу до СОТ, ЄЕП та інших глобальних ринків капіталів, що тим

самим дасть змогу Україні створити власну модель економічного роз-

витку на основі взаємодії з різними транснаціональними структура-

ми. СОТ є універсальним механізмом регулювання глобальної еконо-

міки, саме тому вступ України до цієї організації дозволить їй вклю-

читись у систему регулювання глобальної економіки. Без членства у

СОТ Україна не може стати активним суб’єктом регулювання світо-

вої економіки, а також повноправним суб’єктом глобалізаційного про-

стору. Як показує світова практика, більшість держав, які включені до

різних транснаціональних структур (отже беруть активну участь у про-

цесах глобалізації), розвиваються значно швидше, мобільніше. Проте

це не означає, що такий розвиток має позитивні сторони, адже законо-

мірно від процесів глобалізації виграють лише високорозвинені дер-

жави світу, всі інші у кращому разі підтягуються до них, намагаються

скоротити велетенський розрив у розвитку між ними.

Механізми економічної інтеграції України до світового про-

стору дадуть їй змогу “синхронізувати” себе із сучасним глобалізацій-

ними процесами, вибудувати нові геополітичні контексти, які забез-

печать конкурентність держави у світі в цілому. Для нашої держави

особливо важливим сьогодні є  “продемонструвати сенс одночасної

гри”  з державами, які живуть та діють за різними геополітичними

принципами. Україна має не вписатись у ці принципи, а виписати

свої і дбати про те, аби світова спільнота їх дотримувалась. У про-

тивному разі, на думку вітчизняних дослідників, інертність України

в економічному глобальному просторі може привести її до глобалі-

заційного шоку, вийти з якого вона зможе не скоро.

Інтеграція вітчизняної економіки до ЄЕП,  на якій наполягає

більшість управлінців  (переважною мірою проросійського формату),

є ефективним механізмом оптимізації економічного розвитку Украї-

ни, оскільки вона приведе до підвищення якості функціонування вітчиз-

няного промислового комплексу, пожвавивши розвиток національної

економіки та рівень життєдіяльності громадян. Проте інтеграція до ЄЕП

може мати кілька вимірів. З одного боку, вона полегшить рух товарів,

робочої сили, фінансових капіталів,  а з другого - може привести до

створення певних інституційних інструментів координації держав у

межах ЄЕП,  результатом чого можуть стати наддержавні структури,

які будуть регламентувати діяльність держав, що входять до відповідної

структури. Так, зокрема, одним із ризиків інтеграції в ЄЕП може стати

введення єдиної грошової одиниці, що призведе до зникнення націо-

нальної валюти, а отже, і до втрати одного із атрибутів суверенітету.

Особлива проблема,  з якою стикається Україна в контексті

інтеграції доЄЕП, пов’язується із створенням митного союзу для країн-

членів ЄЕП. Проте євроінтеграційна стратегія України включає вхо-

дження до митного союзу із ЄС. У цьому плані виникає питання, яким

чином поєднати між собою ці два орієнтири геополітичного розвитку.

На думку окремих учених, ці два орієнтири є взаємообумовленими,

оскільки через інтеграцію до ЄЕП Україна зможе досягти бажаного

рівня конкурентоспроможності, а це, у свою чергу, відкриє перед нею

більші можливості та прискорить процес інтеграції до ЄС.

Вступ до СОТ є важливим інструментом включення України в

сучасні глобалізаційні процеси,  без чого Україні не вдасться ефек-

тивно реалізувати інтеграційну стратегію.

У сучасних умова така політика має бути особливо гнучкою та

обережною, оскільки в першу чергу має бути спрямована на реаліза-

цію власних національних економічних інтересів. Сам процес всту-

пу України до СОТ доцільно розділити на два етапи: технологічний

(можливості, потенціал України) та ідеологічний (прагнення вступу,

наскільки вони є обґрунтованими).

Вступ України до СОТ передбачає вирішення низки проблем,

серед них:

n політична стабільність;

n виважена економічна політика;

n послідовність у реалізації суспільних реформ;

n ефективна законодавча система, яка відповідає загальносві-

товим стандартам  (законодавча узгодженість).612 613

Вступ України до СОТ в першу чергу передбачає адаптацію

вітчизняної системи господарювання до світових стандартів органі-

зації ринку. Більше того, вступ до СОТ є однією із умов наближення

української економіки до європейських стандартів. Це в першу чер-

гу вимагає розширення процесу встановлення економічних відносин

України з багатьма світовими державами, транснаціональними еко-

номічними структурами та інституційними об’єднаннями країн. Особ-

лива увага тут має приділятись масштабам налагодження таких відно-

син між державами та структурами.

Інтеграція вітчизняної економіки до СОТ є ефективним меха-

нізмом оптимізації економічного розвитку України,  оскільки вона

приведе до підвищення якості функціонування вітчизняного промис-

лового комплексу, пожвавивши розвиток національної економіки та

рівень життєдіяльності громадян.

Саме вступ до СОТ дасть змогу Україні виробити нову модель

її геоекономічного та геополітичного позиціонування.  Це,  у свою

чергу, дозволить Україні довести світовій спільноті свою конкурен-

тоспроможність не лише в економічній, але і в політичній сфері.

Важливою проблемою при вступі України до СОТ є чітке ви-

значення статусу України в межах такої структури, а саме доцільно

чітко ідентифікувати належність України до держав розвиненого,

перехідного чи сталого розвитку

При вступі України до СОТ необхідно чітко визначитись, яким

цінностям у системі інтеграційної політики має бути надано пріори-

тет: політичним чи економічним.

Україна сьогодні має прийняти правила економічного розвит-

ку СОТ, аби таким чином оптимізувати власну систему торговельної

політики. В цьому плані мають бути чітко виписані:

n механізми долання дискримінації в системі торгівлі;

n недопущення протекціонізму,  тобто захист власного ринку

та підтримка свого виробника;

n передбачуваний та ефективний ринок послуг;

n чесна конкуренція;

n економічні реформи.

Прийняття саме таких правил СОТ та їх безпосередня реаліза-

ція мають забезпечити врегулювання торгівельних конфліктів, що тим

самим створить сприятливі умови для економіки України щодо її

інтеграції у світову економіку.

Україна сьогодні не повинна прив’язуватись до контексту всту-

пу до СОТ, адже і без того вона повинна дбати про свою економічну

потужність.

Порушуючи питання про конкурентоспроможність українсь-

ких товарів та послуг, необхідно дбати про конкурентоздатність сис-

теми державного управління. Для України в цьому плані й досі є

актуальними такі проблеми, як:

n відсутність ефективної системи державного менеджменту;

n проблема якості кадрового забезпечення системи органів дер-

жавної влади;

n реалізація принципів патріотизму та професіоналізму у тво-

ренні державної інтеграційної політики.

Це свідчить про те,  що повноправним членом СОТ Україна

зможе стати лише в результаті ефективної внутрішньої політики.

У цьому плані й досі актуальними є питання творення відкри-

тої державної політики, ключовими суб’єктами реалізації якої висту-

пають саме громадяни. Виходячи з цього вступ до СОТ обов’язково

має регламентуватись принципами творення такої політики.  Саме

моніторинг громадської підтримки політики вступу до СОТ є важли-

вим механізмом її ефективності. Розробка механізмів вступу України

до СОТ з необхідністю має супроводжуватись безпосереднім залучен-

ням громадян.   Те,  що інтеграційна полі тика Україн и сьогодн і

здійснюється без урахування інтересів та потреб громадян, а головне

без доведення до громадян змісту того чи іншого геостратегічного еко-

номічного вектора,  є ризиком,  наслідком якого може стати неефек-

тивність державної політики щодо забезпечення вступуУкраїни до СОТ.

Слід особливо наголосити на тому,  що рівень включеності

України у світові глобалізаційні процеси подекуди ще не відповідає

її об’єктивним можливостям. А тому державна політика України щодо

вступу до СОТ має базуватись виходячи з того, яким чином зайняти

свою нішу у світових економічних процесах.

Україна може зайняти достойне місце у таких процесах лише

в тому випадку, якщо віднайде свій власний шлях розвитку. Так їй

вдасться змусити весь світ себе поважати і з нею рахуватись. Саме

тому державна політики України має бути побудована за таким прин-

ципом, - яким чином використати сучасний світ, аби той дозволив їй

вписатися в глобальну систему економічних відносин,  створивши

сприятливі умови для максимальної реалізації її національних еконо-

мічних інтересів. Сьогодні ступінь готовності України жити та розви-

ватись в умовах членства в СОТ визначає її місце та роль у світовому

просторі,  а отже, і перспективи її впливу на світовий розвиток. Це

пов’язується, зокрема, з тим, чи стане Україна головним геоекономіч-

ним ньюсмейкером у світі. Для України, аби здобути відповідну кон-

курентоспроможність у світі, доцільно модернізувати виробничу га-

лузь, особливу увагу приділивши розробці високих технологій.614 615

Важливою проблемою також є питання структурованості еко-

номічного розвитку, що, у свою чергу, має забезпечити стабільність

та передбачуваність економічного розвитку України в умовах член-

ства в СОТ. Україні доцільно оптимізувати систему прийняття дер-

жавно-управлінських рішень, виробити ефективні механізми стабілі-

зації суспільно-економічного розвитку шляхом здійснення відповід-

ного реформування основних сфер суспільного життя, в тому числі

адміністративної та політичної.

Саме членство в СОТ забезпечить чітку симетричність націо-

нальної економіки світовій економіці і дозволить Україні зайняти свою

нішу у геоекономічній стратегії розвитку сучасного світу, а відповідно

до цього засвідчити свою економічну конкурентоспроможність.

Принципово важливою проблемою для України є також вибір

конкретної інтеграційної стратегії. Це принципово важливо з точки

зору з’ясування сумісності чи несумісності інтересів та потреб Украї-

ни з інтересами та цінностями Америки, Європи чи Росії. Економіч-

на інтеграція України та Росії, на думку З.Бжезинського, має повністю

виключатись, “будь-які інтеграційні зусилля Росії завжди мають прояв

імперських амбіцій” і ніколи не можуть сприяти належному розвит-

ку України. Водночас Європа й Америка, які виступають проти тісного

зближення України та Росії, не можуть виступати природно-історич-

ними союзниками розвитку України.

Механізми інтеграції України в Євроатлантичні

структури

Налагодження євроатлантичного співробітництва сьогодні ви-

магає нова геополітична ситуація у світі, саме цьому й має сприяти

глибина та послідовність внутрішніх перетворень, які обов’язково

мають підтримуватись громадянами держави. Євроатлантичний вибір

окремої національної спільноти жодною мірою не може бути ініційо-

ваний державною владою, оскільки прерогатива його завжди має на-

лежати виключно громадянам, оскільки саме вони мають виступати

активними суб’єктами формування об’єктивного образу як внутріш-

ньої, так і зовнішньої політики держави.

Виділимо основні причини, які перешкоджають позитивному

сприйняттю спільнотою євроатлантичного вибору:

n технологічні (невміння правильно пояснити мету та умови роз-

витку окремої держави в межах Альянсу);

n культурно-історичні  (низький рівень політичної активності у

сприйнятті ідей, ініційованих виключно з боку держави, а це,

у свою чергу, призводить до протистояння населення і влади);

n організаційні (недостатньо кваліфікований підхід до інформа-

ційного забезпечення потреби вступу держави до Альянсу);

n ресурсні  (недостатнє використання вітчизняних електронних

технологій у реалізації інформаційних потреб та інтересів на-

селення).

Цілком справедливим буде відзначити, що основною проблемою

геополітичних стратегії вступу держав до НАТО є брак ефективних

механізмів поінформованості громадян, адже саме це перешкоджає їх

адекватному ставленню до змісту євроатлантичного вибору.

Відповідно до цього механізми державної політики мають бути

спрямовані на адекватне пояснення громадянам національної полі-

тики у сфері оборони і безпеки,  а також визначення місця та ролі

держави в структурі НАТО. Громадяни в межах кожної країни мають

право на отримання незалежної, політично незаангажованої та ідео-

логічно нерегламентованої державою інформації щодо окремого явища

чи події, адже лише за таких умов можна сподіватись на забезпечен-

ня розуміння і підтримки урядової політики безпеки держави з боку

громадськості.

Першочергового значення також сьогодні набуває вироблення

конкретних пріоритетів державної політики щодо євроатлантичного

вибору,  який уможливить національну безпеку держави в цілому,

оскільки слугуватиме безпосередній реалізації національних інте-

ресів. Стратегія державної політики держави сьогодні має бути по-

будована таким чином, щоб забезпечити розвиток соціальної, еконо-

мічної, політичної та культурної інфраструктури держави, відповідну

її інтеграцію у світовий простір, а також конкурентоспроможність її

у геополітичних структурах. Важливого значення при цьому набуває

вироблення інформаційних механізмів державного управління щодо

інформування країн-членів Альянсу про готовність та високі праг-

нення вступу окремої спільноти до нього.

Стратегічна мета державної політики в умовах євроатлантично-

го вибору має зводитись до створення механізмів допомоги державі у

розв’язанні багатьох політичних, економічних, дипломатичних, військо-

вих завдань. У цьому напрямі важливими є механізми звітності відпо-

відних управлінських структур перед населенням за пророблену робо-

ту щодо доцільності здійснення євроатлантичного вибору.

Першочерговим завданням у державній політиці України в кон-

тексті євроатлантичного вибору виступає законодавче розв’язання

проблеми забезпечення конституційних прав громадян на інформа-

цію та створення адекватних форм відповідальності ЗМІ за поши-

рення недостовірної інформації т а її спростування.  Відповідно до

цього особливо своєчасною є розробка Концепції розвитку телерадіо-616 617

інформаційного простору України, яка вимагає створення відповід-

ного циклу теле-  та радіопередач,  присвячених безпосередньо роз-

гляду змісту функціонування євроатлантичних структур, обов’язко-

вим елементом цього має бути висвітлення історичного аспекту їх

функціонування,  доведення їх ролі,  значення т а необхідності для

Української держави. Це ж саме стосується і розробки Концепції роз-

витку в Україні глобальних інформаційних мереж.  Важлива роль

відводиться системі механізмів електронного урядування,  зокрема

створенню відповідних сайтів,  які б надавали певні інформаційні

послуги та здійснювали відповідний моніторинг обізнаності грома-

дян щодо даної проблематики.

Слід відзначити, що вступ України в НАТО в першу чергу ви-

магає розробки Концепції інформаційної безпеки України та Інфор-

маційного кодексу України.  Слід особливо наголосити на потребі

вироблення власних інформаційних механізмів, які б були національ-

но регламентованими щодо формування та реалізації євроатлантич-

ного вибору, а саме неприйнятним є адекватне використання зарубіж-

ного досвіду, оскільки тут має йти мова про накопичення власного та

паритетне вивчення зарубіжного,  створення адекватних механізмів

адаптації його до власних потреб та інтересів функціонування інфор-

маційної сфери в цілому і власних завдань, це також включає пере-

навчання офіцерського складу,  спеціалістів у галузі інформаційної

та психологічної боротьби.

Важливої ваги в контексті здійснення євроатлантичного вибо-

ру набуває створення ефективно діючої системи законодавчого за-

безпечення, яка б включала широке обговорення проектів концепцій,

указів та постанов стосовно нової моделі розвитку держави. Зокре-

ма, має бути створена така система державного управління, яка б за-

безпечила відкритість та прозорість в обговоренні стратегічно важ-

ливих напрямів реалізації державної політики України. В цьому плані

доцільно започаткувати цикл обговорень на офіційному державному

та громадському рівнях проблем та перспектив вступу України в НАТО.

Сьогодні на державну владу покладається основне завдання -

змінити ставлення громадян України до НАТО, відкрити та прозоро

показати українцям кращі риси західноєвропейської ментальності,

заохочувати творити громадянське суспільство,  роз’яснюючи його

переваги над суспільством тоталітарними.

Потрібне також адекватне розуміння змісту функціонування

Альянсу, чітке ранжування ключових комунікаторів, які представля-

ють ідею вступу України в НАТО. Слід відзначити, що від цього за-

лежить і належний рівень позиціонування даної проблеми, адже до-

сить часто у ЗМІ подається інформація щодо НАТО з вуст людей, які

дотично ознайомлені з даною проблемою, або в цілому не мають на-

лежного рівня підтримки та довіри з боку громадян. Проблема всту-

пу України в НАТО все частіше позиціонується російськими ЗМІ як

проблема, яка характеризує недалекоглядність української влади. При

цьому вона подається з позиції ключових комунікаторів, які протис-

тоять ліберальній ідеї євроатлантичного вибору.  Через відповідну

інформаційну колізію, яка утворилась у результаті відсутності об’єк-

тивного розуміння змісту євроатлантичного вибору, пересічні грома-

дяни адекватно не сприймають дану проблематику.

Важливе значення в контексті реалізації євроатлантичного ви-

бору набуває розробка державно-комунікативних стратегій, які б за-

безпечили інформаційну відкритість щодо даної проблеми. Постає

питання відкритої комунікативної публічності, в процесі якої має

досягатись взаєморозуміння між опонентами та визначення поляр-

ності позицій щодо розуміння даної проблеми.

Слід відзначити, що саме відкритість є визначальною складо-

вою ефективності державних стратегій,  прот е все частіше така

відкритість підміняється політичним квотуванням, тобто створенням

чітких критеріїв, яку інформацію доцільно зробити відкритою, а яку

лишати конфіденційною. Проте реальне застосування принципу відкри-

тості має змусити уряд якомога більш детально інформувати громадян

про перспективи євроатлантичного вибору. При цьому слід відзначи-

ти, що громадяни мають бути настільки проінформованими з даного

питання, що б мати можливість брати участь у компетентному обгово-

ренні дій уряду щодо євроатлантичного вибору. В цьому плані доціль-

но виробити чіткі механізми оприлюднення державної інформації про

доцільність вступу України в НАТО. На особливу увагу заслуговує

відпрацювання механізму інформаційного запиту громадянин до дій

уряду щодо євроатлантичного вибору. При цьому громадянин не зобо-

в’язаний давати жодних пояснень щодо мети та необхідності отримання

ним відповідної інформації, на яку зроблено запит.

Принциповим завданням у діяльності суб’єктів формування та

реалізації політики євроатлантичного вибору є доведення до грома-

дян основних цілей його здійснення. Так, зокрема, сьогодні українці

мають передусім усвідомити, що головною метою НАТО є захист

свободи і безпеки всіх членів політичними і військовими засобами

відповідно до Статуту ООН. Принциповим є доведення, що від са-

мого початку існування Альянс працює над встановленням справедли-

вого та тривалого порядку в Європі на засадах сповідування загаль-

них демократичних цінностей, прав людини та верховенства права.

Євроатлантичний вибір держави сьогодні засвідчує безпосередню

репрезентацію ефективних та спільних зусиль членів Альянсу для618 619

реалізації своїх колективних інтересів, що стосується в першу чергу

розв’язання проблем безпеки шляхом несення спільної відповідаль-

ності в оборонній сфері. Слід в особливому ракурсі декларувати гро-

мадянам трансфункціональне призначення Альянсу, що являє собою

асоціацію вільних держав, об’єднаних бажанням зберегти свою на-

ціональну безпеку через взаємні гарантії та стабільні відносини з

іншими країнами.

В достатньо складній для України геополітичній ситуацій вкрай

необхідно мати надійного європейського союзника, який би сприяв

зміцненню національної безпеки,  включаючи реальну допомогу в

облаштуванні південно-східного кордону й подальшому стимулю-

ванні процесу творення демократичних громадських інституцій, не-

залежних ЗМІ,  професійної армії як необхідних передумов вступу

країни-кандидата до Альянсу.

В цьому контексті важливим управлінським механізмом є фор-

мування позитивного іміджу Альянсу в межах України для того, щоб

громадяни реально усвідомили доцільність вступу до нього. Альянс

потрібно розглядати як асоціацію вільних держав, які прагнуть збе-

регти свою безпеку шляхом отримання взаємних гарантій та забез-

печення стабільних відносин між національними державами. Тобто

до того часу, поки громадяни не будуть розуміти під Альянсом фор-

му реалізації ефективного діалогу між державами, жодною мірою не

слід сподіватись на громадську підтримку політики держави щодо

вступу до нього. Сьогодні влада має стати принципово залежною від

інтересів населення, а тому ініціювати ідею вступу України в НАТО

зверху жодною мірою не можна. Доти, доки євроатлантичний вибір не

буде предметом національної ідеї, виробити ефективні напрями реалі-

зації державної політики неможливо,  а тим більше їх реалізовувати,

хоч би які концепції були запропоновані чи навіть прийняті програми.

Це є цілком закономірним фактом, оскільки все частіше в ме-

жах України домінуючим є представлення ризиків та загроз, якими

супроводжується вступ в НАТО, оскільки це може призвести до знач-

ного обмеження суверенітету та незалежності держави, в результаті

цього посиляться нові технології інформаційно-маніпулятивного

впливу на рівні держави та окремого громадянина. Останнє ж цілком

відповідає критеріям сучасної парадигми національної безпеки, відпо-

відно до якої саме “м’яка сила” передбачає досягнення цілей шляхом

маніпулювання свідомістю. Тому особливо важливого значення при

цьому набуває розробка та удосконалення засобів впливу на управ-

лінську інфраструктуру, що має на меті підвищити рівень захище-

ності національних ресурсів та систем їх підтримки.

Одним із механізмів інформаційного забезпечення здійснення

євроатлантичного вибору є моніторинг інформаційного простору як

України, так і інших держав з погляду єдиного конкретного завдан-

ня, що являє собою євроатлантичний інтерес, адже він обов’язково

має суто інформаційне завдання. Тому в контексті здійснення євро-

атлантичного вибору важливого значення набуває прискорення зби-

рання та обробка інформації щодо такого аспекту. Необхідність цьо-

го підтверджується надзвичайно низьким рівнем підтримки грома-

дянами ідеї вступу України в НАТО.

Слід відзначити, що саме від вироблення адекватних моделей

розуміння євроатлантичного вибору та можливостей його здійснен-

ня залежить і успішність іміджу держави. Це, у свою чергу, вимагає

вироблення узгоджених і консолідованих дій з боку органів державної

влади щодо розв’язання ключових питань інформаційно-комунікатив-

ного забезпечення у здійсненні Україною нової геополітичної мети.

Управлінський інструментарій держави покликаний предста-

вити її у світовому просторі,  а тим самим забезпечити належне її

сприйняття з боку євроатлантичної спільноти. Причому він має бути

настільки ефективним, щоб у разі певних збройних конфліктів ре-

ально обґрунтовувати легітимацію застосування сили щодо його роз-

в’язання. Адже цілком справедливо, що саме процеси дестабілізації

у межах окремих держав, які мали місце протягом останніх років,

визначаються рівнем функціонування інформаційних інфраструктур.

Це, у свою чергу, потребує розробки спеціальних заходів, спрямова-

них на інформування громадськості як у країнах НАТО, так і в межах

держав, які не є учасницями НАТО. Такі заходи обов’язково мають

включати забезпечення щоденних зв’язків НАТО із ЗМІ, вироблення

відповідних форм інформаційного співробітництва і партнерства

щодо надання певної інформації громадянам, яка стосується функ-

ціонування НАТО.

Особлива роль у межах такої стратегії належить адекватному

позиціонуванню подій в окремих країнах-учасницях НАТО. Це,  у

свою чергу, вимагає створення відповідних державних програм, спря-

мова н и х н а роз’ясненн я рол і НАТО у врегулюва н н і окреми х

конфліктів та створення певних умов для врегулювання ситуацій, що

стосується реалізації ефективної політики безпеки. Необхідними є

нові політичні заходи позиціонування євроатлантичного вибору Украї-

ни саме тому,  що протягом останніх років НАТО характеризується

внутрішньою реструктуризацією збройних сил, посиленням її євро-

пейської складової, що підвищує інтерес з боку громадськості і в

новому ракурсі висуває потребу здійснення нових військових,  еко-

номічних та політичних заходів.620 621

Сфера державної політики сьогодні доповнюється новими стра-

тегіями проголошення політики відкритих дверей для країн, що хочуть

вступити до Альянсу. Відповідно до цього національні уряди в пер-

шу чергу мають дбати про розв’язання проблем інформування гро-

мадськості щодо окремих наслідків членства країни в НАТО та до-

сягнення відповідної підтримки з боку громадян.  Все частіше ро-

зуміння ролі НАТО, зокрема в межах України, є обмеженим та вик-

ривленим в першу чергу колишніми стереотипами суспільної свідо-

мості, а також відсутністю адекватної та своєчасної інформації.

Отже, на сьогодні переважно йдеться про формування таких

принципів державної політики, які б забезпечували формування та

реалізацію нової системи національних інтересів. Тому, коли окре-

мою державою здійснюється певний вибір моделі розвитку, доцільно

в першу чергу дбати,  щоб він не перешкоджав реалізації її націо-

нальних інтересів.  Відповідно до цього одним із принципів реалі-

зації політики євроатлантичної інтеграції є політична та управлінсь-

ка відкритість,  яка має протистояти квотному принципу надання

інформації,  а тому і дезінформації,  яка становить реальну загрозу

для реалізації певних національних інтересів громадян.

Важливого значення набуває технологія здійснення моніторин-

гу збіжності державного та суспільного інтересів, наскільки той чи

інший тип суспільного розвитку в умовах євроатлантичного вибору

реально буде відповідати інтересам та потребам громадян, наскільки

в політичному плані держава сьогодні дбає насамперед про націо-

нальні інтереси громадян, а не про свої власні вузькокорпоративні.

Це, безумовно,  потребує створення ефективного законодавства, яке

б чітко врегульовувало інтереси між окремими державами, а також

між громадянином та державою в умовах євроатлантичного вибору, і

головне - забезпечення пріоритетності національних інтересів. Ефек-

тивним засобом реалізації національних інтересів є створення відпо-

відних національних ресурсів та інституційних інфраструктури, які

мають на меті реалізацію технологічного забезпечення євроатлантич-

ного вибору в Україні.

Ефективна управлінська інфраструктура, у свою чергу, допо-

мага є держав і розв’язувати значну низку проблем у контекст і

здійснення євроатлантичного вибору. Відповідно до цього, на нашу

думку,  ефективними є напрями формування та реалізації політики

євроатлантичної інтеграції, які передбачають такі форми дій:

1. Розширення контактів з громадянами та організаціями, які

привносять та відповідають за здійснення євроатлантичного вибору

в Україні.

2.  Інформування громадськості про доцільність здійснення

євроатлантичного вибору - особливо про його переваги.

3.  Вивчення громадської думки щодо проблеми здійснення

євроатлантичного вибору.

4. Аналіз реакції суспільства на дії посадових осіб, які підтри-

мують або непідтримують здійснення Україною євроатлантичного

вибору.

5. Прогнозування суспільно-політичних процесів у результаті

здійснення вибору відповідної моделі суспільного розвитку.

6. Створення аналітичних розробок, які б дали змогу громадя-

нам отримувати адекватну інформацію про доцільність здійснення

євроатлантичного вибору.

7.   Формування сприятливого іміджу держав и в контексті

здійснення євроатлантичного вибору.

Таким чином, у контексті реалізації політики євроатлантичної

інтеграції важливого значення набуває здійснення політичної просвіти

громадян, а саме створення високоефективних комунікативних стра-

тегій, які б забезпечували належний рівень реалізації взаємодії держа-

ви та громадянина. Це, у свою чергу, приведе до наповнення геополі-

тичного простору України новими принципами, які б реально відпо-

відали ініційованій з боку громадян ідеї євроатлантичного вибору.

Основним критерієм реалізації управлінських стратегій є за-

хист інтересів держави від потенційної загрози, забезпечуючи загаль-

ну стабільність у Європі.  Основними управлінськими засобами

втілення політики євроатлантичного вибору є оприлюднення змісту

т а функціональних можливостей військової потужності Альянсу;

визначення гуманітарного змісту технології ефективної реалізації

оборонної стратегії; формування потенціалу, необхідного для врегу-

лювання криз, які можуть впливати на безпеку як України так і країн-

учасниць Альянсу; створення таких методів, які б забезпечили активне

сприяння України, з іншими державами; розвиток нового, заснова-

ного на принципах узгодженої співпраці,  підходу до європейської

безпеки, вироблення заходів,  спрямованих на досягнення нових

успіхів у сфері контролю над озброєнням та роззброєнням.

НАТО як транснаціональне утворення обов’язково має здійсню-

вати інформаційну діяльність, адекватно задовольняючи в першу чер-

гу потреби в інформації про саму мету функціонування Альянсу.

На сьогодні неприпустимими є технології впливу на громадсь-

ку думку, впровадження так званого транскордонного варіанта полі-

тики отримання інформації, коли на певному етапі країна, яка прагне

реалізувати свої інформаційні запити, починає захищатись від такої

технології інформування.622 623

Отже, у контексті пошуку Українською державою нової фор-

ми глобалізаційного розвитку важлива роль належить саме політиці

євроатлантичної інтеграції. Насамперед це мають бути такі теоре-

тичні схеми, які б адекватно “описували” та визначали зміст об’єктив-

ної реальності, адже перекоси щодо правильності вибору відповідної

стратегічної мети все ще сьогодні зберігаються, водночас характер-

ним є певне ухиляння від окремої системи цінностей, оскільки в так-

тичному плані та в межах проміжку певного часу вона не спрацьовує,

проте остання подекуди може виявитись надзвичайно ефективною.

Друге питання, яке постає в межах даного аналізу, це те, яки-

ми є основні орієнтири політики євроатлантичної інтеграції, а точні-

ше, яким чином має здійснюватись формування, а згодом і їх реаліза-

ція. Як вибір певної стратегічної моделі до якої ми відносимо євро-

атлантичну може вплинути на сучасне та майбутнє нашої держав і

які ймовірні ризики з собою вона принесе.

Тон та стиль сприйняття в українському суспільстві євроатлан-

тичної інтеграції та її впливу на сучасну систему державного управ-

ління є надзвичайно жорстким,  проте саме використання ефектив-

них механізмів має всі можливості його пом’якшення. У першу чергу

вибір держави реально здійснюється шляхом певного державниць-

кого пасажу, адже сьогодні держава є основним суб’єктом формуван-

ня та реалізації євроатлантичної політики України. При цьому вміло

приховуються певні стереотипи сприйняття, нехтуються певні доктри-

нальні вчення, які розкривають специфіку функціонування євроат-

лантичної моделі упорядкування соціально-економічно та політич-

ного простору окремої країни.

Історично сформована  “трансцендентна мрія” українців зако-

номірно зводиться до бажання відмежуватись від усього світу нездо-

ланною стіною, дотримуючись таким чином консервативних стерео-

типів,  у творенні політики глобальної національної безпеки зовсім

не вистачає місця та й можливостей обміркувати євроатлантичні стра-

тегії розвитку.

Складовим елементом євроатлантичних стратегій розвитку є

вибір такої стратегії,  точніше надання йому переваги як альтерна-

тивній моделі культурної та політичної регламентації власного типу

суспільного розвитку. Це все дає підстави стверджувати про прихід у

недалекому майбутньому нової євроатлантичної цивілізації,  чітко

регламентованої новими критеріями реалізації національної політи-

ки та вітчизняної системи безпеки. Одним із принципів формування

євроатлантичного вибору має стати євроатлантична пропаганда, яка,

у свою чергу, має бути побудована на критеріях розуміння значення

євроатлантичної моделі та недопустимість перетворення її на євро-

атлантичну мімікрію.

Основними процедурними елементами євроатлантичної про-

паганди є забезпечення узгодження євроатлантичного вибору з на-

ціональними інтересами та відповідними формами національної без-

пеки як результату його безпосереднього впровадження.

Євроатлантичний вибір являє собою певний тип мислення, який

визначає зміст суспільної свідомості, а точніше виступає фактором її

опредмечення,  а через це він збігається із системою загальноєвро-

пейських цінностей суспільного розвитку.

Сьогодні в контексті формування та реалізації євроатлантич-

ної інтеграції доцільно виробити механізми імплементації його до

вітчизняних реалій,  проте важливою засторогою має бути те,  щоб

цей вибір не перетворився на фундаментальне протистояння в ме-

жах сприйняття відповідного суспільно-політичного світогляду. Слід

відзначити, що в даному контексті євроатлантична модель абсолют-

но відповідає західноєвропейському типу міждержавної взаємодії.

Неможливість адаптації євроатлантичної системи цінностей до вітчиз-

няної може призвести до незворотних процесів у системі державно-

го управління, а відповідно і до втрати раціональних мотивів та до

відповідних глобальних вибухів у методології прийняття управлінсь-

ких рішень щодо реалізації стратегії захисту національних інтересів.

Аналізуючи зміст даної проблеми,  доцільно виходити з до-

цільності формування нової культури побудови архітектури світу, вра-

ховуючи його глобальні проблеми та модернізаційні ризики, які все

частіше зустрічаються на шляху. У такому ракурсі євроатлантичні кон-

струкції, які сьогодні визначають зміст державної політики України,

мають реально вписуватись у вітчизняні цінності, що, зокрема, сто-

сується євроатлантичного етатизму з його безпосередньою ефемерні-

стю та колективною акуталізованістю. Тут постає проблема прогнозо-

ваного майбутнього держави в євроатлантичних структурах, а точніше

сказати фундаменталізму в розвитку держави, наскільки адекватним є

шлях його досягнення. Ця проблема лежить у площині узгодженості

та адаптованості вітчизняного досвіду до євроатлантичного.

Розробка механізмів інтеграції України у світовий простір з

необхідністю має супроводжуватись безпосереднім залученням гро-

мадян. Те, що інтеграційна політика України сьогодні здійснюється

без урахування інтересів та потреб громадян, а головне без доведен-

ня до громадян змісту того чи іншого геостратегічного вектора,

підтверджується даними відповідних соціологічних опитувань.  У

середньому 61% громадян вважають неправильною зовнішньополі-

тичну стратегію розвитку України. На підставі цього постає питан-624 625

ня, чи правильним є інтеграційний курс України і чи відповідає він

реально національним інтересам. Держава сьогодні не має жодного

права нав’язувати громадянам зовнішньоінтеграційний вектор.  На

думку Б.Гаврилишина, “стандарти ЄС не слід натягувати на країни,

як “гамівну сорочку для душевнохворих... є можливість вписатись в

ці стандарти при збереженні певних особливостей держави...не по-

трібно винаходити велосипед - необхідно достатньо уважно подиви-

тись на світ і підібрати собі ті економічні моделі, які найбільше підхо-

дять для нашої держави” [54].

З метою оптимізації інтеграційної політики України доцільно

започаткувати проект  “Громадські ініціативи глобалізаційного роз-

витку України”.  Ініціативи громадян щодо вироблення адекватної

інтеграційної стратегії України мають стати основою зовнішньої по-

літики держави. Механізмом реалізації такого проекту може навіть ви-

ступати спеціально створений електронний портал, який би висвітлю-

вав позиції громадськості щодо геополітичного розвитку України.

З метою забезпечення ефективності інтеграції України у світо-

вий простір доцільно розробити певні інтеграційні імперативи, які

зводяться до:

n посилення взаємозв’язку та взаємозалежності України з інши-

ми країнами світу;

n забезпечення зростання темпів міжнародного обміну товара-

ми, послугами, капіталом;

n адаптація вітчизняної моделі розвитку до глобалізаційних стан-

дартів;

n мінімізація та блокування несприятливих зовнішніх факторів

на вплив вітчизняної системи суспільного розвитку;

n коригування ролі України відповідно до світової системи роз-

витку;

n розробка сучасної національно регламентованої зовнішньопо-

літичної стратегії розвитку;

n забезпечення конкурентоспроможності держави на всіх рівнях;

n технічна модернізація виробничої сфери як засіб конкуренто-

спроможності держави у світі.

Наведені вище імперативи мають бути покладені в основу роз-

робки “Стратегії інтеграції України в умовах глобалізації”.

Отже,  для досягнення відповідного рівня суспільно-політич-

ного розвитку та забезпечення оптимізації системи державного управ-

ління Україна може обирати кілька орієнтирів геополітичного роз-

витку. При цьому головним питанням лишається гармонізація цих

орієнтирів між собою. Відповідно до цього Україна має здійснювати

збалансовану зовнішньоінтеграційну політику з орієнтацією на все-

стороннє співробітництво не лише із Заходом, але і зі Сходом  (Япо-

нія, Китай, Японія).