7.2. Механізми долання деструктивних проявів впливу глобалізації на систему державного управління України

Україна максимальною мірою порівняно із іншими постра-

дянськими республіками є відкритою до процесів глобалізації, в ре-

зультаті цього вона найбільше підпадає під вплив деструктивних про-

явів глобалізації.  Така відкритість, яка цілком відповідає структурі

українського менталітету, з одного боку, є могутнім фактором модер-

нізованої динаміки суспільного розвитку України,  а з другого -  це

перешкоджа є формуванню українців я к політичної нації.  Така

відкритість сьогодні позначається переважно на лібералізації еконо-

мічних відносин та економічної сфери в цілому, що привели до не-

здатності України контролювати та ефективно управляти негативни-

ми проявами глобалізації.

Переважною мірою органи державної влади України протягом

тривалого часу концентрували свою увагу на налагодженні взаємодії

із глобальним світом (міжнародними організаціями), реалізуючи при

цьому різні інтеграційні стратегії. При цьому поза увагою лишались

питання оптимізації інтеграційної політики держави щодо її вход-

ження в глобальний простір. Це, безумовно, негативно позначилось і

на рівні творення державної політики та управління зовнішньополі-

тичним розвитком України.

Одним із деструктивних проявів глобалізації, на думку О.Плот-

нікова, є “домінування заможніших країн в економічній та культурній

сферах,  а також комерціоналізація культурних цінностей та підпо-

рядкування світу інтересам потужних транснаціональних корпо-

рацій”. Україна, на думку вченого, не є винятком і вона також підпа-

дає під такий негативний вплив процесів глобалізації [350]. Більшість

вітчизняних та зарубіжних учених переконані в тому, що Україні й

досі бракує ефективних механізмів протистояння негативним впли-

вам глобалізації. Головне, чого не вистачає сьогодні Україні, це ефек-

тивних стабілізаційних механізмів функціонування економічної сфери

в умовах приходу на вітчизняний ринок ТНК. Для України особливо

актуальним є питання створення власних інноваційних технологій, а

не імпортування із-за кордону,  важлива роль при цьому належить

перетворенню промислової сфери в перспективну галузь, не залуча-

ючи при цьому іноземні інвестиції, що дасть змогу їй заявити про

свою конкурентність у світі.

Одним із деструктивних проявів глобалізації є втрата націо-

нальної ідентичності. Виходячи з цього сьогодні необхідно дбати про

пошук ефективних механізмів уникнення глобалізаційних викликів,

пов’язаних із втратою національної ідентичності.  Важлива роль у

цьому плані має належати збереженню та розвитку української мови,

української культури, популяризації їх у глобальному просторі. Аме-

риканізація та русифікація культурної сфери сьогодні привела до одно-

значної втрати можливості самостійного розвитку вітчизняної куль-

тури, у нас немає жодного україномовного телесеріалу, а він, як відо-

мо, є головним засобом формування національної ідентичності, по-

пуляризації менталітету нації. Цього не можна сказати про Росію,

яка головною мірою завдяки телесеріалам здійснює політику ідеоло-

гічного нав’язування своєї системи цінностей.

Одним із деструктивних проявів глобалізації є економічна, полі-

тична, культурна та релігійна експансія.

Вплив релігійної експансії особливо деструктивно діє на сус-

пільства з н естабільн ими соціально-полі тичн ими системами.

Найбільш відчутною в Україні сьогодні є релігійна експансія з боку

Росії, що стосується впливу Православної церкви російського патріар-

хату. Переважною мірою релігійну експансію ніколи не можна сприй-

мати як самостійну тенденцію, оскільки вона закономірно має полі-

тичне підґрунтя. Завдяки такому впливу Росія намагається підпорядку-

вати собі Україну. Такий вплив сьогодні можливий саме тому, що в

Україні немає фундаментальної державної ідеології, яка б визначала

специфіку розвитку держави в сучасних умовах глобалізації,  особ-

ливо що стосується рівня її національно-релігійної ідентичності. У

цьому контексті постає питання, наскільки українці відчувають свою

належність до віросповідання, яке відповідає його сучасному мента-

літетові,  а не ідеології церковного традиціоналізму,  нав’язуваного

Росією. В цьому плані держава хоча і не повинна втручатись у спра-

ви церкви, проте вона має зайняти жорстку позицію щодо визнання

автономності Української православної церкви. Це пов’язується зокре-

ма з тим, що релігійна експансія з боку Російської православної церкви

являє виклики для національної безпеки України в цілому, а якщо це

перешкоджає інтересам держави, то держава, безумовно, зобов’яза-

на зайняти відповідно жорстку позицію.596 597

Такою релігійною експансією може виявитись і вибір євроін-

тераційної стратегії розвитку. Духовною основою для об’єднання

західноєвропейських держав переважною мірою лишається євро-

пейська культура та католицизм, тоді коли такою духовною основою

для слов’янських народів лишається слов’янська культура, традиції

та православ’я.  Історія України має чимало випадків окатоличення

українців,  що тим самим привносило певний розкол у стосунки з

іншим державами і наслідки цього теж були вкрай тяжкими. Саме

тому для України сьогодні є ризик поглиблення інтеграційних зусиль

із європейськими державами, який може привести до нав’язування

релігії католицизму. В цьому плані інтеграційна стратегія України

має бути поміркованою і будуватись на визначених інституційних осно-

вах, чітко виписуючи стандарти релігійних цінностей, які мають бути

дотриманні в межах відповідного інтегративного об’єднання. Таким

чином, якщо виходити з того, що основним інтегративним фактором

для України як і для більшості держав лишається ментальний та релі-

гійний, то в цьому плані вона має прагнути до посилення інтегратив-

них зв’язків саме із слов’янськими державами, оскільки тут її інте-

реси найбільшою мірою можуть збігатися. Передусім тут йдеться про

створення  “сіонської регіональної цивілізації”.  Проте,  на думку

З.Бжезинського, “існування України та Росії має бути чітко розділе-

ним, оскільки те, що об’єднує дві слов’янські держави, є небезпеч-

ним для глобального світу” [27].

Культура є найбільш глобальним засобом поширення та нав’я-

зування системи цінностей з боку одних держав іншим. Здебільшого

сьогодні відбувається своєрідна деградація масової культури у світі,

яка зачіпає і Україну. Це передусім стосується кіно, телебачення та

літератури, які є засобом упровадження нової релігії, яка стає визна-

чальною для розвитку окремих країн у світі. Така нова культурна ре-

лігія сьогодні перетворюється на засіб пропаганди, який регламен-

тує розвиток не лише культурної, але й політичної сфер інших дер-

жав. Засилля американських кінофільмів, літератури стандартизує за

американськими мірками український стиль життя, регламентуючи

тим самим і суспільну свідомість громадян.

В Україна сьогодні немає жодної програми, жодного проекту,

жодного науково-дослідного центру та навіть жодної державно-управ-

лінської структури, які б опікувалися проблемами вивчення глобаліза-

ційних викликів суспільного розвитку. На сьогодні більшість уявлень

про процеси глобалізації та їх вплив на систему державного управлін-

ня України не мають системного та концептуального оформлення.

Не існує прогностичних сценаріїв, які б чітко описували майбутнє

України,  політики т а управлінці переважною мірою не знають,  як

буде розвиватись Україна умовах глобальної інтеграції та глобальної

взаємозалежності сучасного світу.  Саме тому одним із механізмів

долання деструктивних проявів процесів глобалізації в Україна має

стати державна політика довгострокового планування глобальних

ризиків. Виходячи з цього Україні вдасться чітко спланувати перс-

пективу свого розвитку в умовах глобалізації,  зумівши тим самим

передбачити ймовірні ризики і визначити рівень їх впливу на систе-

му державного управління.

Важливою проблемою для системи державного управління

України є політика ізоляціонізму. Ця проблема передусім зумовлена

пошуком можливостей ефективного розвитку України в сучасних

умовах. Україна одна із небагатьох країн світу, яка рівною мірою ста-

виться як до політики відкритості, так і до політики ізоляціонізму. З

одного боку, Україна прагне до того, щоб у своїх економічних рішен-

нях бути абсолютно незалежною від інших держав, водночас вона

покладає великі сподівання на інтеграцію з різними транснаціональ-

ними структурами. Теоретично система державного управління тяжіє

до ізоляціонізму, практично ж вона є відкритою до інтеграції з сучас-

ним глобальним світом. У сучасному світі будь-яка форма ізоляціоніз-

му національної політики здебільшого виявляється неефективною,

хоча б тому, що деякі країни світу прагнуть інтегруватись з метою

реалізації своїх вузькокорпоративних інтересів. Великі, мегадержа-

ви можуть дозволити собі таку розкіш, як політика ізоляціонізму хоча

б тому, що вони меншою мірою залежать від розвитку глобального

світу,  а він у дальшому залежить від них. Такі держави володіють

достатнім внутрішніми ресурсами (природними, фізичними, адміні-

стративними) для свого розвитку. Водночас маленькі держави зму-

шені активно включатись у сучасні глобально-інтеграційні процеси

хоча б тому, що тут для них відкриваються більш вигідні умови для

налагодження міжнародної торгівлі. Це, у свою чергу, свідчить про

те, що сьогодні політика ізоляціонізму є можливою за певних умов,

проте не існує жодних гарантій, які б підтверджувати ефективність

такої політики в сучасних умовах глобалізаційного розвитку,  зде-

більшого це приводить до того, що держава вибивається із загаль-

носвітового курсу глобалізаційного розвитку.

В Україні сьогодні непоодинокими є так звані глобальні полі-

тичні проекти, які привели до того, що через реалізацію економіч-

них інтересів держави інші держави реалізують свої лобістські

амбіції. В результаті цього економіка перетворюється на абсолютну

заручницю політики іншої держави, прикладами цього можу слугу-

вати втручання Росії та Америки. В Україні сьогодні наявною є про-

блема несформованості національної ідентичності, яка перешкоджає598 599

державі повною мірою протистояти глобалізаційними викликам з боку

інших держав. В цьому плані держава має бути  “сильною”, з відпо-

відним рівнем громадської свідомості та самосвідомості, патріотич-

но відповідальною та громадсько підзвітною. Це, у свою чергу, дало

б змогу Україні маневрувати між економічними інтересами та по-

літичною доцільністю в реалізації своїх національних потреб.

Одним із деструктивних проявів глобалізації є виникнення гло-

бальної міграції. За оцінками Держкомітету у справах національнос-

тей і міграції,  в Україні перебуває близько 160  тис.  нелегальних

мігрантів,  яких вдалося ідентифікувати шляхом затримання та де-

портації. Проте у звіті ООН припускається, що в Україні може пере-

бувати близько 6 млн мігрантів, тоді як понад 7 млн українців мігрува-

ли за кордон з метою тимчасового працевлаштування. Саме глобалі-

заційні процеси створюють усі необхідні умови для поширення

міграції у світі. Не винятком є і Україна,  яка здебільшого займає

достатньо активну позицію в таких процесах. З огляду на наведені

вище показники глобалізаційні процеси самі по собі характеризуються

міграційно небезпечною політикою, до якої вдаються майже всі краї-

ни світу, за невеликим винятком, осторонь лишаються лише США.

Це пояснюється тим, що в умовах глобалізації майже всі країни світу

відчувають відплив інтелекту, адміністративного ресурсу. Здебільшого

це відбувається тому, що люди в межах своєї держави не знаходять

відповідного рівня реалізації своїх професійних та індивідуальних

можливостей. Відповідно до цього держава має опікуватись тим, аби

створити найбільш сприятливі умови для життєдіяльності своїх гро-

мадян, які відповідають їх ідеальному уявленню. Водночас держава

має дбати про захист від небажаних потоків міграції з боку інших

країн,  здійснювати жорстку політику щодо охорони своїх кордонів,

аби у такий спосіб протистояти нелегальній глобальній міграції.

Якщо сприймати глобалізацію у формі американізації, то тут

потрібно шукати і нові механізми долання її тотального впливу на

сучасний розвиток України. “Технологічно, організаційно, ідеологічно

та військово-політично США вибудували таку систему цінностей, яка

ширше будь-якої держави, і навіть будь-якого державного об’єднан-

ня... змогли побудувати єдине виробництво, єдину систему цінностей,

єдину технологічну мережу, єдине суспільство” [291]. Виходячи з цьо-

го Україна має бути особливо обачною щодо політики США і будувати

власну таким чином, щоб протистояти “американській гегемонії”, яка

сьогодні має радикальний вплив на систему державного управління

України та в цілому на стратегію її майбутнього розвитку.

Водночас Україна має здійснювати свою державну політику не

шляхом пілотування під США чи будь-яку іншу державу у світі, а вибу-

довувати свою власну політику на своїх власних традиціях, виходячи з

власного історичного досвіду, при цьому ефективно використовуючи

ресурси розвитку інших держав з метою реалізації своїх національних

інтересів. Саме це дасть змогу перетворити Україну на глобальну дер-

жаву у світі і примусить увесь світ поважати і рахуватись з нею.

Одним із механізмів протистояння деструктивним проявам гло-

балізації є здатність України стати на позиції  “рівності” із розвине-

ними державами світу. Основний фактор, який роз’єднує народи та

позбавляє можливості досягнення адекватного взаєморозуміння між

ними, є мовний. У цьому напрямі першочерговим завданням для Ук-

раїни має бути державна підтримка вивчення іноземних мов. На нашу

думку, доцільно було б розробити Державну програму мовної просвіти,

основна мета якої - забезпечення державної підтримки у вивченні іно-

земних мов. Саме знання мов забезпечить можливість кожному грома-

дянину самостійно ідентифікувати певну інтеграційну стратегію дер-

жави, а також брати активну участь у її розробці та впровадженні.

Одним із механізмів долання деструктивних проявів процесів

глобалізації в Україні може стати також громадський форум чи гро-

мадські слухання з питання впливу глобалізаційних викликів на сус-

пільний розвиток. Саме такий форум чи слухання дозволять обговори-

ти найбільш актуальні питання та проблеми, з якими стикається Ук-

раїна в умовах глобалізації, виробити ефективні шляхи їх подолан-

ня, а також розвитку в нових умовах. Це стане одним із ефективних

механізмів пошуку альтернативних шляхів суспільного розвитку.

В умовах глобалізації Україна опинилась у кризовій ситуації,

яка зумовила значну кількість економічних, соціальних та екологіч-

них проблем. Це, у свою чергу, ставить її перед необхідністю розроб-

ки та прийняття національної програми подолання глобальних про-

блем.  Реалізація такої програми має бути покладена на відповідні

міністерства та відомства і стане однією із спроб України протистояти

викликам глобалізації.

Одним із механізмів долання негативних впливів глобалізації

має стати стратегія налагодження ефективного партнерства між дер-

жавами та ТНК. Для України принципово важливо чітко визначити

вектор національного розвитку в умовах глобалізації. На особливу увагу

тут заслуговує розробка довготривалої Національної стратегії розвит-

ку України в умовах глобалізації, у межах якої має бути чітко виписано

такі основні критерії розвитку України в умовах глобалізації:

n ідентифікація вектора світового розвитку, який найбільшою

мірою відповідає структурі менталітету;

n відповідність системи зовнішньої політики обраному вектору

світового розвитку;600 601

n визначення суб’єктів реалізації національних інтересів в умо-

вах глобальної інтеграції;

n визначення місця і ролі зовнішньої політики в контексті роз-

витку держави;

n реалізація механізмів самозбереження т а розвитку власних

національних традицій;

n створення механізмів діалогу, співпраці та партнерства Украї-

ни з іншими державами чи регіональними об’єднаннями;

n формування нових світоглядних позицій, які б сприяли забез-

печенню взаємодії України з іншими державами з метою реалі-

зації власних національних інтересів.

Одним із основних негативних впливів глобалізації на систему

державного управління України є втрата національної ідентичності.

В цьому плані Україна бачить кілька шляхів збереження національ-

ної ідентичності,  один із них є повернення в лоно європейської

спільноти. На думку Б.Тарасюка, саме  “прагнення повернути іден-

тичність повноправної європейської держави в кінцевому результаті

і визначило європейську інтеграцію як єдино придатний шлях роз-

витку України”. Це встановлює і стратегія розвитку України в умо-

вах глобалізації, яка зводиться до набуття асоційованого, повноправ-

ного членства в Європейському Союзі. Разом з тим саме вплив по-

літики Заходу може виступати основним інституційним засобом реа-

лізації євроінтеграційної стратегії України.

Таки чином, Україна за структурою свого менталітету лишається

традиціоналістичною державою, водночас глобалізація, яка приводить

до радикальної модернізації сучасного світу, порушує певні форми тра-

диціоналізму, в результаті цього функціонування інститутів управління

зазнає зовнішніх коректив, які фактично змінюють і саму стратегію роз-

витку держави. Виходячи з цього сьогодні можна говорити про появу

нових культурно-історичних вимірів у розвитку України, які вимагають

нових ефективних механізмів її інтеграції у світову спільноту.