7.1. Державне управління України в умовах глобалізації: проблеми та перспективи

Вплив сучасних глобалізаційних процесів на систему держав-

ного управління України сьогодні не має однозначного трактування

з боку вітчизняних дослідників та безпосередньо практиків.  Одні

такий вплив сприймають як необхідну умову динамізації суспільно-

го розвитку та засіб “прагматичної” реалізації національних інтересів,

інші - як стихійний процес, що поглиблює нерівність, руйнує само-

бутність держави,  тим самим провокуючи ризик національної без-

пеки держави.

Виходячи з цього доцільно проаналізувати основні проблеми,

з якими стикається сьогодні система державного управління Украї-

ни в умовах глобалізації, аби таким чином визначити її перспективи

розвитку та можливість досягнення повноправного партнерства з

іншими світовими мегадержавами.

Виділимо насамперед основні моменти, які заважають сьогодні

здійснювати процеси глобалізації в Україні. На нашу думку, до них

доцільно віднести: технологічне відставання; слабку мобілізаційну

активність соціальних прошарків; поглиблення розриву між елітою

та масами; відсутність громадського контролю, корупцію державного

апарату, повальну залежність від могутніших держав, безальтерна-

тивність стратегічного розвитку; утримання від професійної мобілі-

зації, досить часте домінування приватних інтересів над публічни-

ми; тісне переплетення власності та влади; нездатність досягнення

компромісу та згоди в політичній сфері; трансформація політичних

партій; механізми артикуляції та агрегації інтересів у контексті до-

сягнення приватних інтересів як способу отримання влади.

На наше переконання, українська система державного управ-

ління потребує глибокої модернізації всіх сфер суспільної життє-

діяльності,  а тому і вміння використовувати у своїх національних

інтересах тих ресурсів, які відкриваються у процесі взаємодії між

державами, в умовах глобалізації, яка врешті-решт зближує між со-586 587

бою держави за окремими параметрами. Проте в українській дійсності

такий підхід здебільшого викликає ризики, а не приводить до оптимі-

зації системи державного управління. Передусім це пов’язується з

високим рівнем відкритості України до світових інтеграційних про-

цесів. Це,  у свою чергу, підтверджується  “Рейтингом глобалізації”,

опублікованим журналом Foreign Policy у 2004 р., де Україна займає

39 місце у світі за рівнем інтеграції, тоді коли її найближчий східний

сусід Росія посідає 52 місце. Дослідження проводилось у 62 країнах

світу, що представляє 88% населення земної кулі і понад 91% світо-

вої економіки. При визначенні рейтингу враховувались чотири ос-

новни х параметри:   економічна інтеграція  (обсяги міжнародної

торгівлі, розвиток інвестиційного клімату, рівень зарплатні); персо-

нальні контакти  (міжнародні поїздки,  туризм,  обсяг міжнародних

телефонних розмов, поштових відправлень та переводів); технологіч-

ний розвиток  (кількість користувачів Інтернет-мережі,  можливість

доступу до неї); рівень включення у міжнародну політику (членство

держав у міжнародних організаціях, кількість іноземних представ-

ництв, посольств). Слід відзначити, що за два останні роки рейтинг

найбільш глобалізованих держав у світі практично не змінився. Де-

сятку лідерів глобалізаційного розвитку очолюють США, Нідерлан-

ди, Канада, Данія, Швеція, Австрія, Фінляндія, останні ж місця у рей-

тингові займають Іран, Індія, Індонезія, Єгипет і Бангладеш [464].

Позиції вітчизняних та зарубіжних учених щодо рівня вклю-

ченості України у сучасні глобалізаційні процеси є принципово су-

перечливою. Аксіоматичним лишається одне - ВВП України на 40%

пов’язується з експортом, що і підтверджує безпосередній рівень гло-

балізованості України. На думку О.Плотнікова, “Україна включена в

глобалізаційні процеси незначною мірою.  Це пов’язано з тим,  що

Україна - досить замкнена країна, яка не є інтегрованою до міжна-

родних економічних і дуже специфічно інтегрована до міжнародних

політичних відносин. Безумовно, не можна бути вільним від глобалі-

зації тоді, коли глобалізація прогресує. Тому, звичайно, прояви гло-

балізації впливають і на нас. Проте, якщо розглядати позитивну і не-

гативну сторони глобалізації, то Україна здебільшого не використо-

вує позитиви, зазнаючи натомість впливу негативів глобалізації” [350].

Тобто це переважно підтверджує те, що Україна сьогодні здебільшо-

го підпадає під виклики глобалізації,  не отримуючи від неї майже

жодних переваг. Саме тому державна політика України має здійсню-

ватись таким чином, щоб забезпечити максимальне використання

переваг від глобалізації для вітчизняного розвитку.

Дещо іншої точки зору щодо включення України в глобалі-

заційні процеси дотримується відомий політолог Т.Х.Ратувухе, який

вважає, що Україна взагалі майже не включена в процеси глобалі-

зації,  “хоча і бере участь у міжнародних програмах, здійснює обмін

окремих видів товарів, деякі часини її виробництва інтегровані у гло-

бальні виробничі ланки” [291]. Виходячи з цього, на думку вченого,

глобалізованою є лише та країна, в межах якої значна частина насе-

лення поділяє не виключно національні,  але й загальнолюдські

цінності. Підтвердженням цього є те, що в Україні лише 5-10% пред-

ставникам еліти властиве глобальне мислення.

Дехто з вітчизняних учених неодноразово наголошували на

тому, що в Україні слабо представлена діяльність транснаціональних

корпорацій. Таку тезу можна прийняти лише з певною корекцією, на-

скільки необхідними є ці структури і якою мірою вони працюють і

працюватимуть на реалізацію українських інтересів. Як показує практи-

ка,  більшість світових брендів,  які сьогодні представлені в Україні,

працюють на реалізацію власних інтересів. А це, безумовно, є деструк-

тивним проявом процесу глобалізації. Уникнути можливості користу-

ватись перевагами глобалізації можелише та держава, яка має достатньо

високий рівень соціально-економічного та політичного розвитку. Для

такої держави політика ізоляціонізму може бути і корисною.

У сучасному глобалізованому світі бурхливо змінюється ха-

рактер взаємовідносин людей з органами влади, модернізуються про-

цедури управлінських дій, з’являються нові засоби глобального зв’яз-

ку. Все це в сукупності приводить до виникнення нових тенденцій

функціонування вітчизняної системи державного управління. Важ-

ливою проблемою для кожної постіндустріальної держави є визнан-

ня єдиної альтернативи суспільного розвитку, яка базується на прин-

ципі глобалізму та заперечення традиціоналізму. Це являє собою мак-

симальний ризик для розвитку національної системи державного уп-

равління, оскільки тут миттєво за  “лапки” виноситься питання про

національну самобутність та ментальну регламентованість системи

організації державної влади. Тому в руслі такого розуміння викликів

процесів глобалізації доцільно говорити про самодостатність держа-

ви вибудовувати власну альтернативу суспільного розвитку, в про-

тивному разі, втративши таку самодостатність, державі нічого іншо-

го не залишиться, як лише підпорядкуватись логіці глобального роз-

витку, а відповідно до цього жити за стандартами розвитку, вже виз-

наченими іншими країнами. При цьому важливою проблемою по-

стає визначення конкретної ролі держави, яка має здійснювати все-

охоплюючий контроль за глобальним розвитком світу і тим самим

“підганяти” під нього свій власний шляхом упорядкування певних

політичних та соціально-економічних суперечностей.588 589

У результаті впливу процесів глобалізації відбувається своєрід-

не переродження держави,  фактично вона здобуває нову формулу

суверенітету (все одно лишаючись наодинці зі своїми економічними

та соціально-політичними проблемами),  через що їм майже з нуля

доводиться створювати свої державно-управлінські структури, готу-

вати національні кадри управлінців, виробляти нову стратегію со-

ціальної та економічної політика, яка б відповідала специфіці роз-

витку держави в умовах глобалізації. Мова йде фактично про форму-

вання нової політичної культури й демократичних традицій та інсти-

тутів державного управління, які б відповідали глобалізаційним умо-

вам. Водночас слід відзначити, що в умовах глобалізації відбуваєть-

ся своєрідне розширення функцій державного управління,  яке тим

самим відповідає рівню суспільного розвитку людської цивілізації.

Характерною особливістю системи державного управління

України є нездатність дати адекватну відповідь міжнародному співто-

вариству на традиційні глобальні проблеми забруднення довкілля,

потепління клімату,  скорочення лісів,  рибних запасів тощо, які ма-

ють тенденцію до поглиблення.

Важливою проблемою сьогодні для України є також чітке виз-

начення ролі транснаціональних корпорацій, наскільки вони здатні

прискорити соціально-економічний розвиток держави.  Передусім

йдеться про пошук механізмів,  які б забезпечили через діяльність

транснаціональних корпорацій зростання в середині Української дер-

жави. Передусім йдеться про створення механізмів стимулювання

зовнішніх інвестицій та поєднання їх із внутрішніми, аби таким чи-

ном забезпечити ефективний розвиток держави в умовах глобалізації.

У цьому плані доцільно виробити чіткі пріоритети суспільного роз-

витку, а виходячи із цього визначити ті галузі чи сфери, які найбіль-

шою мірою потребують зовнішніх інвестицій. Головним чином по-

трібно враховувати ті сфери, які мають найбільш потужний потенціал

і можуть забезпечити зростання України. Сюди, зокрема, можуть на-

лежати перспективні технології, авіабудівництво та ін., що сприяти-

ме розвитку держави. Виходячи з цього Україна має дбати про те, як

використати діяльність транснаціональних корпорацій (зокрема, що

стосується іноземного капіталу) таким чином, аби ті слугували вик-

лючно реалізації національних інтересів.

Слід відзначити, якщо держава є високорозвиненою за багатьма

параметрами (економічним, політичним), то їй значно простіше спря-

мувати діяльність транснаціональний корпорацій на свою користь,

інакше діяльність таких структур може породжувати лише ризики.

Одним із ризиків діяльності транснаціональних структур може бути

і той факт, що вони досить часто у державах, які відстають у своєму

суспільно-політичному та економічному розвитку, можуть впроваджу-

вати застарілі технології, а отже про який розвиток може йти мова.

Це безпосередньо призводить до знищення конкуренції між держа-

вами в умовах глобалізації в різних сферах суспільного життя, особли-

во це стосується перехідних суспільств. Також діяльність транснаціо-

нальних корпорацій може приводити до монополізації окремих галу-

зей розвитку в межах тієї чи іншої держави, а це, безумовно, є одним із

ризиків національної безпеки. Слід також відзначити, що здебільшого

діяльність транснаціональних структур супроводжується створенням

нових соціальних стандартів,  а це,  у свою чергу,  порушує усталену

логіку діяльності національних структур, в результаті чого останні

просто вимушені дотримуватись нових корпоративних правил.

Саме тому аби забезпечити собі конкурентність у світі, Украї-

на має створювати власні транснаціональні структури, власні брен-

ди, навіть якщо у нас не вистачає власних ресурсів, їх можна експор-

тувати. Яскравим прикладом у цьому плані може слугувати шведсь-

кий концерн “Вольво”, який майже 80% комплектуючих ввозить із-за

кордону,  проте йому вдається створювати технологічно конкуренту

продукцію у світі, яка сьогодні певною мірою визначає і бренд країни

в цілому. Значні перспективи на роль транснаціональної корпорації в

Україна має Індустріальний союз Донбасу, який може стати першою

інвестиційною структурою, здатною вкладати інвестиції за кордон.

Інформаційно-комунікативною складовою процесів глобалі-

зації виступає інтернетизація. Бурхливий розвиток Інтернету ство-

рює глобальне світове співтовариство, яке має можливість для себе

чітко усвідомити фундаментальні нерівності між народами, а також

веде до підриву соціальних стандартів, які забезпечують абсолютну

умовність існування національних кордонів. У контексті збереження

в Україні громадської злагоди надзвичайно важливим є дотримання

принципу універсального обслуговування, який передбачає забезпе-

чення доступного для всіх підключення до послуг комунікації, необ-

хідного для участі в інформаційному суспільстві, що на сьогодні ли-

шається ключовим пріоритетом для нашої держави і тим самим ха-

рактеризує форму здійснення інформаційної функції. Демократичні

інститути в сучасному наскрізь глобалізованому суспільстві достат-

ньо розвинені, а саме вони відповідають критеріям та умовам інфор-

маційного суспільства. Проте без “держави цей процес не може бути

ані завершеним, ані навіть розпочатим”.

Отже, виходячи з цього доцільно вказати і на той факт, що в

умовах глобалізації перед Україною відкриваються нові можливості,

правильно скориставшись якими вона здобуде принципово новий

рівень позиціонування себе у світі, а також і ставлення з боку світо-

вої спільноти до себе.590 591

Перспективи

Аналізуючи перспективи розвитку та функціонування систе-

ми державного управління в умовах впливу процесів глобалізації,

доцільно насамперед виходити з основних викликів, які породжені

даним процесом.  Більшість дослідників,  аналізуючи перспективи

впливу глобалізації, стикаються із певними крайнощами щодо пояс-

нення даного процесу.

Саме тому в такому ракурсі розглядаючи перспективи впливу

глобалізації,  слід виходити з того, що вона у першу чергу ігнорує

культурно-цивілізаційний вимір світового розвитку, прокламуючи тим

самим ідею глобальної модернізації суспільного життя як панацею

від вирішення всіх проблем  (соціальних, економічних, політичних,

національних та ін.) для всіх держав світу. Зрозуміло, що це не так,

адже тут стирається саме поняття різноманітності світу,  при цьому

жодною мірою не можна ставити питання пошуку адекватних форм

збереження етнічної,  релігійної т а культурної ідентичності. Хоча з

позицій окремих дослідників на основі нових форм протистояння

саме в умовах глобалізації формується національна ідентичність, яка

є умовою розгортання науково-технічного прогресу, який сьогодні

іменується постіндустріальною хвилею суспільного розвитку. З на-

шої точки зору це твердження є занадто декларативним,  оскільки

процеси глобалізації не є породженням постіндустріальної доби,  а

тому сьогодні доцільно ставити питання про новий тип суспільного

розвитку, в межах якого розгортаються процеси глобалізації і який

найбільш адекватно відповідає їх критеріям впливу на різні сфери

суспільної життєдіяльності.

Іншою крайністю у розумінні перспектив впливу процесів гло-

балізації, яка декларується дослідниками, є розуміння впливу глоба-

лізації не як об’єктивного процесу, який з необхідністю пронизує всі

сфери людської життєдіяльності, а як синонім процесу вестернізації,

який ототожнюється виключно з впливом західних “проамерикансь-

ких” стандартів суспільного розвитку та відповідного стилю життя.

На думку О.Малишевої, ця крайність породжена “фрустрацією, роз-

губленістю, усвідомленням нездатності підтягнутись до рівня тих 20%

населення, хто стверджує, що відчуває на собі  “переваги” глобаль-

них економічних та політичних процесів” [202, с. 118].

Досліджуючи перспективи впливу процесів глобалізації, слід

вказати й на виклик “синдрому неповноцінності”, який породжений

загостренням сприйняття тих викликів, які можуть походити від но-

вої моделі розвитку світу,  нав’язування її стандартів національної

ідентичності, культури, стилю життя. Це особливо ризиковано, оскіль-

ки все одно багато країн, які перебувають на етапі свого розвитку, це

також стосується і окремих європейських держав,  поневолі лиша-

ються на периферії глобалізаційного світу, де лідируючі позиції вже

давно зайняті іншими державами, більш економічно заможними та

політично могутнішими  (демократично розвиненими). В результаті

цього перед державами-аутсайдерами глобалізаційного світу постає

завдання пошуку адекватних політичних та економічних механізмів

модернізації  (власної системи державного управління до світових

стандартів, яка подекуди має революційний характер), що має стати

противагою даній моделі суспільного розвитку і плавно, без застосу-

вання різних радикальних методів, забезпечити “стрибок” від (відста-

ючих) аутсайдерів у сучасний світ.

Виходячи з того, що глобалізація являє собою такий об’єктив-

ний процес,  який не може привести до чіткої передбачуваності роз-

витку сучасного світу, постає питання, а чи зможе взагалі Україна, і чи

є в неї відповідні ресурси, аби уникнути негативного дотику з нею.

З одного боку, Україна є відкритою до різних глобалізаційних

процесів, з другого - ця відкритість є декларативною, афірмативною.

Це безпосередньо пов’язується з тим, що Україна прагне інтегрува-

тись у світовий простір,  проте її спроби перетворитись на повно-

правного та конкурентоспроможного суб’єкта є опосередкованими.

Система державного управління України в умовах глобалізації

не має чіткої стратегічної лінії суспільного розвитку. Це,  зокрема,

підтверджується і тим, що попри всі спроби Президента України за-

декларувати про європейські стандарти розвитку,  структури держа-

ного управління не функціонують в унісон.  Різні міністерства та

відомства, а подекуди і їх окремі підрозділи сповідують принципово

суперечливі підходи до функціонування державного управління в

умовах глобалізації. Фактично щодо реалізації концепції глобаліза-

ційного розвитку в Україні існує кілька центрів прийняття та реалі-

зації рішень, які між собою є принципово суперечливими. Так, Сек-

ретаріат Президента займає одну позицію, тоді коли Кабінет Міністрів

України та Верховна Рада України принципово іншу. Виходячи з цього

стає зрозумілим, що досягнути відповідного ідеологічного та полі-

тичного балансу між гілками влади щодо розвитку України в умовах

глобалізації практично неможливо. Сьогодні майже кожне міністерст-

во та відомство проводить власну політику глобалізаційного розвит-

ку, яка досить часто випадає із загальної політичної логіки розвитку

України в цілому.

Жодному органу державної влади в ставленні до глобалізацій-

ного розвитку не вдається зайняти нейтральну позицію, або ж таку,

яка найбільшою мірою відповідає національним інтересам громадян.592 593

Важливою проблемою для системи державного управління

України є відсутність ефективних механізмів публічності інтеграцій-

ної політики. Це підтверджує, зокрема, те, що спрямування держави

та її реальні дії не те, що не збігаються, а мають принципово проти-

лежний характер. Так, зокрема, з одного боку, державна політика може

“підігріватися” одними інтересами, результатом чого стало підписан-

ня договорів про ЄЕП, тоді коли загальностратегічна мета держави

пов’язується із спрямуванням у ЄС. Така неоднозначність у поведінці

Української держави щодо її ставлення до інтеграційних процесів

приводить до втрати нею позитивного ставлення з боку світової

спільноти. Саме тому доцільно створити в Україні Громадську Раду з

питань глобалізаційного розвитку України. До функцій такої Ради

має входити консультативно-дорадча діяльність, що має спрямовува-

тися на оцінювання ставлення з боку громадськості до змісту век-

торів зовнішнього розвитку держави в умовах глобалізації. За умови

діяльності такої Ради доцільно було створити громадський клуб, до

якого входили б як громадські діячі, політики, державні службовці і

які б забезпечували активне обговорення проблем розвитку України

в умовах глобалізації і надавали якісні  (багатопланові) консультації

відповідним органам влади.

Важливим принципом функціонування системи державного

управління в сучасних умовах має бути розробка принципів, які за-

безпечують її  “глобально-цивілізаційну еволюцію”, відповідно до

чого за критеріями вона має відповідати світовим стандартам роз-

витку. Система державного управління України має бути тим індика-

тивним інструментом, який забезпечує налагодження життєдіяльності

суспільства в умовах глобалізації,  а відповідно до цього вона має

протистояти цивілізаційному провалу держави в цілому.  Це пов’я-

зується з тим, що в умовах глобалізації чітко увиразнюються сильні

та слабкі позиції держав з налагодження життєдіяльності суспіль-

ства. Переважною мірою держави навіть можуть втратити імператив

свого розвитку, яким керувались протягом тривалого періоду, і саме

тому система державного управління має бути оптимізована таким

чином, щоб не допустити втрати такого імперативу.

Принципової необхідності у контексті сучасного розвитку

України набуває розробка державної глобалізаційної політики. Така

політика має бути обережною (не перешкоджати реалізації інтересів

інших держав) та гнучкою, враховуючи при цьому всі основні факто-

ри глобалізаційного розвитку сучасного світу (його ймовірні перева-

ги та ризики). Така політика в першу чергу має враховувати співвідно-

шення геостратегічних сил на глобальному просторі і чітко визнача-

ти місце та роль України в ньому. Здебільшого глобалізаційна полі-

тика має бути спрямована на реалізацію національних інтересів, не

прилаштовуючись при цьому буквально до потреб світової системи

розвитку. Завдяки цьому Українській державі вдасться відстояти свою

конкурентність у глобальному світі.

Виробити оптимальну модель управління глобалізаційними

процесами в Україні практично неможливо, а якщо і можливо, то все

одно окремі її сторони будуть пробуксовувати, адже й досі серед уче-

них,  політиків та функціонерів не вироблено єдину формулу, яким

чином жити в умовах глобалізації, як захистити нашу державу від

глобалізаційних викликів і яким чином використати її переваги на

свою користь. Як і весь глобальний світ Україна просто зобов’язана

перетворити глобалізацію на засіб власного суспільно-політичного

та економічного розвитку. Відсутність єдиної формули управління

глобалізаційними процесами в Україні, на нашу думку, пов’язується

із наступними причинами:

n відсутністю єдиного розуміння геостратегічних векторів роз-

витку України з боку влади та опозиції;

n нехтуванням національними інтересами заради прагматичної

реалізації економічних інтересів;

n відсутністю цілісної стратегії розвитку України в умовах гло-

балізації,  що породжена відсутністю чітких інтеграційних

намірів держави (офіційно задекларованих);

n несинхронністю національного вектора розвитку з глобаліза-

ційними процесами;

n відсутністю механізмів громадського обговорення геополітич-

них векторів розвитку в умовах глобалізації;

n інтернаціоналізацією всіх сфер суспільного життя, яка пере-

шкоджає вільній інтеграції України до світової спільноти;

n відсутністю ефективних механізмів реалізації послідовної та

прогнозованої політики держави в умовах глобалізації;

n відсутністю ефективних механізмів (ідеологічних, політичних

економічних) щодо розв’язання глобальних проблем, з якими

стикається Україна.

Таким чином,  система державного управління України, як і

більшості держав у світі, в умовах глобалізації зазнає певного модер-

нізаційного впливу, відповідно до чого коригуються функції окре-

мих органів державної влади, міністерств та відомств, створюються

нові інституційні структури управління. Для України пошук нової

моделі функціонування системи державного управління є більш ніж

об’єктивною потребою, реалізація якої дозволить їй не лише заявити594 595

про свою конкурентоспроможність у межах відповідних глобальних

структур, але і здобути можливість впливати на управління світови-

ми глобалізаційними процесами. Логіка дослідження даного аспекту

проблеми в першу чергу вимагає чіткої класифікації ризиків, з якими

стикається система державного управління України в умовах глобалі-

зації, а отже: механізмів їх подолання, що і виступатиме предметом

розгляду в наступному параграфі.