6.4. Особливості діяльності державних службовців в умовах глобалізації

У контексті сучасних глобалізаційних процесів, які приводять

до формування нової парадигми управління суспільним розвитком,

принципово змінюється характер та специфіка діяльності державних

службовців як суб’єктів реалізації нових критеріїв та цінностей, які

відповідають новим умовам життєдіяльності людства. Така парадиг-

ма характеризується в першу чергу зміною ціннісних орієнтацій дер-

жавних службовців, що тим самим вимагає формування нового рівня

їх професійної ідентичності та національної свідомості. Це пов’я-

зується з тим, що розвиток сучасного світу декларує нові тенденції

суспільної життєдіяльності, а відповідно до цього і нову модель орга-

нізації системи державного управління, яка базується на зростанні

взаємозалежності та світоцілісності, що викликані процесами глоба-

лізації. Не менш важливу роль у зміні функцій діяльності державних

службовців відіграє загострення глобальних проблем розвитку люд-

ства,  без інтегрованого розв’язання яких останнє реально втрачає

перспективи свого буття. Сучасний світ є настільки суперечливим і

непередбачуваним, що чітко класифікувати його перспективи без

активної участі у їх формуванні державно-управлінського апарату

також практично неможливо.

Саме тому в процесі організації державно-управлінської діяль-

ності в умовах глобалізації важлива роль належить розвитку не лише

професійних здібностей, але і формуванню нового рівня громадянсь-

кої відповідальності державних службовців, яка б узгоджувалась із

сучасними умовами та факторами загальноцивілізаційного розвитку.

Це підтверджує те, що сучасний світ в умовах глобалізації настільки

мобільно змінюється, що потреби у висококваліфікованих управлін-

ських кадрах, здатних приймати ефективні рішення та реалізовувати

адекватну політику, є очевидними. У зв’язку з цим в умовах глобалі-

зації перед інститутом державної служби з’являються як нові мож-

ливості для оптимізації своєї діяльності, особливо що стосується спро-

щення механізмів налагодження міжнародної співпраці,  так і нові

ризики - питання підведення під єдині глобалізаційні стандарти на-

лагодження державно-управлінської діяльності, які нівелюють націо-

нальний фактор.

Інститут державної служби,  реалізуючи свої функції у добу

постмодернізму, має бути адаптованим до відповідних умов реалі-

зації державно-управлінської практики, які висуває глобалізація. Пе-

редусім йдеться про пошук нових глобалізаційних критеріїв професіо-

налізму, як чи не єдиного способу позиціонування державних служ-

бовців, що має транснаціональний характер. Це пов’язується з тим,

що процеси глобалізації приводять до стандартизації та вестернізації

послуг та функцій, які надаються безпосередньо та реалізуються дер-

жавними службовцями. Фактично це свідчить про єдині для всього

глобального простору критерії та вимоги, які до них висуваються. У

зв’язку з цим особливої доцільності сьогодні набуває  “розробка но-

вої концепції підготовки державних службовців, одним із важливих

положень якої має стати не “виробництво добротних професіоналів”,

а підготовка державних службовців, які прагнуть до пізнання істини,

здатних передбачити події та бути відповідальними за їх наслідки”

[330, с. 129]. Фактично йдеться про прогностичну функцію як одну з

найважливіших, що має змогу забезпечити оптимізацію організації

державно-управлінської діяльності в умовах глобалізації. З цією ме-

тою має бути розроблено нову концепцію оптимізації діяльності дер-

жавних службовців в умовах глобалізації, яка буде з необхідністю

покладена в основу відповідного законопроекту.  Така концепція в

першу чергу має стосуватись підготовки державних службовців в

умовах глобалізації, зокрема її тренінгової складової, яка б дозволи-

ла розвинути здатність до аналітичного міркування, найбільш адек-

ватно оцінюючи сутність та специфіку сучасної суспільно-політич-

ної ситуації,  прагнення до пошуку істини та плюралізм у відстою-

ванні своєї точки зору. Саме це має сприяти тому, аби державні служ-564 565

бовці в сучасних умовах навчились об’єктивно оцінювати зміст по-

літико-правових та державно-управлінських процесів, прогнозувати

майбутнє, аналізувати наслідки прийнятих рішень, а тим самим за-

безпечувати модернізацію системи надання державно-управлінських

послуг. Крайня необхідність такої концепції пов’язується із розроб-

кою ефективних механізмів захисту національного державно-управ-

лінського ресурсу в умовах глобалізації, ризики функціонування якого

в умовах глобалізації є очевидними. На особливу увагу щодо цього

заслуговує досвід Росії, де протягом останніх років ведуться консуль-

тації,  предметом яких є захист інтересів країни шляхом створення

ефективної системи захисту державно-управлінського ресурсу як

основного інструменту суспільного розвитку держави. Це пояснюється

і тим, що в умовах глобалізації відбувається у першу чергу перероз-

поділ управлінських ресурсів,  де окремі країни світу використову-

ють управлінський потенціал інших країн задля власного національ-

ного розвитку. Це складає значні ризики для національної безпеки

держави, адже управлінський потенціал нації як такий втрачає свою

функціонально-первинну сутність.

Водночас важлива роль у контексті діяльності державних служ-

бовців в умовах глобалізації має належати встановленню та зміцнен-

ню міжнародної співпраці та обміну досвідом між управлінськими

інституціями в межах єдиного глобального простору. Особлива ува-

га при цьому має приділятись врахуванню національної специфіки

організації державно-управлінської діяльності, зокрема при підготовці

державних службовців.  Це свідчить про необхідність приведення

вітчизняних освітніх технологій у відповідність із сучасними вимо-

гами,  пріоритет яким надається у світі. Це дасть змогу підвищити

рівень освітніх послуг, а відповідно до цього і рівень професійної та

освітньої кваліфікації державних службовців, підводячи її під світові

стандарти.  Складовими елементами налагодження міжнародної

співпраці мають стати заходи, які б були спрямовані на вивчення досві-

ду, ознайомлення із новими методами діяльності в умовах глобалі-

зації. На думку І.Ансоффа,  “міжнародне співробітництво в умовах

глобалізації покликане створювати сприятливі умови для розвитку

дисциплін з державного управління та навчальних програм, забезпе-

чуючи тим самим підвищення якості навчання та проведення науко-

вих досліджень” [6, с. 326]. Така система поглиблення міжнародної

співпраці дасть змогу інтегрувати національну систему підготовки

державних службовців у світову систему підготовки.

На думку російського дослідника О.Суріна, “державне управ-

ління в сучасних умовах є дуже складною, спеціалізованою та висо-

котехнологічною системою, яка потребує кадрів, здатних працювати

на сучасному рівні і за допомогою сучасних інструментів” [331, с. 7].

Це свідчить про те,  що процеси глобалізації висувають нову мету

діяльності державних службовців, яка полягає у формуванні  “інте-

лектуального потенціалу нації”,  здатного до розробки ефективних

стратегій розвитку системи державного управління.

Отже, стратегія державно-управлінської діяльності сьогодні має

будуватись таким чином, аби навчити службовців ефективно вико-

нувати свої професійні функції в умовах глобальних змін. Задля реа-

лізації даної мети мають бути вироблені нові критерії організації

діяльності державних службовців,  до яких ми відносимо:  відпо-

відність глобалізаційним критеріям суспільного розвитку та виключну

спрямованість та ефективність організації системи управління. Відпо-

відно до цього мають змінитись і критерії добору державних служ-

бовців, в першу чергу це мають бути управлінці, які мають  “комп-

лексну сучасну підготовку, володіють інноваційними підходами та

інструментами”  прийняття ефективних державно-управлінських

рішень, що відповідають умовам глобалізаційного розвитку.

Зміна функцій діяльності державних службовців в умовах гло-

балізації також пов’язується із глобальними проблемами суспільно-

го розвитку, розв’язувати які безпосередньо вони покликані. Насам-

перед це пов’язується із необхідністю розв’язання проблеми взаємо-

залежності транснаціональних політичних, економічних та культур-

них систем, принципова відмінність між якими чітко увиразнюється

саме в умовах глобалізації. В результаті цього відбувається зростан-

ня суперечностей розвитку.  У цьому зв’язку особливого значення

набуває проблема реалізації національної безпеки,  адже ризики її

втрати стають дедалі очевиднішими в сучасних умовах, а це, у свою

чергу, вимагає висококваліфікованих управлінців-практиків з питань

міжнародної безпеки. Таким чином, сучасна система підготовки дер-

жавних службовців має бути побудована таким чином, аби шляхом

набуття відповідних знань дати їм можливість легко адаптуватись до

нових глобалізаційних умов суспільного розвитку.

Слід відзначити, що одним із ризиків організації ефективної

діяльності державних службовців сьогодні є превалювання техно-

кратизму в системі їх підготовки, а це, у свою чергу, перешкоджає їм

належно адаптуватись до нових глобалізаційних умов. Технократизм,

який декларує пріоритет технології прийняття рішень над ціннісно-

аксіологічною складовою організації державно-управлінської діяль-

ності, не є адекватною формою зваженої оцінки державними служ-

бовцями відповідної ситуації. Це ще раз підтверджує той факт, що

адміністративні механізми діяльності державних службовців не мо-

жуть превалювати над їх ціннісно-аналітичною складовою. Саме тому566 567

в умовах глобалізації при підготовці державних службовців доціль-

но посилити “дослідну та аналітично-експертну” складову, яка б дала

змогу їм відійти від формально-технократичної системи державного

управління до ціннісно-аналітичної, яка адекватно відповідає сучас-

ним умовам суспільного розвитку.

В умовах глобалізації “держава уособлює собою значну кількість

цивілізації”, а відповідно до цього і типів систем організації держав-

но-управлінської діяльності,  в результаті чого перед управлінцями

постають складні завдання, яким чином протистояти уніфікованій

системі державного управління.  Саме тому в умовах глобалізації

діяльність державних службовців має набувати індикативного харак-

теру, певною мірою вона повинна постійно перебудовуватись відпо-

відно до вимог суспільного розвитку, якщо вони узгоджені з власни-

ми ментальними традиціями державного управління. Таким чином,

держава в першу чергу має дбати про підвищення професійно-ква-

ліфікаційного рівня державних службовців з відповідним створен-

ням інноваційного інструментарію, який би дав змогу забезпечити

прогрес держави на початку ХХІ ст.

В умовах глобалізації державні службовців жодною мірою не

можуть ізольовано від світового досвіду реалізувати свої управлінські

функції, а тому виходячи із цього особлива увага має приділяти нако-

пиченню та аналізу власного управлінського досвіду, який би не дозво-

лив управлінцям реально втратити зв’язок з власними управлінськи-

ми традиціями. Майже аксіоматично для вітчизняних учених та прак-

тиків звучить теза про модернізацію системи підготовки, перепідго-

товки та підвищення кваліфікації державних службовців. Передусім

тут йдеться про посилення гуманітарної складової в організації на-

вчального процесу, що тим самим принципово відрізнятиме його від

західноєвропейського, для якого базовою основою є технократичний

підхід до системи підготовки державних службовців.  Виключати

останній принципово не можна, але головне потрібно узгодити аксі-

ологічний та технократичний підходи в системі підготовки держав-

но-управлінського апарату в Україні.

Обмірковуючи специфіку діяльності державних службовців в

умовах глобалізації, слід виокремити відповідні тенденції, які вказу-

ють на уніфікований характер їх діяльності в цілому у світі. До таких

тенденцій, з нашої точки зору, доцільно віднести:

n наявність спільних глобальних проблем суспільного розвитку,

які потребують узгодженого пошуку універсальних технологій

їх розв’язання;

n професійна підготовка державно-управлінського апарату,  яка

базується на ґрунтовному вивченні досвіду організації світо-

вих систем державного управління  (такий чиновник найбіль-

шою мірою зможе виробити ефективну технологію прийняття

державно-управлінських рішень в умовах глобалізації, зважа-

ючи на її відповідність світовим стандартам розвитку);

n створення умов для розвитку власної системи державного уп-

равління виходячи із детального знання світового досвіду роз-

в’язання окремих проблем, в основі чого лежить оцінка та ана-

літика змісту діяльності управлінців;

n створення відповідних програм щодо взаємообміну досвідом

між державними службовцями. В першу чергу мова йде про

так звану загальноуправлінську систему професійної підготов-

ки, яка дозволить їм обрати все найкраще, що може бути адап-

товане у вітчизняних реаліях.

Важливою складовою підготовки державно-управлінського

апарату в умовах глобалізації є розробка концепцій стратегічного

ризику, які б дали змогу йому приймати адекватні рішення та здійсню-

вати відповідний моніторинг процесів, які мають місце або в май-

бутньому з необхідністю можуть виникнути в разі їх неефективних

дій. Таким чином, сучасний державний службовець має бути не лише

менеджером-стратегом, але й менеджером-кризівником. Це, у свою

чергу, створить інституційну складову для комплексного розв’язан-

ня державно-управлінських проблем в умовах глобалізації. Важлива

роль у даному контексті належить здійсненню наукових досліджень,

які б забезпечили можливість проведення наукового моніторингу

проблем, з якими стикається система державного правління та, зок-

рема, її апарат в умовах глобалізації. Слід особливу увагу звернути

на моніторингові дослідження, які здійснюються окремими держа-

вами на замовлення інших держав щодо оптимізації державно-управ-

лінської діяльності. Такий підхід містить значні ризики,  оскільки

фахівці, які належать до іншої національної системи управління, ніко-

ли не можуть знати специфіку розвитку та функціонування іншої

системи управління, а тому й запропонувати їм альтернативну кон-

цепцію реформування органів державної влади також не можуть. На

жаль, такі спроби все частіше сьогодні обговорюються не лише на

рівні консультацій, але і реальних дій в Україні, проте тут не зверта-

ється увага на виклики національній безпеці, що є неминучими, якщо

ми будемо долучати до організації системи державного управління

фахівців “іззовні”.

Одним із шляхів оптимізації діяльності державно-управлінсь-

кого апарату в умовах глобалізації має стати розробка та відповідне

затвердження “Програми діяльності державних службовців в умовах568 569

глобалізації”. Така програма має включати чітко виписаний блок пріо-

ритетів, які стають визначальними у діяльності державних службовців

саме в умовах глобалізації, нереалізованість таких пріоритетів дасть

змогу чітко діагностувати ризики, з якими неминуче може стикну-

тись управлінський апарат.

Наявність такої програми є вкрай необхідною, оскільки вона

дозволить відповідною мірою захистити інтереси національного дер-

жавно-управлінського ресурсу, чітко виписати критерії вимог до його

діяльності, виходячи із сучасних глобалізаційних тенденцій розвит-

ку, а головне - вчасно здійснювати корекцію управління суспільним

процесами. Слід ще раз особливо наголосити, що сьогодні в умовах

всесвітньої взаємозалежності та уніфікації суспільного розвитку важ-

лива роль має належати системі наукового моніторингу суспільних

проблем, на основі чого і виходячи з чого доцільно будувати страте-

гію державно-управлінської діяльності. Така система наукового мо-

ніторингу вже давно діє в Італії, і завдяки їй вдалося оцінити ризики

виникнення кризових ситуацій у системі державного управління,

спрогнозувати динаміку суспільних процесів. Дана система науково-

го моніторингу стала необхідною складовою проведення в Італії і

референдумів з окремих питань суспільного життя. Виходячи з цього

досвід Італії може бути цікавим і для вітчизняних реалій, адже, сліду-

ючи його логіці, забезпечити ефективність функціонування системи

державного управління в умовах глобалізації можливо шляхом створен-

ня відповідної системи наукового моніторингу суспільних проблем,

який, у свою чергу, має бути покладений в основу розробки відповід-

них урядових програм. Дієвість останніх за таких умов стане макси-

мальною, оскільки гіпотетично вона буде виходити з чіткого розумін-

ня змісту розгортання окремих ситуацій, а це, у свою чергу, забезпе-

чить мобільну та гнучку зміну структури як розв’язання суспільних

проблем, так і розвитку системи державного управління в цілому.

За всіх плюсів і мінусів, які привносяться процесами глобалі-

зації і які з необхідністю позначуються на системі державного уп-

равління, важлива роль належить гуманітарному компоненту підго-

товки та діяльності державних службовців. Фактично сьогодні у світі

все частіше декларується принцип гуманітаризації системи держав-

ного управління,  яка на відміну від технократизму, формалізму та

функціоналізму протягом останніх десятиліть була виключно афір-

мативною. На цьому безпосередньо наполягає Президент України

В.А.Ющенко, який вказує на необхідність реалізації антропологічно-

го принципу як базового в організації системи державного управлін-

ня - в основі якої стоїть людина,  (службовець, прохач) як найвища

цінність.  Забезпечити реалізацію даного принципу без відповідної

корекції в гуманітаризації системи управлінської діяльності та особ-

ливо, що стосується підготовки та підвищення кваліфікації держав-

них службовців, практично неможливо. Доцільність реалізації дано-

го принципу також зумовлюється сучасними глобалізаційними про-

цесами, внутрішні закономірності розгортання яких людина не може

знати без відповідного аналітичного підходу. Тут сучасний держав-

ний службовець постає перед новим блоком не лише питань, але й

реальних викликів,  зокрема він повинен мати чітке уявлення про

сутність та специфіку міжцивілізаційної взаємодії, розумітись на кри-

теріях нерівномірності соціально-економічної динаміки, яка привно-

ситься процесами глобалізації, а відповідно до цього вміти локалізу-

вати окремі деструктивні явища,  які перешкоджають ефективному

функціонуванню системи державного управління.

Як показує світовий досвід, для того, щоб забезпечити ефек-

тивність діяльності державних службовців в умовах глобалізації, у

світі створюють відповідні інституційні структури (корпорації, інсти-

тути, дослідницькі та експертні центри), дофункцій яких входить аналіз

змін, що відбуваються у сучасному світі, оцінювати їх на предмет по-

зитивного або негативного впливу на систему державного управління,

віднаходити способи локалізації відповідних форм впливу. Такі інсти-

туційні структури у світі є безпосередніми суб’єктами управління сус-

пільним розвитком, оскільки вони забезпечують вироблення, аналіз та

реалізацію державної політики. Фактично це структури стратегічного

реагування на відповідну державно-управлінську ситуацію, породже-

ну зовнішніми чинниками, до яких ми, зокрема, і відносимо глобаліза-

цію. В умовах останньої ускладнюється процес прийняття державни-

ми службовцями управлінських рішень, це безпосередньо зумовлено

наведеними вище тенденціями, які перешкоджають їм сформувати

адекватне уявлення про зміст та характер впливу глобалізації. До фак-

торів, які цьому перешкоджають, ми відносимо такі:

n неадекватно організоване комунікативне середовище у сфері

державного управління;

n відсутність чіткої процедури узгодження державно-управлінсь-

ких рішень;

n високий рівень стандартизації процесу реалізації державно-

управлінських рішень;

n недостатня міра узгодженості інтересів між громадянами та

управлінцями з питань зовнішньої політики;

n відсутність чіткої системи вимог до діяльності державних служ-

бовців в умовах глобалізації;570 571

n дублювання управлінських функцій у системі державного

управління, що, у свою чергу, пов’язується зі створенням відпо-

відних структур (вітчизняних та зарубіжних), які мають тотожні

функціональні повноваження;

n окремі цілі, які постають перед управлінським апаратом, пе-

редбачають максимальні затрати;

n управлінський вплив є несвоєчасним,  а тому приводить до

відсутності можливості досягнення поставленої мети.

Таким чином, щоб локалізувати певний функціональний дис-

баланс у діяльності державних службовців, який все частіше спосте-

рігається в умовах глобалізації,  необхідно здійснити чітке структу-

рування проблем, з якими вони стикаються в процесі реалізації своїх

повноважень.  Так,  передусім доцільно здійснити чіткий опис про-

блем, який би включав визначення умов та факторів, які привели до

виникнення проблемної ситуації, і на основі цього запропонувати

варіанти їх розв’язання. Виходячи з цього слід розробити чітку сис-

тему критеріїв щодо черговості розв’язання окремих проблем, а тим

самим визначити типові правила, які підходять для розв’язання відпо-

відних проблем. Лише виходячи із цього можливо розробити новий

алгоритм діяльності державних службовців в умовах сучасних гло-

балізаційних процесів. Наведений нами механізм розв’язання про-

блеми є одним із критеріїв оптимізації діяльності державних служ-

бовців, що дає змогу чітко ідентифікувати спрямованість або ж і не-

спрямованість на досягнення оптимальності функціонування держав-

но-управлінської системи.

Таким чином, державна служба в умовах глобалізації має пе-

ретворитись на інструмент  “швидкого реагування”  на нові умови,

фактори та тенденції суспільного розвитку, аби тим самим забезпе-

чити його оптимальність та локалізувати окремі деструкції в системі

функціонування державного управління.  З цією метою державна

служба як фундаментальний інструмент суспільного розвитку має

забезпечити:

n подолання кризових ситуацій, зумовлених сучасними процесами;

n стимулювати інноваційний розвиток держави, аби вона стала

конкурентною у світі, і це обов’язково має супроводжуватись

розвитком власних національно регламентованих технологій

інноваційного розвитку;

n захист національних інтересів від негативних впливів, зумов-

лених модернізаційним та транснаціональним підходом до ре-

формування системи державного управління;

n сталий розвиток України в умовах глобалізації та вироблення

відповідних ментальних форм позиціонування її в сучасних

умовах суспільного розвитку;

n вироблення нових форм організаційно-правової культури діяль-

ності державних службовців,  здатних не лише декларувати

певну систему цінностей, але й забезпечувати її відповідну ре-

алізацію;

n створення нових засад персональної відповідальності за уп-

равління державою, яка базується на ментально регламенто-

ваній системі державно-управлінських цінностей (інституціо-

налізація відповідальності);

n управління людськими ресурсами шляхом створення відповід-

них моделей мотивації як необхідної складової ефективності

їх діяльності.

Таким чином, державні службовці в умовах глобалізації є го-

ловним джерелом суспільного розвитку та оптимізації системи дер-

жавного управління. І саме тому на них покладається функція вироб-

лення та впровадження управлінських технологій, які відповідають

сучасним умовам глобалізаційного розвитку. Сьогодні недостатній

рівень організаційно-правової та державно-управлінської культури

службовців стримує прогрес суспільного розвитку України, що,  у

свою чергу, становить значні ризики для національної безпеки дер-

жави. Слід відзначити, що державно-управлінський персонал та, зок-

рема, високий рівень його професійної підготовки являє собою фун-

даментальний національний інтерес для розвитку держави. Прихід

непрофесіоналів у систему державної влади нівелює зміст останньої

та висуває на передній план ризики національного розвитку. Головна

увага тут має приділятись питанню формування професіоналізму

державних службовців у першу чергу, а потім вже й патріотизму як

необхідної умови реалізації їх національного інтересу.

Важливою тенденцією глобалізаційного розвитку, яка приво-

дить до зміни особливостей функціонування державних службовців,

є впровадження глобальних інформаційних технологій, однією з яких

є електронне урядування. Саме останнє виступає ефективним засо-

бом державного управління та взаємодії органів державної влади в

умовах глобалізації. Це приводить до зміни в розумінні сутності са-

мої держави як сервісної структури, покликаної спрощувати проце-

дури надання управлінських послуг,  а відповідно до цього саму

діяльність державних службовців. Це фактично свідчить про те, що

в умовах реалізації глобальних інформаційних технологій кардиналь-

но змінюється зміст адміністративної діяльності.  Подекуди це су-572 573

проводжується значними ризиками, оскільки державні службовці ви-

являються не готовими до нових умов діяльності і фактично завдяки

цьому вони не вписуються в нові стандарти глобалізаційного розвитку.

Однією з вимог реалізації електронного урядування є забезпе-

чення відкритості та прозорості в діяльності органів державної вла-

ди.  Це відповідно ставить питання про роль людського фактора в

організації системи державного управління,  адже  “електронне уря-

дування покликане перенести в режим он-лайн значну кількість дер-

жавно-управлінських послуг, що з необхідністю приведе до скоро-

чення управлінського апарату” [76, с. 225]. Основна вимога, яка ви-

сувається при цьому до останнього, пов’язується з потребою підви-

щення професійного рівня державних службовців, їх здатністю

адаптуватись до нових умов суспільного розвитку, а також і з доціль-

ністю розробити ефективну стратегію реалізації національної безпеки.

Ризики останньої активізуються у процесі невідлагодженої системи

електронного урядування, в результаті чого спецслужби не завжди у

змозі забезпечити умови національної безпеки, що безпосередньо по-

в’язується із поширенням вірусів, здатних зашкодити функціонуван-

ню інформаційного простору у сфері надання державно-управлінсь-

ких послуг зокрема. Не достатньо зважене ставлення до розв’язання

даної проблеми приводить до виникнення цифрової нерівності у си-

стемах державного управління, яка має як внутрішній, так і зовнішній

характер. Така нерівність спостерігається як у стосунках між держа-

вами (окремі з них ідуть у ногу з розвитком інформаційного суспіль-

ства, інші йдуть позаду) та окремими управлінськими структурами

(одні із них мобільніше намагаються здолати цифрову нерівність,

мають більше можливостей для реалізації он-лайнових процедур уп-

равління, інші ж навіть і через фінансовий фактор лишаються осто-

ронь). Перша з них має зовнішній характер, друга - внутрішній. У

цьому плані необхідною умовою оптимізації діяльності державних

службовців в умовах глобалізації та, зокрема, освоєння ними глобаль-

них інформаційних технологій є долання певної інертності, зумовленої

традиціями та стереотипами, сформованими в межах національної

системи державного управління. Такий підхід до розв’язання даної

проблеми вказує на доцільність заміни традиційних методів органі-

зації державно-управлінської діяльності шляхом налагодження тісної

взаємодії інституту державної служби та громадянського суспільства,

що наділене повноваженнями чіткого контролю за його діяльністю.

Це, у свою чергу, приведе до якісної зміни функціонування системи

державного управління, а також до нової моделі діяльності держав-

них службовців в умовах глобалізації.

Таким чином,  здійснений нами аналіз специфіки діяльності

державних службовців в умовах глобалізації дав змогу вказати на її

особливості, визначити критерії організації державно-управлінської

діяльності, показати принципову необхідність зміни формально-тех-

нократичного підходу в системі діяльності державних службовців:

ціннісно-аналітичний  (гуманітарний),  навести глобалізаційні тен-

денції, які приводять до виникнення нових форм діяльності держав-

них службовців, а на основі цього запропонувати шляхи оптимізації

їх діяльності, одним з яких є впровадження глобальних інформацій-

них технологій (електронне урядування).