6.2. Роль та функції національної державно-управлінської еліти в перехідних суспільствах в умовах глобалізації

Сучасні глобалізаційні процеси, які призвели до утворення

абсолютно нового соціального постмодерну,  реально трансформу-

ють архітектуру світу, змінюючи принципово критерії та технології

управління соціально-політичними процесами,  які лишались пріо-

ритетними протягом тривалого часу.  За таких умов принципово

змінюється парадигма державного управління України, послаблюється

роль національних державно-управлінських структур, накладаються

відповідні регламентації на національний суверенітет, обмежуються

втручання держави т а громадських організацій у стабілізацію со-

ціального життя. Саме такі умови визначають новітню стратегію роз-

витку держави та зумовлюють потребу формування нової управлін-

ської еліти, яка б відповідала потребам часу, володіла сучасними гло-

бальними технологіями, новим стилем мислення та баченням перс-

пективи розвитку суспільства.

Відповідно до цього,  аналізуючи концептуальні засади фор-

мування управлінської еліти в умовах глобалізації, доцільно особли-

во враховувати ментальні та культурно-психологічних ознаки спільно-

ти, які мають стати пріоритетними у процесі комплектування апара-

ту державного управління і відповідно закласти підвалини проголо-

шення нової ідеології соціального  (глобалізаційного) розвитку дер-

жави. Дана сентенція висуває нові критерії вимог до формування та

функціонування національної державно-управлінської еліти, а саме

підвищуються вимоги до її компетенції та професіоналізму, продук-

тивності та результативності як могутнього ресурсу, що визначає та

забезпечує формування нової конфігурації глобального соціально-

економічного та політичного розвитку держави. З одного боку, фор-

мування саме національної державно-управлінської еліти в умовах542 543

глобалізації фактично втрачає свою необхідність,  оскільки відбу-

вається розщеплення національного фактора, а тому фактично доціль-

ність національної еліти як такої зникає. З другого, глобалізація як

процес, що вимагає широкої інтеграції сфер та форм управлінської

діяльності з одночасним поширенням цивілізаційного стандарту, пе-

редбачає певну гомогенність світу - жити за єдиними принципами,

сповідувати єдині управлінські цінності, наслідувати єдині звичаї та

норми системи державного управління. Це вказує на потребу форму-

вання принципово нового типу управлінської еліти в Україні, яка має

запобігти зіткненню вітчизняних реалій із такими стандартами гло-

балізаційного розвитку, точніше вона має виробити ефективні меха-

нізми управління глобалізаційними процесами шляхом інтенсифікації

контактів між національними елітами.

Державно-управлінська еліта як важливий інструмент дина-

мічного розвитку суспільства,  особливо в умовах глобалізації,  має

забезпечувати ефективність соціальних, економічних, технологічних,

соціально-психологічних процесів, що відбуваються в суспільстві,

модернізувати систему державного управління,  подолати інерцію,

усталені стереотипи мислення, які сприятимуть досягненню пози-

тивного результату. Особливо підкреслимо, що формування держав-

но-управлінської еліти сьогодні має здійснюватись відповідно до за-

гальнонаціонального інтересу, а не базуватися на корпоративних чи

ідеологічних засадах, як це подекуди простежується. Слід відзначи-

ти, що за таких умов традиційні інститути демократії усуваються так

званою “владою анонімної ієрархії”, відбувається, за висловом З.Бже-

зинського, “поступове формування все більш контрольованого та ке-

рованого суспільства,  в якому буде панувати еліта, яка позбавлена

впливу традиційних ліберальних цінностей, і ця еліта не буде вагати-

ся в процесі досягнення своїх політичних цілей,  запроваджуючи

новітні досягнення сучасних технологій з метою впливу на поведін-

ку суспільства та утримання його під суровим наглядом та контро-

лем” [28, с. 252].

Сучасна управлінська еліта в умовах глобалізації повинна ра-

ціонально використовувати свої можливості та здібності щодо мо-

дернізації системи управління, визначати стратегію діяльності, мит-

тєво реагувати на зміну типу суспільного розвитку, а також швидко і

точно діяти, на основі “алгоритмів мислення” і поведінки розробля-

ти інноваційні проекти з метою забезпечення ефективності держав-

ного управління. Кожна держава має свою власну ментальну модель

формування управлінської еліти - зорієнтованої на реалізацію загаль-

нонаціональних інтересів. Тому сьогодні суспільство має піднятися

до рівня розуміння її крайньої необхідності. Адже саме від націо-

нальної еліти залежить вибір методу - кардинального розв’язання

проблем,  які виникають в умовах глобалізаційного розвитку.  Тому

еліта має запропонувати власний дієвий інструментарій діяльності з

урахуванням ідеологічних, суспільно-політичних, ментальних чин-

ників,  а також традиції та релігії у виборі альтернатив управління

самими глобалізаційними процесами.

Проте слід відзначити, що складність діяльності державно-

управлінської еліти сьогодні якраз і позначається на формуванні адек-

ватної стратегії національної системи державного управління,  яка

полягає не лише в тому, щоб зберегти державність, але й дійти злагоди

в суспільстві,  розділеному переважно на людей зі стилем мислення

індустріальної  (які часто не розуміють виклику сучасної ситуації, зу-

мовленої розвитком глобалізаційних процесів) та постіндустріальної

епохи (які вбачають у державі перш за все сервісну інституцію - спря-

мовану на надання управлінських послуг).

В умовах глобалізації також змінюється роль демократичних

інститутів у державі, оскільки вона претендує на роль світового га-

ранта демократичних процесів і обумовлює формування конструкції

нової демократії, забезпечити яку покликана національна еліта. Вона

має насамперед виступати гарантом збереження традиційних загаль-

нонаціональних цінностей шляхом національного наслідування, що

є результатом відсутності інтелектуальних  “розривів” у суспільстві,

оскільки в противному разі будь-яка культура зникла з обличчя землі,

якщо б її носії не сповідували думку про підтримання основних її

цінностей. При цьому загальні цінності еліти в умовах глобалізації є

центрами кристалізації нових культур, тому саме вона має виступати

носієм нової організаційної культури. Це також вказує на те,  що в

умовах глобалізації формальних демократичних інститутів ще не

достатньо для констатації демократичного стану чи процесу,  адже

індикатором демократії можуть стати лише національні еліти, які за-

безпечать ліберальну демократизацію зміни влади.

У сучасному світі належним чином може розвиватися лише та

країна, яка здатна максимально розширювати коло учасників держав-

но-управлінського процесу, бути відкритою для світового простору,

змінювати способи організації управлінської діяльності, і водночас

володіє власними національними критеріями збереження своєї са-

мобутності, які не дають можливості їй розчинитися в умовах загаль-

носвітової стандартизації. Тому основна роль у таких процесах на-

лежить саме розробці спеціальних соціальних технологій управлін-

ня, спрямованих на максимальний розвиток інтелектуального потен-

ціалу державно-управлінської еліти, головною якістю якої має стати

високий професіоналізм та громадська позиція.544 545

Наявність цього забезпечується вмінням раціонально розподі-

ляти завдання між підлеглими, координувати їх діяльність, сприяти

досягненню намічених цілей, використовуючи найновіші методики

та технології прийняття державно-управлінських рішень,  запропо-

новані світовою спільнотою. Тому на сьогодні саме національна еліта

визначає функціональний зміст державно-управлінської структури в

умовах глобалізації, надає значимості та загальнообов’язковості інсти-

туціональним відносинам, які складаються між суб’єктами держав-

ного управління, щоб таким чином  “легітимізувати механізми дер-

жавно-управлінської стратегії в конкретних суспільно-історичних

умовах” [27]. Управлінець вищої ланки має здійснювати свою діяль-

ність, виходячи з тенденцій сучасного глобалізаційного розвитку, а

саме:  він розробляє проекти стратегічного планування,  програми

проектів, планів, сценаріїв своєї діяльності з урахуванням бажаного

майбутнього.

Новим принципом формування та функціонування державно-

управлінської еліти в умовах глобалізації є корпорації, які все часті-

ше стають уособленням транснаціональної еліти,  сформованої за

професійним принципом.  З цього приводу ще Е.Дюркгейм відзна-

чав, що корпорація - як чи не єдина форма об’єднання за професій-

ною ознакою - має закласти основу устрою “прийдешнього суспіль-

ства” у ХХ-ХХІ ст. [110]. Це, у свою чергу, дає підстави розглядати

корпоративну державу як результат утвердження нового суспільства.

При цьому корпоративна держава як  “соціальний інститут, який має

бути штучно, свідомо реконструйований, відновлений, наділений са-

мосвідомістю, технологією дій, окреслений законодавчо, вписаний у

наявні структури держави”.  Категорія корпорації,  запропонована

Е.Дюркгеймом, сьогодні фактично підміняється поняттям технострук-

тури, введеним Дж.К.Гелбрейтом. На його думку,  “техноструктура  -

це об’єднання найвищих осіб, які приймають управлінські рішення,

нова державно-управлінська еліта,  яка бере верх над традиційною

фінансовою олігархією. Вона контролює найвищі посади в адмініст-

рації, а також керівні щаблі у величезних корпораціях і поступово стає

правлячою стратою західного глобалізованого суспільства” [58].

Отже, згідно з концепцією Дж.Гелбрейта, сучасна корпорація -

це певна група людей, що професійно займається виробленням і прий-

няттям управлінського рішення, володіє відповідним рівнем самоус-

відомлення та послідовно використовує сучасні технології прийнят-

тя рішень [58]. Подібне коло осіб у межах певної організації являє

собою управлінський апарат, який переважно комплектується із на-

ціональної еліти.  Такі погляди дослідника представляють бачення

нової моделі суспільства, розвиток якого забезпечується національ-

ною елітою, що чітко дотримується глобалізаційних тенденцій роз-

витку організацій.

Водночас слід відзначити,  що реальне проникнення нових

інформаційних технологій у державно-управлінську діяльність фор-

мує співтовариство людей з новою суспільною свідомістю, яка обу-

мовлена глобалізаційними процесами. Сучасний державний управлі-

нець за таких умов занурюється у світ глобальних технологій, з рівнем

зростання яких його світогляд гіпертрофується, що реально засвідчує

розрив культур,  до яких він належить. Фактично розвиток сучасних

глобальних інформаційних технологій приводить до зміни національ-

ною державно-управлінської елітою свого ставлення до апробованих

прийомів корпоративного управління в постіндустріальну добу.

Слід відзначити, що, з одного боку, саме національна держав-

но-управлінська еліта є могутнім фактором ініціювання еволюцій-

них змін у суспільстві в умовах модернізації або архаїзації системи

державного управління, з другого - вона являє собою абсолютно інер-

тну структуру, яка не відповідає природі глибинних соціальних пере-

творень і таким чином саме вона блокує природне вирішення супе-

речностей, що назрівають. Тому, аналізуючи зміну функції держав-

но-управлінської еліти в Україні в умовах глобалізації, можна вказа-

ти, що вона певним чином “приватизувала собі” українське суспіль-

ство, а тому і будь-що утримує його в перехідному стані від традицій

до сучасності, від бажання відповідати новим умовам розвитку. Хоча

в цьому є і певний сенс, коли ми говоримо про розвиток національ-

ної держави в умовах глобалізації, коли майже всі держави світу ма-

ють різні стартові умови для сучасного розвитку, тому різні функції

виконує й державно-управлінська еліта, яка має виступати могутнім

механізмом збереження національної специфіки розвитку та функціо-

нування системи управління. При цьому слід наголосити, що в умовах

глобалізації державність як така не зникає,  але трансформується у

світову імперію, яка виникає вже на основі існуючої держави, достат-

ньо могутньої, щоб підпорядкувати собі всі країни-ойкумени за прин-

ципом  “сніжного клубка”, як це було з пізньореспубліканським Ри-

мом. Коли остаточна перемога над Карфагеном виявилася лавинним

розширенням імперії: чим більше царств приєднується, тим сильніше

гравітація - і так далі за принципом позитивного зворотного зв’язку.

Тривалість перехідного періоду деяких країн спричинена як

ідеологічною невизначеністю, що пов’язувалася з відсутністю чіткої

системи цінностей, які є пріоритетними для даної національної сис-

теми державного управління, так і труднощами її реалізації, оскіль-

ки основними суб’єктами, на яких покладались такі функції, - мала

стати державно-управлінська еліта. У таких країнах з’явився такий546 547

соціальний прошарок, як традиційна номенклатура. Це особливо не-

безпечно для сучасних глобалізаційних процесів на пострадянсько-

му просторі,  де колишня партійна та державно-управлінська еліти

“перемаскувалися” в нову систему “і не бажають до кінця перерізати

пуповину, яка пов’язує її з державним апаратом, оскільки має можли-

вості без особливих зусиль збагачуватись за рахунок держави, фактич-

но паразитуючи на ній. Таким чином, будучи частиною владних струк-

тур і підпорядкувавши собі державний апарат, нова еліта здобула дже-

рела стабільних доходів та високий соціальний статус” [79, с. 27].

Цікавим щодо цього є досвід формування державно-управлі-

нської еліти в умовах глобалізації в Грузії. Відомі вчені та парламен-

тарі Р.Гоциридзе та О.Канделакі пов’язують роздвоєність реформ у

Грузії на сучасному етапі її розвитку саме з відсутністю реальних мож-

ливостей адаптації управлінського персоналу до сучасних умов. Тому

становище у державі можна назвати стабільністю  “незавершеного

шоку”, що поряд з багатьма об’єктивними внутрішніми та зовнішніми

умовами (чинниками), обумовлено і суб’єктивними факторами.

Тому, на думку Р.Гоциридзе та О.Канделакі, “крокуючи зі своїм

досвідом у нову епоху управлінська еліта стала для Грузії суттєвим

бар’єром в початковий період державного будівництва” [79, с. 29]. У

державно-управлінської еліти Грузії, яка вийшла із певних національ-

них осередків, що зайняли пріоритетні позиції в парламенті респуб-

ліки,  навіть не було можливості активно вплинути на формування

нового геополітичного простору з відповідним визначенням інтегра-

ційних координат для держави в епоху глобалізації.

Проблема формування ефективної,  дієвої державно-управ-

лінської еліти в умовах глобалізації гостро стояла і для Росії, що ре-

ально відчувала потребу в новій концепції державного управління в

умовах глобалізації, яка б відповідала вимогам епохи глобалізації, пост-

індустріального суспільства та сучасних гуманітарних технологій.

Проте деякі експерти вказують, що російська політико-адміністратив-

на еліта - це могутньо об’єднана сила, яка підпорядкувала собі держа-

ву, здатну спрямовувати її розвиток по латиноамериканському шляху.

Достатньо цікаві в цьому плані теоретичні підходи до розуміння

даної проблеми запропонував російський учений П.Щедровицький,

який стверджує, що  “мотором глобальних змін стає новий трансна-

ціональний клас - професійна аристократія, творча та державно-уп-

равлінська еліта нового покоління, яка намагається посилити основи

національних держав,  реалізуючи традиційні підходи в управлінні

країною, нинішня російська влада заганяє країну все далі в історич-

ний тупик” [412].

Тому головною роллю сучасної державно-управлінської еліти

нового покоління в межах певної національної держави в умовах гло-

балізації є вироблення ефективних засобів та пошук відповідних ме-

ханізмів, які забезпечують перехід суспільства у новий стан.  Така

державно-управлінська еліта має витіснити  “традиційні соціокуль-

турні ідентичності,  пов’язані з етнічною належністю,  релігією та

професією” [347].

Сьогодні є всі підстави стверджувати, що “національні держа-

ви виявилися не готовими до нової глобальної ситуації, в останній

чверті ХХ ст. вони все більше перетворюються на ансамблі проти-

лежних національних інтересів, у несистемні колекції господарчих

та соціокультурних регіонів…  постнаціональна державність може

бути вирощена в інкубаторі імперій нового покоління - культурних і

економічних” [347]. Слід підкреслити, що основна провина цього по-

кладається на національну державно-управлінську еліту,  яка не

здатна мобільно адаптуватися до сучасних умов розвитку держави, і

яка фактично сьогодні втрачає своє історичне буття. На думку Н.Си-

монії [453], глобалізація стосується нерівномірності розвитку людсь-

кого суспільства, проте вона не є абсолютно чимось новим порівня-

но з попередніми епохами індустріалізму.  Така монополярність не

лише пропонує спрощену картину світу, але й орієнтується на зовніш-

ню політику держав на цілі, які досить часто не відповідають націо-

нальним інтересам таких держав. Фактично за таких умов є всі підстави

стверджувати,  що формування національної еліти в умовах глобалі-

зації може привести всі країни без винятку до  “загального знаменни-

ка”, нав’язуючи ним єдині правила політичної гри під гаслом струк-

турної адаптації. Саме тому багаті країни стають ще багатшими, а бідні -

біднішими. Тому сьогодні постає реальна проблема становлення мега-

суспільства, в якому громадяни б володіли рівними правами та обо-

в’язками, що дає підстави для створення нового, більш гуманного світо-

устрою по відношенню до інших національних спільнот.

З цього приводу В.Іноземцев зазначає, що в основу такої со-

ціальної поляризації покладений технологічний прогрес,  який має

забезпечити стабільність універсальної еволюції  (в ролі якої висту-

пає глобалізація) і одночасно виключає загальноприйняту форму його

самоорганізації [132].

В епоху вибухового розвитку інформаційних технологій особ-

ливого значення набуває розуміння взаємозалежності знань та роз-

витку,  тобто різні типи еліт по-різному адаптуються до іноземного

продукту, мають різний рівень розвитку та можливості для власної

модернізації системи управління. Саме тому основними формами

діяльності державно-управлінської еліти на сучасному етапі глобалі-548 549

заційних процесів мають стати співробітництво та стратегічне парт-

нерство. Тому сьогодні доцільно чітко визначити цілі та функції діяль-

ності такої еліти, оскільки саме така еліта має визначати стратегію

суспільного розвитку, рівень підготовленості якої має здійснюватись

виходячи із потреб такого розвитку. Все частіше сьогодні постає про-

блема формування кооперативного глобального управління, яке ви-

суває ряд вимог, а саме визначення певного кола сучасних та перс-

пективних проблем, розв’язання яких неможливе в межах однієї дер-

жави. Наступною фундаментальною вимогою є інституціалізація та

мобілізація управлінського потенціалу нації. Сьогодні виходячи з

нових глобалізаційних умов державно-управлінська еліта має ви-

робити нові соціально-ідеологічні конструкції,  які б забезпечили

стратегію глобалізації, що передбачає збереження інтересів тих, хто

отримує від глобалізації найбільшу користь, т а дотримання спра-

ведливості щодо менш розвинених країн. Отже, саме на державно-

управлінську еліту сьогодні покладено виробити нові світові стан-

дарти управління, які забезпечать радикальну модернізацію націо-

нальних держав.

Одним із типів, який визріває сьогодні в умовах глобалізації, є

так звана еліта глобалізованих бюрократів, до яких належать служ-

бовці державних та наднаціональних структурних утворень. У ме-

жах даного аналізу формування національної державно-управлінсь-

кої еліти доцільно також згадати такий тип еліти, як конс’юмерист-

ська, до якої відносять тих, хто розробляє та впроваджує ефективні

інформаційні технології. Роль такої еліти на сучасному етапі розвит-

ку має неабияке значення, оскільки інтеграція України в глобальний

простір має відбуватися на основі максимального використання

інформаційних та інтелектуальних ресурсів. Тому доцільно вироби-

ти нову концепцію випереджального розвитку,  відповідно до якої

змінити інерційний індустріальний розвиток на розвиток інновацій-

ний.  Така концепція має включати механізми узгодження досвіду

світового співтовариств з невикористаними можливостями України,

тобто вивчення глобальних замовлень та глобального попиту.

Наступна проблема, яка надзвичайно гостро сьогодні постає

перед державно-управлінською елітою, -  це проблема державного

управління глобалізаційними процесами. Безперечно, що це пробле-

ма державної влади - здатної розробити національну стратегію шля-

хом оптимальної організації інтелектуальної управлінської еліти на

досягнення технологічних проривів. Адже сьогодні відомо, що кон-

цепція традиційного наздоганаючого розвитку України безперспек-

тивна. Підриваючи національну ідею величі країни, вона роззброює

та деморалізує націю.

Так, інтелектуальний ресурс та високопрофесійний потенціал

еліти сьогодні мають скоротити відстань між розвиненими держава-

ми і впливати на ступінь опозиційності між іншими державам. Тобто

мова фактично йде про створення загального соціально сприятливо-

го простору для інтеграції України зі світом,  європейськими стан-

дартами зокрема. Метою такого простору має бути нарощування й

підвищення якості сукупного державно-управлінського потенціалу

як ключового чинника інноваційно-економічного розвитку кожної з

країн, а також прискорення соціального розвитку всієї Європи. Та-

кий простір має створити рівні для всіх умови доступу до новітньої

інформації, відкривши тим самим нові можливості для спілкування

між управлінцями, також забезпечити формування престижності про-

фесії управлінця, захистивши їх інтелектуальну власність, підвищи-

ти продуктивність наявного потенціалу шляхом збереження вітчиз-

няних традицій державності.

В межах даного аналізу доцільно більш детально звернути увагу

на критерії вимог до діяльності державно-управлінської еліти в умо-

вах глобалізації.

Слід відзначити й те, що державно-управлінська еліта не тільки

безпосередньо впливає на формування ідеології державного управлін-

ня,  але й забезпечує її реалізацію.  Завдяки активній участі еліти в

управлінні державою утверджуються високодемократичні принци-

пи функціонування держави, розробляється фундаментальна держав-

на ідеологія, яка відображає реалії глобалізованого суспільства. Дер-

жавно-управлінська еліта, зосереджуючись на об’єктивному аналізі

оцінок, конструктивному вивченні глобалізаційних проблем, повинна

мати високорозвинену інтуїцію, володіти принципами раціонально-

го планування, що забезпечує ефективність та оптимальність підго-

товки та прийняття державних рішень. Точніше сказати, структури

управління в умовах глобалізації створюються для того, щоб віднай-

ти ефективні механізми функціонування держави.

Зокрема, такі критерії вимог до сучасної державно-управлінської

еліти сформулював Н.Назарбаєв.  “ХХІ сторіччя,  незважаючи на всі

глобальні проблеми, - це сторіччя оновлення, сторіччя зближення та

ствердження загальнолюдських цінностей та рівності людей. Це - пе-

ріод молодих, енергійних, талановитих, активних людей, які беруть на

себе відповідальність за долі світу, за свою країну” [298, с. 66].

Сьогодні першочергового значення для нашої держави набу-

ває вироблення геополітичної стратегії України, яка включає з’ясу-

вання місця України у світовому геополітичному просторі, реформу-

вання системи державних інститутів відповідно до нових глобаліза-

ційних умов, функціонування партійної системи, взаємодія ЗМІ та

державних структур.550 551

Необхідно звернути увагу на той аспект, що національну дер-

жавно-управлінську еліту формують громадяни країни, які, безумов-

но,  обізнані і в специфіці процесів, які відбуваються,  ризиках,  які

несуть процеси глобалізації. Проте не завжди є однозначним став-

лення влади до державно-управлінської еліти, до розуміння її при-

значення та функцій у суспільстві. Адже часто спостерігається зне-

важливе ставлення до управлінської еліти і в засобах масової інфор-

мації.  Тому коли справжня,  а не перемаскована державно-управлі-

нська еліта виробила своє ставлення до сучасних глобалізаційних

процесів і прогнозує певні ризики, які пов’язані з ними, до еліти став-

ляться з недовірою. Водночас можна спостерігати значні резерви для

підвищення соціальної активності взаємодії управлінської еліти та

влади в цілому. Виникає потреба в значному посиленні інформова-

ності еліти про діяльність владних структур, більш широкому залу-

ченні її до розробки та реалізації соціально-економічних планів та

програм розвитку держави в умовах глобалізації.

Якщо проаналізувати соціально-демографічні характеристики

державно-управлінської еліти,  зокрема в країнах пострадянського

простору, які на сьогодні виступають реальними суб’єктами розгор-

тання глобалізаційних процесів, то ми побачимо, що значна частина

еліти належить до віку соціальної та професійної зрілості: від 40 до

50 років - 41,3%, старше 50 років - близько 20% опитаних [328]. Це

також свідчить про те, що державно-управлінська еліта переживає пе-

ріод омолодження порівняно з попередніми періодами, проте це не є

оптимально-прогнозованим критерієм, адже високий потенціал інте-

лекту, мобільність, відкритість до сприйняття новацій, інтенсивність

кадрового оновлення ще не свідчить про ефективність управління.

Наразі система державного управління різко втрачає свою

стійкість та відповідну стабільність, що безпосередньо характеризує

якісну особливість нинішнього етапу. Фактично на сьогодні наявною

є конвергенція (або конвертація самої системи управління, яка відпо-

відає глобалізаційним умовам) відносин між різними прошарками

владної еліти.

Сьогодні потрібно говорити також про певні сценарії розвит-

ку системи управління України в умовах глобалізації з чітким розумін-

ня ролі та функцій сучасної державно-управлінської еліти, наскільки

вона здатна протистояти певним процесам, які неоднозначно позна-

чаються на системі державного управління та відповідно розвитку

Української держави.

Так, по-перше, державно-управлінська еліта як суспільний про-

шарок нездатна перебудувати системи державного управління відпо-

відно до нових умов, а також адаптувати та модернізувати поперед-

ню. Це створює передумови того, що поступово національна систе-

ма державного управління переходить у стан хаосу. По-друге,  дер-

жавно-управлінська еліта являє собою інертну структуру,  яка мало

відповідає природі соціальних трансформацій та блокує природний

розвиток визріваючих суперечностей.

По-третє, економічна еліта все частіше сьогодні (в умовах гло-

балізації) перетворюється на державно-управлінську еліту, що уособ-

лює прийняття та реалізацію державно-управлінських рішень. Така

еліта організовується в нову форму державно-управлінської еліти,

здійснює ефективне управління заради стабільності, отримання при-

бутку, оскільки в умовах глобалізації значно спрощуються механіз-

ми укладання економічним угод між спільнотами.

По-четверте, так звана економічна управлінська еліта формує

зовнішньоекономічне середовище для держави, у результаті чого пев-

на національна держава починає існувати за критеріями розвинених

західних країн, так би мовити за рахунок третього світу. Тобто тут

державно-управлінська еліта здійснює свою кваліфіковану діяльність

в інтересах усього суспільства.

Таким чином, в умовах глобалізації в діяльності владної еліти

з’являється система нових критеріїв, зумовлених безпосередньо но-

вими тенденціями інтеграції еліт у різних сферах суспільного життя,

а також діями певних механізмів рекрутування еліт. Слід відзначити,

що за сучасних умов важлива роль належить неформальній струк-

турі еліт, яка все частіше відстоює своє право на владу, адже кожне

елітне угруповання очолюється лідером,  який зазвичай контролює

ту чи іншу державну структуру чи навіть регіон. Причому між чле-

нами такого угруповання формуються клієнтурні відносини, а отже,

створюються так звані клієнтурні угруповання, які приймають фор-

му “номенклатурного патронату”.

Національна еліта в умовах глобалізації бере безпосередню

участь у процесі вироблення та впровадження відповідного адміні-

стративно-політичного рішення. Саме завдяки можливості прийнят-

тя відповідного рішення даним соціальним класом, у ролі якого вис-

тупає національна еліта, відбуваються кардинальні соціальні зміни,

а саме: ліквідація монополій певної соціальної сили чи, навпаки, роз-

ширення її можливостей.

Доцільно також звернути увагу на ставлення державно-управ-

лінської еліти до процесів глобалізації і те, наскільки вона активно

включена в розгортання таких процесів.  Позитивно ставляться до

глобалізації 39,9% опитаних управлінців, вважають її новим і необхід-

ним типом суспільного розвитку, негативно налаштований до неї лише

кожний десятий, який вважає, що вона являє реальну загрозу для на-552 553

ціональних інтересів. Частково на такій оцінці позначається специфі-

ка еліти, яка вивчалась, оскільки значна кількість опитаних не вважає

себе елітою: 44,9% відповіли, що в них немає відчуття належності до

еліти і 19,5% перебуває в стані амбівалентному. Більшість респондентів

зазначали, що їм важко відповісти на це запитання. Із опитаних чинов-

ників, які перебувають на вищому щаблі влади, 62,3% не встигають в

ногу з часом або взагалі з ним розійшлись [328].

Це реально відображає те, що може бути небезпечним в умо-

вах глобалізації і про що згадував Г.Ортега-і-Гассетт, - типове світо-

відчуття себе людиною натовпу,  а не еліти.  Адже справжня еліта

відрізняється саме тим, що бере на себе відповідальність за соціальні

зміни, у тому числі - несприятливі - у місті, країні, світі, тоді як лю-

дина натовпу перекладає всі на інших, насамперед на непідконтрольне

йому керівництво. Чи пов’язані відповіді з реальним зниженням со-

ціального статусу (схоже, так воно і є), чи з непевністю в майбутньо-

му і тривогою за долю країни  (що також обґрунтовано і має місце),

чи з іншими причинами - важко сказати. Це вимагає додаткового до-

слідження. Але можна з високим ступенем упевненості констатува-

ти, що отримані відповіді невипадкові, їх підтверджують непрямі дані,

що містяться у відповідях респондентів на контрольні запитання.

Досить цікаво розв’язується проблема формування державно-

управлінської еліти в умовах глобалізації в наших східних сусідів

незважаючи навіть на те, що сьогодні Росія як держава не виявляє

глибокої активності щодо залучення її до глобалізаційних процесів,

найменше на пострадянському просторі прагнення до інтеграції у

світову спільноту. Проте це не заважає їй сформувати чітку страте-

гію формування державно-управлінської еліти під назвою  “Страте-

гія лідерства”. Автором даної стратегії виступає Науково-дослідний

інформаційно-аналітичний центр “Стратегія майбутнього”. Основна

мета такої стратегії - вивести Росію в лідери глобалізаційного проце-

су,  причому йдеться не про її бажання інтегруватися до світової

спільноти, а передусім про прагнення стати мегадержавою, до якої

буде прагнути інтегруватись сама світова спільнота. І що досить ціка-

во: Росія тут не виступатиме у ролі реалізатора інтересів інших дер-

жав, а буде реалізовувати свої і тільки свої. Розглянемо детальніше

деякі положення даної концепції, які становлять явний інтерес для

наших вітчизняних реалій. Мета даної Стратегії забезпечити ста-

більний розвиток Росії у довгостроковій перспективі (100 і більше

років), відповідно до чого доведено:

n для того, щоб забезпечити стрімкий розвиток Росії, необхідно

змінити спрямованість глобальних процесів;

n жодна із регіональних цивілізацій, крім Росії, потенційно не

здатна взяти на себе роль лідера в зміні спрямованості цих

процесів;

n стійкий напрям розвитку Росії залежить від її здатності очоли-

ти зміни глобальних процесів;

n об’єктивно Росія здатна взяти на себе роль лідера в глобаліза-

ційних процесах, якщо зробить усередині себе світоглядну ре-

волюцію, оскільки всі необхідні передумови для цього в неї є;

n ключова проблема: підготувати управлінські кадри, які були б

здатні вирішити дане завдання - відповідно до цього необхідно

забезпечити підготовку управлінських кадрів, які б за історично

короткий термін вивели Росію в лідери глобалізаційного про-

цесу, змінити її спрямованість на довготривалу перспективу.

У стратегії також відзначається, що перехід Росії із нинішньо-

го режиму управління - режиму деградації та розкладу в режим стійко-

го розвитку є сильним маневром (перехід системи із одного стану в

інший за достатньо короткий історичний період). Водночас наголо-

шується, що ймовірність успішного здійснення маневру прямо про-

порційна якості управління, яке здатне забезпечити державно-управ-

лінська структура, що здійснює даний маневр. Якщо необхідна якість

державного управління не забезпечується,  то відбувається втрата

управління та вибраний варіант розвитку  (варіант лідерства) вияв-

ляється недосяжним. Здійснення передбачуваного управлінського ма-

невру відбувається в умовах, коли Росія перебуває під впливом інших

центрів концентрації глобального керування, у першу чергу західних,

які реалізують свої стратегії, зокрема стратегію побудови “нового світо-

вого порядку”. Дана обставина накладає вимогу забезпечення не про-

сто високої якості керування,  а найвищої,  чимось, що забезпечують

інші центри концентрації глобального керування.

Таким чином, найважливішою характеристикою сучасного сус-

пільства є його перехід в якісно новий глобалізаційний стан, у якому

швидкість зміни технологій (соціальних, технічних, інформаційних

тощо) зросла настільки, що кожна національна державно-управлінсь-

ка еліта змушена виробляти навички оперативного прилаштування й

адаптації до ситуації, що постійно змінюється. Тому сьогодні основ-

ним пріоритетом діяльності національної державно-управлінської

еліти є перетворення національної держави на лідера в сучасних гло-

балізаційних процесах.554 555