6.1.3. “Наздоганяючий розвиток” як механізм оптимізації державного управління перехідних суспільств

Необхідним механізмом оптимізації державного управління

перехідних суспільств є наздоганяючий розвиток. Здебільшого тен-

денції наздоганяючого розвитку посилюються в умовах глобалізації,

яка приводить до “інтенсифікації та інтернаціоналізації економічних

обмінів”, що, у свою чергу, вимагає долання відсталості від передо-

вих країн світу та об’єктивної орієнтації на “наздоганяючий тип роз-

витку”. Фактично це свідчить про те, що такий розвиток є необхід-

ною умовою розгортання сучасних глобалізаційних процесів.

Наздоганяючий розвиток насамперед стосується перехідних

суспільств,  оскільки саме вони найбільшою мірою перебувають у

ситуації економічної та політичної інертності,  а тому,  аби вийти з

цього, вони вдаються до стратегії розвитку навздогін. Передусім це

обумовлюється об’єктивними факторами впливу сучасних глобалі-

заційних процесів.

Наздоганяючий розвиток у цьому плані розглядається нами як:

1) об’єктивна реальність, що пронизує собою майже кожне перехідне

суспільство; 2) принцип, який забезпечує відповідний напрям роз-

витку суспільства шляхом підтягування його до політичних та сус-

пільно-економічних стандартів розвиненого суспільства; 3) механізм532 533

оптимізації суспільно-політичного розвитку суспільства та його сис-

теми державного управління.

У цьому плані ми виходимо із розуміння не лише економічних

засад наздоганяючого розвитку, як вважає більшість дослідників, а й

політичних засад. Так, зокрема, російський дослідник А.Єльянов роз-

глядає наздоганяючий розвиток через призму фіксації “загальної спря-

мованості розвитку країн “запізнілої” індустріалізації та можливість

підтягування до виробничих та споживацьких стандартів світового

економічного авангарду” [417,  с. 3].  Реальним підтвердженням до-

свіду оптимізації суспільно-політичного розвитку перехідних сус-

пільств за допомогою механізму наздоганяючого розвитку є досяг-

нення світового лідерства таких держав, як Японія, Південна Корея,

Сінгапур та Гонконг. Саме ці держави йшли по шляху наздоганяю-

чого економічного розвитку країн, які мають статус світового аван-

гарду в економічній сфері. Виходячи з цього наздоганяючий розви-

ток являє собою фундаментальний механізм підтягування менш роз-

винених країн до більш розвинених, в результаті чого у перших з’яв-

ляється можливість для  “виходу із напівпериферійного стану”  та

здійснення власного економічного прориву у світовий простір.

Необхідною умовою наздоганяючого розвитку перехідних

суспільств є “запізніла індустріалізація”, яка з точки зору більшості

дослідників “пов’язується із зовнішньоекономічною експансією піо-

нерів техногенної цивілізації” [417, с. 3]. Наздоганяючий розвиток в

умовах глобальної взаємозалежності являє собою окремий механізм

стимулювання соціально-економічного та політичного розвитку пе-

рехідного суспільства.

Сучасні глобалізаційні процеси створюють всі необхідні умо-

ви для перехідних суспільств, аби ті віднайшли свій вектор наздога-

няючого розвитку. Це, зокрема, пов’язується з тим, що глобалізація

створює умови максимальної економічної,  соціально-політичної та

культурної відкритості до взаємодії суспільств,  незалежно від типу

цивілізаційного розвитку, в якому вони на даний час перебувають. У

результаті цього у суспільств з’являються можливості для здійснен-

ня власного вибору стратегії розвитку, а саме політику розвитку якої

держави чи регіону обрати аби забезпечити ефективність власної

системи державного управління. При цьому необхідно враховувати

спільність ментальних умов та факторів розвитку в економічній, по-

літичній та культурній сферах, відповідний історичний досвід нала-

годження системи міжнародних відносин. Здебільшого йдеться про

тотожність технологій творення зовнішньої політики між державами

перехідного типу. В противному разі наздоганяючий розвиток не змо-

же забезпечити очікуваний результат.

У цьому контексті наздоганяючий розвиток перехідних сус-

пільств передбачає створення відповідних структур  (національних,

глобальних, транснаціональних, наддержавних), які б забезпечували

їм процес підтягування до авангардних стандартів розвитку. Глобаль-

на інтеграція перехідних суспільств до відповідних транснаціональ-

них структур, у свою чергу, може виступати інституційним засобом

наздоганяючого розвитку.

Важливою проблемою на шляху до забезпечення наздоганяю-

чого розвитку перехідних суспільств є нерівномірні умови розвитку,

в яких перебувають як суспільства, які обирають стратегію наздога-

няючого розвитку, так і ті суспільства, що перебувають у статусі аван-

гардів розвитку. Це, у свою чергу, призводить до дисбалансу в роз-

витку перехідних суспільств,  посилюючи суспільно-політичні т а

економіко-технологічні суперечності між ними. Результатом такої не-

рівномірності умов розвитку перехідних суспільств можуть висту-

пати технологічний бар’єр, нерозвиненість демократичних інститутів,

слабка організація політичної сфери, відсутність ефективних інстру-

ментів реалізації економічних інтересів. Подекуди між суспільства-

ми, які перебувають на різних нішах суспільно-економічного розвитку,

спостерігається принципово різна роль інтелектуального ресурсу. Це,

зокрема, пов’язується з тим, що чим вищим є рівень розвитку окремо-

го суспільства, тим більше можливостей у ньому для розвитку інте-

лектуального потенціалу нації,  тим вищі освітні послуги він отри-

мує, а головне - у такому суспільстві високим є рівень національної

ідентичності.  Тому перехідному суспільству, щоб встигати за інте-

лектуальним розвитком інших, значно складніше доводиться освою-

вати науково-технічні досягнення інших, а ще складніше створювати

власні. На нашу думку, саме інтелектуальний потенціал суспільства

є визначальною умовою динаміки перехідного суспільства, адже саме

він створює та впроваджує ідеологічні та політичні установки сус-

пільного розвитку.

У цьому плані доцільно виділити основні форми наздоганяю-

чого розвитку, які залежать від сфер, що є стандартом розвитку для

інших. До таких форм, на нашу думку, доцільно віднести:

n економічний наздоганяючий розвиток, який стосується спря-

мованості перехідних суспільств на економічний розвиток

суспільств-авангардів;

n політичний наздоганяючий розвиток, який характеризує спря-

мованість перехідних суспільств на стандарти демократично-

го розвитку та системи політичної організації інших;

n технологічний наздоганяючий розвиток являє собою спрямо-

ваність перехідних суспільств на стандарти технологічних до-534 535

сягнень суспільств, що належать до авангарду розвитку техно-

генної цивілізації;

n культурний наздоганяючий розвиток характеризує спрямо-

ваність перехідного суспільства на цивілізаційні цінності сус-

пільства, що перебуває в умовах самодостатнього розвитку.

Таким чином, перехідне суспільство, обираючи стратегію на-

здоганяючого розвитку, може здійснювати її цілісно та диференційо-

вано. Під цілісним здійсненням наздоганяючого розвитку ми розуміє-

мо розвиток окремої держави чи регіону в цілому. Тобто тут йдеться

про “підтягування” окремого суспільства під основні стандарти роз-

витку,  якими володіє дане суспільство в усіх без винятку сферах.

Диференційований наздоганяючий розвиток передбачає підтягуван-

ня перехідного суспільства під стандарти окремих сфер суспільного

життя, якими володіє певне суспільство. Диференційований підхід

являє собою один із ліберальних механізмів оптимізації системи дер-

жавного управління перехідного суспільства, оскільки його розвиток

може пробуксовуватись не у всіх сферах, а лише в одній або окремих.

Виходячи з цього суспільство самостійно обирає, до яких стандартів

розвитку воно намагається прагнути і розвиток сфери якого суспіль-

ства воно обирає для себе за альтернативу. Таким чином, окреме сус-

пільство, намагаючись підтягнути свої стандарти розвитку до іншого,

прагне зберегти самодостатність тих сфер, які не потребують зовніш-

ньої стандартизації і можуть вільно використовувати механізми наздо-

ганяючого розвитку лише до тих сфер, які цього потребують.

Відповідно до цього визначимо основні критерії вибору аль-

тернатив наздоганяючого розвитку перехідних суспільств в умовах

глобалізації. Передусім для перехідних суспільств своєрідним “маг-

нітом” слугують ті держави, які в першу чергу мають високий рівень

економічного розвитку (ефективність ринкових реформ), стабільність

функціонування політичної системи у площині розвитку демокра-

тичних інститутів, ефективну зовнішню політику. На думкуЮ.Шиш-

кова,  “питомої ваги серед населення планети набувають ті суспіль-

ства,  які характеризуються швидким та високим зростанням при-

бутків” [408, с. 3]. Саме такі суспільства виступають у ролі основних

суб’єктів, які визначають критерії наздоганяючого розвитку для інших

суспільств.

При цьому слід також відзначити, що в умовах глобалізації чітко

увиразнюється роль держав-аутсайдерів та держав-авангардів. Така

класифікація здебільшого визначається їх функціональними ролями

в геоекономічних та геополітичних процесах. Так, передусім, у ролі

держави-аутсайдера за певними параметрами (залежно від рівня роз-

витку окремих сфер суспільного життя) може виступати держава, яка,

включаючись в процеси глобалізації, набуває статусу  “глобалізова-

ної”. Держава-авангард передусім уособлюється суспільством, яке має

сталий розвиток у всіх сфера суспільного життя і справляє свій вплив

на стандарти розвитку сучасного світу. Така держава виступає у ста-

тусі “глобалізатора”, оскільки вона визначає форми та рівні взаємо-

залежності між окремими суспільствами, а також займає позицію ліде-

ра в глобальному просторі.

Виходяч и з цього наздоганяючи й розвиток перехідни х

суспільств є важливою складовою реалізації їх внутрішньої, зовніш-

ньої політики саме тих держав, які перебувають на початковому етапі

(фазі)  глобалізаційного розвитку.  Необхідність застосування такої

форми розвитку особливо важлива саме для тих держав, які відчува-

ють реальну потребу в оптимізації системи державного управління.

З огляду на зазначене у контексті даного дослідження на особ-

ливу увагу заслуговує з’ясування специфіки наздоганяючого розвитку

в умовах глобалізації на відміну від інших типів історичного розвитку.

За даними Світового банку,  “на межі тисячоліть із шести

мільйонів людей, що населяють нашу планету, 2,8 млрд живуть менш

ніж на 2 долари США на день... дохід нижче встановленого світовим

співтовариством являє собою міжнародну межу бідності, 1,2  млрд

живуть менш ніж на 1 долар у день” [102, с. 11]. Це, у свою чергу,

свідчить про те, що більшість населення планети перебуває за ме-

жею бідності,  здолати повністю яку в межах глобального простору

практично неможливо, проте окремі кроки, аби знизити її показни-

ки,  звичайно необхідно робити.  В цьому плані ефективною може

виявитись стратегія зрівняльного розвитку, яка забезпечить взаємо-

обмін матеріально-економічними ресурсами між суспільствами,

включеними до процесу економічної глобалізації.  Таким чином,

зрівняльний розвиток як складова наздоганяючого розвитку може

протистояти наступу глобальної бідності.

Незламним і досі є парадокс того, що більша частина бідуючо-

го населення зосереджена саме у високорозвинених державах  (дер-

жавах-авангардах). За тими ж самими даними Світового банку, “на-

прикінці 90-х рр. у процвітаючому Китаї менш ніж на 2 дол. у день

жило 53,7%, а на 1 дол. у день - 18,5% населення, в Індії - відповідно

86,2 й 44,2%, Індонезії - 66,1 й 15,2%, Пакистані - 84,7 й 31%, у Банг-

ладеш - 77,8 і 29,1%. Якщо екстраполювати ці дані на 2000 р., то з

невеликою часткою погрішності одержимо, що наприкінці XX ст. у цих

п’яти країнах було зосереджено більше 1,9 млрд бідних і 790 млн жеб-

раків, або близько 2/3 загального числа знедолених” [102, с. 302-303]. Із

позицій окремих світових експертів наприкінці ХХ ст. відбувається своє-

рідна динамізація економічного розвитку, яка супроводжувалась уповіль-536 537

ненням темпів приросту народонаселення, водночас привівши до підви-

щення рівня добробуту розвинутих країн [216, с. 561].

Відповідно до цього постає питання, які механізми наздоганя-

ючого розвитку необхідні,  аби оптимізувати систему державного

управління, щоб вони були у змозі забезпечити своєму населенню

принаймні елементарні послуги, які б гарантували їх добробут.

Слід відзначити, хоч би якою мірою здійснювався наздоганя-

ючий розвиток перехідних суспільств, завжди розвинені суспільства

будуть перебувати попереду. Це пояснюється тим, що перехідні сус-

пільства здебільшого вибудовують свою внутрішню політику, вихо-

дячи із прагнення догнати розвинену державу,  у кращому випадку

досягти рівного з нею статусу розвиненості. Для високорозвинених

суспільств пріоритетною лишається стратегія самодостатнього роз-

витку без прагнення когось догнати чи обігнати. Хоча позиція обіг-

нати завжди притаманна для високорозвинених суспільств, які до-

сить часто вдаються до глобальної експансії по відношенню до навіть

тих суспільств, які перебувають з ними в тотожних умовах розвитку.

Проте, як показує світовий досвід, непоодинокими у світі є випадки,

коли так звані  “карликові держави” потрапляють під експансивний

вплив держав-лідерів,  досягають високого соціально-економічного

розвитку. Проте здебільшого ми схильні вважати таку допомогу з боку

держав-лідерів скоріше політичною кон’юнктурою,  ніж їх благими

намірами, які жодною мірою не можуть позитивно позначитись на

динаміці перехідних суспільств.

Таким чином, наскільки б динамічно не здійснювався наздога-

няючий розвиток перехідним суспільством,  воно завжди лишиться

позаду високорозвиненого. Чим повільніше суспільство реалізує стра-

тегію наздоганяючого розвитку, тим динамічнішим є розрив між дер-

жавами-лідерами т а державами-аутсайдерами.  Це,  у свою чергу,

знімає питання про ефективність економічної глобалізації як механіз-

му формування єдиного економічного простору, адже на паритетних

засадах тут не зможуть існувати різні держави,  оскільки передусім

вони мають різний рівень економічного розвитку, різні національні

державно-управлінські механізми регулювання економічної сфери,

що жодною мірою не зможе привести до єдиного гомогенного еко-

номічного простору. За свідченнями деяких експертів, в умовах гло-

бальної економічної взаємозалежності розрив між державами-ліде-

рами та державами-аутсайдерами зріс у 3,6 раза. Це, на їх думку, по-

в’язується із загостренням традиційних проблем т а виникненням

нових проблем суспільного розвитку, які тим самим ускладнюють

процес наздоганяючого розвитку окремих перехідних суспільств

[102].

Слід також відзначити і той факт, що в умовах глобалізації кож-

на з держав має свою динаміку наздоганяючого розвитку, тут важли-

ву роль відіграють соціально-історичні,  ментальні умови розвитку.

Це може привести до стрибкоподібного посилення нерівномірності

розвитку суспільств в умовах глобалізації. Стрибкоподібність наздо-

ганяючого розвитку пов’язується із тим, що окремі країни світу на

певному історичному етапі переживають певні кризові ситуації (еко-

номічна, енергетична кризи). Здатність держав подолати їх шляхом

наздоганяючого розвитку визначає становище країн у сучасному гло-

бальному просторі. Проте слід відзначити, що стратегія наздоганяю-

чого розвитку в межах кожного суспільства не може мати однакового

результату. Це безпосередньо вказує на те, що виробити єдину модель

оптимізації різних державно-управлінських систем шляхом наздога-

няючого розвитку практично неможливо. Так, певна модель наздога-

няючого розвитку для окремого суспільства може бути оптимальною,

а для іншого може виявитись навіть загрозою для його власного роз-

витку. При цьому якщо й ставиться питання творення оптимальної

моделі наздоганяючого розвитку,  то в першу чергу вона стосується

оптимізації умов та факторів розвитку держав в умовах глобалізації.

Наздоганяючий розвиток перехідних суспільств, що приводить

до зрівняльного розвитку,  сьогодні здебільшого спостерігається у

Європі. Зрівняльний розвиток у межах окремих перехідних суспільств

забезпечується за допомогою відповідних міжнародних та регіональ-

них організацій, які беруть на себе відповідні функції з оптимізації

політики окремих національних держав.

Важлива роль у контексті здійснення наздоганяючого розвит-

ку перехідних суспільств належить випереджаючому розвитку. Тоб-

то тут ідеться про пошук механізмів оптимізації системи державного

управління, які б забезпечили їх випереджаючий розвиток, здолавши

певну інертність управлінських інститутів, а тим самим і відсталість

у соціально-економічній та політичній сферах. Поставлене у такому

ракурсі питання донедавна було актуальним лише для держав-лідерів,

проте в умовах глобалізації вона набуває свого особливо значення і

для держав-аутсайдерів. Важлива роль тут належить створенню стра-

тегії долання відсталості перехідних суспільств, яка стає особливо

відчутною саме в умовах глобалізації. Виходячи з цього доцільно

поставити питання про ефективність національної держави та її інсти-

туційну спроможність щодо долання відсталості. Передусім мова має

йти про відповідне нормативно-правове забезпечення процесу наздо-

ганяючого розвитку, який з необхідністю має привести державу до її

випереджаючого розвитку.538 539

На особливу увагу в межах даного дослідження заслуговує

досвід наздоганяючого розвитку окремих держав. Так,  зокрема, та-

кий розвиток в Іспанії покликаний забезпечити структурно-техноло-

гічну модернізацію економічної сфери. В цьому плані державна полі-

тика будується на вирішені питань створення робочих місць, забез-

печення зростання заробітної плати, стримування інфляції, систем-

ного оздоровлення економіки, розробки ефективних механізмів гро-

шово-фінансової політики. Слід відзначити, що наздоганяючий роз-

виток перехідних суспільств приводить до зміни характеру реалізації

державної політики, адже в цьому плані вона побудована на принци-

пах підтягування до світових стандартів суспільного розвитку. Вихо-

дячи з цього наздоганяючий розвиток як механізм оптимізації систе-

ми державного управління перехідного суспільства спрямований на:

n структурну реорганізацію всіх або окремих сфер суспільного

життя;

n долання кризових явищ, зумовлених впливом сучасних глоба-

лізаційних процесів;

n модернізація економічної,  політичної,  технологічної та куль-

турної сфер;

n забезпечення адаптації системи державного управління до

світових стандартів функціонування;

n здійснення глобальної реструктуризації економічної сфери;

n прискорення реформаційних процесів у всіх сферах суспіль-

ного життя;

n створення умов сталого розвитку.

Виконання наведених вище умов реалізації наздоганяючого

розвитку дасть змогу перехідному суспільству зрівнятись в умовах

розвитку із суспільствами сталого розвитку, а тим самим оптимізува-

ти власну систему державного управління.

У межах даного дослідження особливу увагу доцільно приділи-

ти питанню, яким чином перехідне суспільство проживає фазу на-

здоганяючого розвитку. Важливо звернути увагу на те, як дана фаза

позначається на перехідному розвитку суспільства, чи насправді вона

виступає засобом оптимізації її системи державного управління. Будь-

яке перехідне суспільство в умовах глобалізації перебуває у стані

певної невизначеності та стратегічної непередбачуваності, а тому сам

підхід до наздоганяючого розвитку може слугувати для нього реаль-

ною можливістю вписатись у світові інтеграційні процеси.  Проте

наздоганяючий розвиток не повинен виступати у формі сліпого копію-

вання стандартів розвитку інших суспільств, оскільки це, на думку

М.Мертес,  “може привести до кінця багатьох  “початків без кінця”

виникненню принципово нових напрямів суспільногожиття, що стане

прямою екстраполяцією минулого в майбутнє” [214]. Виходячи з цього

наздоганяючий розвиток перехідного суспільства виступає основним

індикатором включення його у цивілізаційні стандарти життєдіяль-

ності.  З позицій Дж.Бернала,  наздоганяючий розвиток є фактором

приходу третьої цивілізаційної революції, яка на його думку, харак-

теризується створенням нових умов індустріально-економічного роз-

квіту [211]. Дещо іншої позиції в цьому плані дотримується З.Бже-

зинський, який наздоганяючий розвиток пов’язує з можливістю пе-

рехідного суспільства здобути умови для технотронного розквіту. В

цьому плані особливу увагу вчений приділяє автоматизовано-комп’ю-

терним та комп’ютерно-комунікативним схемам, які можуть забез-

печити йому відповідний економічний прорив на світовий ринок.

Відповідно до цього більшість дослідників наполягають на тому, що

необхідною умовою наздоганяючого розвитку є побудова “економіки

людських ресурсів”. Це свідчить про те, що основною метою наздога-

няючого розвитку є розвиток людського потенціалу, що тим самим має

забезпечити конкурентність суспільства у світовому просторі. З.Бже-

зинський також вважає,  що наздоганяючий розвиток приводить до

підвищення контролю людини над своїм природним та соціальним

середовищем, а тим самим пришвидшує можливість перехідного сус-

пільства включитись у глобальний процес індустріалізації. Таким чи-

ном, це приводить до “становлення єдиного світу, єдино людської ци-

вілізації, де домінантною тенденцією світового розвитку виявляється

інтеграція в економічний, політичний та культурний простір [28].

Аналізуючи специфіку наздоганяючого розвитку перехідних

суспільств як механізм оптимізації їх систем державного управлін-

ня, доцільно визначити основні тенденції, які на сьогодні спостері-

гаються. Так, зокрема, наздоганяючий розвиток являє собою одну з

реалізації інтеграційної політики, оскільки включає об’єднання між

державами чи регіонами, що тим самим має забезпечити більшу ре-

зультативність даної форми розвитку. Виходячи з цього наздоганяю-

чий розвиток забезпечуючи у такий спосіб модернізацію вітчизняної

системи державного управління визначає логіку її історичного роз-

витку. Це пояснюється, зокрема, тим, що держава-авангард виступає

в ролі своєрідного  “модернізаційного центру”, який підтягує за со-

бою перехідні суспільства, задаючи їм відповідні стандарти суспіль-

но-економічної організації.  В цьому контексті особливо цінною є

концепція американського дослідника С.Хангтінтона, відповідно до

якої наздоганяючий розвиток забезпечує певну корекцію  “великого

модернізаційного процесу”, включаючись у який перехідні суспіль-540 541

ства отримують можливість для мобілізації власного національного

генофонду та перебудови традиційних інститутів управління з цінно-

стями індустріальної культури” [379]. Дещо іншої позиції дотримуєть-

ся один із ідеологів модернізаційної теорії Л.Снайдер, який виходить

із того, що наздоганяючий розвиток являє собою такий процес, який

породжує  “єдину історично реальну революцію” [216]. Це,  зокрема,

пояснюється тим, що окрема держава, вдаючись до розвитку навздогін,

традиційно втрачає можливість на власну ідентичність, водночас ра-

дикально змінює усталену систему життєдіяльності суспільства,  по-

декуди навіть може сформуватись такий напрям розвитку, який цілком

не відповідає певному стилю розвитку перехідного суспільства.

Однією з форм наздоганяючого розвитку є співрозвиток, який,

у свою чергу, характеризує об’єднання перехідних суспільств задля

вироблення спільної стратегії розвитку в умовах глобалізації. Між

перехідн им и суспільствами відбувається [250].  “генерува н н я

імпульсів, що тим самим поглиблює можливості впливу глобаліза-

ційної політики, поєднуючи потенціал між суспільствами, породжу-

ючи нову життєву енергію,  яка фактично забезпечує сьогодні про-

грес людства” [250]. На нашу думку, така форма наздоганяючого роз-

витку може містити цивілізаційні виклики, оскільки з очевидністю

вона може привести до уніфікації розвитку сучасного світу. Таким

чином, аби цього не сталося кожне перехідне суспільство  (оскільки

воно більшою мірою піддається впливу викликів глобалізаційного

розвитку) має опікуватись створенням власної, оригінальної моделі

соціально-економічного та політичного розвитку, аби це дало змогу

проявити йому свою “цивілізаційну феноменальність” у глобально-

му процесі розвитку. Тобто кожне суспільство сьогодні має опікува-

тись тим, яку геополітичну картину світу створити і якою буде роль

такого суспільства у ній, якщо вона виявиться нездатною адаптува-

тись до нових умов навіть шляхом наздоганяючого розвитку. Це за-

перечить майже аксіоматичну тезу більшості дослідників, що геопо-

літичне становище окремого суспільства є унікальним, адже виходя-

чи із цього вона є стандартизованими єдиними для всіх суспільств

умовами розвитку, а тому ні про ніяку унікальність їх не може йти

мова. Більше того, на думку О.Зіновєва, “загальнолюдські орієнтири

розвитку єдині,  проте кожний народ,  кожна держава йдуть до них

своєю дорогою, все більше підпорядковуючи своє життя цивіліза-

ційним, загальноприйнятим нормам і формам світового співіснуван-

ня людей” [173]. Це таким чином найбільшою мірою характеризує

процес наздоганяючого розвитку перехідних суспільств із його пе-

ревагами та ймовірними глобалізаційними викликами.

Таким чином,  наздоганяючий розвиток являє собою один з

ефективних механізмів оптимізації системи державного управління

шляхом підтягування до стандартів розвитку суспільств, які утриму-

ють лідируючу позицію у глобальному просторі, проте таке підтягу-

вання жодною мірою не повинне перешкоджати можливості окремо-

го суспільства розробити власну оригінальну модель життєдіяльності,

яка б не перешкоджала його національній ідентичності та радикаль-

но не порушувала традиційний вектор розвитку.