6.1.2. “Спіралевидний розвиток” перехідних суспільств в умовах глобалізації

Однією із форм розвитку перехідного суспільства в умовах гло-

балізації є спіралевидний геополітичний розвиток людства як єдино-

го цілого. Така форма розвитку, за схемою якої проходить більшість

перехідних суспільств, зумовлюється потребами формування струк-

турованої економіки, впровадженням нових форм новаційної діяль-

ності,  налагодженням глобальних зв’язків,  забезпеченням соціаль-

но-економічних, політичних та духовних передумов геостратегічної

стабільності світу. Спіралевидний розвиток  (розвиток по спіралі) в

умовах глобалізації,  з одного боку,  означає повтор певних історич-

них типів у розвитку глобального світу, а з другого - саме такий по-

втор і забезпечує структурно-збалансовану динаміку світу в цілому.

Дл я характеристи к спіралевидного ти п у розвитку перехідн и х

суспільств в умовах глобалізації можна використати гегелівську тріаду

“теза-антитеза-синтез”. У цьому плані модель розвитку світу у формі

спіралі проходить через своє ствердження,  заперечення,  удоскона-

лення, видозміну та перехід на якісно новий рівень функціонування.

Основою спіралевидного розвитку перехідних суспільств слу-

гує розвиток у формі кола, який і вказує на внутрішню специфіку

певних повторів, які мають місце у розвитку сучасного світу. Розви-

ток у формі кола характеризується такими принципами, як повторю-

ваність,  закономірність,  передзаданість,  детермінованість та неми-

нучість. Залежно від того, наскільки ці принципи відповідають об’єк-

тивному стану справ у суспільстві, і наскільки воно саме ідентифі-

кує себе із відповідною глобальною реальністю формується процес

історичної динаміки.  У разі невідповідності суспільства окремим

принципам розвитку його історична динаміка набуває спіралевидної

форми. Глобалізація і повертає всі суспільства по спіралі саме на те

коло розвитку, яке може їм гарантувати рівні, достойні та вищі умови

життя на відміну від попередніх. Відповідно до цього спіралевидний

розвиток характеризує перехід суспільств на новий виток розвитку

(сучасно регламентований), який є більш якісний на відміну від того,

який йому передував. Таким чином, перехідне суспільство в умовах

глобалізації принципово змінює вектор свого розвитку, його соціаль-

на система набуває організаційного реструктурування, завдяки чому

переходить на більш високий рівень функціонування.

Характерною ознакою спіралевидного розвитку перехідних

суспільств в умовах глобалізації є ігнорування їх просторового ви-

міру  (в умовах глобалізації стираються кордони між суспільствами,

людина належить до єдиного гомогенного глобального простору). Це

свідчить про те,  що спіралевидний процес розвитку перехідних

суспільств в умовах глобалізації спрямований на уніфікацію, стан-

дартизацію та вестернізацію. Відповідно до цього єдиний критерій,

який враховується перехідними суспільствами при розробці стратегії

розвитку, є критерій часу, адже світ в умовах глобалізації перебуває в

єдиному часовому вимірі. Отже, це є підтвердженням того, що в умо-

вах глобалізації пріоритет надається просторовому,  а не часовому

виміру розвитку світу.

В умовах глобалізації перехідне суспільство розвивається у

формі замкненого кола, проходячи процес становлення та занепаду,

воно повертається знову у свій первинний стан. Важливою ознакою

даного процесу розвитку для перехідних суспільств є одночасність у

проходженні окремих форм розвитку різними суспільствами,  які

навіть і не мають спільних геополітичних та просторових вимірів.

Виходячи із цього, на нашу думку, спіралевидний розвиток перехідних

суспільств включає дві основні форми: відкритий та закритий спіра-

левидний розвиток.

Відкритий спіралевидний розвиток, у свою чергу, характери-

зується спрямованістю суспільства до налагодження зовнішніх

зв’язків як засобу його переходу на якісно вищий рівень суспільно-

політичного та економічного розвитку.

Закритий спіралевидний розвиток характеризується зосере-

дженням суспільства на пошуці власної стратегії розвитку, яка і має

в ідеалі забезпечити йому перехід на якісно новий рівень розвитку,

проте це не означає, що він може виявитись якісно вищим на відміну

від попереднього.

Ці дві форми спіралевидного розвитку перехідних суспільств

визначаються рівнем зрілості їх соціально-економічних та політич-

них інститутів і залежать від історичної схожості суспільств між со-

бою, а також від їх ментальності та спадкоємності традицій розвит-

ку, які є майже принципово однаковими, оскільки світ в умовах гло-

балізації має єдині умови та можливості розвитку. Єдине, що відрізняє

перехідні суспільства між собою, це потенціал, реальні можливості

розвитку та інтеграційна мотивація. В цьому плані на особливу мето-522 523

дологічну цінність заслуговує концепція системи систем П.Сорокіна,

в межах якої йому вдалося визначити пріоритети єдності між сус-

пільствами в умовах їх історичної взаємозалежності. Відповідно до

даної концепції в межах кожного суспільства існує своя система сис-

тем, яка включає культуру, мову, науку, філософію, релігію, мистецт-

во, мораль, право, прикладну технологію, економіку, політику, що і

визначають рівень єдності в суспільності та його потенціал щодо

формування власної суперсистеми, яка і забезпечує його перехід на

вищий рівень розвитку. П.Сорокін виокремлює три суперсистеми, які

характеризують рівень розвитку суспільств, пріоритети його ціннісної

системи та історичну динаміку, яка,  у свою чергу,  супроводжується

періодичною зміною відповідних суперсистем. До таких суперсистем

учений відносить: ідеаціональну, ідеалістичну та чуттєву, які і визна-

чають відповідний тип розвитку. У свою чергу,  такий тип розвитку

залежить від розуміння реальності, природи суспільних потреб, рівня

можливості та способів реалізації таких потреб [317].

Здебільшого спіралевидний розвиток стає альтернативою ци-

вілізаційного розвитку,  з його циклами,  на зміну яким приходять

“спіралевидні кластери”. Так, якщо на думку вчених, у середньому

тривалість цивілізаційного циклу досягає 1300 р. активного існуван-

ня, який може бути скорочений під впливом зовнішніх факторів, то

спіралевидні класти мають значно коротший вік, вони є більш мо-

більними у часі, проте у просторовому вимірі вони охоплюють гло-

бальний простір у цілому. Фактично кожен із таких кластерів вини-

кає як своєрідна відповідь на виклик історичного розвитку, а тим са-

мим приводить до виникнення нового середовища, об’єднаного одни-

ми умовами та одним типом суспільства.

Розглядаючи сутність та специфіку реалізації спіралевидного

розвитку перехідних суспільств в умовах глобалізації, доцільно з’я-

сувати, чи мають місце в історії світового розвитку тотожні умови та

фактори, які засвідчують повтор певних типів суспільного розвитку.

На основі цього доцільно більш детально дослідити специфіку роз-

гортання глобалізаційного процесу,  його перспективи та ймовірні

наслідки, які він може мати для сучасних суспільств, які перебува-

ють у перехідних умовах розвитку. Основний ризик, який може існу-

вати для перехідних суспільств в умовах глобалізації зводиться до

втрати ними своєї самобутності, і спіралевидний розвиток жодною

мірою не може цьому перешкодити,  оскільки він фактично приво-

дить до увиразнення гомогенності. Це,  на думку класика цивіліза-

ційної теорії О.Шпенглера, може привести до “закостеніння душі” з

відповідним занепадом цивілізації, а з позицій сучасних дослідниць-

ких підходів це може привести до виникнення окремої  “фази со-

ціального розпаду”, яка має достатньо інертний характер, оскільки є

адекватною відповіддю на сучасний суспільно-політичний розвиток.

Спіралевидний розвиток перехідних суспільств можна розгля-

нути через призму концепції “довгих хвиль” Н.Кондратьєва, в осно-

ву яких було покладено систему економічних макроциклів, які про-

ходить світ у процесі свого розвитку. Методологічна цінність дослід-

ницького підходу Н.Кондратьєва полягає в тому, що йому вдалося

проаналізувати такі макроцикли в межах розвитку окремого суспіль-

ства, а на основі цього перенести їх на розвиток світу в цілому. Кожен

із таких макроциклів враховує фактор зовнішньої торгівлі,  рівень

розвитку промислового сектора, відповідно до чого визначається його

тривалість, яка може сягати від 5-7 років аж до 50, в середньому три-

валість його становить 20-25 років. Кожен такий макроцикл має форму

“хвилі”, зміна яких характеризує процес розвитку суспільства. Зага-

лом цикл сходження вгору триває близько 20 років,  тоді коли цикл

сходження вниз триває в середньому 30 років. Графічно такі хвилі

мають форму синусоїда, максимального перегину вгору та вниз, ра-

зом з тим кожен цикл має індивідуалізований характер. Відповідно

до цього спіралевидний розвиток відповідно до концепції  “довгих

хвиль” Н.Кондратьєва включає такі складові елементи: 1)  нижній

рівень  (криза), 2)  сходження вгору  (пожвавлення т а зростання),

3) вершина, 4) сходження вниз (рецесія та депресія) [166, с. 43]. Ко-

жен із циклів розвитку залежить від внутрішніх та зовнішніх факто-

рів суспільства,  зокрема від таких, як рівень воєнної могутності,

світові ціни на основну продукцію, яка вивозиться із держави, рівень

розвитку монокультури, ефективність транспортних мереж, авіабудів-

ництво, розвиток атомної енергетики та вартість на енергоносії.

На думку Н.Кондратьєва, у міру включення окремих суспільств

у світову систему на них починає поширюватися динаміка довгих

хвиль, периферійні суспільства, які намагаються триматись осторонь

від глобального простру,  засвідчують відставання від піків довгих

хвиль, які діють у так званих глобалізованих суспільствах  (Європа,

США). Це, у свою чергу, свідчить про те, що периферійні суспіль-

ства використовують технології,  які є абсолютно застарілими для

даного циклу розвитку, а тому це не може наблизити їх до піку роз-

витку, хоча і не виключає можливості його розвитку в майбутньому.

Аби суспільству здобути можливість перейти у вищий цикл розвит-

ку,  доцільно розробити та впровадити новітню технологію, яка та-

ким чином приведе до зміни умов господарювання, а тим самим по-

силить його роль у глобальному світі. Саме тому одним із важливих

витків спіралевидного розвитку перехідних суспільств в умовах гло-

балізації є виникнення новаційних технологій. На думку І.Шумпе-524 525

тера,  важливою ознакою такого новаційного розвитку може стати

поява так званих “інноваційних кластерів” або  “кластерізація ново-

введень”, яка з необхідністю приведе до мобільного нарощування но-

вих секторів економіки та революційного руйнуванню старих. Сам

процес зміни таких кластерів може бути тотожний катастрофі, коли

для “переходу із одного метастабільного стану в інший відбувається

нова біфуркація, лавиноподібний розвиток нових галузей за рахунок

інших,  що тим самим приводить до флуктуації макроекономічних

показників, тобто до екстраординарної кризи” [448].

На особливу увагу в межах даного дослідження заслуговує кон-

цепція Г.Хакена, який розвиток суспільства розглядав через призму

чергування етапів організації та дезорганізації, які мають пульсую-

чий та хвилеподібний характер. На думку вченого,  завдяки різним

формам зовнішніх впливів на зміну періодів сильної рівноваги, не-

стабільності соціальних систем приходять періоди становлення но-

вих, більш жорстких соціальних структур, які відрізняються більшою

впорядкованістю” [336]. Саме така періодичність у самоорганізації

суспільства,  яка найбільшою мірою притаманна для перехідних

суспільств,  слугує об’єктивною основою розгортання відповідних

циклів, які і складають основу розвитку світу по спіралі. При цьому

важливим фактом є і те, що ці цикли мають майже замкнений харак-

тер, і саме фактори, які найбільш радикально впливають на розвиток

сучасного світу  (до прикладу глобалізація) приводять до розмикання

таких циклів. Реально процес такого розмикання спрямований на до-

сягнення певної рівноваги в розвитку світу, що, у свою чергу, дає змо-

гу тому чи іншому суспільству здійснити власний геополітичний вибір.

В умовах глобалізації соціальна система перехідних суспільств

найбільшою мірою характеризується таким хвилеподібним характе-

ром, оскільки вона максимально залежить від умов розгортання гло-

балізаційної ситуації, перспективність якої визначити практично не-

можливо. Виходячи з цього перехідні суспільства постійно перебу-

вають в амплітудних умовах підйому та спаду, що досить часто ста-

вить світ у ситуацію невизначеності та безальтернативності, де гло-

балізація,  з одного боку, являє собою модернізаційну,  а з другого  -

контрмодернізаційну хвилю  (абсолютного заперечення можливості

розвитку світу в умовах глобалізації, оскільки він втрачає альтерна-

тивність свого буття). Контрмодернізаційна хвиля у розвитку пере-

хідних суспільств в умовах глобалізації є найбільш небезпечною,

оскільки породжує дезінтеграційні тенденції, в результаті чого світ

набуває радикальної геостратегічної різновекторності,  а кожне сус-

пільство, у свою чергу, свою власну геополітичну ідентичність.

У цьому плані принципово важливо ідентифікувати основні

фактори в розвитку перехідних суспільств, які гарантують їм відповід-

ний підйом та спад в умовах глобалізації. При цьому доцільно чітко

розмежувати внутрішні та зовнішні умови т а фактори підйому та

спаду в розвитку перехідних суспільств.  Внутрішніми умовами та

факторами підйому перехідних суспільств, на нашу думку, є: внутріш-

ньо суспільна консолідація, пріоритетність у реалізації загальнона-

ціональних інтересів, економічна та політична стабільність, наявність

чіткої стратегічної мети, високий рівень національної ідентичності,

внутрішньо консолідований процес творення державної політики,

потужна система національної безпеки, ефективна соціальна та куль-

турна політика держави, реалізація ліберальних соціальних реформ.

Зовнішніми умовами та факторами підйому перехідних суспільств, у

свою чергу, також є: ефективна геостратегія розвитку, потужна сис-

тема міжнародних зв’язків,  конкурентоспроможна інноваційна мо-

дель розвитку, наявність ефективної інтеграційної політики держа-

ви,  національно регламентовані програми протистояння глобаліза-

ційним викликам.  Відповідно до цього можна чітко визначити

зовнішні та внутрішні умови та фактори, які приводять до спаду роз-

витку перехідних суспільств. До внутрішніх умов та факторів до-

цільно віднести: відсутність ефективної системи розвитку суспільств

в умовах глобалізації, зокрема, що стосується її нормативно-право-

вого забезпечення  (необхідність розробки Національної програми

“захисту людського ресурсу в умовах глобалізації”, економічний спад,

втрата національної ідентичності, слабка система національної без-

пеки,  нездатність суспільства протистояти глобалізаційним викли-

кам, підпорядкування національних інтересів загальнопланетарним

або регіональним, відсутність ефективної системи суспільно-політич-

ни х реформ,  дифузніст ь внутрішньореформаційного процесу у

суспільстві  (реалізація реформ не має чіткої структури,  а тому

здійснюється не послідовно, що досить часто суперечить логіці істо-

ричного процесу).  До зовнішніх умов т а факторів спаду розвитку

перехідних суспільств відносять такі тенденції, як:  неконтрольова-

ний вплив глобалізаційних процесів, насильницька політика інтеграції

з боку лідерів геополітичного розвитку, загострення міжцивілізацій-

них суперечностей,  нелімітована глобальна міграція,  нелінійність

глобалізаційного розвитку, яка приводить до нездатності держави адек-

ватно вписатись у нову систему глобалізаційного розвитку. Такі фак-

тори повною мірою розкривають характер розгортання спіралевидно-

го розвитку суспільств у нових умовах. Це тим самим дає змогу визна-

чити альтернативи долання окремих хвилеподібних відхилень, які ха-

рактеризують розвиток перехідних суспільств на даному етапі.526 527

Особливо характерним ракурсом спіралевидного розвитку пе-

рехідних суспільств є те, що він не обов’язково здійснюється в умо-

вах позитивної динамізації, які начебто мають в ідеалі гарантуватись

процесам глобалізації, а й депресії та стагнації, які увиразнюють не-

обхідність переходу суспільства у новий стан. Саме тенденції депресії

(відсутність соціально-економічного потенціалу розвитку в нових

умовах) та стагнації (тиск традиціоналізму, що реально перешкоджає

новаційності) є основними критеріями, які обумовлюють необхідність

спіралевидного типу розвитку перехідних суспільств.

Сучасний світ переживає майже всі ті проблеми планетарного

масштабу, які були актуальними для людства протягом усього періо-

ду його історичного розвитку, зокрема такі з них, як:

n приріст народонаселення планети;

n недостатність природо-, енергоресурсів;

n нерівномірність економічного розвитку регіонів планети;

n деградація довкілля через неадекватні дії людини;

n дегуманізація культури.

Наведені проблеми є одним із свідчень повтору тенденцій сус-

пільного розвитку в історії людства. Майже всі тенденції світового

розвитку мають закономірності свого виникнення та розгортання, а

відповідно до цього їх можна спрогнозувати, визначивши передумо-

ви та фактори, які їм передують. Виходячи із цього можна засвідчи-

ти, що глобалізація як тип суспільного розвитку іманентно вже існува-

ла, проте в її сучасному варіанті вона привела до руйнації усталеної

системи світового розвитку вивівши на арену світоустрою принци-

пово інші фактори. Так, зокрема, перерозподіл світового ринку, який

спостерігається в умовах глобалізації, вже мав місце у добу Середньо-

віччя, проте тоді він пов’язувався з налагодження економічних зв’язків

між окремими державами та регіонами світу,  а сьогодні він пов’я-

зується з новими можливостями в реалізації економічних потреб між

державами, особливо із використанням досягнень науково-технічно-

го прогресу. Саме останній є важливим фактором виникнення нових

спіралевидних кластерів суспільного розвитку, оскільки він виводить

людство на кардинально новий рівень реалізації свого фізичного та

інтелектуального потенціалу, водночас ставлячи його перед новими

викликами.

Сучасні процеси глобалізації привели до виникнення нової фор-

ми суспільного буття людства, в результаті чого населення планети

стало усвідомлювати себе як нову інтегральну цілісність, що в оста-

точному підсумку змінило вектор розвитку сучасного світу. На дум-

ку К.Х.Деколарова, “людство все більше стало відчувати свою єдність

із кораблем Земля, бо саме цей корабель сприймається ними як га-

рантія безпеки, саме належність всього світу до корабля Земля є но-

вою тенденцією глобалізаційного розвитку сучасного світу” [211].

Проте, така думка дослідника, має достатньо суб’єктивний характер,

оскільки людство ідентифікувало себе як нову світоцілісність у без-

посередньому зв’язку з космосом ще за античних часів. Сьогодні така

тенденція не привносить собою нічого нового, це лише історичний

повтор. У свою чергу, це дає підстави розуміти світоцілісність як тен-

денцію та необхідну умову спіралевидного розвитку. Виходячи із

цього доцільно визначити основні принципи глобального буття, які

забезпечують цілісну єдність сучасного світу. З позицій французько-

го дослідника П.Друкера такі принципи виявити сьогодні практично

нікому не вдалося, оскільки в цьому плані можуть існувати лише ок-

ремі підходи, легітимність яких довести надзвичайно важко.  Серед

таких підходів дослідник називає “глобальну стабілізацію демографіч-

них процесів, глобальну кооперацію економічного та науково-техніч-

ного розвитку, створення екологічно стабільної економіки, створення

глобальної культури нового типу, створення транснаціональної полі-

тичної структури або світового уряду [444].  Проте наведені підходи

скоріше за все слід сприймати не як тенденції світового розвитку, а як

конкретні шляхи оптимізації світового розвитку, які є своєрідним за-

собом протистояння сучасним викликам глобалізаційного розвитку.

Спіралевидний розвиток у сучасних умовах глобалізації жод-

ною мірою не відрізняється від циклічного розуміння специфіки буття

людини, суспільства та держави. Здебільшого тенденції розвитку су-

часного світу по спіралі видозмінюють певною мірою форми буття

сучасної людини і особливо її як громадянина. Визначальну роль

людини у процесі спіралевидного розвитку чітко охарактеризовано в

межах сциєнтистсько-технократичного підходу, який розглядав сус-

пільний розвиток через розвиток самої людини, а з цією метою дово-

дилась необхідність розвитку у неї “нових якостей та рис” як необхід-

ної умови вдосконалення людини. Даний підхід особливого розроб-

лення набув у межах вчень представників Римського клубу, обґрун-

тувавши тим самим концепцію спіралевидного розвитку через істо-

ричний розвиток, основним засобом якого виступає людина. Проте,

на думку В.Дахіна, в сучасних глобалізаційних умовах людина сти-

кається із новими проблемами, які перешкоджають її повноцінному

розвитку, однією із яких є втрата її істинного характеру буття, реаль-

ним підтвердженням чого стає неспроможність людини нести відпов-

ідальність за своє буття, за свої дії та особливо за бездіяльність [97].

Отже, це свідчить про те, що, з одного боку, в умовах глобалізації лю-

дина здобуває такий модус свого буття, який раніше нею було втраче-

но, а з другого - вона втрачає той, який будувало протягом всієї історії528 529

розвитку людство, натомість лишаючись сам на сам із безособовим,

ефемерним світовим простором. Людина здобуває нову екзістентність,

проте така екзістентність може виявитись для неї згубною. Причини

такої згубності дослідники бачать у різних площинах,  більшість у

науково-технічному прогресі, інші ж наполягають на неефективних

формах взаємодії людини та природи, що й приводить до причин за-

гострення глобальних проблем,  а отже і людської екзістентності.  З

нашої точки зору, основними причинами цього слід вважати еволю-

ційний процес розвитку людства, який сьогодні проходить по-своєму

черговому спіралевидному кластерові, який розпочався приблизно з

середини 90-х рр. ХХ ст., продовжується й досі, а скільки він існува-

тиме передбачити надзвичайно важко навіть виходячи з певних істо-

ричних тенденцій, які можуть мати тотожний з ним характер. Нашу

позицію досить легко обґрунтувати, оскільки глобалізація має об’єк-

тивний характер, не залежить від волі та бажання сучасної людини, а

отже, вона має еволюційний характер свого розвитку, який в умовах

осучасненої асиміляції може мати різні вектори свого існування.  З

нашої точки зору, він може бути замінений стратегією наздоганяю-

чого розвитку для стратегії одних суспільств, а для інших стратегією

випереджаючого розвитку, і якою мірою їм у загальнопланетарному

масштабі розвитку вдасться досягнути балансу визначити надзвичай-

но важко. Може навіть статись так, що світ постане перед дилемою

пошуку нової перспективи суспільного розвитку,  в обхід процесів

глобалізації, незважаючи на те, що можливостей їх обійти практич-

но не має жодне суспільство у світі. Здебільшого найбільш вразливи-

ми виявляються перехідні суспільства, які проходять певний спіра-

левидний розвиток найбільш неохоче сприймаючи його як єдино

можливу реальність, яка забезпечує їм необхідну історичну динамі-

ку. Отже, спіралевидний розвиток являє собою і один із глобалізацій-

них етапів еволюційного розвитку людства.

Підтвердженням методологічної доцільності наведених вище

положень слугує праця “Спроба створення принципів світового пла-

нування з позицій загальної теорії систем” голландського дослідни-

ка Е.Янцома. Він обґрунтовує думку, що “на даний час ми починаємо

усвідомлювати людське суспільство т а оточуюче його середовище

як єдину систему, неконтрольоване зростання якої слугує причиною

її нестабільності. Досягнутий на сьогодні абсолютний рівень такого

неконтрольованого зростання визначає високу інерційність динаміч-

ної системи,  знижуючи її гнучкість, здатність змінюватись та при-

лаштовуватись... важливим елементом еволюції нашої планети стає

сама людина, здатна активно впливати на формування свого майбут-

нього” [265]. У результаті цього, на думку вченого, людство вступає

у нову фазу еволюційного розвитку,  що ма є форму спіралі [165,

с. 123-124].

Сучасний світ вступаючи у нову фазу свого еволюційного роз-

витку здобуває нові можливості для свого існування, зазнає глобаль-

ної синхронізації, завдяки глобальній взаємозалежності світу з’явля-

ються нові форми інтерактивності, все більшого поширення набувають

мультикультурні процеси. Такі тенденції глобалізаційного розвитку

можна віднести до нового періоду функціонування спіралевидного

кластеру, і датувати його виникнення можна з 2003 р. Саме цей рік в

історії розвитку людства знаменувався піком глобальної  (просторо-

вої) взаємозалежності світу в усіх сферах суспільного життя, динаміка

якої набула неабиякого часового прискорення. На думку А.Гідденса,

це породило так звану надсучасність, яка заперечує ранні форми су-

часності, що й стало причиною виникнення нового кластеру розвит-

ку.  Відповідно до цього вчений наголошує на тому, що  “соціальні

групи та окремі індивіди поступово звільняються від звичних по-

всякденних зв’язків та прив’язаності до локального контексту та тра-

дицій, прилучаючись до більш широкого позагеографічного сприй-

няття місця та співтовариства, яке, у свою чергу, породжує соціальні

відносини, вільні від регіональних обов’язків,  непередбачуваних та

абсолютно деполітизованих” [62]. Таким чином, дослідник намагається

описати структурний злам сучасного світу,  розкривши при цьому

фундаментальні зміни в системі соціальної організації, які приводять

до розгортання спіралевидного розвитку. Виходячи з цього А.Гідденс

розкриває причини ерозії локальних культурних традицій, соціаль-

них норм та розвитку індивідуальних стратегій проживання. Причи-

ни таких ерозій він бачить у відсутності інститутів, які б забезпечу-

вали демократію праці на світовому рівні,  оскільки тут передусім

йдеться про те, що окремі країни світу в першу чергу спрямовані на

розв’язання власних проблем, це підтверджується і тим , що “не існує

людей, які б були глобально об’єднаними, оскільки глобальним є лише

капітал та його агенти” [62].

Розвиток перехідних суспільств в умовах глобалізації також

ставить нову проблему пошуку альтернатив розвитку світу на почат-

ку ХХІ ст.  за спіралевидним принципом.  Важливою проблемою в

цьому плані, на думку І.Пригожина, виступає проблема глобальної

оптимальності,  розв’язати яку стає можливо лише за умови досяг-

нення структурної сталості, яка є результатом чіткої системи само-

організації. Виходячи з цього дослідник виокремлює дві суперечливі

тенденції в розвитку сучасного світу: зростання порядку  (глобаліза-

ція завжди супроводжується тяжінням до авторитаризму) та зростання

свободи (індивідуалізація з перекосом в анархізм). Долання такої су-530 531

перечливої тенденції забезпечує досягнення глобальної оптималь-

ності, яка є необхідною умовою спіралевидного розвитку [282].

Слід також відзначити,  що спіралевидний розвиток певною

мірою протистоїть уніфікації  “життєвих горизонтів”  перехідних

суспільств щодо структуризації та реструктуризації їх систем міжна-

родних відносин. При цьому досить часто спостерігається тенденція

до абсолютизації окремого інтегративного фактора, який начебто є

визначальним в умовах глобальної взаємозалежності сучасного світу.

Виходячи з цього перехідне суспільство здобуває нову можливість

динамічної еволюції,  яка забезпечується спіралевидним розвитком і

який дає змогу зберегти здобуту його геополітичну ідентичність. Водно-

час такий підхід виявляється надзвичайно суперечливим, оскільки гло-

балізація приводить до уніфікації сучасного світу, а тому зберегти відпо-

відну ідентичність за таких умов практично неможливо.

Спіралевидний розвиток перехідних суспільств в умовах гло-

балізації привів до важливого ціннісного зрушення, що, у свою чер-

гу, позначилось на формуванні “етосу глобального співтовариства як

нового унікального історичного феномену, покликаного забезпечити

духовне всеєднання глобального світу” [87].  Унаслідок цього пе-

рехідні суспільства постали перед потребою формування  “суперет-

нічної ідентифікації”, тобто такої системи універсальних цінностей,

яка б стала визначальною для розвитку сучасного світу, і завдяки чому

цей світ ідентифікував себе через безпосередню причетність до ньо-

го. У свою чергу, це супроводжується процедурою створення нових

інституцій, покликаних забезпечити взаємозалежність сучасного світу

та контрольованість процесів світового розвитку як умови реалізації

суперетнічної ідентифікації. Досягнення такої форми ідентичності є

необхідною умовою забезпечення стабільності та сталості функціо-

нування перехідного суспільства.

Наведені вище тенденції як аргумент ефективності спіралевид-

ного розвитку перехідних суспільств приводять до необхідності ви-

окремити “транснаціональний (наднаціональний) універсум”, як про-

сторовий вимір розгортання відповідної форми розвитку. Транснаціо-

нальний універсум є простором для об’єднання Сходу т а Заходу,

Півночі та Півдня світу, а також гіпотетичною умовою для акумулю-

вання потенціалу розвитку перехідних суспільств, які представляють

відповідну часину світу. Транснаціональний універсум таким чином

приведе до розмиванн я регіональної ідентичност і перехідн и х

суспільств і створить умови для багатополюсного вектора їх глоба-

лізаційного розвитку.  Це тим самим дасть змогу перехідному сус-

пільству значно простіше розв’язувати загальноцивілізаційні пробле-

ми розвитку,  управляти глобальними інтеграційними процесами,

змінивши образ та стиль світової політики, закріпити свій геополі-

тичний статус у світі, а також сприяти зародженню нової моделі сус-

пільної динаміки.

Таким чином, в умовах спіралевидного розвитку для більшості

перехідних суспільств постає проблема не лише розробити власний

цивілізаційний ресурс, але й забезпечити його реалізацію в умовах

глобальної взаємозалежності світу. Передусім йдеться про те, яким

чином довести світу унікальність своєї цивілізації порівняно із істо-

ричними надбаннями інших цивілізацій. Процес “унікалізації” цивілі-

зації, як правило, супроводжується реалізацією національного або ж

і геополітичного егоїзму,  який може перешкоджати окремому сус-

пільству повною мірою розкрити свою самобутність, а відповідно до

цього бути відкритим до сприйняття цінностей з боку іншої цивіліза-

ційної моделі розвитку. Головна увага при цьому має приділятись

відкритості та соборності сучасного суспільства, які,  у свою чергу,

мають забезпечити еволюцію проходження світу по певній спіралі.