6.1.1. Вплив “глобальної демократії” на розвиток системи державного управління перехідних суспільств

Важливою проблемою в розвитку перехідних суспільств на

сучасному етапі історичного розвитку є вплив “глобальної демократії”

на систему державного управління. Тенденції такого впливу на пост-

радянському просторі, зокрема, стають все більш відчутними в умо-

вах глобалізації та особливо після так званих “кольорових революцій”,

які мали місце в Грузії, Україні, Киргизії і які, безумовно, призвели

до порушення усталеної суспільно-політичної рівноваги. Відповід-

но до цього нашою метою в межах даного параграфа є визначити

сутність глобальної демократії, її основні елементи та особливості

впливу на системи державного управління перехідних суспільств.

Основна проблема, яка при цьому виникає, пов’язується з тим, що

глобальна демократія сьогодні підміняється американізацією. Вихо-

дячи з цього доцільно відзначити, що сьогодні не існує жодних га-

рантій того, що система демократичних цінностей, яка поляризується

американським суспільством, може стати пріоритетною в межах світо-

вої спільноти.

Глобальна демократія як відносно нове явище, привнесене про-

цесами глобалізації, являє собою формування та реалізацію всеза-

гальної системи політичних цінностей, яка може бути впроваджена

на паритетних засадах у межах будь-якого суспільства незалежно від

рівня його геополітичного розвитку та стратегії його внутрішньої чи

зовнішньої політики.

Закономірно глобальну демократію пов’язують із західноєвро-

пейським вектором суспільного розвитку, який характеризується уста-

леною системою демократичних цінностей, але це не обов’язково озна-

чає, що ці цінності можуть поділятись та відповідно впроваджуватись

у межах кожного суспільства. Особливою мірою ці цінності можуть

відрізнятися між державами з різними історико-культурними передумо-

вами,  традиціями та історичним досвідом розвитку. Жодною мірою

глобальна демократія не враховує фактора історичної спадкоємності в

поширенні відповідних демократичних цінностей, передусім йдеться

про “експансивне” насадження стандартів суспільної життєдіяльності,

легітимованих окремою державою. І тут перед останньою постає ди-

лема - протистояти або ж сліпо сприйняти виклики з боку іншої дер-

жави,  яка намагається  “нав’язати” свої демократичні цінності.  При

цьому слід також відзначити і те, що демократичні цінності ніколи не

мають однозначного розуміння, те, що складає основу демократії для

однієї держави, не обов’язково може однозначно сприйматись іншою.

Тут головна роль має належати соціально-історичним та культурним

цінностям, традиціям, стереотипам, умовам та факторам, дотримання

та сповідування яких є свідченням сильної, ефективної держави.

Найбільшою мірою впливу глобальної демократії піддались

пострадянські та постсоціалістичні держави, які в першу чергу втра-

тили свою історичну спадкоємність, прийнявши так би мовити “уні-

версальну систему цінностей” демократичного розвитку. Така систе-

ма цінностей здебільшого виявилась надзвичайно абстрактною. Про

це свідчить досвід Польщі, Чехії, Угорщини, які одними із перших

“невдало склали іспит на глобальну демократію”. Так, “чехословаць-

ка модель демократії”,  яка для сусіді в видавалась непорушним

взірцем, врешті-решт зазнала певної гіпертрофованості, привівши до

повної монополізації соціально-політичне життя. Певної трансфор-

мації в умовах впливу глобальної демократії зазнав суспільний роз-

виток Болгарії, Румунії, Албанії, Словенії, які встали на шлях досяг-

нення сталого розвитку лише шляхом досягнення відповідного рівня508 509

демократичного розвитку, критерії якого визначались світовими дер-

жавами чи транснаціональними об’єднаннями. Заручниками впливу

глобальної демократії виявились також Сербія та Хорватія, які хоча і

мали достатній історично успакований досвід демократичного роз-

витку, всеодно виявились відкритими до сприйняття впливу чужо-

земних стандартів демократизації суспільного розвитку. При цьому

важливим питанням є з’ясування того, чи насправді вплив глобаль-

ної демократії може виявитись настільки руйнівним для перехідного

суспільства, ніж антидемократична внутрішня політика окремої дер-

жави. Це є підтвердженням того, що ефективна держава може мати

демократичну внутрішню політику, а тому вплив стандартів глобаль-

ної демократії в межах такої держави може лише сприяти посилен-

ню її потенціалу в межах глобального простору. Виходячи із цього

П.Канделя підтверджує і той факт, що “в сучасних державах Півден-

но-Східної Європи мова йде про демократію, вкрай недосконалу, ще

достатньо незрілу, яка має багато недоліків, достатньо далека від об-

раних європейських зразків” [137, с. 42]. Саме тому, на думку вчено-

го, вплив глобальної демократії в межах цих країн залежить від рівня

політичного та економічного тиску з боку Європейського Союзу, який

визначає стандарти демократизації відповідних сфер суспільного

життя. В межах даного аналізу доцільно навести досвід Македонії

2001 р., що стосується розв’язання озброєного міжетнічного конфлік-

ту, який, у свою чергу, став реальним свідченням критичної залеж-

ності балканських країн від допомоги з боку інших країн, що сто-

сується особливо впровадження глобальної системи європейських де-

мократичних цінностей. Це безпосередньо мало на меті радикальне

повернення політичної еліти в бік Європи, відповідно до цього важ-

ливу роль у демократичному розвитку держави мала відігравати орієн-

тація на зовнішні фактори впливу.

Таким чином, вплив глобальної демократії спрямований пере-

дусім на створення демократичних передумов суспільного розвитку,

а точніше на підготовку можливого здійснення демократичного ви-

бору. В цьому плані йдеться про таку форму глобальної демократі, як

просвітницька глобальна демократія, що має здійснюватись з боку

лише тих держав,  які досягли свого апогею і забезпечувати поши-

рення стандартів розвитку в умовах глобалізації.

Одним із механізмів реалізації даної форми глобальної демок-

ратії є механізм “глобальної керованої демократії”. Він, у свою чер-

гу, характеризує безпосередню та активну участь окремої держави в

організації суспільно-політичної та державно-управлінської практи-

ки іншої держави. Тут фактично йдеться про розробку відповідної

глобалізаційної ідеологеми т а її безпосереднє впровадження в ме-

жах окремої держави.  Така форма втручання з боку інших держав

може мати, на нашу думку, відповідні рівні (чому відбувались “кольо-

рові революції”), а саме рівень революційної доцільності  (коли ста-

виться мета революційним шляхом змінити усталений суспільно-полі-

тичний порядок у світі), військової необхідності  (окрема держава

вдається до реалізації принципів глобальної демократії лише з ме-

тою розв’язання власних внутрішніх проблем суспільного розвитку),

демократичної маніпуляції  (йдеться про впровадження нелегітимі-

зованих демократичних цінностей, які можуть призвести до послаб-

лення системи державного управління відповідного суспільства, тим

самим дозволивши маніпулювати іншою державою). Останній рівень

впровадження глобальної демократії є особливо цікавим,  оскільки

здебільшого може характеризувати сучасний стан суспільно-політич-

ної ситуації України. У цьому плані ми цілком підтримуємо тих до-

слідників, які неодноразово апелювали до того, що Америка вдалась

до впровадження глобальної демократії в Україні, аби таким чином

зробити її повноцінним геополітичним конкурентом для Росії,  зла-

мавши доброзичливі стосунки між ними. Америці нічого не лишаєть-

ся, як лише спостерігати над роздратуванням Росії, що втратила ва-

желі свого впливу. Фактично це є реальним прикладом керованої гло-

бальної демократії, адже тут американізація здобула реальне ототож-

нення з реальною демократією і стала відповідним мірилом рівня

демократичного розвитку Україн и.  В результаті цього опоненти

сприйняття у такому ракурсі глобальної демократії в українському

суспільстві сприймаються виключно як вороги Америки [416, с. 6].

Виходячи з цього визначимо основні критерії впливу америка-

нізації з її ідеологемою глобальної демократії, до яких, на нашу дум-

ку, доцільно віднести:

n політичний утилітаризм з його прагматизмом в організації си-

стеми державного управління;

n формування в державі системи зворотного зв’язку, політичної

діалогічності як умови ефективності політики;

n впровадження нових інструментів організації суспільно-по-

літичного життя держави;

n трансформація індивідуальної та суспільної свідомості на шля-

ху до сприйняття проамериканських та прозахідних стилів

життя.

Виходячи із цього реалізація охарактеризованих вище критеріїв

впливу глобальної демократії приводить до такої політичної органі-

зації життєдіяльності перехідного суспільства,  яка передусім пере-

шкоджає їх державному суверенітету. У свою чергу,  “відсутність су-510 511

веренітету означає відсутність демократії...  демократія це не лише

свобода слова, а факт того, що за допомогою дебатів виникає рішен-

ня більшості, на основі якого виробляється стратегія управління сис-

темою” [455]. На думку французького дослідника Ж.Сапіра, “жодна

проблема у світі, жодна система організації політичного життя не

може відокремлено розв’язуватись і функціонувати,  а тому це є

свідченням того, що суверенітет як основа демократії є обмеженим”

[455]. Відразу ж постає питання, наскільки можливим є суверенітет

національних держав в умовах глобалізації, оскільки вона приводить

до взаємозалежності та взаємодетермінованості, а це за необхідності

приводить до обмеження суверенітету. Саме тому цілком логічним є

висновок, який зводиться до пошуку механізмів збереження держав-

ного суверенітету, а відповідно до цього і протистояння впливу гло-

бальної демократії.

Розуміючи глобальну демократію як щось зовсім відірване від

об’єктивного стану справ і таке, що перешкоджає незаангажованому

розвитку окремого суспільства, доцільно водночас відшукати і деякі

позитивні сторони в розгортанні даного явища. Так, зокрема, якщо

система демократичних цінностей, що декларується окремою держа-

вою чи транснаціональним об’єднанням, мають самодостатній харак-

тер,  розкриваючи аксіологічно-гуманістичний зміст,  то у такому ви-

падку вона може бути корисною для розвитку окремої держави. У цьому

плані глобальна демократія може забезпечити громадянам можливість

здійснення стратегічного вибору, сприяти у створенні демократичних

інститутів суспільного розвитку, що тим самим має на меті забезпе-

чення сталого розвитку окремого суспільства. Важливим фактором

впливу глобальної демократії є й те, що вона свого роду привносить

собою певну гнучкість у систему організації суспільного життя в ме-

жах світового простору, це лише у тому випадку, якщо система цінно-

стей, яка покладена в основу глобальної демократії, реально відобра-

жає інтереси та потреби всіх без винятку суб’єктів глобального про-

стору. Результатом цього стає зближення між національними спільно-

тами, оскільки вони колегіально беруть участь у побудові та реалізації

демократичних цінностей у межах глобального простору в цілому. Пе-

редусім тут йдеться не лише про об’єднання між державами, які до-

сягли тотожного рівня демократичного розвитку, а загалом про всі дер-

жави, які перебувають на різних рівнях демократичного розвитку, шля-

хом взаємообміну історичним досвідом вони можуть отримати для себе

відповідні можливості для власного розвитку.

З цього приводу німецький дослідник У.Бек наполягав на тому,

що  “демократичні інститути виживають лише там і тоді, де і коли є

економічна конкуренція... у світі не має жодної демократичної краї-

ни-експортера, де був би монополізованим енергетичний сектор” [23,

с. 48].  Таким чином,  саме остання визначає рівень демократичної

конкуренції між державами в межах глобального світу. Підтверджен-

ням цього слугує, зокрема, досвід Венесуели, де централізація енер-

гетичного сектора з боку США привела до неможливості її демокра-

тичного розвитку, це ж саме стосується й Іраку, де й досі відбувається

своєрідний експеримент з насаджування глобальної демократії. Проте

до того часу доки нафта в Іраку буде націоналізованим продуктом,

вплив глобальної демократії не буде мати успіху.

У сучасному світі все більше сьогодні спостерігається глобаль-

на конкуренція між державами за лідерство демократичного розвит-

ку. Це надзвичайно важливо, оскільки це слугує своєрідним стиму-

люючим механізмом,  який забезпечує певною мірою підтягування

окремих перехідних суспільств до світових стандартів демократич-

ного розвитку.  Проте глобальна демократія декларує закони,  які

відстоюють такі соціальні, економічні та політичні права, які можуть

бути прийнятними в межах окремої держави, але не глобального світу

в цілому. Це, безумовно, свідчить про те, що національне право окре-

мої держави в умовах глобальної демократії захищається та реалі-

зується опосередкованою мірою. Саме тому глобальна демократія

покликана здебільшого “ліквідувати соціальну несправедливість, за-

хистити основні права громадян у небагатих державах”,  надавши

допомогу в демократичному розвитку лише тим країнам,  які най-

більшою мірою цього потребують. Таким чином, реалізація глобаль-

ної демократії має чітко вписатись у стратегію демократичного роз-

витку окремої держави, тоді вона лише може виявитись ефективною.

Важливим ризиком впливу глобальної демократі сьогодні є і

те, що окремі держави-донори, надаючи начебто допомогу демокра-

тичному розвитку іншим,  зокрема це стосується перехідних сус-

пільств, декларують одну систему цінностей, до прикладу захист прав

людини, проте реально переслідують інші цілі, здебільшого це є при-

ведення до влади нової політичної еліти, яка вигідна саме державі-

донору. Після того як до влади приведена бажана еліта,  глобальна

демократія перетворюється на риторично-асимільовану цінність,  а

держава-донор починає реалізувати свої реальні цілі. Це, безумовно,

складає ризики для демократичного розвитку окремої держави.

Найбільш яскравим свідченням реалізації такої політики держави-

донора може слугувати досвід США та Росії, що, у свою чергу, свід-

чить про те,  що глобальна демократія, яка декларує принцип прав

людини, реально ж може перешкоджати його реалізації.

Необхідною умовою реалізації глобальної демократії є прин-

цип толерантності. На думку М.Уолцера, саме  “західний тип толе-512 513

рантності створює умови для стабільного функціонування демокра-

тичних процедур” [360, с. 78]. Виходячи з цього слід відзначити, що

саме реалізація принципу толерантності може забезпечити позитив-

не сприйняття глобальної демократії. Це, зокрема, пов’язується з тим,

що вона, в першу чергу, має бути спрямована не на універсалізований

характер демократичного розвитку сучасного світу,  а на збереження

соціально-культурних, економічних та політичних відмінностей у роз-

витку людства. Відповідно до цього М.Уолцер вважає за доцільне ви-

окремити такі типи суспільної організації перехідних суспільств, які

відповідають окремому рівню реалізації глобальної демократії, серед

них: багатонаціональні імперії, консоціації (співтовариства демократії),

національні держави, емігрантські співтовариства. Основним індика-

тором функціонування таких транснаціональних об’єднань, на думку

вченого, є  “мирне співіснування людей з різною історією, культурою

та ідентичністю”, що тим самим виступає інтегративною основою ви-

роблення ними найбільш адекватної формули глобальної демократії.

Така формула, на нашу думку, передусім має бути спрямована на за-

безпечення самодостатності та стабільності демократичного розвитку

всіх суспільстві як суб’єктів глобального простору.

В умовах вступу перехідних суспільств в глобальний постінду-

стріальний простір з відповідним утвердженням принципів ефектив-

ної держави є низка проблем, яка стримує демократизацію суспіль-

них процесів держав в нових умовах. Суттєвих змін в умовах впливу

глобальної демократії зазнають не лише теоретичні парадигми, але й

ідеологія, цінності та мотиви відповідної національної спільноти, які

фактично перетворюють її з активного творця своєї ідеологічної та

політико-управлінської дійсності на пасивного споживача чужозем-

них цінностей. Це в особливому ракурсі ставить питання про актив-

ну участь громадян у соціально-політичних процесах,  що,  у свою

чергу, дало б їм змогу відстояти ментально регламентовану систему

цінностей. У цьому плані держава має опікуватись не лише деклара-

тивними засадами демократизації, але й реальними, створивши для

громадян нові можливості демократизації власної системи суспіль-

ного розвитку. Це, у свою чергу, засвідчує аксіологічно-демократич-

ний зміст державно-управлінської системи перехідних суспільств

(держава робить усе, щоб спростити окремі процедури та виробити

ефективні форми участі громадян у державному управлінні, предме-

том діяльності влади виступають інтереси громадян). Водночас у Росії

превалює технократизм влади (система управління існує заради реа-

лізації власного адміністративного інтересу).

Важлива роль у реалізації глобальної демократії в перехідних

суспільствах належить розвитку сучасних глобальних інформацій-

но-комунікативних технологій, результатом впровадження яких стає

глобальне (стандартизоване) комунікативне (віртуальне) суспільство.

Даний тип суспільства є критерієм впровадження постмодерністсь-

кої методології суспільного розвитку, яка, безумовно, змінює політич-

ну картину світу. У віртуальному інформаційному просторі будь-яке

явище стає багатоконтекстним, у результаті чого стає відчутним роз-

рив між політикою реальною,  об’єктивною та політикою інформа-

ційного втручання (віртуальною), що, безумовно, приводить до кри-

зи легітимності традиційних інститутів політичної влади. В резуль-

таті цього політичний простір формується за принципами, які дикту-

ються законами інформаційної відкритості. Це є проявом тенденції

так званої “глобалізованої інформаційної демократії”. Адже парадокс

сучасного розвитку інформаційного суспільства саме й полягає в тому,

що чим сучаснішим стає суспільство, тим більше значення в ньому

приділяється не інститутам і нормам, а самим діючим особам та їх

іміджу на віртуальній політичній арені.

Слід відзначити, що інформаційна революція, використовую-

чи інформаційний простір, миттєво переводить нову інформацію у

сферу політичних дій. Відповідно до цього доступ до нової інфор-

мації стає важливим ресурсом політичної влади, який не завжди при-

водить до демократизації управлінських процесів, оскільки не вик-

лючає різних форм інформаційної маніпуляції,  особливо в умовах

впливу глобальної демократії.

Певна невизначеність в умовах впливу глобальної демократії

спостерігається і в громадській думці, яка теж неоднозначно позна-

чується на процесах суспільного розвитку перехідних суспільств. Так,

фактично, все частіше спостерігається поділ суспільства громадяна-

ми на цивілізоване і нецивілізоване (хоча він і є умовним). Останні ж

визнають потребу реальної зміни типу суспільного розвитку, утвер-

дження нових цінностей та культурно-цивілізаційних установок, ви-

ходячи з чітко заданих світовою спільнотою критеріїв глобальної

демократії. Підтвердженням достовірності даної тези є розгортання

в окремих перехідних суспільствах широкого спектра опозиційних

сил, які досить часто діють за принципом захисту цінностей цивілі-

зації від впливу цінностей глобальної демократії.

Наступною достатньо важливою проблемою для перехідного

суспільства в умовах впливу глобальної демократі ї лишається

відродження нормативної теорії справедливості як необхідної умови

демократизації управлінської та політичної систем. Це, у свою чергу,

породжує широкий теоретичний дискурс для з’ясування сутності

політичної ситуації, яка розгортається в межах відповідного пере-

хідного суспільства. Справедливість є одним із елементів,  точніше514 515

рівнів суспільного ідеалу, яка встановлює загальну схему взаємодії

громадян, суспільств,  держав на засадах права,  обов’язку, свободи,

можливості, чеснот та ін. Виходячи з того, що у будь-якому суспільстві

існує більш чи менш загальновизнана система принципів справедли-

вості, які регулюють його життєдіяльність на всіх рівнях організації,

необхідними є гармонійне поєднання свободи та рівності у суспільстві

між громадянами, сукупності моральних засад суспільного устрою,

базових принципів соціальної будови як вищої форми легітимації

суспільних інститутів.

Одна з проблем на шляху впровадження глобальної демократії,

яка виникає при застосуванні теорії справедливості до сучасної дер-

жавно-управлінської дійсності, полягає в складності визначити сам

тип суспільства, справедливість якого ми хочемо збудувати. При цьому

слід пам’ятати, що сучасна теорія справедливості на Заході сповідує

загальний принцип справедливості постіндустріального суспільства,

який передбачає, що політична рівність  (рівність усіх у свободі)  є

основним принципом організації та функціонування основних сус-

пільних інститутів у межах глобального простору. Дана теорія сфор-

мувалась у результаті трансформації західного традиційного ієрар-

хічного суспільства,  відповідно до чого ієрархічна справедливість

привела до утвердження нерівності статусів окремих індивідів та

прошарків, але ця нерівність визнається як моральне виправдання,

оскільки відображає різну ступінь служіння громадян найвищій меті

даного суспільства за умови, якщо така чітко сформульована.

За відсутності в перехідному суспільстві принципового кон-

сенсусу щодо фундаментальних цінностей загальної справедливості -

виникає конфлікт фундаментальних принципів справедливості, внас-

лідок чого в суспільстві відбувається розкол, який є результатом транс-

формації уявлень про справедливість. Це дає всі підстави стверджу-

вати, що перехідне суспільство є ієрархічним суспільством, для якого

характерними лишаються такі ознаки:

n відсутність розподілу моральних обов’язків для всіх (оскільки

є групи, які користуються численними привілеями, не маючи

обов’язків);

n врахування інтересів не всіх громадян, але лише вибраних;

n необґрунтованість пріоритету інтересів одних груп громадсь-

кості над іншими;

n відсутність загальновідомої т а загальновизнаної концепції

справедливості;

n відсутність належних технологій легітимності влади.

Таким чином, щоб забезпечити демократизацію державно-управ-

лінської системи в перехідному суспільстві доцільно сформувати чіткі

норми справедливості, такі як: творення самими громадянами гро-

мадянського суспільства,  виключення держави із приватної сфери

інтересів, забезпечення влади закону, громадянської ініціативи та прав

людини. Це основні критерії, за якими розвивається Західна цивілі-

зація, і вони цілком можуть бути адаптованими до реалій розвитку

будь-якого типу суспільства, особливо перехідного.

У даному контексті важливою є проблема, яка сьогодні актив-

но обговорюється дослідниками, а саме чи можливою взагалі є спра-

ведливість у відносинах між націями в умовах впливу глобальної

демократії і чи взагалі право є ефективним засобом забезпечення та-

кої справедливості,  чи насправді ця справедливість є фактором де-

мократизації суспільного життя. Мова переважно йде про забезпе-

чення рівних можливостей для реалізації прав громадян у межах гло-

бального простору.

Сучасні глобалізаційні тенденції сьогодні також приводять до

зміни фаз політично-циклічної динаміки в розвитку перехідних

суспільств, а отже, і створення нових моделей демократизації. В ре-

зультаті цього формується нова санкціонована окремими суб’єктами

політичного простору система цінностей, яка є впливовою для багатьох

суб’єктів колективної політичної дії, і завдяки якій вони здобувають

суспільне визнання та завойовують громадську думку, інакше ризику-

ють лишитись непоміченими та проігнорованими світовою спільно-

тою. Саме ці суб’єкти розгортання нових глобалізаційних тенденцій

формують впливові ідейні течії та суспільні проекти, в яких подається

чітке оцінювальне ставлення до критеріїв сучасного прогресу.

Пріоритетною ідеологією для демократизації державно-управ-

лінської системи перехідного суспільства стає ліберальна доктрина

цінностей, яка і визначає основні критерії формування ліберальної

картини сучасного політичного світу. Проте, за свідченнями багатьох

учених, лібералізм сьогодні “працює” на засадах подвійних стандартів,

адже критерії, які ним декларуються, не завжди відповідають об’єктив-

ному стану речей, і тому все частіше вони перетворюються на об’єкт

ефективної маніпуляції та засіб “всесильної політичної реклами”.

В умовах впливу глобальної демократії занадто декларативно

виглядає думка про реальний “партійно-політичний плюралізм”, який

насправді відточує олігархічну однопартійність,  яка приводить до

появи абсолютної “антисистеми” державно-управлінської та політич-

ної. В результаті цього відбувається демонтаж соціальної держави в

умовах глобального громадянського консенсусу. Таким чином, лібе-

ральні цінності, які становлять основу демократизації державно-уп-516 517

равлінської системи, сьогодні реально перетворюються на пропаган-

дистське кліше, яке реально орієнтується не на ліберальний світопо-

рядок, а на  “демократичну диктатуру” в національному та світових

масштабах. Виходячи із цього перехідне суспільство в умовах впли-

ву глобальної демократії має протистояти  “світовій ідентифікації”

шляхом збереження власної національної ідентичності.

Важлива роль у сучасних процесах глобальної демократизації

системи державного управління належить постмодернізму, який за-

безпечив різке підвищення гнучкості та рухливості сучасних мобіль-

них форм розвитку світу, породив нові форми ідентичності та пока-

зав свої претензії на історичну гегемонію. На нашу думку, постмо-

дернізм як ідеологія може реально протистояти фундаменталізму

нових правил побудови національних структур сучасного світу та

створювати необхідні умови для розгортання нової логіки глобалі-

зації. Слід відзначити, що постмодернізм має реставраційний харак-

тер, який в першу чергу відштовхується від ідеології європейського

модерну, яка не збігається з національними зобов’язаннями сучас-

них суспільств щодо утвердження принципів глобальної демократії.

На думку багатьох вітчизняних учених, в Україні постмодерні-

стський тип суспільного розвитку є втіленням соціальної та політич-

ної безвольності, яка позбавляє громадян бажання відстоювати свої

цінності демократичним шляхом. Проте постмодернізм, на нашу дум-

ку, являє собою іманентний рух суспільного розвитку, який має на

меті деконструкцію інститутів політичної практики, які не відпові-

дають основним принципам реальності та суперечать основним де-

мократичними нормами суспільного розвитку. Не варто дорікати при

цьому постмодернізму в тому,  що він породжує демократичний

нігілізм, адже він є однією із фаз сучасного глобалізаційного розвит-

ку і його доцільно сприймати як об’єктивну данність, а не запозиче-

ний варіант розвитку. Постмодернізм в Україні характеризує зміну

епохальних проектів, де основним критерієм розвитку має стати роз-

виток творчих здібностей універсально розвиненої політичної сис-

теми, здатної творити власний сучасний політичний світ у відповід-

ному демократичному модусі, який повністю збігається з процесами

глобалізації. Одним із основних критерії реалізації постмодернізму

є деконцентрація, що протистоїть різним ідеологічним нашаруван-

ням, які належним чином не дають змогу сучасній людині адекватно

сприймати політичну дійсність. В кінцевому випадку це приводить

до розчарування людини та неможливості усвідомлення нею свого

впливу на розгортання політичного процесу. Дехто з дослідників таке

становище людини в умовах впливу глобальної демократії називає

“станом політико-ідеологічного дикунства”, коли вона бачить перед

собою лише вміло замаскований хаос політичних елементів і не має

жодного бажання втручатись у процес їх структурування. Це пояс-

нюється також і тим, що процеси глобалізації сьогодні розглядаються

як об’єктивність та незворотність процесу взаємозалежності сучас-

ного світу, інтеграційні тенденції, які забезпечують формування єди-

них критеріїв розвитку, функціонування інформаційного та культур-

ного просторів теж позначаються на системі демократизації політич-

них та державно-управлінських структур.

Незаперечним є й той факт, що процеси впливу глобальної де-

мократії “у межах різних країн сьогодні розгортаються нерівномірно:

в них беруть участь усі прошарки національних суспільств, передусім

найбільш соціально мобільні та впливові, які виходять із національ-

но-політичного контролю” [257, с. 17]. На думку А.С.Панаріна, не-

має жодних підстав вважати, що між глобалізмом та демократією на-

мітились глибокі суперечності, якщо  “демократія означає суверені-

тет народу - електоральної більшості, що контролює своїх керівників

т а їх рішення”,  то глобалізація означає передачу значної частки

рішень, які безпосередньо стосуються питань соціальної безпеки

більшості наднаціональних центрів влади. Внаслідок цього формується

нова дилема “демократія-глобалізм”, через призму якої проглядаються

небезпечні виклики принципам суверенітету народу.

Виходячи з цього важливою проблемою для глобальної демок-

ратизації системи державного управління є розуміння часового ви-

міру політичного процесу розвитку держави,  який збігається з її

модернізацією т а реформуванням політичних інституті в.  Дана

проблема безпосередньо пов’язується із уявленням про розгортання

глобальної кризи, яка приводить до створенням нового світопорядку,

який накладає певні регламентації на розвиток національної держа-

ви як динамічної цілісності. Відповідно до цього розгортання такої

глобальної кризи, а отже і поява “несталого розвитку” стає результа-

том політичних суперечностей процесу глобалізації та неоднознач-

ності тенденцій світового розвитку. Тут виникає проблема розуміння

специфіки побудови сучасної картини глобального світу, яка б цілком

відповідала загальнонаціональним критеріям розвитку держави.  У

свою чергу,  актуальність розв’язання даної проблеми у світовому

масштабі обумовлюється розумінням синхронізації політичного та

державно-управлінського процесу в перехідних суспільствах із світо-

вими тенденціями, які диктуються логікою глобалізації, а також не-

обхідністю встановлення нових позицій окремої держави на світовій

арені. Формування, зокрема, нової позиції України як демократичної

держави на пострадянському просторі вимагає її присутності в ролі

стабілізатора глобальних процесів та активного суб’єкта процесу ство-

рення посттрансформаційного та модернізаційного світоустрою.518 519

Політичні зміни, які сьогодні переважною мірою пов’язують-

ся з процесами глобальної демократизації,  стосуються насамперед

співвідношення демократичних сил у системі міждержавних взає-

мин, що безпосередньо зачіпає структурні морфологічні властивості

розвитку окремої держави. В результаті цього з’являються нові суб’єк-

ти міждержавної взаємодії та нові форми реалізації політики  (бага-

тонаціональні держави прагнуть перетворитись у світове співтова-

риство), тоді як держава розглядається виключно лише як інститут

історичного та соціального розвитку.

Слід відзначити, що сьогодні в умовах впливу глобальної де-

мократії також виникають нові методологічні проблеми, пов’язані з

переакцентуванням змісту проблем світового розвитку: якщо раніше

вони трактувались на користь формування нового світоустрою з пере-

ходом до стійкого розвитку, то сьогодні поряд з такими тенденціями

з’являються незворотні процеси та явища, пов’язані з конфліктністю,

дестабілізацією політичної ситуації, появою нових викликів глобаль-

ної безпеки. На думку деяких фахівців, сьогодні відбувається реальна

криза управління на глобальному рівні, про що безпосередньо свідчить

ряд конфліктів,  пов’язаних із неефективною діяльністю багатьох

суб’єктів світової політики. Все це чітко увиразнює потребу вироблен-

ня нових міжнародних стратегій та формування відповідних глобаль-

них інститутів, які б відповідали інтересам національних держав.

Проте сучасна парадигма внутрішньої політики т а стратегії

міжнародних відносин України поки що реально не відповідають саме

на виклики глобальних демократичних вимірів (у позитивному їх ро-

зумінні), хоча й певною мірою наближуються до загальновизнаних

критеріїв демократизації системи державного та політичного управ-

ління у світовому контексті. Тут постає проблема - віднайти універ-

сальні закони активізації суб’єктів творення національної політики,

які б не залежали від певних форм організації політичних відносин у

світі. Важливою складовою цього є створення нових методологічних

та світоглядних засад сучасного трансформаційного процесу, які ма-

ють протистояти маргінальній демократизації окремих регіонів Украї-

ни. У свою чергу, сучасні глобалізаційні процеси, безумовно, вима-

гають оперативності управління, адекватності політичного та адміні-

стративного реагування на прийняття рішень, а також мобільності їх

реалізації,  яка на сьогодн і уможливлюється завдяки сучасними

інтеграційним процесам.

Глобальна демократія також приводить до становлення нових

форм політичного життя,  передбачає створення нових політичних

інститутів та форм політичної організації життя суспільства, а отже,

й глобальну політичну систему світу в цілому. Першочерговим зав-

данням при цьому для перехідних суспільств (не є винятком і Украї-

на) постає розробка “Концепції внутрішньої та зовнішньої політики

в сучасних глобалізаційних умовах”, яка б виступала концептуаль-

ною основою для стратегії реалізації загальнонаціональних та міждер-

жавних інтересів. Одним із завдань такої концепції має виступати

вплив на загальносвітові процеси з метою формування стабільного,

справедливого та демократичного світоустрою.

Виходячи з цього основним принципом розвитку перехідного

суспільства в умовах глобалізації має стати конкурентна політика

ефективності,  яка забезпечить відповідну демократизацію системи

державного та політичного управління. На думку О.Савельзона, “полі-

тика ефективності особливо необхідна тій країні, якій вкрай потрібно

адаптуватись до змін, які відбуваються в ній та навколо неї, фунда-

ментальних змін притаманних для всього суспільства в цілому, а не

для окремої його частини” [302, с. 14].

В умовах впливу глобальної демократії спонтанними та некон-

трольованими стають соціально-політичні процеси, в тому числі і

демократизації. В цьому плані також важливої ваги набувають пи-

тання ефективного вибору політичного лідера,  адже процедура ви-

бору в умовах демократії є засобом безпосереднього впливу власно-

го народу на прийняття державно-управлінських т а політичних

рішень. Необхідною умовою впливу глобальної демократії є вплив

на систему виборів, за таких обставин суб’єкти виборчого процесу

більшою мірою підпадають під різні маніпуляції, нерідко їм пропо-

нуються досить абсурдні норми, яким вони мають слідувати, а також

аморфні способи їх участі у творенні загальнонаціональної політики

ефективності держави. Відповідно до цього глобальна демократія за-

безпечує певну модернізацію процедур демократичних виборів, що

ти м самим відкриває більше можливостей для людей,  здатних

здійснювати високоефективну політику держави.  Така політика в

першу чергу має бути загальнонаціональною, відповідати основним

критеріям глобальної безпеки, справедливості, законності та культу-

ри,  реально адаптованою до сучасних умов суспільного розвитку.

Основним критерієм ефективності політики глобальної демократи-

зації в сучасних умовах є принципова далекоглядність.

Таким чином, вплив глобальної демократії в перехідних сус-

пільствах супроводжується розробкою та впровадженням механізмів

демократизації світового глобального простору, що тим самим має

на меті протистояти політичній інертності, політичній, економічній

та ідеологічній полярності суспільств у творенні політики,  а отже,

досягнути належного рівня демократизації державно-управлінської

системи в сучасних умовах суспільного розвитку. Виходячи з цього520 521

саме вплив глобальної демократії, забезпечуючи відповідний рівень

історичної динаміки сучасного світу,  приводить до переструктуру-

вання міждержавних кордонів шляхом забезпечення рівності прав,

толерантності у міждержавних відносинах та інституціоналізації

відповідних форм компромісної поведінки між суспільствами в ме-

жах глобального простору.