6.1. Глобалізація як універсальна форма історичної динаміки перехідних суспільств

Логіка даного дослідження обумовлює потребу проаналізува-

ти особливості функціонування та розвитку перехідних суспільств в

умовах глобалізації. Гіпотетичність з’ясування окремих тотожнос-

тей у функціонуванні перехідних суспільств в умовах глобалізації

базується на розумінні її як універсальної форми історичної динамі-

ки. Виходячи із цього ми ставимо перед собою дослідницьку мету

проаналізувати соціальні, політичні та культурні форми глобалізацій-

ного процесу, який визначає зміст та принципи історичної динаміки,

охарактеризувати основні фактори та інструменти динамічних стра-

тегій історичного розвитку, визначити шлях розвитку окремих пере-

хідних суспільств залежно від фаз розвитку, на яких вони перебува-

ють, а також від типів культурних та цивілізаційних систем, які вони

обрали за основу свого розвитку.

Універсальність як визначальна характеристика глобалізації,

що забезпечує відповідну історичну динаміку перехідних суспільств,

вказує на її абстрактність, а отже і на здатність застосовувати її до

будь-якого типу суспільного розвитку. В цьому плані універсальність

історичної динаміки, обумовленої глобалізацією пояснюється через

постійну взаємодію суспільств у межах глобальної матерії світу, в

результаті чого можуть виникнути нові геостратегічні  “комбінації”,

які приведуть до появи нових моделей у функціонуванні суспільств

(глобальне суспільство,  глобальне суспільство ризику,  глобальне

масове суспільство тощо).

Сьогодні процеси глобалізації не можуть обминути жодне сус-

пільство у світі, хоч би на якому етапі історичної динаміки воно пе-

ребувало, проте шляхи оптимізації своєї системи державного управ-

ління та і управління суспільним розвитком визначаються ними са-

мостійно. Це передусім залежить від рівня геополітичної, геоеконо-

мічної, а також і від геостратегічної відкритості суспільства.496 497

Глобалізація як універсальна форма історичної динаміки при-

водить до якісних та кількісних змін у функціонуванні перехідних

суспільств. Відповідно до цього вона являє собою нову концептуаль-

ну схему розвитку сучасного світоустрою з його відповідною органі-

заційною та ціннісною ієрархією. На думку С.К.Бетяєва, “глобаліза-

ція являє собою об’єктивно існуючий загальнопланетарний процес

самоорганізації складної системи, яка диктується потребами часу... її

основними перевагами є:  здешевлення життя,  долання воєнних

конфліктів, прискорення прогресу внаслідок пришвидшення відбору

передових традицій,  досягнень,  технологій” [26,  с. 17]. Таким чи-

ном, глобалізація являє собою загальносвітову тенденцію розвитку,

відповідно до якої утверджуються єдині принципи, фактори, інстру-

ментарії динамізації розвитку світу. Проте глобалізація як універсаль-

на форма історичної динаміки не завжди позитивно позначається на

розвитку всього сучасного глобалізованого світу, оскільки від глоба-

лізації виграють лише високорозвинені держави, завдяки тому, що їм

вдається розширити межі свого впливу на інші держави, тим самим

сформувавши свій власний соціально-економічний та політичний

простір. Перехідні суспільства найбільшою мірою підпадають під

виклики глобалізації, більшість із них виявляються навіть не готови-

ми їм протистояти. Така нерівність у розвитку між державами в особ-

ливій формі увиразнюється саме в умовах глобалізації, що зрештою

приводить до геополітичного розколу світу на лідерів та аутсайдерів

глобалізації. Тому для досягнення максимальної рівності у розвитку

держави мають включитись у процес реформування, адже первинні

умови та фактори економічного розвитку держав є різними, а тому з

очевидністю вон и потребуют ь реформування.  Саме структурні

суспільні реформи є ефективним засобом забезпечення соціально-

економічної та політичної стабільності.

Виходячи з цього доцільно визначити основні глобалізаційні

фактори історичної динаміки у функціонуванні перехідних суспільств.

Сюди, зокрема, ми відносимо вплив різних транснаціональних струк-

тур, відповідні форми глобальної інтеграції, про що йшлося в попе-

редньому розділі, різні соціальні та культурні зразки поведінки (яки-

ми держави обмінюються між собою в умовах включення в єдину

глобальну реальність, яка й визначає критерії їх історичної динамі-

ки). Не менш важливу роль у забезпеченні історичної динаміки пере-

хідних суспільств в умовах глобалізації відіграють ментальні тра-

диції та стереотипи, які виступають визначальним критерієм вклю-

ченості окремого суспільства у глобалізаційний процес. Це передусім

залежить від того, наскільки інертними є їх державно-управлінські

інституції, настільки ж вони є піддатливими до впливу світових про-

цесів розвитку. Тобто якщо окрема держава має ефективну національ-

ну стратегію суспільного розвитку,  то вона досить обережно буде

ставитись до того аби дозволити зовнішнім впливам проникнути у

сферу її загальнонаціонального розвитку.

В умовах глобалізації перехідні суспільства постають перед но-

вими викликами, в результаті цього першочерговим завданням для їх

стає розробка стратегій життєдіяльності в умовах глобалізації, яка б, у

свою чергу, передбачала адекватну реакцію на тенденції та локально-

історичні події, пов’язані з розгортанням процесів глобалізації.

Виходячи з логіки даного дослідження доцільно вказати також

і на певні ключові особливості, які є визначальними для функціону-

вання перехідних суспільств в умовах глобалізації, і які за необхід-

ності доцільно враховувати при розробці відповідної стратегії забез-

печення їх історичної динаміки. В цьому плані розвиток світу в умо-

вах глобалізації може забезпечуватись двома стратегіями: шляхом на-

ціоналізації (коли держава обирає самостійно форми розвитку) та гло-

балізації (інтеграція держав у глобальні структури з метою реалізації

власних інтересів). Розвиток деяких перехідних суспільств підтвер-

джує можливість поєднувати обидві стратегії, доводячи тим самим

на практиці можливість інтеграції з іншими державами, зберігаючи

та утверджуючи при цьому критерії національної ідентичності. Саме

тому для більшості саме перехідних суспільств постає питання збе-

реження національних цінностей та власних державно-управлінських

інститутів, прилаштувавши їх тим самим до нових умов глобаліза-

ційного розвитку.

Глобалізація як універсальна форма історичної динаміки не

обов’язково зводиться до уніфікації стандартів суспільної життє-

діяльності,  адже суб’єктами глобалізації виступають різні суспіль-

ства, які в глобальний політичний, економічний та культурний простір

роблять власний внесок. Завдяки цьому окремі суспільства спільно

можуть користуватись здобутками іншого суспільства, яке входить

до відповідного інтеграційного об’єднання. Переважною мірою фор-

ми відносин між суспільствами в межах таких інтеграційних об’єд-

нань можуть характеризуватись двома рівнями: єднання та розколу.

У першому випадку суспільство приймає глобалізаційні стандарти

розвитку іншого суспільства,  у другому ж відбувається радикальне

несприйняття таких стандартів, що тим самим засвідчує прихід гло-

балізації у регресивній формі розвитку світу.  Відповідно до цього

дана ситуація може бути охарактеризована за допомогою так званого

“ефекту метелика”, відповідно до якого глобалізація призводить до

глобальної взаємозалежності світу, що тим самим означає, що одні й

ті ж самі проблеми одночасно можуть виникати в суспільствах з498 499

різним рівнем соціально-економічного та політичного розвитку і що

принципово важливо, ці суспільства можуть і не мати жодного взає-

мозв’язку.

В умовах глобалізації з’являються тренд-структури, транснаціо-

нальні об’єднання, які беруть на себе зобов’язання реагувати на вик-

лики сучасного розвитку, відповідно до цього йдеться про альтерна-

тивність нових форм соціальної організації, які підміняють функціо-

нування національної держави,  про що наголошувалось у другому

розділі. Так, на думку У.Бека, “глобалізація передбачає саме такі про-

цеси, в межах яких національні держави та їх суверенітет вплітаються

в павутину транснаціональних акторів і підпорядковуються їх влад-

ним можливостям, їх орієнтації та ідентичності” [23, с. 74].

Перехідне суспільство в умовах глобалізації вступає в нові фази

та стадії історичної динаміки, що супроводжується трансформацією

соціальної системи. Особливістю історичної динаміки в умовах гло-

балізації є і той факт, що перехідне суспільство перебуває в так зва-

ному міжфазовому переході, що цілком відповідає специфіці пере-

хідного періоду.

Глобалізація як універсальна форма історичної динаміки може

породжувати мегаісторичні тенденції у функціонуванні перехідного

суспільства,  подекуди такі тенденції можуть призвести до загибелі

історичних систем.  Під історичними системами закономірно розу-

міється цивілізація, світова економіка, світова політика  (з відповід-

ним поширенням принципів глобальної демократії). Глобалізація як

універсальна форма історичної динаміки тим самим приводить до

зміни структури світової історії, трансформуючи певною мірою за-

кономірності та принципи,  які є визначальними для традиційної

організації та функціонування соціальних систем. Слід відзначити,

що глобалізація приводить до певної соціальної синхронізації у за-

безпеченні історичної динаміки перехідних суспільств.  Тобто це

свідчить про існування компонентів та процесів у розвитку суспіль-

ства, які мають здатність до повтору в межах інших соціальних сис-

тем,  притаманних для перехідних суспільств.  Закономірно йдеться

про спільні базові умови та фактори історичної динаміки, в яких пе-

ребувають перехідні суспільства. Це, у свою чергу, значно спрощує

процес вироблення механізмів оптимізації національних систем дер-

жавного управління.

Відповідно до цього доцільно класифікувати основні форми

синхронізації історичної динаміки перехідних суспільств (тобто те, що

є спільним для багатьох перехідних суспільств в умовах глобалізації):

1. Глобальна об’єктивна реальність (єдиний геополітичний світ,

в якому функціонують та розвиваються перехідні суспільства),  що

породжує відповідну глобальну ментальність,  а отже, і стереотип

жити у єдиному світі, перетворюючись на носіїв єдиних соціальних,

політичних та культурних зразків поведінки. На нашу думку,  така

глобальна об’єктивна реальність, у свою чергу, включає сукупність

єдиних умов історичного розвитку  (природні ресурси, єдині комуні-

кативні можливості, майже тотожні кліматичні умови, однакові засо-

би інфраструктур), що тим самим декларує спільну можливість для

перехідних суспільств побудувати оптимальну модель історичної

динаміки саме в умовах глобалізації.

2. Єдиний соціальний простір характеризує формування то-

тожної соціальної структури та наявність єдиних норм та стандартів

поведінки як для всіх суспільств, що перебувають на перехідному

етапі, так і для їх суб’єктів. Йдеться передусім про єдині типи та форми

соціальної організації  (соціальні відносини, соціальні структури та

соціальні інститути).

3. Єдині форми соціальної поведінки, які базуються на спільних

соціально-культурних зразках діяльності,  притаманних для пере-

хідних суспільств. Йдеться про реалізацію універсальних типів орга-

нізації суспільної життєдіяльності, зокрема це стосується розробки

та користування єдиними технологіями діяльності, які забезпечують

впровадження єдиних соціально-культурних зразків діяльності. Саме

глобалізація являє собою таку універсальну форму людської життє-

діяльності, яка дозволяє вільно відчужувати продукти інтелектуаль-

ної діяльності одним суспільством у іншого.

4. Глобальна ментальність характеризує спільні потреби, мо-

тиви, переконання, установки, цінності та імперативи розвитку, які

слугують інтегративним елементом формування єдиної структури

розвитку, що приводить до глобальної взаємозалежності світу. Фак-

тично йдеться про формування так званої глобальної психології, яка

і визначає відповідну історичну динаміку розвитку суспільства в умо-

вах глобалізації. Виходячи з цього саме глобальна психологія визна-

чає цілеспрямований характер діяльності суб’єктів глобального про-

стору, придаючи певну значимість мотивам, установкам та ціннос-

тям індивідів та груп у перехідних суспільствах, спонукаючи їх до

прийняття відповідних рішень. Рішення тут розглядається як особ-

ливий тип психологічної взаємообумовленості, детермінованості та

глобальної регламентованості в діяльності перехідних суспільств.

Таким чином, на основі наведених вище форм історичної ди-

наміки можна визначити основні рівні функціонування універсаль-

ної моделі історичної динаміки перехідних суспільств. Такими основ-

ними рівнями виступають: біосфера  (єдине природне середовище),

соціосфера,  культурна,  психологічна,  політична сфери.  Саме в ме-500 501

жах цих сфер відбуваються процеси, які приводять до сукупної зміни

розвитку світової системи в цілому,  до складу якої входять як сус-

пільства сталого розвитку, так і перехідні суспільства. Такі процеси

мають універсальний характер, оскільки володіють здатністю до син-

хронного повтору в розвитку кожного перехідного суспільства.

Слід відзначити, що для перехідних суспільств в умовах гло-

балізації наявними є єдині проблеми історичного розвитку, серед яких:

боротьба за збереження власної ментальної ідентичності,  налаго-

дження обміну та торгівлі між розвиненими країнами, військова мо-

білізація в умовах глобальних ризиків  (глобальної експансії та гло-

бального тероризму),  прийняття відповідної нормативно-правової

бази, яка відповідає умовам глобального розвитку. Це свідчить про

те, що глобалізація як універсальна форма історичної динаміки при-

водить до встановлення нових форм соціальної організації, а відпо-

відно до цього і до модифікації системи державного управління.

Перехідні суспільства в умовах глобалізації при цьому почи-

нають будувати свою життєдіяльність на створенні нових соціаль-

них, культурних,  геополітичних та геоекономічних зразків. Це без-

посередньо приводить і до зміни стилю існування самої людини в

умовах глобалізації,  яка постає перед глобалізаційною вимогою  -

цілеспрямованої адаптації, а то і зміни ментальності.

Важлива роль у контексті розуміння глобалізації як універсаль-

ної форми історичної динаміки належить розумінню історичного часу

як форми її часового розгортання періодів, які вона проходить, та їх

тривалості в межах перехідних суспільств. Тут постає питання на-

скільки тотожним (синхронним) для всіх суспільств є часове розгор-

тання процесу глобалізації, і чи однаковими формами та типами роз-

витку вони характеризуються, чи існують певні фактори, які приво-

дять до мобільнішого наступу глобалізаційних процесів, чи існують

такі фактори,  які забезпечують ефект стримувань та противаг для

процесу глобалізації. В межах окремих суспільств глобалізація має

ліберальний, але здебільшого революційний характер. Що стосується

перехідних суспільств, то тут відразу ж постає питання, чи може гло-

балізація виступати визначальним фактором переходу окремого сус-

пільства в стан перехідного періоду і наскільки цей період може ви-

явитись затяжним. Тобто мова йде про короткотривалий та затяжний

процес переходу суспільства від одного типу суспільного розвитку

до іншого саме в умовах глобалізації. На думку М.Нуссбаума, основ-

ними факторами тривалості перехідного періоду в умовах глобалі-

зації можуть виступати “історичні, соціально значимі події, які при-

водять до значних кількісних та якісних змін у формі виникнення

відповідних режимів  (екологічний,  соціальний, культурний) [463].

Виходячи з цього вчений пропонує досить цікаву класифікацію істо-

ричних соціально значимих подій, до яких він відносить соціально-

природні  (екологічні зміни в результаті людської діяльності) та со-

ціально-політичні (конфлікти в результаті різних транснаціональних

зіткнень, зміна форм ментальності). Виходячи з цього за глобаліза-

цією як універсальною формою історичної динаміки перехідних

суспільств доцільно визнати комбінацію процесуальних змін, які при-

водять до виникнення нових відносин та структур у розвитку сучас-

ного світу.

Таким чином, глобалізація як універсальна форма історичної

динаміки перехідних суспільств передбачає формування єдиного про-

стору, в межах якого діє єдина система соціально-політичних, еконо-

мічних та культурних зразків  (стилів).  На думку І.Веккіо,  такий

простір являє собою “своєрідну гумову територію, особливості фун-

кціонування якої залежать від критеріїв схожості, які приймаються

окремими суспільствами з метою забезпечення свого функціонуван-

ня” [442]. Це свідчить про те, що саме глобалізація шляхом універса-

лізації світового розвитку приводить до формування єдиного макро-

соціального та макроісторичного простру. В руслі такого розуміння

глобалізації на особливу увагу заслуговує концепція голландського

дослідника Дж.Гудсблома, в межах якої йому вдалося виокремити

основні режими, які характеризують універсальний характер глоба-

лізації як форми історичної динаміки перехідних суспільств. Відповід-

но до цього вчений виокремив такі режими, як “екологічний ”, який

характеризує поведінку людей у ставленні до інших частин природи,

“соціальний режим”, що включає правила регуляції, які дотримуються

людьми у їх взаємодії з іншими”, “індивідуальний режим”, який вклю-

чає всі форми контролю, які люди здійснюють над самими собою

[216]. Таким чином, саме спільна поведінка між народами в умовах

глобалізації вказує на стандартизовану модель життєдіяльності всього

світу в цілому, а також на нову динаміку світу, яка характеризується

створенням нових соціальних структур.  Засобом функціонування

таких соціальних структур є різні типи управління, військові та інфор-

мації технології, окремо пропаганда та просвіта.

Аналізуючи специфіку впливу глобалізації як універсальної фор-

ми історичної динаміки перехідних суспільств, доцільно говорити про

рівень їх інтеграційної відкритості та дезінтеграційної закритості.

Інтеграційна відкритість характеризує такий рівень історич-

ної динаміки перехідних суспільств, який спрямований на процес по-

стійного розширення форм взаємодії не лише із суспільствами, які

перебувають у тотожних умовах розвитку, але і тих, що перебувають

в умовах сталого розвитку.  Результатом цього може стати підміна502 503

національних держав у їх традиційному розумінні так званими тренд-

структурами,  транснаціональними організаціями, які складають їм

альтернативу.

Дезінтеграційна закритість являє собою такий рівень історич-

ної динаміки, який характеризується внутрішніми індикаторами роз-

витку окремого суспільства або національної держави, які жодною

мірою не залежать від впливу зовнішніх факторів, а точніше проти-

стоять їх радикальному впливу. Це, у свою чергу, характеризує замк-

нений характер розвитку перехідного суспільства.

Виходячи з цього слід також вказати ще на одну надзвичайно

важливу з методологічної точки зору тенденцію історичного розвит-

ку, яка зводиться до того, що сучасний світ перебуває в умовах сис-

темно детермінованих проблемних ситуацій. Відповідно до цього в

умовах глобалізації відбувається те, що Д.Гудсблом називав “станом

системного породження нових проблем”. Це відбувається в резуль-

таті того,  “що окреме суспільство,  перебуваючи в стані постійного

пошуку механізмів розв’язання соціальних, екологічних, політичних

та економічних проблем, вдається до об’єднання з іншими суспіль-

ствами, що фактично породжує нові проблеми, люди намагаючись їх

спільно розв’язати стикаються з новими проблемами” [216]. Це, зокре-

ма,  підтверджує і те, що окремі суспільства не можуть адекватно і

тотожно розвиватись, оскільки вони керуються різними принципами

та засобами включення в глобалізаційний процес розвитку, а тому їм

не під силу мати модернізовану, а також і тотожну систему держав-

ного управління.

Слідуючи такій логіці, відзначимо, що глобалізація, з одного

боку, являє собою універсальну форм історичної динаміки, а з друго-

го - вона є викликом, породжуючи тим самим дисбаланс у рівнях їх

розвитку між окремими суспільствами.

Одним із визначальних механізмів історичної динаміки пере-

хідних суспільств в умовах глобалізації є механізм глобалізаційної

взаємостимуляції, який передбачає реалізацію спільних дій між дер-

жавами, які приводять до відповідних змін, і які забезпечують відпо-

відний рівень історичної динаміки.  Складовим елементом даного

механізму є механізм підкріплення, який забезпечує надання допо-

моги з боку одного суспільства іншому з метою забезпечення його

збалансованого розвитку, що відповідає умовам глобалізації. Це,  у

свою чергу, дає змогу визначити соціокультурні тенденції, які  “пра-

цюють”  на стабільність та збалансованість суспільного розвитку в

сучасних умовах. Такими тенденціями можуть виступати відповідні

фактори, до яких ми відносимо:

n фактор кризогенності, який посилює динаміку суспільного

розвитку;

n рівень воєнно-політичних,  економічних та культурних форм

взаємодії суспільств;

n перспективність геополітичної стратегії розвитку;

n рівень міжцивілізаційної взаємодії між окремими суспільствами;

n фактор внутрішньої взаємодії, який визначається ефективні-

стю внутрішньої політики держави;

n фактор духовного розвитку як відповідь на виклики цивілізацій-

ного розвитку.

Виходячи з цього саме наведені вище фактори є адекватною

відповіддю на виклики глобалізаційного розвитку, оскільки вони по-

вною мірою відображають специфіку даної історичної ситуації, за-

побігаючи геополітичному послабленню перехідних суспільств. Та-

ким чином, саме ці фактори можуть виступати умовою формування

“комплексних стратегій”, які забезпечують відповідну історичну ди-

наміку. Передусім тут йдеться про комунікативні, управлінські, куль-

турні (ідеологічні, політичні) стратегії, покликані забезпечити перс-

пективність розвитку перехідних суспільств в умовах глобалізації.

Тобто можна говорити про перспективність та динамічність стратегій,

які забезпечують відповідну історичну динаміку в умовах глобалі-

зації. Це пояснюється тим, що глобалізація є періодом  “глобальної

зміни саме тих основ суспільства, які попередньо видавались непо-

рушними” [235, с. 116]. Це, у свою чергу, на рівні суспільної свідо-

мості приводить до зміни стереотипів,  які попередньо виступали

партикуляром історичного розвитку, головним чином змінюючи трає-

кторію світового розвитку. В результаті цього мова йде про спону-

кальні мотиви перехідних суспільств до здійснення трансформацій-

них перетворень, які найбільшою мірою відповідають умовам глобалі-

заційного розвитку. Це, у свою чергу, ставить питання про те, що саме

глобалізація як універсальна форма історичної динаміки приводить до

формування “нових правил гри” в межах єдиного світопорядку, які при-

водять до формування нової геополітичної  (чітко структурованої) ре-

альності. Отже, саме універсальність глобалізації якраз і проявляється

в тому, що вона приводить до видозміни геополітичної реальності, до-

лаючи тим самим замкненість усіх сфер суспільного життя.

Слід відзначити, що основою відповідної історичної динаміки

в умовах глобалізації є регулярна зміна тенденцій, яка призводить до

виникнення відповідних локальних та глобально-історичних подій.

До таких подій однозначно можна віднести зміну специфіки функ-504 505

ціонування національної держави. В цьому саме проявляється уні-

версальний характер глобалізації, яка приводить до зміни не окремої

національної держави,  а специфіки функціонування всіх держав у

межах світового розвитку.

Виходячи з логіки досліджень У.Бека,  універсалізований ха-

рактер глобалізації найбільшою мірою може бути охарактеризова-

ний через категорію глобальності, яка, на думку вченого, вказує на

те, що  “ми давно вже живемо у світовому суспільстві, в тому сенсі,

що уявлення про замкнений простір перетворилось на фікцію...це

підтверджує і те, що жодна із країн або ж груп країн не можуть відме-

жуватись одна від одної” [23, с. 284].

Водночас слід відзначити, що універсалізм глобалізації має

достатньо амбівалентний характер, це пояснюється тим, що в межах

кожного суспільства діє своя система факторів, що визначає законо-

мірності його розвитку, і які,  у свою чергу,  можуть змінювати хід

історії. На думку А.С.Ахієзера, “врахування цих факторів може дати

змогу не лише спрогнозувати можливу логіку змін по історично ус-

таленій схемі,  але й змінити саму цю схему” [14]. Саме тому,  аби

охарактеризувати універсальний характер розгортання глобалізації,

доцільно говорити про нову категоріальну систему, яка найбільшою

мірою розкриває логіку миттєвих змін, що відбуваються у розвитку

сучасних перехідних суспільств. Даний процес, на нашу думку, може

бути означений через категорію “глобальна інверсія”.

Сутність глобальної інверсії характеризує поліальтернативність

стратегій розвитку, перед якими постають перехідні суспільства. Тоб-

то це свідчить про те, що перехідне суспільство в умовах глобалі-

зації може обрати одну альтернативу розвитку,  але якщо вона вия-

виться неефективною, приводячи подекуди до негативних наслідків,

відбувається своєрідне обернення періоду історичного розвитку. Слід

відзначити, що таке обернення в умовах глобалізації, як і будь-який

інший історичний період, не має ліберального характеру, адже воно

породжує еволюційну зміну напряму зовнішнього та внутрішнього

розвитку перехідного суспільства. Хоча це є наше суб’єктивне ба-

чення, оскільки така глобальна інверсія може здійснюватись і рево-

люційно-авторитарним шляхом, а в такому разі вона може викликати

радикальну трансформацію самої фази історичної динаміки. Це при-

веде не лише до зміни традиційних соціально-культурних стилів

людської життєдіяльності,  але і до історичної інертності, коли пе-

рехідні суспільства опиняться в ситуації безальтернативності істо-

ричної динаміки в умовах глобалізації.

Слід відзначити, що історичні зміни закономірно відбувають-

ся через постійні прагнення суспільства вийти на новий вектор сус-

пільного розвитку, здолавши певний дуалізм між традиціоналізмом

та новітністю. Під останньою ми розуміємо нову систему суспіль-

них відносин та соціальної організації, яка приводить до виникнення

нової соціокультурної динаміки, яка виступає засобом історичного

розвитку. Одним із викликів при цьому є неможливість або і неба-

жання окремого суспільства включатись у процес новітньості, спові-

дуючи при цьому традиціоналістичний підхід до суспільного розвит-

ку, який, у свою чергу, ризикує привести до аморфності історичного

розвитку. Це, у свою чергу, ставить суспільство перед неможливістю

його переходу від минулого до майбутнього, залишаючи можливість

перебувати у теперішньому з оглядом на минуле.

Виходячи з цього альтернативою глобальної інверсії як осно-

ви суспільного розвитку є  “прогресивна глобалізаційна динаміка”,

яка, у свою чергу, витісняє природний, еволюційний розвиток на ши-

рокомасштабний, модифікаційний та сталий шляхом заміни однієї

форми розвитку на іншу. Відповідно до цього йдеться про форму-

вання такої соціальної реальності, яка передбачає асиміляцію уні-

версальних форм соціальної життєдіяльності в умовах глобалізації,

подекуди за допомогою спіралевидного вектора розвитку,  розвитку

навздогін тощо, яка приводить до нарощення нових нашарувань істо-

ричної динаміки.

Важливою методологічною проблемою в контексті даного дос-

лідження є з’ясування можливості виходу перехідного суспільства із

проміжного стану міжцивілізаційного розвитку. Передусім йдеться

про можливості окремих суспільств знайти вихід із дуального стано-

вища векторної спрямованості у майбутнє спираючись на тенденції

теперішнього, що не завжди може гарантувати позитивну динаміку у

розвитку перехідного суспільства. Більше того, така модель історич-

ної динаміки може привести до глобалізаційної архаїки, коли сус-

пільства з обережністю ставляться до нових тенденцій суспільного

розвитку, а тому їм практично не вдається досягнути бажаної динаміки

й вписатись у світові тенденції розвитку Глобалізація як об’єктивний процес забезпечує інтеграцію еко-

номіки  (тобто приводить до необхідності створення єдиної глобаль-

ної економічної системи) та структурування суспільного розвитку за

єдиним глобальним критерієм. Відповідно до цього кожна із світо-

вих держав, одна більшою мірою, інша меншою - включені у світові

глобалізаційні процеси (економічні, інформаційні, політичні). У своїй

сукупності вони стають цілком взаємозалежними, оскільки набудо-

вують спільні глобальні потоки капіталів, товарів, послуг, виробниц-

тва,  технологій та інформаційно-комунікативних засобів.  Інше пи-

тання, яке постає у даному ракурсі, чи рівною мірою світові держави506 507

користуються спільними надбаннями держав.  Зрозумілим стає той

факт, що здебільшого держави, які мають переважною мірою техно-

логічну відсталість, автоматично виключаються із глобальної мережі

взаємних послуг у різних сферах життєдіяльності. Що стосується по-

зитивних факторів впливу процесів глобалізації на систему держав-

ного управління,  то вони також є очевидними. Так,  з одного боку,

глобальні фактори допомагають країнам географічно віддаленим від

світових економічних та політичних центрів, стимулювати прямий

економічний розвиток,  а також підтримувати завдяки цьому свою

політичну стабільність.

Таким чином, глобалізація як універсальна форма історичної

динаміки приводить до уніфікації моделей функціонування пере-

хідних суспільств та їх національних систем державного управлін-

ня, де діють однакові правила  “геополітичної гри” та розвитку еко-

номічного сектора. Відповідно до цього в перехідних суспільствах

з’являється можливість певною мірою здолати відставання в розвит-

ку, виробити більш конкурентні позиції, діяти за “подвійними” стан-

дартами розвитку (національними та глобальними) таким чином, аби

забезпечити належні умови реалізації власних інтересів, не перешко-

джаючи при цьому інтересам іншої держави. Досягнути цього пере-

хідне суспільство зможе за умови реалізації принципів глобальної

демократії, які визначатимуть відповідну паритетність у реалізації

глобальних та національних інтересів у державному управління пе-

рехідних суспільств.