5.7. Шляхи забезпечення сталого розвитку в умовах глобальної інтеграції

Необхідною умовою  “пом’якшення”  глобальної політичної

реструктуризації в результаті глобальної інтеграції є вироблення ефек-

тивних шляхів забезпечення сталого розвитку. Це особливо важливо,

оскільки глобалізація закономірно приводить до ситуації певної над-

напруги у взаємодії між державами, породжуючи своєрідний колапс у

геополітичному розвитку, що, безумовно, позначується на тенденціях

розвитку сучасного світу та, зокрема, на умовах його сталості.

У межах кожної національної державно-управлінської традиції

використовується своя формула розуміння сталого розвитку. Для Ук-

раїни це “сталий розвиток”, для Росії “стабільний розвиток”, (хоча тут

спостерігається певна методологічна суперечність, про що йтиметься

нижче), для Франції - “довготривалий розвиток”, для Італії - “заслуго-

вуючий на підтримку розвиток”, для Німеччини -  “тривалий розви-

ток”, для Швеції -  “стійкий розвиток”, для Норвегії -  “міцний розви-

ток”, для Японії -  “тривалий розвиток”. Наведені вище категорії роз-

кривають сутність та закономірності сталого розвитку сучасного світу

і це безпосередньо стосується саме умов глобальної інтеграції.

Вперше поняття сталого розвитку було розроблено та введено

у науковий обіг Всесвітньою комісією з навколишнього середовища

та розвитку в 1987 р. Відповідно до чого він розглядався як  “розви-

ток, що задовольняє потреби сьогоднішнього покоління, не позбав-

ляючи майбутні покоління можливості задовольняти свої власні по-

треби”.

Виходячи з цього сталий розвиток доцільно розглядати як ре-

зультат соціально-економічної та політичної ефективності організації

суспільного життя, який покликаний насамперед забезпечувати бла-

гоустрій населення планети в умовах глобалізації. В цьому плані пе-

редусім ми розуміємо взаємообмін, взаємодію між державами з ме-

тою вироблення ефективної стратегії розвитку людства. На такому

баченні закономірностей сталого розвитку також наполягає норвежсь-

кий учений т а політик М.Стронгон, який під  “сталістю розуміє

здатність жити по справедливості в межах відповідних екологічних

та економічних можливостей” [448]. Тобто це те, що не приводить до

трансформації усталеної системи розвитку. Відповідно до цього дослід-

ник виділяє два основних імперативи сталості: імператив екологіч-

ної сталості та соціально-економічної сталості. Згідно з даною кон-

цепцією, ці два імперативи мають взаємодетермінований характер,

оскільки імператив екологічної сталості вимагає жити по справедли-484 485

вості: послаблюючи руйнівні конфлікти всередині та між покоління-

ми,  що,  у свою чергу,  породжені значною соціально-економічною

рівністю; жити за економічними засобами [448].

На думку відомого російського академіка В.А.Коптюги,  кон-

цепція сталого розвитку “передбачає досягнення розумної збалансо-

ваності соціально-економічного розвитку людства та збереження дов-

кілля, а також різке скорочення економічного диспаритету між роз-

виненими країнами та тими, що перебувають на етапі розвитку, шля-

хом як технологічного прогресу,  так і раціоналізації споживання”

[241]. Відповідно до цього сталий розвиток забезпечує стан рівнова-

ги в суспільстві, надаючи йому необхідні можливості для реалізації

його геополітичних стратегій.

Найбільш детально проблема сталого розвитку була продиску-

тована в 1992 р. в межах Конференції ООН в Ріо-де-Жанейро, де було

прийнято два головних документи: “Декларація з навколишнього се-

редовища та розвитку” та  “Порядок денний на ХХІ століття”. Саме

останній документ визначив ідеологію майбутнього розвитку світу,

який з необхідністю має базуватись на таких критеріях, як: 1) еконо-

мічна стабільність, 2) соціальний добробут, 3) екологічна рівновага

4) міжнародна солідарність, які, у свою чергу, є основними принци-

пами сталого розвитку територій.  Пізніше ідеї,  озвучені в Ріо-де-

Жанейро, набули своєї актуальності на Глобальному форумі з проб-

лем сталого розвитку поселень у місті Манчестер у 1994 р. та на Кон-

ференції у Стамбулі у 1996 р.

Сталість являє собою здатність соціальної системи протистояти

деструктивним викликам глобалізаційного розвитку. Виходячи з цього

сталість не лише не заперечує мінливість, стабільність та стійкість

системи,  а й посилює максимальну впорядкованість процесу змін

стану системи.

У межах даного дослідження принципово важливо чітко розме-

жовувати категорії “сталості” та “стабільності”. Стабільність на відміну

від сталості “характеризує високий ступінь динаміки, неминучість змін

при достатньо високому ріні їх упорядкування” [19, с. 68]. Слідуючи

саме такій логіці, російський дослідник А.Богатуров використовує

термін “динамічна стабільність”, що тим самим характеризує більшу

мінливіст ь системи,  акцентуючи при цьому увагу на тому,  що

“стабільність характеризує здатність системи забезпечити назрілі,

необхідні для її самозбереження зміни, компенсуючи їх таким чи-

ном, щоб втрати окремих елементів або характеристик не створюва-

ли загрози для виживання системи в цілому” [31,  с. 93]. Ймовірні

загрози в розвитку сучасного світу, що відповідає умовам глобалі-

зації, приводить до дестабілізації процесу, що порушує усталену, тра-

диційну систему зв’язків, форм, відносин та способів соціальної ре-

гуляції людської життєдіяльності. Кінцевим результатом цього може

стати інертність суспільного розвитку та його абсолютне  “непопа-

дання” в лузу глобалізаційного розвитку.

Таким чином,  аби система розвитку світу мала можливість

ефективно функціонувати,  вона повинна змінюватись залежно від

зовнішніх та внутрішніх умов та факторів, проте такий процес завж-

ди з необхідністю має забезпечувати певну сталість у функціонуванні

такої системи. Це свідчить також і про те, що необхідним складовим

елементом сталості є досягнення стабільності. Більше того, на нашу

думку, стабільність слід розглядати як тимчасовий процес у функціо-

нуванні системи,  тоді коли сталість має більш стратегічний харак-

тер, і саме тому вона більш адекватно може охарактеризувати функціо-

нування системи державного управління в умовах глобальної інтегра-

ції. Стабільність також може бути охарактеризована через механізм адап-

тації системи до умов суспільного розвитку, а також через її здатність

ефективно компенсувати можливі дисбаланси в її функціонуванні. Ви-

ходячи із цього також сталість можна розглядати як стан, що передбачає

процес розвитку, а стабільність як процес функціонування.

Дещо інше розуміння сталого розвитку пропонує М.Фрідман,

який вбачає в ньому засіб “фактичного консервування існуючої у світі

соціально-економічної нерівності та підтримуючі його механізми”

[67,  с. 56]. Відповідно до даного підходу сталість розглядається як

певний механізм забезпечення стабільності в розвитку світу. Таке

розуміння сталості безпосередньо пов’язується з тим, що в умовах гло-

бальної інтеграції світ постає перед ризиком впасти у глобальний хаос.

Це також підтверджує і Е.Гор, на думку якого “сучасний світ є свідчен-

ням духовної кризи сучасної цивілізації, породженої її внутрішньою

пустотою та відсутністю великої духовної мети, що тим самим приво-

дить цивілізацію до самознищення” [72, с. 404]. Більше того, вчений

обґрунтовує думку, що система світоустрою на даний час настільки

зношена,  настільки зіпсована зловживаннями, що світ сьогодні не

здатний зробити послідовний та розумний вибір на шляху свого на-

ціонального розвитку” [72]. Остання теза вченого доводить,  зокре-

ма, неможливість досягнення сталого розвитку окремою національ-

ною державою опосередковано від світового устрою в цілому, а тому,

аби здобути можливість для сталого розвитку, держава має об’єдну-

ватись з іншими на умовах взаємозв’язку та паритетної взаємозалеж-

ності, аби забезпечити стратегію власного буття.

Відповідно до логіки дослідження в першу чергу доцільно звер-

нути увагу на основні причини, які приводять до дестабілізації су-

часний світ, а виходячи з цього позбавляють можливості його стало-486 487

го розвитку. Важлива роль у цьому плані належить американським

дослідникам Е.Даффу та Д.Маккаманту, на думку яких основними

причинами відсутності умов для сталого розвитку є: нерозуміння з

боку населення процесів глобалізації; слабкий резерв політичної си-

стеми, переважання соціальної мобільності над соціальною допомо-

гою;  низький рівень розвитку економіки,  нерівномірний розподіл

матеріальних благ, слабкі можливості політичної еліти [216].

Головним викликом для сталого розвитку в умовах глобалізації

є традиційні загрози, з якими стикається сучасне суспільство, пере-

дусім це стосується внутрішніх загроз, які дестабілізують політич-

ний процес,  а також реальних суперечностей,  які роблять сучасне

суспільство та його систему державного управління нестабільними.

Слід також відзначити і той факт, що трансформація в умовах глоба-

лізації пронизує кожне суспільство, відповідно до чого відбувається

реструктурування глобального світоустрою. Це свідчить про те, що

суспільство, яке перебуває в умовах трансформації, ніколи не може

бути стабільним.

На особливу увагу в контексті аналізу даного аспекту заслуго-

вує “індекс сталості розвитку”, запропонований російськими дослід-

никами В.В.Оленєвим та А.П.Федотовим. На їх думку, індекс сталості

розвитку держави визначається антропогенною щільністю розміщен-

ня населення відповідно до допустимої щільності біосфери. На основі

цього дослідники виводять залежність індексу сталого розвитку від

індексу соціально-економічної дисгармонії, який визначає співвідно-

шення доходів багатих (20% населення загалом) з доходами бідних

(20% населення загалом). Даний індекс виходячи з цього може засто-

совуватись як до окремої країни, так і відносно світу в цілому [247].

Фактично саме такий індекс визначає рівень сталого розвитку як окре-

мої держави, так і світоустрою в цілому. Відповідно до цього сталий

розвиток людства  (країни) виходячи із концепції даних дослідників

розглядається як  “керований та духовно організований,  необмеже-

ний у часі розвиток, що здійснюється в умовах гармонійної взаємодії

біосфери та людства, регламентований індексом сталості розвитку,

що відповідає щільності антропогенного навантаження... і спрямо-

ваний на розкриття т а вдосконалення творчих та духовних начал

людини” [247].

Слід відзначити, що більшість досліджень, присвячених проб-

лемам забезпечення сталого розвитку в сучасних умовах, присвячені

переважно проблемі антропогенного перенавантаження землі,  на

чому, зокрема, наполягав ще В.Вернадський. Дана проблема набуває

особливої актуальност і сьогодні,  оскільки в умова х глобальної

інтеграції знову ставиться питання про можливість компактного роз-

селення людей на землі, оскільки окремі держави, а то і регіони світу

страждають від антропогенного перенавантаження. В результаті цього

все більш очевидним стає наближення  “еколого-соціально-економі-

чної кризи”, яка є результатом антропогенного впливу на розвиток

сучасного світу. Виходячи із цього саме проблема антропогенного

перенавантаження спонукає більшість держав світу розробляти На-

ціональні стратегії сталого розвитку. Проте,  на наш погляд,  це не

зовсім правильно, оскільки антропологічна перевантаженість не може

виступати головною перешкодою для сталого розвитку, точніше було

б сказати, що вона є результатом нерівномірного розгортання глоба-

лізаційних процесів, зокрема, взаємозалежності та взаємообумовле-

ності країн. Так, зокрема, вищий соціально-економічний та політич-

ний розвиток країни передбачає й щільніше антропологічне розмі-

щення населення.  Через відсутність достатніх природних ресурсів

така країна на певному етапі історичного розвитку одна з перших

може втратити можливість сталого розвитку.

Особливо цікавий підхід до розуміння сталого розвитку пере-

хідних суспільств пропонує А.Д.Урсул, на думку якого  “сталий роз-

виток являє собою виживання та неспинний розвиток цивілізації та

країни в умовах збереження навколишнього середовища” [361, с. 83].

Здебільшого в межах даного підходу вчений сутність сталого роз-

витку зводить до ноосферного розвитку, підкреслюючи, що перехід

до сталого розвитку є початковим етапом трансформацій, спрямова-

них на становлення ноосферогенеза.  Відповідно до цього вчений

обґрунтовує ґенезу становлення глобальної ноосфери як основного

аргумента на користь можливості досягнення сталого розвитку, а саме

“ноосфера є цільовою орієнтацією, якою і спрямовується перехідний

процес по магістралі сталого розвитку” [361, с. 101]. Фактично мова

йде про ноосферу як новий просторовий вимір розвитку світу, який ба-

зується на цивілізаційних стандартах і включає все людство в цілому.

Таким чином, це дає підстави розуміти під сталим розвитком відповід-

ний тип розвитку людства, який формується в умовах глобальноїінтегра-

ції і зводиться до налагодження взаємодії з різними цивілізаціями, які

на основі взаємообумовленості гарантують сталий розвиток світу.

Основним питанням для більшості держав глобального про-

стору є визначення індикаторів сталого розвитку. В межах кожного

регіонального об’єднання чи навіть і окремої держави розроблені різні

індикатори сталого розвитку, які визначають певний рівень розвитку

суспільства, серед них [252]:

n загальні індикатори розвитку держави (чисельність населення

держави, загальна площа, транспортні мережі і т.ін.);488 489

n індикатори державних потоків (рівень споживання енергії, то-

варів, що ввозяться та вивозяться з держави);

n індикатори якості середовища (відходи, якість води, повітряне

середовище тощо).

Відповідно до рівня реалізації таких індикаторів було визначено

основні показники сталості розвитку держави, серед них [253]:

n рівень задоволення громадян умовами (соціально-економічни-

ми, політичними) свого проживання;

n вклад держави в глобальний вимір клімату;

n мобільність на перевезення громадян;

n наявність громадських зелених зон та доступність послуг;

n якість повітря.

Додатковими показниками сталості розвитку держав було та-

кож визначено [253]:

n транспортні перевезення дітей до школи та зі школи;

n рівень місцевого самоврядування,  що відповідає принципам

сталого розвитку;

n шумове забруднення;

n стале замлевикористання.

Наведені вище показники є індикаторами сталого розвитку євро-

пейських держав. Саме на основі цих показників у червні 2001 р. Євро-

пейською Радою у Гутенберзі було прийнято стратегію сталого роз-

витку світу. Така стратегія чітко встановила індикатори, які б визнача-

ли рівень задоволення потреб громадян умовами глобалізаційного роз-

витку, а головне давала змогу ідентифікувати рівень узгодженості цілей

сталого розвитку між європейськими державами в цілому.

Виходячи з цього, на нашу думку, можна чітко визначити основ-

ні індикатори, які визначають сталий розвиток держав в умовах гло-

бальної інтеграції. До таких показників доцільно віднести: 1) рівень

забезпечення життєдіяльності  (стан здоров’я,  показники надання

медичних послуг, умови попередження хвороб, безпека життєдіяль-

ності); 2) рівень освіченості; 3) рівень соціальної активності (форми

впливу громадськості на управління суспільно-політичними та дер-

жавно-управлінськими процесами); 4) рівень доходів; 5) рівень житло-

вих умов; 6) рівень безробіття та рівень зайнятості; 7) рівень транспорт-

ного сполучення; 8) рівень злочинності; 9) рівень міграції; 10) рівень

енергетичного розвитку; 11) рівень екологічної безпеки; 12) рівень гу-

манітарного розвитку.

Важливим індикатором сталого розвитку світу є індекс гумані-

тарного розвитку,  розрахований виходячи із рівня соціального доб-

робуту та згоди країн - членів ООН у рамках програми розвитку ООН

[252, с. 8]. Основними показниками такого індексу є: тривалість життя,

освіта, дохід. Відповідно до цього “території з низьким індексом (не-

значні за обсягом), як правило, характеризуються низькою тривалістю

життя, слабкими можливостями доступу до освіти та низьким рівнем

доходів на душу населення” [252,  с. 63].  Відповідно до даної кон-

цепції індекс виключно прив’язується до конкретної території, тому

Європа на відміну від інших регіонів характеризується великою

відмінністю в доходах та тривалістю життя,  оскільки держави, які

вона представляє, мають різні територіальні виміри. Більше того, аби

визначити конкретні показники рівня сталого розвитку тієї чи іншої

держави,  доцільно в першу чергу забезпечити певний рівень її со-

ціально-політичної та економічної стабільності. В цьому плані одним

із напрямів реалізації “Порядку денного на ХХІ століття” є розробка

відповідної інституційної основи, яка б включала конкретні механіз-

ми забезпечення сталого розвитку держави. Це, у свою чергу, вима-

гає прийняття відповідних документів, серед них:

n декларація про сталий розвиток окремих міст;

n стратегія сталого розвитку;

n плани дій (довго-, середньо- та короткотривалі;

n критерії  (індикатори)  оцінки процесу забезпечення сталого

розвитку;

n механізми управління процесом забезпечення сталого розвитку.

Важливе питання, яке постає в даному контексті, зводиться до

з’ясування можливості виробити кількісні критерії, які б дали змогу

визначити ступінь сталості в розвитку окремого суспільства, а відпо-

відно до цього класифікувати напрями розвитку світу щодо забезпе-

чення його сталості. Найбільш ефективним інструментом, який може

забезпечити досягнення сталого розвитку світу в умовах глобальної

інтеграції, є так званий всезагальний закон функціонування систем

або “закон забезпечення сталості”. Даний закон забезпечує нарощення

багатоманітності світу у сукупній взаємодії держав, які досить часто

мають різний геостратегічний вектор розвитку. Здебільшого тут йдеться

про так званий геостратегічний монізм як необхідну умову забезпе-

чення сталого розвитку світу в умовах глобальної інтеграції. Відповід-

но до цього суспільство досягає гомогенного стану, який забезпечує

рівень сталого розвитку глобального світу в цілому.

Виходячи із аналізу наведених вище визначень сталого роз-

витку, на нашу думку, найбільш адекватним є розуміння його як ста-

ну збалансованої взаємодії між країнам, групами країн з метою за-

безпечення гармонійного розвитку сучасного світу в умовах глобалі-

зації. Відповідно до цього такий гармонійний розвиток визначається

індексом сталості розвитку. При цьому йдеться про гармонійний роз-490 491

виток регіонів, районів областей, окремих поселень, які входять до

складу окремої держави. У свою чергу, збалансована взаємодія дер-

жав  (взаємодія в середині світового людства), визначає сталий роз-

виток світоустрою в цілому. Це свідчить про те, що сталий розвиток у

першу чергу забезпечує  “пом’якшення”  для держави її внутрішньої

напруги за рахунок зовнішньої, яка гарантується структурою сучасно-

го світоустрою. Вцьому плані прагнення окремої країни світу на світове

лідерство будь-якою ціною, що є характерним для ситуації глобальної

інтеграції, аж ніяк не може гарантувати її сталий розвиток.

Таким чином, у контексті даного аналізу постає нова методо-

логічна проблема,  яка стосується чіткого розмежування характеру

сталого розвитку світу та сталого розвитку окремої держави, яка і

забезпечує баланс існування першого. В результаті цього виникає

питання, чи може світ сам по собі бути керованим, чи піддається він

самоорганізації саме в умовах глобальної інтеграції, оскільки тут, на

нашу думку, не враховується чіткий розподіл світу на окремі країни та

регіони,  що,  у свою чергу, і приводить до неможливості розробити

стратегію розвитку людства в умовах глобалізації. Хоча,  аналізуючи

даний аспект проблеми, окремі дослідники не є такими песимістами,

їм уявляється можливою реалізація моделі керованого світу [125]. Така

модель, на їх думку, складається із країн світу в цілому та окремої краї-

ни, вона описує взаємодію між ними за допомогою системи узагальне-

них кількісних параметрів  (що визначає відповідний рівень соціаль-

но-економічного розвитку). Таким чином, дана модель характеризується

принципово новими можливостями, а саме вона дає змогу виявити

внутрішні закономірності розвитку світу та управління ним.

Таким чином, аби цьому протистояти, необхідними є механіз-

ми, які підтримують його усталену традиційну політичну структуру.

Якщо виходити з того, що необхідною умовою досягнення ста-

лого розвитку є стабільне функціонування світової системи, то до-

цільно ідентифікувати основні її виклики, які приводять її стан до

нестабільності. Основними викликами, на нашу думку, є такі:

n неможливість держави утримувати соціально-економічну та

політичну стабільність у нових умова суспільного розвитку;

n соціально-економічна дисгармонія в межах світового розвитку;

n низька ефективність національної політики;

n крах фінансової системи в умовах глобалізації світової еконо-

міки;

n безконтрольне використання ядерної зброї;

n розширення зони міжнародних конфліктів;

n духовне розшарування людей;

n розвиток глобального наркобізнесу;

n повальна глобальна політична реструктуризація, яка порушує

усталену ментальну структуру розвитку суспільства;

n глобальна міграція та міжрегіональні конфлікти;

n ризики національної безпеки та глобальний тероризм;

n деградація культури та особистості зокрема, що призводить до

краху ідентичності;

n глобальна політична експансія з боку світових держав, а поде-

куди і з боку держав-сусідів та держав-партнерів.

Вироблення адекватних та ефективних шляхів протистояння

викликам нестабільності дасть змогу, у свою чергу, розробити ефек-

тивну стратегію національного розвитку в умовах глобальної інтег-

рації, а тим самим створить умови для забезпечення сталого розвит-

ку суспільства.

Одним із шляхів, що може забезпечити сталий розвиток в умо-

вах глобальної інтеграції, на думку А.Неклесси, є проект багатопо-

лярного світу, який має об’єднати країни зі схожою культурно-цивілі-

заційною ідентичністю, політичними та економічними інтересами.

В межах такого об’єднання системи державного управління окремих

суспільств з неминучістю здобудуть можливість сталого розвитку.

Виходячи з цього вчений бачить можливість сталого розвитку лише

ґрунтуючись на глобальній політичній реструктуризації світу. В цьо-

му плані він виокремлює Атлантичний світ, Тихоокеанський світ, Індо-

океанську дугу та Євразію, які таким чином утворюють єдиний еко-

номічний,  політичний,  правовий та військовий простір. На основі

досягнення балансу сил та консенсусу між цими центрами можли-

вим є створення принципово нової системи міжнародних відносин

(без американо- та євроцентризму), що забезпечують сталий розви-

ток для всіх країн та народів світу [236, с. 17].

Досліджуючи шляхи забезпечення  “сталого розвитку” Украї-

ни в умовах глобальної інтеграції,  слід виходити з розуміння її як

якісно нової стадії суспільного життя, зумовленої сучасними проце-

сами глобальної інтеграції. Саме глобалізація є однією з реальних

причин, з одного боку, соціально-технологічного та культурного роз-

риву в розвитку світових держав, що жодною мірою не може гаран-

тувати їй сталість розвитку, а з другого - жодною мірою вона не по-

глиблює детермінований розрив у розвитку держав, а навпаки сприяє

його скороченню. Відповідно до чого в умовах глобальної інтеграції

зростає економічна відкритість країн, відбувається лібералізація на-

ціональних режимів капіталовкладень,  формується нова система

фінансового ринку, а найголовніше, з нашої точки зору, це створення

всесвітньої інформаційної мережі. Все це у сукупності дозволяє по-

будувати ліберальні мости між окремими державами в тих сферах492 493

людської життєдіяльності, де це необхідно, а тим самим, хоч як це

парадоксально звучить,  навчитись  “використовувати” інші країни

світу, залучені до глобального простору, з метою реалізації власного

національного інтересу та забезпечення сталого розвитку держави.

Це, у свою чергу, свідчить про те, що саме глобалізація є необхідною

умовою досягнення сталого розвитку, оскільки завдяки їй,  на думу

Ю.Шишкова,  відкриваються нові можливості для розвитку нових

високотехнологічних галузей, чим “щільнішою стане мережа міжна-

родних корпоративних зв’язків, тим органічніше національні держа-

ви вростатимуть в єдиний глобальний організм” [408, с. 4]. На нашу

думку, саме в умовах глобальної інтеграції відбувається переформа-

тування геополітичного простору, результатом чого стає формування

нової структури світоустрою, складовими якої виступають регіональні

та локальні субсистеми,  що і створює умови для сталого розвитку

світу в цілому та національних держав зокрема,  про що йшлося в

попередньому параграфі.

Одним із шляхів забезпечення сталого розвитку в умовах гло-

балізації, на думку А.П.Федотова, є розробка моделі керованого та

духовно організованого світу в єдності та взаємодії трьох основних

глобальних сфер людської діяльності - екологічної, соціальної та еко-

номічної. Саме така модель,  на думку вченого,  зможе забезпечити

необхідні умови для розвитку сучасного світу,  гарантуючи йому

сталість,  яка спонукає його перебувати в традиційних параметрах

функціонування [365].  Тут передусім йдеться про сталий розвиток

світової системи,  який забезпечується соціально-економічними та

технологічними умовами людської діяльності,  але така діяльність

жодною мірою не повинна порушувати закономірності світової ди-

наміки розвитку, оскільки це приведе до порушення принципів логі-

ки сталості. Фактично це все свідчить про окремі дослідницькі спро-

би розробити нові моделі керованості життєздатністю сучасного гло-

бального світоустрою - наскільки він є сталим та прийнятним для

розвитку окремих суспільства та їх систем державного управління.

Майже тотожної точки зору на предмет забезпечення сталого

розвитку сучасного світу дотримуються Д.Х.Медоуз та В.Г.Горшков,

які, у свою чергу, сучасні глобально-інтеграційні процеси оцінюють

як стан саморуйнації світу. Аби протистояти цьому, а то і попередити

його розвиток доцільно перетворити на розумно керований,  з вве-

денням так званого “розумного начала в розвиток світу”. Відповідно

до цього, на думку вчених, людство як інтегральний елемент, що вклю-

чає всі країни світу,  не повинно протистояти,  а то і перешкоджати

розвитку біосфери. Оскільки жодною мірою це не дає змоги йому

здобути можливість сталого розвитку. Таким чином, учені пропону-

ють найбільш адекватну формулу управління світом через управління

країнами світу, які між собою перебувають у тісному взаємозв’язку, а

отже, і створюють можливість одна для одної,  щоб мати рівні умови

розвитку, таким чином забезпечуючи сталий розвиток світу [213, с. 179].

Важливим кроком на шляху до забезпечення сталого розвитку

в умовах глобальної інтеграції є протистояння глобальній стратегії

нездоланного економічного зростання багатих держав, для яких го-

ловною метою є отримання максимального прибутку (користі) у най-

коротший термін, що становить виклик для розвитку сучасного люд-

ства. Тут доцільно відшуковувати шляхи гармонізації розвитку люд-

ства шляхом адаптації, зокрема, наукоємних технологій, що створить

можливості для вдосконалення людства та його розвитку. При цьому

доцільно створити умови для стабілізації чисельності населення пла-

нети, гармонізувавши досвід держав щодо умов суспільного розвит-

ку, зберігши про цьому багатоманітність народів. З позицій В.Г.Гор-

шкова,  важливим механізмом забезпечення сталого розвитку в су-

часних умовах є механізм рентного управління, відповідно до якого

може вводитись рентна платня для країн світу за користування при-

родними ресурсами (біосферою) [74]. Опосередковано важлива роль

тут може належати світовому уряду, який візьме на себе функції з

реалізації рентного управління. Майже тотожної точки зору дотри-

мується Г.Апель, на думку якого створення керованого, життєздатного

світоустрою може бути вирішене на основі керованої, чітко спланова-

ної соціально-економічної системи на зразок так званого “екологічно-

го соціалізму”. У цьому плані передусім йдеться про побудову нового

світового порядку, що ґрунтується на критеріях соціального прогресу.

У контексті забезпечення сталого розвитку сучасного світу важ-

лива роль належить формуванню нового геостратегічного світогля-

ду, відповідно до якого доцільно здолати стереотип  “вибраності ок-

ремої держави”, що начебто окрема держава наділена правом до па-

нування над цілим світом, а таким чином і безмежним споживанням

природних ресурсів світу в цілому. Відповідно до цього потрібно

поставити питання про пошук механізмів гармонізації суспільних

відносин, а точніше їх раціоналізації в умовах викликів глобалізацій-

ного розвитку, оскільки тут доцільно виходити з потреби створення

нових перспектив для майбутніх поколінь.

Необхідною умовою досягнення сталості у функціонуванні

системи державного управління є забезпечення глобальної безпеки.

Остання, у свою чергу, має характеризувати такий стан у функціону-

ванні системи, який є безпосереднім втіленням відсутності будь-яких

загроз для світового розвитку,  створюючи тим самим всі необхідні

умови для виживання глобальної системи та окремих національних494 495

держав як її структурних елементів. Це свідчить про те, що сталість

фактично ніколи неможлива, якщо система перебуває у стані постій-

них викликів розвитку та ризиків для її функціонування. В против-

ному разі відсутність глобальної безпеки у функціонуванні системи

ніколи не може гарантувати сталість розвитку, а з позицій Ф.Фукуя-

ми, може навіть привести до “кінцевої точки розвитку світу”.

Отже, сталість суспільного розвитку та соціальної системи зок-

рема безпосередньо залежить від безпеки особистості,  суспільства

та держави. В цьому плані йдеться про те, що сталий розвиток зале-

жить від рівня захищеності життєво важливих інтересів особистості,

суспільства та держави.

Забезпечення безпеки як умови реалізації сталого розвитку, у

свою чергу, визначається рівнем долання дезорганізаційних процесів

(протистояння ентропним процесам).  Разом з тим це спонукає со-

ціальну систему до процесів самоорганізації, які можуть становити

виклик для сталості розвитку системи, оскільки соціальна система

може виявитись не в змозі адаптуватись до зовнішніх і внутрішніх

змін, зумовлених процесами глобалізації. На думку І.Ліханова, аби

протистояти різним викликам національної безпеки, що перешкод-

жає сталому розвитку, необхідно створити надійну систему міжна-

родних зв’язків [189, с. 14].

Необхідною умовою забезпечення сталого розвитку в умовах

глобалізації є стабільне функціонування інститутів демократії як осно-

ви розвитку окремої національної держави, відповідно до чого важ-

лива роль належить налагодженню паритетних відносин між націо-

нальними державами як суб’єктами геополітичного простору.

З метою забезпечення сталого розвитку Української держави в

умовах глобальної інтеграції принципово важливим є розробити “Кон-

цепцію забезпечення сталого розвитку України в умовах глобалізації”.

Така Концепція має бути національно-регламентованою доктриною

реалізації державної стратегії сталого розвитку України і включати

механізми забезпечення сталого розвитку кожної сфери суспільного

життя, а також і всіх обласних міст держави.

Таким чином, необхідною умовою функціонування геополітич-

ного простору в умовах глобальної інтеграції є вироблення ефектив-

них шляхів забезпечення сталого розвитку держав. Такі шляхи в ціло-

му забезпечують збереження необхідної рівноваги загальнопланетар-

ної системи світу та формування нової стабільно безпечної геострук-

тури світу в умовах переходу його до сталого розвитку. Це,  у свою

чергу, відкриває нові можливості для реалізації стабілізаційних кри-

теріїв розвитку національних систем державного управління саме

перехідних суспільств, які найбільшою мірою підпадають під нега-

тивний вплив сучасних процесів глобалізації.