5.5.2. Трансформація системи державного управління в умовах глобальної інтеграції

Необхідною умовою функціонування системи державного

управління в умовах глобальної інтеграції є її трансформація.

Трансформація як механізм та процес характеризує різні фор-

ми радикальних змін, яких зазнає геополітична система світу та кож-

на національна система державного управління в умовах глобалізації.

Глобальна інтеграція на сьогодні є основним базовим фактором гео-

політичної трансформації світу, відповідно до якої змінюється сис-

тема міжнародних відносин  (перехід від біполярної до однополяр-

ної), відбуваються структурно-морфологічна перебудова всієї міжна-

родної системи. В результаті цього послаблюється роль національ-

них держав, натомість ключову роль починають відігравати відповідні

транснаціональні структури, або навіть і окремі держави-лідери (Аме-

рика, Китай, Індія, Бразилія), які і здійснюють трансформацію тра-

диційної моделі світоустрою. Відповідно до цього більшість дослід-

ників сьогодні переконані в тому, що наприкінці ХХ ст. світ вступив

у так званий  “критичний період” -  “точка біфуркації”  (А.Кавепаї),

“перехідний період” (А.Мельвіль), “епоха невизначеності”, “перелом-

ний стан”. Саме ці періоди характеризують якісні зміни, яких зазнає

система глобального світоустрою в результаті її трансформації та полі-

тичної реструктуризації. Майже тотожної точки зору дотримується

Г.Кісінджер, на думку якого “світовий порядок та його складові еле-

менти ніколи ще не змінювались так швидко, глобально та глибоко,

як сьогодні” [156, с. 43]. Саме це і є свідченням реальної трансфор-

мації,  якої зазнає глобальний світ в умовах загальнопланетарної

інтегрованості,  а відповідно до цього і кожна національна система

державного управління.

Глобальна інтеграція приводить до глибокої соціально-еконо-

мічної та політичної трансформації системи суспільного розвитку, а

тому безпосередньо і до трансформації системи організації держав-

ної влади.  Саме тому,  на думку переважної більшості дослідників,

результатом трансформації є “виникнення нових форм політики, які

формуються в процесі сукупної діяльності та взаємодії держав та

недержавних суб’єктів політики, їх спадкоємності по відношенню

до традиційних суб’єктів, логіки їх подальшого становлення та роз-

витку” [211, с. 49]. Відповідно до цього сама національна держава як

ключовий суб’єкт геостратегічного розвитку починає відігравати дру-

горядну роль, “хоча вона і лишається важливою, проте стає одним із

інститутів історичного та соціального розвитку” [336, с. 91].

Здебільшого від трансформації, яка привноситься умовами гло-

бальної інтеграції, виграють держави, які перебувають на високому

рівні розвитку, для всіх інших трансформація являє певні виклики,

оскільки вона обумовлює кардинальну зміну вектора розвитку дер-

жави (жорсткий перехід від біполярного до багатополярного стану), який

не завжди відповідає її типові соціальної організації, а тому будь-які ра-

дикально-трансформаційні впливи ззовні завжди є небезпечними.

Глобальна інтеграція передбачає трансформаційну перебудо-

ву світового геополітичного устрою, що, у свою чергу, може супро-

воджуватись певним цивілізаційним тиском, втратою традиційних

соціально-політичних цінностей та національної ідентичності, а го-

ловне - геополітичної солідарності. Це, у свою чергу, є результатом

глобальної залежності національної ідентичності від політики міжна-

родних інститутів як і суб’єктів глобальної інтеграції, що беруть на

себе реалізацію трансформації національних систем державного уп-

равління.   Переважною мірою така транс форма ційн а політика

суб’єктів глобальної інтеграції сьогодні має на меті знищення націо-

нальної ідентичності, національної самобутності та історичної пам’яті

нації в цілому. На думку Дж.Раггі,  в умовах глобальної інтеграції

“формуються спеціальні альянси, які використовують свою силу та свій

вплив для врегулювання суперечностей та відстоювання своїх переваг

у світі” [470, с. 17]. Це засвідчує трансформацію Вестфальської систе-

ми взаємодії та розвитку сучасних держав, що безпосередньо ставить

питання про пошук універсальних законів формування системи міжна-

родних відносин. Одним із таких законів може виступати закон ево-

люційної морфології геополітики (закон еволюційної морфології полі-

тичних систем було введено Дж.Модельскі), який і має забезпечувати

геополітичну трансформацію сучасного світу, не перешкоджаючи при

цьому функціонуванню національної системи державного управлін-

ня. Переважно тут ідеться про створення нових геополітичних інсти-

тутів та форм геополітичної діяльності, які, з одного боку, мають пра-

цювати на забезпечення ефективності міжнародної системи (за умови

включення окремої держави до певного глобально-інтегративного

об’єднання), а з другого - на реалізацію інтересів кожної національної

держави, яка є суб’єктом глобальної інтеграції. Таким чином,  даний

закон має забезпечити універсальність геополітичного розвитку сучас-

ного світу, яка рівною мірою буде поділятись кожною державою.

Трансформація системи державного управління в умовах гло-

бальної інтеграції зумовлюється внутрішніми і зовнішніми фактора-

ми, відповідно до чого вона може мати як прогресивний, так і регре-

сивний характер, оскільки може створювати належні умови для роз-

витку окремої держави, а також і протистояти розвитку держав.448 449

На думку А.Гідденса, трансформація являє собою  “своєрідну

лінію реакції на глобалізацію, оскільки вона є новим типом соціальної

трансформації, відповідно до чого вона змінює свій характер під впли-

вом об’єктивних обставин, нелінійності сучасних соціальних процесів,

так і в результаті політики, спрямованої на долання її недоліків” [62,

с. 42]. Учений виходить із того, що трансформація є інструментом за-

хідної гегемонії, а тому і нав’язується західним світом іншій частині

населення планети. Виходячи із цього, якщо трансформація має ради-

кальний характер насильницької перебудови не лише системи ціннос-

тей, але й структури світу, то в такому контексті вона являє собою чи-

сту форму радикалізму, якої має остерігатись весь глобальний світ.

Складовими елементами трансформації виступають перебудова

та перетворення як механізми, що позначають глибокі зміни системи

державного управління в умовах глобальної інтеграції. В межах окре-

мих підходів дослідники намагались класифікувати процеси, які най-

більшою мірою розкривають характер трансформації системи дер-

жавного управління. Американський дослідник О.Бланшар у межах

свого дослідницького підходу виокремив такі взаємопов’язані про-

цеси, як реструктуризація та дезорганізація. Під реструктуризацією

він розуміє “системну трансформацію одного із складових елементів”,

під дезорганізацією - процес, який характеризує порушення устале-

них соціально-політичних зв’язків т а традиційних інституційних

механізмів” [432, с. 25]. Особливу увагу в контексті розуміння транс-

формаційного процесу, в який включаються держави в умовах глоба-

лізації,  дослідник приділяв реструктуризації, виокремлюючи при

цьому основні її види - захисну (“спонтанну”), яка характеризує па-

сивне прилаштування держави до нових умов розвитку шляхом без-

посереднього оволодіння новими організаційними та управлінськи-

ми практиками, та стратегічну (“глибинну”) реструктуризацію, яка

передбачає зміну загальних поведінських установок. Проте в межах

даного дослідницького аналізу під спонтанною формою реструкту-

ризації ми розуміємо безпосередньо процес адаптації системи дер-

жавного управління до умов глобальної інтеграції, чому безпосере-

дньо було присвячено попередній параграф, а тому наша точка зору

не зовсім збігається з наведеною, що стосується її окремого методоло-

гічного аспекту. Реальним доповненням даної класифікації може бути

дослідницький підхід Ф.Агійона, в межах якого він виокремим процес

реалакації, відповідно до якого здійснюється “формування нових форм

організаційної діяльності на відміну від традиційних” [425].

Важливою проблемою в межах даного аналізу є визначення

основних факторів трансформації, які безпосередньо визначають її

спрямованість та характер (позитивний, негативний). При цьому слід

відзначити, що трансформація в умовах глобальної інтеграції не зав-

жди має позитивний характер, оскільки вона не завжди узгоджуєть-

ся з волею та бажаннями громадськості, а також і політикою націо-

нальних держав, які є суб’єктами відповідного інтегративного об’єд-

нання. Це свідчить про те, що глобальна політика трансформації, яку

здійснюють всі країни світу в сучасних умовах суспільного розвит-

ку, має бути зорієнтована на зміну стилю життєдіяльності громадян,

виходячи лише з їх геополітичних потреб та інтересів. У результаті

цього зовнішня політика національних держав завжди буде ефектив-

ною та стратегічно виваженою в умовах глобальної інтеграції світу.

На думку Г.М.Малахшиї, “при домінуючій ролі об’єктивних факторів

(внутрішніх передумов) трансформація системи протікає спонтанно,

адаптивно, без яскраво вираженого підштовхування зовнішніми си-

лами і без різких змін, вона протікає плавно, викликаючи однак суттєві

зрушення в житті суспільства” [393]. Це, у свою чергу, свідчить про

те, що лише домінування суб’єктивного фактора в процесі реалізації

трансформації системи державного управління приводить до певно-

го радикалізму та водночас чіткої геостратегічної визначеності дер-

жави, оскільки залежить від технології її не лише зовнішньої, але і

внутрішньої політики. У нашому розумінні таким домінуючим суб’єк-

тивним фактором є активна роль окремої держави-лідера геополітич-

ного розвитку, яка справляє безпосередній вплив на інші держави,

які входять до відповідного інтегративного об’єднання, а відповідно

до цього коригує  (видозмінює) не лише політику такого інтегратив-

ного об’єднання, але й політику національних держав, які до нього

входять. Виходячи із цього саме суб’єктивний фактор є визначаль-

ним при здійсненні трансформації систем державного управління в

умовах глобальної інтеграції,  оскільки визначається цілеспрямова-

ним впливом окремої держави.

Основним мотиваційним засобом трансформації систем дер-

жавного управління в умовах глобальної інтеграції є реалізація еко-

номічних вигід. Це, у свою чергу, ставить питання про відповідність

таких вигід сучасним ринковим імперативам,  за якими живуть ок-

ремі держави як суб’єкти відповідного інтегративного об’єднання. В

результаті цього держави змушені функціонувати всупереч реалізації

загальнолюдської системи цінностей, керуючись виключно економіч-

ними вигодами.

Закономірно суспільний розвиток характеризується детерміно-

ваним процесом трансформації, де одна форма зміни існування відпо-

відного типу суспільного розвитку заміняється іншою. Досить час-

то, аби вивести систему державного управління із затяжної стагнації,

зумовленої певними історичними умовами та факторами, має здійсню-450 451

ватись трансформація як радикальна зміна типу суспільного розвит-

ку. Проте трансформація ніколи не має лінійного характеру, оскільки

не існує загальноцивілізаційної формули розвитку навіть і в умовах

глобалізації, тому даний процес може мати відповідні ризики, перед-

бачити які також неможливо. Виходячи з цього трансформація, за-

лежно від форм поширення, має всезагальний  (охоплює всі країни

світу без винятку) та локальний (зачіпає окремі сторони суспільного

життя в межах окремої держави) характер.

Основною проблемою в здійсненні трансформації системи

державного управління є зростаючі суперечності у її методології,

оскільки тут йдеться, з одного боку, про нові цивілізаційні стандарти

розвитку, в які зобов’язані вписатись держави в умовах глобальної

інтеграції, а з другого - про традиціоналізм та консервативність на-

ціональних систем державного управління, які цьому перешкоджа-

ють. Саме тому глобальна інтеграція має бути опосередкованим фак-

тором трансформації, оскільки в межах їх держави постають перед

вимогами глобальних законів цивілізаційного розвитку, а разом з тим

вони керуються власними факторами трансформації своєї соціаль-

но-політичної та економічної сфери. У результаті цього невідповід-

ність цивілізаційного розвитку є чітко увиразненою, а ресурси транс-

формації системи державного управління обмеженими. Так, до при-

кладу, в межах відповідного глобального об’єднання одним із викликів

трансформації може стати обмеження геополітичних прав держав,

посягання на суверенітет національної держави та її демократичні

цінності. Саме тому, на думку Н.Аббаньяно, основним критерієм оцінки

трансформації на предмет її позивних чи негативних сторін є “гуман-

ний розвиток - примноження добра в суспільстві, тобто те, як відпові-

дає життя та його зміни загальнолюдським цінностям - моральності,

справедливості, свободі, красі, істині” [216]. Відповідно до цього оці-

нити сутність трансформації можна лише виходячи з того, наскільки

вона відповідає реалізації загальнолюдських цінностей, потреба та інте-

ресам всіх груп громадськості, а не інтересам окремої держави в ме-

жах відповідного інтегративного об’єднання.

В умовах глобальної інтеграції доцільно завжди виходи з того,

що суб’єктам такого об’єднання не завжди є люди та держави, які

керуються однаковою системою цінностей, а тому, якщо для однієї

держави певні зміни,  які обумовлюються такою системою ціннос-

тей, мають прогресивний характер, то для іншої вони можуть вияви-

тись певним баластом, оскільки за рівнем розвитку держава може пе-

ребувати значно вище. Майже аксіоматичним лишається лише одне -

трансформація системи державно управління є необхідною умовою

суспільного розвитку в умовах глобальної інтеграції.

Закономірно та в ідеалі глобальна інтеграція спрямована на

подолання внутрішніх суперечностей системи геополітичного роз-

витку. Так, зокрема, трансформація покликана забезпечити такі по-

зитивні зміни в системі суспільного розвитку держави,  які б дали

змогу їй наздогнати науково-технічні, соціально-культурні та політи-

ко-стратегічні досягнення держав - лідерів глобалізаційного розвит-

ку.  Важлива роль при цьому має належати вмінню лідерів держав

глобальної інтеграції реалізовувати стратегію толерантної трансфор-

мації, яка в першу чергу стосується впливу на внутрішню політику

держав та системи відносин між державами. Насамперед держава  -

лідер глобальної інтеграції має працювати на поширення систем де-

мократичних цінностей,  а відповідно до цього вже має здійснюва-

тись трансформація національних систем державного управління, які

входять до окремого інтеграційного об’єднання. До прикладу, окре-

ма держава, ініціюючи поширення демократичної систем цінностей

та відповідне її впровадження шляхом трансформації, може забезпе-

чити долання тоталітарної політичної системи,  обмеження прав та

свобод громадян,  централізації влади в межах окремих національ-

них держав як суб’єктів глобальної інтеграції. В результаті цього така

трансформація може привести до утвердження в межах національ-

ної держави нових принципів управління економічним сектором,

налагодження відкритості та прозорості в організації та здійсненні

державного управління, формування ефективної виборчої системи.

Така трансформація системи державного управління в умовах глобаль-

ної інтеграції майже ніколи не матиме протестного характеру, оскіль-

ки спрямована на реалізацію загальнолюдської систем цінностей.

Отже, трансформація зумовлюється реалізацією певної систе-

ми цінностей,  якою керуються суб’єкти глобального об’єднання і

здійснюється за допомогою відповідних методів. Якщо така система

цінностей відповідає загальнолюдським інтересам, то вона не потре-

бує насильницьких методів трансформації, якщо ж вона відповідає

інтересам окремої держави чи спільноти, то, безумовно, вона потребує

відповідних насильницьких методів. З огляду на це можна ідентифі-

кувати такі методи трансформації, як: відкриті (зумовлені реалізацією

спільної системи інтересів між державами), насильницькі  (характе-

ризуються нав’язуванням з боку окремої держави системи інтересів,

яка не узгоджується з розвитком іншої держави). Саме насильницькі

методи трансформації становлять значні виклики для функціонування

національної системи державного управління, оскільки позбавляють

державу можливості здійснення власного вибору трансформаційної

політики держави в умовах глобалізації. Насильницькі методи транс-

формації мають тоталітарний характер і спрямовані на виникнення452 453

та поглиблення певних кризових станів у суспільно-політичному та

економічному розвитку держави. Такі кризові стани, зумовлені ме-

тодам и на сильн ицької тра н сформаці ї,   можут ь породжуват и

міжлюдські, міждержавні та міжцивілізаційні конфлікти.

Отже, не меншу роль у процесах глобальної інтеграції відігра-

ють  “агресивні” форми трансформації,  що переважною мірою ви-

значаються принципом реалізації інтересів більшості держав як

суб’єктів глобального об’єднання. Це свідчить про те що, якщо окремі

держави об’єднуються між собою з метою реалізації певної системи

інтересів, то третя сторона, представлена або окремою державою, або

ж і групою держав, може постати перед трансформаційними виклика-

ми. Оскільки такі держави здебільшого виступають лідерами геополі-

тичного розвитку, а тому їм значно простіше реалізовувати свою стра-

тегію щодо зміни типу суспільного розвитку іншої держави. Переваж-

ною мірою це нагадує експансивний вплив у прихованій формі.

Виходячи з цього можна класифікувати основні складові еле-

менти трансформації національних держав в умовах глобальної інтег-

рації, серед них:

n соціально-економічні та політико-стратегічні перетворення;

n реформування системи власності;

n демократизація суспільно-політичного життя;

n децентралізація системи державного управління;

n реалізація принципів соціальної справедливості;

n забезпечення відкритості та прозорості в системі творення

державної політики;

n оптимізація виборчої системи.

Таким чином, наведені вище позиції мають бути дотримані в

контексті реалізації трансформаційної стратегії,  оскільки в проти-

лежному випадку характер трансформації матиме руйнівний харак-

тер, який може призвести до катастрофічних наслідків не лише для

окремої держави, але й для всіх держав одночасно, які є суб’єктами

відповідного глобальної об’єднання. Яскравим прикладом у підтвер-

дження цього може виступати економічний спад, який водночас може

характеризувати економічну систему всіх держав - суб’єктів глобаль-

ної інтеграції. У свою чергу, рівень економічного розвитку водночас

може стратегічно поширюватись на економічну сферу всіх держав,

які входять до відповідного об’єднання. Здебільшого різні варіанти

трансформації систем державного управління в умовах глобальної

інтеграції порушують усталений стиль життя,  оскільки не завжди

відповідають усталеній системі інтересів.

Трансформація системи державного управління закономірно

призводить до геополітичних змін, які обумовлюють нові форми роз-

витку та функціонування глобального світу. В результаті цього фор-

мується трансформаційний процес, в який включається все більше

держав, які взаємодіють у межах єдиного глобального об’єднання.

Такий трансформаційний процес характеризує формування спільно-

го трансформаційного потенціалу держав щодо зміни їх міжнарод-

ної системи, інформаційної, економічної, політичної, економічної та

культурної сфер. Спільність такого трансформаційного потенціалу є

запорукою ефективності змін у системі державного управління.

Більше того, на думку німецького дослідника У.Бека, на основі тако-

го трансформаційного процесу і сформувалось суспільство ризику,

відповідно до якого  “люди постійно перебувають у ситуації, яка їм

загрожує своєю непередбачуваністю, відсутністю віри в майбутнє

стосовно збереження свого становища в суспільстві, місця роботи,

прибутків, посади, здоров’я, соціальних гарантій” [22, с. 21].

В умовах глобальної інтеграції зазнають трансформації націо-

нальні системи охорони здоров’я,  освіти, культури,  науки навіть і

спорту. В результаті такої трансформації в межах окремих держав

зменшились показники смертності,  збільшились показники наро-

джуваності,  з’явилась можливість протистояти важким хворобам,

підвищився рівень освіти  (навчальний і науковий взаємообмін між

державами) та реалізації культурних потреб. Це, безумовно, є резуль-

татом позитивної трансформації, якої зазнають певні держави саме

завдяки можливостям глобальної інтеграції.

Виходячи із специфіки трансформаційного процесу, який па-

ралельно супроводжується процесом глобальної інтеграції на сучас-

ному етапі розвитку світу, можна виокремити: дотрансформаційний

(початок 90-х рр. до 11 вересня 2001 р., коли складались передумови

зміни структури світоустрою),  трансформаційний (2001-2002  рр.  -

зміна геополітичних орієнтирів) та посттрансформаційний (2002-2006 рр.

вплив соціально-економічних, політичних та культурних змін (пере-

будов) етапи розвитку глобального світу.

Сам же трансформаційний процес системи державного управ-

ління в умовах глобалізації має дещо іншу етапність.  Зокрема,  на

думку американського дослідника Р.Ноллана, він може бути поділе-

ний на шість елементарних операцій, а саме: 1) введення нових прин-

ципів управління (принцип “інформаційної економіки”); 2) запрова-

дження практики процесного управління; 3)  еволюція інформацій-

них систем; 4)  спрощення управлінських функцій; 5)  прискорення

темпів реалізації ринкових принципів; 6) модернізація виробничої

сфери [455, с. 37]. Усі ці основні операції визначають специфіку транс-

формаційного процесу і спрямовані на прискорення змін у реалізації

державно-управлінської практики в умовах глобалізації. Більше того,454 455

послідовна реалізація цих операцій спрямована на забезпечення стра-

тегічного розвитку системи державного управління, її самооргані-

зації в делегуванні функцій між різними елементами організаційної

ієрархії, що тим самим приводить до спрощення у прийняті відповід-

них тактичних рішень. У цьому плані відразу ж постає питання, чи

здатна трансформація системи державного управління забезпечити

зміну організаційної структури таким чином, аби вона перейшла на

рівень самоорганізації. В умовах глобальної інтеграції системи дер-

жавного управління мають чітко детермінований характер, оскільки

держави безпосередньо перебувають у певній залежності одна від

одної, функціонують за єдиними принципами розвитку та реалізації

управлінської практики. Так,  на думку Р.Ноллана,  “в Україні поки

що немає прикладів комплексної трансформації, однак опосередко-

вано трапляються результати освоєння лише перших трьох етапів

трансформації, які являють собою лише середину великого шляху до

якісних змін у функціонуванні системи державного управління” [455,

с. 40].

На особливу увагу в межах даного дослідження заслуговує ас-

пект трансформації культурної сфери держави в умовах глобальної

інтеграції. В даному контексті методи трансформації економічної та

культурної сфери в межах окремих суспільств майже не збігаються,

оскільки високий рівень матеріального розвитку ще далеко не гаран-

тує високий гуманітарно-культурний розвиток держави. Матеріаль-

ний розвиток переважно визначається ринковими імперативами, які

не завжди працюють на забезпечення гуманітарного розвитку. Проте

“глобальна трансформація сфери соціально-економічних відносин

завжди веде до зміни ціннісно-орієнтаційних систем на груповому

та особистісному рівнях” [33, c. 40]. Якщо така ціннісно-орієнтацій-

на система виявляється неефективною і не збігається з інтересами

певного геополітичного середовища, то “відбувається розпад соціаль-

них спільностей,  які протягом тривалого часу виступали основою

самоідентифікації,  а в результаті цього постає питання про пошук

нової системи цінностей” [33, с. 44].

Відповідно до цього окремі дослідники намагались класифі-

кувати основні фундаментальні загальнолюдські цінності (критерії),

які мають бути покладені в основу здійснення трансформації систе-

ми державного управління. До таких фундаментальних загально-

людських цінностей відносять: моральність, справедливість, свобо-

ду, істину, красу.

Класифікацію фундаментальних загальнолюдських цінностей

та їх трансформацію наведено далі в таблиці [20; 125; 213; 438].

Переважною мірою в межах глобальної інтеграції наведена

система фундаментальних загальнолюдських цінностей трансфор-

мується лише на користь реалізації економічного інтересу у відноси-

нах між державами. Виходячи з цього такі загальнолюдські цінності

не зникають, а переходять у нову якість, оскільки основним пріорите-

том для держав лишається реалізація власних інтересів, а тому понят-

тя солідарності як таке у стосунках між державами практично зникає.

Таким чином, сучасний посттрансформаційний період глобалізацій-

ного розвитку здійснюється відповідно до принципів економічної до-

цільності, а тому не має або не завжди має гуманний характер.

Держави в умовах глобальної інтеграції зобов’язані перебуду-

вати свої соціально-економічні т а політичні інститути під вимоги

інших держав - суб’єктів відповідних інтегративних об’єднань. Це, у

свою чергу, вимагає від держав чітко узгоджених позицій взаємодії,

адже це дає можливість їм спільно коригувати геостратегічні векто-

ри розвитку в умовах глобалізації. Так, до прикладу, більшість дер-

жав Центральної та Східної Європи перед вступом у Європейський

Фундаментальні

загальнолюдські

цінності

Трансформація

Моральність Зміна моральних норм та принципів у стосунках

між людьми з метою реалізації економічного інте-

ресу, посилення експансивності з боку окремих

держав як суб’єктів глобальної інтеграції, порушен-

ня усталених критеріїв моральнісної поведінки

Справедливість Перерозподіл матеріальних благ на користь країн -

лідерів глобалізаційного розвитку, використання

ринкових механізмів на умовах збереження прифе-

ренцій для країн - лідерів

Свобода Порушення принципів геополітичної свободи з ме-

тою реалізації геоекономічних інтересів окремих

держав - лідерів глобального простору

Істина Порушення традиційної системи соціально-еконо-

мічних та політичних відносин відповідно до реалі-

зації ринкових принципів, у результаті чого відбу-

вається переоцінка традиційної системи цінностей

Краса (культура) Зміна усталеної системи геополітичних цінностей,

перебудова структури національного менталітету

окремих держав відповідно до специфіки взаємодії

держав у межах відповідного глобального

об’єднання456 457

Союз змушені перебудувати свої економічні та політичні інститути,

навіть подекуди ціною втрати власного економічного та політичного

суверенітету. Такий шлях трансформації пройшли більшість держав,

які декларували свої наміри про включення до відповідного глобаль-

ного об’єднання. Дещо інший шлях проходять пострадянські держа-

ви, які,  на думку польського професора Г.Колодко,  “входять у гло-

бальну економіку, а потім починається їх інтеграція у складі різних

регіональних міжнародних організацій”. Проте, на думку дослідни-

ка,  “жодної рівномірності цих процесів для різних країн світу бути

не може,...оскільки у них різні стартові умови транзиту,  розміщені

вони в регіонах з різними географічними та економічними умова-

ми... водночас різниця у соціально-економічному розвитку держав

скорочується, якщо вони стають учасниками одного міжнародного

об’єднання...” [164, с. 84].

Таким чином, глобальна інтеграція за допомогою відповідних

трансформаційних стратегій створює умови, які сприяють скороченню

радикальної відмінності в соціально-економічному розвитку держав.

Успішність у подоланні таких відмінностей також залежить від змісту

та якості таких трансформаційних стратегій, які здійснюються уря-

дами країн - суб’єктів глобальної інтеграції. Виходячи із цього пер-

шочерговим завданням для більшості держав, які декларують праг-

нення про включення до відповідних інтегративних об’єднань чи є

повноправними суб’єктами таких об’єднань, є необхідність розроб-

ки Національної трансформаційної стратегії розвитку окремих сфер

суспільства. Така програма має чітко окреслювати стратегічні напрями

перебудови окремих сфер життєдіяльності суспільства відповідно до

вимог глобалізаційного розвитку, а головне, до вимог окремих дер-

жав як ключових суб’єктів,  з якими держава прагне налагодити

відповідні стосунки.

У контексті даного дослідження на особливу увагу також за-

слуговують механізми здійснення трансформації. Більшість західно-

європейських дослідників сьогодні переконані в ефективності по-

єднання демократизму та авторитаризму як найбільш сприятливого

інструменту реалізації глобалізаційних трансформацій національних

держав, що тим самим є оптимальним способом нейтралізації впли-

ву її негативних наслідків. Здебільшого тут йдеться про те, які меха-

нізми доцільно застосовувати для забезпечення соціально-економіч-

ної перебудови суспільства та реформування її політичної системи

саме в умовах глобальної інтеграції. Досить часто різні трансфор-

маційні стратегії мають не однаковий вплив на різні держави, оскільки

вони мають різний рівень соціально-економічного та політичного роз-

витку, а тому те, що може характеризувати певну динаміку в розвит-

ку окремої держави, в межах іншої може лишитись зовсім не по-

мітним, оскільки вона і так має достатній рівень розвитку. Це, у свою

чергу, свідчить про те, що різні трансформаційні стратегії здебільшо-

го мають здійснюватись у межах держав, які перебувають ще на до-

статньо посередньому рівні розвитку і тут результати певної трансфор-

маційної стратегії реально можуть бути помітними. В ідеалі ж реаліза-

ція трансформаційної стратегії має стосуватись держав, які мають со-

ціально-політичну, економічну та культурну схожість між собою.

Слід також відзначити, що трансформація соціально-економіч-

ної сфери окремої національної держави в межах відповідного гло-

бального об’єднання не обов’язково гарантує високі показники розвит-

ку такої держави. У світі є чимало держав, які, включившись до відповід-

них глобальних об’єднань  (ЄС, ЄЕП, СОТ), уповільнили темпи свого

розвитку - вони стали значно нижчими, ніж до вступу в такі об’єднання.

Такий досвід, зокрема, мають Польща, Греція, Іспанія та ін. У 1998 р.

фінансова опіка МВФ економіки Росії сприяла консервації певних нега-

тивних явищ, які зрештою і призвели до дефолту.

Таким чином, здійснений нами аналіз дав змогу чітко визначи-

ти сутність трансформації, її способи, форми та методи реалізації в

умовах глобальної інтеграції, яка висуває нові вимоги та критерії у

функціонуванні національних держав, які стають суб’єктам відповід-

них інтегративних структур. У результаті цього зазнає трансформації

національна ідентичність держав,  з’являються нові стандарти роз-

витку та типи соціальної організації, що визначає характер геополі-

тичних змін  (позитивні, негативні). З огляду на це постає питання,

наскільки трансформація забезпечує модернізацію системи держав-

ного управління, тобто забезпечує її перехід на вищий рівень розвит-

ку в сучасних умовах. Саме такий аспект відповідно до логіки дослі-

дження виступатиме предметом спеціального розгляду в межах на-

ступного параграфа.