1.1.1. Історичні та соціально-економічні передумови виникнення сучасних процесів глобалізації

Наприкінці ХХ ст. світ зазнав якісно нових змін, які певною

мірою трансформували соціальну, політичну, економічну та держав-

но-управлінські системи світу, в результаті чого будова світоустрою

набула нових рис, а процеси глобалізації, з якими пов’язувалися при-

чини злиденності,  екологічної кризи та вибух міжнародного теро-

ризму, стали визначальними для долі сучасного людства. Проте цим

процесам, безумовно, передувала низка історичних та соціально-еко-

номічних  (господарських) передумов та факторів, які і виступають

предметом розгляду в межах даного параграфу.

У сучасних наукових розвідках дослідження передумов виник-

нення процесів глобалізації має принципові відмінності, так, зокре-

ма,  переважна більшість учених вважає,  що процеси глобалізації

об’єктивно виникають наприкінці ХХ ст. і характеризуються концеп-

туальною новизною і жодною мірою не схожі на ситуацію, яка мала

місце на межі ХІХ-ХХ ст. Інші вчені вважають, що це лише одна із

форм історичного розвитку,  первинне виникнення якої до XVІ ст.

або ХІХ ст. У результаті цього формуються теоретико-методологічні

підходи,  які впираються в чітке розмежування передумов,  досте-

менність періоду виникнення цих процесів,  а також і сфер їх роз-

гортання.

На думку деяких учених, однією з передумов виникнення су-

часних процесів глобалізації є початок зародження так званих гло-

бальних форм співіснування людства, які належать до витоків заро-

дження людства, де вже тоді основна роль належала силовим фор-

мам “спілкування” між різними племенами та народами. В кривавих12 13

битвах створювались та гинули імперії, інколи навіть дуже великі, в

межах яких помітно посилювались господарські зв’язки, відбувався

взаємовплив різних мов, культур, звичаїв, вірувань. Деякі з них існу-

вали досить довго, навіть цілі століття, створюючи тим самим умови

для особливо глибокого взаємопроникнення культур та суспільств.

Коли розпадались імперії, на їх місці або навіть поряд з ними утво-

рювались інші із зовсім іншою територіальною конфігурацією та

іншим складом населення. Попередні культурні зв’язки між народа-

ми колишніх імперій втрачались, витіснялись новими і так до без-

кінечності. Взаємовплив та взаємопереплетіння мов, культур і т.ін.,

нав’язане примусовими об’єднаннями тих чи інших народів у межах

певної імперії, було часовим, нестійким та обмеженим цими рамка-

ми. Воно ніколи не набувало глобальних масштабів. Проте слід відзна-

чити, що  “саме усвідомлення масштабів нашої планети, її форм та

обрисів континентів стало можливим завдяки тому, що у вітрила ко-

раблів Х.Колумба, Ф.Магеллана, В.да Гами, Дж.Кука та інших мо-

реплавців ХVІ-ХVІІІ ст. дули вітри економічних та політичних інте-

ресів Іспанії, Португалії та Великобританії”, що й стало однією з пе-

редумов формування глобальної свідомості людства” [408, c. 4].

Як відомо, з часом силові методи досягнення економічних та

політичних взаємовигід відійшли на задній план, поступившись так

званим глобальними торговельним та фінансовим зв’язкам, які про-

тягом ХХ ст.  охопили весь світ,  надавши тим самим можливість

світовій спільноті відчути себе єдиним цілим і таким чином стали

“вирішальним локомотивом інтернаціоналізації суспільних відносин”,

заклавши таким чином підвалини епохи великих суспільних пере-

творень” [419, с. 13].

У межах такого підходу розробляє свою концепцію російсь-

кий учений Ю.В.Яковець, який підтверджує, що процеси глобалізації

є зовсім не новими і виникають не сьогодні, “хоча й тисячоліття по

тому локальні культури та цивілізації виникали і розвивалися, здава-

лося б, ізольовано,  чисельні нитки культурних,  торговельно-еконо-

мічних зв’язків між ними століття за століттям зміцнювались і при-

множувались, охоплюючи населену частину земної кулі від півночі

до екватора. Це дає всі підстави говорити про історичний процес роз-

витку людства в цілому, зміну світових цивілізацій” [422, с. 12].

Приблизно такої ж точки зору дотримується С.Хантінгтона,

на думку якого  “глобалізація розвивається на фоні загальноплане-

тарного процесу диференціації локальних цивілізацій”. Відповідно

до цього вона являє собою “закономірний процес універсалізації куль-

турних цінностей, підготовлений всією ходою розвитку людства”. Це,

у свою чергу, дало підстави вченому розуміти під глобалізацією “но-

вий імпульс динаміці та діалогу сучасних цивілізацій” [379, с. 34].

Таке розуміння глобалізації як новітнього етапу багатовікового

процесу інтернаціоналізації суспільного життя дає підстави деяким

дослідникам шукати її початок наприкінці ХІХ ст., а то й у ХVІ ст.

Ототожнюючи глобалізацію з розвитком міжнародних торговельних

економічних зв’язків із зростанням фінансової взаємозалежності на-

ціональних господарств і т.ін.  американський дослідник Д.Хендер-

сон був надто здивований,  коли з’ясував,  що з 70-х рр.  ХІХ ст.  до

1914 р. ступінь економічної взаємозалежності індустріальних країн

багато в чому був надто нижчим, ніж у кінці ХХ ст. Саме цей період,

на думку вчених, є “періодом найвищого розквіту колоніалізму, якщо

виходити із рівня ВВП серед держав лідерів економічного розвитку,

включених у сферу міжнародної торгівлі” [290, с. 16].

Так сформувалось уявлення про дві, навіть три хвилі глобалізації.

У ХХ ст. закономірно вважалося, що сучасна модель глобалі-

зації є найвищою стадією розвитку процесу інтернаціоналізації

(транснаціоналізації)  різних аспектів суспільного життя:  економіч-

них, політичних, культурних, конфесійних і т.ін. На цій новій стадії,

яка набула очевидності і стала предметом пильної уваги дослідників

десь на межі 60-70  років,  процеси інтернаціоналізації суспільного

життя поступово охопили все світове співтовариство, досягаючи пла-

нетарних масштабів. “І це не просто територіальне розповсюдження

інтернаціоналізації: глобальні масштаби взаємозв’язків та взаємоза-

лежностей різних країн (їх національних господарств, політик, куль-

тур правових систем тощо) придають цим взаємозв’язкам нові риси,

якості, властивості, нову силу як благотворну, так і руйнівну. З пев-

ним обґрунтуванням це історичне зрушення можна вважати якісним

стрибком,  переходом інтернаціоналізації суспільних відносин на

більш високий ступінь свого розвитку” [410, c. 97].

З точки зору Ю.Шишкова, сучасна модель глобалізації не про-

сто черговий спалах попередніх тенденцій, які посилюють “взаємо-

щеплення”  національних держав, і не просто досягнення світовою

економікою та політикою глобальних масштабів, коли вони охоплю-

ють усю ойкумену. “Все це лише якісні параметри давно розпочато-

го процесу інтернаціоналізації господарського життя. При цьому гли-

бинна сутність глобалізації полягає в тому, що при значній схожості

з попередніми періодами своєї історії світова економіка та політика

переходять в якісно новий стан” [408, c. 3]. Показуючи глобалізацію

як абсолютно нову стадію процесу інтернаціоналізації господарсь-

кого життя, учений намагається з’ясувати істинні причини величе ного техніко-економічного та соціально-культурного розриву  “золо-

того мільярду” від людства в цілому та доводить, що при цих всіх

небезпеках, спричинених процесами глобалізації, не поглиблюється

розрив між Північчю та Півднем світового співтовариства, а, навпа-

ки, відбувається його зменшення.

На думку С.Чугрова, “інтернаціоналізація та глобалізація пере-

бувають в одному канатному полі, і це дозволяє більш точно оцінити

нинішні координати посткомуністичних країн у світовому розвитку”.

Відповідно до цього “інтернаціоналізація являє собою поступове взає-

мопроникнення технологічних та культурних стандартів, що не зачі-

пає державний суверенітет… національні кордони перетворюються на

напівпрозорі перегородки” [399, c. 20]. Принципово інше з методоло-

гічної точки зору розуміння інтернаціоналізації пропонує відомий

дослідник Н.Косолапов, тим самим доводячи, що “інтернаціоналізація

передбачає вихід будь-чого за рамки; або ж об’єднання дій декількох

суб’єктів світової економіки, політики навколо спільних завдань, цілей,

видів діяльності…  вона в принципі є універсальною по охопленню

об’єктів та простору, хоча не обов’язкового втягує всіх або ж майже

всіх учасників міжнародного життя” [169, c. 70].

Це,  у свою чергу,  свідчить про те,  що інтернаціоналізація є

історичною передумовою виникнення глобалізації, адже вона свого

роду створила  “еволюційну підготовку матеріальної, когнітивної та

політичної основи” для її розвитку. Відповідно до цього глобалізація

відрізняється від інтернаціоналізації саме тим, що приводить до руй-

нації національних кордонів,  суверенітету національних держав,  а

отже й до утвердження єдиного гомогенного світового простору з

єдиними стандартами його розвитку та функціонування,  тоді коли

головна функція інтернаціоналізації зводиться до “забезпечення стійких

міжнародних зв’язків у сучасному світі”. Характер розмежування інтер-

націоналізації та глобалізації залежить також і від їх часового факто-

ра, що вказує на те, що  “інтернаціоналізація різних видів діяльності,

відносин, процесів обміну та розвитку існує стільки, скільки самі міжна-

родні відносини, тоді коли виникнення глобалізації як явища припа-

дає лише на другу половину ХХ ст.” [169, c. 73].

Відоми й російськи й дослідник В.Колоннтай, аналізуючи

сутність неоліберальної глобалізації, розглядає її які  “специфічний

варіант інтернаціоналізації господарського, політичного та культур-

ного життя людства, зорієнтований на форсовану економічну інтег-

рацію в глобальних масштабах з максимальним використанням нау-

ково-технічних досягнень і вільних ринкових механізмів та ігнору-

ванням національних утворень, багатьох соціальних, культурно-ци-

вілізаційних та природно-екологічних імперативів” [163, c. 24].

У межах даного дослідження ми виходимо із розуміння глоба-

лізації та інтернаціоналізації як двох принципово різних типів сус-

пільного розвитку, які відповідно мають різні передумови свого ви-

никнення. Це безпосередньо пов’язується із тим, що країни, які пе-

ребувають на етапі глобалізації та інтернаціоналізації,  сповідують

принципово різні стратегії розвитку, що тим самим підтверджує, що

це є якісно різні типи розвитку. Більшість сучасних дослідників пе-

реважною мірою вказують не на стадійність у співвідношенні глоба-

лізації та інтернаціоналізації, а на якісну відмінність у розвитку дер-

жав, які обирають одну із таких форм. Підтвердженням цього слугує

точка зору, висловлена В.Рамзесом, який стверджує, що  “глобаліза-

ція є конкурентом інтернаціоналізації, скоріше за все її антитеза, ніж

логічне продовження розвитку сучасного світу”. Більше того, дослід-

ник наполягає на тому, що  “будь-який процес інтернаціоналізації з

необхідністю приводить до посилення взаємозалежності різних дер-

жав, а тому є однією із форм прояву глобалізаційного процесу” [186,

c. 15].

Слід відзначити,  що сьогодні більшість учених наполягають

на розумінні її як однієї із стадій інтернаціоналізації господарського,

політичного та культурного життя, особливо, що стосується лібераль-

ного підходу до тлумачення глобалізації. На думку І.Валлернстайна,

у кінцевому підсумку це поставило західний світ перед потребою

прискореної адаптації суспільства до нових умов суспільного роз-

витку.

Таким чином,  наведені вище підходи розглядають глобаліза-

цію: 1)  у контексті її ототожнення із процесом інтернаціоналізації,

що, з нашої точки зору принципово неправильно; 2) як новітню ста-

дію такого процесу; 3) один із варіантів інтернаціоналізації.

Для розуміння співвідношення глобалізації та інтернаціоналі-

зації доцільно виходити із розв’язання методологічної суперечності,

оскільки транснаціональна форма соціального розвитку не є тотож-

ною наднаціональній, яка є характерною для останньої чверті ХХ ст.,

і, по-друге, з точки зору російського вченого В.С.Стьопіна, сьогодні

є чимало якісних відмінностей між цивілізацією традиціоналістич-

ного типу та техногенною цивілізацією, адже неможливо не поміти-

ти, що “за останні десятиріччя швидкість науково-технічних зрушень,

а разом з ними можливості для різкого випередження в матеріальній

сфері одних країн іншими якісно змінюються” [265, с. 14]. При цьо-

му слід відзначити, що саме суттєві відмінності між традиціоналі-

стичними та техногенними шляхами розвитку різних цивілізацій і

спричинили значні розриви як у темпах, так і в рівнях розвитку між

окремими регіонами світового співтовариства. Цій тезі сьогодні су перечить низка поглядів, представлених у сучасній літературі, відпо-

відно до яких “техногенний шлях це не новація останньої чверті ми-

нулого сторіччя, а, навпаки, вона є традиціоналістичним шляхом, який

за певних умов може поєднуватись із техногенним” [206, с. 17].

Слід також відзначити і те,  що формування світового ринку,

якому передували міжнаціональні зв’язки та обміни, не супроводжу-

валось одночасним створенням наднаціональної форми міжнародних

господарських зв’язків як фактора виникнення глобалізації,  який

породжує серйозні дилеми не лише у сфері економіки,  а розгортає

ідеологічні ілюзії та посилює політичні ризики сучасного світу.  В

остаточному підсумку це призводить до того, що національні держа-

ви починають втрачати можливості ефективного використання тра-

диційних механізмів державного регулювання. В умовах всезроста-

ючої взаємозалежності вони користувались ними, озираючись на інші

держави, інтереси яких при цьому можуть бути порушені. Хоча не-

справедливо вважати, що національні держави як регулюючий ме-

ханізм внутрішньодержавних та міжнародних відносин віджив свій

вік. Він буде функціонувати невизначено довго,  але вже не в ролі

всевладного та суверенного творця долі власної держави,  а в ролі

однієї із ланок складного та багатоярусного механізму, покликаного

регулювати соціальні,  політичні,  економічні та духовні відносини.

Ці три ознаки складають кардинальну відмінність сучасної форми

глобалізації від попередніх етапів інтернаціоналізації суспільного

життя. Оскільки нічого подібного в ХІХ ст. - на початку ХХ ст. ще не

було, адже це все вперше в історії людства і тому все це настільки

незвичне, незручне та непередбачуване. Тому цілком зрозумілою та

природною є реакція відторгнення ідеї глобалізації,  оскільки вона

замішана на страху перед невизначеним майбутнім.

Здебільшого особлива увага дослідників сьогодні зосеред-

жується на розумінні процесу американізації як однієї із передумов

сучасної форми глобалізації, а інколи вони вдаються до певного ото-

тожнення цих двох явищ.  Такої думки дотримується,  зокрема,  ро-

сійський учений І.Лісаковський, який вбачає в американізації основ-

ну умову розгортання сучасного процесу глобалізації і на підставі

цього доводить, що вона є великим злом, оскільки нічого доброго від

неї не слід очікувати, адже вона приводить до впровадження загаль-

ного знаменника ряду норм та стандартів і в широких масштабах

нікому, крім США, вона не потрібна, адже вона є чи не єдиною над-

державою, яка використовує таку кон’юнктуру для нав’язування всім

своїх принципів. Відповідно до цього глобалізація розглядається ним

як  “результат процесу становлення та розповсюдження в світовому

масштабі ряду (переважно американських) науково-виробничих, еко-

номічних, інформаційних, правових, ціннісних підходів та технологій,

що в кінцевому рахунку дають можливість досягнути відносно єди-

них  (чи подібних) умов існування та функціонування співтовариств,

які розвиваються в різних історичних умовах і живуть у відповідності

зі своїми специфічними традиціями” [188, c. 57-58].

Слід відзначити, що переважна більшість учених сьогодні роз-

глядають глобалізацію у контексті її ототожнення із американізацією,

доводячи тим самим, що сучасний світ не глобалізується, а америка-

нізується. Фактично це є наслідком того, що сьогодні США володі-

ють майже 50%  світового ринку в багатьох сферах промисловості.

Більше половини всієї ділової активності у світі контролюється Аме-

рикою або, принаймні, здійснюється під її безпосереднім впливом,

що особливо стосується реклами та маркетингу. Вважається, що дві

третини цього світового бізнесу зосереджено в США. В інвестиційній

банківській індустрії сьогодні домінують саме американські банки,

такі як Merril Linch, Morgan Stenley Group, J.P.Morgan та ін. Америка

значною мірою випереджає всі інші країни за розмірами та могутні-

стю економіки, ефективністю ринків та капіталів, виходить вперед з

величезним розривом в торгівлі через Інтернет. В умовах зростаючої

конкуренції в світі це дає США значні переваги [452, c. 20]. Це,  у

свою чергу, вказує на те, що глобалізація зароджується в США, які й

закладають усі необхідні передумови та фактори для її утвердження

у розвитку сучасного світу.

Дещо іншої точки зору дотримується російський учений Ф.Юр-

лов, який відзначає, що глобалізація ще не стала справді глобальним

явищем, адже існують великі групи та сили в різних країнах, які не

приймають цю ідею саме в тій формі, в якій вона нині реалізується

[419]. На сьогодні повною мірою можна свідчити, що глобалізація не

зворотна, вона може стати зовсім несправедливою та негуманною по

відношенню до значної кількості людей. Нинішня глобалізація ство-

рює нерівні умови для її учасників, адже сучасний світ не інтегрується

з урахуванням інтересів усіх держав,  а,  по суті,  американізується.

Ми ж у межах даного дослідження розмежовуємо категорії глобалі-

зації та американізації, вбачаючи в останній альтернативну форму

глобалізації. Більш детально такий аспект проблеми нами буде роз-

глянуто в третьому розділі даного монографічного дослідження.

Якщо ж розглядати окреслену проблему в історико-методоло-

гічному ракурсі, то слід вказати, що тема глобалізації  (глобальності

якщо точніше) вперше була озвучена на початку 70-х рр. ХХ ст. саме

в економічних науках. Приблизно в той же самий час почалось ак-

тивне обговорення екологічної тематики, зокрема й глобальних про-

блем людства.  В економічній теорії було здійснене чітке розмежу вання поняття транснаціональних, міжнародних та глобальних кор-

порацій, діяльність яких і спричинила виникнення процесів глобалі-

зації. Це певною мірою стало умовою для створення та утвердження

цілої субкультури -  фінансової цивілізації,  “яка супроводжується

віртуалізацією грошей, і яка є демонстрацією й водночас доведен-

ням до максимуму символічної природи людської культури загалом.

“В якій ще сфері, крім фінансової, голий символ, уже не підкріпле-

ний не лише товарною масою, а навіть і золотим стандартом - може

володіти такою абсолютною владою над людьми” [236, c. 14]. Ця суб-

культура виступає водночас як “життєва субстанція і як інтегральний

символ глобалізації ХХ ст., який спеціально створений певним інфор-

маційним середовищем, і покликаний здійснювати ефективну коор-

динацію дій у масштабах планети, де фактично сходяться воєдино

економічна інтеграція, повсюдна інформатизація та транснаціональ-

на комунікація” [236, c. 9].

Саме цю проблему вперше зафіксував В.В’юницкий ще в чет-

вертій доповіді “Римського клубу” у 1973 р., стверджуючи, що “гло-

балізм, який заявив про себе як економічний та соціокультурний фе-

номен з 70-х рр. ХХ ст., кидає виклик національній та державній са-

мобутності. Цей виклик, відмічений серйозним занепокоєнням в ціло-

му ряді західноєвропейських держав, пояснюється тим, що суть гло-

балізації - не тільки у виникненні системи глобальних взаємозв’язків

людства та комплексу глобальних проблем, які не можуть бути вирі-

шені силами окремих держав, але й у відомій універсалізації життя

різних груп, які в сукупності утворюють рід людський. Більше того,

саме ця тенденція складає серйозну глобальну проблему, породжую-

чи у людей кризу ідентичності - їх здібності до самоідентифікації в

ролі представників національних груп та державних утворень” [136].

Більшість дослідників також намагається ідентифікувати процеси

виникнення глобалізації через відповідні соціокультурні фактори,

залежно від того, якою мірою вони впливають на організацію єдиних

стандартів ведення господарського життя. Важливу роль тут відігра-

ють праці таких дослідників, як М.Грановетер, М.Кастельс, Р.Свед-

берг, А.Сен, А.Турен, Р.Холлінгсворт, Ф.Шміттер, В.Штрек, А.Ет-

ционі, у межах яких розглядається мотиваційний аспект виникнення

глобалізації як засіб розвитку сучасної людини та реалізації її еконо-

мічних інтересів. У межах даного дослідницького підходу щодо з’ясу-

вання факторів виникнення глобалізації доведено роль відповідних

правових норм, адміністративних рішень, які панують у суспільстві,

створюючи тим самим необхідні умови для нової системи глобаль-

ного господарювання з її цінностями, пріоритетами, традиціями.

Таким чином, утвердження нової системи глобального госпо-

дарювання, яка приводить до формування нової системи взаємовід-

носин між суб’єктами господарювання, є важливим фактором виник-

нення процесів глобалізації. Проте, на думку Ф.Фукуями, “глобаль-

ний ринок, який формується в результаті утвердження нової системи

господарювання і як важливий фактор виникнення процесів глобалі-

зації не здатен сьогодні вирішити всі ті проблеми, які здатні у корені

змінити суспільство..., оскільки переважною мірою він залежить від

соціально-політичної сфери, історичної та культурної спадщини”.

Таким чином,  це вказує на те, що факторами виникнення глобалі-

зації є власні ментальні, культурно-історичні традиції, в межах кож-

ної національної держави саме вони є визначальним імперативом

включення їх у систему глобального господарювання [370, c. 214].

Необхідну передумову виникнення сучасних процесів глобалі-

зації слід також вбачати в індустріалізації, яка значною мірою про-

тягом певного історичного часу забезпечувала постійне прискорення

політичного, економічного та культурного зростання. Це пояснює й

те, що головна причина різкого відставання на Півдні в 60-80 рр. по-

лягає саме в тому, що ці десятиріччя є найневдалішим історичним

періодом для розвитку країн,  оскільки саме в ці роки їх еволюція

підпадає під вплив тимчасових, але досить могутніх негативних фак-

торів, які суттєво відхиляли траєкторію їх економічного, політичного

та культурного розвитку в гіршу сторону. Причина цього полягала,

зокрема, в тому, що в цей період у більшості розвинених країн відбувся

так званий демографічний вибух, який суттєво знизив темпи приро-

сту в більшості регіонів Півдня [408, c. 3]. У результаті цього більшість

учених вбачають у глобалізації не лише “об’єктивні наслідки техно-

економічного розвитку, але і відповідну політику” [48, с. 50], як інстру-

мент, до якого вдаються уряди, аби забезпечити реалізацію відповід-

них інтересів. Більше того, з точки зору М.Кастельса основною пе-

редумовою виникнення процесів глобалізації є поява так званих “гло-

бальних агентів” - урядів країн  “великої сімки” та контрольованих

ними міжнародних інститутів  (МВФ, СОТ). Учений вважає, що ос-

новним механізмом, за допомогою якого “вводиться” процес глобалі-

зації, є “політичний тиск за допомогою прямих дій урядів або через

їх діяльність МВФ, Світового банку та СОТ” [146, с. 75].

Наприкінці ХХ - початку ХХІ ст. головною передумовою ви-

никнення глобалізації стає інформаційна революція, яка породила

нову форму соціальної організації - інформаційне суспільство, що і

стало її головним ідейним попередником.  Інформаційні технології

як результат інформаційної революції значно спростили глобальність

сучасного світу. Так, на думку Е.Гідденса,  “глобальність як фактор являє собою єдність світу, в якому окремі регіони стають взаємопов’я-

заними і взаємозалежними і в якому сама регіональність уже більше

не визначається за класичними геополітичними принципами. Така

взаємозалежність може бути визначена як  “інтенсифікація світових

соціальних відносин, які пов’язують віддалені райони таким чином,

що місцеві події формуються під впливом подій, які відбуваються за

багато миль і навпаки” [61, c. 64]. Таким чином, це підтверджує те,

що саме інформаційне суспільство створило найбільш адекватні пе-

редумови виникнення т а динамізації глобалізації,  забезпечивши

“швидкість в торгівлі, пересуванні, в комунікаціях, інноваціях та про-

суванні їх на ринок... здебільшого рушійною силою глобалізації ста-

ли такі технології, як комп’ютеризація, мінітюаризація, супутникові

комунікації, волокнова оптика та Інтернет” [419, c. 13].

Із позицій російського вченого І.Подберьозського, основними

передумовами процесу глобалізації є “процес стрімкого формування

єдиного загальносвітового фінансово-інформаційного простору на

основі нових, переважно комп’ютерних технологій. У цьому основ-

на її відмінність від інтеграції, вищою стадією якої вона є: адже інтег-

рація була і в лідниковий період, справжня ж глобалізація розпочи-

нається лише в 90-ті рр. ХХ ст.” [270, с. 100]. Тому І.Подберьозський

вважає методологічно неправильним наполягати на тому, що глобалі-

зація була ще в епоху Великих географічних відкриттів, оскільки це

була інтеграція. Більше того, вчений попереджає, що сьогодні зарано

ще говорити про наслідки глобалізації в повному її обсязі, оскільки

вона ще тільки розгортається і, так би мовити, перебуває в зародко-

вому стані. Тому доцільно говорити про глобалізацію не як домінан-

ту, а лише як про тенденцію [280, с. 101].

Важливим фактором виникнення сучасних глобалізаційних

процесів доцільно вважати розвиток інтеграційних тенденцій на

регіональному,  субрегіональному та міжрегіональному рівнях. У

другій половині минулого століття перед людством повстало завдання

віднайти нові механізми суспільного регулювання. Розпочався боліс-

ний процес трансформації існуючої тисячоліттями національно-дер-

жавної форми організації життя людства у нову її форму.  Пошуки

нових механізмів регулювання відбуваються в межах ООН, МВФ та

Світового банку. Висуваються різні проекти більш могутніх глобаль-

них регулюючих структур, аж до створення Всесвітнього уряду. Зде-

більшого регіональну інтеграцію називають однією із головних рушій-

них сил і каталізаторів виникнення глобалізації. Сьогодні зрозуміло,

що найбільшого ступеня інтегрованості досягнуто в Західній Європі,

де створено Європейський Союз - торговельно-економічний валют-

ний союз країн-учасниць. Загальною тенденцією нового етапу стало

посилення координації та гармонізації регулюючої діяльності націо-

нальних урядів у всіх сферах соціального життя.

Навряд чи знайдеться сьогодні багато політиків та вчених, у

тому числі і в розвинених державах, які будуть виступати проти інтег-

рації всіх держав у торгівлі, фінансах, технології та навіть і політиці.

Скоріше за все питання полягає в тому, що так званий  “ринковий

фундаменталізм”  не може вирішити всіх проблем,  тим більше со-

ціальних, етичних, моральних, які ґрунтуються на ідеї про те, що всі

люди народжуються рівними у своїх правах та можливостях. Проте

не завжди включення в глобалізаційні процеси є благом для всіх дер-

жав водночас, адже що є благом для однієї може бути злом для іншої.

Більшість країн у процесі глобалізації стикнулися з такими пробле-

мами, як: швидке виснаження своїх природних багатств і виникнен-

ня спаду в економіці, нерівномірний розподіл ресурсоекспорту. Най-

тривожнішим симптомом глобалізаційного процесу є наявність ко-

лосально неув’язаної грошової маси, що вільно обертається,  тобто

фіктивного капіталу. При цьому слід також вказати на розбіжність,

яка з’являється через з’ясування того,  що саме слід розуміти під

єдністю та взаємозалежністю, або що саме є простором розгортання

глобалізації: чи світ у цілому, чи окремі його регіони.

Сьогодні вчені вважають,  що ейфорія на Заході,  викликана

процесами глобалізації, помалу почала вгасати. А реальні проблеми,

які раніше поставали перед людством, не лише відійшли в сторону,

але в ряді випадків лише поглибились. З’явились і нові проблеми,

пов’язані, наприклад, із поширенням СНІДу, зростанням міжнарод-

ного тероризму,  наркомафії,  кількості локальних конфліктів і т.ін.

Важливі наслідки розвитку нинішнього людства пов’язані з соціаль-

ною нерівністю,  загрозою безробіття,  вражаючою нерівністю між

країнами та всередині країн.  Це все співіснує з безпрецедентним

рівнем процвітання в окремих регіонах [438, c. 41].

Слід відзначити, що сьогодні не існує однозначного ставлення

до глобалізації і на Заході, і в США. Так, М.Ізвєков з цього приводу

відзначає, що в “даний час в досить серйозних виданнях США в тій

чи іншій формі ведеться дискусія на досить актуальну тему про по-

силення процесу глобалізації та корпоративізації світової економіки.

При цьому розглядається два основних підходи до цієї об’єктивної

тенденції, обумовленої в першу чергу активним процесом науково-

технічного прогресу за останні десятиліття і які здобувають назву

“технологічної революції” [173, с. 58].

Слід вказати на таку характерну ознаку сучасного процесу гло-

балізації,  яка характеризується появою нових суб’єктів світового

простору, а саме “глобальних фірм” та відповідних транснаціональ них управлінських структур. Слід відзначити, що такі багатонаціо-

нальні (БНК) або транснаціональні (ТНК) компанії з’явились значно

раніше 80-х років. Їх поява переважною мірою пов’язується з почат-

ком інформаційної революції, яка дозволила їм перетворитись в особ-

ливу світогосподарську силу, з якої фактично і розпочинається нині-

шня форма глобалізації.

Водночас російський учений Р.Рафкін значну увагу приділяє

з’ясуванню того,  чому останнім часом особливо вище керівництво

ТНК втрачає відчуття громадянської відповідальності у ставленні до

певної конкретної держави,  набуваючи рис  “нових космополітів”.

Дослідник також відзначає, що нинішня глобальна за своїми масшта-

бами діяльність ТНК створює суттєву загрозу існуванню більшості

національних держав, оскільки вони позбавляються головного - еко-

номічного суверенітету.” З цього приводу Р.Рафкін висловлюється

майже апокаліптично “Ми вступаємо в нову епоху глобальних ринків

та автоматизованого виробництва. Шлях до економіки майже без ро-

бочих місць чітко бачиться. Чи приведе цей шлях до надійної гавані,

чи до жахливої бездни, буде залежати від того, наскільки ефективно

цивілізація зможе підготуватись до післяринкової ери, яка буде відразу

по третій промисловій революції. Кінець роботі може означати смер-

тельний вирок цивілізації в тій формі,  в якій ми її знаємо. Кінець

роботи може також сигналізувати про початок нової соціальної транс-

формації, відродження людського духу” [356].

Отже, небезпека такої моделі глобалізації полягає не тільки в

тому, що вона порушує права народів на самостійний розвиток, а тим,

що обмежуються ресурси поліваріантного розвитку людства,  не-

обхідні як гарантія коректності ходу та перспектив його розвитку в

певних кризових ситуаціях. Тобто це неминуче приведе до головного

конфлікту глобальних процесів, де, з одного боку, основним предме-

том впливу та засобом виробництва стає інтелект людини, а відповід-

но, і її особистість, самобутність, творчий потенціал, які мають праг-

нути до розвитку та найповнішої реалізації,  а з другого,  всесвітня

уніфікація прагне усереднити все і вся.

Суть сучасної форми глобалізації полягає саме в тому, що сьо-

годні більш ніж раніше окремі групи, організації, фірми та компанії

в різних країнах світу напряму зв’язуються між собою  (інтегрують-

ся), не обов’язково залучаючи в цей процес безпосередньо і держа-

ви. Слід відзначити, що теоретично глобалізація має сприяти більш

швидкому зростанню, високому рівню життя, створенню нових мож-

ливостей для всіх людей у світі. Однак за всіх умов цього не відбу-

вається. До цього часу від глобалізації більше всього виграють тільки

приватні компанії та багаті (промислово розвинені) країни.

На думку Генерального секретаря ООН Кофі Аннана, зараз

спостерігається  “відкат” у процесі нового світоустрою, його причи-

на полягає в тому, що чесноти глобалізації розподіляються нерівно-

мірно, світовий ринок діє не за правилами, які є обов’язковими для

розв’язання соціальних завдань. Більшість добре розуміє, що ресур-

си землі будуть скоро вичерпані, якщо бідні країни підуть по тому ж

шляху, по якому йшли багаті. Тому головний виклик нинішнього часу,

вважає К.Аннан, полягає в тому, щоб здійснювати глобалізацію в інте-

ресах усього людства, а не для того, щоб мільярди людей лишились в

злиденності [464].

У ХХ ст. людство входить з тягарем старих та нових проблем.

В їх основі лежить нерівномірний та нерівноправний розвиток окре-

мих регіонів та країн планети, окремих соціальних груп як бідних,

так і багатих країн. У доповіді “Глобальні тенденції в 2015”, підго-

товленій Національною Радою США по розвідці (вищі офіцери роз-

відки, які співробітничали з ЦРУ, вчені, експерти із дипломатичних

та корпоративних кіл) говориться, що “процес розвитку глобалізації

буде нерівним, з хронічною фінансовою нестабільністю та економіч-

ною нестабільністю, яка все більше поглиблюється. Відсталі регіо-

ни, країни та групи будуть переживати економічну стагнацію, полі-

тичну нестабільність та культурне відчуження [452, c. 52].

У Декларації, прийнятій ООН на Саміті тисячоліття у вересні

2000  р. відзначалось,  що головний виклик,  з яким стикається сьо-

годні людство, - забезпечення того, щоб глобалізація стала позитив-

ною силою для всіх людей планети. Водночас, коли вона може нада-

ти великі можливості, сьогодні її блага розподіляються вкрай нерівно-

мірно. Також нерівномірно розподіляється ціна,  за допомогою якої

реалізується глобалізація. Країни, які перебувають на етапі свого роз-

витку та у стані перехідного періоду, братимуть активну участь у фор-

муванні та проведенні глобальної політики.

У щомісячному виданні “Монд діпломатік

*

” відзначається, що

“…сьогодні ми стикаємося з політикою глобалізації, при цьому на-

полягається на принциповому використанні саме терміна  “політика

глобалізації”, а не просто  “глобалізації”. Це,  зокрема, пояснюється

тим, що  “політика переважною мірою тримається в таємниці при її

розробці та розповсюдженні… Більшість людей не бачать,  до чого

вона може привести в найближчий час. Така політика частково роз-

робляється самими науковими співробітниками. Вся проблема поля-

* Щомісячне аналітичне видання  “Монд діпломатік”  детально слідкує останні 20 років

за процесом  “глобалізації” у світі. Авторами цього видання є найвидатніші вчені світових до-

слідницьких центрів, експерти міжнародних організацій, працівники спецслужб та журналісти

зі всього світу, які спеціалізуються на даній проблематиці.24 25

гає в тому, чи можуть і чи повинні мовчати ті люди, які відштовху-

ються від своїх наукових знань, здатні передбачити негативні наслідки

такої політики” [356].

На думку грузинського дослідника В.А.Кварацхелія, “процес

глобалізації обумовлений об’єктивними факторами світового розвит-

ку, поглибленням розподілу суспільної праці, високими темпами на-

уково-технічного прогресу, розвитком міжнародних комунікативних

систем, і в результаті цього зближенням політичних взаємовідносин

між країнами. Разом з тим на сучасному етапі розвитку людства ство-

рюються сприятливі умови для активізації процесу глобалізації” [393].

Більшість дослідників сьогодні переконані в тому, що основ-

ними визначальними факторами виникнення процесів глобалізації є

розвиток економіки,  науки т а техніки,  які і визначать відповідний

рівень історичної динаміки. Проте, на думку А.С.Колєснікова, деякі

країни, потрапляючи у залежність до інших країн світу, через слабку

економіку всеодно лишаються самобутніми цивілізаціями. Тому для

високорозвинених країн світу, які мають потужну економіку,  науку

та технології глобалізаційні процеси працюють на користь їх націо-

нального розвитку. Прикладом збереження такої цивілізаційної са-

мобутності в умовах глобалізації є Індія та Китай, які свого часу по-

трапили у залежність від західної цивілізації [162, с. 202-203].

На сьогодні переважна більшість пострадянських дослідників

вважає, що об’єктивною та необхідною передумовою розгортання су-

часних процесів глобалізації є комунізм як попередня форма сус-

пільного розвитку. На їх думку, “комунізм не помер з розпадом колиш-

нього СРСР, так як його там ніколи не було. Він там був не справжнім-

…Тоталітарні режими - це країни з однопартійним устроєм, які не до-

пускають ніякої організованої опозиції та підпорядковують права осо-

бистості інтересам держави. За цими режимами слідує в кінці минулого

століття інша форма тоталітаризму - тоталітарний “режим глобалізації”,

який базується на догмах глобалізації та “єдинодумства” [356].

На крахові комунізму як важливому факторі виникнення су-

часних процесів глобалізації сьогодні наполягає більшість постра-

дянських дослідників. З їх точки зору, саме крах комунізму привів до

модернізації та мобілізації цивілізаційного розвитку, результатом чого

стало розмивання національних кордонів. Очевидність цього стала

яскраво помітною саме після падіння Берлінської стіни та відповід-

ного краху світової системи комунізму, тоді коли належність капіта-

лу до конкретної національної території втратила своє первинне зна-

чення. Результатом цього стало виникнення так званих транснаціо-

нальних структур, які мали на меті реалізацію своїх економічних інте-

ресів, незважаючи на умовності кордонів національних держав. На

думку О.Тоффлера, такі структури почали розміщувати свій капі-

тал саме там, де їм вигідно, де для них найбільш сприятливі умови

для отримання прибутку без додаткових затрат, де дешевша робоча

сила і де, безумовно, менше стягнення податків. У результаті цього

сформувались регіональні системи розвитку, які здобули відповідну

інституціоналізацію і виступають важливим фактором розгортання

сучасних процесів глобалізації.  Здебільшого О.Тоффлер абсолют-

но переконаний у тому, що глобалізація виникає в кінці 70-х рр.,

означуючи собою процес поширення в загальнопланетарному масш-

табі постіндустріальної цивілізації, яку він називає  “третьою хви-

лею”. Саме тому “третя хвиля”, яка символізує прихід глобалізації,

буде визначати рівень економічного розвитку, в результаті чого ймо-

вірно “світ може опинитись у руках транснаціональних корпорацій

та технореволюціонерів, а держава - нація втратить свій суверені-

тет” [348, с. 39].

Близькою до наведеної точки зору є позиція американського

дослідника І.Валлернстайна, на думку якого важливим фактором

виникнення глобалізації є капіталізм. Дослідник переконаний, що

“весь світ... підпорядковується правилам обов’язкового всезагально-

го розподілу праці, який має назву капіталістична економіка, працює

в інтересах максимального збільшення прибутків та спрямований на

те,  аби охопити весь світовий простір. Проте з позицій І.Валлерн-

стайна, формуванню єдиного всесвітнього капіталістичного ринку

реально перешкоджає наявність державних кордонів,  а це,  у свою

чергу, свідчить про те, що капіталізм будь-що намагатиметься суттєво

обмежити державний суверенітет. При цьому цікавим є той факт, що

таку точку зору І.Валлернстайн висловив у 1980  р.,  а в дев’яності

роки цей процес вже став очевидним у більшості країн світу, вклю-

чених до глобальної системи господарювання [45].

Майже тотожне розуміння глобалізації лише з однією від-

мінністю є актуальним для більшості італійських дослідників,  які

вбачають у ній найвищу стадію розвитку капіталізму, який із часом

приводить до функціональної стратифікації держави залежно від того,

яку роль вона займає у процесах капіталізації. Це,  у свою чергу,

свідчить про те, що капіталізм став завершальним етапом формуван-

ня цілісної, світової системи господарювання, включивши у неї весь

світ. У результаті цього небувалих масштабів досягла концентрація

капіталу, яка і привела до виникнення складних організаційних струк-

тур, які породили систему глобальних відносин.

З’ясовуючи різноманітні передумови виникнення сучасних

процесів та розуміння їх в певних дослідницьких підходах, доцільно

вказати,  що такі передумови відіграють не однакову роль. Деякі з них мають більш суттєве значення, деякі менше, в деяких державах

такі процеси відбуваються більш інтенсивніше, в деяких вони є інерт-

ними.  Здебільшого основним фактором є так званий “ментальний

рівень національного розвитку сприйняття або несприйняття гло-

балізації”, який визначає, які умови глибинно впливають на розгор-

тання сучасних глобалізаційних процесів.  “Як відомо, найдавніши-

ми і водночас єдиними міжнародними  (точніше міжплемінними)

відносинами була торгівля та воєнні зіткнення. Обидві обставини обу-

мовлювались політичними та економічними мотивами, щоб отрима-

ти в обмін або захопити силоміць матеріальні цінності, якими розпоря-

джається іноземний партнер чи супротивник, тобто при цьому міжна-

родна торгівля та захоплення чужих територій здавна виконували роль

локомотивів, які тягнуть за собою інтернаціоналізацію різних куль-

тур, релігій, правових систем і т.п.” [409, c. 57].

У контексті даного дослідження особливо цінним є підхід аме-

риканського вченого П.Ратленда, який ставить питання про зв’язок

процесів глобалізації та краху Радянського Союзу. Майже дилемою є

для нього питання, що є первинним глобалізація по відношенню до

краху Радянського Союзу, чи ж він наблизив прихід глобалізації. Відпо-

відно до цього автором дискутується питання, чи наблизила глобаліза-

ція крах Радянського Союзу, або ж його крах став могутнім поштов-

хом до виникнення сучасних глобалізаційних процесів. У цьому плані

для П.Ратленда важливим є з’ясувати, наскільки соціалістичні країни

світу виявились підготовленими до умов глобалізації [290].

Іншою несприятливою обставиною, яка збільшила у другій

половині ХХ ст. політичний стан розвитку країн, як не парадоксаль-

но, полягає в тому, що багато країн здобули свою політичну та еконо-

мічну незалежність після тривалого перебування в складі тих чи інших

колоніальних імперій. Будучи колоніальними або залежними країна-

ми, вони перебувають під своєрідною опікою своїх метрополій, які

забезпечували їм стійке становище в системі міжнародних зв’язків,

захисту їх внутрішніх ринків від чужинців  (які не входять у певну

імперію) конкурентів, валютну стабільність та інші відносно сприят-

ливі економічні та політичні умови. Коли ж новонароджені або відро-

джені держави здобули свій суверенітет, прогнали ненависних, але

досвідчених колоніальних адміністраторів, вони лишились один на

один зі своїми економічними та соціально-політичними проблема-

ми.  Більшості із них довелось майже з нуля створювати свої дер-

жавні структури, формувати національну систему підготовки управ-

лінців, виробляти власну економічну та соціальну політику. І все це в

умовах загальної техніко-економічної та культурної відсталості, не-

стримного приросту населення, неприлаштованості до жорсткої кон-

куренції на світовому ринку та глобальному поширенні корупції се-

ред чиновників.  В таких умовах в більшості держав був відсутнім

будь-який розвиток політичної культури,  демократичні традиції та

інститути. Нові національні керівники, за невеликим винятком, прий-

шли до влади, необачно обіцяли населенню швидке поліпшення життя

або лідери тих чи інших етнічних кланів, або як представники воєн-

ної верхівки.

Наступний фактор, який негативно впливає на економічний,

політичний та культурний розвиток країн Третього світу і, безумов-

но,  пов’язується з процесом глобалізації, -  це нескінченні воєнні

конфлікти. Спочатку повстання та війни за звільнення від колоніза-

торів, потім територіальні суперечки та міжетнічні зіткнення. До цього

досить часто долучають безчинства тих, хто прийшов до влади, дик-

таторів, дворові перевороти, замежову корупцію чиновників та інші

моменти, які засвідчують відсутність зрілої демократії. Отже, в цей

період деякі країни,  які перебувають у стані розвитку,  перетворю-

ються на авансцену розгортання воєнних дій, які завдають колосаль-

ної шкоди економіці,  соціальному та політико-правовому розвитку

країн. Так, саме ці об’єктивні обставини 60-90 рр. ХХ ст. були вик-

лючно несприятливими для розвитку більшості країн у контексті ско-

рочення економічної, соціальної та культурної дистанції між ними та

авангардом світового співтовариства. Вони саме і є головними при-

чинами, які заважали сучасним процесам глобалізації розпочатись

значно раніше, при цьому тримаючи таку дистанцію протягом кількох

десятиліть.

Особливо цінною у контексті даного дослідження є концепція

російського дослідника Н.Косолапова,  в межах якої йому вдалося

систематизувати основні передумови виникнення сучасних процесів

глобалізації, охарактеризовані у вітчизняній та зарубіжній літературі.

До таких передумов учений відносить:

n стабільні, довготривалі та негативні екологічні наслідки па-

нування людини на планеті (геостратегічний дисбаланс у роз-

витку сучасного світу, що приводить до непрогнозованості еко-

логічних ситуацій);

n розвиток комунікацій, інфраструктур та відносин, що тим

самим приводить до такого ступеня взаємозв’язку та взаємо-

залежності світу, коли проблеми однієї людини стають пробле-

мами розвитку людства;

n поява перших суб’єктів світової економіки та політики (транс-

національні корпорації держав, міжурядових організацій) [169,

c. 73].28 29

Отже, на підставі наведеного вище можна виділити три основ-

них етапи глобалізації (які передували теперішньому варіанту гло-

балізації):

Перший етап - друга половина ХХ ст. 1945-1975 рр.

Друга світова війна фактично є першою глобальною війною, в

яку були втягнені всі континенти. Після її закінчення була створена

глобальна міжнародна організація - ООН, відбулась трансформація

колоніальної системи, в результаті цього виник комплекс соціально-

економічних проблем розвитку незалежних держав,  розгорнулись

процеси науково-технічної революції, окреслився вплив політичних

та економічних факторів. Приблизно це ж саме висловив на початку

40-х років В.Вернадський,  спрогнозувавши таким чином появу но-

осфери як сфери розуму,  появу принципово нового фактора,  який

впливає на розвиток людської цивілізації. Відповідно до цього мож-

на стверджувати, що перший період формування глобальних процесів

припадає на третю чверть ХХ ст.

Другий етап - 1970-90-ті роки

Відбувається перехід процесів глобалізації у формально виз-

начений світовим співтовариством етап, коли  “зненацька” людство

стикнулося з комплексом глобальних проблем, спроби їх вирішення,

зокрема у сфері міжнародної безпеки, допомоги країнам, економіч-

ного та гуманітарного співробітництва.

Третій етап - кінець 90-х років ХХ ст. - початок ХХІ ст.

Тут закономірно виділяють ряд тенденцій, а саме:

а) досягнення НТР у сфері інформатики та зв’язку, бурхливий

розвиток міжнародних контактів  (Інтернет) привело до виникнення

глобального світового співтовариства, що створило умовності націо-

нальних кордонів,  збереження закритих,  авторитарних суспільств,

обмеження передачі знань, інформації, вільне пересування людей  -

стає практично неможливим, що спричиняє загрозу національній іден-

тичності, а відповідно й національній безпеці;

б) зростання впливу США (політичного, економічного, фінан-

сового, інформаційного, технологічного), який використовується вик-

лючно в інтересах США. Позиція США у вирішенні глобальних про-

блем сучасності стала вирішальною. Проте слід відзначити, що аме-

риканські цінності та інтереси не завжди збігаються з цінностями та

інтересами інших держав;

в) поширення загроз розвитку та існуванню націй та держав,

обумовлених процесами глобалізації. У цілому в ряді країн світу з’я-

вилась стурбованість правлячих еліт щодо процесів глобалізації,  в

результаті чого виокремились певні соціальні групи,  науково-по-

літичні та соціально-економічні течії антиглобалістів, які мали на меті

протистояти таким процесам. Фактично відбулась суттєва переоцін-

ка цінностей, закладених процесами глобалізації, що фактично спри-

чинило її негативне сприйняття;

г) фінансова криза 1997-1999 рр., що тим самим підтвердила

негативні наслідки впливу процесів глобалізації шляхом безпосеред-

нього перенесення негативних явищ з однієї країни світу в іншу, а

подекуди із одного регіону світу в другий. Це поставило під сумнів

можливість глобалізації справляти позитивний вплив на розвиток

сучасного світу.

На нашу думку, доцільно було б виділити четвертий етап гло-

балізації, який можна віднести в часовому інтервалі після 11 вересня

2001 р. - дня, відколи кардинально помінялась стратегія геополітич-

ного розвитку світу, внаслідок чого з’явились нові глобальні викли-

ки - глобальний тероризм, глобальна міграція, глобальна політична

реструктуризація світу.

Слід відзначити, що в межах даного дослідження особливий

науковий інтерес становить вивчення сучасної форми глобалізації,

кінця 90-х років ХХ ст. - початку ХХІ ст. та відповідні передумови,

які спричинили її виникнення.  На цей період припадає фінансова

криза,  яка стала результатом впровадження відповідних форм гло-

бального господарювання, а також власне початок нового історичного

періоду розвитку людства. Саме в цей історичний період глобаліза-

ція набула могутніх наукових позицій та неабиякої практичної зна-

чущості,  оскільки охарактеризувала собою так званий,  по-перше,

дисбаланс між розвиненими та нерозвиненими регіонами і, по-дру-

ге, проблеми розвитку навздогін, вестернізацію та навіть націоналі-

зацію. Виникнення їх спричинене закінченням холодної війни, коли

колишній світоустрій поступово змінився новою міжнародною сис-

темою -  глобалізацією,  яка прямо або опосередковано впливає на

внутрішню політику, економіку всіх країн, а також на їх зовнішньо-

політичний курс. Тому можна відзначити, що глобалізація перетво-

рюється на форму суспільної свідомості і таким чином оформлюється

в єдину домінуючу культуру, яка веде до гомогенізації людства. Завдя-

ки цьому люди починають відчувати себе частиною дійсно глобаль-

ного цілого і відповідно до цього приймати  “універсальність нових

культурних смислів”. Це, безумовно, приводить до певних змін у пси-

хології і відповідно в моделях самої поведінки людей, “адже, як пра-

вило, люди тяжіють до ідентифікації себе з якоюсь певною, визначе-

ною локальністю (етнічно-культурною або, принаймні, географічно-30 31

територіальною) і механізми ідентифікації базуються на розрізненні

“свої-чужі”, що в послідовному космополітизмі цілком виключено. І

чи не є тоді криза ідентичності і пошук нової ідентичності (що вияв-

ляється перш за все в піднесенні релігійних і націоналістичних рухів)

реакцією, викликаною такою культурною глобалізацією?” [4, c. 97].

Здебільшого така форма сучасної культури спричиняє крах етнічних

устроїв,  стереотипів та традицій,  а в кінцевому підсумку може

привести і до кризи життєвих горизонтів сучасної особистості. З

цього приводу Г.Ділігенський, виступаючи на круглому столі з проб-

лем глобалізації, пов’язує це із виникненням нових  “моделей мате-

ріального споживання культури, способу життя, що відрізняється від

прийнятих у кожному певному соціумі, вони стають дедалі конкрет-

нішими, образнішими, відбувається  “розмикання” групових і куль-

турних меж, що не може не впливати на сприйняття умов власного

життя, на формування потреб, мотивів, ціннісних орієнтирів людей”

[173, c. 53]. Це ще раз підтверджує те, що певною мірою етико-куль-

турна криза сучасності спричинена саме таким ознайомленням зі

світом, домінантою якого стає  “глобалізація культури”. Цей процес,

на думку Ю.Шинкаренко, достатньо чітко простежується в сучасно-

му суспільстві, зрештою він приводить до “становлення культурного

універсалізму, який впливає не лише на інертність ментальних уста-

новок стосовно культурно-символічної сфери (певні традиції в куль-

турах), а є істотним чинником здатності людини бути відкритою для

культури світу  (активно сприймати світовість культури), є певністю

її соціально-економічних позицій” [407, c. 28].

Таким чином, розглянувши історичні та соціально-економічні

передумови та фактори  (соціально-економічні форми взаємозв’язку

між народами,  загострення глобальних проблем розвитку людства,

які і обумовлюють відповідне посилення взаємозалежності світу з

метою протистояння їм) розгортання сучасних процесів глобалізації

ми з’ясували основні закономірності їх розгортання, характерні оз-

наки таких процесів у ХХ ст., на відміну від попередніх століть, ок-

реслили основні етапи розвитку процесів глобалізації. Проте в ме-

жах даного параграфа ми свідомо лишили поза увагою розгляд інфор-

маційної революції, яка приводить до виникнення новітніх інформа-

ційно-комунікативних технологій як важливого фактора виникнення

глобалізації, що і виступатиме предметом детального аналізу в ме-

жах наступного параграфа.