5.3.2. Глобальна контракція як засіб здійснення глобальної інтеграції

Одним із засобів здійснення глобальної інтеграції в сучасних

умовах розвитку світу є глобальна експансія - просторове розширен-

ня у взаємодії між державами. Протилежною формою глобальної екс-

пансії є  “глобальна контракція”, тобто втрата простору, просторове

зжаття  (стискання) держави в результаті розширення впливу на неї

іншої держави.

Під глобальною контракцією ми розуміємо концентрацію на-

ціональних ресурсів (інтересів) з метою вироблення ефективної стра-

тегії розвитку держави на умовах її включення у світові геополітичні412 413

процеси,  а точніше вміння та здатність протистояти  (глобальному

розширенню)  глобальній експансії,  яка перешкоджає збереженню

власних національних стратегій державного управління.

Важливим питанням, яке постає в контексті даного досліджен-

ня, є вироблення шляхів реалізації глобальної контракції як альтер-

нативи в протистоянні глобальній експансії у функціонуванні систе-

ми державного управління. При цьому слід виходити з того, що для

ефективності внутрішньої політики глобальна експансія є необхід-

ною умовою, якщо вона застосовується зовнішніми суб’єктами гло-

бального простору по відношенню до окремої національної держави,

то це, безумовно,  (для неї виклик) небезпека. Глобальна контракція

як засіб протистояння стратегії глобальної експансії для національ-

ної держави становить також свої ризики, оскільки вона позбавляється

можливості справляння зовнішнього впливу на функціонування відпо-

відного геополітичного простору, оскільки сама перебуває під чітко

регламентованим впливом окремих геополітичних суб’єктів  (окре-

мих держав, наділених відповідними формами впливу на інших, які

є економічно потужнішими та політично зрілішими).

Відповідно до цього важливо визначити, що глобальна експан-

сія на сучасному етапі геополітичного розвитку є основною потре-

бою в стратегії суспільного розвитку окремої національної держави,

яка дбає про свій геостратегічний статус у світі. Саме тому надзви-

чайно важливим питанням є визначення стратегії глобальної експансії,

а відповідно до цього з’ясування факторів, які приводять державу у

стан геополітичної контракції, адже закономірно негативний вплив

глобалізації на державу приводить до геополітичного зжаття, а отже,

і до глобальної контракції.

Закономірно глобалізація та її вплив приводять до процесу “гео-

політичного зжаття”. Це пов’язується, зокрема, з тим, що “глобаліза-

ція передбачає феноменологічне елімінування простору та генераліза-

цію часу, в результаті чого планета ужимається, відстані між держа-

вами скорочуються” [373]. Мета такої глобальної контракції полягає

в тому, як швидко та ефективно ужати свій потенціал таким чином,

аби він працював на інтереси власної країни. Це цілком логічно, ос-

кільки будь-яка держава в першу чергу опікується тим,  “як сформу-

вати власний простір - простір Влади, який може не обмежуватись

реально існуючими державними кордонами” [373]. Це, у свою чергу,

свідчить про те, що важливу роль у контексті здійснення глобальної

контракції відіграє потенціал ефективності влади, саме потенціал того,

наскільки вона здатна протистояти експансивному впливу іншої дер-

жави в процесі здійснення своєї державної політики.  Здебільшого

форму такого протистояння експансії вчені вбачають у реальному

розширенні своє території шляхом приєднання чужої та формування

нової системи кордонів.  Це,  у свою чергу,  є можливим завдяки

здійсненню політики глобальної контракції як основного засобу реа-

лізації глобальної інтеграції.

Глобальна контракція забезпечує формування геостратегічно-

го образу держави в умовах глобалізації. Цей образ, на нашу думку,

являє собою сукупність цінностей, норм, знаків, які формують симво-

лічне уявлення про державу, її територію, традиції, менталітет, сис-

тему організації влади тощо. Створення таких геостратегічних об-

разів передусім має враховувати:  геополітичне т а геостратегічне

цілеспрямоване конструювання (коли держава має на меті здійснен-

ня концентрованого впливу на іншу державу, в результаті чого вона

шукає найбільше точок перетину між ними); геополітична деконструк-

ція (коли конструюється новий геостратегічний образ держави, який

принципово відрізняється від стереотипного сприйняття її у минуло-

му), геополітична ідентифікація (наскільки та чи інша держава іден-

тифікує свою належність до глобального простору і як вона бачить

свою роль у ньому - лідера чи аутсайдера). Виходячи з цього можна

чітко ідентифікувати геостратегічний образ окремої держави, а відпо-

відно до цього ідентифікувати її роль у розвитку сучасного світу. Гео-

стратегічний образ держави може визначати закономірності її роз-

витку,  а відповідно до цього і ставлення до неї світової спільноти.

Так, до прикладу, такий образ може бути конфронтаційний (характе-

ризується спрямованістю на реалізацію агресивних форм здійснення

зовнішньої політики), чи ліберальний (спрямований на налагоджен-

ня діалогу між державами).

Таким чином, глобальна контракція, яка забезпечує формуван-

ня відповідного геостратегічного образу окремої держави та її вплив

на розвиток сучасного світу, приводить до формування певного інтег-

рованого простору. Такий простір, на нашу думку, може бути охарак-

теризований за допомогою відповідних його форм:

n анаморфний геостратегічний простір (соціально-економічний,

політичний та культурний простір національної держави, який

видозмінений відповідно до умов глобалізаційного розвитку);

n автономний геостратегічний простір (це простір розвитку ок-

ремої держави, який спрямований на виключну реалізацію на-

ціональних інтересів в умовах глобалізації і спирається на свої

власні сили);

n динамічний геостратегічний простір (характеризується спря-

мованістю окремої національної держави на досягнення гео-

політичного та геоекономічного компромісу між державами).414 415

Така форма інтегрованого простру фактично і сприяє форму-

ванню відповідної геостратегічної картини світу в межах певної на-

ціональної держави.

Врахування таких форм інтегративних просторів є важливою

складовою у контексті формування та здійснення зовнішньої політи-

ки. Це, у свою чергу, забезпечить відповідний рівень передбачуваності

стратегії дипломатичних зв’язків між державами, наскільки їх інтере-

си є глобально концентрованими і те,  наскільки ці інтереси можуть

бути реалізованими в умовах відповідної форми глобальної інтеграції.

Особливий інтерес для розгляду зазначених аспектів становить

концепція Ф.Ратцеля (1844-1904), яка незважаючи на свою історич-

ну архаїчність найбільшою мірою розкриває зміст глобальної контрак-

ції, властивої для сучасних глобалізаційних процесів. Так, зокрема,

учений, пояснюючи сутність простору, розуміє під ним не лише те-

риторію, а переважно живий організм, політичну силу, адже, на його

думку, кожен народ має своє просторове відчуття, яке лежить в ос-

нові просторової концепції держави, яка створюється народом. Про-

сторова концепція у його розумінні - це уявлення про можливі обме-

ження просторових володінь даного народу, а тому занепад держави

завжди пов’язується з послабленням просторового відчуття народу.

Виходячи з того, що держава є живим організмом, особливості її функ-

ціонування визначаються законами, які визначають зміст та форму

геополітики держави.  Ф.Ратцель виокремив сім таких законів,  які

відповідною мірою і сьогодні можуть охарактеризувати зміст глобаль-

ної експансії, яка з необхідністю потребує глобальної контракції:

1. Простір держави розширюється залежно від рівня розвитку

культури.

2. Розвиток держави супроводжується розвитком ідей, торгівлі

та підвищенням активності у різних сферах життєдіяльності.

3. Держава розвивається шляхом приєднання та поглинання

малих держав.

4. Кордон як периферійний орган держави є свідченням його

сили або слабкості залежно від рівня захищеності.

5. У своєму розвитку держава прагне увібрати в себе найбільш

цінні елементи фізичного оточення (берегові лінії, русла рік, а також

райони, багаті на відповідні ресурси).

6. Перший імпульс до територіального зростання приходить

до держави ззовні, від більш високої цивілізації.

7. Загальна тенденція до злиття держав простежується тоді, коли

держава набирає сили особливого розвитку в різних сферах людсь-

кої життєдіяльності [136].

Відповідно до цього слід визнати доцільність дотримання

відповідних законів, які визначають зміст та специфіку функціону-

вання системи державного управління в умовах глобалізації. Глобаль-

на експансія при цьому є необхідною умовою ефективності внутріш-

ньої політики держави, адже вона забезпечує розширення простору

держави, який водночас визначається рівнем нарощування могутності

самої держави.

Таким чином, глобальна експансія в сучасних умовах є необхід-

ною умовою та основним законом геополітичного розвитку. Відповід-

но до цього Україна має розробити таку стратегію геополітики, яка б

обґрунтовувала доцільність глобальної експансії, тобто розширення

свого впливу на інші країни світу з метою реалізації власних націо-

нальних інтересів. Виходячи з цього відкритим питанням для Украї-

ни лишається пошук методів здійснення глобальної експансії, які б

забезпечували нарощування власного національного потенціалу в

протистоянні глобальній експансії.

Важливим аспектом розгляду даної проблеми є також розуміння

глобальної контракції, яка забезпечується шляхом посилення еконо-

мічного,  політичного, ідеологічного та інформаційного потенціалу

держави, що забезпечується відповідною модернізацією системи дер-

жавного управління.  Відповідно до типів глобального простору

виокремлюються типи контракції: економічну, політичну, інформацій-

ну та ідеологічну. При цьому слід зазначити, що основною форму-

лою трансформації системи державного управління в умовах глоба-

лізації є глобальна експансія, яка забезпечує розширення впливу дер-

жав між собою та глобальна контракція як глобальне зжаття (концен-

трація національного ресурсу). На думку Н.Комлєвої, “експансія як і

концентрація є результатом реалізації національного інтересу, лише

у випадку експансії це буде вдала, а в концентрації - невдала його

форма реалізації” [165, с. 67]

У даному контексті глобальну контракцію також доцільно роз-

глядати як засіб концентрації національних інтересів, що може стати

новим геополітичним проектом, який певною мірою полегшить ста-

новище держав в умовах глобалізації.  Така контракція сприятиме

розвитку економічного потенціалу держави. Тобто йдеться про зжат-

тя фізичного простору  (на основі концентрації національних інте-

ресів)  аж до стандартів розвитку  “середньої європейської країни”,

що допоможе вписати Україну в Європу, стимулюючи тим самим її

нову геополітичну стратегію. Реалізація такого проекту жодною мірою

не свідчитиме про геополітичне послаблення України в сучасних

умовах глобалізації, а про потенційну користь (вигоду), яку отримає

Україна в контексті нейтралізації своїх геополітичних конкурентів.416 417

Завдяки цьому Україні вдасться відпозиціонувати себе як європейсь-

ку державу не лише гіпотетично, але й фізично здобути відповідний

статус європейської держави. Це, у свою чергу, дасть змогу Україні

здійснювати більш нейтральну політику щодо своїх сусідів, передусім

Росії, яка сьогодні на умови такого нейтралітету жодною мірою не

погоджується.

У контексті розгляду даної проблеми особливе значення також

має контракція ідеологічного простру України, яка протягом 90-х рр.

привела Україну до втрати міжнародного престижу. Йдеться про фор-

мування суспільної свідомості, побудованої на критеріях національ-

ної закритості в усіх сферах суспільного життя. Очевидно, що це було

пов’язано із розпадом СРСР, коли для України принципово важли-

вим було відмежування від певних транснаціональних структур, ос-

кільки вони перешкоджали її власному національному розвитку. Проте

кінець 90-х початок 2000  рр.  привів до усвідомлення необхідності

глобальної відкритості,  а тому і до доцільності реалізації стратегії

глобальної експансії.  Здебільшого це обґрунтовувалось потребою

України долучитись до відповідних транснаціональних структур з

метою реалізації власного національного інтересу.

Це фактично поставило перед Україною потребу формування

нової національної ідеї, яка мала вивести її із рангу рядової держави,

яка лише географічно мала європейських статус. Проте за стилем життя

Україна виявилась готовою до претензій на свою глобальну могутність

у європейському співтоваристві лише після помаранчевої революції.

Саме тоді перед Україною відкрились можливості для утвердження

свого нового європейського статусу, що знімало попередні геополітичні

суперечності, які гіпотетично декларувались. При цьому слід відзна-

чити, що в певних сферах суспільної життєдіяльності Україна веде себе

як повноправний член європейського співтовариства. Таке геополітичне

досягнення стало можливим завдяки стійкій взаємодії України з її стра-

тегічними партнерами, завдяки чому Україна із “факультативного парт-

нера” перетворилась у ключового союзника з вирішення певних гло-

бальних проблем (тероризм, корупція, прагнення включитись до транс-

національних структур суспільного розвитку).

Для України сьогодні особливо актуальним є питання подо-

лання своєї глобальної контракції, тобто своєї геополітичної закри-

тості. Водночас надзвичайно важко наразі оцінити геополітичне ста-

новище України, оскільки прагнення її до геополітичного розширен-

ня є надзвичайно слабким. Саме тому постає питання, яким чином і

за допомогою яких стратегій сьогодні Україна може вийти із своєї

глобальної контракції, розширивши формати свого впливу на функціо-

нування інших національних держав.

З нашої точки, досить суперечливим є судження Х.Аренд, відпо-

відно до якого саме тоталітарні режими є технологією геополітично-

го прориву в ситуації критичної геополітичної закритості. Адже тота-

літарний режим завжди простежується у формі відносин між держа-

вами, які здійснюють глобальну експансію, і саме вона забезпечує

геополітичний прорив для держави в той час, коли тоталітарний ре-

жим все частіше приводить до геополітичної контракції шляхом

здійснення тотального контролю над індивідуальною масовою свідо-

містю громадян [10]. Реалізація такої геополітичної контракції в сучас-

ному суспільстві спрощується за допомогою відповідних засобів кон-

тролю над масовою свідомістю, до яких в першу чергу належать ра-

діо, телебачення та особливою мірою телевізійні серіали, які забез-

печують формування відповідного рівня національної ідентичності.

Слід також відзначити, що тоталітарні форми здійснення внут-

рішньої політики, як правило,  застосовуються в суспільствах,  поз-

бавлених структур громадянського суспільства,  це безпосередньо

приводить до ідеологічної уніфікації стилю суспільного життя. Відпо-

відно до цього глобальна контракція може перетворитись на засіб

найвищої уніфікації суспільного життя, що має виключно національ-

но регламентований, або чітко визначений характер відповідними полі-

тичними цінностями, які задають однолінійний вектор геополітично-

го розвитку. Це безпосередньо позначається на уніфікації економічного,

політичного та духовного життя суспільства, а в кінцевому результаті

породжує геополітичну стагнацію, а тому й високий рівень закритості

держави. Виходячи із цього в умовах глобалізації кожна держава має

відшуковувати механізми виходу з такої закритості й уможливлюється

це лише завдяки глобальній експансії як об’єктивному засобу сучасно-

го геополітичного розвитку. Саме тому,  на думку О.Шпенглера,  гло-

бальна експансія це “щось демонічне та жахливе, що спонукає велику

націю до оволодіння новим простором навіть поза усвідомлення со-

ціальних ризиків такого геополітичного проекту” [411, с. 432].

Сьогодні виходячи із сучасних глобальних контекстів суспіль-

ного розвитку вважається, що чим більше простору  (географічного,

економічного та ідеологічного) освоюється окремою державою, тим

могутнішою вона стає. Це, безумовно, суперечливе свідчення, оскіль-

ки така політика глобальної експансії теж може бути надзвичайно

ризикованою для певної держави, яка здійснює таку експансію, оскіль-

ки вона обирає транснаціональні вектори розвитку, “розмиваючи” тим

самим свої власні.

Дорікаючи глобальній експансії,  слід також виходити з того,

що геополітична контракція як її альтернатива закономірно приво-

дить до уніфікації суспільства, яка врешті-решт призводить до відпо-418 419

відного “застою”, який стримує певний розвиток держави в сучасних

глобалізаційних умовах. При цьому слід відзначити, що уніфікація

суспільства, яка є результатом геополітичної контракції, протистоїть

розвитку суспільства, а насамкінець приводить до застою в такому

розвитку. Адже лише зовнішні стимули в розвитку держави, її еконо-

міки та культури можуть забезпечити їм можливість витримати мо-

гутнє суперництво з розвиненими країнами (Заходом), а тому дозво-

лити Україні досягнути відповідного прориву. Відповідно до цього

сучасна стратегія розвитку України в умовах впливу глобалізації стане

ефективною, якщо буде здійснюватись шляхом успішного проведення

ліберальних реформ з метою переведення суспільства у функціональ-

ний режим демократії. Саме це допоможе, зокрема, Україні значною-

мірою сформувати власний ментально-регламентований геополітич-

ний простір, а завдяки цьому посилити свою геополітичну значимість

у глобальному світі.

У цьому контексті, відшуковуючи ефективну геостратегію роз-

витку, Україна в умовах глобалізації має адаптувати параметри зовніш-

нього впливу під вітчизняні стандарти суспільного розвитку,  а це

можливо лише завдяки ліберальній моделі реалізації глобальної екс-

пансії. Коли йдеться про ліберальні форми глобальної експансії, то

це є принципово важливим, оскільки  “в геополітичній боротьбі всі

держави поводять себе у стосунках з іншими державами як хижаки,

тобто авторитарно.  Лише при цьому одні маскуються,  а інші ні.

Сутність цього полягає не стільки в характеристиці геополітичного

актора  (типі його економічної та політичної системи),  скільки в

характеристиці обставин, які або дають змогу йому бути хижаком,

або роблять його їжею для іншого хижака” [165, с. 74].

Одним із прийомів сучасної геополітики демократичних дер-

жав є здатність до авторитарної поведінки у здійсненні глобальної

експансії, яка є показником ідеологічної експансії, яка притаманна

ліберальним системам і засвідчує високий рівень політичної корект-

ності в здійсненні глобальної експансії. Важлива, а фактично і виз-

начальна роль належить політичному лідеру, наскільки він реально є

загальнонаціональним лідером, настільки йому й вдається визначати

геополітичний вектор розвитку держави. Тобто тут переважною мірою

йдеться про рівень відповідності та збігу геополітичної волі та на-

ціонального інтересу, завдяки чому загальнонаціональний лідер отри-

має підтримку суспільства на предмет геополітичного розширення

держави. Тобто предмет розширення держави лише тоді може висту-

пати об’єктом ефективної державної політики, якщо він підтрима-

ний на рівні нації в цілому. Саме тому політичний лідер може здобу-

ти геополітичний успіх у результаті здійснення глобальної експансії,

якщо вона первинно буде оформлена на рівні національного інтересу,

який має виступати предметом державної політики, в протилежному

випадку будь-які дії лідера будуть визнані неефективними.  Тобто

йдеться про адекватну збіжність політичної волі та національного інте-

ресу у здійсненні державної стратегії розвитку в умовах глобалізації.

У цьому плані можна виділити дві форми глобальної контракції,

так звану  “ідеологічну контракцію” - коли суспільство живе однією

ідеєю розвитку, сповідуючи один єдиний вектор суспільного розвит-

ку, та  (фізичну) географічну контракцію, коли є чітко визначеними

територіальні межі держави, відповідно до яких має здійснюватись

геополітичний вектор розвитку.

Таким чином, головною причиною появи глобальної контракції,

яка сьогодні стає визначальним імперативом для розвитку та функціо-

нування більшості країн в умовах глобалізації, є неналежне оформ-

лення національного інтересу, низький рівень життєдіяльності струк-

тур громадянського суспільства, відсутність чіткої стратегії модерні-

зації систем державного управління, яка була б чітко регламентована

відповідними ментальними критеріями, а тим самим забезпечувала

реалізацію структурних реформ основних сфер суспільного життя

на основі реалізації відповідного чітко визначеного національного

інтересу, який би відповідав глобальному вектору розвитку держав.