5.1. Глобальна інтеграція як нова форма суспільного розвитку

Усі тенденції суспільного розвитку сьогодні свідчать про ви-

никнення такої форми суспільного розвитку,  як глобальна інтегра-

ція. Саме вона виступає основним критерієм та принципом розвитку

сучасного світу, а відповідно до цього й інституційним механізмом

забезпечення його функціонування.  Глобальна інтеграція визначає

закономірності розвитку сучасного світу,  оскільки під її впливом

змінюється глобальна структура світоустрою, з’являються нові інтегра-

тивні структури, які забезпечують інтенсифікацію розвитку людства

в цілому.

Основною тенденцією сучасного типу суспільного історично-

го розвитку, який відповідає умовам глобалізації, є об’єднання окре-

мих країн,  регіонів та континентів у нову загальнопланетарну ре-

альність. Виходячи з цього увесь світ розглядається як  “глобальна

загальнолюдська реальність, яка базується на збереженні спадкоєм-

ності цивілізаційного розвитку шляхом постійного здійснення уні-

кально-одиничного,  регіонально-особливого при безпосередньому

породженні цивілізацією багатоманітних, суперечливих диференцій,

відмінностей, за умов їх протистояння, в яких гинули окремі цивілі-

заційні форми і водночас виживали цілі цивілізації” [314]. Глобальна

інтеграція забезпечує форму єдності та цілісності сучасного людства,

завдяки чому різні прагнення та інтереси держав можуть привести

до глобальної єдності світу. Основу такої єдності закономірно являє

солідарність як “свідома, внутрішня духовно-моральнісна та соціаль-

на організація, яка забезпечує всезагальну спільність людства” [314].

Це свідчить про те, що глобальна інтеграція є необхідною суспільно-

історичною умовою не лише розвитку сучасного світу, але й спасін-

ня людства в цілому. Проте глобальна інтеграція як будь-яка інша

соціальна конструкція може за певних умов мати як позитивний, так

і негативний характер впливу.

Більшість держав сьогодні постає перед необхідністю дати

відповідь на запитання: в чому сутність глобальної інтеграції, яка її

основна мета, в чому її конкретні переваги для розвитку сучасного

світу, і що це дасть для розвитку окремої національної держави,  з

якими державами необхідно інтегруватись аби досягнути бажаного

результату, яких форм набуває глобальна інтеграція у сучасному світі,

які основні засоби здійснення глобальної інтеграції мають застосо-

вуватись, на яких принципах та умовах має здійснюватись глобальна

інтеграція?

Глобальна форма інтеграції на відміну від усіх інших історич-

них форм інтеграції, які її передували, має тотальний характер. Більше

того, можна навіть сказати, що глобальна інтеграція є еволюційно

видозмінена модель інтеграції, яка включає всі історичні форми. На

сьогодні світ знає такі дві історичні форми інтеграції: 1) інтеграція

за допомогою сили, яка здійснювалась із доісторичних часів перши-

ми завойовницькими походами (окрема держава за допомогою сили

приєднує до себе інші держави (імперія)); 2) добровільна інтеграція

(об’єднання держав на основі реалізації спільних інтересів та потреб).

За своїми масштабами, територіальними вимірами та формами впливу

ці дві форми інтеграції не мали такого поширення, які має сучасна

глобальна інтеграція. Ці дві історичні форми інтеграції сьогодні ха-

рактеризують сучасну форму інтеграції -глобальну. Слід відзначити,

що людство завжди змушене було вирішувати проблему досягнення

єдності, за увиразнення багатоманітностей в умовах глобалізації про-

блему вирішити стало значно простіше.

Передумовою виникнення глобальної інтеграції є основні за-

соби обміну знаннями, цінностями розвитку в умовах інформаційно-

го суспільства. Саме останнє привносить Інтернет як основний засіб

забезпечення взаємообміну такими знаннями та цінностями в режимі

он-лайн у межах глобального простору.  Слід також відзначити,  що

характерною ознакою глобальної форми інтеграції на відміну від усіх

попередніх є реалізація утилітарного інтересу - ідея вигоди та матеріаль-

ного благополуччя, де людина, держава перетворюють на інструмент

реалізації окремих цілей, які є основою функціонування та довго-

тривалості відповідного глобального об’єднання. На думку Ф.Фукуя-

ми, “перетворення національно-державних корпорацій у транснаціо-

нальні в першу чергу вимагають одноманітного політичного та пра-

вового простору для того, щоб забезпечити безпеку капіталу” [370].

Таким чином, вчений розглядає глобалізаційну інтеграцію як “логіч-

ний результат нового європейського ліберального проекту, в основі

якого лежить сциєнтистська парадигма європейської культури Ново-

го часу, яка найбільш рельєфно проявила себе в кінці ХХ ст.” [370].

На думку А.Е.Куліджанішвілі,  “основною характеристикою

процесу глобалізації, що відбувається в сучасному світі, є екстрапо-368 369

ляція ліберально-демократичних цінностей на всі регіони без винят-

ку. Це значить, що політичні, економічні, правові і т.ін. системи всіх

країн світу стають ідентичними і взаємозалежність держав досягає

небувалих масштабів. До цього часу народи та культури ніколи не

були такі залежні один від одного. Проблеми, що виникають у будь-

якій точці світу, миттєво відображаються на всьому світі. Процес гло-

балізації та гомогенізації приводить до створення єдиного світового

співтовариства, в якому формуються єдині норми, інститути та куль-

турні цінності” [393]. Такий підхід ученого найбільшою мірою харак-

теризує неминучість та об’єктивність приходу глобальної інтеграції

з її новою системою форм соціальної організації та самоорганізації,

з її перевагами та ймовірними ризиками.

На думку Ю.В.Яковця, глобальна інтеграція є необхідною умо-

вою  “історичного процесу розвитку людства,  оскільки вона приво-

дить до відповідних форм переплетінь міжцивілізаційного розвитку

та синхронізації цивілізацій” [422, с. 7]. Виходячи з цього глобальна

інтеграція є необхідною умовою суспільного розвитку сучасного світу.

Глобальна інтеграція в її сучасному варіанті має забезпечувати відпо-

відну стабільність суспільно-правового устрою, на якому ще наполя-

гав І.Кант. У межах його концепції “вічного миру” було розроблено

три види суспільно-правового устрою, які цілком можуть охаракте-

ризувати сутність сучасної глобальної інтеграції. До таких видів

І.Кант відносив устрій, який базується на: 1) праві державного гро-

мадянства людей у складі народу; 2) міжнародному праві держав по

відношенню один до одного; 3)  світовій громадськості виходячи із

того, що люди та держави перебувають між собою у зовнішніх взаємо-

відносинах і розглядаються як громадяни загальнолюдської держа-

ви. Таким чином, І.Кант виводить свою типологізацію інтеграції за-

лежно від критерію суспільно-політичного устрою, який характери-

зує процес інтеграції держави у більш тісні союзи. Проте важливою

проблемою, на якій наголошував І.Кант і те, що є актуальним і для

сучасного типу суспільного розвитку, є наявність відповідного інтег-

раційного права, яке б чітко регулювало систему відносин між дер-

жавами в умовах відповідного глобального об’єднання. Проте важ-

ливим фактором інтеграції між державами є прагнення до миру, яке

виступає у формі відповідної гарантії стабільності та добробуту дер-

жави. Проте здійснити процес глобальної інтеграції в жодному ви-

падку неможливо, якщо він не має належного рівня підтримки з боку

різних груп громадськості,  а також і з боку відповідних державно-

управлінських структур,  оскільки основною  “силою”  глобального

інтеграційного процесу є всезагальна воля людей. Ще за часів І.Канта

основними факторами, які зумовлювали утворення міждержавних

союзів, був “дух торгівлі”, “сила грошей”, тобто, як і сьогодні, еконо-

мічний фактор [140].

Основу глобальної інтеграції становить загальнооб’єднуваль-

на, всесвітньо-глобальна система цінностей  (загальнолюдські,  гло-

балізаційні, національно-регіональні та індивідуальні), яка з необхід-

ністю має поділятися всіма суб’єктами глобального об’єднання. Така

система цінностей є пріоритетною по відношенню до периферійної

системи цінностей і здебільшого має приводити до усереднення ней-

тральності у ціннісних поглядах, аби таким чином не піддатися руйна-

ції базових ціннісних факторів, якими керуються держави в процесі

об’єднання. Саме тому в умовах глобалізації мова має йти про так зва-

ну транснаціональну систему цінностей, яка б працювала на інтегра-

цію держав, а не на протиставлення на основі відмінностей у націо-

нальній системі цінностей,  за якою живе кожна із держав. З цього

приводу відомий дослідник У.Ханнерц вказав на те, що “національне

перед обличчям транснаціональних ринків товарів, фінансів та куль-

тур найвищою мірою втрачає своє значення для конструкції колек-

тивних ідентичностей та підпорядковується тим формам ідентичності,

які частково по-новому визначені із соціально-просторової точки зору,

частково вони повністю є міжтериторіальними” [216]. Фактично тут

йдеться про антиномічність цінностей, які складають основу глобаль-

ної інтеграції в її сучасному варіанті.

Щоб глобальна інтеграція мала позитивний характер, вона має

здійснюватись на основі не лише геостратегічної, але і політичної та

економічної рівності держав. Відповідно до цього у сфері геополіти-

ки було розроблено теорію “мондіалізму”. Зазначена теорія передба-

чає об’єднання держав лише на умовах зрівняння їх економічного

розвитку. Тобто тут йшлося про можливість налагодження ефектив-

ного та тривалого об’єднання між державами лише тоді, коли вони

мають спільні передумови та можливості економічного розвитку. Це

свідчить про те, що ефективність глобальної інтеграції в першу чер-

гу визначається параметрами рівності умов розвитку між держава-

ми, які прагнуть включитись у відповідне глобальне об’єднання.

Глобальна інтеграція являє собою засіб об’єднання держав,

який сприяє налагодженню ефективної взаємодії між ними на всіх

інституційних рівнях розвитку суспільства і базується на реалізації

ними спільних інтересів. Глобальна інтеграція забезпечує структур-

ну трансформацію сучасної системи міжнародних відносин, сприяє

паритетному розподілу соціально-політичного, економічного та куль-

турного потенціалу між держави в умовах спільного глобалізаційно-

го вектора розвитку. В межах відповідного глобального об’єднання

окрема держава може задавати відповідні правила  “геостратегічної370 371

гри”, які і регламентують характер здійснення глобальної інтеграції і

визначають рівень активності в такому об’єднанні кожної окремої

держави. Це, у свою чергу, вказує на форму розподілу геостратегіч-

них функцій між державами як ключовими суб’єктами здійснення

глобальної інтеграції, а також і динаміку соціального розвитку дер-

жав в умовах глобального об’єднання.

Жодна із держав світу сьогодні не може залишитись осторонь

глобальних інтеграційних процесів, оскільки ритм сучасної геополіти-

ки зобов’язує кожну із них синхронізуватись із сучасними умовами

розвитку.  Такими сучасними умовами є глобальна інтеграція,  яка

вимагає від держав включатись у загальнопланетарний простір на

умовах реалізації спільних геополітичних потреб та інтересів. Відпо-

відно до цього основною метою глобальної інтеграції має виступати

реалізація спільних інтересів шляхом досягнення геостратегічного

консенсусу та збереження національної ідентичності. На нашу дум-

ку, доцільно ідентифікувати дві основні форми глобальної інтеграції

в сучасних умовах: глобальну індивідуальну інтеграцію та глобаль-

ну колективну інтеграцію.

Глобальна індивідуальна інтеграція характеризує персональ-

не включення окремої людини до сфери глобального соціально-полі-

тичного,  економічного та культурного простору.  Тобто тут йдеться

про певні форми об’єднань між окремими людьми в межах глобаль-

ного простору. Так, до прикладу, окрема людина для реалізації своїх

інтересів та потреби включається у відповідні транснаціональні струк-

тури (економічні, професійні, політичні, релігійні, соціальні). В умо-

вах розвитку інформаційного суспільства це також може здійснюва-

тись за допомогою мережі Інтернет.

Глобальна колективна інтеграція передбачає об’єднання дер-

жав як суб’єктів колективної волі для реалізації спільних інтересів.

До таких інтересів належать економічний, соціальний, політичний,

культурний, екологічний, правовий, які й визначають критерії взаємо-

зв’язку та взаємодії між державами.

Глобалізація, яка закономірно передбачає форсовану інтегра-

цію розвинутих держав у межах створення єдиного централізовано-

го простору,  передбачає орієнтацію на активний розвиток кожної з

держав за умови використання фінансових засобів та технологій,

розроблених іншими країнами. Впровадження такої моделі інтеграції

характеризується низкою проблем: розвиток охоплює лише незнач-

ну частину населення планети та національних господарств, зростає

соціально-економічне розшарування, маргіналізація, відчуження та

злиденність значної частини населення, що безпосередньо пов’язуєть-

ся із посиленням залежності від стратегії функціонування транс-

національних структур,  а тому відкритим лишається питання про

стабільність державно-управлінських систем у світі.

Для більшості сучасних держав світу глобальна інтеграція є

засобом геополітичної конкурентоспроможності,  суспільної життє-

діяльності та кристалізації умов національного розвитку. Саме тому

кожна із національних держав має формувати та реалізовувати свою

інтеграційну політику. У цьому плані важлива роль належить оптимі-

зації інтеграційного процесу таким чином, аби він сприяв модерні-

зації національної системи управління суспільним розвитком, а тим

самим працював на підвищення авторитету держави у світі. Отже,

сутність глобальної інтеграції якраз і полягає в тому, як за допомо-

гою спільних зусиль забезпечити формування та розвиток єдиного

соціально-економічного, політичного та культурного простору. Осно-

ву формування такого простору мають являти спільні інтереси.

Спільні інтереси закономірно визначають форми партнерства,

які є більш пріоритетними в умовах глобальної інтеграції, ніж доб-

росусідство. Партнерство є суб’єктивним актом налагодження взаємо-

дії між державами на основі реалізації спільних інтересів, тоді коли

добросусідство являє собою форму об’єднання виходячи із спільності

територіального фактора. Досить часто інтереси між державами, які

межують кордонами,  можуть бути принципово різними і в такому

плані не можна говорити про оптимальну форму глобальної інтег-

рації між ними. Отже, партнерство є пріоритетнішою формою взаємо-

дії між державами, ніж добросусідство.

Закономірно основу глобальної інтеграції складають економічні

інтереси. Саме принцип економічної корисності є необхідною умо-

вою об’єднання народів в єдину систему. Економічна інтеграція обу-

мовлює формування єдиного політико-правового простору  (єдині

форми політичного правління та універсалізовані демократичні цін-

ності). Слід відзначити, що економічні інтегративні союзи є менш

тривалими, ніж політичні, які формуються на основі реалізації еко-

номічних інтересів. Це пояснюється тим, що економіка є найбільш

утилітарною сферою, кожна із держав шукає найбільш вигідні шля-

хи її функціонування, тому вони часто змінюють формати своїх еко-

номічних інтегративних об’єднань.

На думку А.Печчеі, “інтеграція в єдиний світовий простір дає

змогу більш ефективно регулювати міжнародне життя, а відповідно

до цього вона є найбільш ефективним способом співіснування. Про-

те такий стан справ не відповідає інтересам великих держав, а також

ряду егоцентричних держав.  Тому необхідно переосмислити ідею

національної держави, щоб знайти шляхи для перетворення ниніш-

ньої світової системи у світове співтовариство” [267]. Отже,  це372 373

свідчить про те, що глобальна інтеграція як будь-яка інша соціальна

конструкція має і відповідні ризики для функціонування національ-

них держав. Будь-яка форма глобальної інтеграції вимагає від дер-

жав  “ділитися” власним суверенітетом, що в кінцевому підсумку з

необхідністю призводить до втрати національної ідентичної та гео-

стратегічної визначеності. Виходячи із цього до ризиків глобальної

інтеграції слід віднести наступне:

n різний стиль суспільно-політичної життєдіяльності держави,

які включаються в процес інтеграції;

n відмінні історичні передумови суспільного розвитку;

n принципову відмінність у структурі менталітету;

n різницю в інтересах здійснення інтеграції;

n масштаб амбіцій лідерів, які здійснюють інтеграційну політику;

n відмінність у розумінні сутності, форм та засобів інтеграції.

Глобальна інтеграція включає значну кількість способів при-

лаштування та взаємодії держав у межах певного глобального об’єд-

нання. Така глобально-просторова організація характеризується відпо-

відними (інструментами) механізмами, до яких ми відносимо експан-

сивне розширення засобів глобальної інтеграції відповідно до умов

розвитку держав,  застосування адекватних ресурсів, які забезпечу-

ють реалізацію спільних інтересів між державами в межах глобаль-

ного об’єднання, максимальну реалізацію можливостей суб’єктів, що

забезпечують потенціал спільності між державами та функціонування

певного глобального об’єднання. В цілому ці інструменти працюють

на забезпечення глобальної спільності у відносинах між державами

та їх інституціоналізації.  В результаті цього глобальна інтеграція

відкриває перед державами нові можливості, посилює їх геостратегіч-

ний потенціал, створює умови для забезпечення сталого розвитку в

умовах глобалізації.

Відповідно до логіки розгортання глобальної інтеграції її можна

структурувати на такі етапи: глобальне включення, глобальне взаємо-

зближення, глобальна взаємозалежність. Складовим елементом гло-

бальної інтеграції є глобальне включення  (глобальна інклюзія), яке

передбачає форму входження держави чи окремої організації до гло-

бального простору на умовах свободи та права вибору стратегії геопо-

літичного та геоекономічного розвитку. Більше того, глобальне вклю-

чення як необхідна умова глобальної інтеграції, що характеризує логіку

закономірностей розвитку в умовах глобалізації, може передбачати

також і приєднання однієї держави до іншої на рівних, а то і відмінних

умовах. Виходячи із цього глобальне включення передбачає форму-

вання нового соціального середовища, яке характеризується відповід-

ними рівнями:

1) мезо-рівень, який окреслює ступінь включення окремої гру-

пи,  організації чи окремої національної структури до глобального

простору  (торговельна, медична чи освітня угода);

2) рівень налагодження глобальних взаємозв’язків, який виз-

начає активну участь у процесах глобальної інтеграції як окремих

груп громадськості, державно-управлінських структур, так і держа-

ви в цілому на основі формування довіри.

Обов’язковою умовою глобального включення є організацій-

но-функціональна підтримка між державами, які входять до відповід-

ного глобального об’єднання. В цьому плані такі форми включення

мають виступати гарантом захисту підтримки та національної ідентич-

ності окремої держави в межах відповідного глобального об’єднан-

ня. Якщо в умовах глобального включення не реалізуються умови

паритетності права та свободи суб’єктів глобальної інтеграції на гео-

політичні вектори розвитку, це призводить до виникнення глобаль-

ної інтервенції у міждержавних відносинах. Таким чином, в умовах

глобальної інтеграції певною мірою відбувається “вектор трансфор-

мації соціального простору при нормалізації забезпечення відцент-

рованих рухів (центр у даному випадку символізує норму), це соціаль-

не включення трансформує центрову орієнтацію - рух здійснюється

від центру (норми) до локусів нетиповості, що приводить до легіти-

мації їх статусу в соціальному просторі” [216]. Глобальне включення,

на відміну від усіх інших етапів глобальної інтеграції, є тимчасовим,

оскільки стосується лише процесу входження людини чи держави до

окремої глобальної структури. Виходячи із цього процес глобального

включення можна розподілити на такі основні складові: раннє вклю-

чення з метою забезпечення адаптації до умов розвитку (активізація

геостратегічного потенціалу держави); середнє включення характе-

ризує процес допомоги державі у її розвитку; кінцеве включення, яке

забезпечує динамку держави в умовах глобального об’єднання (реа-

лізація внутрішнього потенціалу національного розвитку, яка має бути

спрямована на реалізацію власних національних інтересів). Слід та-

кож відзначити, що ефективність глобального включення до глобаль-

ного простору залежить передусім від рівня настроїв та бажання гро-

мадськості, а також і від готовності соціальних інститутів, які мають

забезпечувати відповідний рівень такого включення.

Передумовою глобальної інтеграції є процес глобального взає-

мозближення народів. Проте процес взаємозближення, на думку К.Зе-

герса,  “може виявитись більш небезпечним для самобутності неве-

ликих народів та національностей.  Переважною мірою мається на374 375

увазі встановлення тих норм та стандартів, які й досі лишаються про-

блемними для високорозвинених країн. Груба трансплантація норм

та цінностей у суспільний організм може виявитись згубною” [123,

с. 70]. Взаємозближення між народами є важливим індикатором виз-

начення передумов об’єднання з метою реалізації спільних інтересів.

Важливим фактом є й те, що взаємозближення має суб’єктивно-стихій-

ний характер, оскільки стосунки між людьми, спільнотами, націями

можуть акумулюватись на короткотривалих інтересах:  політичних,

економічних, культурних, екологічних. Кожна держава є творцем та

носієм певної системи цінностей, вона являє собою таку організацій-

но-правову реальність, яка проявляє себе у різних сферах людської

життєдіяльності і за допомогою різних засобів  (ціннісні орієнтації,

мова, література, мистецтво, релігія) відстоює своє право на геопо-

літичне лідерство. Якщо окрема держава вступить до певного інтегра-

тивного об’єднання, яке дозволить їй реалізувати свою ментальну

самодостатність, то це стане першим кроком до розпаду такого об’єд-

нання, а також це створить ризики для інших об’єднань. Виходячи з

цього глобальна інтеграція може бути ефективною формою суспільно-

го розвитку, якщо вона забезпечує збереження національної само-

бутності та “надіндивідуальності”. Саме “надіндивідуальність” роз-

глядається як найвища форма реалізації національної індивідуаль-

ності у процесі взаємодії з іншими людьми, саме вона може виступа-

ти основним грантом збереження державності в умовах глобальної

інтеграції. Кожна держава стає більш могутньою, більш потужною в

організаційно-правовому відношенні, якщо вона взаємодіє з іншими

сильними державами світу, в такій ментальній багатоманітності вона

неминуче стає більш ефективною. Переважною мірою тут ідеться

про рівень соціальної єдності та геополітичного солідаризму, які за-

безпечують життєдіяльність будь-якого глобального об’єднання. Гло-

бальна інтеграція у будь-якій її формі завжди має бути спрямована

на забезпечення соціальної солідарності,  яка дозволяє побудувати

нову макроструктуру соціальних відносин у межах глобального про-

стору. У межах глобальної інтеграції нетиповість та нестандартність

у стосунках між державами має визначатись як основна цінність на-

лагодження геостратегічного зв’язку між ними. В межах відповідного

глобального об’єднання різноманітність має сприйматись як цінність

та цільовий вектор забезпечення сталого розвитку глобальної систе-

ми життєдіяльності, адже глобальний соціум конструює умови, в яких

прояви індивідуальної та національної самобутності мають знаходи-

ти максимальне вираження.

Третьою необхідною умовою формування глобальної інтеграції

є глобальна взаємозалежність. Тобто це форма залежності між людь-

ми чи державами в контексті виникнення між ними спільних умов та

факторів життєдіяльності. Глобальна взаємозалежність закономірно

базується на взаємодії держав, в межах якої кожна із них репрезентує

відповідні інституційні цінності та ресурси,  на яких і ґрунтується

глобальна інтеграція. Глобальна взаємозалежність дає змогу створи-

ти умови для ефективного розв’язання спільних проблемних ситуа-

цій. У результаті чого держави можуть запропонувати повноцінний

глобалізаційний проект розвитку в сучасних умовах.  Це,  зокрема,

свідчить про те, що глобальна інтеграція приводить до перерозподілу

ресурсів між державами та забезпечення відповідного балансу інте-

ресів і потреб між ними. Таким чином, глобальна інтеграція забезпе-

чує конструкцію певного соціального простору, який би забезпечу-

вав формування певної глобалізаційної ситуації, що активізувала б

індивідів та держави щодо участі в глобальному просторі.

Одним із складових елементів глобальної взаємозалежності

(інтеграції)  є глобальний аутизм,  який характеризує переважання

внутрішнього національного фактора над глобальним,  а також по-

вернення,  вихід із зовнішнього світу у внутрішній,  що тим самим

може порушувати певний баланс у взаємодії між державами. Тобто

це може засвідчити нав’язування окремою державою своєї системи

ментальних цінностей іншій, що приведе до виникнення герменев-

тичної проблеми в умовах глобальної інтеграції. Саме тому глобаль-

ний аутизм з необхідністю має супроводжуватись глобалізаційним

нормативізмом, що вказує на те, що держави в умовах взаємозближен-

ня та взаємозалежності мають виробляти спільні нормативи життє-

діяльності, які виступатимуть основними критеріями, які регламен-

туватимуть характер об’єднання держав та подальшу реалізацію гло-

бальної інтеграції. Таким чином, глобальний нормативізм має здолати

певні ефекти у взаємодії між державами, тоді як одна держава надає

пріоритет одній системі цінностей, а інша іншій, виходячи із цього

має бути вироблена єдина система,  якою керуватимуться держави

спільно. Так, на нашу думку, нормативізм має виступати у формі гло-

бального адаптера налагодження ефективної взаємодії між держава-

ми та суспільствами, він у такому контексті має забезпечувати спро-

щені умови адаптації держави до умов глобалізаційного розвитку.

Одним із рівнів глобальної інтеграції є глобальна кооперація,

яка, у свою чергу, передбачає спільну координацію дій між держава-

ми в процесі реалізації спільних інтересів та потреб у межах певного

глобального об’єднання.

На думку Ф.Хайєка, сучасний інтеграційний процес приводить

до  “виникнення нових форм взаємодії між суб’єктами суспільного

розвитку, в результаті чого формуються нові соціальні інститути, які376 377

порушують усталену історичну логіку буття людства” [376]. З нашої

точки зору, виникнення таких інститутів за характером їх функціо-

нування цілком можна ідентифікувати як глобальну кооперацію.

Глобальна кооперація передусім передбачає налагодження гло-

бального партнерства. Проте воно не може будуватись виключно на

вільній торгівлі як основі налагодженні торговельних зв’язків між

окремими державами, оскільки закономірно “це прямий шлях до втра-

ти національного суверенітету т а кінець повної  “незалежності”

(П.Бьюкенен). Глобальне партнерство являє собою таку форму нала-

годження конструктивного діалогу між різними спільнотами, які поде-

куди перебувають у конфронтаційних стосунках.  Основою таких

відносин може виступати сукупність факторів, до яких ми відносимо

відмінність у системі релігійних, політичних, економічних, культур-

них та навіть і моральних цінностей. Це все вказує на те, що глобальна

кооперація є найбільш адекватною формулою вирішення конфлікт-

них ситуацій,  які перешкоджають розвитку культури діалогу між

різними спільнотами глобального простору.

На думку А.М.Кацви,  основою глобальної кооперації мають

стати “спільні соціально-економічні та політичні вимоги з боку всіх

суб’єктів глобального об’єднання” [147].  Проте,  на думку вченого,

такі вимоги ніколи не повинні висуватись однією країною окремо

від іншої, оскільки це порушує логіку глобальної кооперації, приво-

дить до її організаційного дисбалансу та неможливості ефективного

функціонування.

В умовах глобальної інтеграції, яка передбачає взаємодію з

іншою державою, “посилюється симпатія до власної нації”, формується

усвідомлення належності до власної нації. Виходячи із цього в умо-

вах глобальної інтеграції держави вимушені ділитись культурним,

політичним потенціалом (традиції, мова, культура, історична пам’ять,

релігія, суспільні цінності, моральні норми, менталітет, стиль життя)

формуючи тим самим спільну систему цінностей. Водночас відмова

від власної системи цінностей, притаманної окремому типу суспіль-

ної життєдіяльності, в межах відповідного інтегративного утворення

автоматично передбачає втрату власної самобутності. Отже, в умо-

вах глобального об’єднання держави потрапляють у ситуацію,  яка

вимагає від них брати активну участь у творенні нової геостратегіч-

ної реальності,  таким чином тут застосовується поєднання різних

культурних систем,  оскільки саме вони вимагають від держав дій,

які є абсолютно протилежними нормам та цінностям, притаманним

певній національній системі. Саме тому в умовах глобального об’єд-

нання кожна держава має прагнути до збереження власної національ-

ної ідентичності, навіть і тоді, коли відповідні умови та фактори (гло-

балізація)  вимагають адаптації та певної трансформації типу сус-

пільного розвитку. Таким чином, глобальна інтеграція створює ситуа-

цію відповідно до якої кожна з держав вимушена виконувати вимоги

іншої соціально-економічної, політико-правової та державно-управ-

лінської системи, що досить часто абсолютно суперечить її історич-

ному розвитку. Це, у свою чергу, порушує цілісність соціально-полі-

тичної реальності певної держави,  породжує певний дисбаланс у

функціонуванні системи державного управління.

Закономірно процес глобальної інтеграції приводить до унілін-

гвізації, тобто до переходу на користування єдиною мовою в межах

певного об’єднання. Пріоритетність на використання мови завжди

належить державі, яка в межах відповідного інтегративного об’єднання

займає ключову позицію, фактично є суб’єктом ініціативи створення

певного об’єднання. До прикладу, в межах такого глобального об’єд-

нання, як СРСР, ключова роль в економічному та політичному плані

належала Росії,  саме тому пріоритет лишається за російською мо-

вою. Сьогодні в сучасному варіанті глобальної інтеграції пріоритет

належить США як лідеру геостратегічного розвитку т а суб’єкту

здійснення процесів американізації. Саме тому зростає значення до-

лара та англійської мови, адже вони є основним інструментом реалі-

зації ідеології та політики американізації.

Нові умови глобалізаційного розвитку вимагають виникнення

нових структур, які б забезпечували ефективність реалізації процесу

глобальної інтеграції. Так, на думку С.Хангтінгтона, сьогодні такі гло-

бальні організації, як Світовий банк, Міжнародний валютний фонд,

Світова організація торгівлі, Міжнародний суд, Всесвітня торгова спілка

не справляються із своєю роллю. Більше того, з позицій дослідника “в

нових умовах навіть ООН не справляється зі своїми завданнями, оскіль-

ки її форми та принципи вступили у суперечність з динамікою розвит-

ку світу” [378, с. 20]. Тому, на думку вченого, місце Організації Об’єд-

наних Націй має зайняти організація об’єднаних цивілізацій, яка б за-

безпечила розв’язання складних проблем політичного управління всією

планетою. Поки що ж лише Америка як світова держава контролює

широкомасштабну зону своїх інтересів, і це з позиції С.Хангтінгтона

надзвичайно важливо,  оскільки  “у світі,  якщо не будуть головувати

США, буде більше насилля та безпорядку і менше демократії та еконо-

мічного зростання, ніж у світі, де США продовжують впливати на роз-

в’язання глобальних питань, ніж будь-яка інша країна” [378, с. 34].

Залежно від сфер суспільного життя, в яких відбуваються певні

форми об’єднання між державами, можна визначити такі основні типи

процесів глобальної інтеграції, як: економічна, політична, культурна

інформаційна інтеграція.378 379

1. Економічна інтеграція - це тип об’єднання між державами

та окремими людьми чи групами людей  (міжнародні структури)  у

сфері енергетики,  торгівлі,  транспортних зв’язків,  промисловості,

бізнесу, що передбачає формування єдиного економічного простору,

в межах якого долаються торговельні та таможні бар’єри, здійснюється

вільний товарообіг т а обмін капіталом.  Економічна інтеграція є

найбільш складним і важливим процесом об’єднання держав у єди-

ну глобальну модель розвитку, оскільки вона визначає всі інші типи

інтеграції. Економічна інтеграція,  на думку С.К.Бетяєва,  є важли-

вим процесом саме тому, що вона дала змогу розподілити країни на

три рівні. Перший рівень складають держави так званого  “золотого

мільярда”, які мають високий середній дохід на душу населення (при-

близно 20  тис. дол.  у рік), високий технологічний рівень та високі

темпи зростання валового продукту. До другого рівня належать дер-

жави, які є постачальниками сировини та дешевої робочої сили для

економіки країн першого рівня  (тобто це сучасні колонії). До країн

третього рівня дослідник відносить так звані архаїчні анклави, які не

досягли критичної відмітки у своєму розвитку, яка б дозволяла їм

включитись у глобальну систему. Критична відмітка у його розумінні -

це певна умовна величина, яка залежить від рівня розвитку економі-

ки,  пасіонарності етносу,  обсягу корисних копалин і особливо від

природних умов [26, с. 17]. Так, виходячи з дослідницької концепції,

країни першого рівня мають найбільш високі темпи економічного

розвитку і тому розрив між ними і країнами другого рівня постійно

збільшується, в результаті цього зростає і напруга у стосунках між

державами першого та другого рівня, що,  безумовно,  позначається

на світовій системі геоекономічних відносин, яка визначає відповід-

ний тип політичної інтеграції.

2. Політична інтеграція - це такий тип об’єднання між нація-

ми-державами, яка передбачає реалізацію спільних політичних інте-

ресів.  Політична інтеграція,  у свою чергу,  передбачає формування

всесвітнього демократичного уряду,  глобального громадського сус-

пільства,  глобальної демократії,  глобальної держави,  про що вже

йшлося у попередніх розділах. Важливим складовим елементом пра-

вової інтеграції є формування та реалізація єдиних правових прин-

ципів та норм, які регламентують процес налагодження політичного

зв’язку між державами.

3. Інформаційна інтеграція - це тип об’єднання між держава-

ми у сфері реалізації інформаційно-комунікативних інтересів (міжна-

родні телевізійні канали, міжнародні ЗМІ тощо) і базується на прин-

ципі реалізації інформаційної свободи. Інформаційна інтеграція дає

змогу забезпечити налагодження певних зв’язків між глобальними

суб’єктами територіально віддаленими між собою, а також і між суб’єк-

тами,  які належать до різних транснаціональних структур.  Таким

чином, інформаційна інтеграція передбачає формування таких кому-

нікативних зв’язків, які поширюються на весь глобальний світ і ве-

дуть до подолання територіально-просторових відстаней.

4.  Культурна інтеграція -  передбачає процес об’єднання між

державами у процесі взаємообміну відповідними цінностями. Куль-

турна інтеграція здебільшого стосується налагодження міжкультур-

но-комунікативної взаємодії між народами, в результаті якої відбу-

вається так зване “схрещення культур”, що взаємозбагачує національні

культури та формує нові культурні цінності.

Основною закономірністю розвитку сучасного світу є єдність,

цілісність, об’єктивність, незворотність, взаємозалежність, що визначає

зміст сучасних інтеграційних процесів і характеризує особливості форму-

вання нового наднаціонального економічного, політичного,  культур-

ного та інформаційного простору. Проте в контексті такого розуміння

закономірностей інтеграційного розвитку сучасного світу відразу ж

постає питання, яке обґрунтовує А.С.Панарін як “збереження та пере-

творення енергії”, відповідно до якого необхідно з’ясувати, яка частина

національної енергії та ресурсів переходить до єдиного глобального

простору, відповідно до цього, яка частина забирається із потенціалу

нації та національних держав, а які тим самим  “деконцентруються”.

Це фактично свідчить про те, що процес глобальної інтеграції законо-

мірно супроводжується процесом деконцентрації. Це свідчить, зокре-

ма, про те, що процес глобальної інтеграції відбувається нерівномір-

но, “в ньому одночасно беруть участь не всі елементи, не всі прошарки

суспільств, а в першу чергу найбільш соціально мобільні та впливові,

які тим самим виходять із-під національного соціально-політичного

контролю” [257, с. 18]. Саме тому “ніхто не посміє напряму заявити,

що між глобалізмом та демократію намітились глибокі суперечності:

якщо демократія означає суверенітет народу - електоральної більшості,

яка контролює своїх правителів та їх рішення, то глобалізація означає

передачу частин рішень - при чому не декоративних, а тих, які безпосе-

редньо зачіпають інтереси соціальної безпеки більшості наднаціональ-

них центрів влади, такими як “тристороння комісія”, “вашингтонський

консенсус”, МВФ, МБ та ін.” [257, с. 30]. Це фактично свідчить про те,

що основними суб’єктами реалізації глобальної інтеграції є фінансова

еліта, яка зацікавлена в об’єднанні світу заради реалізації своїх вузько-

утилітарних  (економічних інтересів), якщо вони навіть і перешкоджа-

ють реалізації загальностратегічних національних інтересів.

Таким чином, глобальна інтеграція як нова форма суспільного

розвитку забезпечує відповідну трансформацію системи світоустрою,380 381

в межах якої відбувається поступова інтегрованість світу в нову за-

гальнопланетарну реальність. У результаті цього світ являє собою

глобальну єдність, елементи якої взаємозалежні між собою, являючи

певну єдність у багатоманітності суперечностей.  Це,  у свою чергу,

свідчить про нову реконструкцію геостратегічного простору та но-

вий вектор загальнопланетарного розвитку, в межах якого створюється

нова система зв’язків та геополітичних просторів.