4.6. Глобальна політична експансія як виклик суспільного розвитку

Сучасні глобалізаційні процеси приводять до значної кількості

викликів суспільному розвитку, одним з яких є глобальна політична

експансія, яка здійснюється як країнами лідерами,  так і країнами-

аутсайдерами геополітичного розвитку.  Така глобальна політична

експансія в недалекому майбутньому може призвести до загального

краху системи світового устрою. На думку англійського дослідника

Л.Ларуш, характерною ознакою руйнації усталених систем сучасно-

го світу є те, що вона  “не обмежується рамками однієї країни, або340 341

навіть кількома регіонами,  а захоплює,  пронизує всю планету без

винятку” [380].

Виходячи з таких глобалізаційних тенденцій, сучасному світу

нічого не лишається, як  “здатись у руки”  політичної експансії, яка

здійснюється з боку окремих держав, адже протистояти такому про-

цесові людство ще не навчилось. Політична експансія є об’єктивним

процесом, викликаним умовами глобалізації, оскільки аксіоматично

остання призводить до зникнення державних кордонів, більше того,

до зникнення національних держав. Одним із викликів політичної

експансії є те, що вона здійснюється тими державами і в інтересах

тих держав, які є лідерами геоекономічного  (є емітентами світової

валюти) та геополітичного розвитку.

У світі сьогодні спостерігаються тенденції політичної експансії

з боку таких країн,  як Америка,  Китай та Росія. Для нас в першу

чергу є важливим простежити передумови та принцип здійснення

політичної експансії з боку США та Росії. Політична експансія з боку

Росії по відношенню до України не обов’язково має економічний ха-

рактер а й геополітичний, про що ще писав З.Бжезинський, який до-

водив, якщо лише Росія втратить свій вплив на Україну, це є перший

показник втрати нею її імперських амбіцій, а тому це індикатор того,

що крах як могутності, так і централізованості її є неминучим.

Характер політичної експансії з боку окремої держави визна-

чається її рівнем ставлення до інших держав. Здебільшого, як пози-

ціонує себе держава, що вдається до політичної експансії, і як вона

сприймає державу, на яку спрямовує свій експансивний вплив, тобто

чи позиціонує вона себе як партнер чи як лідер, тим самим сприйма-

ючи інші держави, як партнерів чи аутсайдерів геостратегічного роз-

витку. Для держави, яка здійснює політичну експансію по відношен-

ню до інших, завжди характерною є реалізація імперських амбіцій,

доведення своєї геополітичної зверхності та величності і головною

мірою свого права впливати на політику інших держав.

Українська держава в умовах глобальної політичної експансії

з року Америки та Росії жодною мірою не може досягнути партнерсь-

ких стосунків, оскільки побудувати систему рівних відносин з ними

сьогодні навряд чи можливо. З точки зору геополітичних стратегій,

жодна із країн світу, яка протягом тривалого часу веде війну, не може

сподіватись на своє лідерство у світі, єдине, що для таких країн ли-

шається, - здійснювати глобальну політичну експансію, щоб силоміць

утримувати статус країни-лідера.

Політика держави, яка здійснює глобальну політичну експан-

сію, характеризується посяганням на інтереси держави шляхом от-

риманням політичних вигід. При цьому для кожної держави принци-

пово важливо зберегти свій політичний баланс, який би не дозволив

їй поступитись своїми національними інтересами заради обслугову-

вання геополітичних інтересів інших держав. Така стратегія протис-

тояння глобальній політичній експансії є особливо актуальною для

України,  оскільки їй завжди важко давалось рішення протистояти,

домінувати чи підкорюватись у стосунках з іншими країнами. Сучас-

на глобалізаційна політика України переважною мірою залежить від

економічного підпорядкування Росії та політичної залежності Аме-

рики. Окремі кроки сучасної зовнішньої політики України вказують

на її несамодостатність у європейському просторі і завчасність євро-

інтеграційних векторів розвитку. В результаті цього Україна у світі

виглядає як держава без своєї геополітичної ідентичності та самодо-

статності, а тому вона жодною мірою не може претендувати на ста-

тус геополітичного лідера. Якщо окремі країни в умовах глобаліза-

ційного розвитку заради того, аби вижити і зайняти своє місце у світі,

керуються інтересами чи принципам, то Україна лише перебуває на

етапі формування таких принципів та інтересів. Це мають бути такі

принципи, які не лише б поділялись її геополітичними партнерами,

але й спільно реалізовувались. Це створить так звану форму розвит-

ку  “в унісон”, що певною мірою протистоятиме викликам глобаль-

ної політичної експансії з боку окремих держав.

Важливим елементом глобальної політичної експансії є релігій-

ний фактор (релігійна експансія). У свій час ще А.Тойнбі, О.Шпенг-

лер та С.Хантінгтон наголошували на ролі релігії у формуванні ци-

вілізаційної ідентичності. На їх думку, цивілізація являє собою особ-

ливий тип людських співтовариств, які можуть інтегруватись між

собою на основі релігії, моралі та звичаїв. Залежно від того, наскільки

збігаються між собою певні системи цінностей, які представляють ті

чи інші співтовариства, настільки на них посилюється вплив інших

співтовариств. Таке поширення досить часто набуває насильницькі

форми,  а тому воно може змінювати вектор історичного розвитку

держави. З позицій А.Тойнбі, “релігія відіграє важливу, констатуючу

роль у формуванні цивілізації, оскільки вона забезпечує формування

відповідної системи загальнолюдських цінностей, за якими має жити

цивілізоване суспільство і які мають поділятись усіма суб’єктами гло-

бального простору” [341]. Проте в цій позиції недостатньою мірою

враховується багатоконфесійність, яка не бере до уваги домінування

тієї чи іншої релігії, а тому тут релігія не може виступати визначаль-

ним фактором здійснення політичної експансії з боку окремої дер-

жави. Важливість релігії як інструмента глобальної політичної екс-

пансії також визначається і тим, що вона “дає змогу розширити кон-

такти та взаємодію між представниками різних конфесій, налагоди-342 343

ти міжрелігійний діалог”, який має слугувати формально соціокуль-

турній інтеграції, а реально - політичній експансії [422, с. 76].

Отже, глобальна політична експансія, яка здійснюється з боку

окремої держави чи кількох держав одночасно, може   використову-

вати різні методи,  які в своїй основі завжди матимуть політичний

характер. Культурна,  економічна чи релігійна експансія завжди бу-

дуть працювати на реалізацію конкретної геополітичної мети, яку пе-

реслідує держава-експансіоніст. Таким чином, глобальна політична

експансія призводить до зміни системи ціннісних орієнтацій прита-

манних для окремої держави, в результаті чого під трансформацій-

ний вплив підпадають менталітет, соціокультурна та політична мо-

тивація, тип економічної поведінки, форми взаємодії етносів та націй.

У такому варіанті глобальна політична експансія неминуче може при-

вести до “загроз глобальної війни, зіткнення цивілізацій, екологічної

катастрофи, що неминуче поставить під сумнів існування людства,

посилить культ війни та насилля, нівелює культуру миру та терпи-

мості, визнання загальнолюдських цінностей всього людства та кож-

ної особистості, розуміння пріоритетної ролі культури та культурної

спадщини, розповсюдження ідеї ноосферної коеволюції суспільства

та природи” [422, с. 82].

Викликом глобальної політичної експансії виходячи із цього є

втрата окремою державою історичної та соціокультурної самобут-

ності, а відповідно до цього і права на вектор власного цивілізацій-

ного розвитку.

В умовах глобалізації жодною мірою не йдеться про реаліза-

цію технології інтелектуальної політики у відносинах між держава-

ми. Як правило,  глобальна політична експансія базується на при-

гніченні,  політичних маніпуляціях,  розв’язуванні конфліктів.  Слід

також відзначити і той факт,  що чим потужнішою буде політична

експансія з боку окремих країн стосовно інших, тим більше потенціал

економічної та політичної самодостатності останніх буде загартову-

ватись. Чим більше окремі держави будуть поставати перед виклика-

ми глобальної політичної експансії, тим потужніше вони будуть мобі-

лізувати свій потенціал і тим швидше їм вдасться сформувати свою

власну геополітичну позицію. У такому ракурсі політична експансія

може мати позитивний характер і визнаватись як необхідна складова

ефективності сучасної геостратегічної політики держави.

З нашої точки зору, важливим інструментом протистояння гло-

бальної політичної експансії може виступати громадянське суспіль-

ство, оскільки лише воно володіє достатнім потенціалом протисто-

яння негативному впливу з боку інших держав. Методи шантажу, до

яких досить часто вдаються держави, що використовують технології

політичної експансії,  також не можуть гарантувати свого доміную-

чого впливу на розвиток іншої держави, якщо там є ефективні інсти-

тути громадянського суспільства, і які вчасно можуть дати відсіч

зовнішнім негативним впливам. Зокрема, реальним підтвердженням

цього стала помаранчева революція.

З нашої точки зору, Україна переважною мірою сама створила

передумови для глобальної політичної експансії з боку інших дер-

жав, що підтверджується відсутністю ефективної державної ідеології,

яка б відображала інтереси та потреби всіх суб’єктів суспільного роз-

витку. Це таким чином у суспільстві створило вакуум деідеологізо-

ваності, в результаті недостатньо ефективної державної політики цей

вакуум виявися заповненим інтересами інших держав. Така ситуація

спростила для інших держав шлях нав’язування своєї системи со-

ціально-політичних, економічних та культурних цінностей, сприяю-

чи їм у збереженні своєї монополії на геополітичне лідерство у світі.

Таким чином, глобальна політична експансія дає змогу тим чи

іншим державам, які виступають її реалізаторами, зберегти відповід-

ний вектор впливу. Такий вектор впливу ніколи не може мати вик-

лючно позитивний характер,  оскільки держави-суб’єкти реалізації

політичної експансії ніколи не будуть творити єдиний соціально-еко-

номічний та політичний простір заради реалізації інтересів таких

країн, які будуть включені до такого простору.  Переважною мірою

такий простір буде створено для того, аби реалізувати реальні потре-

би й інтереси держав політичних експансіоністів. В умовах глобалі-

зації не можна знайти жодної держави, яка б прагнула забезпечити

“вселенське благо”. Виходячи саме з цього більшість держав має бу-

дувати свою інтеграційну політику таким чином, аби заставити весь

світ працювати на їх інтереси.

Політична експансія Америки

Розпад Радянського Союзу спровокував значну кількість вик-

ликів для більшості держав, які раніше входили до його складу, не

стала винятком й Україна. Проте прихід глобалізації на терени по-

страдянського простору створив нову модель глобального світо-

устрою, яка також недостатньо однозначно позначилась на розвитку

окремих національних держав. Одним із глобалізаційних викликів з

яким стикнулась сучасна Україна є глобальна політична експансія з

боку Америки як головного геополітичного гравця у світовій політиці.

Україна як держава, яка характеризується високим рівнем гео-

політичної відкритості, все більше включається в глобальні соціаль-

но-політичні,  економічні та культурні проекти Америки. Найбільш

потужними із них виявились два основних: політичний та культур-

ний, хоча економічний фактор впливу є також достатньо відчутним.344 345

Культурна експансія з боку Америки стала найбільш відчут-

ною в умовах включення України в глобальний інформаційний

простір. Завдяки сучасним інформаційно-комунікативним технологіям

Україна все більшої експансії зазнає в результаті впливу відповідних

літературних проектів: Куельо, Потера та інших, особливо потужно-

го впливу зазнав також її медійний простір (окремі американські те-

лесеріали, фільм  “Володар кілець”), індустрія шоу-бізнесу. Особли-

ву роль у здійсненні глобальної політичної експансії з боку Америки

відіграли різні релігійні структури,  особливо протестантської спря-

мованості. Це певною мірою змусило українське суспільство свідо-

мо чи несвідомо жити за стандартами американського розвитку.

Політична експансія Росії

Вплив Росії на Україну сьогодні має характер соціально-істо-

ричного,  економічного,  політичного т а культурного домінування.

Виходячи з цього відкритим лишається питання вибудувати рівно-

правні партнерські стосунки між Україною та Росією. Насильницьке

нав’язування російського політичного фактора є достатньо потуж-

ним,  аби його не помітити. Українське суспільство й досі відчуває

заполітизовану проблему російської мови в Україні. До прикладу, в

Росії й досі немає такої кількості українських шкіл, якою є кількість

російських шкіл в Україні. Це реально підтверджує відсутність парт-

нерських стосунків між Україною та Росією.

На думку директора російського Центру нових технологій

ІПРОГ І.Пономарьова, причини політичної експансії Росії по відно-

шенню до України полягають передусім у психологічній площині “ро-

сійське керівництво не може сприйняти Україну як незалежну дер-

жаву...  психологічно російські громадяни вважають Україну та Ро-

сію єдиною державою,  тому що проблеми міждержавних домовле-

ностей мають психологічне підґрунтя, щось подібне до ревнощів. На

думку вченого, чим слабкішою буде українська економіка, тим кра-

ще для Росії, оскільки так легше буде її викупити” [276].

Виходячи із цього доцільно ідентифікувати основні критерії,

якими керується Росія і які визначають формат домінування її по

відношенню, зокрема, до України:

1.  Росія недостатньо адекватно розуміє характер впливів на

Україну з боку інших країн світу (Америка, Євросоюз).

2. Для Росії у стосунках з Україною важливим є реалізувати

принцип історичної спадкоємності, політичного традиціоналізму, для

України у відносинах із Росією важливим є витримати принцип ра-

ціональності.

3. Росія у стосунках з іншими країнами світу закономірно зай-

має позицію домінування, а не партнерства, не є винятком і Україна.

4. Росія не має жодного проекту взаємодії з іншими геополі-

тичними суб’єктами, який би передбачав об’єднання на основі полі-

тичної та культурної рівності.

5. У Росії й досі немає чіткої геополітичної орієнтації, яка б за-

безпечувала їй можливість здійснити відкритий цивілізаційний вибір.

6. У Росії немає чіткого уявлення про процедури демократи-

зації політичної сфери, а тому вона досить часто намагається нав’я-

зувати іншим країнам свої експансивні процедури демократизації.

7. Окремі позиції Росії по відношенню до України характери-

зують її постійне прагнення вирішити свої геополітичні інтереси лише

шляхом розв’язання міждержавного конфлікту.

8. Росія застосовує радикальні форми маніпулювання громадсь-

кою думкою як в Україні, так і в Росії, аби в такий спосіб спровокува-

ти взаємну недовіру між державами, дезінформувати громадян.

Важливим показником політичної експансії з боку Росії є вплив

на вирішення проблеми вступу України в НАТО. Україна, здійснив-

ши свій європейський вибір, постала перед ризиком більш потужної

та радикальної експансії з боку Росії. Це цілком природно, адже Ро-

сія сьогодні претендує на лідерство серед ядерних держав світу, які

можуть гарантувати безпеку не лише своїм громадянам, але країнам,

які вступлять у союз з нею. Таким чином, Росія,  політизуючи про-

блему вступу України до НАТО, пропонує стати для України її “ядер-

ною парасолькою”. За це Росія, безумовно, вимагатиме від України

відповідних геополітичних поступок. Від того, як поведе себе Украї-

на і чи погодиться на такий утилітарний союз із Росією залежить і

геополітичний статус її у світі.

Росії сьогодні надзвичайно важко отримати  “вигідну” для неї

Україну,  аби цього досягнути вона здійснює відповідну політичну

експансію, яка включає і посягання на внутрішню незалежність Ук-

раїни, розкол її на Захід, Схід, Південь, ідеологічну русифікацію. Зде-

більшого Україна міцно витримує тест на реалізацію проросійської

політики,  наразі немає жодних тенденцій, які б засвічували анти-

російські позиції, якщо вони навіть і не збігаються з її геополітични-

ми інтересами.

Росія й надалі намагається себе поводити не лише з Україною,

але й з більшістю пострадянських держав як  “гегемон”,  “старший

брат”,  “потенційний ворог”  “експансіоніст”....  Виною всьому істо-

ричні стереотипи, за якими й досі намагається жити і будувати свою

політику Росія, проте президентська кампанія 2004 р. показала, що

Росія не має такого потужного впливу на Україну, як раніше. Інтелек-346 347

туальну політику Росії по відношенню до України вдасться побуду-

вати лише у тому випадку, якщо Росія відмовиться від своїх імперсь-

ких амбіцій та відповідних історичних претензій.

Важливим фактором, який підтверджує політичну експансію

Росії по відношенню до України,  є релігійно-експансивний вплив.

Така форма експансії здебільшого передбачає впровадження російсь-

кої ідеї на території України та реалізацію державної русифікаційної

політики стосовно українців.  У кінцевому підсумку така експан-

сивність Росії має на меті породити певну русофобію серед українців,

яка приведе до абсолютного заперечення ними своєї національної

ідентичності і визнання Росії як найвищої цінності та критерію на-

ціонального прогресу для України.

Найбільшою мірою антиукраїнська політика, яка сьогодні про-

пагується в Росії, в остаточному підсумку приведе до неадекватного

сприйняття росіянами українців, а ще гірше - сьогодні спостерігається

достатньо агресивне ставлення в цілому до України з боку росіян.

Будь-які тенденції українського націоналізму розцінюються з боку

Росіян як нацистські форми і декларуються в медійному просторі,

що, безумовно, неадекватно позначається на громадській думці у кон-

тексті ставлення до українців. Реальним свідченням нагнітання не-

гативного ставлення росіян до українців є відповідні ключові кому-

нікатори, які намагаються нав’язати як російському, так і українсько-

му суспільству свою модель національної ідентичної України. Так,

зокрема, директор інституту країн СНД К.Затулін неодноразово на-

полягав на тому, що Україну та українську національну ідентичність

вигадали саме вороги Росії, заради того, аби  “розчленувати єдиний

російський народ”. Виходячи із цього Україна у сприйнятті Росії роз-

глядається як “забруднена”, “зіпсована” різними прозахідними впли-

вами, і тому Росія неодмінно має врятувати Україну від таких нега-

тивних тенденцій.

Україні самій, аби протистояти викликам глобальної політич-

ної експансії з боку Росії, сьогодні потрібно визнати свою національ-

ну та державницьку самодостатність, тим самим відійшовши від ком-

плексу неповноцінності і позиціонування себе як молодшого брата

Росії. Виходом із такої ситуації може стати формування української

ідентичності виходячи із типології західноукраїнської національно-

культурної ідентичності,  яка реально може забезпечити високий

рівень національної самодостатності української нації та її сприй-

няття з боку інших держав. Ідеальність конструкції західноукраїнсь-

кої національно-культурної ідентичності досить просто може бути

пояснена, оскільки виходячи із історичного досвіду Західна Україна

має право на декларування для всієї України своєї системи націо-

нальних інтересів. Ще В.Липинський писав, що на Західній Україні

найбільшою мірою розвинений рівень національної ідентичності,

оскільки їй переважно доводилось вести національно-визвольні війни,

відстоюючи свою територіальну цілісність.  Схід України меншою

мірою включався до визвольних акцій, а тому йому не вдається й досі

сформувати відповідний рівень національної ідентичності. Реальним

свідченням цього в сучасних реаліях розвитку України є соціологічні

опитування українців на Сході та Заході України, які вказують на те,

що тут українці висувають різні критерії вимог до своєї держави, якщо

для Заходу України головним є збереження своєї національної іден-

тичності, то на Сході держава сприймається як утилітарний інстру-

мент із обслуговування реальних щоденних інтересів громадян та-

ких, як добробут, соціальна безпека, матеріальні інтереси. Виходячи

із цього Схід України з його утилітаризмом створює сприятливі умо-

ви для експансивної політики Росії,  наслідки від якої можуть бути

незворотними.

Відомий російський політолог з проукраїнською орієнтацією

А.Окара навів одну з бесід з відомим російським політичним діячем,

в якій він висловив свій план розчленування України. Так, на думку

цього політичного діяча,  необхідно  “довести економіку до повного

розвалу, сприяти приходу до влади на президентських виборах пре-

зидента ультранаціоналіста (тоді ще був живий В.Чорновіл), який би

загострив міжнаціональний, регіональний та мовний антагонізм... тоді

Україна сама буде проситись до складу Росії - вони до нас на череві

приповзуть ... ми тоді зробимо російську мову другою державною і

українську пошлемо куди подалі” [246]. Наведена позиція російсь-

кого політичного діяча реально підтверджує експансивність амбіцій

Росії по відношенню до України.

Росія не йде на жодні поступки Україні, а це є реальною озна-

кою її радикальної політичної експансії, яка породжує наявну аси-

метричність у відносинах України та Росії. Таким чином,  сьогодні

політика відносин України та Росії базується на принципі асимет-

ричності. Росія й досі не може змиритись з тим, що Україна - це ок-

рема держава із своєю історичною динамікою та національною мор-

фологією життєдіяльності (традиції, стереотипи, національна пам’ять).

Україна сьогодні здобула свою власну цивілізаційну ідентичність, яка

дає змогу їй самостійно рухатись у напрямі свого національного про-

гресу. Проте можливість експансивного впливу на Україну з боку

інших держав все ще лишається. Причини цього ми вбачаємо в тому,

що Україна досить інертно приходить до ідеї свого геополітичного

лідерства, на це безпосередньо впливає й її історичний досвід, адже

Україна протягом багатьох століть йшла за кимсь, а не вела за собою,348 349

хоча протилежне бажання у неї завжди було. Це фактично спровоку-

вало сучасну позицію України, відмежувавшись від впливу Росії “пе-

речекати” під Європою. Реальним підтвердженням недалекоглядності

зовнішньої політики України є той факт, що Україна за бажанням, а

не за можливостями займає перше місце на пострадянському про-

сторі у прагненні інтегруватись до різних транснаціональних струк-

тур, тоді коли Росія останнє. Це свідчить також і про те, що Україна є

надзвичайно відкритою у геостратегічному плані до впливу різних

глобалізаційних факторів. Саме тому сучасна Україна все більше має

обмірковувати стратегію своєї геостратегічної закритості, яка б аку-

мулювалась на реалізації виключно національних інтересів. Здебіль-

шого доцільно думати над тим, як використати сучасні глобалізаційні

умови для реалізації власного національного інтересу, не зазнаючи

при цьому жодних втрат.

У Росії сьогодні є комплекс абсолютного несприйняття дер-

жав, які пройшли повз так звані  “фруктово-квіткові” революції, які

мали місце на пострадянському просторі. Це особливо відчутно на

прикладі України та Грузії. Це в особливий спосіб підтверджує екс-

пансивність глобалізаційної політики Росії по відношенню до таких

держав. Росія не пробачає економічну незалежність таких держав, а

тому вона знову їх ставить перед необхідністю відпозиціонувати таку

незалежність. Стосовно України,  це особливо помітно було під час

так званої кризи з пальним, газової кризи та кризи, пов’язаної з обме-

женням ввезення українського експорту в Росію.

Саме тому Україна, аби протистояти глобальній політичні екс-

пансії з боку різних країн світу, цілеспрямовано має працювати на

свою не лише формальну, але й реальну економічну самодостатність,

яка б забезпечила їй право на глобальне лідерство у світі. Жодною

мірою сподіватись на таку економічну самодостатність Україна не

може виходячи лише з необхідності вступу до ЄС, НАТО, СОТ чи

шляхом налагодження доброзичливих відносин із Америкою чи Ро-

сією. Якщо ж Україна сприйме необхідність здобуття статусу гло-

бального лідера, то тут відразу ж вона постане перед необхідністю

побудови нової системи відносин із Росією. І тут вже цілком зрозумі-

ло, що Росія своїм статусом домінування для України не поступить-

ся,  а тому єдине,  до чого їй лишається прагнути, -  задовольнятись

статусом регіонального лідера в таких структурах,  як ГУАМ т а

Співдружність демократичного вибору.  Переважною мірою такі

структури на пострадянському просторі несуть також своє геополі-

тичне навантаження, оскільки створені вони з однією метою - пев-

ним чином протистояти Росії в сучасних глобалізаційних процесах

політичної взаємозалежності.

У стратегічному плані ефективна державна політика України

сьогодні має враховувати потребу здобуття Україною статусу глобаль-

ного лідера, адже Україна лише у такому контексті буде цікавою для

всього світу, якщо вона визнає, що їй потрібен весь світ відразу, а не

окремий його регіон. Це, у свою чергу, дозволить Україні побудувати

стратегію рівноправного лідерства з іншими державами, в тому числі

із Росією та США.

Таким чином,  глобальна політична експансія є результатом

об’єктивного впливу сучасних глобалізаційних процесів, які ставлять

кожну державу у світі перед новими суспільними викликами. Для

того, щоб протистояти їм, першочерговим питанням має бути фор-

мування ефективної внутрішньої політики, спрямованої на забезпе-

чення формування цивілізаційної ідентичності нації та її потужного

протистояння негативним впливам з боку інших держав світу.