4.5. Глобальна міграція та її виклики суспільному розвитку

Одним із викликів суспільного розвитку є глобальна міграція,

яка стала можливою завдяки впливу глобалізації, яка прискорила

процеси міжцивілізаційної взаємодії, поглибила процес змішення мов

та конфесій, що, безумовно, створило нові виклики суспільному роз-

витку.  Результатом виникнення глобальної міграції стало розпоро-

шення людського потенціалу в пошуках реалізації відповідних інте-

ресів. Саме відплив людського ресурсу за межі національних держав

є важливим глобалізаційним викликом суспільного розвитку.

Важливим фактором поширення глобальної міграції наприкінці

ХХ ст. став глобальний тероризм, який розпорошив сучасний світ і

поставив його перед потребою глобальної міграції. Проте це не єди-

на причина виникнення глобальної міграції, сюди також належать:

економічна нестабільність, низький рівень життя, масове безробіття,

війни, поширення тероризму, різні форми політичних експансій, по-

рушення прав людини. Зокрема, це і призвело до того, що наприкінці

ХХ ст. глобальна міграція набула особливого поширення. Це, у свою

чергу, поставило більшість країн світу, розвинених і тих, що перебу-

вають на етапі розвитку, перед необхідністю розв’язання складних

проблем. Такі проблеми передусім зумовлені відсутністю ефектив-

ної міграційної політики з боку окремих держав. Потрібен пошук

ефективних механізмів так званої інтегровано міграційної політики,

яка має здійснюватись спільно між різними країнами світу, тими, які

піддаються напливу глобальної міграції, і тими, які сприяють відпливу

людського ресурсу в інші країни світу.

Однією з форм глобальної міграції є внутрішньорегіональна

міграція, яка здійснюється в межах окремого регіонального утворен-

ня,  що закономірно створює сприятливі умови для територіальної

мобільності населення, а відповідно до цього і формування єдиного

ринку праці.  Реальним прикладом такої міграції можуть слугувати

СНД, ЄС та інші регіональні утворення. Важливим сприятливим фак-

том для активізації глобальної міграції,  зокрема в межах СНД,  є

спільні традиції соціально-економічного розвитку, спільна культура,

єдина територія, яка протягом певного історичного часу сприймалась

як спільна, а головне мова - російська, яка й досі є важливим інстру-

ментом налагодження міжкомунікативної взаємодії між громадяна-

ми колишнього СРСР. Це, безумовно, і відкриває широку можливість

для глобальної міграції громадян у межах колишнього СРСР.

Глобальна міграція як головний виклик суспільного розвитку

сьогодні набуває особливо стійких тенденцій, які регламентують дер-

жавну політику більшості країн світу. Виходячи із цього кожна на-

ціональна держава має розробляти свою стратегія розвитку виходя-

чи із тенденцій впливу глобальної міграції. Мають розроблятись нові

напрями та засоби реалізації державної політики. Така політики, на

думку І.П.Цапенко, вимагає “збалансованого, комплексного, багато-

рівневого та багатостороннього управління міграційними процесами,

одним із важливих компонентів якого має стати протидія факторам,

що породжують процеси глобальної міграції” [388,  с. 23].  Такими

могутніми факторами протидії глобальній міграції з боку окремої дер-

жави має виступати формування потужної соціально-економічної,

правової та політичної інфраструктури, яка б забезпечувала опти-334 335

мальні умови для життєдіяльності громадян на території своєї дер-

жави. Особливо важлива роль має належати політиці створення ро-

бочих місць,  забезпеченню економічного розвитку та реалізації де-

мократичних засад держави. Такі фактори можуть протистояти поши-

ренню глобальної міграції в сучасному світі, тим більше, якщо кожна

із національних держав свою внутрішню політику буде вибудовувати

з урахуванням потреби утримання громадян на своїй території.

Це,  у свою чергу,  свідчить про необхідність узгоджених дій

між різними країнами світу у протистоянні не лише впливу глобаль-

ної міграції, але й долання її передумов та факторів виникнення. Саме

спільні дії держав світу можуть забезпечити створення “цілісної сис-

теми регулювання міграційних процесів” [458, с. 54]. Проте сьогодні

різні країни по-різному ставляться до вибору методів протистояння

глобальній міграції, деякі з них намагаються радикально протистояти

даному процесу, інші - блокувати причини, фактори, передумови по-

ширення глобальної міграції, треті намагаються відмежуватись, зак-

ривши свої кордони від “небажаних гостей”. Так, до прикладу, захід-

ноєвропейські країни світу, які перебувають під впливом глобальної

міграції з боку Східної Європи,  Туреччини,  Північної Африки та

інших,  здійснюють свою міграційну політику,  надаючи при цьому

пріоритет зовнішній допомозі цим країнам. Проте рано чи пізно За-

хідна Європа може стикнутись із бюджетними проблемами, які зава-

дять їм більше реалізовувати політику зовнішньої допомоги, а тому

доведеться шукати іншу модель налагодження відносин із країнами-

“донорами” міграції.

Саме формати соціально-економічної нерівності, які характе-

ризують сьогодні розвиток більшості кран світу,  приводять до ви-

никнення глобальної міграції. Більше того, міграція в умовах глобалі-

зації має принципові відмінності, які відрізняють її від інших істо-

ричних етапів її розвитку. Так, на думку Г.П.Мартіна та Х.Шуманна,

“сучасна міграція відрізняється більш диференційованим,  проте й

більш гнучким підходом до різних категорій мігрантів, які акценту-

ють свою увагу на економічних вигодах, гуманітарних цінностях та

політичний приналежності” [209]. Це, у свою чергу, змінює техноло-

гію реалізації міграційної політики в умовах глобалізації, адже сьо-

годні вже достатньо відчутними є тенденції, які вказують на те, що

“політика стосовно мігрантів,  які проживають у західних країнах,

характеризується покращенням умов соціально-економічної та полі-

тичної інтеграції поселенців,  а також переважною мірою сповіду-

ванням принципів мультикультуралізму та спрямованістю на підтрим-

ку нормальних міжетнічних відносин у суспільстві” [449, с. 446].

В умовах глобалізації приплив міграційних потоків характер-

ний не лише для розвинених країн світу, але і для тих, які перебува-

ють у рівних умовах розвитку з тими державами, з яких від’їжджа-

ють люди. Це пов’язується з тим, що в умовах глобалізації поняття

територіального та національного факторів є абсолютно розмитими,

тут людина не є громадянином окремої держави, а громадянином світу.

Фактично це засвідчує те, про що писав І.Кант:  “людина сьогодні,

користуючись правом громадянина, водночас відчуває себе членом

співтовариства громадян світу, це найбільш піднесена ідея, яку лю-

дина може пов’язати із своїм покликанням і яку не можна приймати

без ентузіазму” [140]. Для сучасного громадянина сьогодні не важ-

ливо де жити, головною мірою для нього важливо, аби реалізовува-

лись його громадянські права, а тому в ідеалі саме реалізація його

загальнолюдських цінностей, а не реалізація економічних інтересів

для громадян є пріоритетною. Сам процес глобалізації створює більш

широкі можливості для сучасної людини щодо пошуку нею “кращо-

го життя на планеті”.

Глобальна міграція сьогодні є вже постфактум, виходячи саме

з якого має здійснюватись глобальна міграційна політика. На нашу

думку, така політика має подвійні завдання: по-перше, вона має спря-

мовуватися на захист державних кордонів від небажаних міграцій-

них потоків; по-друге, основним завданням такої політики має стати

“система міграційної фільтрації”. Така система передусім спрямова-

на на ідентифікацію міграційних потоків, що, у свою чергу, дає змо-

гу чітко визначити чи приймати, чи не приймати мігрантів на тери-

торії окремої національної держави,  а головне,  якщо приймати,  то

якою мірою мігрантів адаптувати до реалій розвитку окремої націо-

нальної держави.  Переважно тут мова йде про те,  аби глобальні

міграційні потоки не перешкоджали функціонуванню національної

держави, не розмивали базові засади, на яких побудована така дер-

жава (мова, традиції, структура менталітету). Отже, глобальна мігра-

ційна політика сьогодні має бути спрямована також і на створення

належних умов для інтеграції міграційних потоків у систему сус-

пільної життєдіяльності країни, до якої вони прибувають. Постає пи-

тання, яким чином вирівняти окремі диспропорції, яких зазнає су-

часний світ у результаті глобальної інтеграції. На думку женевських

експертів,  ефективним інструментом цього може слугувати  “пони-

ження зовнішньоторговельних бар’єрів,  що тим самим компенсує

мобільність робочої сили, адекватний розподіл ресурсів та доходів, а

також раціональне використання факторів виробництва” [428, с. 78].

Важлива проблема, яка сьогодні має бути вирішена в контексті

глобальної міграції, є пом’якшення соціальних деструкцій, яких заз-336 337

нає сучасний світ у результаті її впливу. Тобто тут мова йде про те,

яким чином певні країни світу можуть поповнити свої втрати від гло-

бальної міграції. Особливо це стосується людського потенціалу. Для

України дана проблема набуває особливого звучання починаючи з

середини 90-х рр.  і до сьогодні. Уже нараховується кілька хвиль

міграції. Глобальна відкритість світу створила можливість для міграції

значної частини населення України за її межі. Основним визначаль-

ним фактором української міграції 90-х років була реалізація еконо-

мічних інтересів,  які досить часто виявилися реалізованими не до

кінця. Українська держава за таких умов не досить охоче включаєть-

ся до глобальної міграційної політики і недостатньо активно формує

внутрішню державну міграційну політику, яка б у першу чергу була

спрямована на гуманітарну підтримку своїх громадян на території

своєї власної держави.

Глобальна міграція як виклик суспільного розвитку сьогодні

вимагає налагодження ефективних механізмів “міжнародної коорди-

нації та кооперації” дій між державами, що сприятиме  “більш фак-

тичному управлінню міждержавними пересуваннями населення”

[388, с. 23]. Тобто йдеться про те, яким чином глобальні міграційні

процеси зробити більш контрольованими та передбачуваними,  а в

результаті цього чітко контрольованими.

Важливим фактором протистояння глобальній міграції з боку

розвинених країн світу є засоби зовнішньої підтримки  (допомоги).

Сюди закономірно відносять прямі іноземні інвестиції,  злагоджену

систему зовнішньоторговельної політики,  що тим самим стримує

виникнення нових потоків мігрантів з окремих країн світу. Основни-

ми формами зовнішньої допомоги з боку окремих держав є соціаль-

но-економічна та технологічна. Такі дві форми допомоги покликані

забезпечити відповідний рівень модернізації господарського життя,

підвищення рівня виробничої інфраструктури та розвитку людсько-

го потенціалу. Сюди належать: різні форми інвестицій, кредитуван-

ня, надання відповідних грандів на розвиток соціально-економічної

та політичної сфер суспільства, сприяння технологічному й іннова-

ційному розвитку.

Не менш важливою формою зовнішньої допомоги з боку роз-

винених країн світу є гуманітарна допомога, яка також протистоїть

поширенню глобальної міграції. Така допомога здебільшого надається

як окремими державами,  так і відповідними транснаціональними

структурами чи навіть міжнародними організаціями (Світовий банк,

ООН, МИРР, ГААТ, паризький клуб, ЄС та ін.). На особливу увагу в

цьому плані заслуговує Програма Official Development Assistance

(ODA), відповідно до якої країни ОЄСР щорічно переводять іншим

країнам близько 55058 млрд дол., що відповідає приблизно 0,3% їх ВВП.

На сьогодні ООН закликає збільшити таку допомогу до 0,7 % їх ВВП на

розвиток розвинених країн світу, в тому числі до 0,15% найбільш бідним

країнам [458]. Проте зовнішня допомога жодною мірою сьогодні не по-

винна бути самоціллю у розвитку окремої держави, оскільки вона ради-

кально не може змінити стратегічний характер її розвитку.  Зовнішня

допомога певною мірою закладає передумови для зміни умов суспіль-

ного розвитку і здатна певною мірою змінити об’єктивні умови, в яких

перебуває окрема держава. З нашої точки зору, вирішити певні міграційні

проблеми здатна держава лише самостійно.

Жодною мірою в умовах глобалізації не можна сказати,  що

зовнішня допомога з боку окремих країн світу має виключно гумані-

тарний, а не утилітарний характер у протистоянні глобальній міграції.

Це підтверджується,  зокрема,  тим,  що зовнішня допомога, яка на-

дається окремими країнами, спрямована на чітку реалізацію їх гео-

політичних інтересів, оскільки левова частка такої допомоги припа-

дає саме країнам з великим припливом мігрантів до держави, яка надає

допомогу. У свою чергу, це становить серйозні глобалізаційні викли-

ки для функціонування національних держав, оскільки така допомо-

га передбачає завжди відповідні геоекономічні, а то й геополітичні

поступки, в результаті цього міграційна політика, яка формально ба-

зується на гуманітарних цілях, реально може становити виклики для

національної безпеки держави стратегічного характеру.

Аксіоматичним лишається одне: аби протистояти процесам гло-

бальної міграції кожна з країн світу має ставити питання про симет-

ричність внутрішньої і зовнішньої політики, а заради цього має забез-

печуватись економічний розвиток. Це зменшить соціальну нерівність

між громадянами в межах різних країн світу,  знизить показники

бідності, що нівелюватиме бажання потенційних мігрантів шукати

кращого життя за межами своєї держави. Більше того, ефективна внут-

рішня політика може виступати засобом не лише зниження показників

глобальної міграції, але засобом повернення своїх громадян із міграції.

Це фактично саме те, чого бракує для сучасної України - ефективної

державної політики повернення своїх громадян із-за кордону.

Для більшості країн світу, які мають високі показники міграції

своїх громадян до інших країн, першочерговим завданням має стати

їх повернення.  Заручаючись зовнішньою допомогою інших країн

світу, окремі держави мають сприяти пом’якшенню диспропорцій у

соціально-економічному та політичному розвитку держави,  не до-

пускаючи можливіст ь перетворення безробітних у потенційних

мігрантів. Саме тому такі країни світу, як Корея, Тайвань для пом’як-

шення диспропорційності у розвитку держави не лише стримують338 339

міграцію, але й стимулюють її. Стимулювання міграційних процесів

у межах держави може привести до оптимізації внутрішньої політи-

ки держави,  особливо що стосується захисту її національних інте-

ресів в умовах глобалізаційного розвитку. Міграція з метою отри-

мання кращої освіти, набуття відповідних професійних навичок може

мати позитивний характер,  якщо державі вдасться повернути свій

людський потенціал назад. Прикладом цього може слугувати Сінга-

пур, який має спеціальну державну програму повернення із-за кор-

дону своїх вчених,  які здобували освіту і працювали за кордоном.

Для них існують відповідні пільги та пропонується висока заробітна

плата. Майже тотожна програма існує в Кореї, де переважною мірою

ставиться питання про повернення із-за кордону фахівців у сфері

високих технологій і гарантується швидке кар’єрне просування.

Деякі країни світу, аби протистояти глобальній міграції із своєї

країни, користуються відповідними демографічними програмами, які

контролюють приріст народжуваності, а це, у свою чергу, приводить

до скорочення безробіття та зростання прибутків. Хоча в загально-

планетарному масштабі окремі країни реалізують програми,  які

сприяють приросту населення, інші ж до контролю над приростом

народжуваності. Це, на думку женевських експертів, призвело до ско-

рочення чисельності населення, оскільки б в протилежному випадку

воно б перевищувало на 400 млн чисельність населення землі, а та-

кож скоротило чисельність дитячої смертності та продовжило три-

валість життя населення.

Вплив сучасних інтеграційних процесів приводить до виник-

нення глобальної міграції, яка, безумовно, позначується на системі

державного управління. Сьогодні досить часто у світі спостерігаєть-

ся тенденція кадрового забезпечення органів державної влади з боку

мігрантів. У більшості країн світу мігрантське середовище стає го-

ловним постачальником кадрів не лише у виробничі,  економічні

структури,  які є недостатньою мірою заповнені корінним населен-

ням, але і в державно-управлінські. Головною проблемою при цьому

для більшості країн також лишається приплив значної кількості лю-

дей із міграційного середовища у кримінальні структури. Виходячи

із цього в окремих державах, зокрема в Італії, розроблені ефективні

механізми, спрямовані на інтеграцію мігрантів в італійське суспіль-

ство, таким чином, аби це не перешкоджало, а допомагало реалізації

національних інтересів. В Італії діє ціла низка програм,  спрямова-

них на залучення мігрантів до економічної сфери, відповідно до якої

надаються кредити мігрантам на відкриття власної справи  (на сьо-

годні бажаючих відкрити свою справу серед мігрантів в Італії нара-

ховується близько 42 тис. осіб). Таким чином, більшість мігрантів в

Італії успішно скористались перевагами державних програм щодо

сприяння інтеграції мігрантів в італійське суспільство.  Більшість

мігрантів, які сьогодні проживають на території Італії, спасались від

різних глобалізаційних викликів,  зокрема глобального тероризму

(мусульманські держави),  політичної експансії,  глобального безро-

біття та ін. Проте після деяких рішень італійського уряду в Італії було

розгорнуто кампанію проти мігрантів мусульманського походження,

особливо проти марокканців та албанців, що безпосередньо позна-

чилось на їх працевлаштуванні та реалізації громадянських прав. Це

безпосередньо стало однією із перешкод інтеграції мігрантів в італій-

ське суспільство. Саме тому кожна із країн світу має враховувати гло-

балізаційні виклики глобальної міграції і вибудовувати свою інтег-

раційну стратегію таким чином, аби вона працювала виключно на

реалізацію національних інтересів.

Отже, це свідчить про те, що важливим фактором стримуван-

ня глобальної міграції є “динамічний розвиток економіки, покращення

соціальних умов та гарантія безпеки громадян, реалізація громадсь-

ких прав та свобод” у країнах-донорах глобальної міграції [470]. Проте

політика протистояння глобальній міграції також може мати певні

виклики суспільного розвитку. Досить часто політичні ініціативи

окремих держав у протистоянні глобальної міграції набувають на-

сильницького характеру, більше того, нівелювавши поширення гло-

бальної міграції в межах окремої країни світу, можна спровокувати

міграцію в іншій частині світу. Слід також вказати і на те, що силові

методи дотримання прав і свобод людини також можуть інтенсифі-

кувати процес глобальної міграції. Це пов’язується з тим, що пору-

шення прав і свобод людини закономірно супроводжується крайньою

бідністю, а тому аби її здолати люди можуть вдаватись до міграції.