4.3. Глобалізаційні виклики національної безпеки

Зростаючі ризики невпорядкованої та неконтрольованої глоба-

лізації призводять до поглиблення взаємозалежності та взаємозв’яз-

ку у світовому співтоваристві, в результаті чого суттєво змінюється

зміст та структура міжнародних політичних відносин, зазнає певної

трансформації і система національних інтересів, що й породжує нові

виклики національної небезпеки.308 309

Після 11 вересня 2001 р. сучасний світ постав перед великим

випробуванням, що дало змогу йому побачити зворотний бік сучас-

ної цивілізації, а головне її небезпечні глобалізаційні виклики. Фак-

тично саме ця подія показала, що в умовах глобалізації змінюється

світовий баланс сил, що приводить до зменшення гарантій безпеки,

попередньо здобутих державам. Результатом цього стає нав’язування

окремими державами “єдиних загальносвітових стандартів поведін-

ки (в економічній, військовій, інформаційній, культурній сферах), що

суттєво підриває національний устрій та традиційні цінності неза-

лежних країн, а врешті-решт приводить до виникнення “асиметрич-

них загроз” [286, с. 52]. Це з необхідністю приводить до  “перетво-

рення потенційної в реальну загрозу непримиримого протистояння

між країнами та відповідного поглибленого соціально-економічного

розпорошення світу” [286, с. 53].

Національна безпека закономірно являє собою один із ме-

ханізмів виявлення,  попередження та ліквідації загроз життєдіяль-

ності та розвитку окремої нації. Нові умови суспільного розвитку в

умовах глобалізації породжують нові виклики національній безпеці.

Передусім це пов’язується із “рихлістю національних інтересів”, які

не завжди працюють на реалізацію ефективної політики у сфері як

національної, так глобальної безпеки окремої держави. До таких інте-

ресів, зокрема, належать “захист незалежності, суверенітету, держав-

ної та територіальної цілісності, долання воєнної агресії проти дер-

жави та її союзників, забезпечення умов для мирного, демократич-

ного розвитку держави” [387, с. 217]. Відповідно до цього саме рівень

захисту таких інтересів є важливим індикатором ефективності на-

ціональної безпеки держави в умовах глобалізації.

Глобалізаційні виклики національної безпеки сьогодення умов-

но можна розділити на дві форми: зовнішні, що пов’язуються із спро-

бами світових держав підпорядкувати собі окрему національну дер-

жаву подекуди навіть і шляхом воєнного втручання,  т а внутрішні

виклики, які зумовлені змістом внутрішньої політики окремої націо-

нальної держави. Саме ці дві форми глобалізаційних викликів при-

водять до нестабільності суспільного розвитку держави, її радикаль-

ної трансформації та політичного реструктурування. Саме такої точки

зору дотримується Д.Кауфман, який виокремлює два параметри на-

ціональної безпеки: внутрішній  (стратегічна парадигма,  доміную-

ча ідеологія, економічна система) та зовнішня (різні форми викликів,

загроз, союзи, блоки, міжнародні структури) [68].

Внутрішні глобалізаційні виклики, у свою чергу, пов’язуються

із трансформаційними змінами в соціально-політичній та духовній

сферах суспільства і приводять до ідеологічного та соціально-еконо-

мічного розколу,  який породжує крах національної ідентичності.

Причинами внутрішніх глобалізаційних викликів, у свою чергу, може

виступати наростання соціально-політичних та етнічних конфліктів,

що тим самим виводить систему суспільного розвитку з динамічної

рівноваги, позбавляючи її можливості стабільного розвитку та функ-

ціонування. До внутрішніх глобалізаційних викликів національної

безпеки слід також віднести і державно-управлінську кризу, яка про-

низує собою всі сфери суспільного життя і виводить із стану стабіль-

ності систему державного управління, що безпосередньо проявляється

на рівні функціонування її інституційних, регулятивних та духовно-

ідеологічних механізмів. В умовах такої кризи, безумовно, ризик на-

ціональної безпеки, набуває найбільш активних форм.

До причин виникнення зовнішніх глобалізаційних викликів ми

відносимо: підривну діяльність, яка здійснюється з боку спецслужб

окремих держав світу, міжнародний тероризм,  економічну блокаду,

політичний тиск, шантаж, загрозу силових акцій. Виходячи з цього

окрема національна держава, реалізуючи свою внутрішню політику,

має враховувати інтереси всього світового співтовариства, аби у такий

спосіб здобути можливість протистояти глобалізаційним викликам.

В умовах глобалізації світ постає перед головним викликом

його суспільному розвитку, а отже, і національної безпеки, який по-

в’язаний із втратою національної ідентичності - людина нації відчу-

ває себе людиною світу, а тому вибудовує стратегію своєї діяльності

лише утилітаристськи, наскільки це відповідає її власним інтересам,

якщо навіть ці інтереси і не збігаються з національними. Таким чи-

ном, в умовах глобалізації у людини змінюється світосприйняття та

світовідчуття, а тому втрачається ідентифікація себе з окремою націо-

нальною спільнотою, фактично тут відбувається реальна підміна форм

ставлення “ми-вони” на “всі-свої”. У результаті цього формується так

звана транскордонна співпраця, яка має на меті узгодження взаємо-

розуміння між країнами світу на основі вирішення глобальних інте-

ресів. Реальним підтвердженням цього стає проблема “відпливу інте-

лекту” з окремих галузей суспільного життя. В умовах глобального

інформаційного простору форми “відпливу інтелекту” значно спро-

щуються завдяки Інтернету, коли вчений чи функціонер працює без-

посередньо на замовлення своїх іноземних партнерів, завдяки чому

і спрощується процедура виїзду за кордон,  обслуговуючи в першу

чергу їх інтереси, а не власне національні. Саме тому в умовах гло-

балізації особливого значення набуває нарощування інтелектуаль-

ного потенціалу нації, адже саме він стає головним ресурсом роз-

витку, безпеки та стабільності держави. Тому надзвичайно небез-

печним є недбале ставлення держави до розвитку інтелектуального310 311

ресурсу, адже саме він у сучасних умовах сприяє посиленню геопо-

літичної могутності держави, а не економічні фактори, як хибно дек-

ларувалось раніше.

В умовах глобалізації також катастрофічно зростає розрив у

соціально-економічному та політичному розвитку між державами

світу, що безумовно не може не позначитись на системі національної

безпеки держав.  За таких умов фактично відбувається виродження

попередніх форм світової самоорганізації, водночас спричиняючи

певну інертність у становленні нових видів суспільних зв’язків. Це,

зокрема,  є критичною межею дії глобалізаційних викликів у сфері

національної безпеки.

Отже,  це свідчить про те, що необхідною умовою реалізації

національної безпеки в умовах глобалізації є стабільність суспільно-

го розвитку держави.  Під стабільністю закономірно розуміється

“здатність соціальної системи долати деструктивні впливи, які в се-

редині неї виникають” [31, с. 18]. З іншого ж боку, саме стабільність

дає змогу протистояти деструктивним впливам глобалізаційних

викликів. Національна безпека в умовах глобалізації, аби забезпечи-

ти ефективне функціонування держави, має створити умови “динамі-

чної стабільності”, що характеризує здатність системи забезпечувати

необхідний рівень розвитку шляхом самоорганізації відповідно до

зміни реальних станів, пов’язаних із впливом різних форм викликів.

Таким чином, динамічна стабільність є формою реалізації національної

безпеки в умовах глобалізації, оскільки вона гарантує відсутність загроз

для виживання нації, а також здатність компенсувати загрози за раху-

нок адаптації національної безпеки до системи глобальної безпеки.

Отже, головна мета національної безпеки в умовах глобалізації

полягає в “підтриманні динамічної стабільності країни (формування

сприятливої для еволюційного розвитку ситуації, за якою безпечно

почувалися б не тільки людина, суспільство, держава, а й сама при-

рода” [386, с. 10]. Відповідно до цього, на думку В.Храмова,  “кон-

цептуальна основа нової моделі національної безпеки України має

втілювати в собі всі сторони стратегії стабільного розвитку цілісності:

людина-суспільство - держава-природа, тобто всю повноту і розмаїт-

тя національного світу, як того вимагає сучасна системна методоло-

гія” [386, с. 10].

Отже, одним із головних глобалізаційних викликів міжнарод-

ної безпеки є загроза нестабільності в розвитку сучасного світу, яка,

безумовно,  впливає на систему національної безпеки.   Така не-

стабільність у глобальному просторі, на думку К.Доннеллі, передусім

пов’язується з  “відсутністю ефективної системи врегулювання кри-

зи, що, у свою чергу, зумовлено спадщиною комуністичного правлін-

ня, яка призвела до неефективності і непрозорості функціонування

інститутів влади,  зокрема міністерств оборони,  внутрішніх справ,

юстиції, фінансів, створила брак компетентних посадових осіб зі спе-

ціальними знаннями,  а також спричинила нездатність забезпечити

підтримку запропонованих підходів у суспільстві” [107, с. 34].

Основними факторами нестабільності в умовах глобалізації, на

думку А.Ахиезера, є  “високий рівень внутрішньої дезорганізації всіх

сторін суспільного життя, небезпека її наростання та недостатньо роз-

винені механізми її подолання” [14, с. 45-46]. Проте, на думку вченого,

рівень певної дезорганізації є важливою умовою розвитку суспільства,

оскільки він забезпечує “прояв життєво важливих інновацій” (до яких

ми відносимо глобалізацію). Це необхідно для того, аби “людина по-

всякденно та повсякчасно була готова зустріти реальну загрозу, що йде

не лише від зовнішнього ворога, але й від її пасивності та бездіяль-

ності в розвитку світу” [14, с. 46]. Тобто бездіяльність людини в сучас-

них глобалізаційних процесах може являти виклики в першу чергу для

її соціальної безпеки. Таким чином, відсутність адекватного оцінення

змісту впливу сучасних глобалізаційних процесів та відсутність відпо-

відної стратегії розвитку держави в умовах глобалізації є результатом

нездатності нації приймати стабілізаційні рішення, які тим самим могли

б здолати окремі кризові ситуації. Отже, національна безпека суспіль-

ства безпосередньо пов’язується із стабільністю суспільного розвит-

ку, зокрема із здатністю суспільства до адаптації та модернізації систе-

ми державного управління до глобалізаційних умов.

Слід відзначити, що в новітній концепції міжнародних відно-

син поняття безпеки та стабільності розглядаються як тотожні, адже

внутрішня безпека визначається стабільністю суспільного розвитку,

яка гарантується ефективністю системи державного управління, що,

у свою чергу,  забезпечує реалізацію демократичних норм життє-

діяльності,  “постійну ротацію управлінської еліти, відсутність етні-

чних та соціальних конфліктів, ефективно функціонуючу економіку”

[308, с. 24]. Дотримання цих критеріїв має на меті забезпечити міжна-

родну стабільність національної держави шляхом безпосереднього

узгодження нею інтересів з іншими державами світу,  а тим самим

протистояти і глобалізаційним викликам її національної безпеки. Це

принципово важливо, адже сьогодні майже аксіоматично звучить теза

про те, що забезпечити національну безпеку окремої держави за ра-

хунок безпеки інших практично неможливо. Світовий розвиток на-

стільки взаємозалежний особливо в умовах глобалізації, що націо-

нальна безпека аж ніяк не може бути відокремлена від міжнародної.

Це, на думку Б.Парахонського, супроводжується виникненням супе-

речностей, які пов’язуються із  “зіткненням інтересів трьох центрів312 313

тяжіння, а саме: США як світової домінанти, що прогнуть зберегти

ключове значення в системі європейської безпеки; Об’єднаної Євро-

пи, зростаючий економічний та військово-політичний вплив якої дає

їй підстави сподіватись, що вона спроможна за новітніх реалій набу-

ти достатніх потужностей для упередження та розв’язання конфлікт-

них ситуацій на континенті і здатна конкурувати за зони впливу за

межами Європи; Росія, яка прагне стати центром сили євразійського

простору” [258].

Отже, одним із механізмів протистояння глобалізаційним вик-

ликам національної безпеки є регіоналізація сфери безпеки, що тим

самим дає змогу чітко ідентифікувати основних геополітичних суб’єктів

(до яких належать Західна Європа, країни Балтії, Центрально-Східна

Європа, Південно-Східна Європа та Кавказ), на яких покладається за-

безпечення миру і стабільності в межах окремої частини світу.

Одним із факторів порушення балансу національної безпеки в

умовах глобалізації є поява нових ядерних держав, які досить часто

своєю агресивною політикою нав’язують свою систему глобальних

інтересів окремим державам, породжуючи таким чином нові локальні

конфлікти, а відповідно до цього загрози для їх розвитку та функціо-

нування. Реальним прикладом такої політики ядерних держав на сьо-

годні є США, де навіть введено посаду помічника міністра оборони з

питань ядерної безпеки, розроблено комплексну програму “Оборон-

ної ініціативи проти розповсюдження”. В результаті цього у світі було

чітко ідентифіковано держави, що доцільно віднести до групи  “зло-

чинних держав”, які у такий спосіб посягають на національну безпе-

ку інших держав. Виходячи з цього більшість країн світу мають ви-

будовувати свою доктрину національної безпеки, аби у відповідний

спосіб протистояти впливу ядерних держав, що своїми діями явля-

ють глобалізаційні виклики для інших держав світу. Важлива роль у

цьому плані належить армії як базовій інституційній структурі у сфері

захисту та реалізації національної безпеки. Саме тому для більшості

держав світу, аби протистояти таким глобалізаційним викликам, які

здійснюються з боку ядерних держав, доцільно відмовитись від “стра-

тегій ядерної війни”, проголосивши так звану ідеологію  “антиядер-

ного стримування”.

Одним із глобалізаційних викликів національної безпеки та-

кож виступає дисбаланс у функціонуванні інститутів влади. Це по-

в’язується з тим, що в умовах глобалізації з’являються нові управ-

лінські структури  (транснаціональні об’єднання),  які не відповіда-

ють загальноприйнятим у державі нормам, правилам і традиціям дер-

жавного управління, а, це у свою чергу, складає ризик нестабільності

державної політики. Основними умовами стабільності у цьому плані

виступають  “розмір держави та сталість її внутрішнього розвитку”

[409]. Таким чином, це свідчить про те, що невеликі за геополітич-

ним критерієм держави більше підпадають під вплив глобалізацій-

них викликів, тоді коли держави із стабільним розвитком менш підда-

ються впливу глобалізаційних викликів і мають більше можливостей

для збереження власної національної ідентичності в умовах глобалі-

зації, а тому і менш піддаються впливу дестабілізаційних факторів.

Отже, основними показниками стабільності суспільного розвит-

ку в умовах глобалізації є здатність системи державного управління

протистояти та нейтралізувати негативні глобалізаційні виклики. Ви-

ходячи із цього сучасна національна держава має будувати ефективну

стратегію національної безпеки, основними напрями якої мають бути:

n збереження та розвиток національної держави в сучасних гло-

балізаційних умовах шляхом оптимізації системи державного

управління;

n формування сприятливого зовнішнього середовища шляхом ук-

ладання міжнародних договорів у сфері міжнародної безпеки;

n підвищення військового, економічного, науково-технічного та

політичного потенціалу національної держави,  який би дав

змогу їй протистояти глобалізаційним викликам національної

безпеки.

Окреслені напрями визначають зміст та особливості форму-

вання нової парадигми національної безпеки в умовах глобалізації,

що включає три основні рівні:

n аналітично-описовий (визначення загрози національної безпеки);

n концептуально-пояснювальний (національні інтереси та меха-

нізми їх реалізації);

n прогностичний  (стратегія національної безпеки,  основні на-

прями оптимізації політики національної безпеки держави).

Виходячи з цього сучасні глобалізаційні процеси обумовлю-

ють потребу в новій концепції захисту національних інтересів, яка в

першу чергу має враховувати: узгодженість національних інтересів;

основні напрями та головні цілі формування та реалізації незалежної

державної політики безпеки. Основна мета національної безпеки в

умовах глобалізації має зводитися до створення умов для реалізації

інтересів особи, суспільства та держави, що відповідає системі на-

ціональних інтересів, яка з необхідністю має бути узгоджена із гло-

бальною системою інтересів. Більше того, такий механізм протисто-

яння глобалізаційним викликам у сфері національної безпеки обмірко-

вувався ще радянськими вченими за часів холодної війни, де, зокре-

ма, йшлося про спробу побудувати систему глобальної безпеки, за-314 315

сновану на “загальнопланетарній свідомості” та “загальнолюдських

цінностях”, спрямовану на розв’язання глобальних проблем людства

(роззброєння,  екологія, демографія,  освоєння космічного простору”

[68, с. 114]. Такий механізм не втратив своєї актуальності і до сьо-

годні.

До глобалізаційних викликів національної безпеки також слід

віднести проблеми екологічної безпеки. Саме глобалізація з точки зору

окремих експертів приводить до нових екологічних загроз, які завда-

ють шкоди здоров’ю людини та природи. З позицій екоглобалістів “для

забезпечення розвитку окремої держави у світі вона має розвивати “нове

екологічне мислення” [9, с. 117]. Вони виступають за ліквідацію на-

ціональних кордонів та суверенітету,  оскільки проблеми екологічної

безпеки, з якими рівною мірою стикаються всі країни світу без винят-

ку, перетворюються на транснаціональні, а тому і потребують об’єднан-

ня зусиль для спільного їх розв’язання. Передусім мова йде про впро-

вадження екологічно чистих технологій з боку кожної національної

спільноти з метою збереження глобальної екологічної безпеки в ме-

жах світового простору. На думку Г.Апеля, саме розв’язання екологіч-

них проблем є першим кроком на шляху до забезпечення глобальної

безпеки в сучасному світі, адже саме вона має на меті створення спри-

ятливих умов розвитку соціуму у гармонії з природою, попереджаючи

тим самим внутрішні та зовнішні загрози у соціумі в цілому” [9, с. 88].

Отже, залежно від того, яким чином змінюються геополітичні

пріоритети суспільного розвитку, змінюється характер національної

безпеки, а відповідно до цього і механізми її забезпечення. На нашу

думку, в основу забезпечення національної безпеки має бути покла-

дений договірно-правовий механізм, який би певною мірою забезпе-

чував довіру між державами з відповідним утворенням загальноєвро-

пейської та міжнародної системи безпеки. Важливим інструментом

реалізації такого механізму має стати міжнародне право, яке дає змо-

гу перебудувати сучасний світ на принципах справедливості, закон-

ності та паритетності.

Слід також відзначити, що ефективність національної безпеки в

умовах глобалізації залежить від внутрішньої та зовнішньої політики

держави. Ефективною така політика може бути, якщо вона відповідає

її національним інтересам, сприяючи тим самим збереженню націо-

нальної ідентичності держави та специфіки системи її управління. Це,

у свою чергу, дасть змогу протистояти глобалізаційним викликам на-

ціональної безпеки, які тим самим посягають на національні інтереси

окремих держав, а також забезпечити їм відповідний геополітичний

баланс. Водночас сучасна національна держава в умовах глобалізації

не повинна замикатись виключно на реалізації національних інтересів,

оскільки це безпосередньо приводить до ізоляції її від глобального

простру, а також може спровокувати суттєве відставання від передо-

вих держав світу. Вихід із такої ситуації, на думку Б.Капустіна, може

бути лише один -“здолавши крайнощі універсалізму та комунітаризму

необхідно дотримуватись принципу плюралізму,  полікультурності,

міжкультурного діалогу та толерантності” [142, с. 16].

Глобалізація закономірно супроводжується модернізацією, що,

безумовно,  приводить до появи нових форм загрози національній

безпеці, оскільки вона завжди приводить до утворення деяких форм

протесту проти самого процесу модернізації т а його соціальних

наслідків. А саме глобалізація як певна форма стандартизації поз-

бавляє народ альтернативи самостійного вибору моделі розвитку, що

закономірно приводить до втрати національної культури, національ-

ної ідентичності та можливості національного відродження. В про-

цесі модернізації відбувається розпад старої системи, створюються

нові інституції,  правові та політичні норми,  які забезпечують ста-

новлення,  еволюцію та адаптацію до змін, які відбуваються в со-

ціально-політичній та економічній сферах. Відповідно до цього не-

обхідною умовою розвитку є збереження соціальної стабільності.

Слід відзначити, що основними викликами національної без-

пеки в контексті державно-управлінської модернізації є відставання

від змін в інших сферах суспільного життя, і глобалізація як процес

формування загальносвітового, фінансово-інформаційного простору

може здійснюватись на непідготовленій основі  (недостатній рівень

розвитку громадянського суспільства з відповідним відставанням його

інститутів), що в кінцевому випадку може привести до утворення

кризової ситуації, що супроводжується непередбачуваністю та хао-

тичністю суспільного розвитку.  Сьогодні відомо,  що Україні абсо-

лютно не підходить “доганяючий варіант модернізації”.

Однією із найважливіших гарантій розвитку та підтримання

системи національної безпеки України в умовах глобалізації є розви-

нута співпраця між державами в політичній, економічній, гуманітарній,

інформаційній та військовій сферах. Нове підґрунтя для такого співро-

бітництва створюється глобалізацією політичних, економічних, військо-

вих та інших процесів, а також наявністю трансформації взаємовпли-

ву, необхідністю узгодження позицій між державами всіх зацікавле-

них сторін щодо підтриманя миру й безпеки на всіх рівнях.

Слід також відзначити, що із настанням такої ери партнерства

держава перестає виконувати свої головні функції, що викликає кри-

зу політичної влади, яка сьогодні все частіше спостерігається у світі,

перетворюючись на так званий  “політичний мавзолей”  технології з

прийняття політичних рішень, які не відповідають потребам сучасності.316 317

Політична влада в такій ситуації стає неспроможною зрозуміти тенден-

ції та перспективи сучасних соціальних змін. А держава має посилю-

вати, а не послаблювати урядову регламентацію, як це сталося (надав-

ши повну свободу для боротьби політичних партій та рухів, очолюва-

них недалекоглядними лідерами). Адже закономірно кризова ситуація

має приводити до збільшення урядової регламентації, а не навпаки.

Одним із глобалізаційних викликів національної безпеки в су-

часному світі стає нав’язування певних глобальних інтересів з боку

окремих держав світу (Америка, Китай, Бразилія, Росія та ін.), які не

завжди відповідають і головне узгоджуються із національними інте-

ресами, а тому вони реально перешкоджають національній безпеці

окремої держави.

Водночас слід відзначити, що питання національної безпеки

окремої країни сьогодні не можуть вирішуватись ізольовано від інте-

ресів інших держав, адже “побудувати безпечний світ лише для себе

і тим більше на шкоду іншим практично неможливо” [470]. Виходя-

чи з того, що не завжди ці міждержавні інтереси збігаються, необхід-

ним є створення так званої системи критеріїв спільних інтересів, яка

б забезпечувала їх стабільність,  несуперечливість,  самоузгоджу-

ваність, чітку визначеність та консолідованість. Саме такі інтереси

складають основу інтегральної стратегії національної безпеки,  яка

сьогодні має стати необхідною складовою ефективного розвитку

Української держави. Впровадження такої інтегральної стратегії має

здійснюватись з урахуванням умов “глобальної інтеграції”, критерієм

ефективності якої має стати  “рівень міжнародної конкурентоспро-

можності країни та відповідно досягнутий нею рівень людського роз-

витку” [30, с. 68]. Наявність такої стратегії забезпечить реалізацію

основних принципів та напрямів незалежної державної політики без-

пеки, а відповідно і “динамічну стабільність в державі”, сприятливу

для еволюційного розвитку. Основними напрямами реалізації такої

стратегії має стати, на нашу думку, збереження та розвиток держави,

ефективність державної влади як головної умови забезпечення без-

пеки України, а також формування сприятливого для неї зовнішньо-

го середовища,  створення якого абсолютно неможливе без зусиль

органів державного управління. Слід відзначити, що стратегія націо-

нальної безпеки держави залежить також від визначення її місця та

ролі в сучасних глобалізаційних процесах.

Таким чином, інтегральна стратегія безпеки забезпечує ство-

рення сприятливих передумов для динамічного розвитку відносин

держави зі світовою спільнотою відповідно до загальновизнаних норм

міжнародного права та критеріїв розуміння своїх національних інте-

ресів. Саме інтегральна стратегія національної безпеки має проти-

стояти глобалізаційним викликам, з якими сьогодні стикається Ук-

раїна, а головне має забезпечити їй можливість виступати у ролі кон-

курентоспроможного суб’єкта геополітики, здатного самостійно ви-

значати та реалізовувати стратегію своєї діяльності. Відповідно до

цього основними геополітичними пріоритетами у сфері національ-

ної безпеки України в умовах глобалізації є:

n забезпечення політичної стабільності та державного суверені-

тету України;

n зміцнення фундаментальних цінностей суспільного розвитку

(добробут,  безпека);

n партнерство з іншими країнами світу заради досягнення на-

ціональної та міжнародної безпеки;

n розвиток рівноправних паритетних відносин із країнами світу,

які відповідають змісту суспільно-політичної ситуації в Україні;

n сприяння розвитку регіональних структур безпеки;

n створення ефективної системи міжнародної взаємодії на осно-

ві узгодження спільних інтересів;

Відповідно до цього основу реалізації національної безпеки

має скласти консолідована система національних інтересів, яка ви-

значає зміст геополітичних пріоритетів національної безпеки Украї-

ни в умовах глобалізації. Основними механізми реалізації таких пріо-

ритетів мають стати соціальні, політичні, економічні, військові психо-

логічні, інформаційні та культурні компоненти, які тим самим мають

забезпечити досягнення національного інтересу. Це свідчить про те,

що національна безпека визначається системою національних інте-

ресів, які, у свою чергу, визначаються системою фундаментальних

цінностей, притаманних для суспільства на певному етапі його істо-

ричного розвитку.

Відповідно до цього принципово важливо в умовах глобалізації

чітко визначити суб’єктів домінуючого впливу на систему національ-

ної безпеки окремої держави. Це принципово важливо з тієї точки зору,

аби знати, яким чином захищати свої фундаментальні цінності, оскільки

від цього залежить стабільний розвиток держави.  З метою розробки

ефективних механізмів захисту фундаментальних цінностей держави

в умовах глобалізації доцільно вдатись до наступних дій:

n виписати на нормативно-правовому рівні чітке розуміння змісту

національних інтересів,  які мають скласти основу стратегії

національної безпеки;

n сприяти досягненню консенсусу в межах суспільства щодо пев-

них пріоритетів у контексті реалізації національної безпеки;318 319

n виробити чітку формулу взаємодії військових та політико-дип-

ломатичних структур;

n здійснювати адаптацію соціального, економічного та політично-

го розвитку держави відповідно до критеріїв світової безпеки;

n створити спеціальну інституційну структуру з реалізації на-

ціональної безпеки в умовах глобалізації.

Важлива проблема, яка постає перед більшістю країн світу,

зводиться до того, яким чином можна протистояти глобалізаційним

викликам суспільного розвитку,  а саме як лишитись осторонь від

нав’язування з боку сильних держав своїх національних інтересів.

Англійський учений А.Беттлер пропонує два способи вирішення цієї

проблеми: один із них - державі самій треба стати сильною, другий -

просто приєднатись до сильних. Це дасть можливість державі висту-

пати у ролі впливового суб’єкта розвитку сучасного світу. Така участь

держави, на думку вченого, може мати кілька форм, а саме конструк-

тивну - забезпечувати реальну систему взаємодії, номінальну, базую-

чись лише на формальній домовленості, та конфронтаційну, виходя-

чи з пошуку консенсусу за умови радикального протистояння між

державами [41, с. 158].

Глобалізація світу т а перехід національної економіки під

зовнішнє управління створює загрози національному та державному

суверенітету. Саме тому сьогодні так обережно ставляться до політи-

ки глобалізації в багатьох країнах світу, у тому числі і в розвинених.

Процес глобалізації об’єктивно призводить також до зниження ролі

та значимості держави як форми політичної влади в тій чи іншій

країні, що також є умовою загострення внутрішніх проблем,  поро-

джених міжетнічними та релігійними суперечностями, оскільки тут

суверенним державам нав’язується свій варіант вирішення будь-якої

кризової ситуації, в тому числі і штучно створеної.

Таким чином,  сучасні глобалізаційні процеси приводять до

виникнення нових викликів у системі національної та міжнародної

безпеки, що,  у свою чергу, вимагає розроблення нових механізмів

попередження та долання ризиків у розвитку сучасного світу шля-

хом збереження національної ідентичності держави та інтеграції її у

систему глобальної безпеки.  Індикатором протистояння глобаліза-

ційним викликам є рівень стабільності національної держави, який

забезпечує її адаптацію до світових стандартів суспільного розвитку.

Інакше виникнення та дія глобалізаційних викликів є неминучими,

адже й досі головним глобалізаційним викликом не лише національ-

ної, але й міжнародної безпеки лишається глобальний тероризм, який

і виступає предметом аналізу в наступному параграфі.