3.4. Китаїзація як обернена форма глобалізації в сучасних умовах суспільного розвитку

На сучасному етапі суспільного розвитку все чіткіше просте-

жується тенденція впливу Китаю на світовий простір, що дає підста-

ви говорити про китаїзацію як обернену форму глобалізації. Законо-

мірно визначальним фактором впливу окремого регіону чи окремої

національної держави на світовий розвиток є фінансово-політичний

фактор, про що вже йшлося у попередніх параграфах. Не винятком у

цьому контексті є і Китай. Так, на думку Т.Х.Ратувухери, “якщо Ки-

тай за три роки виконає взяті на себе зобов’язання, то він стане більш

глобалізованим, ніж самі західні країни. Тоді у заходу з’явиться аль-

тернатива:  або самому скоріше змінюватися,  або ж шляхом підпи-

сання договорів з Китаєм керувати цією державою. Водночас Захід

не може протистояти намірам Китаю вийти із своєю продукцією на

глобальний рівень,  оскільки він сам задекларував ці стандарти і

цінності” [291].

Це свідчить про те, що сьогодні Китай має всі шанси перетво-

ритися на впливового суб’єкта розвитку світової економіки.  Реаль-

ним підтвердженням цього є зростання кількості його зовнішньоеко-

номічних зв’язків та збільшення ВВП,  що підтверджує його випе-

реджальний рівень розвитку по відношенню до США та Японії. У

експортній політиці Китай спрямовує свої зусилля переважно на забез-

печення випереджального розвитку у сфері промисловості та науко-

ємних технологій. Особливої ваги впливу Китаю на розвиток сучасно-

го світу сьогодні надає реалізовуваний ним курс на диверсифікацію

зовнішньоекономічних зв’язків. Йдеться про “впровадження префе-

ренційної системи розвитку експортно-орієнтованого виробництва,

яке має на меті розширення експортного виробництва як джерела

валютного фінансування, як матеріальну базу накопичення золото-

валютних резервів країни, як джерела обслуговування зовнішнього

боргу” [191, с. 45].

Фактично глобалізаційна політика Китаю нічим не відрізняєть-

ся від політики держави-гегемона, яка в сучасних умовах суспільно-

го розвитку використовує глобальний простір з метою реалізації влас-

них національних інтересів.  Так, Китай аби досягнути небувалого

економічного розвитку, вдався до:

n експортної переорієнтації національного виробництва,  що

забезпечило йому приплив приватного національного та іноземного

капіталу;260 261

n формування сприятливого інвестиційного клімату  (низька

вартість робочої сили, дешевизна прав землекористувачів, розвиток

інфраструктури в районах пільгового інвестування, зовнішньоеконо-

мічного законодавства).

Це дало змогу Китаю набрати неабияких обертів економічного

розвитку у світовому масштабі. Так, зокрема, “за період 1979-1991 рр.

вкладено 26,2 млрд дол. США, експорт цих підприємств перевищив

16,7% загальнокитайського обсягу, причому 70% всіх іноземних інве-

стицій були вкладеннями зарубіжної китайської діаспори” [52]. Та-

ким чином, послідовна та ефективна політика Китаю щодо забезпе-

чення економічного розвитку дозволили йому в максимально корот-

кий термін здолати бар’єр слаборозвиненої держави.

На становлення китаїзації як оберненої форми глобалізації суттє-

вий вплив мають відповідні об’єктивні геополітичні фактори, а саме

географічне розміщення,  розміри території,  чисельність населення.

На думку А.В.Лукіна,  “сучасна модель розвитку Китаю є достатньо

структурованою, оскільки вона чітко підпорядкована окремим зако-

номірностям суспільного розвитку” [193, с. 14]. Більше того, сучасна

політика Китаю  “вступає у непримиренну суперечність з об’єктив-

ними закономірностями суспільного розвитку та реальними потре-

бами окремих держав, це, у свою чергу, може поглибити їх відста-

вання від промислового розвитку Китаю та консервувати архаїчні

структури розвитку сучасного світу” [219].

Вплив Китаю на розвиток сучасного світу став можливим, на

думку Лі Цзи Веня,  завдяки  “прискореній техніко-технологічній мо-

дернізації, що тим самим збільшило потребу для нього у розвитку світо-

господарських зв’язків” [187, с. 350]. Саме тому рівень впливу Китаю

на світовий глобальний простір ще протягом тривалого часу буде утри-

муватись, реальним підтвердженням цього є політика держави щодо

подовження стратегій зовнішньоекономічної експансії на сучасний світ.

Проте окремі тенденції, які сьогодні простежуються в Китаї,

свідчать про те, що незважаючи на потужний економічний розвиток

він, на жаль, випадає із розряду демократичних держав, а тому про

яку його ефективну політику може йти мова, якщо навіть глобаліза-

ційна стратегія суспільного розвитку сьогодні не потребує реалізації

демократичних стандартів. Китай наразі не є ні президентською, ні

парламентською державою, оскільки й досі всі рішення приймаються

шляхом перемовин у колі широкої політичної еліти. Проте в межах

демократичного суспільства передусім йдеться про легітимацію інсти-

тутів громадянського суспільства та їх вплив на політику держави.

Для Китаю це є надзвичайно важливо, оскільки, на думку Ернандо

де Сото, “за кількістю стримувань та противаг, за кількістю гравців,

що проводять перемовини, Китай наближається до США, де Конг-

рес є надзвичайно могутньою структурою, куди можуть викликати

для розгляду питань кого завгодно,  навіть президента” [211]. Тому

дорікати Китаю за не надто високий рівень демократичного розвит-

ку слід достатньо обережно, адже тенденції до його демократизації

сьогодні набувають неабияких обертів.

Протягом останніх двох десятиліть Китай не мав реальних здо-

бутків у науково-технологічні сфері, проте ті структурні зміни, які сьо-

годні мають місце, є результатом так званого  “інноваційного розвит-

ку”, який забезпечив перехід Китаю із так званої  “посередньої дер-

жави” у ранг процвітаючої. Це, зокрема, пов’язується з тим, що Ки-

тай “взяв на себе роль виробника дешевої, але якісної продукції на-

родного споживання та постачальника дешевої робочої сили в регіо-

ни-споживачі; в цій ролі Китай не нехтує ніякими технологіями ви-

робництва, навіть екологічно шкідливими” [216]. Таким чином, Китай

завдяки  “викиду”  на світовий ринок дешевої та навіть екологічно

шкідливої продукції розширює межі свого впливу на глобальний

простір, ставлячи його у відповідну залежність від себе. Складовим

елементом впливу китаїзації як оберненої форми глобалізації є так

звана “одномоментна лібералізація” Китаю, яка насамперед стосується

його цінової політики, співвідношення ціни та пропозиції, ставлення

до людського потенціалу. Саме це певною мірою вплинуло на форму-

вання нової ролі Китаю в сучасному геополітичному просторі.

Вплив китайського фактора на розвиток сучасного світу також

став можливим завдяки велетенському приросту населення в Китаї,

яке взяло на себе виконання значної кількості функцій, що забезпе-

чують могутність держави у світі. Саме тому у Китаї особливого зна-

чення набуває політика призупинення приросту населення, так звана

“заперечна демографія”, яка має знизити приріст населення Китаю,

а отже, і його вплив на розвиток сучасного світу.

Важливою складовою розуміння глобалізації в її китайському

варіанті, на думку Д.Брекч, є “концепція “агресивного вписування”,

яка базується не на паразитизмі населення Китаю, а навпаки привчає

до праці” [455, с. 48]. Це, у свою чергу, свідчить про те, що китаїза-

ція як обернена форма глобалізації відповідає умовам розвитку тех-

нократичної цивілізації, яка і робить людський потенціал основним

інструментом впливу на глобальний простір.

Геополітичні тенденції розвитку сучасного світу свідчать про

те, що саме Китай жодною мірою не поступається США в “експорту-

ванні нафти та газу”. Заради того, аби створювати стратегічні шляхи

експортування,  Китай вимушений ефективно розв’язувати складні

соціально-економічні проблеми.262 263

Окремі китайські дослідники передумови виникнення китаї-

зації бачать у культурно-історичних чинниках. Так, на думку С.Хао,

“розширення впливу Китаю стало максимально можливим внаслі-

док культурного та економічного обміну та завдяки раніше ізольова-

ним цивілізаціям, які в умовах глобалізації вперше об’єднались... адже

тут ужимається простір, ужимається час та зникають кордони” [454].

З повною мірою можна сказати про те, що саме значні еко-

номічні успіхи Китаю забезпечили йому можливість перетворитись

на ключового гравця глобальної політики сучасного світу. Відповід-

но до цього, на думку А.Ахієзера, можна визначити чотири основні

вектори стратегії виходу  “Китаю за межі своїх національних кор-

донів”. Серед них:

n прагнення зменшити відставання за стратегічною могутністю

та потенціалом агресивності від США за рахунок нарощування ядер-

ного потенціалу  (створення сучасних видів озброєнь, самостійного

розвитку програм освоєння космосу, вихід на сучасні світові науко-

во-технічні параметри, в тому числі і за рахунок імпорту та ноу-хау;

n активізація діяльності основних міжнародних інститутів, чле-

ном яких Китай вже є (ООН, СТО), та безпосередній діалог з важливи-

ми світовими структурами (Великими сімкою та вісімкою), НАТО, ЄС;

n н арощува нн я активност і н а регіон альному напрям і у

Північно-Східній т а Південній Азії,  Центральній Азії,  Південно-

Східній Азії, Африці, Латинській Америці;

n продовження політики попереднього керівництва, спрямова-

ної на забезпечення миру та добросусідства  (Росія, Японія.  Індія).

Важлива роль при цьому належить саме акценту на економічному

співробітництві як основі налагодження ефективної політики сучас-

ного світу [14, с. 39-40].

Таким чином, китаїзація як процес впливу політики Китаю на

розвиток сучасного світу безпосередньо позначається на розвитку

самого Китаю і водночас змінює певною мірою стиль життєдіяль-

ності окремих країн світу. Це, у свою чергу, свідчить про те, що окре-

мі країни світу, які донедавна були лідерами геополітичного розвитку,

сьогодні з насторогою ставляться до зростаючих позицій впливу Ки-

таю. Більше того, світ має реальні підстави для цього, адже сучасна

внутрішня політика Китаю якраз і базується на ставленні до традицій-

ного світу як до потенційно ворожого для нього, що безпосередньо

становили ризики для розвитку сучасного світу в цілому. Фактично

китаїзація у цьому плані саме і виникає як виклик, як форма протис-

тояння гегемонії Америки. Виходячи з цього формуються зовнішньо-

політичні пріоритети Китаю. Однак подекуди ці пріоритети мають

подвійні стандарти, а саме, з одного боку, Китай шукає вихід на гло-

бальний простір заради забезпечення ефективності проведення відпо-

відних суспільних реформ. Саме заради цього начебто Китай прагне

налагодити доброзичливі відносини з країнами-лідерами глобально-

го світу. З другого боку, реально Китай, на думку Ден Сяопіна, пере-

слідує мету переключити увагу світової спільноти  “затаївшись на

певний час... сховати голову в ножни та виховати у собі приниження,

щоб саме в такий спосіб виграти час, накопичивши “комплексну дер-

жавну могутність”, а вже потім претендувати на роль світового лідера

[462]. Це, у свою чергу, засвідчує закриті технології реалізації зовніш-

ньої політики сучасного Китаю, які наряд чи зможуть гарантувати

йому позитивне ставлення з боку світової спільноти, адже принцип

геополітичної відкритості є значно ефективнішим у даному випадку

як для Китаю, так і для світу в цілому. Принципи такої політики на

офіційному рівні чітко прописані в 1999 р., коли Китай заявив про

свою участь у світових процесах економічної та політичної глобаліза-

ції. Включення Китаю в процеси економічної глобалізації мають на

меті формування партнерських стосунків в першу чергу з Амери-

кою,  аби підвищити свою роль у сучасних глобалізаційних проце-

сах. Формування саме такого підходу до реалізації зовнішньої полі-

тики Китаю було також чітко прописано в рішеннях ХVІ з’їзду Кому-

ністичної партії Китаю,  зокрема чітко наголошувалось на необхід-

ності формування міжнародних відносин шляхом партнерства, а не

протидії світовим центрам впливу. Це мало забезпечити успішну ре-

алізація суспільних реформ у Китаї. Таким чином, політика китаїза-

ції має дві основні сторони. З одного боку, вона спрямована на вирі-

шення своїх внутрішніх проблем суспільного розвитку,  а завдяки

цьому, із другого боку, вона є однією з форм боротьби Китаю з міжна-

родною гегемонією окремих країн світу. Що стосується останнього,

то тут стратегія Китаю є цілком виправданою, адже для нього є достат-

ньо відчутними національно-релігійні суперечності, зумовлені впли-

вом окремих країн. Виходячи з цього рішенням ХVІ з’їзду Комуні-

стичної партії Китаю було запропоновано “нову модель світоустрою,

побудовану на основі демократизації та справедливості в міжнарод-

них відносинах” [250, с. 22]. Це, у свою чергу, мало на меті  “збере-

ження багатоманітності світу і множинності моделей розвитку країн,

розв’язання політичних проблем і проблем безпеки шляхом консуль-

тацій, без застосування зброї та загроз, економічне співробітництво

у поєднанні з спільним розвитком та взаємне цивілізаційне й куль-

турне збагачення” [250, с. 28].

Особлива заслуга Китаю у реалізації своєї зовнішньополітич-

ної стратегії полягає у дотриманні принципу,  відповідно до якого

“справи кожної країни мають вирішуватись нею самостійно, а спра-264 265

ви планети шляхом рівноправних консультацій між всіма країнами”

[463]. Проте що стосується терористичних актів, які мають місце в

сучасному світі, то реакція на них з боку Китаю була більш ніж нео-

чікувана, оскільки він відразу ж заявив про свою готовність поряд з

іншими країнами світу включитись у боротьбу проти тероризму. На

основі цього можна чітко простежити тенденції взаємовідносин між

Америкою та Китаєм, які, з одного боку, містять певні перестороги, а

з другого - мають на меті досягнення певних переваг. Проте, на дум-

ку О.Лафонтена,  “Китай та США не розглядають один одного як

потенційних ворогів, оскільки на США припадає майже чверть китай-

ської торгівлі та третина іноземних інвестицій, які відповідним чином

сприяють модернізації Китаю, забезпечуючи його економічний роз-

виток” [181,  с. 275].  Це,  зокрема,  підтверджується і тим, що саме

США мають великі інтереси в Китаї щодо вкладання інвестицій та

демократизації його системи державного управління.  Проте з гео-

стратегічних позицій китайсько-американські відносини в першу

чергу мають працювати на користь цих країн і чітко вписуватись у

світову архітектуру системи міжнародних відносин.

Отже, вплив Китаю на розвиток сучасного світу є безсумнів-

ним, що підтверджується зростанням його економічної могутності

та рівнем інвестиційних капіталовкладень за кордон, які на сьогодні

становлять понад 30 млрд доларів. Це,  у свою чергу,  дає підстави

сьогодні Китаю перетворитись із опосередковано пасивного гравця

геополітичних процесів в активного суб’єкта творення нової системи

міжнародних відносин. Відповідно до цього Китай має всі підстави

виступали лідером геополітичного розвитку не лише в економічній,

але й в інших сферах,  зокрема що стосується воєнної політики та

потенціалу гарантії безпеки цілому світу.

Китаїзація сучасного типу суспільного розвитку може також

проявлятись і в переході китайської держави від політики пріоритет-

ності двосторонніх відносин до політики багатосторонньої дипло-

матії, яка стає можливою саме в умовах глобалізації. Проте більшість

тенденцій сьогодні свідчать про достатньо агресивну політику су-

часного Китаю щодо реалізації своїх національних інтересів за кордо-

ном,  зокрема захисту інтересів китайського бізнесу та китайських

громадян. Китай сьогодні нарощує потенціал впливу,  підвищуючи

свою стратегічну можливість впливу на світ, іноді в досить жорстких

формах. Це тим самим вказує на принципово нову модель позиціону-

вання Китаю в нових глобалізаціних умовах, де він набуває реального

впливу на розвиток світової економіки та політики сучасного світу.

Подекуди певна жорстокість Китаю щодо впровадження своїх інте-

ресів у межах глобалізованого світу супроводжується і достатньо лібе-

ральними формами, оскільки Китай боїться втратити підтримку та

принаймні позитивне ставлення західного світу. Таку мету ставить

перед собою Китай,  аби забезпечити глобальну т а регіональну

стабільність у світі.

В умовах глобалізації найбільш помітною сьогодні стає тенден-

ція до посилення впливу як з боку Китаю, так і на сам Китай з боку

різних транснаціональних структур. На думку китайського дослідника

Дж.Сіна, “більшість китайців сьогодні вбачають у Китаї нову над-

державу, яка в найближчому майбутньому може замінити СРСР у гло-

бальному протистоянні і США” [70, с. 67]. Таке протистояння між

Китаєм та Америкою сьогодні ні до чого позитивного привести не

може,  здебільшого являючи виклики для успішної реалізації сус-

пільних реформ та модернізації державно-управлінської системи. Слід

відзначити, що головним глобалізаційним викликом політиці Китаю

є його абсолютно відчуджене сприйняття у глобальному світі, де “еконо-

мічно він “свій”, проте політично лишається чужинцем. Це підтвер-

джує відповідний дисбаланс у геополітичній структурі сучасного гло-

бального світу на предмет повноцінного впливу окремих країн світу

на систему міжнародної взаємодії між країнами.

Більше того, вплив китаїзації та межі її поширення в цілому

залежать від принципів формування системи міжнародних відносин

у відповідному трикутнику США-Китай-Росія. Передусім йдеться про

те,  наскільки такі відносини будуть працювати на конструктивізм

розвитку сучасного глобалізованого простору в цілому, а не лише на

інтереси цих країн. Особлива увага у процесі налагодження відно-

си н між такими країнами має належати системі налагодження

співпраці, зокрема що стосується боротьби з тероризмом. Це, у свою

чергу, може закласти підвалини виникнення нової моделі глобальної

безпеки, де ключова роль належатиме саме Китаю як повноправно-

му лідеру геополітичного простору.

Більшість китайських учених та політиків на сьогодні переко-

нані в тому, що саме китайсько-американські відносини можуть за-

безпечити певну новаційність у сучасній системі міжнародних відно-

син.  Так,  зокрема,  З.Бжезинський постійно доводить необхідність

“посилення контактів,  зміцнення взаєморозуміння та поглиблення

співпраці між Китаєм та Америкою” [28, с. 252]. Це дає підстави го-

ворити не лише про окремий вплив китайського фактора на розвиток

сучасного світу, а переважною мірою китайсько-американського, який

має на меті забезпечити геостратегічну стабільність світу. Метою такої

схеми взаємовідносин між Китаєм та Америкою є вироблення так

званого  “діалогового формату  “Китай-НАТО”, який би включав ви-

рішення питань глобальної безпеки,  а відповідно до цього налаго-266 267

дження військово-політичної взаємодії та воєнно-технічної співпраці

між країнами, що має на меті забезпечення стратегічної стабільності

в розвитку сучасного світу.

Окремі тенденції розвитку сучасного Китаю та його впливу на

сучасний геополітичний простір вказують на зацікавленість китайсь-

кою стороною у розвитку південноазіатської інтеграції,  де головна

роль належатиме саме Китаю. Відповідно до цього китайський дослід-

ник З.Вей визначив основні форми впливу китайського фактора на

відповідні регіональні та транснаціональні структури, серед них, зок-

рема: опосередкована (час від часу), активна та провідна [453]. Тобто

йдеться про роль китайської сторони, а здебільшого про її присутність

у різних транснаціональних структурах,  про те,  наскільки сьогодні

Китай може самостійно вибудовувати власні інтеграційні схеми без

участі Америки, Японії чи ж іншого геостратегічного лідера. Таким

чином, західний світ, недооцінивши глобалізаційний потенціал Ки-

таю, може постати перед викликами китаїзації. У результаті цього

весь світ змушений миттєво перебудувати свою зовнішньополітичну

стратегію, віднайшовши у ній місце обов’язково для Китаю. На дум-

ку В.Даньсі,  “стратегічний виклик світовій економіці з боку Китаю

полягає в тому, що у міру економічного розвитку та поступового зба-

гачення ... він буде виступати в ролі не лише і не стільки  “світової

фабрики”... що втягує світове виробництво, але і основного суб’єкта

долання світових економічних перешкод” [443].  Китай сьогодні у

світовій політиці стає  “такою силою, яка вимагає врахування своїх

регіональних та глобальних інтересів,  однак поки що лишаючись

“чужою”  західним демократіям,  що тим самим ускладнює форму-

вання відповідних міжнародних режимів та механізмів” [443]. На дум-

ку М.Сяідзинь, у Заходу є “два варіанти відповіді на китайські викли-

ки, перший - стримувати його, “граючи на тих обставинах, що Китай

все ж таки продовжує лишатись чужим у політиці західного світу”

[125, с. 361]. Однак з позицій дослідника таку політику щодо Китаю

буде все важче проводити,  “оскільки економічно  “свій” Китай пе-

ретворюється у все більш важливу рушійну силу світового т а ре-

гіонального розвитку, відповідно до цього його роль у врегулюванні

різних регіональних проблем все більше буде посилюватись” [125,

с. 370]. Другий варіант виходу з такої ситуації вчений вбачає в побу-

дові нової системи відносин з Китаєм як з рівноправним воєнно-полі-

тичним партнером. Таким чином, саме другий варіант найбільшою

мірою сьогодні відповідає інтересам діалогу між Китаєм та західним

світом. Підтвердженням дієвості такого варіанта налагодження міжна-

родної співпраці між Китаєм та окремим каїнами є, зокрема, зовніш-

ньополітичний курс країн, які мають спільні із ним кордони. Виходя-

чи з цього окремі країни світу, які відчувають вплив китайського фак-

тора,  отримують певні знання та технології обґрунтування доціль-

ності впровадження політичної та адміністративної реформи. Це ти

самим пов’язується з реальною потребою Китаю відкоригувати зов-

нішньополітичний курс держави,  зосередивши виключну увагу на

проблемі легітимації потреб внутрішньої та зовнішньої політики.

Тоді коли Західний світ уміло маскується під ефективну реалі-

зацію державного управління в умовах глобалізації,  перед Китаєм

постає необхідність налагодження ефективної співпраці з відповід-

ними регіональними т а глобальними структурами.  Водночас це

свідчить про те, що окремі виклики глобалізаційного розвитку мо-

жуть вдарити і по самому Китаю. Так, зокрема, до основних регіо-

нальних викликів Китаю належать:

n чітко увиразнене суперництво з Японією за лідерство в

Східній Азії;

n співробітництво в окремих галузях з Росією у боротьбі за

лідерство в Центральній Азії;

n співпраця з США, Росією та Японією, Південною Кореєю у

Північно-Східній Азії;

n суперництво з США та Японією за визначення шляхів розвит-

ку та пріоритетів щодо розвитку азійсько-європейського регіону [452].

Таким чином, залежно від того, наскільки Китай протистоятиме

відповідним глобалізаційним викликам,  йому вдасться вписатись у

світові стандарти суспільного розвитку, а відповідно до цього і здобу-

ти потенціал впливу на розвиток світу в цілому. Передусім мова йде

про те, аби протистояти виникненню нових військових загроз, з якими

може стикнутись Китай, у разі неможливості виробити ефективні фор-

ми протистояння глобалізаційним викликам йому не вдасться стати

геополітичним лідером суспільного розвитку. На думку Л.Брауна, для

сучасного Китаю особливо відчутним є економічний та політичний

вплив з боку Індії. Це, зокрема, пов’зується з тим, що сьогодні Індія

все більше проявляє своє геополітичне прагнення вийти за межі своє

країни,  виробивши стратегічні орієнтири впливу своєї політики на

розвиток світу в цілому. Більше того,  на думку А.Мелвіля,  “Росія та

США можуть розігрувати  “індійську карту” проти Китаю, що тим са-

мим має на меті створення балансуючого об’єднання  (китайсько-

індійського) як противаги розширенню НАТО” [274, с. 14].

Отже, китаїзація як фактор розширення впливу на прикордонні

території найбільшою мірою проявляється у впливі Китаю на Індію.

Щодо цього К.Рен відзначає,  що  “гіпотетично сьогодні Індія пере-

твориться в могутнього геополітичного гравця, що тим самим може268 269

реально підірвати первинний геополітичний статус Китаю,  який в

результаті цього опиниться в ситуації конфронтації з Індією” [415].

Це має реально змінити геополітичний статус як Китаю, так і Індії.

Переважною мірою, в чому переконано більшість світових експертів,

відносини між Китаєм та Індією “визначаються проблемними полі-

тичними факторами, які поки що позбавлені відповідної економічної

основи” [157]. Однак, якщо вдасться утримати економічну та полі-

тичну динаміку в розвитку Китаю, то відповідно до цього стане мож-

ливим протистояти так званим індійським викликам, які нарощують

потенціал геостратегічної (економічної та політичної) могутності Індії

у світі. Більше того, вплив Індії на розвиток Китаю є однією з форм

протистояння китаїзації у її сучасному варіанті. Саме  “китайсько-

індійські відносини будуть у майбутньому зміцнювати позиції взаєм-

ного стримування” [157]. У результаті чого світ ймовірно може по-

стати перед новими викликами глобалізаційного розвитку так зва-

ним китайсько-індійським впливом. Переважною мірою тут йдеться

про регіональні виклики суспільного розвитку, які визначатимуться

впливом двох країн на розвиток як міжнародних систем окремих

країн, так і світу в цілому.

Вплив китайського фактора на розвиток окремого регіону світу

сьогодні підтверджується об’єктивними геополітичними умовами,

зокрема це пов’язується із  “крахом північнокорейського режиму та

загрозою гуманітарної катастрофи у Північній Кореї, що може спро-

вокувати великий наплив біженців у північно-східний Китай, а та-

кож і війну на Корейському півострові” [323]. Такі ймовірні обстави-

ни можуть мати значні ризики для розвитку Китаю, що безумовно

позначиться на його економічній та політичній системах. Більшість

тенденцій ризику впливу процесів китаїзації на сучасний розвиток

свідчать про недостатню спроможність Китаю взяти на себе відпові-

дальність за економічні та політичні рішення по відношенню до тих

чи інших країн світу. В результаті цього може виникнути певне на-

пруження у відносинах між Китаєм та США, Кореєю та Індією. Це

здебільшого ставить питання про гомогенність Китаю та його впливу

на сучасний розвиток. До прикладу, буде це вплив  “одного Китаю”

чи “кількох Китаїв” залежно від того, яку зовнішньополітичну лінію

розвитку він впроваджує в життя, а головне працює він на посилення

інтеграційних тенденцій, чи все ж таки дезінтеграційних. У цілому

сьогодні вплив китаїзації на розвиток сучасного світу можна охарак-

теризувати як виклик глобалізаційним процесам, а, з другого боку, як

геополітичну спробу протистояти антикитайським настроям у світі.

Це, у свою чергу, підтверджується окремими напрямами геополітич-

ної стратегії Китаю, що, зокрема, включає:

n реалізацію принципів геостратегічного співробітництва між

окремими країнами світу щодо питань глобальної безпеки сучасного

світу;

n розширення територіальних та економічних меж використан-

ня юаня в системі прикордонної торгівлі та сфері туризму;

n перетворення китайської мови на базову мову міжнаціональ-

ного спілкування в межах глобального простору після американської;

n розвиток сфери інвестиційної співпраці між окремими краї-

нами світу і не лише між прикордонними;

n економічна демократія Китаю, яка приводить до зниження

ставок.

Сьогодні Китай намагається довести всьому глобальному світу

свою геополітичну значимість, посиливши його геополітичні позиції

у світу. Китай сьогодні відіграє важливу роль саме у визначенні стан-

дартів суспільного розвитку. Це тим самим підтверджує і той факт,

що сьогодні Китай має на меті забезпечити відповідну фінансову

стабільність у Східно-Азійському регіоні, належним чином пом’як-

шити суперечності між Китаєм та багатьма іншими країнами світу,

налагодити вільний ринок збуту китайської продукції з прицілом на

реалізацію інвестиційних інтересів Китаю.

Найбільш відчутним сьогодні є вплив китаїзації на розвиток

таких країн, як Росія, Афганістан, Іран,  Індія, Пакистан,  Ірак, які з

точки зору різних геополітичних стратегій є важливими країнами,

які мають відповідний рівень економічного розвитку, інфраструктуру

експорту та сформовані ринкові інститути. В контексті такого розумін-

ня проблеми надзвичайно складно віднайти механізми балансу інте-

ресів між різними країнами, а тому і виробити форми протистояння

негативному впливу процесів китаїзації, які здебільшого можуть при-

вести до стандартизованої моделі розвитку сучасного світу. Здебіль-

шого тут йдеться про так званий корпоративний підхід до втілення в

життя геополітичної стратегії розвитку сучасного світу, який визна-

чає реалізацію корпоративних інтересів між державами в умовах

впливу китаїзації. Тут чітко простежуються так звані бінарні форми

інтересів, під якими ми розуміємо спільні дії окремих держав з реалі-

зації єдиної геополітичної стратегії. Це тим самим свідчить про те,

що більшість держав можуть лишитись осторонь від таких утворень,

оскільки будуть змушені самостійно вирішувати свої проблеми, тоді

коли Китай займе чітку позицію стосовно певної проблеми та окре-

мої держави. Здебільшого можна навіть говорити про певний рівень

включення Китаю до відповідного геополітичного об’єднання,  чи

навіть про гіпотетичність його впливу на функціонування окремих

об’єднань, тоді коли такі об’єднання існують без Китаю, але вплив

його фактора є достатньо відчутним.270 271

На особливу увагу в межах даного дослідження заслуговують

підходи сучасних європейських дослідників [442; 447; 465], які на-

магаються виробити систему координат, яка визначає зміст впливу

сучасних процесів китаїзації і здебільшого характеризує ризики впли-

ву та ймовірні його переваги. Так, зокрема, важливим ризиком впли-

ву китаїзації, на думку Ю.Сільхуа, є тероризм, релігійний екстремізм,

сепаратизм та наркоторгівля. Це тим самим свідчить про те, що на-

вряд чи існують країни світу,  які будуть підтримувати відповідну

політику з реалізації таких ризиків. Не лише з формальної, але навіть

і з реальної точки зору жодна країна світу не надає державну підтримку

тероризму, наркоторгівлі та ін. Тут важлива роль належить визначен-

ню пріоритетів, які дають змогу протистояти викликам нових загроз

та доланню вже наявних. Як відомо,  головна проблема для Китаю

сьогодні полягає в тому,  як протистояти ісламському екстремізму

(ісламізації), адже він становить реальну загрозу для територіальної

цілісності західного світу. У процесі боротьби з відповідними викли-

ками сучасного світу важлива роль має належати “взаємним компро-

місам при виробленні єдиної стратегії поведінки” [460].

Вплив будь-якого типу суспільного розвитку, який ініціюється

з боку окремої національної держави, завжди становить значні вик-

лики, закономірно це може приводити до того, що одна з країн завж-

ди може втратити частину своїх національних інтересів. Це може

відбуватись за умови, якщо ці інтереси мають історично зважений

характер. На думку Д.Хелда, такий характер впливу може приводити

до певної  “агресивності”,  це здебільшого характеризується таким

“впливом на структуру потреб політичної еліти однієї країни з боку

іншої, яка дає змогу досягнути вигідних рішень для впливаючої краї-

ни” [336, с. 111]. Тобто “вплив однієї країни може посилюватись не-

залежно від посилення чи послаблення впливу іншої” [336, с. 112].

Тут постає питання, чи спроможним є окремий союз держав реалізу-

вати геостратегічні інтереси,  не обмежуючи національні інтереси

кожної окремої держави. З нашої точки зору, гіпотетично така мож-

ливість існує, але лише в контексті виявлення спільних загроз, які

рівною мірою перешкоджають життєдіяльності таких держав.  Не

менш важливим питанням для об’єднання спільних зусиль держав

можуть виступати процеси демократизації та стримування впливу

ісламізму на розвиток сучасного західного світу. Саме тому Китаю

доцільніше не впливати безпосередньо на розвиток сучасного світу,

а виходити з потреби пошуку компромісних форм взаємодії з інши-

ми державами, адже це в сучасних глобалізаційних умовах може вия-

витись значно конструктивнішим.

На думку Ф.Фукуями, “сьогодні неможливою є побудова нової

Великої китайської стіни для захисту від  “набігів”  розрізнених

північних держав, скоріше Китай постарається використати шанс на

користь розширення своїх територіальних,  економічних і політич-

них володінь” [371, с. 56]. Це свідчить про розширення впливу ки-

тайських інтересів на розвиток сучасного світу.

Аналізуючи специфіку впливу процесів китаїзації на розвиток

сучасного світу, доцільно звернути увагу і на зовнішні виклики Ки-

таю, які, безумовно, не можуть не позначитись на реалізації його гео-

політичної стратегії. Так, зокрема, для Китаю актуальною й досі ли-

шається тайванська проблема, від вирішення якої переважною мірою

залежить стиль сприйняття геополітики Китаю у світі. Слід відзна-

чити, що саме Тайвань становить реальну небезпеку для сучасного

Китаю і головне є ризиком обмеження його геополітичної свободи.

Саме тому сьогодні “Китай активізує нарощення воєнного потенціа-

лу, аби до 2020 р. реалізувати свою  “політику агресивності” таким

чином, щоб досягти пріоритету над Тайванем” [69]. Проте якщо така

політика Китаю щодо Тайваню виявиться нерезультативною,  тоді

перед ним постане ризик політичної та економічної нестабільності,

а в результаті цього і вплив китаїзації на весь світ буде обмеженим. З

огляду на такі обставини говорити про китаїзацію як альтернативну

форму глобалізаційного розвитку, звичайно, не доводиться.

Важливим ризиком, на думку Ф.Фукуями, є також і те, що сучас-

на політика китаїзації характеризує Китай як “напористого новачка”

в організації міжнародних розкладів. Тут постає питання посилення

взаємозалежності та актуалізованого включення Китаю в процеси

світової економіки. Це підтверджує і те, що сьогодні, з одного боку,

Китай намагається впливати на розвиток сучасного світу, а з другого -

тенденції розвитку такого світу “рикошетом відгукуються” на ньому.

Сюди,  зокрема,  можна віднести китайську експертну політику, яка

залежна від глобального світу, оскільки визначається ним. Якщо Ки-

тай не впишеться у світові глобалізаційні стандарти розвитку, то він

фактично стане абсолютно чужим для такого світу, послабивши свою

інтеграційну риторику.

Важливим питання у контексті нового стилю позиціонування

Китаю є реалізація ним проекту з демократизації глобального світу

як одна із переваг китаїзації. Тобто тут йдеться про те, наскільки су-

часний Китай є суб’єктом з реалізації “Глобального проекту демокра-

тизації сучасного світу”, наскільки він приймає відповідні демокра-

тичні цінності у функціонуванні та розвитку сучасного світу.  Сьо-

годні очевидно, що Китай у процесах демократизації діє одинаком,

без ймовірних вигід як для нього самого,  так і для світу в цілому.272 273

Хоча і важливим фактом є те,  що окремі країни світу, які терито-

ріального межують з Китаєм, намагаються перейняти його досвід сус-

пільних реформ, подолати ісламізм. Китаїзація здебільшого сьогодні

проявляється в глобалізації китайської політики та китаїзації глобаль-

ної економіки. Переважною мірою це залежить від прагнення Китаю

демократизувати свої політичні та правові інститути, уникнувши си-

туації дублювання повноважень між ними. Проте Китай сьогодні не

готовий повною мірою виступати суб’єктом реалізації  “глобального

демократичного проекту” переважно через побоювання протистояти

розвитку “проблемних країн”, специфіка яких у цілому не збігається

з китайським менталітетом, а тому він не може бути в межах їх реалі-

зованим. Проте Китай мало враховує таку сентенцію і будь-що нама-

гається реалізувати свою геополітичну могутність,  змінюючи тим

самим глобалізаційні абриси сучасного світу. Це свідчить про прин-

ципово нову роль Китаю в розвитку сучасного глобалізаційного світу.

Таким чином, важливим фактором впливу китаїзації на розви-

ток сучасного світу є нова роль Китаю в сучасних геополітичних про-

цесах, яка визначає його пріоритет стратегічної могутності як у полі-

тичному, так і в економічному розвитку сучасного світу. Це, у свою

чергу, свідчить про глобальні тенденції реалізації китайської систе-

ми цінностей, яка приводить до стандартизації розвитку окремих

держав світу, які реально відчувають свою геополітичну та геоеко-

номічну залежність від Китаю.  Відповідно до цього китаїзація як

процес розширення китайської системи цінностей на глобальний світ

являє собою одну з альтернативних форм глобалізації. Проте китаїза-

ція є не єдиною альтернативою для розвитку сучасного світу, не менш

важливу роль відіграють також тенденції бразилізації, які набувають

нових форм впливу на розвиток сучасного глобального світу, аналізу

яких і присвячено наступний параграф даного розділу.