3.1. Обернені форми як альтернативи глобалізації: теоретичний та ідеологічний аспекти

Аналізуючи даний аспект проблеми, доцільно виходити з розу-

міння “обернених”, тобто альтернативних форм глобалізації, які мо-

жуть прийти їй на зміну і забезпечити відповідний розвиток світу.

При цьому надзвичайно важливо з методологічної точки зору чітко

розмежовувати європейський та американський підхід до розуміння

сутності та специфіки глобалізації, адже тут є принципова відмінність,

яка вказує на її різний функціональний зміст. Принципово важливо

також встановити межі теоретичного т а політико-ідеологічного

підходів до розуміння альтернатив глобалізації.

У сучасних умовах суспільного розвитку для людства надзви-

чайно важливим є чітко визначити, яким шляхом воно йтиме, якщо

попередній світоустрій буде зруйновано, і чи вдасться йому віднайти

тотожну альтернативу глобалізації.  Надзвичайно важливо тут для

кожної національної спільноти усвідомити, чи доцільно дотримува-

тись традиційного варіанта суспільного розвитку, чи все ж таки обрати

шлях адаптації до нової реальності. Відповідь на це питання законо-

мірно залежить від історичного досвіду та специфіки політики націо-

нальної держави, а також від того, наскільки та чи інша держава є

конкурентною в економічному т а політичному плані для світової

спільноти в цілому.

Надзвичайно важливо також визначити основні критерії, які

характеризують виникнення та вплив відповідних “обернених” форм

глобалізації, а відповідно до цього з’ясувати, що складає основу заміни

однієї форми на іншу. До прикладу, що є критерієм зміни для східно-

азійського регіону японської форми на китайську,  тобто яка форма

на даному етапі суспільного розвитку є оптимальною для функціо-

нування відповідної системи державного управління. Потрібно та-

кож провести чіткі паралелі між глобалізацією та індустріалізацією,

як це зробив сінгапурський учений М.Хонг, який таким чином сфор-

¨ науково-інноваційний ресурс (пов’язаний із налагодженням

взаємодії між державами та структурами з метою забезпечення інно-

ваційного розвитку як окремої національної держави, так і глобаль-

ного світу в цілому);

¨ транснаціональні корпорації, які хоча і вдаються до того аби

бути стратегічними союзниками національних держав, проте ж ре-

ально виступають виразниками виключно приватних корпоративних

інтересів.

Виходячи з цього доцільно вказати на основні недоліки,  які

перешкоджають окремим державам бути повноцінними суб’єктами

функціонування  “корпоративної держави”. До таких недоліків,  на

нашу думку, доцільно віднести:

n різні геополітичні, соціально-політичні та економічні фактори

суспільного розвитку;

n різні суспільно-політичні пріоритети;

n різні критерії вимог до традиційних інститутів влади;

n різне уявлення в межах відповідного корпоративного утворен-

ня про ідеали стабільності;

n різний менталітет та традиції в системі організації управління

суспільним розвитком;

n відмінність у релігійних цінностях та різна їх ідеологічна спря-

мованість;

n суперечності у національних т а глобалізаційних стратегіях

суспільного розвитку;

n подекуди нав’язування кліше з боку окремих держав до пове-

дінки інших;

n реалізація з боку окремих держав технології агресивного екс-

пансіонізму;

n відсутність чіткої стратегії геополітичного самовизначення

(ідентифікації).

Таким чином, в умовах глобалізації корпоративізм стає новим

принципом об’єднання та взаємодії національних держав, що, у свою

чергу, приводить до виникнення нової суспільної формації, обумов-

леної появою корпоративних держав,  їх інтеграція,  у свою чергу,

сприяє формуванню єдиного корпоративного простору. Проте для

більшості країн світу корпоративізм все ще не є сталою формою сус-

пільної життєдіяльності, оскільки він зовсім не підміняє собою істо-

рично усталені форми соціальних та політичних відносин, притаман-

них для традиційної держави.232 233

мулював сучасну дилему глобалізації: “У той час як інші країни лише

тільки ставили питання про переваги глобалізації, Сінгапур уже прий-

няв її як засіб забезпечення безперервного економічного розвитку”

[383, с. 29]. Такимчином, длясінгапурської держави глобалізація у її “про-

американській формі” є необхідною умовою її суспільного розвитку.

Для світової спільноти майже першочерговим є питання,  чи

все ж таки існує “інше джерело сили, окрім США, здатних ефектив-

но здійснювати систему глобальної регуляції в умовах зміни світу,

деградації попередніх соціальних організмів та бурхливого проростан-

ня нових” [235, c. 121].

Фактично це свідчить про виникнення нових впливових по-

люсів, об’єднань держав, які “прагнуть до нових світоглядних та ре-

лігійних горизонтів, у спробі адаптації до нових умов, переслідуючи

при цьому не лише фінансові, але й політичні та соціальні цілі” [216,

с. 24]. Створення таких впливових полюсів у світовому масштабі може

скласти альтернативу глобалізації і замінити собою  “минулий кво-

лий устрій світу”.

У свою чергу, російські дослідники, розмірковуючи над тим,

що може скласти альтернативу глобалізації,  прийшли до висновку,

“що в недалекому майбутньому це буде своєрідний симбіоз держав

(“BRIC”), до яких вони відносять Бразилію, Росію, Індію та Китай,

оскільки саме вони відіграватимуть ключову роль у розвитку світової

економіки [212]. З нашої точки зору, саме таке бачення альтернатив

глобалізації має ідеологічний характер, адже сьогодні це лишається на

рівні тенденцій і жодних підстав у підтвердження цього майже не існує.

Реальну ж альтернативу глобалізації може скласти американі-

зація, яка в американській інтерпретації ототожнюється з глобаліза-

цією і розглядається як система стабільності та безпеки світу під аме-

риканським керівництвом як гарантом загального добробуту. Проте,

з точки зору окремих дослідників, усе залежить від перспектив роз-

витку американізації, зокрема, від стабільності долара та його мож-

ливості тримати конкуренцію євро у світовій економіці.  Стратегія

розвитку США, яка побудована на “стратегії превентивних дій”, сьо-

годні виявляється нездатною установити новий світоустрій, а тому

американізація як альтернатива глобалізації втрачає свій сенс. Так,

на думку Ф.Фукуями, “нинішній стан економіки США, країни-емітен-

та єдиної резервної валюти світу, викликає занепокоєння” [371, c. 77].

Передусім мова йде про високий рівень бюджетного та торговельно-

го дефіциту США. Слід відзначити, що важливим питанням у кон-

тексті впливу обернених форм глобалізації є відповідна політика

підтримки з боку інших держав, адже тут, цілком ймовірно, що на-

ціональні держави можуть не лише протистояти, а іноді й зобов’я-

зані це робити, якщо є загроза їх національним інтересам. Виходячи

із цього в умовах глобалізації майже перед кожною державою постає

завдання запропонувати свою альтернативну форму розвитку,  яка

відповідає її менталітетові, а тим більше і нав’язати її, якщо це доз-

воляє потенціал держави. Саме тому ми виходимо з чіткої класифі-

кації теоретичного розуміння альтернативних форм,  які мають під

собою раціонально-емпіричне та ідеологічне обґрунтування, яке до-

сить часто пов’язується із політикою держави, яка будь-що намагається

відпозиціонувати себе як “могутня” та конкурентна держава у світі.

Так, на думку І.Валлернстайна, якщо людству не вдасться про-

тягом найближчих десяти років віднайти або ж і розробити альтерна-

тиву глобалізації, “світ вибухне, і людство опиниться в турбулентному

середовищі, поступово переходячи у постцивілізаційні параметри бут-

тя” [45]. Таким чином, учений вбачає альтернативу глобалізації саме у

“постцивілізаційних параметрах буття”,  проте питання про обсяги

впливу такого буття належать до категорії риторичних. Тобто це “кра-

сива гіпотеза”, яка ще не має достатнього обґрунтування.

Російський дослідник А.Багатуров, аналізуючи альтернативні

варіанти глобалізації, вбачає у ній анклавно-конгломеративну модель.

З позицій такої моделі альтернативу глобалізації можуть скласти об’єд-

нання країн Заходу, які являють собою  “гетто вибраних” і які праг-

нуть поширити свій вплив на інший світ та “суспільства іншого типу”,

які  “являють собою конгломеративні об’єднання, в межах яких ар-

хаїчні та модернізовані суспільства утворюють окремі анклави, які

співіснують без ризику взаємного знищення” [31, c. 277]. До таких

суспільств, у свою чергу, автор відносить Росію, Китай, Індію, Япо-

нію та ряд інших незахідних держав. Формою взаємодії таких держав

є взаємне прилаштування, взаємна адаптація, подекуди шляхом копі-

ювання певних моделей поведінки та стилів суспільної життєдіяль-

ності, що дає змогу їм спільно протистояти викликам глобалізації.

Таким чином, це дає підстави говорити про анклавно-конгломеративну

модель розвитку сучасного світу, яка, декларуючи принципи взаємоза-

лежності між державами світу, може скласти альтернативу глобалізації.

Якщо в період холодної війни домінуючою формою суспіль-

ного розвитку була біполярна система з відповідними її формами

регіональних об’єднань,  то в сучасних умовах пріоритет надається

однополярній системі, яка таким чином має на меті кристалізувати

одну єдину модель розвитку, характерну для конкретної національ-

ної держави. Як альтернативу біполярності та однополярності О.Янг

запропонував створення такої моделі,  “яка б підкреслювала взаємо-

проникнення глобальних, загальносистемних параметрів міжнарод-

ної політики, з одного боку, і такогож відносно нового фактора міжна-234 235

родного життя, як існування відносно автономних регіональних зон,

або ж суорсистем -  з другого” [423,  с. 411]. Більшість дослідників

сьогодні переконані в тому, що років через 20 на зміну однополярно-

го світу прийде “мультиполюсний світ”, зовнішні формати якого бу-

дуть визначатись не однією державою, а кількома одночасно. Прихід

такої  “мультиполюсності світу”  найбільш чітко проглядається у

зміцненні валютних позицій окремих національних держав, де, зокре-

ма, США декларують доларовий стандарт, ЄС- євростанадарт, Китай -

(юань) - китайський стандарт,  Японія  (йена) - японський стандарт,

ісламський халіфат. Саме рівень довіри до відповідної валюти і визна-

чає ступінь впливу тієї чи іншої держави на розвиток світових глобалі-

заційних процесів. На думку Дж.Барлоу, така довіра буде “переходити

від “надутих” валют, таких як євро та долар, до валюти, забезпеченої

енергоносіями та сировиною, та до юаню, забезпеченого якісними та

дешевими товарами, дешевою робочою силою” [18]. Могутність Аме-

рики сьогодні перебуває в конфлікті з європейською цивілізацією, при-

чиною цього є конкурентність між доларом та євро, статус яких є реаль-

но роздутим, що тим самим реально послаблює міцність обох валют у

світі. Це підтверджує неможливість здійснення  “фінансово-силового

диктату” між країнами світу. Важливим показником виникнення обер-

нених форм глобалізації з боку тих чи інших держав є їх безпосередній

військовий потенціал, який і може стати ефективним інструментом

здійснення диктату по відношенню до інших держав.

Особливо цікавий підхід щодо визначення обернених форм

глобалізації запропонував російський дослідник О.Багатуров, який

запропонував механізм  “неформалізованих, напівофіційних політи-

ко-дипломатичних зв’язків та відносин, які у взаємодії з місцевими

формалізованими структурами забезпечення економічної взаємодії

та безпеки продемонстрували достатньо високий рівень здатності

амортизувати перепади в регіональній політичній ситуації, попере-

джувати крупномасштабні конфлікти, а такожкомпенсувати порушення

сталості регіональної підсистеми” [31, с. 266-267]. Це підтверджує

необхідність та доцільність виникнення альтернативних форм гло-

балізації,  оскільки цього вимагає сучасна геополітична ситуація,

відповідно до якої світ не може розвиватись, перебуваючи в так званій

“глобальній самітності”,  яка виключає будь-які форми контактів

держави із глобальним світом. Аби сучасний світ надав перевагу такій

“глобальній самітності”, то ймовірність збереження певної можли-

вості для розвитку в сучасних умовах звичайно виявилися б втрачени-

ми. Сучасний світ у першу чергу має навчитись вибудовувати толе-

рантні відносини між державами-сусідами, адже здебільшого немож-

ливість уладнати такі стосунки в межах певного регіону світу при-

зводять саме до суперечностей, які в будь-який період історичного

розвитку можуть “виринати на поверхню”, увиразнюючи тим самим

принципові відмінності між країнами. Підтвердженням цього слугу-

ють неурегульовані суперечності, які здебільшого можуть призводи-

ти до виникнення озброєного конфлікту. Таким чином, механізм, запро-

понований О.Багатуровим, у сучасних глобалізаційних умовах може

слугувати альтернативою створення такої моделі міжнародних відно-

син, яка б забезпечувала стабільність існування як кожної окремої

національної держави, так і світу в цілому. Головний критерій, що

висувається до запровадження такого механізму,  має зводитись до

забезпечення рівноваги, яка протистоятиме дестабілізаційним факто-

рам розвитку сучасного світу. У ролі такого стабілізаційного факто-

ра, який може забезпечити сталий розвиток сучасного світу в умовах

глобалізації,  на думку Р.Страус-Хюпе, може виступати Північна

Америка як ключовий геостратегічний регіон, який виконує роль “стабі-

лізатора глобального балансу сил” [283].  Дещо іншого погляду на

альтернативи глобалізації дотримується відомий американський до-

слідник С.Коен, який виокремлює відразу кілька стратегічно значи-

мих регіонів, які з часом можуть скласти потужну альтернативу гло-

балізації. Відповідно до цього, на думку вченого, “сучасні геополітич-

ні пріоритети світової політики змінились і ще раз: провідні держави

світу все більше втрачають інтерес до Росії та Хартленду в макінде-

рівському сенсі, їх погляди спрямовані на динамічний розвиток регіо-

нів Східної Азії та Азійсько-Тихоокеанського регіону в цілому, а та-

кож регіони, що випромінюють нестабільність - Близький Схід, Цент-

ральна та Південна Азія” [339, с. 7].

Більшість дослідників переконані в тому, що регіоналізація,

зокрема у формі європеїзації, яка протягом тривалого часу була зосе-

редженням принципів світової політики, сьогодні наочно демонструє

зіткнення інтересів між окремими європейськими державами, а тому

вона також не може стати альтернативою глобалізації.

Обмірковуючи перспективи виникнення обернених форм гло-

балізації, доцільно виходити із специфіки функціонування так званих

континентальних держав, які фактично і закладають підвалини регіо-

налізації як альтернативи глобалізації. В теорії сучасної геополітики

прийнята класифікація поділу держав на  “морські”(Англія,  США,

Японія) та “сухопутні” набуває певної умовності, оскільки в умовах

глобалізації обидві форми держав діють майже синхронно, підтверджен-

ням чого слугують такі об’єднання держав, як НАТО та Євросоюз. В

умовах глобалізація не можна ставити питання про суперництво між

“морськими” та “сухопутними” (Данія, Іспанія, Китай, Нідерланди,

Португалія) державами, адже вони являють собою єдину континен-236 237

тальну форму взаємодії. За певних умов глобалізаційного розвитку

держави як сухопутні, так і морські об’єднуються з метою реалізації

відповідних потреб, являючи тим самим окремі  “військово-морські

об’єднання”. Саме такі об’єднання національних держав з часом мо-

жуть претендувати на альтернативні форми глобалізації, все лише

залежить від того, наскільки потужними в геополітичному плані бу-

дуть такі об’єднання, а також те, яким буде кількісний показник вклю-

чених до них національних держав.

В умовах глобалізації вести мову про глобальну інтеграцію чи

дезінтеграцію як конкретну схему геополітичного розвитку принци-

пово неможливо. Так, на думку Е.А.Позднякова,  “після об’єднання

Німеччини, краху “системи соціалізму” і розпаду СРСР, Європейсь-

ке співтовариство і європейська інтеграція фактично вмерли, і на кон-

тиненті почався процес дезінтеграції” [271, с. 279]. Проте виходячи

із сучасних тенденцій глобалізаційного розвитку навряд чи можна

стверджувати про “смерть європейської інтеграції” та про саму євро-

пеїзацію як альтернативу глобалізації,  оскільки все більше держав

включаються до європейського простору. Більше того,  “навколо ЄС

як деякого інтеграційного “мотору” виникла значна кількість еконо-

мічних, політичних, правових, екологічних та культурних інститутів,

які дають змогу налагодити співробітництво між країнами, які пере-

бувають на різних стадіях суспільно-економічного розвитку та мають

різні інтереси” [308, с. 11].

Окремі дослідники сьогодні намагаються звести роль ЄС до вик-

лючної реалізації “волі об’єднаної Німеччини”, вказавши тим самим на

“німеччинізацію” як альтернативну форму глобалізації, що начебто має

виступати однією з противаг процесам американізації, про що йтиметь-

ся в наступних параграфах. З огляду на світові тенденції, які мають місце

в умовах глобалізаційного розвитку, з усією ймовірністю можна ствер-

джувати про значну кількість противаг американізації з боку окремих

національних держав, зокрема Китаю, Японії, Німеччини. Потужну кон-

курентність американізації в майбутньому також можуть скласти такі

транснаціональні структури, як ООН, ЄС, ОБСЄ та ін.

Сьогодні сучасний світ переживає своєрідний “геополітичний

ренесанс”, який може привести до виникнення нового стилю форму-

вання міжнародних відносин, до якого долучається діяльність транс-

національних суб’єктів  (транснаціональні корпорації,  різні міжна-

родні лобістські об’єднання, транснаціональні ЗМІ). У нашому ро-

зумінні такий  “геополітичний ренесанс”  вказує на своєрідну  “еро-

зію” національної держави, яка в умовах глобалізації втрачає значну

кількість своїх повноважень,  делегуючи їх транснаціональним та

регіональним об’єднанням.

Розглядаючи ідеологічний контекст обернених форм глобалі-

зації доцільно звернути особливу увагу на  “росіїзацію”, що є пред-

метом дискусій російських учених та функціонерів.  З нашої точки

зору,  у Росії сьогодні немає жодних передумов,  аби перетворитись

на один із полюсів світової геополітики, з одного боку, тому, що вона

більш ніж 10 років веде громадянську війну у Чечні. А країна, яка

протягом тривалого часу проводить відповідну воєнну акцію, не має

жодних як політичних, економічних, так і геостратегічних передумов

лідерства і глобалізаційного розвитку. Головна проблема для Росії

сьогодні полягає також і в тому, що вона занадто  “покладається на

свої запаси енергоносіїв”, не розвиваючи при цьому перспективні на-

прями економіки. Таким чином, “паразитування” на нафтогазовому по-

тенціалі засвідчує вплив глобалізації по-російськи, яка, у свою чергу,

може привести сучасний світ до необхідності прийняти правила гри,

ініційовані з боку Росії та підкріплені розширенням “рубльової” зони.

З позицій таких дослідників, як Д.Вотцель, Дж.Сіна, Д.Фар-

рел, Т.Ханна альтернативу глобалізаційного розвитку може скласти

Індія, яка сьогодні має всі можливості перетворитись на окремий са-

мостійний  “геополітичний полюс”,  який буде визначати законо-

мірності та принципи політичного та економічного розвитку світу.

Водночас найбільш потенціальним лідером геополітичного розвит-

ку може стати Бразилія з її колосальним потенціалом розвитку.

Таким чином, наведені нами тенденції засвідчують виникнен-

ня альтернативних форм глобалізації, які в майбутньому будуть виз-

начати особливості та специфіку розвитку сучасного світу,  більш

детальний аналіз окремих із них виступатиме предметом спеціаль-

ного розгляду в наступних параграфах.