2.5.4. “Корпоративна держава” та її роль в умовах глобалізації

Однією з нових форм розвитку держави в умовах глобалізації

є  “корпоративна держава”, оскільки сьогодні основну роль відігра-

ють такі “інститути соціальної інтеграції та формування державності”,

як корпорації. Основними суб’єктами функціонування таких корпо-

рацій стають об’єднання національних держав та створення транс-

національних структур.

Це свідчить про те, що сьогодні принципово змінюється при-

рода самої держави, у цьому зв’язку постають питання стосовно того,

що є головною метою виникнення та існування корпоративної дер-

жави, а також те, які її функціональні повноваження та альтернативи

заміни національної держави в сучасному світі. Саме це і є предме-

том розгляду в межах даного параграфа.

В умовах глобалізації принципово змінюється характер та спе-

цифіка функціонування національної держави, яка перетворюється

на велику  “корпорацію” конкурентоспроможних національних дер-

жавно-управлінських структур  (окремих національних держав), які

мають чітке організаційно-правове оформлення і метою об’єднання

яких є розв’язання комплексу спільних  (внутрішньополітичних та

зовнішньополітичних)  проблем суспільного розвитку,  зумовлених

процесами глобалізації. На думку російського дослідника О.Неклес-

си, в умовах глобалізації мова йде про “виникнення таких організмів,

які базуються на суверенітеті індивіда на гнучких,  нелінійних по-

єднаннях кон’юнктурних та фундаментальних інтересів груп різних

конфігурацій та пропорцій. Формуючись із фрагментів розколотих

національних еліт, подібні організми складаються в амбіційні корпо-

рації та  “астероїдні групи”, ранжовані за єдиним критерієм - ступе-

нем їх реального впливу на те, що відбувається у світі” [235, c. 121].

Більше того,  сьогодні  “корпоративна держава” являє собою

одну із спроб “еволюційної модернізації традиційної держави, за якої корпорації  (транснаціональні інститути,  об’єднання)  виконують

функції відживших своє інститутів” [34].

Французький дослідник Ж.Даггер запропонував підхід, у ме-

жах якого йому вдалося чітко розмежувати зміст національної та “кор-

поративної” держави. На його думку, “держава-нація володіє правом

стягнення податку, застосування сили, тоді коли корпоративна держава

володіє правом отримувати інформацію та інвестиції... корпоратив-

на держава потребує збереження власності та фізичної безпеки, які

забезпечуються державою-нацією, але держава-нація потребує інве-

стицій та зайнятості, які забезпечуються корпоративною державою”

[446, c. 117]. Таким чином,  “корпоративна держава” є більш конку-

рентною по відношенню до національної традиційної держави, оскіль-

ки “маленька держава зі слабкою економікою чи політикою” законо-

мірно потребує втручання іншої держави або транснаціональних

структур. Це свідчить про те, що  “корпоративною” може бути лише

та держава, яка є “сильною”, а сильною може бути лише та держава,

яка є “державою-нацією”. Поясненням цього є той факт, що принци-

пи та правила функціонування транснаціональних структур, великих

фінансових корпорацій погоджуються та встановлюються “національ-

ними державами”, у межах яких вони функціонують. Досить часто, як

показує світова практика, сильні національні держави керуються влас-

ними критеріями суспільного розвитку, ментально-регламентованими,

а тому відповідним транснаціональним структурам доводиться адап-

туватись до критеріїв, які декларуються з боку іншої держави.

Отже,  саме  “корпоративна держава” в умовах глобалізації є

однією з форм трансформації традиційної держави з інституту, який

стоїть над суспільством, в інститут, що перебуває у підпорядкуванні

і підконтрольний виключно суспільству, членами якого є всі суб’єкти

глобального простору (“глобальне суспільство”). Відповідно до цього

“корпоративна держава”  складається із суб’єктів глобального про-

стору, до яких ми відносимо як окремі національні (політичні, фінан-

сові), транснаціональні структури, так і національні держави. У кон-

тексті цього доцільно виділити мікрорівень та макрорівень форму-

вання  “корпоративної держави”. До першого ми відносимо взаємо-

дію, взаємозв’язок між окремими структурами, до прикладу окрема

фінансова структура США об’єднується із тотожною структурою у

іншій країні світу, створюючи так званий холдинг, який має визна-

чальний вплив на національну політику тієї ж самої держави. До

макрорівня ми відносимо об’єднання на рівні держав та транснаціо-

нальних структур, діяльність яких може приводити до майже повно-

го зникнення, оскільки тут йдеться про реалізацію “корпоративного”

інтересу, який сповідується однією чи принаймні двома державами, або окремими структурами. Більше того, слід відзначити, що сучас-

на національна держава в умовах глобалізації виявляється майже

повністю залежною від різних фінансових транснаціональних струк-

тур, які сьогодні справляють на неї імперативний вплив.

Виходячи із цього  “корпоративна держава” являє собою таке

інтегровано-структуроване об’єднання різних національних струк-

тур (корпорацій), які визначають цілі, стратегію, тактику та політику

управління глобальним світом у цілому. Це свідчить про те, що кож-

на з таких корпорацій, як окремий суб’єкт “корпоративної держави”,

має власну форму організації своєї діяльності, але в межах відповід-

ної корпоративної стратегії, власний правовий статус та наділяється

власними функціями управління. Виходячи з цього доцільно говори-

ти сьогодні про державу як єдину корпорацію, що складається з фор-

мально незалежних об’єднань держав, які інтегровані в єдину систе-

му управління. Саме на такому розумінні  “корпоративної держави”

наполягають американські дослідники О.Тоффлер та С.Хангтінгтон,

з позицій яких під нею доцільно розуміти “створення управлінських

мереж, конкуренцію великих корпорацій, корпоративне переродження

держави або ж перетворення її на “державу корпорацій” [347]. Прик-

ладом такої держави може слугувати СРСР в останні роки свого функ-

ціонування, саме в добу приходу постіндустріалізму.

Водночас важливою проблемою у функціонуванні  “корпора-

тивної держави” є з’ясування специфіки функціонування  “корпора-

тивної управлінської вертикалі”, відповідно до якої членами “корпо-

ративного об’єднання” вимушені ставати люди, структури, які хоча і

проживають на певній території, проте є членами іншої “корпорації”,

а тому відстоюють інші корпоративні принципи. Це свідчить про те,

що система управління в межах такої форми соціальної організації,

як  “корпоративна держава”, має централізований характер. Важли-

вою проблемою у даному контексті є розуміння проблеми демократії

в  “корпоративній державі”,  яка є базовим принципом законності

транснаціонального об’єднання, а тим самим покликана забезпечи-

ти реалізацію прав і свобод суб’єктів такого об’єднання незалежно

від їх національної системи законодавства. Тобто йдеться про ство-

рення спеціальної нормативно-правової бази легітимного функціо-

нування суб’єктів  “корпоративної держави”.

Надзвичайно цікавий підхід до формування  “корпоративної

держави” запропонував російський дослідник В.В.Бурцев, відповідно

до якого виокремлено такі рівні корпоративно-державного управлін-

ня: 1) загальнодержавний або надкорпоративний; 2) рівень адміністра-

тивно-господарських районів; 3) муніципальний  (місцевий); 4) по-

сттериторіальний рівень державного управління  (базується на до мовленостях між учасникам корпоративних об’єднань, незалежно від

території проживання) [38].

Відповідно до цього вчений визначив основні принципи побу-

дови  “глобальної корпоративної держави”:

¨ поділ держав за адміністративно-господарським (терито-

ріальним) принципом без урахування національного фактора (фактич-

но тут нівелюється поділ за національно-культурним принципом);

¨ корпоративне самоуправління в адміністративно-госпо-

дарських районах (контрольно-регулятивна роль органів загальнодер-

жавної влади (федеральна влада).

Головною метою функціонування  “корпоративної держави”  є

забезпечення ефективності внутрішньої та зовнішньої політики держа-

ви та її безпеки шляхом налагодження гармонійної взаємодії між дер-

жавами. Це тим самим сприяє підвищенню міжнародного авторитету

держави та формуванню ефективної міжнародної безпеки і світової

політики. Саме тому предметом функціонування  “корпоративної дер-

жави”  є реалізація функцій із забезпечення ефективної оборонної

військової стратегії. Таким чином,  основний інтерес у діяльності

суб’єктів “корпоративної держави” викликає багатовекторна стратегія

геополітичного розвитку.  І якщо сьогодні у світі превалює авторитет

одновекторного  “військово-політичного полюсу”,  то  “корпоративна

держава”, передусім, має забезпечувати трансформаційний перехід до

багатовекторності. Хоча при цьому лишається значна низка проблем,

пов’язаних із проблемами внутрішньої безпеки національних держав

та пошуком компромісу налагодження міжнаціональних взаємовідно-

син. Слід відзначити, що за будь-яких умов та факторів визначальним

інтересом у налагодженні взаємодії між державами, транснаціональни-

ми структурами є реалізація економічного інтересу, що, у свою чергу,

забезпечує реалізацію об’єднувальної економічної мотивації.

При цьому сьогодні все більше країн світу наполягають на тому,

аби країни не замикались у своєму об’єднанні виключно на спільно-

му ментальному факторі, оскільки тут  “держави мають розвиватись

у всі сторони” свого розвитку і на південь, північ, захід та схід. Сьо-

годні ефективною політика національних держав може бути, якщо

вона побудована за багатовекторним принципом і в цьому сутність

ідеології  “глобального корпоративізму”. Фактично саме цього і ви-

магає сучасна стратегія глобалізаційного розвитку світу. Це принци-

пово важливо,  адже досить часто  “корпоративність”  розглядається

як керованість,  тобто як необхідна умова забезпечення функціону-

вання різних національних структур на основі вироблення спільного

знаменника “інтересу”. В даному випадку окремі країни світу як кор-

поративні структури, що мають всю необхідну підтримку з боку світо вої спільноти, можуть виступати безпосередніми суб’єктами управлін-

ня “корпоративними державами”, а це, у свою чергу, може призвести

до поглинання окремими з них частини функцій окремої національ-

ної держави. Це, на думку окремих експертів, може привести до того,

що “Румунія поглине Молдову, а Польща Західну Україну”, що при-

веде до реальних викликів стабільності геополітичного розвитку. Саме

на цьому наполягали й ідеологи

*

  “корпоративної держави”, які пер-

винно вбачали в ній  “сукупність публічних служб  (корпорацій), що

виконують певні соціальні функції. В умовах глобалізації ці функції

зводяться до розширення впливу однієї національної держави на іншу

в межах відповідного корпоративного об’єднання.  Завдяки цьому

видається можливим виокремити дві форми інтересів, якими керу-

ються “корпоративні держави” в умовах глобалізації, це, з одного боку,

об’єднання заради отримання “надприбутку”, а з другого - об’єднан-

ня заради реалізації спільних інтересів суспільного розвитку. Перша

така мета є виключно утилітарною, коли окремі держави намагаються

будь-що використати інших на свою користь,  тоді коли в другому

випадку перед державами постає низка спільних проблем, яка з не-

обхідністю потребують свого розв’язання,  сюди ж можна віднести

природні та суспільні катаклізми, виклики національної безпеки, гло-

бальну нестабільність, тероризм тощо. Головним тут є чітка ідентифі-

кація критерію спільного інтересу, який має стати визначальним фак-

тором і засобом стабільності та тривалості відповідного корпоратив-

ного об’єднання. Наочним прикладом створення таких корпорацій у

глобальному світі є різні транснаціональні структури “велика вісімка”,

ЄС, НАТО.

Основним фактором оформлення  “корпоративної держави” є

нова модель ліберальної економічної політики та відповідна форма

політичного режиму, яка створює всі необхідні умови для її розвит-

ку. Саме ліберальна складова є основою організації  “корпоративної

держави”. Більше того, такі країни, як Франція, Німеччина, Японія

та Швеція давно опікуються створенням саме  “ліберально-корпора-

тивної держави”, яка виключно регламентується інтересами грома-

дянського суспільства.  Саме лібералізм виступає одним із засобів

самоорганізації держави за корпоративним принципом.

Окремі дослідники сьогодні ведуть дискусії на предмет виокрем-

лення  “постіндустріальної корпоративної держави”,  під якою вони

розуміють  “гармонійний симбіоз суспільних імперативів,  базових

цінностей ринкової економіки” [310]. Відповідно до цього “корпора-

тивна держава являє собою інституцію,  яка володіє  “механізмами

упорядкування та оптимізації стихійності ринкової економіки”. У результаті цього постає питання, хто може виступати суб’єк-

тами  “корпоративної держави”.  З нашої точки зору,  це країни,  які

володіють максимальним рівнем економічної та політичної свободи,

а тому їм простіше будувати стратегію розвитку в умовах глобаліза-

ції. Більше того, слід відзначити, що завжди для вільних держав існує

ризик втрати своєї як політичної, так і економічної свободи відразу

після того, як вони стають суб’єктами  “корпоративних держав”. У

результаті цього,  на думку американського дослідника Е.Епплера,

“держава перетворюється на вертикально інтегрований холдинг, ке-

рований ременями вертикального корпоративного управління” [447].

Важливою для  “корпоративної держави” є проблема підміни

конкретно національних загальноцивілізаційними  (глобалізаційни-

ми) цінностями, що тим самим є ризиком зникнення національного

фактора суспільного розвитку. Водночас, на думку італійських теоре-

тиків  “корпоративної держави”, вона як така приводить до  “оформ-

лення єдності нації”, де зникає поняття “лівих”, “правих”, “лівоцен-

тристів”, “правоцентристів” - єдине, що є це корпорація, яка символі-

зує прагнення до реалізації спільної мети суспільного розвитку. На

нашу думку, в умовах глобалізації такою метою суспільного розвитку

може виступати лише питання соціальної та національної безпеки.

Таким чином, у сучасному розумінні “корпоративна держава”

являє собою “працюючу корпорацію”, що включає діяльність відпо-

відних транснаціональних служб, які покликані обслуговувати інте-

реси суспільств усіх національних держав, які включені до неї. Свого

часу Л.Дюгі вказав на те, що саме “корпоративна держава” прийде на

зміну держави як інституту “публічної влади”, оскільки її створення

спрямоване на подолання класових антагонізмів у межах певних

суспільств” [109]. Фактично тут поняття класів підмінялось корпо-

раціями, які взяли на себе обов’язок реалізувати первинні соціальні

функції національної держави.  У такому контексті доцільно вести

мову про формування транснаціональної солідарності, яка в умовах

глобалізації підміняє національну.  Транснаціональна солідарність

передбачає наділення рівними правами всіх суб’єктів транснаціональ-

ного утворення, незалежно від території, на якій вони проживають,

чи професійної корпорації, членами якої вони є. Саме принцип транс-

національної солідарності має бути визначальним в організації форм

взаємодії та об’єднання між суб’єктами глобального простру. Проте

слід відзначити, що даний принцип в умовах глобалізації має афір-

мативний характер, оскільки транснаціональний солідаризм діє лише

на рівні формування корпоративного об’єднання,  на рівні ж його

функціонування та розвитку діє принцип інституціоналізації, який

здебільшого має імперативний характер. Отже, важлива роль у формуванні ідеї  “корпоративної держа-

ви” належить теорії солідаризму Л.Дюгі [109], відповідно до якої основу

такої держави мають складати два основних елементи: 1)  соціальні

норми, що є обов’язковими для всіх без винятку (об’єктивне право) та

2) децентралізація. У сучасному трактуванні елемент децентралізації

забезпечує передачу конкретних управлінських повноважень на пари-

тетних засадах усім суб’єктам “корпоративної держави”.

Важливою методологічною проблемою у даному контексті є

чітке розмежування понять “корпоративної держави” та “корпора-

тивістської держави”. Принциповою помилкою з позицій багатьох

учених є ототожнення цих понять. Проте реальність вказує на інше, є

соціальні системи, які являють собою таку форму організації, як кор-

поративна держава, що уособлює взаємодію держав як окремих об’єд-

нань з метою реалізації спільних цілей. Прикладом такої форми дер-

жави може слугувати історичний досвід європейських країн, зокрема

Іспанії, Португалії, Італії та ін.  “Корпоративістська держава”, у свою

чергу, відрізняється від  “корпоративної”  тим, що тут основу складає

окрема корпоративна національна держава, яка нав’язує іншим умови

свого корпоративізму начебто заради реалізації спільних цілей. При

цьому така держава переслідує власні цілі суспільного розвитку, у стра-

тегії своєї діяльності лишаючи поза увагою інтереси інших держав.

Тут принципово йдеться про певною мірою нав’язування ідеології кор-

поративізму. Прикладом цього можуть слугувати такі країни, як Ко-

рея, Індонезія, Філіппіни на певних етапах свого історичного розвит-

ку. Виходячи з цього для  “корпоративної держави” неприпустимим є

термін “патріотизму”, адже як такий в умовах глобалізації є абсолют-

но розмитим і незрозумілим,  прихильність до яких транснаціональ-

них інституцій може виникати у людини чи певної інституційної струк-

тури. В умовах глобалізації суб’єкти корпоративної держави реально

керуються виключно власними інтересами, хоча і формально виступа-

ють виразниками інтересів усіх членів відповідного об’єднання.

Виходячи із цього на особливу увагу заслуговує розуміння

однієї із форм “корпоративної держави” - “корпоративно-конкурент-

ної ”. Відповідно до логіки, остання являє собою таке корпоративне

об’єднання, яке має на меті забезпечення ефективної реалізації внут-

рішньої та зовнішньої політики шляхом формування власного кон-

курентоспроможного потенціалу держави. У цьому плані доцільно

визначити основні критерії, що забезпечують відповідний рівень кон-

курентності держави у світі. Насамперед це:

n формування демократичних інститутів влади;

n ефективність державного устрою та функціонування держав-

них інститутів; оптимальна  “політика компромісу” держави та громадянина,

яка є запорукою формування ефективної зовнішньої політики;

n створення умов національної рівності.

Таким чином, дотримання таких критеріїв надає державі ста-

тус конкурентоспроможної і як такої, що може виступати повноправ-

ним суб’єктом глобальної корпоративної управлінської структури. В

умовах глобалізації суб’єкти “корпоративної держави” позбавляють-

ся права самостійно визначати правила функціонування як свої власні,

так і стратегію її функціонування у цілому, хоча в ідеалі вона повин-

на лишати за ними таке право. Це дає підстави свідчити, що “корпо-

ративна держава” все частіше схиляється до авторитарної форми

правління з одним єдиним правом добровільного входження та добро-

вільного виходу з неї. Хоча поняття добровільного входження абсо-

лютно нівельоване самими умовами глобалізації, адже вона являє со-

бою об’єктивний процес, протистояти якому фактично неможливо.

Хоча саме це характеризує принципову відмінність просто  “корпо-

ративної держави”  від  “корпоративно-конкурентної держави”.  Це

свідчить про те, що  “корпоративно-конкурентна держава” “...здатна

враховувати відмінність у менталітеті та звичаях, не підганяючи всіх

під одну гребінку,  викликаючи тим самим напругу та конфлікти у

суспільстві” [263].

З нашої точки зору, окремою формою  “корпоративної держа-

ви” може також виступати “корпоративно-договірна держава”. Така

модель держави характеризує міждержавне об’єднання, побудоване

виключно на реалізації договірних засад. У першу чергу мова йде

про об’єднання між державами в окремих сферах суспільного життя,

а не виключно у всіх сферах з метою розв’язання спільних проблем.

Мається на увазі створення окремих транснаціональних дорадчих

структур,  навіть між органами державної влади окремих країн,  до

функцій яких передусім входить дорадчо-консультативна діяльність.

Найкращою, з нашої точки зору, формою міждержавного об’єд-

нання є все ж таки спільний ментальний фактор, який може виступа-

ти своєрідним індикатором можливості розв’язання спільних проблем

між державами. В межах таких об’єднань тут країнам значно про-

стіше досягати відповідного взаєморозуміння т а вироблення стра-

тегії діяльності, стилю поведінки. Такі об’єднання також можуть стати

своєрідним індикатором визначення рівня політичного та економіч-

ного рівня розвитку, оскільки однією з геополітичних стратегій роз-

витку “корпоративної держави” є економічний та політичний взаємо-

вплив держав.

Як уже зазначалось вище, саме “економічний фактор” є визна-

чальною умовою формування  “корпоративної держави”,  оскільки саме “головні галузі економіки ведуть до злиття та поглинання більш

дрібних підприємств, фірм та компаній великими транснаціональни-

ми... в результаті чого держава перестає лобіювати інтереси окремих

кампаній, перетворюючись на виразника інтересів усієї галузі... про-

те водночас вона не має забувати і про свої регулятивні функції по

відношенню до стратегічно важливих галузей національної економі-

ки” [238]. Це принципово важливо з позицій того, що “розвиток су-

часної економіки характеризується домінуванням великих корпора-

тивних структур, які хоча й самостійно не можуть забезпечити розв’я-

зання всіх проблем економічного розвитку,  однак складають кістяк

сильної економіки” [207]. З огляду на це постає питання про ступінь

відкритості національної економіки до цілого світу, а також про меха-

нізми, які застосовуються окремими національними державами, аби

включитись до відповідних корпоративних об’єднань.

Таким чином, наведене вище дає змогу виокремити окремі рівні

формування  “корпоративної держави”:

1) регіональний рівень (об’єднання між державами, яке базуєть-

ся на спільному територіальному принципі)  передбачає відповідну

“фрагментацію території”, оскільки окремі частини території націо-

нальної держави водночас можуть включатись до різних об’єднань

залежно від інтересу, яким вони керуються;

2) транснаціональний рівень  (об’єднання транснаціональних

фірм,  організацій,  заводів,  холдингів,  представництво іноземних

банків у межах окремих національних держав) передбачає можливість

об’єднання таких структур лише за умови реалізації спільних еконо-

мічних інтересів.

Проте відкритим залишається питання суверенітету як необхід-

ного атрибуту держави. Суверенітет як такий являє собою “здатність

створювати правила та закони, які застосовуються до певної групи

людей, що проживає в межах певної території”. А в межах корпора-

тивної держави невідомо хто має створювати такі закони, хоча  “ве-

ликі багатонаціональні корпорації набувають атрибутів сувереніте-

ту” [457], але невідомо наскільки вони є суверенними по відношен-

ню до інших структур. У зв’язку з цим на особливу увагу заслуговує

питання корпоративної відповідальності у корпоративній державі.

Проте незрозуміло яким чином визначається та розподіляється відпо-

відальність між національними державами як суб’єктами корпора-

тивного об’єднання. Скоріше за все вона залежить від позиції, якої

дотримується більшість держав у межах такого об’єднання, унаслі-

док чого і виробляється корпоративна стратегія їх спільної діяльності.

Більше того, в межах формування корпоративної держави існує знач-

ний ризик, оскільки тут декларується пріоритет колективного прин ципу над індивідуальним,  а тому йдеться про втрату персональної

відповідальності як такої, і більше того, людина як найвища цінність

у такій соціальній організації втрачає своє значення. Це, у свою чер-

гу, приводить до порушення принципу “легітимності демократично-

го суверенітету” в корпоративній державі, оскільки тут за норму виз-

начається нерівність умов та прав держав та структур.

Отже, для забезпечення злагодженості функціонування корпо-

ративної держави з необхідністю має бути розроблений так званий

“Корпоративний кодекс діяльності держав в умовах глобалізації”, який

би чітко виписував їх стандарти поведінки та форми відносин між

собою в процесі реалізації спільних проблем. Саме такий Кодекс за-

безпечить своєрідний баланс у стосунках між національними держа-

вами, спростить процедури розподілу повноважень між ними, а та-

кож рівень відповідальності.

Саме “корпоративна держава”, на нашу думку, має протистояти

цивілізаційним конфліктам суспільного (глобалізаційного) розвитку

шляхом налагодження діалогу між державами. Таким чином,  “кор-

поративна держава” має на меті:

n забезпечити ефективне функціонування економічних та полі-

тичних структур;

n упорядкувати механізми оптимізації суспільно-політичного

розвитку держав;

n напрацювати комплекс соціальних, політичних та економічних

механізмів реалізації стратегії глобалізаційного розвитку.

Саме це, на нашу думку,  “пом’якшить” роль  “корпоративної

держави” у світі, адже вона буде існувати як “материнська корпора-

ція”, “мегахолдинг”, керований державою-корпорацією, членами якої

стають окремі країни світу.

Отже, “корпоративна держава” являє собою таку форму пари-

тетного об’єднання  (де всі країни світу перебувають на рівних умо-

вах), що тим самим відкриває нові можливості у розв’язанні соціаль-

них проблем у сфері соціального захисту,  безпеки та стабільності

громадян. Відповідно до цього головною метою функціонування такої

форми держави є забезпечення ефективності та оптимальності склад-

них соціальних систем у межах відповідного об’єднання, побудова-

ного за принципами корпоративізму.

Коли ж окрема держава як суб’єкт  “корпоративної держави”

не враховує стратегії її розвитку, це послаблює саму роль такої дер-

жави як з боку такого об’єднання,  так і з боку світової спільноти.

Прикладом цього може слугувати політика президента Франції Ши-

рака, якому дорікали в тому, що він послабив ЄС, нав’язавши йому модель протекціоністської, корпоративної держави, і порадивши “по-

мовчувати” невеликим державам, які вдавались до спроб висловити

протилежну йому точку зору на ті чи інші події у світі.  Це стало

свідченням невдалої спроби Франції перебудувати структуру т а

функції ЄС як  “корпоративної держави”  з урахуванням виключно

лише їх інтересів. Більше того,  у відносинах з іншими державами

Франція займає достатньо авторитарну позицію. Це підтверджує ще

й і той факт, коли президент Румунії Т.Бесеску підписав угоду про

приєднання до ЄС, однак на цей момент міністр закордонних справ

Франції М.Барньє вказав на політику Румунії,  яка начебто не має

“європейського відображення”.  Румунія,  у свою чергу, вдалась до

різкої критики Франції за її “повчальне” втручання в політику іншої

країни. Така поведінка Франції є непоодинокою у такому  “корпора-

тивному утворенні”, як ЄС, підтвердженням чого є навіть поведінка

такої проєвропейської країни, як Голландія [369].

Отже, визначаючи роль корпоративної держави в умовах гло-

балізації, доцільно вести мову і про принципи, які лежать в основі її

функціонування. При цьому доцільно говорити про два принципи,

так званий корпоративний (загальноцивілізаційний, суспільно-політич-

ний )  та ринковий  (побудований на засадах економічної доцільності

(вступ у Єврозону)). Саме ці принципи і виступають основою функціо-

нування ЄС як корпоративної інституції. Виходячи із цього доцільно

вказати на основні ресурси  “глобальної корпоративної держави”:

¨ політичні ресурси (органи управління, транснаціональні полі-

тичні об’єднання);

¨ транснаціональні фінансові фонди (сюди ж належать золо-

товалютні резерви);

¨ військові ресурси  (військові транснаціональні структури,

воєнні блоки, воєнні бази та угрупування);

¨ кадровий ресурс  (діаспора в регіонах світу, партії національ-

ного спрямування, до прикладу  “Партія вільних демократів”, яка на

сьогодні має свої представництва маже в усіх демократичних країнах);

¨ ресурс охорони здоров’я (проблема СНІДу та боротьба з он-

кологічними захворюваннями спонукає національні держави до об’єд-

нання у її розв’язанні, а також до творення так званих транснаціо-

нальних структур, покликаних їх розв’язувати) та освіти (розвиток

освіти сьогодні має глобальний характер, і тут,  аби не залишитись

осторонь від глобального освітнього простору, держави мають об’єд-

нуватись,  з цією метою створюються також різні транснаціональні

об’єднання,  які забезпечують функціонування такого глобального

освітнього простору,  надаючи методичну та фінансову підтримку

окремим національним об’єднанням); ¨ науково-інноваційний ресурс (пов’язаний із налагодженням

взаємодії між державами та структурами з метою забезпечення інно-

ваційного розвитку як окремої національної держави, так і глобаль-

ного світу в цілому);

¨ транснаціональні корпорації, які хоча і вдаються до того аби

бути стратегічними союзниками національних держав, проте ж ре-

ально виступають виразниками виключно приватних корпоративних

інтересів.

Виходячи з цього доцільно вказати на основні недоліки,  які

перешкоджають окремим державам бути повноцінними суб’єктами

функціонування  “корпоративної держави”. До таких недоліків,  на

нашу думку, доцільно віднести:

n різні геополітичні, соціально-політичні та економічні фактори

суспільного розвитку;

n різні суспільно-політичні пріоритети;

n різні критерії вимог до традиційних інститутів влади;

n різне уявлення в межах відповідного корпоративного утворен-

ня про ідеали стабільності;

n різний менталітет та традиції в системі організації управління

суспільним розвитком;

n відмінність у релігійних цінностях та різна їх ідеологічна спря-

мованість;

n суперечності у національних т а глобалізаційних стратегіях

суспільного розвитку;

n подекуди нав’язування кліше з боку окремих держав до пове-

дінки інших;

n реалізація з боку окремих держав технології агресивного екс-

пансіонізму;

n відсутність чіткої стратегії геополітичного самовизначення

(ідентифікації).

Таким чином, в умовах глобалізації корпоративізм стає новим

принципом об’єднання та взаємодії національних держав, що, у свою

чергу, приводить до виникнення нової суспільної формації, обумов-

леної появою корпоративних держав,  їх інтеграція,  у свою чергу,

сприяє формуванню єдиного корпоративного простору. Проте для

більшості країн світу корпоративізм все ще не є сталою формою сус-

пільної життєдіяльності, оскільки він зовсім не підміняє собою істо-

рично усталені форми соціальних та політичних відносин, притаман-

них для традиційної держави.