2.5.3. Особливості формування “сильної” держави та механізми її функціонування в умовах глобалізації

В умовах глобалізації виникає нова форма інституційної органі-

зації громадян - “сильна держава”, аксіоматичність якої сьогодні сум-

ніву ні в кого не викликає. Держава за будь-яких умов та факторів

має бути “сильною”, аби гарантувати своїм громадянам стабільність, соціальну безпеку,  а для світової спільноти конкурентність такою

мірою,  аби ефективно протистояти різним глобалізаційним викли-

кам, які мають місце в сучасному світі.

У контексті даного аналізу для нас принципово важливим є

розв’язання двох дослідницьких завдань,  а саме з’ясувати основні

критерії, відповідно до яких можна класифікувати відповідність або

ж і невідповідність окремих національних держав до “сильних” дер-

жав, з іншого ж боку перед нами постає завдання щодо визначення

існування “сильних держав”, а відповідно до цього вказати на їх роль

у сучасній загальноцивілізаційній стратегії суспільного розвитку.  В

межах даного дослідження ми виходимо з діалектичного розуміння

самої сутності  “сильної держави”,  оскільки вона як така характери-

зується двома аспектами, а саме “сильна держава” як ефективна управ-

лінська інституція з реалізації національних інтересів в умовах глоба-

лізації, а також як держава, що має могутній вплив на загальноцивілі-

заційний розвиток людства і керується транснаціональними критеріями

розвитку. Під останньою ми розуміємо США та їх вплив на суспільно-

політичний розвиток людства з його  “стандартизованою формою де-

мократії”, яка начебто де-юре ніяких загроз із собою не несе,  а де-

факто реально перешкоджає реалізації загальнонаціональної стратегії

суспільного розвитку окремих країн світу. У цьому плані Україна не є

винятком, особливо у так званий “постмайдановий період”.

На пострадянському просторі вперше поняття  “сильної дер-

жави” було озвучене в 2000 р. на “Всеросійській конференції на тему

“Російська держава та право на межі тисячоліть” у доповіді російсь-

кого дослідника М.Топорніна

*

. Проте зміст  “сильної держави”  тут

розглядався в контексті її внутрішньої політики, з огляду на що аспек-

ти впливу глобалізаційних процесів не враховувались.

Дещо іншого підходу до визначення сутності “сильної держа-

ви” дотримується інший російський дослідник О.Неклесса, під якою

він розуміє  “державу, у якій кожен може сказати, що він захищений

як морально, так і матеріально, адже в межах неї діє високий рівень

розвитку демократії, за якого будуть досягнуті реальні умови для ре-

алізації потенціалу кожного громадянина, дотримуються норми сво-

боди особистості,  створюється база для розвитку ефективного гро-

мадянського суспільства” [235, с. 120].

Складовим елементом функціонування  “сильної держави”  є

ідеологія ордолібералізму,  яка характеризує  “вільний ринковий по-

рядок” і пронизує собою всі сфери життєдіяльності як окремої дер-

жави,  так і впливає на розвиток інших національних держав.  Це свідчить про те, що визначальним фактором функціонування  “сильної

держави” є економічний фактор, а тому немає жодних сумнівів у тому,

яка держава найбільшою мірою реалізує даний фактор - звісно, щоСША.

Аналізуючи дослідження американських учених і нещодавніх

Нобелівських лауреатів Д.Стігліца, Д.Екерлофа та М.Спенса, до кри-

теріїв  “сильної держави” слід віднести  “позбавлені краху держави”

та  “позбавлені краху ринків”. Віднайти такі держави на карті світу

слідуючи критеріям запропонованим дослідниками практично не-

можливо, оскільки на тому чи іншому історичному етапі та чи інша

держава світу мала і крах своєї державності, а також і цілком імовір-

ний крах економічної сфери. Тут скоріше за все критерієм  “сили”

такої держави є потенціал виходу з кризових ситуацій - чим мобіль-

ніше та ефективніше вона з нього вийде, тим “сильнішою” вона є, а

тим самим і більш ефективною є її державно-управлінська система.

У цьому контексті доцільно приділити увагу внутрішньому

фактору національного розвитку окремої держави, який і є визна-

чальною умовою її  “сили”. Це пояснюється тим, що досить часто,

особливо це стосується кінця ХХ ст. початку ХХІ ст., окремі держави

світу звертаються за допомогою до інших держав, аби ті допомагали

їх суспільно-політичному розвитку. Це аж ніяк не може слугувати

основою її “сили”, адже це є ніщо інше, як її слабкість. Така суспіль-

но-політична помилкова думка щодо стратегії розвитку окремих на-

ціональних держав особливо в умовах глобалізації притаманна для

більшості держав у світі. Не є винятком і Україна, де протягом ос-

танніх кількох місяців проводяться бурхливі консультації з боку уря-

довців та окремих політичних сил на предмет того, яка країна світу

найбільшою мірою  (виходячи з її ментальної структури)  сьогодні

може розробити для нас стратегію економічного та навіть і політич-

ного розвитку. Вочевидь, це ще раз підкреслює слабкість України по

відношенню до всього глобального економічного простору та неефек-

тивність власної державної політики.

У межах даного аналізу слід також виокремити так звану анг-

лосаксонську модель розуміння “сильної держави”, відповідно до якої

державі належить активна роль в організації ринкової економіки та

континентальну, яка відстоює ліберальну систему цінностей і харак-

теризує максимальну впорядкованість відносин між державою, гро-

мадянином та бізнесом.

З нашої ж точки зору,  визначальним принципом функціону-

вання  “сильної держави” в умовах глобалізації є економічний фак-

тор, користуючись концепцією Ф.Хайєка

*

, це так званий  “економіч ний гуманізм”, “економічне диво”, що доводить пріоритет економіч-

них інтересів людини  (добробут, соціальна безпека) над інтересами

держави. Насамперед при розгляді концепції “сильної держави” слід

виходити з політики паритетності, яка визначає ефективність дер-

жавної політики в поєднанні з принципом компромісності, свободи

та соціальної рівності як у стосунках між громадянами, так і у відно-

синах між державами. Слід відзначити, що в умовах глобалізації

жодною мірою не може йти мова про антагоністичні тенденції у сто-

сунках між державами, адже тут основний пріоритет має належати

політиці рівності та технології розвитку навздогін, де кожна окрема

держава, яка не йде в ногу із суспільним розвитком, має відшукову-

вати власні форми розвитку, які б цілком збігалися із загальноциві-

лізаційними критеріями такого розвитку. Це підтверджується також

концепцією А.Мюллер-Армака [448], на думку якого для розвитку су-

часного суспільства важливим фактором є  “зрівняти принципи сво-

боди з принципами соціальної рівності”,  що тим самим гарантує

“сильній державі”  ефективну політику компромісів у глобальному

просторі, а також можливість досягнення соціальної рівності у відно-

синах між державами. Остання є вкрай важливою умовою, оскільки

саме соціальна рівність у межах глобального простору вказує на мож-

ливість зайняття паритетної позиції окремими державами, позбавле-

ної максималізму у ставленні один до одного та абсолютизації ролі

окремої держави як суб’єкта глобального простору.  “Сильна держа-

ва” відповідно до цього являє собою таку інституцію, яка забезпечує

реалізацію ефективної соціальної політики, а тим самим високу кон-

курентність її у світі. Це все свідчить також про те, що необхідною

умовою перетворення держави на “сильну державу” є функціонування

“держави добробуту”,  політика якої спрямована на обслуговування

інтересів  “соціально слабких прошарків”.

Важливою умовою функціонування “сильної держави” є чітко

виписані глобалізаційні орієнтири  “як сукупність принципів, регу-

лювання соціально-економічної сфери, а не як певний проект, при-

значений для чіткого втілення” [87,  с. 63]. Це також підтверджує і

той факт, що впорядкувати суспільне життя національної держави за

окремими чітко виписаними політичними рецептами, запропонова-

ними іншими державами, ніколи не можна. А тому “сильна держава”

це та держава, яка сама чітко виробляє перспективи свого буття в

майбутньому, не озираючись на інших.

В умовах глобалізації перед державою постає значна кількість

ризиків, до яких, зокрема, доцільно віднести різні кризові явища, які

перешкоджають їй належно реалізувати інституційні та еволюційні

механізми суспільного розвитку. Передусім такими ризиками для “сильної держави” є тероризм та особливо підпорядкування націо-

нальної стратегії суспільного розвитку глобалізаційній. З огляду на

сучасні тенденції розвитку такий парадокс є очевидним та цілком

виправданим, оскільки перед маленькою та “слабкою” країною зав-

жди існує ризик “лягти під багату, і тоді її лідери і порядок управлін-

ня будуть схвалювати, якщо навіть там буде практикуватись людоїд-

ство” [260, с. 127] Тому в нашому розумінні  “сильна держава” - це

держава, яка здатна подолати такі ризики,  а тому виробити власну

стратегію розвитку і провести ефективні суспільно-політичні рефор-

ми. Для такої держави принципово важливо спрямовувати свої цілі

на реалізацію практичних завдань суспільно-економічного та полі-

тичного розвитку в умовах глобалізації. Фактично тут мова йде про

нову суспільну синергетику, яка має набирати обертів саме в умовах

глобалізації, оскільки саме вона приведе до виникнення й функціо-

нування “сильної держави”.

Отже,  “сильна держава”  в умовах глобалізації являє собою

самоорганізовану управлінську структуру, яка з необхідністю має вра-

ховувати стратегію розвитку суб’єктів глобального простору.  Фак-

тично в умовах глобалізації жодною мірою не може йти мова про

монопольну політику “сильної держави”, оскільки за своєю логікою

вона є виключно “антимонопольною”, спрямованою на паритетність

у стосунках з іншими. Так, на думку В.Гуніка, необхідною умовою

ефективного розв’язання соціальних питань, а отже, і функціонуван-

ня  “сильної держави”  є  “створення умов для  “самозабезпечення”:

найкращий соціальний порядок існує не там, де шляхом перерозподі-

лу суспільного продукту забезпечується максимально широка со-

ціальна підтримка, а там, де такої підтримки потребує максимальна

кількість громадян” [87, с. 227]. Виходячи з цього “сильна держава”

являє собою такий тип соціальної організації, який забезпечує роз-

ширення її функцій та соціальну стабільність,  відповідно до умов

глобалізаційного розвитку.

Особливо важливим елементом функціонування “сильної дер-

жави”, крім її управлінських інституцій, є людина як “основна рушій-

на сила суспільних відносин - самокерована особистість, воля гро-

мадян, що прагнуть закріпити свої ціннісні установки в ролі обов’яз-

кових політико-правових інститутів” [13, с. 70]. Проте тут перед “силь-

ною державою” постає нове завдання “не лише закріплювати ці інсти-

тути, але й розвивати та вдосконалювати їх” [278, с. 167], таким чи-

ном, аби виходячи із цього забезпечити їм відповідний рівень демок-

ратичного розвитку. Демократія як така в умовах глобалізації має

відносний характер, оскільки те, що може бути демократичним з точки

зору однієї національної спільноти, з точки зору іншої (за умов пев ної ситуації) сприймається як анархія, яка не здатна вивести країну з

кризи,  якщо така породжена глобалізаційними умовами. В умовах

глобалізації,  коли національна держава виступає суб’єктом різних

транснаціональних утворень, громадянам важко відстоювати право

на ефективну державну владу, оскільки остання подекуди виступає

виразником не національних,  а глобальних інтересів.  Це ще раз

підтверджує і той факт, що держава як найвища національна цінність

в умовах глобалізації є інертним утворенням, не здатним до обслуго-

вування інтересів своїх громадян, а отже, і до самоорганізації, якої

потребують від неї процеси глобалізації.

У межах нової цивілізаційної структури розвитку світу “сильна

держава” є національним управлінським інститутом побудованим на

засадах глобального партнерства, яке в першу чергу не перешкоджає

власним інтересам громадян, які воно відстоює. У цьому саме і сила

та міць такої держави, яка перебуває не на межі конфронтацій, а на-

самперед на межі перемовин та діалогу.

“Сильна держава” як глобалізаційна модель соціальної органі-

зації має передусім підвищити добробут нації таким чином, аби не

послабити її. Виходячи з цього держава як інструмент суспільного

розвитку має дбати про збереження індивідуалізму нації в глобаль-

ному просторі, навіть тоді, коли вона є не просто суб’єктом різних

транснаціональних структур,  а головним ньюсмейкером побудови

глобального простору. У даному контексті під останнім ми розуміємо

головним чином США, а також Китай та Японію.

Важливе питання, яке виникає в даному контексті, це те, якою

мірою діє  “сильна держава”  (США, Китай та Японія)  не лише по

відношенню до глобального світу, а передусім по відношенню до своїх

громадян, наскільки вони виступають безпосередніми виразниками

їх інтересів. Так,  на думку О.Здравомислова,  “сильна держава -  це

проблема раціоналізації як політичних дій, так і думок” [122, с. 30].

Саме тому “сильна держава” є тим критерієм, який має забезпечити

її високу конкурентність у світі.  Проте не завжди принципи щодо

формування “сильної держави” мають гуманний характер. Так, зокре-

ма, досвід Китаю демонструє можливість формування сильної дер-

жави за допомогою відповідних економічних успіхів, які досить час-

то він досягає за рахунок  “нереалізованих людських ресурсів”, що

здійснюється шляхом  “форсування гарантій економічних прав та

свобод людини”. Це все,  на думку С.Хангтінгтона,  “свідчить,  що

економічна система є заручником певного політичного курсу, а людсь-

кий потенціал з необхідністю є недовикористаним із-за обмеженості

особистих прав і свобод” [379]. “Сильна держава” в сучасних глобалізаційних умовах має за-

безпечити перехід до сталого розвитку. Це пояснюється в першу чер-

гу тим, що в умовах глобалізації з’являються такі державні структу-

ри та транснаціональні інститути, на які саме покладається забезпе-

чення  “сталого” суспільного розвитку. Виходячи із змісту внутріш-

ньої політики  “сильної держави”  доцільно говорити про могутній,

ефективний та демократичний потенціал держави щодо захисту сво-

боди, реалізації потреб та інтересів людини. Державі, щоб бути силь-

ною та конкурентною у глобальному просторі, необхідно передусім

мати ефективну внутрішню політику. Саме тому “сильна держава” в

умовах глобалізації повинна мати ефективну політичну владу, здат-

ну приймати адекватні державно-управлінські рішення, які відпові-

дають сучасним тенденціям суспільного розвитку. Особлива роль при

творенні державної політики в умовах глобалізації має належати ак-

тивній участі громадян, їх громадянській позиції. Це тим самим ще

раз підтверджує й сьогодні актуальність вислову Б.Гумбольдта [136],

що держава має бути сильною, а особистість активною. Саме тому

принципово важливим є враховувати роль впливу громадянина на

формування та здійснення політики держави в умовах глобалізації,

адже тут доцільно виходити з рівня підтримки громадянами держав-

но-управлінських рішень щодо зовнішнього курсу держави, та, зокре-

ма, її участі у відповідних транснаціональних утвореннях.

Проте, аналізуючи специфіку функціонування “сильної держа-

ви” в умовах глобалізації, доцільно виходити з рівня її економічного

розвитку,  адже він є важливим фактором посилення могутності її

державності та позиціонування (відомості) у світі. Саме тому важли-

ве питання, яке виникає у даному контексті, зводиться до рівня дер-

жавного регулювання суспільного життя в умовах глобалізації, який

визначає потенціал  “сильної держави”. Особлива увага при цьому

має приділятись механізмам державного регулювання економічної

сфери. Так, на думку В.А.Затонського, “сильна держава - це держа-

ва, яка чітко знає своє місце в ринковій економіці, мінімальні кордо-

ни та максимальні межі свого втручання в економічні процеси, діє в

економіці за принципом “не заважати ринку”, застосовуючи всі вла-

стиві для держави методи регулювання як опосередковані  (еко-

номічні), так і прямі (адміністративні). Саме такі риси, на думку вчено-

го, і характеризують раціональну економічну політику, притаманну

“сильній державі” [120, с. 77]. Таким чином, важливою умовою фун-

кціонування “сильної держави” є вироблення ефективних механізмів

поєднання економічних та адміністративних методів державного ре-

гулювання. Тому одним із механізмів функціонування “сильної дер-

жави” є злагоджена та ефективна система ланок суспільно-політичної та державно-управлінської сфери, що, у свою чергу,  є індикатором

прискорення суспільного розвитку в умовах глобалізації.

Проте в сучасному глобальному світі, крім ринкової економіки,

важливим елементом розвитку сучасного суспільства є також “загаль-

нолюдська цінність та надбання світової цивілізації” [398, с. 19]. У

контексті зовнішньої політики “сильна держава” як така долучається

до регулювання норм глобальної життєдіяльності. Тобто виходячи із

сучасної глобалізаційної логіки вона має повне та безпосереднє пра-

во не лише впливати, але й визначати зміст національної політики

своїх партнерів у межах відповідних транснаціональних структурах.

Як приклад, на особливу увагу заслуговують США, зокрема, що сто-

сується їх впливу на окремі пострадянські держави у формі так зва-

них “кольорових революцій”. Проаналізувавши основні критерії “силь-

ної держави” США, доцільно виокремити такі з них, як: нехтування

індивідуальною свободою особистості, придушення особистої ініціа-

тиви,  готовність іти на ризик,  опосередкована відповідальність за

прийняті рішення, максимальна потреба впливу на інші національні

структури та об’єднання, тактичні дії, які стикаються з масовим супро-

тивом (підтвердженням чого стала війна в Іраку).

Важливе питання, яке виникає в контексті розгляду сутності

“сильної держави”, це те, що має бути покладене в основу такої со-

ціальної організації - однозначно мають бути покладені загальноци-

вілізаційні цінності, які визначаються загальнолюдськими. До таких,

зокрема,  традиційно належать  “обов’язок,  дисципліна,  відпові-

дальність”. Кожна із зазначених цінностей в умовах глобалізації має

суперечливий характер. Так, зокрема, що стосується обов’язку, то тут

він як такий має відносний характер, оскільки в умовах глобалізації

важко класифікувати, що є обов’язком,  а що національним інтере-

сом, який підкріплюється реальними потребами. Єдино аксіоматич-

ним при цьому має виглядати система міжнародних угод, яка гаран-

тує реалізацію відповідного обов’язку у стосунках між державами в

умовах глобалізації. Теж саме стосується розуміння дисципліни та

відповідальності, що ж стосується останньої, то вона тут має так зва-

ний бінарний характер, оскільки, з одного боку, держава має бути відпо-

відальною перед своїми громадянами, а з другого - перед суб’єктами

глобального простору, до якого вона входить на паритетних засадах.

Виходячи з цього необхідною умовою функціонування “силь-

ної держави” є наявність ефективної системи права. Останнє забез-

печує правову регламентацію функціонування  “сильної держави” в

умовах глобалізації. Кожній із національних держав притаманна своя

система права, наскільки вона є дієвою і наскільки державі вдалося

долучитись до процесів адаптації міжнародного законодавства (гар монізація міжнародного права) до вітчизняних реалій, тим простіше

їй налагоджувати стосунки із суб’єктами глобального простору, а тим

“сильнішою“ є сама держава. З позицій М.І.Матузова, це підтвер-

джується й тим, що  “сильна держава здатна створити раціональну,

внутрішньо узгоджену систему правових норм  (право), які б стиму-

лювали ініціативу, активність та самоуправління громадян, підвищи-

ли б їх роль в управлінні державою, встановлювали б громадський

контроль над діяльністю органів державної влади” [210, с. 10].

Це, у свою чергу, свідчить про те, що для  “сильної держави”

важливим критерієм реалізації її зовнішньої політики є рівень по-

літичної свободи,  наскільки держава є вільною у виборі реалізації

своїх зовнішньополітичних стратегій. Така проблема є достатньо ак-

туальною для держави в умовах глобалізації, оскільки остання при-

водить до взаємозалежності у відносинах між державами, а тому го-

ворити про автономну політику держави практично неможливо. За-

лежно від рівня політичної свободи посилюється роль впливу такої

держави на світову спільноту, водночас така держава шляхом поси-

лення важелів свого впливу вимушена обмежувати свою внутрішню

стратегію діяльності. Останнє є очевидним, оскільки глобалізація як

об’єктивний процес не дає змоги державі самостійно вийти із нової

геополітичної архітектури, а тому саме “сильній державі” доводиться

постійно відшуковувати баланс між політичною свободою, політич-

ною ініціативною та загальнонаціональним та загальноцивілізацій-

ним розвитком. У противному разі, якщо ж держава відмовляється

від пошуку такого балансу, вона не в змозі бути повноправним суб’єк-

том глобалізаційного простору, а тому і не може претендувати на ста-

тус “сильної держави” у світі. Саме тому однією із функцій “сильної

держави” в умовах глобалізації має бути корекція політичних дій по

відношенню до інших суб’єктів глобального простору.

Важливим методологічним аспектом, який у даному контексті

потребує свого розгляду, є розуміння  “сильної держави” як наддер-

жави, а тому тут постає питання, чи не протистоїть “сильна держава”

національній державі, чи не виступає це своєрідною формою існу-

вання держави в державі. Водночас постає питання, якою є роль сус-

пільства та, зокрема, суспільних організацій у “сильній державі” як

наддержаві. У такому контексті “сильна держава” являє собою певну

суспільну реальність, яка має трансцендентний характер, проте все

частіше наділяється повноваженнями з регулювання суспільних

відносин у межах окремих національних утворень. Таким чином,

“сильна держава” є втіленням у першу чергу “публічного інтересу”,

а відповідно до цього завжди виникає суперечність між приватним

інтересом особистості, яка не завжди підтримує публічний інтерес держави в умовах глобалізації. За таких обставин “сильна держава”

як така втрачає свій правовий характер, а тому завжди має ризик ан-

тагоністичного ставлення з боку громадянина, який не ідентифікує

себе з ним.

Виходячи із цього  “сильна держава” являє собою інструмент

реалізації “соціальної справедливості” у відносинах між державами,

а також у ставленні до своїх громадян, гарантуючи їм соціальну без-

пеку в умовах глобалізації та соціально орієнтовану політику, спря-

мовану на реалізацію їх добробуту. Така форма держави є ефектив-

ною та результативною, а тому здатною до самоорганізації. Важлива

проблема, яка виникає в контексті даного розуміння специфіки функ-

ціонування “сильної держави”, є ідентифікація правової та неправо-

вої демократії. Неправова демократія в умовах глобалізації розгля-

дається як влада більшості суб’єктів глобального простору, що не

регламентується законами окремої національної держави, а тому їх

права лишаються незахищеними. Як правило, неправова форма де-

мократії є основною формою діяльності “сильної держави” в умовах

глобалізації, оскільки вона є єдиною формою глобального лідерства.

Правова форма демократії регламентується чіткими нормами взаємо-

дії суб’єктів глобального простру у формі угод міжнародного права.

На особливу увагу в межах даного дослідження заслуговує

питання з’ясування можливості існування України як  “сильної дер-

жави”, чи все ж таки вона перебуває під могутнім впливом інших

“сильних держав”. Більше того, сьогодні Україна є самодостатньою

державою, а тому вона не потребує “зовнішніх помічників” для реа-

лізації своїх функцій, історично вона має власний потенціал, який

працює на формування її статусу “сильної держави”.

Виходячи із об’єктивних реалій доцільно вказати,  що вплив

“сильних держав” на систему державного управління України, які в

окремих випадках сьогодні спостерігаються,  ні до чого іншого не

приводить, як до її ускладнення, але водночас це є чи не єдиний спосіб

вписатись у стратегічні орієнтири глобального простору. Таку мож-

ливість бути конкурентними для глобального простору може мати

лише держава зі статусом “сильної”, а щоб претендувати на таку роль

доцільно створити умови для самоорганізації громадян.  Зазначене

вказує на те, що які вектори зовнішнього розвитку обирає держава і

особливо під впливом якої зовнішньополітичної стратегії вона пере-

буває, має залежати саме від волі та бажань її громадян. Саме діалог

між державою та громадянами щодо зовнішньої політики є необхід-

ною умовою її ефективності,  а також здобуття нею статусу  “силь-

ної”.  Це підтверджує аксіоматичний факт,  що  “сильною”  державу

робить громадянське суспільство, а тому тут важлива роль належить громадській ініціативі, різним формам суспільного контролю та без-

посередній саморегуляції громадськості. Проте, на думку більшості

теоретиків демократії, “чим сильніші інститути громадянського сус-

пільства,  тим вище ризики тероризму та політичного екстремізму”

[10]. Отже,  “сильна держава” розглядається виключно як тоталітар-

на, адже такою вона стає передусім завдяки зміцненню владної вер-

тикалі, яка не має меж, а це, у свою чергу, може стати джерелом без-

кінечних небезпек, з якими обов’язково стикнеться національна дер-

жава. У даному контексті слід звернути увагу на надзвичайно важли-

вий факт, який відрізняє “сильну” державу від “слабкої” - це здатність

до терористичних та екстремістських акцій, які фактично і ініцію-

ються нею. Проте це є велика омана, адже якщо держава самостійно

розв’язує воєнні дії, то сам факт їх здійснення вже веде до безпосе-

реднього послаблення держави,  а якщо війна ще й затягується,  то

держава втрачає будь-яку первинну міць, і врешті-решт зовсім втра-

чає свій престиж на міжнародній арені.

Для нашої країни сьогодні важливо зберегти здобутий раніше

статус держави економічного розвитку як “західноєвропейського тиг-

ра”, який визначає “західноєвропейську модель економічного розвит-

ку”. Саме це на певному етапі для світу стало ознакою сприйняття

України як “сильної держави”. З огляду на сучасну ситуацію можна

виокремити основні проблеми  (недоліки),  які перешкоджають сьо-

годні Україні здобути статус “сильної держави, зокрема, це:

n недостатній рівень нормативно-правового забезпечення, а точ-

ніше, відсутність ефективних механізмів гармонізації вітчиз-

няного права із західноєвропейським;

n неефективні організаційно-правові механізми державного

управління;

n економічна стагнація, зумовлена відсутністю стратегії суспіль-

ного розвитку в умовах глобалізації;

n підміна національних інтересів транснаціональними;

n відсутність демократичних стандартів творення державної

політики;

n недостатній рівень надання державно-управлінських послуг;

n низька обороноздатність країни;

n політизація та комерціоналізація інформаційного простору;

n відсутність позитивного зовнішнього та внутрішнього іміджу

держави.

Здолавши ці недоліки, нашій країні вдасться “зміцнити держа-

ву”,  посиливши її вплив на розвиток сучасного глобального світу.

Слід відзначити, що таке  “зміцнення”  має здійснюватись шляхом посилення консолідуючих механізмів суспільства, а це, у свою чергу,

приведе до ефективності такої держави у захисті громадських, полі-

тичних та економічних прав і свобод.

Таким чином, здійснений нами аналіз дав змогу констатувати

той факт, що образ  “сильної держави” у світі в умовах глобалізації

формується завдяки сильній економіці, могутньому громадянському

суспільству, ефективній нормативно-правовій базі та принципам “ке-

рованої демократії”, які забезпечують відповідний контроль за внут-

рішньою та зовнішньою політикою держави.