2.5.2. Глобальна держава як альтернатива національної держави в умовах глобалізації

Сучасні умови глобалізаційного розвитку приводять до виник-

нення нових форм організації населення в конкретні інституційні

форми суспільної життєдіяльності, однією із яких є глобальна дер-

жава. Головне питання, яке відразу виникає в контексті формулюван-

ня нової форми держави, чи складе остання належну альтернативу

національної держави, наскільки вона реально виступатиме інститу-

том обслуговування інтересів населення та надання йому відповід-

них ефективних послуг.

Актуальність даної проблематики жодного сумніву сьогодні ні

в кого не викликає, але основний аспект, який випускається із дослід-

ницького кругозору, наскільки методологічно правильним є розумін-

ня сутності глобальної держави і наскільки вона є самодостатньою у

функціональному відношенні, а головне, чи можна таке транснаціо-

нальне явище, як глобальна держава, вважати інститутом організації

населення,  що проживає в межах певної території,  адже в умовах

глобалізації таке поняття, як територія, розмивається.

Розкриваючи сутність глобальної держави доцільно виходити

з основних ознак, які в цілому характеризують державу, а вже після

цього класифікувати її відповідність глобалізаційним умовам розвит-

ку. Закономірно, основними ознаками держави є: територія, населен-

ня, влада (система управління), адже не може існувати держави “без

людей, що її наповнюють, без території її визначаючої, і без влади, в

ній пануючої” [69, с. 147]. Проте тут постає питання, чи має глобаль-

на держава формулу, яку ми приймаємо, право на своє функціону-

вання.  Якщо виходити з розуміння території,  то в умовах глобалі-

зації її як таку ідентифікувати надзвичайно складно, адже вона почи-

нає набувати гіпотетичного характеру, ми б сказали, трансцендентно

невизначеного. Що стосується населення,  то здебільшого основни-

ми суб’єктами глобальної держави виступають транснаціональні

структури, які і перебирають на себе значну частку функцій, яка за-

кономірно в межах національної держави належить населенню.  У

цьому плані також надзвичайно складним лишається питання про си-

стему управління глобальною державою, сам принцип реалізації вла-

ди, механізми її делегування, адже вона розподіляється між так зва ними транснаціональними суб’єктами управління. Важливим питан-

ням лишається роль уряду як виконавчого органу, який має обслуго-

вувати транснаціональних суб’єктів глобального простору.

Це все свідчить про так званий синтетичний характер глобаль-

ної держави як складного утворення, сутність та функціональні мож-

ливості якого потребують особливого вивчення.

Виходячи з концепції шведського вченого І.К’єллєна, держава

як інститут має забезпечувати реалізацію п’яти сфер політики: гео-

політику, етнополітику, кратополітику, екополітику та соціополітику

[455]. Коли ми перенесемо ці функції держави на глобальну державу,

то побачимо певну складність реалізації цих сфер, адже кожна з них

у межах національної держави має чітко ментально регламентова-

ний характер, тобто визначається системою національних інтересів,

а тому застосовувати механізми глобальної держави з їх реалізації

видається алогічним.

Кожна держава має свої власні економічні та політичні кри-

терії розвитку та функціонування, узгоджувати які з іншими держа-

вами досить складно. Якщо між національними державами в умовах

глобального простору немає єдності, то, незважаючи на своє історич-

но обумовлене територіальне розміщення, вони можуть собі шукати

спільників у глобальному просторі і вчитись взаємодіяти з іншими

державами. Таке розуміння специфіки глобальної держави приводить

до ототожнення її з первісним світом,  оскільки саме тоді існували

так званні племінні держави,  які не прив’язувались до конкретної

території. Поняття території в мовах глобалізації фактично набуває

умовного характеру, а тому глобальна держава як інститут управлін-

ня все більше починає походити на “ватиканську державу”, для якої

характерною є опосередковане розуміння території,  оскільки її ос-

новними суб’єктами виступають католики усього світу. Відповідно

до цього суб’єктами глобальної держави виступають усі національні

держави, об’єднані спільною ідеєю, умовами та факторами глобалі-

заційного розвитку. За таких умов глобальна держава набуває оцінок

не конструктивно-концептуального, а міфологічного характеру, оскіль-

ки політико-правове розуміння території тут відходить на задній план.

Відповідно до цього визначити просторові межі реалізації владних

повноважень та систему реалізації правопорядку глобальної держа-

ви також є надзвичайно складно. Тобто це все свідчить про те, що

територія як первинний елемент та основний критерій глобальної

держави зазнає певної модифікації і втрачає свою методологічну

цінність. Отже,  глобальна держава не має своєї чіткої просторової

визначеності, а тому не має й свого юридичного та політичного бут-

тя. Пріоритетними у цьому плані стають дві тенденції співвідношен ня національних та глобальних критеріїв розвитку окремих держав,

переважання останніх і визначає специфіку функціонування глобаль-

ної держави. Важливим питанням у даному контексті є також визна-

чення того, яким чином національна держава, долучаючись до гло-

бального простору, може лишитись сувереном у здійсненні принаймні

своєї внутрішньої політики, не кажучи вже про зовнішню. В обґрун-

тування наведених нами суджень слід звернути увагу на позицію

французького дослідника Л.Дюгі, яка, з нашої точки зору, є особливо

своєчасною,  оскільки він обґрунтовує теорію  “території-кордонів”,

відповідно до якої територія розглядається як матеріальна межа ефек-

тивних дій носіїв влади” [109, c. 117]. Відповідно до цього, тоді коли

ми говоримо про глобальну державу, то забуваємо про наявність чітко

структурованої території, яка характеризує певну форму державного

об’єднання,  а головне організаційні засади функціонування такого

об’єднання. На особливу увагу у цьому плані заслуговує думка, вислов-

лена Ж-Ж.Руссо, згідно з якою  “чим більшими в просторовому відно-

шенні є кордони держави, тим менше свободи у її громадян” [301,

с. 412]. Відповідно до цього у сучасному контексті значна увага має

приділятись системі органів, які мають забезпечувати та гарантувати

свободу громадян у межах глобального простору. Свідченням цього

сьогодні і є так звані кольорові революції,  які нерідко ініціюються

світовими урядами і мають на меті поширення світових стандартів

демократичного розвитку.  Недавня спроба з боку європейського

співтовариства заборони в’їзду білоруських лідерів до окремих країн

світу є свідченням наявності світових інститутів, наділених повно-

важеннями з контролю за демократичним розвитком національних

держав. Таким чином, в умовах розгортання сучасних глобалізацій-

них процесів жодна з держав не може перебувати в “ізоляції”, а поде-

куди і навпаки вона набуває статусу “буферної” держави, яка здійснює

активний геополітичний вплив на розвиток інших держав, не врахо-

вуючи при цьому формати налагодження зворотного зв’язку.

Відповідно до цього сутність глобальної держави має зводи-

тись до створення певної форми глобальної культури управління, яка

б визначала специфіку розвитку держави та стратегію її геополітич-

ного буття. Саме тому якщо і між державами в умовах глобального

простру виникають певні форми експансії, то передусім вони пов’я-

зуються із спробами національних держав модернізувати свій геопо-

літичний простір,  змінивши відповідні територіальні,  політичні та

економічні межі своєї території.

Надзвичайно важливо в контексті аналізу даної проблематики

звернути увагу на взаємозв’язок культурно-історичних факторів та

типу держави, фактично їх безпосередній вплив. У цьому плані ви ходячи із сучасних умов доцільно виокремити новий тип держави  -

“держави світу”, чітко розмежовуючи його із  “світовою державою”

як певним глобальним інституційним явищем. Безпосереднім механіз-

мом функціонування глобальної держави є світова політика, яка не

має чітких просторових меж. Так, до прикладу, сьогодні національна

держава має власну територію як умову ефективного національного

розвитку, адже юридичні кордони сьогодні реально не відображають

специфіку функціонування суверенних держав і не вичерпують со-

бою реальний зміст сучасної геополітики. В межах так званих гло-

бальних держав співіснують окремі національні держави,  яким

більшою чи меншою мірою властивий потенціал суверена і між со-

бою ці держави наділені відповідними повноваженнями сфери впливу.

Важливим елементом організації влади в межах глобальної

держави є її населення.  Роль населення в межах глобального сус-

пільства теж є відносною, оскільки ідея спільності території, про що

вже згадувалось вище, в межах якої проживає певне населення, тут

випускається. Тобто фактично йдеться про роль державного піддан-

ства в межах глобальної держави, де люди сьогодні не знають як і

кому слугувати і яким чином вибудовувати той чи інший організа-

ційно-правовий  (механізм)  порядок життєдіяльності. Тобто якою

мірою в межах глобальної держави налагоджено систему правовідно-

син -  громадяни слугують глобальній державі як певному транс-

цендентному інституту чи своїй окремій національній державі в ме-

жах глобального простору.

Глобальна держава у нашому розумінні характеризує виник-

нення нового типу історичного розвитку та нові організаційно-пра-

вові засади його функціонування. Що стосується принципів, на яких

має бути побудована дана форма держави, то вони перш за все мають

являти собою синтез загальносвітових та конкретнонаціональних

умов, факторів та тенденцій розвитку. Виходячи з цього глобальна

держава являє собою найвищу форму транснаціональної єдності як

синтезу державно-управлінських систем, моделей та типів розвитку

тощо.   З нашої точки зору,  глобальна держава -   ц е  “держава у

дійсності”, яка реально ілюструє геополітичну єдність людства. Це

дає підстави говорити сьогодні про так звану глобальну формацію

суспільного розвитку, де держава як інститут покликана забезпечити

єдність між людьми, створивши тим самим нову соціально-історич-

ну форму розвитку. Глобальна держава також характеризується відпо-

відними формами зв’язку між окремими державами, і ефективність

таких зв’язків залежить від рівня національного та геополітичного

самовизначення держави.

На нашу думку, глобальна держава в сучасному світі виникає

як результат активності геополітичних рухів,  викликаних певними

умовами економічної необхідності.  Фактично це стає реальним

підтвердженням доцільності тези О.Шпенглера, що “мета політики -

розвиток власного життєвого комплексу за рахунок іншого” [411], а

тому глобальна держава є новим типом суспільного розвитку, який

залежить від рівня національної та глобальної самоідентифікації та

засобів глобального геополітичного самовизначення. Тут відразу ж

постає питання, яким чином можна примирити глобальні тенденції

із національними формам розвитку. Багато хто із дослідників вирі-

шення даного питання вбачають у руслі національної та глобаліза-

ційної ідеї. При цьому слід також відзначити, що глобальна держава

реально порушує принцип національної індивідуальності, на зміну

йому приходить ідея глобальної самоідентифікації, тобто рівень виз-

нання себе реальними суб’єктами розгортання сучасних геополітич-

них процесів. Дехто із дослідників сьогодні абсолютно переконані в

тому, що глобальна держава приводить до виникнення нових націо-

нальних держав, адже в умовах глобалізації відбувається зближення

націй, кристалізація культур, яка дає змогу визначити рівень збігу

змісту таких культур у межах окремих націй, а на основі цього виве-

сти нову формулу глобалізаційної  (інтернаціональної) культури.

Одним із критеріїв виникнення глобальної держави є вирішен-

ня антиномій глобального та національного факторів суспільного роз-

витку.  Від можливості узгодити ці два фактори і залежить система

організації державної влади окремих суспільств в умовах глобалізації.

Саме влада визначає структурований характер функціонування глобаль-

ної держави. Глобальна держава як правова організація народу, який

проживає в межах глобального простру, характеризується своїм рівнем

суспільно-політичної та нормативно-правової організації. Кожна на-

ціональна держава, яка включена у глобальний простір, володіє влас-

ними ментально регламентованими принципами та нормами розвитку,

а тому і ставлення і сама роль глобальної держави ними бачиться по-

різному. З точки зору англійського вченого М.Барнета, для глобальної

держави характерною є ідеальна система норм, яка декларується кож-

ною з держав на предмет розвитку глобального простору [428, с. 711].

Попередньо ми вже окреслили одну з проблем глобальної дер-

жави,  це визначення рівня її суверенітету,  проте в умовах глобалі-

зації суверенітет як такий зазнає певної модифікації і містить у собі

дві основні форми: незалежність по відношенню до інших держав та

пріоритет впливу однієї держави на іншу  (це пов’язується із роллю

та впливом так званих світових держав). Важливою проблемою при

цьому лишається та обставина, що національна держава в сучасних

глобалізаційних умовах може здобути суверенітет впливу як у сере-

дині держави, так і водночас потрапити в певну політичну залежність

від зовнішньої політики держави Держава в умовах глобалізації не може бути сама для себе гос-

подарем, вона може лишатись суверенною по відношенню до себе

самої, водночас залежати від низки геополітичних умов та факторів

інших держав. Таким чином, держава в умовах глобалізації, втрачаючи

зовнішній суверенітет, може зберігати внутрішню незалежність, хоча

це питання є надзвичайно суперечливим. Втрата ж зовнішнього суве-

ренітету з необхідністю приводить до його відображення на внут-

рішній політиці держави. Порушення стандартів суверенітету в умо-

вах глобалізації з необхідністю приводить до розгортання кризи в

стосунках між окремими державами.

Важлива проблема розвитку національної держави в умовах

глобалізації полягає у визначенні рівня її суверенітету в сучасних

глобалізаційних умовах. Це безпосередньо вказує на те, яким чином

і якою мірою та чи інша держава в умовах глобального простору впли-

ває на іншу державу світу. Тут йдеться про виникнення так званих

“наддержав”,  “супердержав”, які базуються на добровільній спробі

окремих держав самостійно впливати на інші держави, а також здатні

спільно вирішувати окремі питання, попереджати відповідні конфлік-

ти та забезпечувати відповідний рівень розвитку суспільства. Сучас-

на національна держава більшою мірою ніж будь-коли залежить сьо-

годні від сучасних геополітичних вимірів, а тому нерідко вона пре-

тендує на роль зовнішнього суверена. Держава, яка досягає балансу

у внутрішньому та зовнішньому розвитку, все більше здобуває суве-

ренності і все більше має можливостей визначати відповідну політи-

ку, а тому і стратегію свого власного розвитку. Відповідно до цього

стає все складніше визначити компетенцію внутрішньої політики

держави,  а тому рівень впливу окремої держави до того часу поки

вона не перетворилась на глобальну державу.  Сьогодні все більше

національна держава залежить не від національного законодавства, а

від міжнародного права, а це дає підстави визнавати за нею її гло-

бальний характер функціонування.

За принципами свого функціонування глобальна держава все

більше застосовує механізми міжнародної самоорганізації.  З цією

метою,  на думку вчених,  доцільно застосовувати поняття  “багато-

стороннє об’єднання держав”, яке найбільшою мірою розкриває

сутність та специфіку функціонування глобальної держави. Така фор-

ма об’єднання, як глобальна держава, ставить перед собою чи не єдину

мету - формування та реалізацію спільних цілей, які забезпечують

досягнення відповідного рівня суспільного розвитку. Відповідно до

цього, на думку Дж.Рітерса, “виокремлюються основні типи та види

багатосторонніх об’єднань держав, які між собою відрізняються за

правовим статусом,  особливостями процедури прийняття рішень, своєрідністю взаємодії держав-членів,  спільними ознаками яких є

[451, с. 172]:

n наявність трьох і більше держав-членів глобального простору;

n функціонування на основі міжнародних договорів;

n наявність чітко визначеної структури органів управління;

n наявність відповідних ресурсів функціонування глобального

простору;

n володіння компетенціями прийняття рішень,  що зобов’язує

членів глобальної держави їх безпосереднє виконання.

Таким чином, глобальна держава є такою інституційною фор-

мою, яка дає змогу перетворити людство на нову соціально-політич-

ну реальність, а відповідно до цього побудувати нову макросистему.

Якщо ж національна держава базується на такій духовній основі, як

національна ідея, то глобальна держава базується на загальноплане-

тарній ідеї розвитку та функціонування людства. Основним засобом

функціонування такої держави є так зване транснаціональне право,

яке складається в результаті відповідних домовленостей між держа-

вами і спирається на спільність інтересів між державами та базових

цінностей усього світу.

Відповідно до цього глобальна держава функціонує згідно з

джерелами міжнародного права, реалізуючи водночас прагнення до

збереження власного державного суверенітету. Основною складні-

стю при цьому лишають принципи та механізми налагодження пра-

вовідносин між державами в умовах глобального простору, адже для

кожної з держав характерною є своя власна система джерел права,

яка визначає зміст та специфіку її функціонування. При цьому слід

звернути особливу увагу і на той факт, що в сучасних умовах фактич-

но нівелюється чітке розмежування правових функцій та ідеальне

уявлення про норми права. В кінцевому підсумку це привело до не-

обхідності вченими використовувати формулу міжнародного режи-

му як одного із засобів стандартизації відносин між національними

державами в межах глобального простору. Формула міжнародних

режимів доводить необхідність дотримання конкретних правил, норм

та процедур з метою створення відповідних інституцій, які регулю-

вали систему правовідносин між державами глобального простру. Так,

на думку американського дослідника Д.Руггі, саме сукупність пра-

вил та норм виступають основним засобом формування відповідного

міжнародного режиму. Процедури прийняття рішень виступають тут

у формі регуляторів,  за допомогою яких коригується поведінка

суб’єктів відносин” [470, с. 89]. Це все свідчить про те, що поняття міжнародного режиму за-

безпечує відповідну інституціоналізацію відносин між державами, а

також систему взаємодії між ними в умовах глобального простору.

Розглядаючи міжнародний режим як один із засобів функціонування

глобальної держави, слід виходити із розуміння конвергентності типу

сучасного розвитку та управління ним.  Адже сьогодні для держав

характерним є різновекторне устремління у здійсненні зовнішньої

політики, а тому надзвичайно важко віднайти механізми співпраці

між державами у площині здійснення так званої  “паралельної полі-

тики”. Під паралельною політикою глобальної держави ми розуміємо

спільні для багатьох суб’єктів глобального простору інтереси та меха-

нізми, які забезпечують відповідну взаємодію між національними дер-

жавами у площині діалогічного розв’язання спільних проблем. Важ-

лива проблема, яка постає в цьому плані,  це виробити ефективну

практику взаємодії між національними державами в умовах глобаль-

ного простру, адже традиційно використовується як революційна, так

і еволюційна технології. Хоча, з нашої точки зору, доцільніше засто-

совувати останню, оскільки вона не вдаватиметься до впровадження

стандартизованих процедур реалізації відповідних інтересів та жорст-

кого регулювання системи міжнародних відносин.

Виходячи з цього міжнародний режим доцільно розглядати як

одну з організаційно-функціональних форм регулювання міжнародних

відносин,  яка визначається сукупністю правил та норм поведінки

суб’єктів глобального простору (впливових у світі держав), на осно-

ві чого і формується сфера міжнародної взаємодії. У цьому плані та-

кож слід ураховувати фіксований та нефіксований характер правил

та норм налагодження глобальних форм життєдіяльності.  З нашої

точки зору,  фіксованими є правила та норми,  які регламентуються

певними, чітко конкретизованими домовленостями між державами,

водночас, коли нефіксованими визнаються правила, які визначаються

окремою державою і не поширюються на систему взаємовідносин з

учасниками глобального простору, тобто існують у межах певної дер-

жави суто номінально і не поширюються на інших. Дані правила виз-

начають також і форми співробітництва держав, а відповідно до цього

класифікують можливості окремих держав щодо реалізації їх спільних

потреб та інтересів.

Глобальна держава характеризується двома сферами співпраці

між державами, це так звана політична та технічна взаємодія. На

думку італійського вченого Д.Мітрані, до сфери політичної взаємодії

слід віднести питання міжурядової співпраці, тоді коли в компетенції

технічної сфери лишаються економічні та соціальні питання. З по-

зицій дослідника найбільші ризики становить політична сфера взаємодії, оскільки тут завжди існують нездоланні конфлікти, які обу-

мовлені ірраціональним прагненням держав до могутності, з огляду

на що співробітництво як таке вилучається абсолютно. “У технічній

сфері, де гострі суперечності та конфлікти відсутні, потреба у співро-

бітництві виступає у ролі базового пункту для створення міжнарод-

ної організації” [453, c. 56].

Це все свідчить про те, що основою виникнення та функціону-

вання глобальної держави як безумовної альтернативи національної

держави є розширення сфери функціональної співпраці спочатку між

людьми, а потім вже і між державами як окремими суб’єктами гло-

бального простору, в результаті чого виникає нова форма соціальної

організації - всесвітнє суспільство. Атрибутом останнього все одно

лишається принцип суверенності, оскільки саме він забезпечує лояль-

ну реалізацію інтересів та потреб людства в умовах сучасного роз-

витку. Повертаючись до концепції Д.Мітрані, доцільно звернути ува-

гу на тезу,  висловлену вченим,   щодо можливості налагодження

ліберальної взаємодії між державами шляхом ліквідації державного

суверенітету. Відповідно до цього  “розвиток міжнародних відносин

має привести до поступового обмеження та ліквідації суверенітету

держав, а базована на цьому суверенітеті система міжнародних відно-

син має бути замінена всесвітньою федеративною державою або ж

анархічним бездержавним суспільством” [453, c. 73]. В умовах функ-

ціонування глобальної держави йдеться про вплив політики взаємодії

держав на безпосередню діяльність національних урядів і аж ніяк на

систему відносин між людьми. Глобальна держава як форма інтегра-

ційного об’єднання держав, з нашої точки зору, завжди має врахову-

вати власне політичний фактор, адже об’єднуватись можуть держави,

які мають спільний ідеологічний знаменник, та ті, де внутрішня струк-

тура організації державної влади збігається. Фактично тут мова йде

про об’єднання великих за територіальним критерієм та фактором

економічної могутності національних держав. Це все доводить не-

обхідність приведення конституцій національних держав у  “відпо-

відність із демократичними принципами міжнародного правопоряд-

ку” [466, c. 147].

Важливе питання, яке постає у даному контексті, це те, яким

чином,  а точніше, які засоби в умовах функціонування глобальної

держави мають застосовувати національні держави,  аби досягнути

відповідного рівня правового регулювання форм взаємовідносин між

державами, що перебувають на абсолютно протилежних позиціях.

Тут, з нашої точки зору, принциповим є збіг норм, які регламентують

розвиток та функціонування окремої національної держави, а також

і вплив акторів глобального розвитку на реалізацію відповідного нор мативно-правового комплексу її функціонування. Функції національ-

них держав у сучасних глобалізаійних умовах зводяться лише до втру-

чання у справи зовнішньої політики, але жодною мірою це не сто-

сується внутрішньої політики окремих держав (державного суверені-

тету,  права людей т а їх захист зокрема).  Важливу роль тут лише

відіграють норми багатосторонніх домовленостей між державами,

адже в умовах глобального простру держави являють собою “норма-

тивно-правові та політичні сім’ї”. Це принципово важливо, адже у

контексті сучасної ситуації національні держави належать до різних

типів таких сімей і віднайти паритетну формулу їх узгодженої взаємо-

дії надзвичайно складно. Хоча така позиція сьогодні є реально пору-

шеною з огляду на спроби Північноатлантичного альянсу прийняти

на Вашингтонському саміті 1999 р., де була здійснена реальна спро-

ба нормативно закріпити втручання у внутрішні справи суверенних

національних держав шляхом використання гуманітарних приводів

[453, с. 6]. Проте це жодною мірою не свідчить, що роль відкритої

демократії у сучасному світі перестає бути визначальною, адже прин-

цип індивідуалізації сьогодні підміняється колегіально-консенсусним,

який діє абсолютно і повністю в інтересах всієї держави.

Таким чином, здійснений нами аналіз сутності та особливос-

тей функціонування глобальної держави як альтернативи національної

держави дав змогу сформулювати наступні положення щодо розу-

міння змісту даної проблеми,  а саме розкрито сутність та особли-

вості функціонування глобальної держави, визначено зміст внутріш-

ньої та зовнішньої політики глобальної держави, проаналізовано анти-

номічність співвідношення глобальної держави та національної держа-

ви, визначено принципову відмінність базових цінностей їх функціо-

нування, з’ясовано роль права у взаємодії національних держав в умо-

вах глобального простору,  розкрито сутність формули міжнародного

режиму як інституційного засобу регулювання правовідносин між дер-

жавами глобального простору,  розкрито сутність та наведено шляхи

реалізації  “паралельної політики” як один із необхідних механізмів

здійснення ефективної державної політики в умовах глобалізації.