Передмова

Глобалізація в її сучасному варіанті приводить до  “перефор-

матування” структури сучасного світу, а в результаті цього - до кори-

гування національних систем державного управління, зміни стратегій

економічного, політичного та духовного розвитку, що породжує су-

цільну взаємозалежність світу, яка і складає основу його функціону-

вання. Зростаюча взаємозалежність уніфікує й стандартизує умови

та фактори розвитку окремих країн світу, є своєрідним індикатором

визначення рівня сталості розвитку національних держав, а отже, і

їх потенціалу в протистоянні викликам глобалізаційних процесів, які

й стають сьогодні основним критерієм об’єднання держав у відповідні

глобальні чи регіональні структури.  Протистояти таким глобаліза-

ційним викликам здатна лише та держава, яка має активну систему

управління, реалізує власну геополітичну стратегію розвитку, макси-

мально оберігає свій суверенітет,  орієнтується в глобальному про-

сторі, а головне - володіє ефективними механізмами впливу та навіть

і управління ним.

Саме тому після того, як світ вступив у нове тисячоліття, будь-

які науково-дослідні розвідки розпочинаються з питання, що таке

сучасна глобалізації, яких форм вона набуває сьогодні, чи насправді

вона є такою вкрай необхідною складовою ефективного розвитку, чи

все ж таки вона справляє негативний вплив на суспільне життя, яко-

го будь-що треба уникнути, чи можна без неї обійтись або навіть і

обминути, де фактично межі між об’єктивною та суб’єктивною скла-

довою такого процесу. Єдиним винятком із цього є розуміння глоба-

лізації як нового типу світового розвитку, що знаменує появу нових

магістральних тенденцій, за якими буде розвиватись світ упродовж

майбутніх кількох десятиліть,  а тому важливо,  аби кожна держава

світу незалежно від рівня розвитку знайшла можливість вписатись у

глобальний простір, інакше вона ризикує опинитись в ситуації гло-

бальної ізоляції, яка, у свою чергу, спровокує її соціально-політичну

та економічну деградацію.

На сучасному етапі світового розвитку існують сотні різнома-

нітних тлумачень глобалізації, які є абсолютно суперечливими та взає-

мовиключними, що тим самим увиразнює виникнення герменевтич-

ної проблеми, яка пов’язується з відсутністю єдиного розуміння сут-

ності глобалізації та її викликів національними спільнотами, їх спо-4 5

дівань щодо неї, а також і прогнозування наслідків, до яких вона при-

зведе.

У контексті сучасних досліджень,  здійснених як вітчизняни-

ми,  так і зарубіжними вченими і практиками представлена значна

кількість розвідок,  присвячених безпосередньо аналізу сутності та

впливу глобалізації на розвиток сучасного світу. Найбільшого роз-

роблення проблема глобалізації набуває у західно-європейській на-

уці, яка представлена такими вченими, як: З.Бауман, З.Бжезинський,

Д.Белл, Л.Браун, Е.Гор, П.Бергер, П.Бурд’є, П.Бьюкеннан, Б.Вальден-

фельс, Е.Гідденс, А.Колодко, А.Урсул, А.Уткін, Д.Стігліц, Д.Хелд та

інші.

Окремо доцільно виділити,  зокрема,  праці таких вчених,  як

“Глобалізація” І.Веллернстайна, “Зіткнення цивілізацій” С.Хантін-

гтона,  “Глобальний капіталізм” А.Гідденса,  “Що таке глобаліза-

ці я?”,   У.Бека,  “Великий розрив”  Ф.Фукуями,  “Глобалізація та

міжкультурний діалог” У.Макбрайда, “Контури світу у першій по-

ловині ХХІ століття і далі” А.Беттлера, “Шок майбутнього” О.Тоф-

флера та ін., у межах яких і було визначено предметне поле для нау-

кового пошуку закономірностей впливу глобалізації на розвиток су-

часного світу.

Серед вітчизняних учених на особливу увагу заслуговують роз-

робки О.І.Білоруса,  І.А.Грицяка,   І.Ф.Надольного,  В.М.Князєва,

І.С.Кравченко,   С.В.Майбороди,   Т.В.Мотренка,   В.І.Мунтіяна,

Н.Р.Нижник, Г.М.Немирі, І.В.Розпутенка, С.І.Пірожкова, В.В.Токо-

венко, В.П.Трощинського, В.О.Шамрая, В.Юрчишина.

Переважна більшість дослідницьких підходів спрямована на

з’ясування сутності впливу процесу глобалізації,  представленого

різними об’єктивними т а суб’єктивними факторами, які суттєво

змінюють глобальний світ, усе більше спонукаючи ту чи іншу дер-

жаву прилаштуватися до нових умов існування, аби, так би мовити,

“зіграти за новими правилами”.

Реальне вирішення цієї проблеми стане можливим лише зав-

дяки з’ясуванню геостратегічних розбіжностей, які сьогодні існують

між народами стосовно розуміння стратегії розвитку в умовах глоба-

лізації. Кожен народ має власний план та стратегію розвитку, яка адек-

ватно відображає його ментально-історичні політичні, економічні та

державно-управлінські традиції, а тому вони не завжди гармонійно

можуть вплітатися у сучасні глобалізаційні процеси. В остаточному

підсумку це може призвести до радикальної боротьби цих планів та

стратегій  (які, з одного боку, пропонуються конкретною національ ною інституцією, а з другого - фактично нав’язуються глобальним

середовищем, світовими структурами, і, відповідно, продукують кар-

динальні зміни в сучасному світі).

Глобалізація є внутрішньо суперечливим процесом, оскільки,

з одного боку,  вона відкриває нові можливості для політичного та

державно-управлінського дискурсу, а з другого - загострює існуючі

або породжує нові проблеми, які сьогодні визначають як “виклики”,

фактично вони є формами загострення проблем, породжених попе-

редніми етапами світового розвитку, що свого часу не знайшли на-

лежного вирішення у світовій державно-управлінські практиці. Без-

посередньо це стосується проблем загального характеру,  які пов’я-

зані з появою нових факторів у світовому розвитку, і які ставлять під

питання можливості нормального функціонування механізмів відтво-

рення суспільного життя, стабільності системи міжнародних відно-

син, сталості світоустрою. Закономірно до таких проблем відносять

екологію,  розвиток,  структуру,  світоустрій т а соціальну справед-

ливість. Це також свідчить про те, що загрози, які сьогодні виника-

ють, передбачають негайну відповідь у формі дій військово-політич-

ного,  економічного т а культурного характеру,  але навряд чи ці дії

зможуть протистояти такому процесу,  не породивши водночас нові

загрози.

Само собою зрозуміло, якщо ігнорувати глибинні причини,

закладені в процесі глобалізації, і розглядати її як породження систе-

ми самою ж системою, то це приведе в остаточному підсумку до ко-

лапсу суспільного світоустрою. Аби уникнути цього, кожна наступ-

на модель світового розвитку в умовах глобалізації має стати свідчен-

ням модернізації державного управління, що супроводжуватиметься

трансформацією, а то і відмиранням застарілих її елементів з відпо-

відним встановленням нових структурних внутрішньосистемних

зв’язків.

З одного боку, досліджувана нами проблема сьогодні начебто і

є вирішеною, оскільки має всі необхідні для цього засоби, що є підста-

вою для того, аби ми однозначно могли стверджувати, що глобаліза-

ція здатна породити новий міжкультурний діалог, проте ефективність

чи неефективність його є справою вже іншого порядку. Події 11 ве-

ресня 2001 р. засвідчили своєрідний підрив характерних для почат-

кового періоду новітньої історії понять державного суверенітету, гео-

політичної незалежності світу. В умовах зростаючої культурної геге-

монії транснаціональних культур, в якій переважно домінують аме-

риканські та меншою мірою західноєвропейські елементи, говорити про вироблення єдиної системи значень, яка б забезпечувала взаємо-

розуміння, а отже, й ефективну взаємодію між народами, марно. Зде-

більшого тут йдеться про панівну позицію транснаціональних кор-

поративних інтересів по відношенню до інтересів як невеликих дер-

жав, так і наддержав.

Фактично глобалізація призвела до різкого збільшення кількості

недержавних суб’єктів міжнародного життя,  які володіють не мен-

шими фінансовими ресурсами та відповідними політичними інстру-

ментами, ніж інші уряди, проте вони здатні діяти на території десят-

ка країн, не дотримуючись при цьому ніяких міжнародно-правових

норм. Це в кінцевому підсумку приводить до відсутності реального

суб’єкта світової політики,  здатного дати відсіч викликам глобалі-

зації. Свідченням цього і стало формування американського світово-

го лідерства,  запропонованого правлячою елітою США на початку

90-х рр. У цьому плані США сподівалось на отримання статусу єди-

ної глобальної наддержави, яка була б здатна запропонувати та реа-

лізувати абсолютну та позитивну модель нового світового розвитку.

Захист деякими країнами Заходу принципу “світ без кордонів”,

який декларує переважання норм ліберально-демократичної культу-

ри державного управління, став розглядатись політичними та релі-

гійними лідерами у багатьох країнах як загроза їх національно-куль-

турній ідентичності, традиційним стилям життя. Це призвело до того,

що баланс сил у світі виявився порушеним, оскільки він став пере-

кладатись на сторону панування такої наддержави, як США,  а не

транснаціоналів. Виклики глобалізації породили конкретну загрозу

для країн, навіть тих, які є центром їх реалізації. А це, у свою чергу,

призвело до констатації, що колишні методи та принципи забезпе-

чення воєнної безпеки у нових умовах втратили свою ефективність.

За останні роки в умовах такої мобільності світоустрою україн-

ське суспільство теж зазнало не менш суттєвих змін, що в остаточно-

му підсумку призвело до формування уявлення про глобалізацію як

нову форму суспільної свідомості, яка в широкому сенсі сьогодні має

підміняти цілісну ідейно-політичну концепцію розвитку,  яка б по-

ділялась всіма науковими та суспільно-політичними колами. Відпо-

відно до цього є всі необхідні підстави розглядати її як новий тип

суспільного розвитку, який приводить до виникнення нових форм

соціальної організації, які переважною мірою модернізують тради-

ційну модель функціонування суспільства та держави.

Розв’язання проблеми впливу глобалізації на сучасну систему

державного управління закономірно має розпочинатись саме із з’я-

сування того, що саме слід розуміти під процесом глобалізації,  чи

світ у цілому, чи процес об’єднання окремих його регіонів, і хто на-

справді є дійсним суб’єктом глобалізації, окремі індивіди, групи лю-

дей, економічні та політичні структури держави. Це, зокрема, пов’я-

зується з тим, що на сьогодні й досі існує певна неоднозначність у

розумінні ідей глобалізації,  з одного боку,  а також неадекватність

розуміння загальносвітових стандартів державно-управлінської прак-

тики, які породжені нею, з другого. Тоді постає питання, чи насправді

глобалізація це соціальна реальність,  чи вона умовна ідеологічна

фікція, запропонована сучасному світові. Загальновизнаним є лише

той факт, що сьогодні глобалізаційні процеси суттєво впливають на

всі сфери суспільного життя і виокремити якусь одну із них, яка пе-

ребуває під більшим впливом, ніж інші, фактично неможливо. Відпо-

відно до цього глобалізація породжує певний дисбаланс між розви-

неними та нерозвиненими регіонами, що само собою виключає мож-

ливість налагодження ефективного діалогу між його суб’єктами,  а

також приводить до процесу розвитку навздогін, передбачаючи так

звану вестернізацію та націоналізацію,  яка виключає можливість

спільного пошуку налагодження політичного діалогу, оскільки вона

певною мірою є всерегламентуючою. Слід вказати, що нагальна по-

треба спільних дій держав, що забезпечувало б взаємопроникнення

різних версій глобалізації та формування об’єднуючої їх ідеологіч-

ної платформи не може розпочатися без узгоджених організаційних

механізмів. Для вироблення таких механізмів необхідні інституційні

основи,  більш складні порівняно з попередніми організаційними

формами.

Сучасна ідейно-політична система глобалізму досить широко

інтерпретується суспільно-політичними організаціями та групами, які

беруть активну участь у процесах глобалізації. Це, у свою чергу, виз-

начило логіку формування двох основних напрямів, а саме, першого,

який характеризує абсолютне несприйняття глобалізації як об’єктив-

ного та закономірного етапу історії людства, явища, перенесеного із

Заходу і пов’язаного з розвитком процесів модернізації, та другого,

який характеризує критичне ставлення до окремих тенденцій роз-

витку процесів глобалізації, методів, які використовуються суб’єкта-

ми цих процесів, заданих ними напрямів. Сьогодні немає жодної дер-

жави,  яка б задекларувала своє абсолютне несприйняття процесів

глобалізації,  адже навіть у найрозвиненіших державах можна спо-

стерігати обидва напрями. Процеси глобалізації висувають нові вимоги до системи функ-

ціонування національних систем державного управління, які мають

стати дієвим та ефективним засобом у вирішенні складних міжкуль-

турних суперечностей, особливо тих, які виникають у процесі гар-

монізації механізмів спільного функціонування національних держав

у світовому просторі, а отже, й узгодження відносин між державами

та налагодження ефективних форм взаємодії, що певною мірою може

сприяти забезпеченню відкритості та прозорості сфери міжнародних

відносин.

Глобалізація не лише незворотний, але й необхідний процес.

Оскільки вона являє собою певну культурну систему, яка дає змогу

передавати, взаємообмінюватись знаннями не лише між покоління-

ми, але й між народами. Це, у свою чергу стає свідченням того, що

глобалізація приводить до своєрідної національної відкритості,  ос-

новним інструментом якої є вирішення проблем, які уможливлюють

усесторонній зв’язок т а всесторонню залежність однієї націй від

іншої. Безумовно, в умовах такого середовища змінюється все, у тому

числі й система державного управління, зникають традиційні кордо-

ни, з’являються абсолютно нові форми зв’язків між народами.

Сьогодні відомо, що основною умовою глобалізації є форму-

вання єдиного політичного простору,  який,  у свою чергу,  повинен

забезпечити вироблення єдиної політичної мови, яка б слугувала ос-

новою взаєморозуміння між світовими культурами.  Без цього по-

літичний діалог цивілізацій залишається на рівні номінальних кон-

струкцій, і в жодному разі не зможе виступати реальною політичною

практикою ефективного розвитку держав у ХХІ ст.

Кожна державно-управлінська система, Східна чи Західна, має

свій особливий генотип,  внутрішню логіку розвитку, власну пара-

дигму функціонування, відповідно до цього в умовах глобалізації вона

не обов’язково зазнає взаємопроникнення інших систем та підпадає

під гомогенізацію культур шляхом інтеграції та уніфікації Сходу та

Заходу. Посилення міжнародних зв’язків, яке відбувається в умовах

глобалізації, особливо у сфері економічних зв’язків,  сьогодні особ-

ливо перебільшується, оскільки тут не зосереджується увага на до-

сить суперечливому характері глобалізації,  сприяючи комунікатив-

ності між народами  (значно збільшуючи явища інформаційного та

технологічного порядків), глобалізація водночас викликає напругу та

конфлікти саме на основі як економічних, так і політичних інтересів,

ідеологічних (ціннісних взагалі) переваг та пріоритетів.

В умовах глобалізації все більше обмежуються можливості

національних держав як суб’єктів міжнародних економічних та по-

літичних відносин, відповідно до чого суттєво знижується роль та

значення політичних еліт, які певною мірою повинні витлумачувати

сутність певних явищ, які породжуються процесами глобалізації. Для

цього необхідно розгорнути широкий дискурс з метою визначення

впливовості суб’єктів глобалізації та можливого коригування сучас-

ної неоліберальної моделі світового розвитку відповідно до страте-

гічних інтересів розвитку кожної окремої нації.  Це певною мірою

дасть змогу уникнути розуміння глобалізації як стихійного процесу,

що призводить до поглиблення нерівності, розрухи самобутніх куль-

тур,  “перетворення цілих регіонів та країн у ресурсних донорів”. З

цього приводу досить часто проводять паралелі між глобалізацією та

індустріалізацією, адже сьогодні чітко визначено - Україна потребує

глибокої модернізації всіх сфер суспільного життя шляхом залучен-

ня та вмілого використання у своїх національних інтересах тих ре-

сурсів, які привносяться процесами глобалізації.

Найбільш складним питанням для сучасної України є пошук

принципів та механізмів налагодження взаємозв’язків із глобальним

світом, що тим самим дозволить чітко визначити її місце та роль у

загальносвітовому просторі. Саме тому Україна так наступально дек-

ларує свій максималізм у прагненні якнайшвидше інтегруватись у

глобальний простір, інакше вона може лишитись пасивним об’єктом

для реалізації глобальної політики не лише розвинених країн світу,

але і тих, які їх наздоганяють. Система державного управління Ук-

раїни має бути не лише максимально адаптованою до нових глобалі-

заційних умов розвиту,  але й володіти потужним інструментарієм

впливу на них, а також використання їх на користь реалізації влас-

них національних інтересів. Це,  у свою чергу,  дасть змогу Україні

виробити нову геополітичну стратегію, яка сприятиме її ефективно-

му економічному,  політичну та духовному розвитку. Осьовою про-

блемою для України сьогодні є запропонувати такий геостратегіч-

ний проект її розвитку, який би дозволив їй зайняти достойне місце у

світових глобальних процесах і репозиціонувати її геополітичний

статус, аби він змінив ставлення до України в цілому з боку світової

спільноти.

Таким чином,  хоча дослідження даної проблематики й пред-

ставлене значною кількістю теоретико-методологічних та практико-

прикладних досліджень, все одно її кремі аспекти лишаються мало-

дослідженими. До них, зокрема, належить вивчення закономірностей впливу глобалізації на функціонування систем державного управлін-

ня. Актуальність вивчення даної тематики сьогодні набуває нового

звучання, оскільки в межах кожного дослідницького підходу розроб-

ляються нові моделі та формується нова парадигма функціонування

системи державного управління, розкривається специфіка вирішен-

ня даної проблематики, яка, у свою чергу, ставить новий детерміно-

ваний блок питань, який вимагає свого вирішення в межах інших

наукових розвідок.

Запропоноване монографічне дослідження жодною мірою не

претендує на аксіоматичну формулу розуміння специфіки впливу гло-

балізації на функціонування національних систем державного управ-

ління, переважною мірою воно спрямоване на аналіз загальносвіто-

вих тенденцій та закономірностей глобалізаційного розвитку світу.

Лише на основі вирішення цього питання можна розробити механіз-

ми оптимізації системи державного управління України в умовах гло-

балізації, а відповідно до цього ідентифікувати її потенціал впливу

на розвиток глобального світу шляхом збереження власної національ-

ної ідентичності.