2.4.3. Глобальне масове суспільство

Однією з нових форм соціальної організації в сучасних умо-

вах глобалізаційного розвитку є глобальне масове суспільство, яке,

на відміну від інших історичних типів свого функціонування, зазнає

впливу стандартизації, вестернізації та підпадає під об’єктивні про-

цеси “омасовлення” принципів та технологій управління суспільним

розвитком. Проблеми масового суспільства та омасовлення суспіль-

ного розвитку не є новими, адже починаючи із ХІХ ст. вони виступа ли предметом спеціального аналізу у працях таких учених, як О.Шпен-

глер, X.Ортега-і-Гассет, М.Бердяев, К.Мангейм, X.Арендт, Т.Пар-

сонс, Д.Белл, С.Московічі та ін., проте глобальне масове суспільство

як нова форма соціальної організації на сьогодні ще не має достатньо-

го розроблення,  а також відповідні наукові розвідки щодо сутності

масового суспільства в контексті впливу натовпу та  “масової люди-

ни” на розгортання сучасних глобально-політичних процесів ведуться

достатньо кволо. З огляду на те, що даний ракурс проблеми не має

достатнього науково-методологічного та актуально-проблемного об-

ґрунтування, він виступає предметом спеціального розгляду в межах

даного параграфа.

Розкриваючи особливості становлення глобального масового

суспільства, доцільно проаналізувати основні дослідницькі підходи

до масового суспільства в цілому.  Одним з перших,  хто розкрив

сутність масового суспільства та вказав на його ризики, був Ф.Ніцше,

на думку якого воно  “обезлюднює” людину,  а тому з необхідністю

приводить європейську культуру до катастрофи. Відповідно до цьо-

го,  висловлюючись словами Г.Лебона, масове суспільство  “приво-

дить до заміни свідомої діяльності індивідів безсвідомою діяльністю

натовпу” [184]. У свою чергу, це свідчить про те, що характерне для

доби глобалізації - наступає час натовпу, стандартизації та омасов-

лення стилів життєдіяльності, технологій організації та здійснення

державної влади. Цілком сучасно звучить і сьогодні думка М.Шеле-

ра про те, що масове суспільство приводить до “зрівняння умов жит-

тя, формування гомогенного суспільства, людина перетворюється на

частину натовпу, позбавляючись індивідуальних рис” [406, с. 112],

що цілком характерне для сучасних процесів глобалізації. Саме тому

у вузькометодологічному значенні цілком прийнятним є ототожнен-

ня категорій “масовість” та “глобальність” (усе у всьому). Виходячи

із цього О.Шпенглер розглядає масовість, як щось “позбавлене фор-

ми і переслідує будь-які форми,  будь-яку упорядкованість” [411].

Відповідно до цього масовість є внутрішнім ворогом будь-якого сус-

пільства, саме омасовлення і приводить у кінцевому підсумку Євро-

пу до Присмерку.

Досить цікавою в контексті розгляду даної проблеми є концеп-

ція масового суспільства К.Мангейма [206], у межах якої він вихо-

дить із ототожнення індустріального та масового суспільства. Проте

пов’язувати особливості становлення та функціонування масового

суспільства виходячи із розуміння індустріального типу суспільного

цілком неправильно, скоріше за все воно відповідає сучасним глоба-

лізаційним умовам суспільного розвитку, хоча це є переважною мірою

суб’єктивне бачення дослідника. Тому передусім доцільно ставити питання про функціональну складову глобального масового сус-

пільства,  тобто те,  наскільки воно здатне реально регулювати т а

контролювати систему суспільних відносин у сучасних умовах.

Найбільш деталізований виклад змісту концепції масового сус-

пільства та його структурних елементів запропоновано Г.Ортега-і-

Гассетом [251]. Важливим фактом при цьому є те, що наведене ним

розуміння масового суспільства у 30-ті рр. ХХ ст. цілком відповідає

змісту глобального масового суспільства початку ХХІ ст. Фактично

вчений методологічно передбачив виникнення та розвиток нових тен-

денцій соціальної організації кінця минулого століття та початку но-

вого. Так, зокрема, він вказав на приріст населення землі, небувале

скупчення великих міст, кардинальне збільшення спектра людських

можливостей,  розширення просторових та часових кордонів,  зрос-

тання рівня життя та освіченості людини. Це все свідчить про, те що

глобальне масове суспільство,  на відміну від класичного масового

суспільства кінця ХІХ-ХХ ст., не зазнає реальної внутрішньої транс-

формації, а лише підпадає під вплив зовнішніх умов та факторів, які

спричинили його видозміну.

Досліджуючи специфіку виникнення та функціонування гло-

бального масового суспільства необхідно виходити з розуміння сут-

ності та функцій масової людини як головного суб’єкта формування

нового глобального простору. Тобто тут неодмінно постає питання

чи маси мають об’єктивно-організований характер, чи вони являють

собою певні штучні конструкції, абсолютно нетипові для нових умов

глобального простору.  Відповідно до цього доцільно з’ясувати те,

наскільки структурованим або ж аморфним є їх характер об’єднання

та функціонування. Важлива проблема в даному контексті постає у

зв’язку з ідентифікацією належності людини до глобального масово-

го (стандартизованого та чітко регламентованого новими глобальни-

ми умовами)  простору.  У свою чергу,  це пов’язується з тим, що в

умовах глобалізації принципово змінюються форми діяльності су-

часної людини, з настанням періоду масовості, а точніше так званої

“дикунської моди на масовість”, люди вимушені узгоджувати свої

потреби, бажання, прагнення, почуття та форми дій з іншими. Якщо

ти хочеш вижити в глобальному просторі - ти маєш стати масовою

людиною,  відкритою до будь-яких суспільно-політичних умов т а

ментальних традицій. На цьому, зокрема, зосереджував свою увагу

ще Е.Дюркгейм, який доводив, що  “люди, опинившись у натовпі  (а

саме це у певній формі відбувається в умовах глобалізації), узгоджу-

ють свої почуття та уявлення, так би мовити, виходячи із своїх мен-

тальних осередків” [110, c. 378]. Фактично тут мова йде про те, що в

сучасних умовах глобалізації діють неконтрольовані механізми об’єд нання людей,  які не піддаються жодною мірою будь-яким формам

регламентації. І саме ці механізмами являють собою одну з форм ко-

лективної свідомості, яка приводить до усвідомлення потреби інтег-

рованості шляхом реалізації глобальної солідарності. Під останньою

ми розуміємо внутрішнє бажання усіх суб’єктів глобального просто-

ру досягнути паритетних умов взаємоді ї у процесі розв’язання

спільних проблем. Таким чином, у межах глобального масового сус-

пільства важлива роль належить реалізації принципу солідарності.

Аналізуючи процес масовості та омасовлення, які привносяться

добою глобалізації,  доцільно відзначити,  що первинною формою

об’єднання людей у глобальний масовий простір є емоційний кри-

терій.  Завдяки цьому натовп стає здатним,  виходячи із концепції

Е.Дюркгейма, на інтелектуальну та релігійну творчість. Така емоцій-

на залежність між людьми приводить до усвідомлення потреби об’єд-

нання у глобальний простір з метою реалізації спільних інтересів, а

головне спільної віри в можливість суспільного прогресу. Це свідчить

про те,  що найбільш адекватною формою соціальної організації в

умовах глобалізації є глобальне масове суспільство, яке, з одного боку,

приводить до виникнення масового індивіда, масової ідеології, яка

формується ним, та масових соціальних технологій управління, які,

у свою чергу,  покликані забезпечити життєдіяльність суспільних

інститутів у цілому. Особливо ризикованою така форма соціальної

організації стає сьогодні,  адже,  на думку К.Ясперса,  “масове сус-

пільство є хворобою ХХ століття, а самі маси - рід існування та роз-

кладення людського буття, коли світ потрапляє в руки посередностей.

Маса нерозчленована, одноформотворна, не має своєї базової осно-

ви та позбавлена самосвідомості” [424, c. 412]. В результаті цього, на

думку вченого, масове суспільство, що приводить до стандартизації

всіх сфер суспільного життя, породжує тоталітарний режим з його

принципом “стадного існування”. Це свідчить про те, що громадянин

в умовах глобального масового суспільства втрачає фактично свої стра-

тегічні орієнтири, тоді коли головним та єдино можливим виходом із

такої ситуації є - ефективно включитись у нові соціальні структури.

Одним із ризиків існування людини у структурах глобального

масового суспільства, на думку російського вченого М.Хевеші, є те,

що  “з’являється значна кількість людей, викинутих із своїх країн,

позбавлених громадянства,  виявились поза національними т а со-

ціальними групами, без глибоких коренів у землі, на якій вони про-

живають... тому у них немає законослухняності та обов’язків по відно-

шенню до держави” [382, с. 6]. Це, у свою чергу, свідчить про втрату

людиною своїх реальних прав, які позбавляють її можливості пре-

зентувати власну індивідуальність та неповторність у сучасних гло балізаційних умовах, а відтак “людина виявляється без професії, гро-

мадянства, без власної думки, без справи, за якою можна впізнати та

виділити себе серед собі подібних” [382, с. 6]. Саме такі обставини і

спричинили ситуацію соціальної та політичної інтеграції, яка визна-

чила нові життєві стандарти людини, залежно від того, наскільки вони

узгоджуються та поділяються між усіма членами співтовариства,  а

відповідно до цього вивела нову модель суспільної структури. Така

модель зруйнувала традиційну соціальну ієрархію, висловлюючись

словами Х.Аренд, вона поклала край “класовій системі, яка була єди-

ною системою соціальної та політичної стратифікації європейських

національних держав” [10, с. 404]. Саме це, на думку вченого, поро-

дило звичку сучасної людини  “міркувати в масштабах континентів

та відчувати століттями” [10, с. 420].

На нашу думку, саме масовість як ідеологія глобального масо-

вого суспільства на сьогодні може спричинити важку кризу в Західній

Європі. Аби протистояти цьому на арені світової історії має з’яви-

тись Людина як активний суб’єкт трансформації об’єктивної реаль-

ності, як той, хто легко та мобільно здатен адаптуватись до будь-яких

умов та соціальних катаклізмів, “аби всюди почувати себе своїм се-

ред своїх”. Цілком відповідає сучасній ситуації концепція Ортега-і-

Гассета, оскільки “повстання натовпу скоріше за все спрямоване на

бунт проти інтелекту та моральних основ суспільства” [251, c. 386].

Тобто йдеться про виникнення нового типу людини, яка не може існу-

вати, якщо не належить до відповідної глобальної спільності, і тому

заради цього, вважає Е.Фромм, вона здатна йти на будь-які жертви.

Проаналізувавши окремі погляди на предмет функціонування

глобального масового суспільства, доцільно вказати на його амбіва-

лентний характер, адже, з одного боку, воно забезпечило рівні умови

та можливості для суспільної життєдіяльності сучасної людини,  з

другого, стандартизувавши усі сфери суспільного життя, нівелювало

прояв самобутності,  створило ситуацію глобального ризику втрати

реальної системи цінностей. Внаслідок цього значної трансформації

зазнала і політична сфера, яка стандартизувала політичні технологій

та культивувала масовий тип лідера, який не завжди відповідає кри-

теріям національного розвитку окремого суспільства.

У контексті даного аналізу вкрай важливо дослідити сутність

масовості як основного фактора суспільного розвитку, який в умовах

глобалізації перетворюється на обов’язковий пріоритет. Виходячи з

цього вдасться з’ясувати сутність глобалізаційної парадигми людсь-

кої поведінки, яка будується на стиранні індивідуалізму. Глобальне

масове суспільство у загальнопланетарному вимірі являє собою союз

творчих індивідуальностей, які мають спільні інтереси, бажання та стратегії розвитку.  Проте тут відразу ж постає питання,  наскільки

глобальне масове суспільство сьогодні не порушує логіку соціально-

го буття, а тому не протистоїть суспільному прогресу.

Глобальне масове суспільство тим самим також декларує нові

соціальні норми, які іноді мають репресивний характер. А це, у свою

чергу, вказує на “ймовірність збоїв у функціонуванні соціальної струк-

тури”,  тобто глобальне масове суспільство допускає реалізацію ре-

пресивної функції норми, а це тим самим пояснює, чому масовість

як принцип розвитку та форма соціального буття бере верх над інди-

відуальністю, адже це ще не означає, що групові (колективні) норми

організації життєдіяльності виявляються більш ефективними. Гло-

бальне масове суспільство вимагає відповідних форм соціалізації,

тобто вироблення адекватної форми реалізації людини в умовах гло-

балізації. Перед масовим суспільством як формою суспільної органі-

зації постає ризик омасовлення та стандартизації розвитку,  а тому

його структури здебільшого набувають характеру архетипних.

Важливим фактом у функціонуванні глобального масового сус-

пільства є існування базової системи цінностей, яка складає фунда-

ментальну основу його функціонування,  закономірно такою систе-

мою цінностей є ідеологія. Проте в межах глобального масового сус-

пільства, і це можна сказати цілком переконано, ідеологія підміняється

так званим глобальним соціальним міфом. Сутність останнього зво-

диться до того, що сучасний світ має розвиватись шляхом омасов-

лення, тобто шляхом застосування однакових стандартів розвитку, а

це, у свою чергу, приводить до перекосів у сторону ліберальної утопії.

Важлива роль глобального соціального міфу в контексті функціону-

вання глобального масового суспільства доводить і те, що він пере-

творюється на один із засобів формування масової свідомості. Остан-

ня забезпечує цілісність глобальної картини світу, де кожне суспіль-

ство розробляє таку стратегію розвитку в умовах глобалізації, яка в

першу чергу відповідає критеріям його власного розвитку, а відповід-

но до цього є засобом побудови власного світопорядку.

Слід також відзначити, що однією із форм стандартизації сус-

пільного розвитку, а відповідно і омасовлення принципів організації

суспільної життєдіяльності, стала демократія. Більше того, саме де-

мократія є однією із умов виникнення глобального масового суспіль-

ства, адже, з одного боку, людям створюються незаангажовані умови

щодо формування громадської думки,  з другого -  людина частіше

підпадає під чужі стандарти громадської думки, позбавляючись мож-

ливості самостійного робити заключення по тих чи інших парамет-

рах суспільних інтересів. У результаті цього людина вибудовує нові

стандарти поведінки.  Водночас слід відзначити, що завдяки реалі зації принципів глобального масового суспільства можливою стала

демократія як така. Тому не досить виправданим є розуміння “масо-

вості як маргінального сегмента соціального життя”, адже в першу

чергу це базовий принцип функціонування сучасного суспільства в

цілому” [332, c. 68].

Глобальне масове суспільство, таким чином, являє собою одну

із форм соціальної організації, яка приводить до зрівняння принципів

суспільного розвитку, відповідно також і до реалізації єдиних стан-

дартів поведінки. Одним із ризиків даного явища може стати суб-

станціональна криза суспільної свідомості,  згідно з якою громад-

ськість виявиться не готовою до сприйняття єдиних стандартів жит-

тєдіяльності. Насамперед тут мова йде про роль та ціннісні засади

діяльності людини в умовах глобального масового суспільства, за яких

вона перетворюється на об’єкт, наділений повноваженнями функціо-

нального споживача ідей та стратегій, запропонованих “іншими”. Під

“іншими” тут досить часто розуміється окрема держава, яка має пере-

важною мірою більший вплив, окремі соціальні групи, страти, які наді-

лені високим соціальним статусом, а також еліти. Що стосується ос-

танніх, то в умовах глобального масового суспільства рівень довіри до

них значно падає, що пояснюється низкою об’єктивних причин.

Саме в умовах функціонування глобального масового суспіль-

ства формується так звана “міфічно органічна єдність” світу, страти-

фікаційна концепція якого базується на міжособистісних комуніка-

ціях, за допомогою яких розробляються спільні соціальні стандарти

життєдіяльності. Таким чином, дана форма суспільства являє собою

таку систему суспільних відносин, яка будується на засадах багато-

манітної та багатовекторної тотожності. У свою чергу, це приводить

до сприйняття глобального масового суспільства, як організації з то-

тальною структурою,  закритою від впливу будь-яких рудиментів

інших типів суспільного розвитку, крім мережевого. У межах єдино-

го глобального масового простору функціонує єдина ідеологія гло-

балізму, єдина концепція філософського постмодерну та єдина транс-

національна наука, яка втратила національну специфіку. Відповідно

до цього слід говорити про специфіку функціонування окремих сфер

глобального масового суспільства, а саме про норми, зразки та стан-

дарти,  які регламентують їх життєдіяльність.  Тут сучасна людина

фактично позбавляється можливості вибору, всі альтернативи втра-

чають свій сенс і вона потрапляє в умови глибокої соціальної ірраціо-

нальності, які змушують її жити в ситуації заданих чужих стандартів.

Через це людина втрачає частину реальної свободи,  адже в межах

глобального масового простору вона є абсолютно відчуженою від

своєї первинної сутності  (реалізації індивідуального інтересу),  усе частіше вдається до реалізації ідеї всезагального добробуту, критерії

якого мають масовий характер. Це, безумовно, свідчить про те, що в

умовах глобального масового суспільства відбувається зміщення со-

ціальних контекстів, тобто люди організовують свою життєдіяльність

за однією системою ієрархічних цінностей, не вдаючись при цьому

до відповідної її корекції. Хоча така корекція є вкрай потрібною, адже

в умовах глобалізації світ невпинно модернізується, в результаті цього

система суспільних відносин потребує постійної реставрації, а відпо-

відно до цього і зміни світопорядку. У цьому контексті цілком слуш-

ною є думка Ю.Хабермаса, яка доводить, що перехід від традицій-

них суспільств до суспільств інших типів розвитку в першу чергу

“супроводжується ситуацією відриву від коренів,  дезорієнтацією”

[375], відчуттям розуміння цілісної картини світу, а тому і власне прин-

ципів розв’язання актуальних суспільно-політичних проблем.

Виходячи із вищезазначеного, доцільно вказати і на той факт,

що глобальне масове суспільство з усією часткою ймовірності спо-

нукає сучасну людину до протесту проти чужої для неї ситуації,  а

також досить часто і чужої цивілізації, яка нав’язується їй ззовні, а

ще гірше і те, що вона сприймається як альтернативна форма сус-

пільного розвитку. Проте в умовах глобального простору людина ви-

будовує абсолютно нову, не властиву для неї реальність, а відповідно

до цього віднаходить нову модель поведінки, яка дає змогу їй легко

вписатися в стандарти глобалізаційного розвитку,  незважаючи на

процес омасовлення індустріального світу, вона дуже добре в ньому

почувається.  Таким чином,  хоча,  з одного боку,  людина здатна до

протестних форм поведінки, але в умовах масового суспільства вона

толерантно ставиться до викликів постіндустріальної культури,  з її

зрівнянням та стандартизацією, адже вона розуміє, що це об’єктивна

реальність, вийти за межі якої їй не вдасться.

Саме тому глобальне масове суспільство задає “стандарти по-

ведінки, забезпечує емоційне переживання, дає опис світу і виступає

своєрідним керівництвом до дій” [139, c. 98]. При цьому слід також

відзначити, що в умовах глобалізації відбувається своєрідний диктат

соціальних, політичних, державно-управлінських та культурних стан-

дартів, а це приводить до неможливості вироблення власної стратегії

суспільного розвитку. Саме це і є головним ризиком виникнення гло-

бального масового суспільства. Це є свідченням того, що в умовах

глобального масового суспільства йде мова про нав’язування єдиної

концепції світу, яка позбавляє можливості розробки власних альтер-

натив суспільного розвитку окреме суспільство.

В основі формування глобального масового суспільства лежить

процедура копіювання архетипів та стандартів поведінки,  завдяки чому частини, які слугують кожному з них, перетворюються на еле-

менти цілісності.  В межах кожного із типів суспільного розвитку

створюються певні інтелектуальні продукти, на кожному етапі тако-

го розвитку вони розчленовуються  (ідеї зазнають модифікації),  а в

результаті цього інтегруються на нових принципах, визначених но-

вими умовами функціонування. Таким чином можна виробити зро-

зумілу для всіх стратегію, яка буде ідентифікована кожним суб’єктом

глобального масового простору, що зніме проблему маніпуляції сус-

пільної свідомості.

Отже,  в умовах глобального масового суспільства сьогодні

доцільно поставити питання про створення нової ритуальної прак-

тики взаємодії людей та систем, яка базується на єдиній концепції

світу, в основі якої лежить належність та співчуття. Проте ставлячи

питання у такому ракурсі слід вказати на герменевтичний аспект функ-

ціонування глобального масового суспільства, адже тут мова йде про

реальну можливість досягнення взаєморозуміння між людьми шля-

хом досягнення адекватного розуміння сутності стратегій т а ме-

ханізмів їх здійснення, таким чином, аби вони поділялись цілком між

собою. Це принципово важливо, оскільки  “масова свідомість ігно-

рує не моральні цінності”, а в першу чергу мову сучасної цивілізації,

сакралізація якої дає змогу зрозуміти специфіку діяльності масової

людини. Виходячи з цього гіпотетично ми також можемо припусти-

ти, що стратегія функціонування глобального масового суспільства

може базуватись не лише на певній системі цінностей, але й на осно-

ві діяльності,  спрямованої на постійну систему перевірки того, на-

скільки ці цінності відповідають потребам людей,  а також те,  на-

скільки вони є ефективними. Відповідно до цього доцільно вести мову

про гнучкість соціальних технологій управління у глобальному масо-

вому суспільстві, які б забезпечували функціонування узгодженої сис-

теми цінностей та її зміну без порушення логіки суспільного розвитку.

Хоч би як складалась архітектоніка сучасного глобального світу

сьогодні, на думку Е.Канетті, все одно спостерігається протест ма-

сової свідомості проти омасовлюючого впливу цивілізації [139]. Це

фактично пояснює те, чому у сучасному світі лунає заклик до інди-

відуалізації форм життєдіяльності, а також те, наскільки згубними є

так звані світові центри впливу, адже тут людина втрачає субстанцію

вибору, а тому існує в суцільному хаосі, стикається з постійними про-

вокаціями, їй постійно нав’язуються певні стратегії, які стають загро-

зою для її стабільного функціонування в масовому суспільстві.

Надзвичайно цікавою у цьому плані є позиція американського

вченого С.Гінера, на думку якого, “у ХХІ сучасний світ стикається з

двома протилежними точками зору, перша зводиться до того, що на ступає епоха демасовізації (О.Тоффлер “Футурошок”), друга засвід-

чує тенденцію глобалізації мас у сучасному світі  (С.Московічі  “Вік

натовпу”) [63, с. 117]. У свою чергу, С.Московічі виходить із того,

що “сучасний світ живе у масовому суспільстві, де індивідуальна душа

поневолюється колективною” [224, с. 254]. Саме тому, на його думку,

колективний принцип організації життєдіяльності  “здатен здолати

будь-які перешкоди, зсунути гори або знищити творіння сторіч” зав-

дяки тому, що “масовість є не просто продуктом розпаду старого уст-

рою, а є емблемою цивілізації ХХ ст.” [224, с. 257].

Отже, глобальне масове суспільство, яке цілком відповідає ре-

аліям сучасного світу, з нашої точки зору, приводить до формування

“єдиного експертного простору”. Тобто мова йде про створення єди-

ної концепції світу,  до творення якої залучаються всі суб’єкти гло-

бального простору і завдяки своїй експертній оцінці їм вдається ство-

рити трансцендентну цілісність. Сутність останньої пояснюється тим,

що в умовах глобалізації відбувається навіть створення нових дер-

жав. На думку російського вченого С.Маркова, це відбувається тому,

що  “демократія фактично із концепта перетворюється на демокра-

тичну релігію,  яка приводить до краху масового суспільства,  в ре-

зультаті чого формується своєрідний політичний режим” [208].

Виходячи із цього у контексті даного аналізу доцільно поста-

вити питання про “масову демократичну участь”

*

, відмежовуючи його

від поняття  “демократія масової участі”. Необхідність розмежуван-

ня цих категорій має принциповий характер, адже “масова демокра-

тична участь” притаманна для модерного типу суспільного розвитку,

де пріоритет надається демократичним правам людини,  тоді коли

перша характеризує вплив народу на стратегію розвитку. Важливою

обставиною, яка приводить саме до такого висновку, на думку К.Ман-

гейма, є те, що глобальне масове суспільство фактично  “розмиває

основи ліберально-демократичних режимів, оскільки не може конт-

ролювати та регулювати систему соціальних інститутів” [206, с. 211].

У результаті цього, на думку вченого, відбувається видозміна демок-

ратії, а саме фундаментальна демократія заміняється на  “негативну

демократизацію”, це свідчить про те, що реальну владу здобувають

ті, хто не має  “ні культурних, ні моральних цінностей, а саме  “про-

заїчні представники капіталу, бюрократії, політичні демагоги” [206,

с. 328]. Відповідно до цього доцільно віднайти спільний знаменник

співвідношення постмодерністської та глобалістичної тенденції, аби

загальносвітовий устрій не зазнав ієрархічних збоїв.

Таким чином, глобальне масове суспільство переважною мірою

більш модернізоване, а тому активніше реагує на виклики глобаль ного світу,  домінуючим принципом якого лишається  “споживацька

демократія”. Саме остання, на думку сучасних теоретиків масового

суспільства, відповідає умовам цивілізаційного розвитку. У цьому плані

доцільно враховувати необхідність збереження національного цивілі-

заційного сегмента розвитку. Це принципово важливо, адже в умовах

існування глобального масового суспільства такий сегмент може бути

втрачений, а замість нього буде вибудовано іншу формулу розвитку.

Одним із прикладів цього може слугувати і той факт, яким сьогодні

дорікають Україні, “що її політика начебто “виломлюється” із російсь-

кого цивілізаційного чи культурно сегмента, будучи ближче при цьому

до європейської політичної ідентичності” [113]. Це цілком закономірно,

адже Україна, на відміну від Росії, обрала зовсім інший вектор розвит-

ку, і при цьому він жодною мірою не може бути співвіднесений з реа-

ліями іншої країни, адже це фактично геополітичний алогізм.

Таким чином, в умовах глобального масового суспільства вкрай

важливо віднайти оптимум між европейським цивілізаційним прин-

ципом розвитку та власним національним, який відповідає реаліям

окремої спільноти. З цього приводу Ортега-і-Гассет відзначав, що

“кожна людина має свою перспективу життя,  свій власний спектр

мотивацій”, у результаті цього він виокремив “північну душу” (німці,

англійці), яка відрізняється ясністю, замкненістю, очевидністю дум-

ки і власного “я”, “південна душа” (іспанці, італійці, французи) ха-

рактеризується товариськістю, соціальністю, покладанням на обста-

вини життя” [251, с. 11]. Таким чином, виходячи із концепції вченого

глобальне масове суспільство характеризує певний рівень соціаль-

ної зрілості людей, здатних до утвердження “екзистенціальної діалек-

тики”. Сутність останньої вчений зводить до того, що “кожна людина

є замкненим світом, монадою, що існує серед подібних до себе таких

самих монад. Людина не може повністю замкнутись у собі, ні повністю

розчинитись в інших”.  Така невизначеність людини пояснюється її

соціальною долею. Саме тому глобальне масове суспільство являє со-

бою своєрідну  “діалектику характерів, обставин, вільних рішень, що

складає драму життя, яка не має свого кінця” [251, с. 29].

Отже,  глобальне масове суспільство сьогодні приводить до

реальної втрати людиною свого перинного соціального статусу,  а

відбувається це через те, що вона виявляється нездатною до налаго-

дження нових чітко структурованих комунікативних зв’язків, нада-

ючи перевагу масовим. Безперечно, у сучасних умовах суспільного

розвитку відбувається еволюційна зміна форм соціальної організації,

яка приводить до виникнення світоустрою, побудованого на принци-

пах стандартизації форм міжкомунікативної взаємодії. Саме тому

доцільно вказати, що сучасні глобалізаційні процеси, з одного боку породили феномен масової людини, а з другого - остання здебільшо-

го є активним суб’єктом розгортання глобалізаційних процесів у тому

плані, що глобалізація приводить передусім до інтелектуального пере-

розподілу сучасного світу.

Таким чином, зроблений нами аналіз становлення глобально-

го масового суспільства в сучасних умовах суспільного розвитку дав

змогу проаналізувати основні теоретико-методологічні підходи до

концепції масового суспільства кінця ХІХ - початку ХХ ст., показати

стандартизацію та зрівняння як принципову відмінність у характері

його функціонування на початку ХХІ ст., розкрити сутність та спе-

цифіку глобального масового суспільства, визначити роль та функції

масової людини як головного суб’єкта розгортання сучасних глобалі-

заційних процесів, дослідити сутність масовості як основного фак-

тора суспільного розвитку в умовах глобалізації.