2.4.2. Глобальне інформаційне суспільство

За останню чверть ХХ ст. у світовому розвитку відбулися такі

процеси, які суттєво вплинули на практику світового інформаційно-

го обміну та створили необхідні передумови для формування гло-

бального інформаційного суспільства. Одним із визначальних фак-

торів формування та функціонування такого типу суспільства висту-

пає глобалізація. Саме її проникнення в усі сфери суспільного життя

спричинило відповідні досягнення сучасної цивілізації  (Інтернет,

інформаційні технології, генна інженерія), з’явились нові методи со-

ціально-політичного регулювання взаємовідносин людини та навко-

лишнього середовища, що стало свідченням появи абсолютно нових

форм соціальної організації, які будуть пріоритетними в ХХІ ст. Ра-

зом з тим це підтверджує те, що сьогодні інформація стає важливим

показником суспільного розвитку, а людський інтелектуальний “капі-

тал” усе більшою мірою стає прямою виробничою силою, яка пере-

творюється на головний показник рівня розвитку країн та регіонів. Саме тому предметом аналізу в межах даного параграфа є роз-

крити сутність, особливості виникнення та функціонування інфор-

маційного суспільства в контексті сучасних процесів глобалізації як

нової форми соціальної організації.

Формування глобального інформаційного суспільства сьогодні

є об’єктивною необхідністю,  оскільки фактично  “людство не має

іншого ресурсу, крім інформації, який би слугував унікальним важе-

лем перетворення суспільства із “кидка” в розквіт” [115, с. 35]. Важ-

ливою характерною ознакою його становлення стало перетворення

знання та інформації (її створення, використання, поширення, збере-

ження) в базовий елемент суспільного розвитку. На думку російсько-

го дослідника М.Моісеєва, “наша єдина мета - докласти всі можливі

зусилля для утвердження на планеті інформаційного суспільства як

умови, вкрай необхідної для продовження історії або навіть нового

етапу в історії” [223, с. 235]. Відповідно до цього - техніка, техноло-

гія та людська діяльність у кінцевому рахунку мають бути зорієнто-

вані на генерування та оптимізацію інформації. У підтвердження цьо-

го японський учений І.Масуда відзначив, що саме “виробництво інфор-

маційного продукту, а не продукту матеріального, буде рушійною си-

лою освіченості та розвитку суспільства” [97, с. 29].

Глобальне інформаційне суспільство сьогодні поглиблює про-

цес соціальної диференціації за освітнім критерієм, оскільки надає

всім різні можливості на реалізацію власного потенціалу. В резуль-

таті цього виникають невидимі кордони, які розділяють людей,  до

прикладу світова павутина Інтернет, яка об’єднує лише тих, хто має

до неї доступ, та відсікає тих, хто позбавлений такого доступу. Відпо-

відно до цього утворюються дві паралельні системи комунікації: одна

для освічених людей, які володіють сучасними засобами комунікації,

інша - для тих, у кого такого зв’язку немає. Це, зокрема, підтверджує,

що в глобальному інформаційному суспільстві більш інтенсивно, ніж

в індустріальному, відбувається розпадання соціуму на два класи: клас

інтелектуалів, носіїв знань і клас тих, хто не входить у нову інформа-

ційну економіку, базовим продуктом якої стає інформація. Такий поділ

суспільства достатньо жорсткий,  оскільки в принципі інформацій-

ний клас, інтелектуальний клас сьогодні має можливість створювати

готову продукцію фактично не застосовуючи праці інших людей. В

остаточному підсумку цей поділ може привести до жорстких супе-

речностей між класами, спричинить серйозну деструкцію та деста-

білізацію суспільства.

Так, протягом останніх років бурхливий розвиток інформацій-

них технологій призвів до різкого поглиблення прірви між розвине-

ними державами та тими, які перебувають на етапі свого розвитку Якщо на початку ХІХ ст.  рівень прибутків у країнах центру та на

периферії розрізнявся в 1,8-2 рази, то на середину 60-рр. ХХ ст. у 17-24,

а сьогодні - в 60-72 рази. Розвинені країни наразі виступають поста-

чальниками безмежного ресурсу - інформації,  отримуючи в обмін

обмежені матеріальні ресурси із країн периферії: сама максималіза-

ція споживання породжує в розвинених країнах приріст людського

капіталу як основного ресурсу. Отже, в даній ситуації всі спроби “на-

здогнати” західний світ зазнають невдачі, оскільки світове економіч-

не співробітництво зводиться в такій ситуації до боротьби між інду-

стріальними країнами за права і можливості поставок своєї продукції

в країни центру. В даному контексті США та ЄС лишаються безумов-

ними лідерами у світовій економіці.

На думку деяких учених, ми поки що перебуваємо на почат-

ковій стадії глобального інформаційного суспільства, коли комп’ю-

терна революція набуває все нових обертів, бурхливо розвиваються

інтерет-технології, неабиякі перспективи відкриваються генною інже-

нерією та нано-технологіями. За таких умов людство здобуває нові

можливості, проте розробка та впровадження нових інформаційних

технологій, які, з одного боку, покликані слугувати на користь люди-

ни, а з другого - вони ж приводять до руйнації цілого комплексу здібно-

стей, що забезпечують роботу теоретичного мислення. Це відбувається

саме завдяки  “експлуатації свідомості та інформаційного її перена-

сичення, коли формується звичка швидкого отримання інформації, а

також звикання до того, що цю інформацію можна постійно обнов-

лювати та поповнювати, обмежуючись поверховими демо-версіями

щодо подій, які відбуваються; відмова від глибинного аналізу про-

блем - все це різко знижує інтелектуальний потенціал суспільства і

відлучає його від засвоєння високих норм та зразків, які були харак-

терними для класичної раціональності” [243, с. 17].

Глобальне інформаційне суспільство на сучасному етапі його

розвитку демонструє економічну могутність та небувалий соціаль-

ний потенціал. На думку фахівців, передбачається, що в основному

комп’ютерна революція закінчиться в США та Японії на початку цього

століття, а в Європі - до 2030 року. Саме на цьому і завершиться пер-

ший етап функціонування інформаційного суспільства.  В майбут-

ньому важливим наслідком інформаційної революції стане наростан-

ня розколу в розвинених країнах. У найближчі десятиліття в них за-

вершиться формування відчуженого класу осіб, які не знайдуть для

себе застосування у сфері інформаційного господарювання. Саме тому

протягом першої половини ХХІ ст.  центральні країни будуть в ос-

новному сконцентровані на внутрішніх проблемах, і ступінь їх пози-

тивного впливу на світ, безперечно, знизиться. Таким чином, глобальне інформаційне суспільство покликане

вирішити протиріччя між інформаційним надлишком та інформа-

ційним дефіцитом, що виник на початку ХХ ст. З цією метою розроб-

ляються та функціонують інформаційні технології, які дають змогу

створювати, підтримувати та розвивати комплекс інформаційних ре-

сурсів, які обумовлюють нову модель суспільної організації і забез-

печують динамічний розвиток суспільства в цілому. У результаті цього

відбувається розвиток електронних засобів обробки та збереження

інформації, зростання впливу електронних засобів масової інформації,

створення могутніх комунікативних систем. Тобто це свідчить про

те, що розробка та впровадження виробничих програмно-технологіч-

них засобів дало змогу сьогодні прискорити збирання,  обробку та

поширення інформації, а отже, й радикально розширити можливості

використання інформації практично в усіх сферах суспільного жит-

тя - в науці, промисловості, в освіті та структурах управління.

Фактично сучасні інформаційні технології стрімко перетвори-

лись у повсякденну реальність сучасної людини і так само стрімко

вони стали змінювати цю реальність. Сьогодні ми з повною мірою

можемо свідчити, що нові інформаційні технології можуть привести

до руйнування соціокультурних засад, у результаті цьогоможе бути ство-

рене зовсім нове соціальне т а культурне середовище” [243, с. 14].

З огляду на те, що інформаційні технології сьогодні не завжди є пе-

редбаченими, вони можуть бути і руйнівними.

Так,  в глобальному інформаційному суспільстві з’являються

нові інформаційні потреби людей, а на їх основі формується висока

інформаційна культура, зорієнтована на  “розумні принципи органі-

зації життя,  на наукову раціональність,  на ліберальні цінності,  де-

мократичні інститути” [50, с. 127]. Відповідно до цього поширення

нових технологій у сфері інформації має в першу чергу закріпити та

посилити відповідні культурні орієнтації. Водночас нові інформаційні

технології виступають продуктом розвитку раціональної науки та

потреби у вільному обміні інформацією, що безпосередньо стиму-

лює розвиток ліберально-раціональних європейських цінностей. На

думку багатьох учених,  сьогодні нові інформаційні технології по-

роджують феномени,  які досить часто призводять до втрати сенсу

демократичних інститутів, стверджують впровадження технологій ма-

ніпулювання політичною свідомістю людей аж до постмодерністської

дискредитації самої ідеї раціональної організації життя. Так, на дум-

ку відомого російського філософа Б.І.Пружина, “могутність інформа-

ційних технологій, які використовуються сьогодні електронними засо-

бами масової інформації, перекриває відповідні можливості індивіда,

що фактично позбавляє його власних інформаційних засад” [243, с. 5]. У результаті цього кожна людина позбавляється можливості не лише

на критичну оцінку інформації, яка отримується із ЗМІ, але й взагалі

самостійно формулювати структуру своїх уявлень. Тобто формується

релевантне уявлення про реальність, у результаті якого індивіду фак-

тично не вдається осягнути власні реальні засади оцінки ситуації,

що фактично може призвести до призупинення вільної циркуляції

інформації в суспільстві.

З цього приводу слід також відзначити, що технологічний оп-

тимізм,  започаткований американським філософом-футурологом

О.Тоффлером, переконливо довів сьогодні неминучість негативних

соціокульурних наслідків науково-технічної революції,  наполягаю-

чи на тому, що безпосереднє впорядкування забезпечить “нова техно-

логічна революція”, тобто так звана хвиля нових інформаційних тех-

нологій. При цьому слід відзначити, що зміни, які відбуваються завдя-

ки новим інформаційним технологіям у соціокультурному середови-

щі, перестають бути виключно руйнівними. Це свідчить про те, що

впровадження нових інформаційних технологій руйнує не тільки за-

даний клас соціокультурних структур, оскільки вони перетворюються

в один із найбільш могутніх техногенних факторів, постійно таким

чином змінюючи та перебудовуючи соціокультурне середовище.

На сьогодні важко передбачити, на які саме наслідки (соціальні,

культурні,  антропологічні)  слід сподіватись у результаті розвитку

інформаційних технологій. Оскільки, на думку багатьох дослідників,

такий стан відкритості, незавершеності всього того, що сьогодні відбу-

вається, є найбільш стабільною характеристикою нинішньої соціаль-

ної та культурної реальності, у формуванні якої важливу роль відігра-

ють інформаційні технології.

Слід також відзначити,  що абсолютна специфіка сучасних

інформаційних технологій є відносною, оскільки будь-які технології

передбачають розрив між людиною та природою. Адже створення

нових інформаційних технологій сприймалось як розрив з істинним,

сакральним, цінним та духовним.

Отже, завдяки інформаційним технологіям найбільш ефектив-

ним бізнесом стало перетворення індивідуальної, групової та масо-

вої свідомості людини. При цьому слід відзначити, що формування

свідомості ма є двосторонній характер,   оскільки,   впливаючи на

свідомість суспільства, правляча еліта неминуче змінює і свою, пе-

реконуючи кого-небудь у чомусь суб’єкт переконання неминуче пе-

реконує і себе, втрачаючи тим самим є зв’язок з реальністю. Цей про-

цес неминуче веде до формування системи ризиків.

У цьому плані відомий російський учений М.Г.Делягін виді-

лив ряд найбільш небезпечних тенденцій, які призводять до форму вання системи ризиків. Перша, на його думку, пов’язується з пере-

творенням процесу формування свідомості в надефективний бізнес,

який пов’язується з ефектом самопрограмування, коли суб’єкти управ-

ління в особі національних та транснаціональних еліт певною мірою

втрачають адекватну політичну рефлексію, що може призвести до

непередбачуваних та руйнівних наслідків у глобальному масштабі.

Друга небезпека - професійне прагнення ПР-операторів та їх госпо-

дарів вирішувати проблеми реального життя за допомогою так зва-

ного методу  “промивання мозку”.  Третя -  повсюдне поширення

інформаційних технологій, пов’язане зі зниженням відповідальності

суб’єкта управління. Останній, співпрацюючи з картинкою та обра-

зами, неминуче втрачає розуміння того, що його робота впливає на

реальне життя реальних людей, і таким чином у поєднанні з високою

ефективністю він перетворюється на безпосередню та реальну загрозу

для суспільства. Четвертою небезпекою для інформаційної свідо-

мості є можливість обмеження демократії. Справа не лише в можли-

вості послаблення держави, що є базисом для демократичних інсти-

тутів, але і в тому, що для формування свідомості суспільства достат-

ньо впливати на еліту, яка бере участь у прийнятті важливих рішень.

При цьому висока ефективність технологій формування свідомості

якісно підвищує впливовість політичних еліт, які володіють ними, і

тих, хто їх застосовує, такі люди і соціальні групи відчувають себе

могутніми. Це безпосередньо веде до підриву дієздатності суспіль-

ства та неминучої його дезінтеграції [92].

Наступний аспект, на який доцільно звернути увагу при роз-

гляді даного питання, пов’язується з широкими можливостями обмі-

ну інформацією, які привносяться Інтернетом, оскільки саме завдя-

ки йому різко зростає мобільність наукових комунікацій та відповід-

но і ефективність наукової діяльності. Тут у науці виникає проблема,

що приводить до руйнації достатньо збалансованої експертної сис-

теми, яка склалась у комунікаціях наукових співтовариств ще в ХІХ ст.

і яка дає змогу не засмічувати науку так званою сумнівною інформа-

цією. Система експертних бар’єрів і фільтрів, формальних і нефор-

мальних при всіх її плюсах та мінусах дає змогу аж до недавніх пір

підтримувати достатньо ефективний баланс між стабільністю та ди-

намікою науки.  Інтернет таким чином, минаючи ієрархію експерт-

них бар’єрів, веде в конкретних галузях науки до розмивання устале-

них пізнавальних парадигм.  У кінцевому рахунку це характеризує

зростання дефекту раціональності, коли, так би мовити, примножу-

ватимуться раціональні,  але не співвідносні структури.  В масиві

інформації, яка сьогодні функціонує в Інтернеті, має місце також і

псевдознання, або так звана псевдоінформація, звернувшись до Інтер нету, вчений фактично тоне в немаркерованій інформації, в резуль-

таті чого фактично він перестає бути суб’єктом пізнання. Хоча це

відбувається не лише в науці. Ряд аспектів життя сучасної людини

віртуалізується, і вона при цьому,  спираючись на доступні та тра-

диційні критерії, вже не в змозі відрізнити, що є продуктом її свідо-

мості, а що існує насправді [125, с. 170].

Глобальне інформаційне суспільство характеризує появу но-

вої інформаційної реальності, яка, безумовно, впливає на розвиток

усіх сфер суспільства і цей вплив є опосередкованим та контекстуаль-

ним. Щоб зрозуміти це, потрібно з’ясувати, що являє собою інфор-

маційна реальність, яке місце в сучасній цивілізації займають інфор-

маційні системи, і як вони впливають на процеси соціальних змін.

На думку відомого російського філософа В.М.Розіна, інформаційна

реальність розглядається в таких чотирьох аспектах, як: специфічна

технологія, особлива знакова система  (семіозис), засоби вирішення

різних соціальних та індивідуальних завдань,  значний фактор та

аспект сучасного середовища перебування людини [295].

Інформаційна реальність є важливим культурним,  системо-

утворюючим елементом техногенної цивілізації, який дає змогу впли-

вати на всі сторони її життя. Крім того, інформаційні системи, які

складають основний зміст інформаційної реальності, забезпечують

створення нових віртуальних реальностей,  які дозволяють людині

реалізувати свої ідеали, мрії, фантазії.

Особливо в умовах глобалізації значна частина населення пла-

нети виявилась включеною в нову інформаційну реальність, яка ха-

рактеризується суттєвим розширенням доступу до різноманітних

джерел інформації. У людства з’явилась можливість звертатись до

подій у режимі реального часу, ставати їх співучасниками. В цілому

поєднання можливостей комп’ютера з мережами телекомунікацій

“ужимає” простір та час, зменшує значення національних кордонів,

дає індивідам відчуття належності до певної глобальної спільності.

Разом з тим глобалізація несе чимало протиріч соціально-економіч-

ного та культурного порядку.  Тобто проблема полягає у з’ясуванні

сутності медіа-глобалізації, яка супроводжується виробництвом та

поширенням матеріалів масової комунікації, оскільки одним із важ-

ливих факторів глобалізації є бурхливий прогрес технологій,  пере-

дусім у сфері електроніки,  комунікації та транспорту. Окремо до-

цільно виділити бурхливий розвиток мікропроцесорної техніки,

цифрових технологій, засобів телекомунікацій. У результаті цього з’я-

вилась реальна можливість для формування глобального інформацій-

ного середовища, основним принципом функціонування якого є ви-

користання цифрових способів передачі інформації. У цьому плані слід відзначити, що соціокультурна реальність

багатовимірна.  І тут постає питання доцільності формування кри-

теріїв реальності,  які дають змогу відрізняти реально існуюче від

віртуально реального. В даній соціокультурній ситуації, зумовленій

сучасними процесами глобалізації, надзвичайно виражені тенденції

деструкції, хаотичності та невизначеності. Це зумовлене тим, що роз-

виток інформаційного суспільства створює сьогодні реальні загрози

для фундаментальних механізмів самоорганізації, оскільки комп’ю-

тер, Інтернет, електронні засоби масової комунікації нарощують все

нові нашарування віртуальної реальності. Виступаючи особливою

формою буття,   віртуальн а ре альніст ь формує нов і потреби т а

відповідні гедоністичні орієнтації. В результаті такого бурхливого

розвитку інформаційних технологій в умовах глобалізації особливо

виникає так зване паралельне квазіжиття зі своїми критеріями реаль-

ності,  що фактично  “породжує свого роду роздвоєння свідомості,

ціннісно-смислову, екзистенціальну децентрацію, перед якою пасу-

ють звичайні компенсаторні способи рецентрації” [243, с. 13]. У ре-

зультаті цього зростає невизначеність не лише на рівні оцінки існую-

чої інформації, але і на самому критеріальному рівні порушуються

та руйнуються ті засади, завдяки яким щось можна приймати на віру,

а щось не можна, тобто відбувається зниження критеріальності. Різке

поглиблення комунікативної асиметрії створило небувалі можливості

для оперативної маніпуляції масовою свідомістю. Це проблема не лише

соціально-психологічного та соціально-політичного, але й антрополо-

гічного характеру і є результатом фундаментальних досягнень у сфері

інформаційних технологій, засобів та способів комунікації.

Сьогодні відбувається побудова глобального світоустрою з

наскрізь пронизаними територіальними кордонами. На думку С.Г.Ка-

ра-Мурзи та О.С.Панаріна,  “сьогодні головною умовою спасіння

етносу виявляється зміна його ідентичності:  чим скоріше людство

зречеться від себе, від своїх релігійних, культурних, етнонаціональ-

них коренів, від своїх власних цілей та цінностей, від своєї держав-

ності, тим скоріше виживе” [144]. При цьому деякі народи та етноси

поки що чинять опір процесам глобалізації, висуваючи та відстоюю-

чи свої власні цивілізаційні проекти (Китай, Малайзія та ін.), але вся

гострота ситуації полягає саме в тому, що завдяки функціонуванню

інформаційних технологій та діяльності ЗМІ об’єктом такої ідентифі-

каційної переробки та перевербування громадян стає сьогодні прак-

тично кожен житель земної кулі, хоча переважна більшість прожива-

ючих на планеті можуть цього і не помітити. Чим швидше людина

втрачає свою визначальніст ь,  ти м більше вона відповідає тим

ціннісним матрицям, які транслюються на екранах, тим більше вона

поважається в очах світового співтовариства. Важливою складовою механізму функціонування глобального

інформаційного суспільства є також телебачення. Про його сучасні

технологічні можливості та підходи,  які обумовлені безпосередньо

процесами глобалізації,  йдеться в книзі  “Фармакологічний гіпноз”

вітчизняного вченого В.Кандиби,  де аналізуються секретні методи

психофармакологічного впливу на людину, і особлива увага при-

діляється методам скритого психопрограмуючого впливу на людину

за допомогою засобів масової комунікації. Так, на його думку, “теле-

бачення хоча і є хімічним вторгненням, проте такою ж мірою сприяє

пристрасті і так само шкідливо фізіологічно, як і будь-який нарко-

тик. Зовсім не відрізняючись від наркотиків чи алкоголю, телепере-

живання дозволяє своєму учасникові викреслити світ реальний і увій-

ти в привабливий та пасивний стан. Тривоги та хвилювання за допомо-

гою захоплення телепрограмою кудись зникають, так само як і при ви-

ході в “мандри”, викликаному наркотиками та алкоголем” [138, с. 609].

На думку іншого дослідника Режи Дебре,  “ТВ -  головний

важіль і головний біль влади як такої, оскільки створює новий простір-

час. Для сучасного глядача стало важливим не те, коли відбулася подія,

а навпаки, коли вона була показана. У факту так би мовити з’явилась

нова якість - телефакт, який важливіше самих реалій” [451,  с. 26].

Відповідно до цього можна констатувати, що реальність можна ство-

рити за допомогою техніки, технічних приладів. Отже, телебачення

сьогодні як основний засіб функціонування масової комунікації є при-

хованим способом впливу на людину. Телебачення -  це критично

масова інформаційна технологія, де кожен, “перестрибуючи” з кана-

лу на канал, створює собі індивідуальні канали інформації. Ці мож-

ливості індивідуалізації ще вище в Інтернеті, де користувачі безпо-

середньо сидять за закритими дверима, нерідко ночами, створюють

свої світи, які досить часто є абсолютно відірваними від реальності.

Слід також відзначити, що бурхливий розвиток Інтернету та

завоювання ним світу в цілому було обумовлене не лише відкриттям

нових технологічних можливостей,  але й низкою соціокультурних

факторів. А саме Інтернет ідеально відповідає на три виклики мо-

дерніті: в умовах формування планетарної спільності він задоволь-

нив потреби людини в спілкуванні,  нових формах взаємодії,  ство-

рення нових видів діяльності та відповідно зайнятості. Сучасна тех-

ногенна цивілізація посилює відчуття автономності та самотності

людини, водночас створюючи реальні умови для різноманітної життє-

діяльності: надаючи людині нові можливості для спілкування на всій

планеті, Інтернет дає змогу частково здолати це відчуття. Він також

привів до нових видів діяльності, зокрема торгівля через Інтернет та

створення нових форм виробництва, коли вчені, розробивши та ово-

лодівши спільними технологіями виробництва, проживають у різних державах світу,  долаючи простір та час,  спілкуються та фактично

діють разом, не відходячи при цьому від комп’ютера.

Отже, Інтернет - це семіотична система організації комунікації

за допомогою текстів, інформації, подій, яка технологічно реалізується

за допомогою знаків,  схем,  символів,  посилань та переходів,  тобто

безпосередніх операцій зі знаками. “Замість себе і подій ми посилає-

мо в Інтернет умовні персонажі, тексти, схеми, зображення, в резуль-

таті отримуємо можливість долати простір та кордони миттєво. Без-

посередньо сам семіотичний характер Інтернету дає змогу говорити

про нього як про особливу реальність у світі, яка належить до класу

так званих віртуальних реальностей. Якщо раніше людина могла по-

трапити у світ віртуальної реальності,  наприклад,  поглинаючись у

споглядання картин, кінофільмів або просто захопливого прочитан-

ня книги. Однак за таких умов активність людини була обмежена

позицією або глядача, або слухача, або читача, вона сама не могла

включитись у подію як активний персонаж. Так віртуальні системи

надають нові можливості людині, а саме самостійно долучитися до

дії, причому досить часто не лише в умовно просторовий світ, але й у

досить реальний, зокрема, з точки зору сприйняття. Таким чином, Інтер-

нет,  з одного боку,  це віртуальна система,  з другого - він відкриває

зовсім нові можливості в плані реальності та світу подій” [207, с. 257].

На думку відомого російського філософа В.М.Розіна, віртуальна

реальність як складовий елемент інформаційної реальності, що су-

проводжує функціонування інформаційного суспільства, розглядається

як “один з видів символічних реальностей, який створюється на основі

комп’ютерної та некомп’ютерної техніки і реалізує принцип зворот-

ного зв’язку, який дозволяє людині достатньо ефективно діяти у світі

віртуальної реальності.  На відміну від  “комп’ютерної реальності”,

віртуальна обов’язково передбачає участь людини, яка може існува-

ти,  зокрема,  у формі знання, віртуальна реальність -  це реальність

чуттєва, життєва,  середовищна,  реальність і подія  “тут і зараз”…

Досить часто віртуальний користувач незважаючи на імітацію вірту-

альних реальностей, все ж таки розуміє, що події внутрішньої реаль-

ності розгортаються лише в його свідомості.  За рахунок такого за-

безпечення відчуття безпеки відбувається дистанціюнуванням від

подій віртуальної реальності” [295].

Таким чином, віртуальну реальність розуміють як комп’ютер-

ну імітацію об’єктивного світу, звичайних вражень, переживань та

хвилювань від його подій.  Тому В.М.Розін здійснює класифікацію

віртуальної реальності за основними сферами її застосування,  роз-

биваючи її на чотири основних типи: імітаційні, умовні, прожектні

та граничні [295]. Спинимося на них більш детально, а саме при створенні іміта-

ційних віртуальних реальностей мова зазвичай йде про розробку

програм і технологій повноцінної імітації різних дій і форм поведін-

ки (життєдіяльності), зовнішні, психологічно для людини, які нічим

не відрізняються від відповідних дій та ситуацій. Але щоб ефектив-

но вирішувати певні завдання, не обов’язково чітко моделювати ре-

альний світ та відчуття в ньому людини, що в кінцевому випадку

привело до доцільності створювати віртуальні світи,  які по відно-

шенню до світу реального виступали б як схеми. Такі віртуальні ре-

альності отримали назву “умовних”.До прожективного класу віртуаль-

них реальностей відносять усі реальності,  створені,  спроектовані

виходячи із деяких ідей. Це можуть бути навіть певні фантазії, або

навпаки, ідеї, які базуються на певних знаннях чи теоріях. При цьому

важливим є не те, щоб віртуальна реальність нагадувала собою чут-

тєвий світ та реальні переживання в ньому людини, а щоб відповідні

ідеї були втілені, щоб людина потрапили у світ, який відповідає цим

ідеям. Граничні віртуальні реальності являють собою звичайні ре-

альності, їх створення дає змогу “розширювати свідомість” користу-

вача, озброюючи його  “баченням” та знаннями, якими він активно

має володіти і зараз. Із семіотичної точки зору за кожним із цих типів

стоїть своя знакова система, при цьому важливо розуміти, що вірту-

альні технології - це на 90% семіотичні системи, які дають змогу ство-

рювати нові семіотичні системи, включаючи в них аспекти та фраг-

менти безпосередньої людської діяльності та поведінки. В результаті

цього складається симбіоз  “людина-комп’ютер-машина”, в рамках

якої з’являється можливість залучити людину і її діяльність у машинні

системи, а комп’ютер включити в людську діяльність. Отже, це зно-

ву свідчить про те, що нова технологічна революція має передусім

семіотичний та інформаційний характер.

“Подійність Інтернету підпорядковується логіці програмуван-

ня, посилань, правил, встановлених не лише розробниками Інтерне-

ту, але й провайдерами, веб-дизайнерами, модераторами. У резуль-

таті цього в Інтернеті створюється реальність, яка водночас є техніч-

ною, природною, публічною, персональною, керованою людиною та

незалежною від неї. Світ Інтернету - це світ віртуального спостеріга-

ча і водночас світ, який охоплює всіх користувачів Інтернету” [295].

Людина -  це семіотична та культурна істота і її зміна обумовлена

зміною типів культури та семіозису. На даний час людина проходить

саме таку трансформацію, пов’язану безпосередньо з формуванням

Інтернету. З одного боку, техногенна цивілізація все частіше підпа-

дає під критику, що пов’язується з масштабним виникненням гло-

бальних проблем. З другого - поступово проступають контури  “ме такультур” та нової глобальної цивілізації, яка окремо існуючі сьогодні

культури включає в себе як субстрат та соціальний підорганізм” [247].

Водночас слід пам’ятати, що становлення метакультур - це зви-

чайно не одномоментний акт, а тривалий історичний процес, до яко-

го входять маніфестація провідних ідей та цінностей даної метакуль-

тури,  демонстрація світу нової соціальної реальності,  зниження

цінності окремих культур, які потрапляють у підпорядкування даної

метакультури, боротьба з іншими метакультурами. Фактично той же

Усама бен Ладен створює ідеологію нової метакультури та надає засо-

би для організацій, які починають діяти виходячи з її інтересів. Інші

ж створюють нові соціальні структури та організовують соціальні

дії, забезпечують становлення нового соціального супероганізму.

Тому,  на нашу думку,  унікальність сучасної ситуації полягає

саме в тому, що ми живемо в умовах становлення нової цивілізації,

де на місце традиційних культур та національних держав встають

“метакультури” та інші глобальні соціальні утворення. Згідно з цим

виділяють три основних цивілізаційних контексти інформаційного

суспільства: 1) контексти техногенної цивілізації; 2) контексти альтер-

нативних проявів культури; 3) контексти становлення “планетарної”

цивілізації та  “метакультур”  (тобто глобальні соціальні утворення,

які включають у себе окремі культури, наприклад “європейський ри-

нок” США та Китай з країнами їх впливу, ісламський світ тощо).

Сучасна ситуація також є надзвичайно драматичною, оскільки

в ній люди постають перед обличчям можливих нових технологій,

про які Ф.Ліотарі сказав, що зараз є два виклики: виживання та склад-

ності. Одні відповідають на давній та суровий виклик виживання,

прагнучи зберегти свою ідентичність, лишитись “етно-фалло-фоно-

логоцентристами”, інші приймають складність та готові примири-

тись з пануванням  “техно-інтелло-інфо-цифроцентризму”,  переро-

джуючись у щось нове, зовсім інше.

Прихід інформаційної ери приводить до руйнації соціокуль-

турних засад. Вся свобода доступу до інформації реалізується за до-

помогою новітніх технологій, які є основною вимогою культури, в

центрі якої перебуває саме людська індивідуальність. Фактично сьо-

годні мова йде про так звану масову людину. Про це, зокрема, задовго

до виникнення Інтернету сказав Ортега-і-Гассет:  “Коли для посе-

редньої людини світ та життя відкрились настіж, душа для них закри-

лась наглухо...  ніщо не суперечить людському життю,  як її власна

різновидність, втілена в  “самозадоволеному дорослому”. І коли цей

тип починає переважати, потрібно кричати, бити тривогу, що людст-

ву загрожує виродження, яке рівнозначне смерті.  І,  таким чином,

можна сказати, що симптом виродження, тяга до віртуальності, подіб на до тяги галюциногенів, які дають ілюзію безсмертя та всемогут-

ності” [244, с. 411].

Отже,  сучасна реальність демонструє саме зміну культур,  яка

передусім визначається і залежить від засобів діяльності сучасної лю-

дини. При цьому слід також відзначити, що з розвитком інформацій-

них технологій виникла і значна кількість нових наук, серед яких когні-

тивна наука, основним завданням якої є дослідження феномену знання

в аспектах його отримання, збереження та переробки, а також з’ясу-

вання, якими типами знання володіє людина, як репрезентоване її осо-

бистісне знання, як вона до нього підходить та використовує. В основі

комп’ютерної науки лежить принцип плюралізму та багатоманітності,

діалог багатьох різноманітних дисциплін: когнітивна психологія, пси-

холінгвістика, філософія, антропологія, нейронауки, семіотика, логіка

та методологія, моделювання штучного інтелекту, математичне моде-

лювання, теорія інформації, кібернетика, комп’ютерна наука.

За всіх уявних та формальних успіхів глобалізації, таких, зокре-

ма, як інформаційна революція, що призвела до формування інфор-

маційного суспільства,  поширення інформаційних та фінансових

потоків, вона входить до стану кризи. Це,  зокрема,  проявляється в

тому, що західний світ протягом останніх десятиліть активно “само-

замикається”, зосереджується в масштабах своєї частини світу, а не

відкривається для іншої. Статистика свідчить, що за останні десяти-

річчя у світовій економіці досить жорстко простежуються тенденції,

які підтверджують, що західний світ стає все більше відособленим

від іншої частини людства, хоча формально він все більше і активні-

ше з нею взаємодіє.

Тобто на сьогодні глобалізація є активною в самих формаль-

них моментах - в моментах, пов’язаних з інформатизацією, станом

інформації,  поширенням будь-якого роду систем,  які дають змогу

робити фінансові трансакції виключно швидко в різних регіонах світу.

Але при цьому центри глобалізації, центри змін знову ж таки лиша-

ються жорстко локалізованими в рамках західного світу. Тому сьо-

годні все частіше вчені говорять про  “нові шляхи” розвитку людсь-

кої цивілізації, як правило, маючи на увазі нові інформаційні техно-

логії, що складають зміст інформаційного суспільства.

У цьому контексті слід відзначити, що сьогодні популярна теза

про Інтернет,  як найбільш реальне втілення глобалізації в інфор-

маційній сфері для більшості країн світу має яскраво виражений спе-

кулятивний характер. Постіндустріальне суспільство в його ниніш-

ньому варіанті розвивається на основі серйозних змін у суспільній

психології, і,  звичайно,  це обумовлене в першу чергу новими со-

ціальними факторами. Високорозвинені країни сьогодні виступають постачальниками якісно нового безмежного ресурсу - інформації та

знання, отримуючи взамін обмежені матеріальні ресурси з країн світо-

вої периферії.  При цьому відзначимо, що реальний розвиток сус-

пільства починається лише тоді, коли внутрішній ринок та громадя-

ни зокрема будуть мати реальну можливість споживати сучасні тех-

нології їх результати. Тобто фактично йдеться про формування та роз-

виток людського капіталу як основного національного ресурсу.

В умовах глобалізації управління модернізаційним процесом

держави постає як проблема управління важливими цінностям: со-

ціальними, інтелектуальними,  психологічними та інформаційними

ресурсами.  При цьому складною проблемою,  яку доведеться вирі-

шувати державно-управлінському персоналу, є пошук та визначення

властивостей національної політичної системи,  необхідних для за-

безпечення незворотного переходу від мобілізаційного до інновацій-

ного типу розвитку за наявності могутніх тенденцій, які б підштов-

хували Україну до модернізаційного типу розвитку.

Наприкінці ХХ ст. ми вступили в епоху формування глобаль-

ної інформаційної свідомості, що привело до симбіозу політики та

інформаційних технологій, породило нові можливості, нові якості та

нові проблеми. Вперше відбулося здешевлення та спрощення техно-

логій, які забезпечують формування свідомості,  стаючи практично

загальнодоступними. Фактично вони прилаштовують не продукт до

потреб людей, а людей до наявного продукту. Технології, які забезпе-

чують такі зміни за аналогією з традиційними високими технологія-

ми, спрямовані на зміну навколишнього середовища - high-tech, отри-

мали назву high-hume. Первинно вони використовувались лише для

позначення технологій формування свідомості,  однак перспективи

генної інженерії сьогодні дають змогу включити в цю категорію тех-

нології безпосередньої зміни людини.

Отже, відповідно до цього фундаментальна суперечність на-

шого часу - це протистояння ліберальних цивілізаційних стандартів,

з одного боку, та цінностей національної культурно-релігійної іден-

тичності - з другого. Тут же виникає питання, яким має бути законо-

давство,  освіта,  культура,  соціальні відносини,  суспільна мораль, і

чи вдасться нам зберегти національну цивілізацію в ХХІ ст. і чи знайде

вона належне місце у світовому співтоваристві націй.

На думку російського вченого А.І.Уткіна, “провідники глоба-

лізації в кожному окремо взятому суспільстві в першу чергу скупо-

вують засоби масової комунікації, оскільки хочуть перетворити озлоб-

леність громадянина, який наполягає на своїх правах, у стерилізова-

ного споживача-конформіста.  Політика, яка стала свого роду спек-

таклем та спортом, в ролі інструмента глобалізації призводить до того, що громадянин перестає бути учасником історичного процесу, пере-

творюючись у відособленого спостерігача” [364,  с. 81]. Таким чи-

ном, питання про соціальну відповідальність засобів масової комуні-

кації та формування такої системи, яка б слугувала інтересам усіх

прошарків українського суспільства, є актуальною як ніколи. Такі гло-

бальні медіа все більшою мірою стають інструментом мобілізації,

яка може здійснюватися поверх кордонів національних держав.

У цілому це все дає підстави ще раз стверджувати, що глобалі-

зація абсолютно не  “природний”  процес,  який сам по собі розгор-

тається, адже технологічний прогрес інтенсифікує процеси інформа-

ційного обміну, підвищує рівень взаємозалежності населення плане-

ти. Разом з тим форми втілення тенденцій глобалізації (в тому числі

ЗМК) відображають конфігурацію політичних та економічних сил,

яка на сьогодні склалась, відповідно до чого провідні медійні транс-

національні структури починають суттєво впливати на виробництво

на розподіл світових інформаційних потоків.

Таким чином, сучасна техногенна цивілізація доби глобалізму,

яка спричинила функціонування нового типу суспільного розвитку,

яким є глобальне інформаційне суспільство, посилює відчуття авто-

номності та самотності людини, водночас створює реальні умови для

різноманітної життєдіяльності, надаючи тим самим людині нові мож-

ливості для спілкування на всій планеті. Це ще раз свідчить про те,

що ми перебуваємо в умовах становлення нової цивілізації, де на місце

традиційних культур та національних держав встають  “метакульту-

ри” та інші глобальні соціальні утворення. Глобальне інформаційне

суспільство сьогодні, яке характеризується бурхливим розвитком

інтернет-технології, генною інженерією та нано-технологіями, спри-

чиня є достатньо жорсткий проце с соціальної диференціаці ї за

освітнім критерієм, оскільки приводить до утворення двох паралель-

них систем комунікації: одна для освічених людей, які володіють су-

часними засобами комунікації, інша - для тих, у кого такого зв’язку в

межах глобального простору немає.