2.4.1. Глобальне суспільство

В умовах глобалізації кардинально ускладнюється структура

світового розвитку, трансформуються цінності та норми життєдіяль-

ності людей, видозмінюється система взаємодії між ними (глобальні

відносини),  утверджується нова модель відносин між суспільства-

ми, встановлюються нові пріоритети у розв’язанні глобальних сис-

темних проблем,  а в результаті цього формується така форма со-

ціальної організації, як глобальне суспільство. Структурними елемен-

тами (основними інституційними суб’єктами) функціонування тако-

го суспільства виступають транснаціональні структури, міжнародні

урядові та неурядові організації, які формують свою власну внутріш-

ньоглобальну систему відносин. Така форма соціальної організації

характеризує прихід постмодерної ситуації,  мобільної та відкритої

для впровадження соціальних інноваційних проектів, необхідних для

забезпечення ефективності економічного, політичного та соціально-

го розвитку сучасних суспільств.

Особливості виникнення глобального суспільства методологіч-

но правильно було б розглянути за допомогою методу елевації

*

, відпо-

відно до якого вдасться проаналізувати еволюційно ранні форми со-

ціальної організації з урахуванням еволюційно пізніх, майбутнє через

призму минулого. Це безпосередньо дозволить в історичному про-

цесі віднайти глобальні форми соціальної організації ще за часів за-

родження людства. При з’ясуванні сутності та закономірностей функ ціонування глобального суспільства слід виходити із розуміння змісту

глобалізації як  “об’єктивного,  природного процесу інтеграції люд-

ства в єдине ціле..., що фіксує сучасну стадію інтеграції світу, який

стає все більш взаємопов’язаним, взаємозалежним та все більш уні-

версальним” [100, c. 4].

Глобалізація як процес характеризується в першу чергу об’єд-

нанням народів та початком зародження глобальних форм співісну-

вання людства. Слід відзначити, що з давніх часів первинними фор-

мами об’єднання між народами були торгівля та воєнні зіткнення (обо-

в’язково обумовлювались політичними та економічними факторами),

які в кінцевому підсумку привели до стандартизації різних культур,

релігій, правових систем і т.п.  Історія знає чимало прикладів, коли

створювались та гинули цілі імперії, інколи навіть дуже великі,  в

межах яких помітно посилювались господарські зв’язки, взаємовплив

різних мов, культур, звичаїв, вірувань. Деякі національні утворення

існували досить багато десятиліть та навіть століть, створюючи тим

самим умови для особливо глибокого взаємопроникнення культур та

інших аспектів суспільного. Коли вони розпадались, на їх місці або

навіть поряд з ними складались інші із зовсім іншою територіаль-

ною конфігурацією та іншим складом населення. Попередні куль-

турні зв’язки між народами колишніх національних утворень втра-

чались, витіснялись новими і так до безкінечності. Взаємовплив та

взаємопереплетення мов, культур тощо нав’язане примусовими об’єд-

наннями тих чи інших народів у межах даного національного утво-

рення було тим часовим,  нестійким та обмеженим цими рамками,

ніколи не набувало глобальних масштабів. Це свідчить про те, що

основним механізмом первинних об’єднань виступала регламенто-

вана форма забезпечення  “спілкування”  різних племен та народів,

яка вже на той час була могутнім фактором становлення глобальних

форм співіснування. Отже, враховуючи історичний контекст даного

явища та виходячи із сучасних глобалізаційних реалій, методологіч-

но правильним є порушити питання про становлення нової форми

соціальної організації - глобальне суспільство.

Глобальне суспільство характеризує сукупність країн та на-

родів, які взаємопов’язані на основі реалізації спільних потреб та

інтересів.  Відповідно до традиційного розуміння суспільства,  яке

відповідає таким основним критеріям, як: стабільність, цілісність,

саморозвиток та самоорганізація, наявність спеціальних цінностей

та норм глобальне ще й визначає модель поведінки суб’єктів глобаль-

ного простору.  Це все свідчить про те, що сьогодні глобальне сус-

пільство є такою формою соціальної організації, яка найбільш адек-

ватно відповідає сучасним тенденціям світового розвитку, адже саме в його межах відбувається своєрідна форма  “зжаття”  географічних

та міждержавних кордонів, внаслідок чого вони швидше долаються і

стають більш прозорими, прискорюється динаміка суспільного роз-

витку. Саме в такому контексті розглядає глобальне суспільство У.Бек,

розуміючи під ним створення мережі самопідтримуваних зв’язків та

різних соціальних просторів як народження багатомірної тканини

взаємних переплетінь та обов’язків, що утворюються за допомогою

відповідних транснаціональних відносин. На думку вченого, ці зв’яз-

ки та відносини дають  “нову якість”,  проте при цьому лишається

питання, чому саме зв’язки породжують таку незв’язаність. Таку су-

перечність генезису суспільного розвитку у сучасному світі У.Бек

позначає формулою  “невзаємопов’язаного взаємозв’язку”,  діалек-

тичність якої можна пояснити лише через розуміння сучасної струк-

тури суспільства.

У контексті з’ясування сутності глобального суспільства важ-

ливим методологічним аспектом також є чітко розмежувати поняття

глобального суспільства та світового суспільства. Це обумовлено

тим,  що з позицій різних дослідницьких підходів обґрунтовується

доцільність ототожнення цих двох понять,  хоча з нашої точки зору

це є абсолютно неправильним. Так, на думку У.Бека,  “глобалізація

давно засвідчила той факт, що ми живемо у світовому суспільстві,

саме в тому сенсі, що уявлення про закритий простір, в якому функ-

ціонує суспільство сьогодні, перетворилось на фікцію. Жодна країна

не може відокремитись від іншої” [23,  с. 24]. Саме тому з позицій

вченого “світове суспільство” відображає спільність соціальних відно-

син, які не можуть інтегруватись у національно-державну політику

та визначатись нею. На цьому також наполягає польський дослідник

Г.Колодко, доводячи тим самим, що світове суспільство - це суспіль-

ство, в межах якого неможливими є всесвітня держава та всесвітній

уряд, оскільки завжди знайдеться хтось (транснаціональний суб’єкт),

хто здійснить відповідну корекцію суспільного розвитку” [164, с. 115].

Підтвердженням цієї тези також може слугувати підхід, запро-

понований німецьким ученим К.Кільюненом, відповідно до якого “в

ході глобалізації людське співтовариство поступово інтегрується у

світову соціальну систему, різні види діяльності і суб’єкти її реалі-

зації набувають всесвітнього характеру таким чином, що світ пере-

творюється на певну єдність, складові елементи якого відрізняються

між собою рівнем взаємозалежності. ... Ніколи до цього люди не мали

стільки спільного, і ніколи раніше їх відмінності не були настільки

очевидними” [454, с. 319].

Надзвичайно цікавий підхід щодо розуміння змісту даної про-

блематики запропоновано англійськими вченими, які ототожнюють світове та глобальне суспільство, проте вони віднаходять останньо-

му альтернативу в міжнародному суспільстві.  Відповідно до цього

міжнародне суспільство розглядається ними як об’єднання людей

незалежно від країни проживання,  оскільки від народження вони

володіють фундаментальними людськими правами і це є визначаль-

ним критерієм при побудові глобального суспільства.

Для з’ясування сутності глобального суспільства можна також

використати формулу, запропоновану англійським дослідником Х.Бул-

лом, розуміючи під ним  “суспільство держав  (або міжнародне сус-

пільство), яке існує в тому випадку, коли група держав, усвідомлюю-

чи наявність у них спільних інтересів та спільних цінностей, форму-

ють суспільство, в межах якого у стосунках одного з одним вони вва-

жають себе пов’язаними загальним набором правил, а також підтри-

мують діяльність спільних інститутів” [435, с. 13].

Відповідно до цього глобальне суспільство є тією інституцією,

яка трансформує певну систему відносин, а також забезпечує необхід-

не регулювання відносин між учасниками цієї системи. Це, у свою

чергу, слугує методологічною умовою ототожнення певних трансна-

ціональних утворень з певною моделлю глобального суспільства.

Саме такої точки зору дотримується німецький філософ Ф.Тьонніс.

Він зазначає, що ЄС є глобальним суспільством, оскільки воно об’єд-

нує між собою низку держав з їх спільними інтересами, стратегіями

дій та перспектив розвитку і функціонує воно за правилами, які виз-

наються та поділяються всіма членами такого співтовариства. Тому,

на думку вченого, ЄС як особлива форма соціальної організації та

підсистема міжнародних відносин являє собою особливий соціаль-

ний організм, де, зокрема, визначальним є культурний елемент [70].

Таким чином, глобальне суспільство як форма соціальної орга-

нізації, що найбільш адекватно відповідає змісту сучасної суспіль-

но-політичної та економічної ситуації,  забезпечує формування,  по-

ширення та прискорення як формальних, так і неформальних правил

та процедур,  політичних парадигм та стилів,  спільних вірувань та

норм, які складають основу прийняття відповідних державно-управ-

лінських рішень, а пізніше визначають логіку внутрішньополітично-

го дискурсу в окремих країнах світу та особливості функціонування

політичних і адміністративних структур.

Розкриваючи зміст сутності глобального суспільства також

доцільно особливу увагу звернути на фактори, які впливають на його

становлення.

З точки зору Дж.Гольдстайна, джерелом становлення та роз-

витку глобального суспільства є світовий спосіб виробництва, який

приводить до незмінної сукупності незмінних елементів, пов’язаних між собою незмінними відносинами  (функціями) [67].  Відповідно

до цього глобальне суспільство характеризується специфічною струк-

турою, а не розвитком відповідних відносин між суб’єктами глобаль-

ного простору,  а отже, являє собою  “змінювану незмінність”. Така

“змінювана незмінність” у розвитку глобального суспільства жодною

мірою не виключає циклічний принцип, оскільки саме він характе-

ризує його внутрішню структуру.

Значною похибкою більшості вчених у намаганні дослідити

специфіку та закономірності розвитку глобального суспільства є спро-

ба дослідити зовнішні відносини  (фактори), а не внутрішні. Проте,

на нашу думку, в першу чергу доцільно зняти таку антиномічність,

аби цілісно дослідити зміст функціонування такої соціальної органі-

зації  (важливо дослідити внутрішню суперечність між зовнішніми

та внутрішніми факторами функціонування глобального суспільства).

У становленні глобального суспільства надзвичайно важливим

фактом є руйнація єдності у функціонуванні національної держави

та національного суспільства, що в результаті привело  “до утворен-

ня нових силових та конкурентних співвідношень, конфліктів та пе-

ресечінь між національно-державною єдністю та світовими актора-

ми” [1, c. 40].

На думку російського дослідника В.Добренькова, до факторів ста-

новлення глобального суспільства можна віднести наступні [100, c. 6-7]:

¨ глобальні комунікації, які є засобом реалізації відповідних

інтегративних форм, зокрема Інтернет, мобільний зв’язок, що до пев-

ної міри “стирають” міждержавні кордони;

¨ глобальна економіка характеризує відповідні форми функ-

ціонування транснаціональних корпорацій, які підміняють собою ха-

рактер національної економіки (Світовий банк, Міжнародний валют-

ний фонд, Міжнародний банк реконструкції та розвитку). Національні

механізми регулювання економічного розвитку підміняються транс-

національними. Проте,  на думку Дж.Сороса, глобальна економіка

не позбавлена певних недоліків, найбільш очевидним серед яких є

нестабільність фінансових ринків, асиметрія між центром та пери-

ферією, а особливо труднощі з оподаткуванням капіталу;

¨ глобальна політика характеризує вплив наймогутнішого

суб’єкта -  співтовариства розвинених західних держав, лідером се-

ред яких є США. Західні держави, спираючись на свою економічну

та військову могутність, утворюють найбільш впливові міжнародні

організації (НАТО, “велика сімка”). Це є одна із форм реалізації по-

літичних інтересів певних транснаціональних структур, а не націо-

нальних держав,  а отже,  і первинною формою глобального сус-

пільства; глобальна культура об’єднує всі світові цінності планети,

світ споживає майже однакову кінопродукцію (в різних країнах світу

вона становить від 60 до 100% національного кіноринку), англомов-

на музика також відіграє надзвичайно важливу роль;

¨ глобальна наука є результатом відповідного міжнародного

академічного обміну, розвиток світової академічної інфраструктури

(світові наукові альманахи, електронні наукові журнали);

¨ глобальна мова в ролі якої виступає англійська, її посильне

розповсюдження сприяє “засміченню” відповідних національних мов

(формується так званий глобальний сленг,  глобальні мовні кальки,

національні мови зазнають певної градації);

¨ глобальна уніфікація стилюжиття характеризує той факт,

що на різних кінцях світу люди споживають однакову їжу,  носять

однаковий одяг, дивляться однакові фільми, будують тотожний світо-

гляд та побут. Така глобальна уніфікація протистоїть національній

своєрідності та місцевій самобутності.

На нашу думку, важливим фактором становлення глобального

суспільства обов’язково є глобальний тероризм, який все частіше

спонукає громадян окремих суспільств об’єднуватись між собою, аби

протистояти експансії окремих держав, їх економічній та військовій

могутності. Саме тероризм вимагає об’єднання та прагнення консо-

лідації суспільств, які протистоять експансії окремих військових та

політичних блоків.

Важливим фактором виникнення глобального суспільства та-

кож є соціальна дисгармонія, яка викликана індустріальним типом

суспільного розвитку, в межах якого основна увага приділялась реалі-

зації матеріальних потреб. Глобальне суспільство сьогодні змінює

формат можливостей сучасної людини, а отже, і відкриває перед нею

нові перспективи.  Так, якщо для традиційного світу характерними

були нестабільність, глобальні та міжцивілізаційні війни, то в межах

глобального суспільства з’являються реальні можливості забезпечи-

ти соціальну гармонію та урівноважений баланс впливу соціальних

груп на суспільний розвиток, а отже, й локалізувати небезпечні викли-

ки, які мали місце в минулому.

Важливим фактором становлення глобального суспільства є

бурхливий розвиток інформаційно-комунікативних технологій.  У

межах деяких методологічних підходів це стало умовою безпосеред-

нього ототожнення інформаційного суспільства та глобального, хоча

це не правильно. Так, зокрема, на думку директора ЮНЕСКО Каіті-

ро Мацуурі, бурхливий розвиток інформаційно-комунікативних тех-

нологій приводить до появи глобального суспільства знань, яке має

забезпечити всьому світові пошук нових шляхів використання на практиці накопиченого потенціалу знань та нових технологій у руслі

розв’язання завдань світового розвитку. Можливість сприйняття та-

кої форми соціальної організації,  як глобальне суспільство знань,

свідчить про високий рівень політичної та демократичної зрілості

суспільства, про широкі можливості його інтелектуального та етич-

ного потенціалу та налагодження міжкультурної взаємодії. На думку

вченого,  саме інформаційно-комунікативні технології є важливим

засобом прискореного розвитку людства, а отже, однією із умов фор-

мування глобального суспільства. Така модель соціальної організації,

як глобальне суспільство, з точки зору Каітіро Мацуурі, базується на

чотирьох основних принципах: рівний доступ освіти для всіх; загаль-

ний доступ до інформації, включаючи масив загальнодоступної інфор-

мації;  збереження та підтримка культурної самобутності народів,

включаючи багатомовність,  плюралізм,  самобутність культур;  сво-

бода самовираження. Відповідно до цього в руслі формування гло-

бального суспільства ЮНЕСКО бачить стратегічний курс з 2002 по

2007 р., який включає “підтримку обов’язкової участі у процесі фор-

мування суспільства знань усіх країн на основі рівноправного досту-

пу, створення необхідної технічної бази та обміну знаннями” [245].

Це тим самим має на меті забезпечити ефективне використання інфор-

маційних та комунікативних технологій, аби вони сприяли розвитку

людського інтелекту, всезагальному та рівномірному розвитку люд-

ства, створенню рівних можливостей усім людям з метою отримання

освіти,  збереження культурної, мовної самобутності народів,  впро-

вадженню громадянського суспільства.

Таким чином, наведені вище фактори свідчать про те, що ос-

новним механізмом становлення глобального суспільства є глобаль-

на взаємодія, під якою Р.Коехейн та Дж.Най розуміють  “такий тип

руху через державні кордони матеріальних та нематеріальних пред-

метів, в якому щонайменше один з його акторів не є представником

держави або урядової організації однієї частини світу, а інший іншої”

[161, c. 238]. У свою чергу,  це призводить до того, що традиційна

формула взаємодії національне суспільство - держава перестає бути

єдиною інстанцією соціальної регуляції, оскільки на зміну її прихо-

дять самоорганізовані глобальні організації, для яких характерною є

нова інституційна мережа транснаціональної взаємодії. Це свідчить

про те, що глобальне суспільство є такою формою соціальної органі-

зації, яка має високий рівень модернізації суспільного розвитку - коли

змінюються застарілі пріоритети та інституційні засади функціону-

вання людства, формується нова культура його життєдіяльності, яка

приводить до появи нової моделі гармонійного та стабільного роз-

витку. Йдеться передусім про зміну природи суспільства, в межах якого формуються нові культурні норми та інститути, які забезпечу-

ють життєдіяльність громадян у сучасному суспільстві. У ролі таких

інститутів виступають діючі у суспільстві правила, прийоми та стан-

дартизовані способи суспільної поведінки,  сукупність таких інсти-

тутів та їх взаємодія являє собою структуру глобального суспільства.

Ці інститути в глобальному суспільстві підпорядковуються стандар-

там вимог всіх суб’єктів соціального простору.

Таким чином, суспільства в сучасному світі мають взаємодіяти

між собою,  аби підтримувати соціальну гармонію,  розв’язувати

найбільш актуальні проблеми економічного розвитку, а також тим са-

мим забезпечувати стимулювання розвитку окремих галузей у межах

певних національних суспільств. Тобто це все свідчить про те, що в

умовах глобального суспільства перед суб’єктами соціальної практи-

ки з’являються нові механізми впливу на інші національні суспільства,

а також відкриваються нові можливості для уникнення ризиків націо-

нальної безпеки та збереження власної національної автономності.

Важливим механізмом функціонування глобального суспіль-

ства є наявність інтегративної ідеологічної доктрини, яка реально

відповідає потребам та інтересам переважної більшості населення

планети. Такою доктриною може виступати ідеологія лібералізму, яка

визначає демократичні принципи співіснування та форми взаємодії

держав у межах глобального суспільства. Саме така ідеологія забез-

печує людству глобальну ідентифікацію, коли воно реально відчуває

себе як єдине органічне утворення,  як певну соціальну спільність,

що є необхідним елементом глобального світоустрою. Це свідчить

про т е,   що глобальн е суспільств о уособлює собою культурн о

різнобічні соціальні системи. Досить цікаву думку з цього приводу

висловив І.Валлернстайн, довівши, що рівень розвитку глобального

суспільства в межах кожної національної держави є принципово

різним, оскільки він визначається в першу чергу ментальними тра-

диціями та рівнем розвитку глобальної свідомості. Відповідно до

цього вчений наводить таку методологічно завершену схему, яка доз-

воляє йому визначити рівень розвитку глобальної свідомості, а отже,

і рівень розвитку глобального суспільства в межах певних національ-

них держав. На його думку, “ядро утворюють держави, які займають

найбільш привілейоване становище в світі-системі,  периферію  -

найбільш непривілейовані, напівпериферію - регіони, які займають

проміжне становище між ядром та периферією” [45, с. 542]. Такий

підхід характеризує глобальне суспільство як абсолютно новий стан

функціонування соціальної системи, в межах якої реально долається

межа між розвиненим суспільством та суспільством, яке має пери-

ферійний рівень розвитку. Це свідчить також і про те, що глобальне суспільство є інституцією, яка створює умови для експлуатації на-

півпериферії та периферії основним ядром країн, яке на сьогодні сфор-

мувалося у світі.

У контексті з’ясування функціонального змісту глобального

суспільства цікавий підхід сформулював Д.Сорос, на думку якого в

кожному суспільстві має бути система цінностей, що об’єднує його,

в “умовах ринку все перетворюється на товар включаючи навіть лю-

дей та об’єктивну дійсність, але ж окрім ринків суспільству необхід-

ними є інститути, які б обслуговували такі суспільні цілі, як політич-

на свобода та соціальна справедливість. Проте таких інститутів не-

має в глобальному суспільстві...  Розвиток глобального суспільства

відстає від глобальної економіки, якщо цей розрив не вдасться здо-

лати, глобальна капіталістична система не виживе” [319]. Таким чи-

ном, наведене вище положення свідчить про те, що Дж.Сорос чітко

ототожнює глобальне суспільство та глобальну державу.

Відповідно до логіки функціонування глобального суспільства,

доцільно виділити його основні форми.

Глобальне інформаційне суспільство. Важлива роль у побу-

дові даної моделі соціальної організації,  на думку О.Голобуцького,

належить глобальній мережі, яка сама по собі є інструментом функціо-

нування нового глобального інформаційного суспільства. З позиції

вченого основною причиною появи такої форми соціальної організа-

ції є “Інтернет - Глобальна мережа розумів, знань, інформацій, твор-

чості особистостей, що являє собою єдиний та реальний шанс вижити

у сучасному світі. ...  коли Інтернет перестане бути глобальним су-

пермаркетом та перетвориться в генератора ідей, тоді він із потенцій-

ної  (та ефективної) зброї терористів перетвориться в могутній щит

цивілізації. Мільйони, мільярди мізків стануть носіями не інформації,

але знання, знання про те, заради чого варто продовжити жити, пра-

цювати, будувати, створювати ідеї, вдосконалювати технології”. Інтер-

нет як мережа інтелектів, як духовне співтовариство людей представ-

ляє різні культури, різні релігії, спосіб життя та мислення, що є ідеаль-

ним середовищем для народження такої ідеї [71].

Глобальне комунікативне суспільство. Дана форма соціаль-

ної організації характеризує синтез глобального та комунікативного

аспектів у розвитку суспільства. Так, на думку російського дослідни-

ка Б.А.Богомолова, глобальне суспільство це  “не меганаціональне

співтовариство, яке вбирає в себе і ліквідує всі національні суспіль-

ства,  а позначений багатоманітністю горизонт,  який не піддається

інтеграції у світовий простір і який відкривається лише тоді, коли він

створюється і зберігається в комунікації та дії” [32, с. 113]. Це безпо-

середньо розкриває характер розуміння глобального комунікативно го суспільства. Хоча в цьому плані цілком методологічно правиль-

ним є також розглядати окремо комунікативне суспільство як одну із

форм глобального суспільства. Це, зокрема, підтверджується низкою

теорій: “комунікативного співтовариства” (Х.Апеля), “комунікативної

дії” (Й.Хабермаса) та “автопоетичної теорії систем” (Лумана), де саме

комунікація, а не інститути, структури чи системи були покладені в

основу теорії соціуму” [232, с. 224].

Таким чином,  під глобальним суспільством,  на нашу думку,

слід розуміти сам процес формування соціальної реальності,  яка

включає сукупність відносин, які характеризують взаємодію між окре-

мими суб’єктами глобального простору. Це є своєрідним засобом гло-

бальної соціалізації, яка спирається на нову архітектоніку побудови

світу. При цьому слід також відзначити,  що глобальне суспільство

жодною мірою не може бути побудованим на системі налагодження

міжнародно-політичної чи економічної взаємодії, що значно звужує

формат його розуміння, оскільки мова йде про рівень глобальної іден-

тичності,  яка забезпечується такою глобальною соціалізованістю.

Простіше кажучи, якщо світове суспільство характеризує певну ба-

гатоманітність без єдності, то глобальне суспільство є формою органі-

зації, яка саме й забезпечує таку єдність в умовах  (транснаціональ-

ної) багатоманітності.

Виходячи з розуміння глобального суспільства як системи

зовнішніх відносин, що формуються на основі реалізації інтересів

між громадянами в межах світового простору,  доцільно особливу

увагу звернути на його внутрішній та зовнішній вимір. Внутрішній

простір глобального суспільства складається із різних класів,  про-

шарків,  релігійних та етнічних груп, які організовані між собою в

окремі соціальні системи, що мають спільні стиль господарювання,

технологію реалізації політики, право, науку, сімейні стосунки і т.п.,

які вибудовуються ними відповідно до власної логіки.  Зовнішній

простір глобального суспільства,  у свою чергу, включає відповідні

форми взаємодії між суспільствами у процесі реалізації соціальної

практики. В результаті цього формується глобальна самосвідомість

громадян, яка забезпечує досягнення певної глобальної ідентичності

ними і приводить до стандартизації виробництва, культури,  мови,

ринку праці, системи освіти, а отже, до прийняття ідеї глобального

суспільства. Це надзвичайно важливо, оскільки здебільшого дослід-

ники ставляться до глобального суспільства зі значним застережен-

ням, адже, на їх думку, воно як організаційна структура в принципі

неможливе. Так, на думку В.І.Добренькова, “подібна глобальна світова

система, якщо і буде існувати в реальності, стане абсолютно нестійкою

і відразу ж розпадеться... не має таких інтегративних сил, які були б здатними забезпечувати її існування на тривалий період часу і утри-

мувати її в стабільному стані” [100, с. 4].

Проте, коли ми говоримо про глобальне суспільство,  то до-

цільно виходити із розуміння його як такої форми соціальної органі-

зації,  яка забезпечує глобальну консолідацію у процесі реалізації

спільних потреб та інтересів громадян у межах світового простору в

цілому. Таким інтересом для громадян може виступати радикальне

перетворення існуючого світопорядку.  На думку І.Валлернстайна,

досягнути цього можна лише шляхом впровадження світового соціа-

лізму,  який має стати механізмом єднання людства на засадах со-

ціальної справедливості, рівності та істинної демократії.

Глобальне відкрите суспільство. З позицій Дж.Сороса, це

така форма соціальної організації, яка має у своїй структурі інститу-

ти з вбудованими демократичними механізмами виправлення поми-

лок [318]. Точніше кажучи, це формування та укорінення у суспільній

свідомості такої системи глобальних цінностей, яка твориться та спо-

відується всією глобальною спільнотою. До таких цінностей слід

віднести ринкову економіку, демократію, громадянське суспільство.

Сьогодні навіть йде мова про формування глобальної демократії, коли

окремі міжнародні спільноти чи навіть організації намагаються впро-

ваджувати свою систему цінностей демократичного розвитку. Засо-

бом реалізації такої технології виступає колективна технологія прий-

няття рішень,  яка зорієнтована на реалізацію спільних інтересів у

межах всієї спільноти і являє собою політику функціонування гло-

бального відкритого суспільства.

Відкрите глобальне суспільство,  з нашої точки зору,  можна

охарактеризувати за допомогою двох основних принципів: універса-

лізму (універсального об’єднання) та принципу демократії.

Ідея універсального принципу об’єднання вперше декларуєть-

ся у концепції Дж.Сороса. Саме цей принцип дав змогу вченому до-

вести, що в основі виникнення глобального суспільства лежать об’єд-

нуючі загальні цінності, які формуються з урахуванням сукупності

різних звичаїв, традицій та релігій і на основі цього сформулювати

концептуальну основу для створення всіх необхідних інститутів сус-

пільного розвитку. Відповідно до цього, на думку вченого, глобальне

відкрите суспільство характеризується досягненням найвищого сту-

пеня свободи без порушення соціальної справедливості.

Глобалізація, реалізуючи принцип універсалізму, з необхідні-

стю приводить до культурної гомогенізації світу, яка складає основу

функціонування глобального суспільства.  Принцип універсалізму

забезпечує глобальність облаштування світового простору,  тобто

життєдіяльність зі стандартами врахування принципових відміннос тей. На думку Ж.Тербона, універсальність закономірно приводить до

варіабельності, взаємопов’язаності та комунікативності [65, c. 172].

Майже тотожну точку зору висловив Б.Смарт, доводячи тим самим,

що глобальне суспільство не має на меті  “формувати універсальну

культуру типу есперанто, а в першу чергу розширювати інтелігібель-

ний дискурс між різними народами, які живуть в одному світі і на-

стільки пов’язані, що якогось іншого способу життя у них просто не

існує” [457, c. 149].

Принцип демократії  (має технологічний характер,  оскільки

характеризує прийоми сповідування ідей відкритого суспільства)  є

основним механізмом,  який допомагає відповідним суспільствам

вписатися в глобальні стандарти соціальної організації. Проте тут

жодною мірою не можна ставити питання про сповідування окремих

стандартів західної демократії, оскільки це не є єдина аксіоматична

форма інтеграції людей у глобальне суспільство, а також і не ідеаль-

на формула відкритого суспільства. У зв’язку з цим на особливу ува-

гу заслуговує питання сумісності форм демократій, які притаманні

окремим суспільствам, і як ці форми узгоджуються з принципом елі-

тарності у державному управлінні і яким чином це зачіпає рівень

суспільної свідомості громадянськості та менталітет нації. Переваж-

ною мірою мова йде про глобальне суспільство як про таку форму

соціальної організації, яка пропонує людству новий проект життєді-

яльності, що має здолати відчуження людини, розширивши тим са-

мим сфери її демократичної участі в житті суспільства. Такий гума-

нітарно-демократичний проект у формі глобального суспільства ба-

зується на принципі демократичної участі всіх країн у вироблення

рішень, які без виключення зачіпають усі без винятку інтереси (гло-

бальні, регіональні, національні, локальні та економічні) всього люд-

ства, тобто мова йде про подолання відчуження не лише на рівні інди-

віда, особистості, але й етносу, країни та регіону.

Важливою проблемою відкритості глобального суспільства є

безпосереднє сприйняття певною національною спільнотою ідеї гло-

бального суспільства, яка і визначає її рівень мотивації щодо здійснення

інституціональних перетворень у практиці людської життєдіяльності

в умовах глобалізації. Технологічно глобальне суспільство базується

на спільній реалізації суспільних цінностей, на основі формування

та сповідування яких формується певна модель зв’язку між людьми

в суспільстві та навіть і на рівні світової спільноти. Тобто мова йде

про відчуття спільної належності суб’єктів світового простору до

певної транснаціональної структури. У зв’язку з цим перед вченими

постає питання, чи існують якісь способи, які забезпечують відчуття

належності індивіда до певної спільності, і яким чином вона формує певну орієнтацію на відповідні суспільні цінності, які є важливими

для світу в цілому. Проте однозначної відповіді на це запитання не

знайдено й досі. Це пояснюється антиномічністю суспільної свідо-

мості в сприйнятті феномену глобального суспільства та його ймовір-

них ризиків,  адже нерідко воно містить несумісні компоненти і не

має часово-просторового обмеження.

Однією з форм глобального відкритого суспільства є стабільне

відкрите суспільство, одним із критерії якого є наявність ефективної

політичної системи, яка здатна забезпечити необхідний рівень соціаль-

ної безпеки шляхом посилення інтегративної активності та укріплен-

ня власних позицій національних держав у межах даного процесу.

Глобальне громадянське суспільство. Основними суб’єкта-

ми глобального суспільства є люди  (суб’єкти світового громадянсь-

кого суспільства). Відповідно до цього слід говорити про глобальне

громадянське суспільство. Формулу глобального громадянського сус-

пільства приймають не всі дослідники, зокрема Е.Гідденс у роботі

“Global Civil Society” вважає її суцільним неологізмом, оскільки вона

покликана встановити баланс двох процесів - падіння ролі держави

та різке підвищення ролі ринку. У концепції вченого ідея глобального

громадянського суспільства має три основних виміри: громадянськість,

інформаційність, участь [61]. Таким чином, дана концепція розв’язує

три аспекти проблеми глобального громадянського суспільства,  це:

пояснити розвиток глобального капіталізму, з’ясувати причини поси-

лення взаємозалежності та взаємопов’язаності світу, вказати на прин-

ципи становлення глобальної свідомості. Важлива теоретико-методо-

логічна цінність концепції Е.Гідденса полягає в тому, що йому вдалося

чітко розмежувати економічний, соціальний та політичний фактор все-

світньої взаємозалежності, а це, у свою чергу, спростувало ідею ото-

тожнення понять “світове” та “глобальне” суспільство.

Аналізуючи зміст даної проблеми цілком закономірно поста-

вити питання про безпосередній вплив глобального громадянського

суспільства на процеси глобалізації  (тобто показати певну діалек-

тичність глобального суспільства як нової форми соціальної органі-

зації). Це є цілком логічним, оскільки, з одного боку, глобальне сус-

пільство є результатом розгортання процесів глобалізації, а з другого -

глобальне суспільство як соціальна організація, що здобула свою гло-

бальну ідентичність, впливає на мобільне розгортання відповідних

інтеграційних процесів у світі. При цьому важливо відзначити, що

глобальні суспільства, які базуються на політиці толерантної зваже-

ності та збереженні власної громадянської ідентичності, проявляють

менший рівень активності щодо впливу на світові процеси, оскільки

вони є більш чутливими до ймовірних глобальних викликів, а тому переважною мірою вони опікуються лише тим, як їм захиститись від

глобалізаційного процесу. Хоча абсолютно уникнути даного процесу

неможливо,  проте виробити ефективну політику життєдіяльності

національного суспільства в умовах глобалізації вкрай необхідно. При

цьому надзвичайно важливо враховувати вплив стандартів глобаль-

ного права на розвиток національної державності.

Глобальне суспільство як нова форма соціальної організації має

і свою систему соціальних дій, які забезпечують її функціональний

зміст. Відповідно до концепції Г.Парсонса, ця  “система характери-

зується сукупністю функцій: адаптації, ціледосягнення, інтеграції та

латентності (“підтримання культурного зразка та управління напру-

гою”) [136]. Саме тому в умовах глобалізації велика роль належить

основним механізмам політики, економіки та культури. Так, на дум-

ку американського вченого Дж.Модельські, саме від цих трьох ме-

ханізмів залежить баланс розвитку глобального суспільства,  адже

політика є механізмом підтримання стабільності, справедливості та

безпеки, економіка - механізмом виробництва благ та ринкового об-

міну,  культура -  механізмом відтворення стандартів,  цінностей та

знань.  Відповідно до цього дослідник вводить поняття глобальної

політики, економіки та культури, які забезпечують глобальний рівень

розв’язання проблем у межах всієї планети.  Це,  з його точки зору,

дає всі підстави виділити відповідні рівні суспільства:  глобальний,

регіональний, національний та локальний. Основну увагу автор при-

діляє найвищому рівню соціальної організації -  глобальному  (гло-

бальному суспільству), який являє собою основу глобальної політич-

ної системи. Це свідчить про те, що Дж.Модельські абсолютно ото-

тожнює глобальну політичну систему з глобальним суспільством,

оскільки останнє він означує тотожними характеристиками. Підтвер-

дженням цього і є його визначення глобального суспільства, як “функ-

ціонально-специфічної сукупності відносин, яка характеризується

наявністю проблем певного рівня т а пов’язаних з організованим

здійсненням колективних дій на глобальному рівні” [221, с. 8].

Отже,  глобальне суспільство -  це спільна діяльність людей,

сукупність відносин, яка формується в результаті реалізації спільних

інтересів та виробництва спільних благ на глобальному рівні. Таки-

ми спільними інтересами (благами), на думку Дж.Модельські, вис-

тупають міжнародний мир,  безпека,  збереження територіальної та

політичної цілісності суб’єктів, регуляція економічних відносин. Реа-

лізація таких інтересів забезпечить створення всесвітньої мережі

відносин між людьми як суб’єктами світової життєдіяльності. Основ-

ними елементами створення такої мережі є розвиток транспортних

зв’язків, засоби комунікації, інтелектуальний та економічний взаємо обмін. Вони, у свою чергу, роблять сучасну глобальну систему більш

стабільною [221].

Відповідно до цього важливим питанням є визначити основні

структурні елементи глобального суспільства. На нашу думку, ними

виступають: відносини між суб’єктами глобальної соціальної органі-

зації; відносини між глобальним суспільством та іншими формами

соціальної організації; механізми регулювання системи глобального

суспільства; механізми розвитку глобального суспільства.

Слід відзначити,  що глобальне суспільство характеризується

саморегульованим рівнем розвитку, подвійною роллю держави (гло-

бальної та національної), подвійною системою цінностей  (глобаль-

них і національних) та соціальною солідарністю. При цьому обов’яз-

ково слід виходити з розуміння глобального суспільства, яке базується

на єдності релігійно-культурних відмінностей та спільних мораль-

них цінностях людства. На нашу думку, модель глобального суспіль-

ства є цілком виправданою, якщо вона стимулює активність для по-

літики розвитку національної держави, є засобом підйому її економіч-

ної сфери та середовищем для розвитку і впровадження технологій

новаційного розвитку.

Важливим аспектом у розумінні змісту глобального суспіль-

ства є проблема організаційної структури такого суспільства, а саме

важливо з’ясувати чи зберігається в ньому ієрархія та стратифікація

або ж чи виникає в його межах нове утворення, в якому визначальну

роль відіграють відповідні глобальні мережі та “потоки”. Відповідно

до більшості позицій учених глобальне суспільство ґрунтується на

ідеї збереження ієрархічно-стратифікаційної організації, яка відпов-

ідає методології постмодерну. Проте окремі дослідники звертають

особливу увагу на так звану мережеву або потокову форму соціаль-

ної організації, що є важливішою певних структурних одиниць. Зок-

рема, такої позиції дотримувався М.Кастельс. Відповідно до цього

під глобальним суспільством слід розуміти сукупність людей,  які

взаємодіють між собою на основі цілеспрямовано організованої діяль-

ності,   яка базується на взаємній домовленості між членами т а

спільністю інтересів між ними. Важливими аспектами такої діяль-

ності є глобалізація та регіональна інтеграція, які, у свою чергу, при-

водять до регіонального економічного об’єднання,  що тим самим

стирає межі політики держави та її відповідних економічних стра-

тегій. Відповідно до цього перед суб’єктами глобального суспільства

постає проблема заново переосмислювати та сформувати свої націо-

нальні інтереси. Тобто фактично йдеться про зміну принципів та пра-

вил, які були традиційними для відповідних суспільств (у зміні цих

правил беруть участь держава,  ринкові агенти, відповідні трансна ціональні структури,  соціальні рухи,  неурядові організації).  Тобто

лише в такому ракурсі можна говорити про глобальну стратифікацію

суспільства, адже для глобального суспільства не властива  “прогре-

сивна інтеграція відмінностей”,  скоріше за все в межах такої со-

ціальної організації національні суспільства взаємодоповнюють один

одного в пошуці єдиної формули організації суспільного життя, що

тим самим стимулює відтворення різних контекстів.

Слід відзначити, що формування глобального суспільства сьо-

годні все одно перебуває під економічним та політико-культурним

впливом. Проте в цілому така форма соціальної організації, як гло-

бальне суспільство, не має чіткого розуміння на що саме сподіватись

від окремих національних суб’єктів такої організації. Це пояснюється,

зокрема, тим, що в умовах глобального суспільства формується нова

політична культура, яка репрезентує нове нормативне ставлення до

процедур прийняття управлінських рішень, утвердження правил по-

ведінки та особливо ставлення з боку відповідних суспільних груп

до політичних інститутів. Так, в умовах функціонування глобально-

го суспільства формується нова модель культури інтегративної (інте-

гральної) життєдіяльності, яка має виключно інтерсуб’єктивний ха-

рактер. На думку М.Стріжнєвої, вона виникає т а існує тільки в

спілкуванні між членами окремої соціальної групи, включає в себе

розуміння  (когнітивна), моральні  (ціннісні) та інстинктивні компо-

ненти, об’єднані в різних комбінаціях [329].

Важливою проблемою у контексті розуміння сутності глобаль-

ного суспільства є безпосереднє визначення ролі в ньому людини,

адже всі зміни, які сьогодні стосуються утворення нової соціальної

організації, мають оцінюватись саме з точки зору ставлення людини

до глобального суспільства,  наскільки їй в ньому комфортно і на-

скільки воно відповідає її внутрішнім потребам та інтересам. При

цьому, що надзвичайно важливо, глобальне суспільство надає, а інколи

і нав’язує окремі соціальні ролі та інтереси своїм суб’єктам відповідно

до стереотипів та уявлень, які у ньому склались, тобто формуються

нові  “глобальні життєві горизонти”,  які вибудовують образ нової

людини та новий стиль її поведінки, яка скоріше за все має відпові-

дати специфіці функціонування віртуальних структур, де переважна

частина загальних норм поведінки стає частиною їх ідентичності.

Це, у свою чергу, увиразнює колективну потребу членів суспільства

у дотриманні таких норм, адже вони є необхідною умовою глобаль-

ної взаємодії. Саме це і виступає основним принципом здійснення

корпоративної влади в глобальному суспільстві, адже тут йде мова

про вироблення загальних норм та моральних критеріїв поведінки

суб’єктів національного суспільства, які, включаючись у глобальне

суспільство, свідомо втрачають свою інституціональну автономність. Відповідно до цього глобальне суспільство -  це така форма

соціальної організації, яка включає сукупність суспільств, об’єднаних

між собою на договірних засадах, які мають на меті створення єдиного

соціально-економічного, культурного та політичного простору з най-

меншим мінімумом регламентативних обмежень. У межах даної со-

ціальної організації існують такі національні суспільства, які є більш

ефективнішими в певних відносинах і які тим самим декларують усьо-

му об’єднанню певні культурні норми, які визначають відповідний

рівень міжнародної відповідальності. В межах такого співтовариства

формується відповідний стиль життя, відповідно до чого метою відпо-

відних інституцій глобального суспільства є його захист, адже відпо-

відно до того, як глобальне суспільство ефективно захищає цей стиль

життя, оцінюється й ефективність такого соціального об’єднання.

Таким чином, важливим критерієм функціонування глобаль-

ного суспільства є формування відповідного рівня його культури, яка

б переважною мірою забезпечувала відсутність конфліктів між його

членами, взаємовипереджальну та лояльну поведінку, що виключає

формальну регламентацію. Глобальне суспільство має виступати та-

кою формою соціального об’єднання, за якої не виникає радикаль-

них суперечностей між національною та міжнародною сферами відпо-

відальності і яка повною мірою слугує реалізації найвищої мети сус-

пільства в умовах глобалізації - це досягнення національної безпеки,

стабільне функціонування всіх сфер суспільного життя та відповід-

не утилітарне регулювання традиційних інститутів управління.