2.3. Нормативізм як інструментарій управління суспільним розвитком в умовах глобалізації

Незважаючи на незворотність сучасних інтеграційних процесів

та демасифікацію тенденцій, які їх супроводжують, визначальним стає

інструментарій нормативізму,  який складає методологічну основу

нового підходу до управління суспільним розвитком в умовах глоба-

лізації. Адже саме нормативізм сьогодні дає змогу порушити питан-

ня про сутність та специфіку розвитку системи державного управління

в умовах глобалізації, а головне - показати, в чому полягає тотожність типів розвитку перехідних суспільств.  З методологічної точки зору

нормативізм є достатньо амбівалентним інструментарієм, оскільки,

з одного боку, він доводить неможливість застосування окремих норм

та стандартів суспільного розвитку щодо іншої національної системи

суспільного розвитку,  з другого -  він задає певну аксіологічну на-

правленість розвитку іншої держави, яка може скористатись здобутка-

ми практики розвитку, вже давно апробованими іншими національни-

ми державами. Це вказує на те, що нормативізм забезпечує певну упо-

рядкованість у структурі сучасного геополітичного простору в цілому,

а також задає новий стиль діяльності суб’єктів такого простору.

У зв’язку з цим сьогодні не виключається питання про мож-

ливість та доцільність використання інструментарію нормативізму

суспільного розвитку в умовах глобалізації, адже кожне суспільство

володіє як власною методологією управління суспільним розвитком,

так і технологією оптимізації системи державного управління. В ре-

зультаті цього постає питання: чи може нормативізм забезпечити ви-

роблення спільного імперативу розвитку для багатьох країн світу

одночасно. Тобто в цьому плані для нас важливим є дослідити аксіо-

логічний т а директивний характер нормативізму як інструменту

управління суспільним розвитком.

Кожен тип суспільного розвитку характеризується своїми нор-

мами та цінностями, які визначають специфіку управління ним. В

умовах глобалізації ці цінності та норми набувають особливого зна-

чення,  оскільки вони перетворюються на основний фактор розгор-

тання геополітичної ситуації та стандартизації поведінки суб’єктів

геополітичного простору. Важлива роль при цьому має належати нор-

мативним геополітичним принципам, які визначають форми соціаль-

ного руху та забезпечують інституціоналізацію цінностей суспільного

розвитку в умовах глобалізації. Ці цінності мають бути аксіологічно-

імперативного характеру, оскільки їх недотримання призводить до не-

можливості держави вписатися у світові стандарти суспільного роз-

витку, а тому глобалізація як суспільно-політичний процес виявиться

згубною для окремої національної системи державного управління.

Закономірно нормативізм є евристичним інструментом, за до-

помогою якого здійснюється чітке розмежування тенденцій суспіль-

ного розвитку притаманних окремим національним державам, а відпо-

відно до цього забезпечується універсалізація стратегій суспільного

розвитку.

Основу нормативізму складають норми,  що являють собою

окремі правила, які безпосередньо висуваються до функціонування

держав в умовах глобального простору, що безпосередньо має забез-

печити не лише формування конкретних чітко регламентованих відно син, але й кількість однакових, типових форм відносин між держава-

ми. Тут відразу ж постає питання, чи можуть норми носити глобаль-

ний транснаціональний характер. Так, на думку Г.Спенсера, “норма

пояснює факт однозначності людської поведінки, що має місце не-

зважаючи на безкінечну варіабельність індивідуальних мотивів дій...

це не лише уявлення про належне та бажане, але передусім стандарт

дій, який регулює поведінку людей у певному соціальному просторі

і характеризує належність людей до конкретної соціальної групи”

[322, с. 124]. Таким чином, нормативізм як інструментарій задає пев-

ний тип поведінки для держав у сучасних глобалізаційних умовах.

Норма являє собою загальнообов’язкове правило, проте воно завжди

включає можливість відхилення від нього, оскільки суб’єкти глобаль-

ного простору володіють формальним правом вибору стратегії влас-

ного розвитку, а тому норма на певному етапі та за певних умов може

перетворитись на суб’єктивну норму.

Відповідно до логіки розуміння проблеми доцільно виокреми-

ти два основних аспекти нормативізму, а саме аксіологічний, який має

гіпотетичний характер, та директивний, який вказує на формальну скла-

дову реалізації нормативізму як інструменту суспільного розвитку.

Нормативність у системі державного управління передусім

пов’язується із системою цінностей, що декларується окремою дер-

жавою, яка є активним суб’єктом розгортання глобалізаційних про-

цесів. Директивний характер нормативізму є результатом дотриман-

ня певних стандартів, правил та норм, які висуваються до ситуації

глобалізаційного розвитку і є основними умовами організації та функ-

ціонування системи державного управління в умовах глобалізації.

Відповідно до цього нормативізм декларує можливість вироблення

та сповідування певних закономірностей в організації та здійснення

державної політики. Остання, у свою чергу, має не національно регла-

ментований,  а глобально регламентований характер, який реально

доводить зміщення акцентів з особливого на загальний. Саме тому

сьогодні глобалісти та антиглобалісти виступають агентами та контр-

агентами деклараці ї нормативізму як теоретико-методологічної

установки,  яка визначає зміст та специфіку сучасного суспільного

розвитку.

Надзвичайно складним питанням, що потребує розгляду, є та-

кож з’ясування того, чи може окрема держава декларувати принципи

та інструментарій нормативізму суспільного розвитку в умова глоба-

лізації. Позитивна відповідь підтверджується наявністю так званих

обернених форм глобалізації, до яких можна віднести американіза-

цію, китаїзацію та ін. Проте,  на думку американського дослідника

Р.Хайнемана, це питання в умовах глобалізації має абсолютно зніма тись,  оскільки принципи розвитку,  які декларуються окремою дер-

жавою, мають, як правило, директивний характер, тобто встановлю-

ються окремі показники розвитку до яких мають підтягуватись інші,

тому проблема істинності та справедливості тут носить опосередкова-

ний характер, а її цінності взагалі є декларативними [371, с. 44-45].

Отже,  виходячи із цього нормативізм являє собою систему

методологічних установок,  які висувають вимоги до  “правильного

правління”. Під правильним правлінням, на думку шведського полі-

толога Б.Ростайна, доцільно розуміти  “таку конфігурацію політич-

них інститутів, яка б забезпечувала відповідність політичної органі-

зації суспільства уявленням про благо та справедливість в умовах

глобального простору” [469, c. 152].

У руслі аналізу даної проблематики слід також виходити із

розуміння нормативізму як основного принципу оптимального сус-

пільного устрою в умовах глобалізації, який задає критерії найкра-

щого управління суспільним розвитком. Відповідно до цього норма-

тивізм являє собою “різновид утопічної творчості, а тому не має прак-

тичної цінності” [20, с. 78].

Проте у контексті даного підходу немає жодної необхідності

доводити неспроможність нормативізму, а тим самим заперечувати

ціннісний вимір суспільного буття в умова глобалізації. Виходячи з

такого розуміння нормативізму доцільно розглядати його як ціннісно-

нормативний принцип суспільного розвитку, який позбавлений будь-

яких імперативних форм впливу на методологію такого розвитку.

Цілісно-нормативний характер управління суспільним розвит-

ком в умовах глобалізації доводить, що  “інституційна структура не

лише держави, але й соціального життя в цілому являє собою ієрар-

хію норм, і при цьому від “вищих неюридичних принципів ніхто не

може звільнитись: всі від них залежать, все ними визначається, вони

проникають всюди і буквально пронизують собою всі інші типи ана-

логічних процедур, практичної діяльності, правил та режимів” [33,

с. 38]. Саме тому при розумінні нормативізму як нового інструмен-

тарію суспільного розвитку доцільно виходити із необхідності пере-

творення його на ціннісно-нейтральну парадигму розвитку систем

державного управління в умовах глобалізації.

Нормативізм у системі управління суспільним розвитком за-

безпечує встановлення певних обмежень у стратегії функціонування

національних держав,  оскільки тут вони мають виробляти спільну

лінію своєї поведінки в умовах глобалізації. Не секрет, що в умовах

глобалізації в першу чергу відбувається перерозподіл інтелектуаль-

ного ресурсу, а тому могутніші в економічному та політичному плані

держави декларують свої норми суспільної життєдіяльності, які не завжди можуть поділятись іншими суб’єктами геополітичного про-

стору. Тому тут важливо переважною мірою поставити питання про

нормативізм та ефективність системи державного управління в умо-

вах глобалізації. Адже виходячи із логіки змісту нормативізму він аб-

солютно заперечує універсалізм та плюралізм управління суспільним

розвитком, притаманний умовам глобалізації, оскільки основною його

метою є дотримання державами певного балансу власних можливос-

тей та зовнішніх умов для власного розвитку в умовах глобалізації.

Таким чином, виходячи з цього нормативізм приводить, з одно-

го боку, до демаркації, з другого - створює умови для порушення пра-

вил та норм заради досягнення власних національних стратегій сус-

пільного розвитку. Ці стратегії обов’язково мають національно регла-

ментований характер, а тому за таких умов нормативізм є  “грою за

правилами”, яка передбачає виграш будь-якою ціною.

Це підтверджується тим, що нормативізм має на меті сформу-

вати такі інституційні відносини взаємодії держави та суспільства,

які б стали визначальними для організації державно-управлінського

процесу в цілому. Тому логічно поставити питання про нову модель

поведінки суб’єктів глобального простору, які приймають умови нор-

мативізму як інструментарію суспільного розвитку.

Відповідно до цього необхідно виокремити основні критерії

нормативізму:

n об’єктивізм  (відповідність норм, стандартів та правил конк-

ретній ситуації суспільного розвитку, яка притаманна окремій

національній державі);

n ціннісна нейтральність (норми та стандарти суспільного роз-

витку не повинні регламентувати його тип, за яким розвивається

окрема система державного управління);

n інструментальність (конкретні засоби  (політичні т а еко-

номічні), які забезпечують управління відповідним рівнем сус-

пільного розвитку);

n верифікативність (перевірка на відповідність стандартів роз-

витку запропонованих окремою державою та перенесення їх

на глобальну систему суспільного розвитку);

n формалізованість  (побудова певного процедурного ряду у

прийнятті та реалізації державно-управлінських рішень, які за-

безпечують технократичний характер систем державного уп-

равління);  процедури є ефективним інструментом оптималь-

ного розв’язання державно-управлінських проблем;

n максимальна ефективність  (стандарти та норми суспільного

розвитку мають на меті отримання оптимально можливого ре зультату, який відповідає меті суспільного розвитку окремої

національної держави).

Виходячи із критеріїв нормативізму, які розкривають зміст та

специфіку функціонування систем державного управління в умовах

глобального простору, доцільно виходити із розуміння його як логі-

ко-дедуктивного прийому, який має визначати відповідність або не-

відповідність норм та стандартів суспільного розвитку,  які висува-

ються по відношенню до інших національних систем державного

управління. Відповідно до цього нормативізму як інструментарію має

передувати методологія соціального аналізу, яка б дала змогу визна-

чити відповідність певних установок суспільного розвитку окремим

національним системам державного управління. Важлива роль при

цьому належить когніції та соціалізації системи державного управ-

ління в результаті застосування до неї нормативного та стандартизо-

ваного прийому розвитку в умовах глобалізації.

У контексті даного аналізу надзвичайно важливим є чітке роз-

межування нормативізму та нормативності. Під останнім,  з нашої

точки зору, доцільно розуміти чітко регламентоване дотримання пев-

них стандартів та правил суспільного розвитку, які мають аксіома-

тичний характер і з необхідністю мають бути дотримані. Структур-

ним елементом нормативності є нормативні приписи, які є умовою

регламентованого дотримання стандартів суспільного розвитку. Та-

ким чином, в умовах глобалізації інструментарій суспільного роз-

витку набуває директивного характеру, а нормативність перетворюєть-

ся на регулятивну умову, недотримання якої порушує логіку розвит-

ку. Це, у свою чергу, приводить до своєрідного нормативного дикта-

ту,  підпорядковуватись якому мають усі учасники геополітичного

простору, адже тут мова йде про такі норми суспільного розвитку, які

на певному етапі набувають універсального значення, а тому вимага-

ють необхідного підпорядкування.

Таким чином, нормативізм забезпечує евристичну відкритість

для системи управління суспільним розвитком.  Саме така позиція

нормативізму є цілком виправданою з точки зору постмодернізму.

Відповідно до останньої глобалізація породжує “принципову несво-

боду, що підпорядкована зовнішньому диктату загальновизнаних регла-

ментацій”, яким мають підпорядковуватись держави, які відшукову-

ють стратегію свого розвитку шляхом застосування інструментарію

нормативізму [298].

Виходячи з цього нормативізм доцільно розглядати як певну

евристичну установку, яка здобуває статус аксіоми і задається кожній

державі, зокрема її системі управління в умовах глобалізації. Водно-

час евристичні установки являють собою не просто правила, які регла ментують стиль функціонування національних держав, але і як тота-

літарні форми обмеження геополітичної свободи окремих держав,

що перебувають на значно нижчому рівні розвитку по відношенню

до інших держав [33, с. 42].

Необхідною умовою ефективності управління суспільно-полі-

тичними процесами в умовах глобалізації є право. Тут доречно гово-

рити про так зване глобальне право, хоч і сам термін не цілком адек-

ватно розкриває його методологічний зміст.  Доцільність т а не-

обхідність глобального права є умовою реалізації нормативізму як

нової ідеології суспільного розвитку в умовах глобалізації. Глобаль-

не право - це сукупність загальнообов’язкових та універсальних норм,

які задають основні правила гри для суб’єктів нового геополітично-

го простру,  а відповідно до цього є важливим соціальним інститу-

том, який дає змогу сформувати адекватне уявлення про соціальне

благо, не порушуючи логіки соціального порядку. За таких умов кожна

національна держава має виступати в ролі арбітра, який не надає пе-

реваги жодній нормативній формі суспільного розвитку, перебуваю-

чи водночас на позиції необхідності дотримання власної національ-

ної специфіки розвитку.

Важливим аспектом при розгляді досліджуваної нами проблеми

є питання формування глобальної правосвідомості, яка є результа-

том формування оціночного ставлення до глобальних норм сус-

пільного розвитку,  а тому розкриває значимість т а важливість їх

застосування до окремої національної системи державного управ-

ління. Таке оціночне ставлення формується шляхом співвідношення

інтересів та цілей, норм та умов, якими керуються держави в умовах

прилаштування до сучасних глобалізаційних умов, та пошуку форм

соціальної свободи, яка б дала змогу позбутись певної глобальної не-

зворотності розвитку. В результаті цього формується так звана “гло-

бальна картина світу”, що базується на глобальній правовій менталь-

ності, яка є відображенням принципів та норм геополітичного роз-

витку. Відповідно до цього з нашої точки зору видається можливим

чітко структурувати глобальну правову  (нормативну)  свідомість на

окремі рівні:

n первинний рівень глобальної правосвідомості  (масова, буден-

на правосвідомість, яка формується самими людьми завдяки

їх частці в системі правових відносин,  які складаються між

державами в умовах глобалізації). Це, у свою чергу, характе-

ризує стихійний аспект нормативного оформлення відносин

між державами в умовах глобалізації, коли у людей немає ра-

ціонального усвідомлення необхідності дотримання певних

критеріїв глобального розвитку); вторинний рівень глобальної правосвідомості має імператив-

но-атрибутивний характер, оскільки забезпечує усвідомлення

необхідності дотримання окремих норм глобального розвитку

заради обов’язку перед іншими державами;

n третинний рівень глобальної правосвідомості характеризує

безпосередню регуляцію діяльності держав геополітичного

простору шляхом формування відповідного нормативно-пра-

вового досвіду. Тут у першу чергу мова йде про доцільність та

необхідність регулювання управлінських систем держав відпо-

відно до стандартів глобального розвитку.

З огляду на це нам видається можливим визнати нормативізм

за окрему ідеологію, якою керуються держави,  що включені в гло-

бальний геополітичний простір. Виходячи з цього принципово важ-

ливим є розуміння нормативізму як “інструменту демаркації між виз-

наченістю, яка здається фіксованими обмеженнями та визначеністю

ситуативною, що враховує конкретний контекст” [50, с. 34].

Нормативізм як ідеологія управління суспільним розвитком в

умовах глобалізації приводить до геополітичного універсалізму, який

визначає єдиний стандарт поведінки та функціонування окремих на-

ціональних держав.  Проте,  з іншого боку,  нормативізм не визнає

своєрідність культурних норм та стилів функціонування держав у

глобальному просторі. Тому важливим питанням є з’ясування сутності,

походження та функціонування так званих транснаціональних норм

управління суспільним розвитком в умовах глобалізації, адже саме вони

і визначають відповідні форми буття національних держав.

Норми управління суспільним розвитком, як правило, мають

культурно-детермінований характер. До таких норм можна віднести

й окремі форми ідеології, так, зокрема, однією із таких оптимальних

форм є лібералізм як нормативно-ідейна система, що забезпечує уні-

версалізм суспільного розвитку. Лібералізм у цьому плані передба-

чає “пріоритет формальних норм над індивідуальними” в протилеж-

ному ж випадку є всі підстави говорити про те, що право важливіше

блага” [50, c. 116].

При цьому слід також відзначити, що саме лібералізм як відпо-

відна нормативно-ідейна система має на меті вироблення окремих

універсальних норм,  які забезпечують індивідуальну свободу для

держав, а тому протистоять будь-яким формам обмежень у стратегії

розвитку, забезпечуючи саме такий соціальний порядок, який відпо-

відає умовам глобалізації. Однією із форм нормативно-ідейної сис-

теми лібералізму є теорія справедливості Дж.Роулза, яку на Заході

вважають однією із фундаментальних доктрин, що закладає підвали-

ни нормативізму як стратегії суспільного розвитку, оскільки саме вона визначає оптимальні умови функціонування політичних інститутів в

умовах глобалізації на основі використання обмеженої кількості за-

гальновизнаних принципів геополітики. Важливий аспект при ро-

зумінні даної проблематики належить розв’язанню проблеми спра-

ведливості, свободи та рівності держав в умовах нового глобального

геополітичного простору [299, с. 79].

Відповідно до цього лібералізм протиставляється ідеології ко-

мунітаризму, яка враховує індивідуально-типологічну специфіку

розвитку та функціонування окремої національної держави в умовах

глобалізації. Адже саме остання є важливою детермінантою суспіль-

ного розвитку, яка є чітко регламентованою різними культурними та

політичними традиціями.

Комунітаризм як ідеологічний опонент нормативізму запере-

чує ціннісну нейтральність у функціонуванні інститутів державної

влади у сучасному геополітичному просторі в цілому. Установки ко-

мунітаризму вказують на необхідність взаємодії держав у геополі-

тичному просторі заради досягнення спільних політичних цілей та

інтересів на противагу нормативізму. Він декларує необхідність реа-

лізації відповідних ліберальних установок, які спонукають окремі на-

ціональні держави об’єднуватись для пошуку альтернатив розвитку

в умовах глобалізації, проте кожна із держав як суб’єкт нового геопо-

літичного простру переслідує свої інтереси.

З позицій комунітаризму основні цілі суспільного розвитку не

є універсальними, “але залежать від відповідного соціально-культур-

ного контексту і фіксують зовсім конкретні уявлення про благо конк-

ретної групи людей. У результаті цього суспільство постає як мозаї-

ка різних груп, кожна із яких є певною цінністю не лише в терито-

ріальному, а й у ціннісно-культурному плані, а її членам властивий

дух солідарності  (відчуття  “ми”) [50, с. 38]. Виходячи із концепції

комунітаризму, яка декларує пріоритет блага над правом,  доцільно

говорити про абсолютне заперечення універсального  (це вказує на

те, що зрівняльного підходу до суспільного розвитку держав в умо-

вах глобалізації бути не може, адже кожна із держав має власний век-

тор розвитку та функціонування). Саме тому,  на думку вчених, які

відстоюють дану концепцію,  “культурні та соціальні норми є конста-

тивною основою політичних інститутів при формуванні яких передусім

слід виходити здебільшого із конкретної ситуації, а не із уявлень про

певні загальні принципи життєдіяльності для всіх” [252, с. 124].

Нормативізм як визнання визначальної ролі цінностей, яка дек-

ларується окремою системою державного управління, приводить до

універсалізму в управлінні суспільним розвитком. Відповідно до

цього кожна із держав глобального простору має підтягуватись під стандарти розвитку, задекларовані раніше окремими державами. Нор-

мативізм приводить до так званої формалізації параметрів держав-

но-управлінської практики та практики управління суспільним роз-

витком в умовах глобалізації. Таким чином, нормативізм задає кри-

терії міцності окремих національних систем, а головне, є основним

засобом перевірки на міцність нормативних конструкцій, на яких ба-

зуються сучасні державно-управлінські системи в умовах глобалізації.

Формально-об’єктивний характер усезагальних норм суспіль-

ного розвитку в умовах глобалізації перестає сьогодні виконувати

свою регулятивну функцію, виконуючи лише ідеологічну. У такому

контексті норма перетворюється на комунікативний засіб зі створен-

ня належних умов життєдіяльності, а тому в першу чергу роль норми

тут пов’язується із необхідністю інтерпретації певних смислів,  які

мають на меті формування об’єктивного уявлення про окремі норми

управління суспільним розвитком.  Це безпосередньо пояснюється

тим, що незрозумілість, неадекватність, неточність, розмитість смислів,

які вживаються у відповідних нормативно-правових актах окремих

держав,  породжують довільні інтерпретації норм з боку інших дер-

жав, а тому про універсалізацію як результат налагодженого стандар-

тизованого управління суспільним розвитком мови не може бути.

Складне переплетіння геополітичних зв’язків закономірно є

результатом плюралістичного використання нормативних систем, а

це, у свою чергу, жодною мірою не виключає можливість конфлікту

між окремими державами в глобальному просторі.

Слід також відзначити, що мобільні зміни нормативних сис-

тем, які притаманні державним системам управління в умовах глоба-

лізації, приводять до дестабілізації таких систем, що свого часуЕ.Дюрк-

гейм назвав “аномією”. Це цілком відповідає сучасним глобалізацій-

ним умовам управління суспільним розвитком. Нормативність, без-

умовно, має об’єктивний характер, проте в умовах глобалізації така

об’єктивність підміняється універсалізацією, яка не завжди є прий-

нятною для окремих держав глобального простору.

З огляду на це управління суспільним розвитком в умовах глоба-

лізації має набути аксіологічно-нормативного характеру лише на рівні

реалізації свободи, вибору держави, дотримання нею загальнолюдсь-

ких цінностей  (рівності т а справедливості),  які складають основу

правового статусу держави в сучасному постмодерному суспільстві.

Таким чином, зроблений нами аналіз нормативізму як інстру-

ментарію управління суспільним розвитком дав змогу отримати низ-

ку узагальнених суджень, які розкривають зміст та специфіку розумін-

ня даної проблематики та забезпечують розуміння нормативізму як

універсального інструментарію управління суспільним розвитком і ціннісно-нормативного механізму оптимізації суспільного устрою в

умовах глобалізації, який задає критерії ефективного управління сус-

пільним розвитком. Відповідно до цього виокремлено основні крите-

рії нормативізму  (об’єктивізм,  ціннісна нейтральність,  інструмен-

тальність, верифікативність,  формалізованість, максимальна ефек-

тивність), розкрито зміст глобального права як основного структурно-

го елемента інструментарію нормативізму та основні форми глобаль-

ної правосвідомості на основі чого досліджено ідеологічні засади

нормативізму та сутність і специфіку комунітаризму як альтернативу

нормативізму, що визначає нову модель взаємодії держав у сучасно-

му геополітичному просторі.