2.2. Основні принципи та критерії суспільного розвитку в умовах глобалізації

В умовах стандартизації та вестернізації, породжених сучас-

ними процесами глобалізації, особливого значення набувають прин-

ципи суспільного розвитку, ідентифікація та класифікація яких є важ-

ливою умовою виходячи із необхідності пошуку нової моделі фор-

мування геополітичного простору. Водночас не менш важливою ли-

шається проблема національного індивідуалізму,  який у сучасних умовах стає однією із форм національного самовираження, що тим

самим протистоїть інституціоналізації глобальних принципів сус-

пільного розвитку, оскільки кожна із держав має свої ментально регла-

ментовані особливості розвитку, які не завжди узгоджуються із за-

гальносвітовими тенденціями розвитку.

В умовах глобалізації чітка класифікація принципів суспіль-

ного розвитку є також вкрай необхідною виходячи із потреби роз-

роблення певних “проекцій стабільності”, яка має позбавляти певну

модель розвитку  “подвійних стандартів”, пов’язаних із втручанням

світових держав у закони суспільного розвитку інших держав, адже

це призводить до своєрідної ерозії міжнародної системи та побудови

нової архітектури міжнародних відносин.

Сьогодні все частіше теоретиками та практиками порушується

питання про нову “суспільну енергетику”, про нову форму пасіонар-

ності в умовах глобалізації. Це зумовлено тим, що сучасне суспіль-

ство вступає в стадію ускладнених вертикальних та горизонтальних

форм взаємовідносин, які є динамічними, а тому цілком непередба-

чуваними. Завдяки цьому немає жодних підстав вважати, що сучасне

суспільство стає все більш цивілізованим та модернізованим, адже

нові форми соціальної організації подекуди приводять до анархії та

до розпаду усталених суспільних систем.

Отже,  суспільний розвиток сьогодні характеризується склад-

ною взаємозалежністю різних соціальних груп та прошарків, у ре-

зультаті чого формується нова система відносин між суб’єктами сус-

пільного розвитку, яка характеризується багатоманітністю, динаміч-

ністю та глобальністю, що безпосередньо приводить до зміни геопо-

літичної архітектоніки, яка обумовлена модифікацією геостратегічних

інтересів. Це в особливому ракурсі ставить питання про формування

нового глобального соціального устрою,  для якого характерним є

наявність тотожних державно-управлінських структур, які притаманні

саме постіндустріальному типу суспільного розвитку. Таким чином,

сучасний світ характеризується створенням нового універсального

порядку, що приводить до виникнення нових форм соціальної органі-

зації, зокрема постіндустріального та мережевого суспільств.

Окремі аспекти сформульованої нами проблеми вже протягом

тривалого часу виступають предметом окремого розгляду в концеп-

ціях та теоріях учених футурологічного напряму, які одними із пер-

ших намагались запропонувати модель майбутнього суспільства, роз-

крити основні тенденції та принципи його розвитку. Фактично саме

футурологами був запропонований концептуальний аналіз соціаль-

ної динаміки суспільства в умовах глобалізації, яка має забезпечити

прихід нової цивілізаційної хвилі розвитку. Незважаючи на методологічний інтерес до даної проблемати-

ки з боку футурологічної школи, сьогодні відчувається дефіцит но-

вих ідей та альтернативних концепцій щодо суспільного розвитку.

Якщо раніше і були розроблені відповідні теорії, то вони здебільшого

мали антиісторичний характер, а теорії імперативно-універсального

характеру є дидактичним. Це, у свою чергу, дає підстави стверджу-

вати, що жодна концепція суспільного розвитку в умовах глобалі-

зації не має достатнього обґрунтування, а тому потребує деталізова-

ного вивчення.

Досліджуючи специфіку суспільного розвитку вченими виок-

ремлено основні принципи, на яких базується суспільний розвиток і

які тим самим дають змогу визначити рівень впливу і рівень залеж-

ності його від процесів глобалізації. Дані принципи являють загальні

критерії суспільного розвитку, які з необхідністю мають бути врахо-

вані при розробці нової концепції глобального соціального розвитку.

Адекватність застосування таких принципів допоможе знизити ри-

зик соціальної дезінтеграції, а тому сприятиме введенню нових форм

та нових моделей соціальної організації.

Ставлячи питання щодо вироблення єдиного універсалізова-

ного принципу суспільного розвитку, слід відзначити, що він як та-

кий в принципі неможливий, -  це соціальний алогізм. Це підтвер-

джується і тим, що суспільний розвиток в умовах глобалізації є особ-

ливим типом соціальної організації,  який конструюється самими

умовами та факторами, які регламентують даний тип розвитку, а тому

в окремі універсалізовані рамки розвитку ніколи не вписуються за-

гальні виміри національних держав, багато з яких демонструють при-

таманні лише їм режими розвитку.

Глобалізація закономірно приводить до зміни базису органі-

зації соціально-економічної т а політико-ідеологічної формації сус-

пільного розвитку, а це, у свою чергу, дозволяє проаналізувати його

окремі тенденції та принципи.

1. Принцип глобалізму (глобальності) передбачає глобаліза-

цію суспільних відносин, відповідно до чого відбувається трансна-

ціоналізація економічної, політичної та культурної сфер суспільного

життя. В результаті цього внутрішня політика національних держав

все більше починає залежати від світових глобальних процесів та

транснаціональних структур, фактично завдяки чому стирається межа

між внутрішньою та зовнішньою політикою держав. Принцип глоба-

лізму породжує високий ступінь мобільності та взаємозалежності у

відносина х між окремими державами,  відбувається зближення

дрібних національних співтовариств,  з’являються нові суспільно-

політичні утворення. Так, на думку Л.Вестерна, “попередня система світових координат, яка базувалась на принципах суверенності на-

ціональних держав та самостійності національних економік, транс-

формується в певну глобальну співпідпорядковану систему геоеко-

номічних інтегрованих національних просторів,  стягнутих ресурс-

ними та фінансовими потоками між “новими” формальними суб’єкта-

ми глобального управління - нечітко структурованими (аморфними)

мережевими транснаціональними системами  (асоціації,  ТНК, ТНБ

тощо), які є свого роду системоутворюючими вузлами в мережі гло-

бальної економічної павутини” [275, c. 320].

У результаті цього відбувається формування такої глобальної

геостратегічної моделі суспільного розвитку, ключовими суб’єктами

якої виступають  “країни-системи”. Надзвичайно важливим у цьому

плані є те, що  “країни-системи” не позбавлені конкуренції між со-

бою, а це, у свою чергу, підтверджує і той факт, що принцип глоба-

лізму не приводить до однорідності та однотипності соціально-еко-

номічного та політичного розвитку суспільств, а навпаки, увиразнює

їх геополітичну ідентичність.

2. Принцип інтегральності засвідчує, що суспільний розви-

ток забезпечується формуванням певних інтегральних утворень, які

визначають певні геополітичні форми об’єднання окремих суспільств.

Тобто мова йде про нову модель світу, яка характеризується принци-

пово новим геополітичним та геостратегічним вектором розвитку,

який має свою власну логіку розвитку - об’єднання держав. Даний

принцип забезпечує формування нової цілісності світу, в результаті

чого сучасний світ сприймається як нерозривна єдність, множинна

багатоманітність світу, яка здійснюється за критерієм “все у всьому”.

Це безпосередньо вказує на побудову такої “глобальної епісистеми”,

яка забезпечує розвиток та функціонування сучасного світу, а відпо-

відно до цього і нову модель глобального простору.

З нашої точки зору,  нова світоцілісність розглядається через

призму виникнення та розвитку нових світових систем управління,

які справляють могутній вплив на розвиток національних систем зок-

рема. Це все свідчить про виникнення нової методологічної моделі

суспільного розвитку, яка здійснює його корекцію у заданих режи-

мах та чітко оформлює характер протікання відповідних глобаліза-

ційних процесів. Важливим є і те, що реалізація принципу інтеграль-

ності залежить від реалізації принципу плюралізму, який гарантує

форми можливої участі держав у різних інтеграційних утвореннях.

3. Принцип плюралізму забезпечує різноманітність форм та

методів організації соціально-економічної та політичної сфер сус-

пільства. Якщо глобалізація, з одного боку, приводить до зменшення

колективної багатоманітності, з другого - вона породжує збільшення багатоманітності на індивідуальному рівні.  Проблема політичного та

економічного самовираження окремих національних держав в умовах

глобалізації постає в особливому ракурсі. Для багатьох країн світу

існують свої формати економічного та політичного буття, а тому вони

мають принципово різні форми економічного та політичного самови-

раження, це пояснюється тим, що люди в різних країнах мають різні

форми активності щодо участі в соціально-економічному та політичному

житті суспільства.  Переважною мірою це визначається менталітетом,

традиціями, стереотипами та особливо ресурсом толерантності, який

обумовлює рівень включеннягромадськості в суспільно-політичний про-

цес. Тобто чим складнішим є соціальний розвиток і структура його орга-

нізації, тим більше у людей можливостей для реалізації власної націо-

нальної ідентичності, а тому і для політико-економічного самовиражен-

ня. Це, у свою чергу, спрощує шляхи соціальної трансформації.

4. Принцип регіоналізації передбачає роздроблення великих

державних утворень та перехід їх на нову систему управління, яка

відповідає сучасним глобалізаційним процесам.  “Нова укрупнена

регіоналізація” визначає появу нових регіональних систем, зокрема

тих, які мають політичний та військовий характер (армії, регіональні

військові блоки), які з часом об’єднуються в окремі більш укрупнені

системи і виконують чітко визначену функцію в єдиній глобальній

системі. Слід відзначити, що розподіл на регіональні системи, союзи

та об’єднання в сучасному світі глобальної взаємодії та взаємозв’яз-

ку переважною мірою має умовний характер.

В умовах глобалізації будь-які спроби структурувати окрему

глобальну систему управління та увести правила стандартизації сус-

пільного розвитку без урахування критеріїв моделі корпоративного

світу зазнають невдач. Це закономірно може призводити до виник-

нення високого рівня ризиків для суспільного розвитку окремих на-

ціональних держав, що тим самим підвищує ймовірність виникнен-

ня нових локальних конфліктів та відсутність адекватних механізмів

їх блокування.

5. Принцип толерантності. В умовах глобалізації відбуваєть-

ся вироблення нових домінант суспільного розвитку, однією з яких є

реалізація принципу толерантності як необхідна умова культурно-

цивілізаційного розвитку будь-якого суспільства. Мова переважною

мірою йде про установки,  цінності та стандарти, які обумовлюють

толерантну поведінку держав в умовах глобалізації. Сьогодні виокрем-

люють так званий західний тип толерантності, який начебто ство-

рює “сприятливі умови для стабільного функціонування демократич-

них процедур суспільства” [283, с. 267]. Сучасний світ сьогодні пе-

ретворюється на нову “світову державу”, але водночас він піддається опосередкованій фрагментації,  де важлива роль починає належати

етнічному факторові.  Так,  на думку американського дослідника

М.Уолцера, “саме толерантне ставлення до “інших”, здатність терп-

ляче сприймати неймовірну кількість розподільчих ліній у політиці,

культурі, конфесійній сфері тощо забезпечують у кінцевому рахунку

саму можливість соціальногожиття, хоча б у рамках тих смислів гете-

рогенних співтовариств, в яких нині ми перебуваємо [360, с. 89].

Одним із критеріїв толерантності є терплячість, “яка забезпечує

можливість існування відмінностей,  відмінності ж обумовлюють

необхідність терплячості” [360, с. 14]. Саме ця теза М.Уолцера розк-

риває природу особливостей толерантності в співіснуванні співтова-

риств, які мають принципово відмінну стратегію розвитку та функціо-

нування. Однак при цьому слід виходити з того, що “захист терпля-

чості” - це не завжди захист відмінностей, в першу чергу тут мова

йде про характер та основні форми соціальної,  культурної та по-

літичної толерантності. Цілком обґрунтованою є думка дослідника,

відповідно до якої  “у різному історичному, національному та куль-

турному контекстах мають місце різні типи та форми толерантності,

а певний універсальний праобраз не являє собою навіть ідеально-

типової конструкції, певною мірою необхідної для того, аби слугува-

ти еталонам оцінки валідності та ефективності політичного устрою

того чи іншого суспільства” [360, с. 17].

Таким чином,  окремі суспільства в умовах глобалізації зако-

номірно виходять із власного історичного досвіду,  керуються влас-

ними принципами, власною специфікою етнополітичного контексту,

а відповідно до цього виробляють і форми терплячого ставлення один

до одного. Даний принцип вказує на доцільність рахуватись з гетеро-

генністю соціального та культурного простору, що стосується систе-

ми налагодження відносин між державами, а також безпосередньо і

між людьми. Надзвичайно важливим тут є виробити певну соціальну

та політичну реакцію на процеси та виклики, які мають місце в су-

часному світі.

Реалізація даного принципу забезпечується завдяки реалізації

критерію градуалізму. Даний критерій забезпечує  “поступове впро-

вадження сучасних форм толерантності не замість, а по можливості

поряд з наявними механізмами підтримання взаємного балансу інте-

ресів представників різних етнічних груп, включених до глобального

простору” [213, с. 345].

6. Принцип імпульсивності. Реалізація принципу толерант-

ності залежить від рівня ментальної активності в прагненні суспіль-

ства до економічного та політичного самовираження. Даний прин-

цип визначає соціальну структуру суспільства та систему послуг, яка надається ним. Проте водночас даний принцип може породжувати

ризик глобальної нестабільності. Це,  зокрема,  підтверджує амери-

канський прогностик І.Валлерстайн, на думку якого  “скоро розпоч-

нуться політичні конвульсії, люди будуть намагатись встановити нові

види систем замість діючих сьогодні. У нас будуть глобальні політичні

зіткнення. Ми вже їх спостерігаємо. Але через десять-двадцять років

вони будуть значно серйознішими” [44, с. 148].

7.  Принцип динамічності.  На одному рівні із принципом

імпульсивності перебуває принцип динамічності, який забезпечує

мінливість соціальних інтересів,   а тому може породжувати не-

стабільність тенденцій суспільного розвитку. Реалізація даного прин-

ципу забезпечується шляхом налагодження гнучких мереж, багато-

манітністю соціально-політичних та економічних інструментаріїв

суспільного розвитку. Це приводить до появи нових транснаціональ-

них структур, проте це ще не гарантує ефективного контролю за функ-

ціонуванням національних політико-управлінських інститутів, хоча

в умовах глобалізації це є однією з умов.

У контексті реалізації даного принципу особливого значення

набуває роль управлінської еліти.  Динамізм суспільного розвитку

приводить до необхідності застосування останньою більш відкри-

тих та прозорих форм діяльності. Характерним для сьогодення та-

кож лишається питання відмирання структурованих організацій, адже

в глобалізаційних умовах субдержавні структури, транснаціональні

організації здебільшого набувають аморфного характеру, перетворю-

ються в нечітко структуровані мережеві об’єднання. Це все свідчить

про те, що в умовах глобалізації навряд чи транснаціональні струк-

тури зможуть володіти функціональною мережею суспільства, а тому

навряд чи вони зможуть контролювати діяльність різних етнічних

груп окремих національних суспільств.

Відповідно до цього сьогодні доцільно ставити питання про

формування глобальних управлінських систем, які будуть динаміч-

ними та гнучкими,  а відповідно до цього здатними забезпечувати

суспільний прогрес для окремих суспільств,  які приймають певну

форму розвитку.

8. Принцип корпоративізму. В умовах глобалізації важлива

роль належить інститутам соціальної інтеграції та корпорації. Саме

останні відіграють ключову роль у суспільному розвитку. Безпосе-

редніми центрами системної глобалізації стають так звані квазіоб-

щини,  які являють собою комплексну інтеграцію світових держав.

Така модель управління в умовах глобалізації характеризує прихід

нової цивілізації, яка складається із квазідержавних утворень, до яких входять окремі середні та дрібні корпоративні структури  (об’єднан-

ня на основі спільних інтересів розвитку в умовах глобалізації).

При створенні відповідних корпоративних структур необхід-

ним є врахування специфіки кожного суб’єкта геополітичного про-

стору, його потенціал, рівень економічного та політичного розвитку,

інвестиційні переваги, історичні умови. В умовах глобалізації за-

слуговує на увагу практика замкнених корпорацій, які складаються

із впливових структур, які утворюються із груп інтересів, що безпо-

середньо включені у формування та реалізацію соціально-економіч-

ної політики. Важлива роль при цьому належить лобізму як такій

формі відстоювання інтересів,  за якої групи інтересів наділені по-

вноваженнями безпосереднього тиску і жодної відповідальності пе-

ред суспільством вони не несуть.  З метою вироблення узгоджених

форм відстоювання інтересів та розподілу повноважень між окреми-

ми корпоративними структурами доцільним є застосування принци-

пу глобальної спільності.

9.  Принцип глобальної спільності спрямований на зняття

окремих та часткових відмінностей у побудові геополітичного світо-

устрою.  Сучасний світ являє собою чітку структуру глобальної

спільності, головним структурним елементом якої виступає “взаємна

співвіднесеність”, на основі якої і виводиться нова модель параметрів

цілісності, які і визначають тип суспільного розвитку в умовах гло-

балізації.

Тут з методологічної точки зору принципово важливим є чітке

розмежування начал, принципів, критеріїв, компонентів та моделей

суспільного розвитку, адже сучасний світ складається із культурних

контекстів, комунікацій, ментальних традицій, історичних мотивацій.

Тут принципово важливим є розмежування соціокультурного та гло-

бального контекстів суспільного розвитку, в противному разі це може

привести до ентропії світового цивілізаційного розвитку та нарос-

тання глобального хаосу. Протистояти цьому може лише принципо-

во нова модель структурування глобального устрою, а відповідно до

цього і вироблення спеціального інструментарію управління сус-

пільним розвитком в умовах глобалізації. Створення такого інстру-

ментарію забезпечується шляхом вироблення універсальних прийомів

суспільного розвитку, що є результатом впровадження принципу уні-

версалізації.

Необхідною умовою реалізації принципу глобальної спільності

є критерій глобальної соборності, який забезпечує об’єднання дер-

жав у глобальному просторі на основі досягнення між ними взаєм-

ної згоди. Глобальна соборність відповідно до цього являє собою таку синтетичну цінність, яка забезпечує повноцінний ефект єднання між державами. Це, у свою чергу, свідчить про необхідність реалізації ко-

лективної методології прийняття рішень національними державами в

межах глобального простору, яка базується на партнерських засадах.

10. Принцип універсалізації дає змогу розробити універсаль-

ний спосіб реалізації типів і форм прояву політичної та культурної

ідентичності окремих держав в умовах глобалізації. Тут мова йде про

внутрішньоструктуровану комбінацію індивідуально-типологічних

характеристик, притаманних окремим державам, які інтегруються в

глобальний простір у контексті вирішення тих чи інших питань, а це,

у свою чергу, дає змогу досягнути певної індивідуалізації щодо влас-

ного типу суспільного розвитку. Індивідуалізований тип суспільного

розвитку визначається обставинами місця та часу, тобто відповідною

історико-культурною специфікою.  Це,  у свою чергу,  обґрунтовує

доцільність вироблення таких універсальних засад суспільного роз-

витку, які можуть забезпечити паритетне співіснування людей з різною

історією, культурою, ідеологією та ідентичністю.

Важливою умовою суспільного розвитку в умовах глобалізації

є реалізація головного критерію “стабільності”, тоді коли відбувається

модернізація державно-управлінських систем та вестернізація типів

суспільного розвитку забезпечити стабільність глобального простру

надзвичайно складно. Це пояснюється і тим, що кожна держава як

суб’єкт нового глобального простору, володіючи специфічною авто-

номністю, має власні культурно-релігійні та політико-правові засади

свого розвитку. Проте в умовах глобалізації вони нівелюються, а тому

виробити універсалізований стандарт розвитку надзвичайно склад-

но. Тому в умовах глобалізації держави заради збереження своїх полі-

тико-правових та культурних ідентичностей ладні йти на жорсткі

репресії по відношенню до інших суб’єктів глобального простру.

В умовах глобалізації принципово важливо утримати етнокуль-

турну самобутність, адже при цьому індивідуальність розглядається

як форма аномальності. Досить часто держави,  які перебувають у

складі певних транснаціональних утворень (ЄС, НАТО і т.п.), історич-

но не володіють відповідним рівнем розвитку ліберальних ціннос-

тей, а тому такі об’єднання визнаються передчасними. Вони досить

часто мають закритий, примусовий характер. Кожен тип суспільного

розвитку характеризується своєю специфікою,  а це,  у свою чергу,

вказує на існування певних обмежень,  здолати які людині надзви-

чайно важко. Безпосередня спроба людини вийти з первинних умов

людської життєдіяльності приводить до уявлення про “своїх” та “чу-

жих”, у межах якого вона здійснює пошук механізмів адаптації до

нового глобального простору. Тобто йдеться про гомогенний харак-

тер розвитку та функціонування національних держав, де кожна дер жава підпорядковується порядкам та устроям, які діють у межах пев-

ного співтовариства.  Головне в сучасних умовах аби держави,  які

інтегруються у глобальний простір,  адекватно прилаштувались до

функціонування глобальних інститутів. Головне питання, яке постає

у даному ракурсі, полягає в тому, яким чином здолати певну бюрок-

ратичність у відносинах як між державами, так і між громадянами,

тобто яким чином здолати непроникненість кордонів між державами

(посвідчення особистост і,  що вказує на відповідн у етнічну на-

лежність, реально порушує логіку глобалізаційного розвитку).

Важливими критеріями реалізації принципу універсалізації є

критерій політичного компромісу та критерій постмодерністсько-

го лібералізму.

Слід відзначити, що застосування радикальних інтеграційних

форм (що здійснюються насильницьким шляхом) принципово немож-

ливо без відповідних форм інституціоналізації компромісу. Мова йде

про інструментарій правового плюралізму, який дасть змогу вільно,

відкрито та узгоджено налагоджувати функціонування політичних і

організаційних форм та інститутів суспільного розвитку. Кожен тип

суспільного розвитку певною мірою є унікальним та неповним,  а

відповідно до цього він має на меті забезпечити стабільність та легі-

тимність суспільного устрою, а це можливо лише шляхом інституціо-

налізації політичного та правового компромісу між державами.

Критерій постмодерністського лібералізму має умовний харак-

тер,  адже протягом багатьох століть різноманітність стратегій роз-

витку світових співтовариств була нормою, а тому прийти до визнання

єдиної методології суспільного розвитку, особливо в умовах глобалі-

зації, надзвичайно складно. Проте постмодерністський лібералізм як

інструментарій приводить до формування такого ліберального світо-

гляду, де свобода індивіда стає єдиною умовою колективного вижи-

вання.

11. Принцип інституціоналізації забезпечує здійснення інсти-

туціоналізації компромісів у налагодженні форм взаємодії між окре-

мими державами, в противному разі відсутність таких форм інститу-

ціоналізації може призвести до розпаду політичного співтовариства,

а за таких обставин мультикультурний підхід втратить свою соціаль-

ну цінність. Водночас принцип інституціоналізації заперечує мож-

ливість індивідуального вибору, а відповідно до цього культурну та

цивілізаційну ідентифікацію, одним із ризиків чого є порушення прин-

ципів демократії. Тому важливим критерієм реалізації даного прин-

ципу є створення відповідних політико-комунікативних форм забез-

печення гомогенності суспільного розвитку. Тобто йдеться про не-

обхідність створення так званої  “консоціативної”  демократії.  Саме принцип інституціоналізації, з нашої точки зору, має здолати струк-

туру конфліктних відносин між окремими державами, а тим самим

протистоятиме крокові назад. Держави за умови вироблення інсти-

туціональної форми розвитку та функціонування в умовах глобаль-

ного простору мають відійти від сприйняття примітивних культур як

основної методологічної аксіоми, за принципом якої має будуватись

нова архітектура сучасного світу.  Нівелювання певних інституцій-

них засад суспільного розвиткужодною мірою не сприяє національній

незалежності, а приводить до певного хаосу у виборі типів суспіль-

ного розвитку.

Такий підхід у розумінні змісту даного принципу цілком

підтверджується концепцією М.Уолцера, на думку якого процеси гло-

балізації приводять до зростання, з одного боку, тенденцій мульти-

культуралізму, а з другого - це породжує “нову агресивну більшість”,

яка виникає у нових незалежних державах, яка підтримує новий век-

тор розвитку [360]. Така тенденція іменується автором як  “гумані-

тарна інтервенція”,  тобто здатність міжнародного співтовариства в

нових глобалізаційних умовах впливати на політичні еліти країн, які

демонструють прийнятно високий рівень нетерплячості.

12. Принцип глобальної безпеки. Реалізація даного принци-

пу має на меті реалізацію глобальної безпеки, процедури реалізації

якої мають кооперативний характер,  тобто чітко узгоджуваний між

майже всіма країнами як ключовими суб’єктами відповідного транс-

національного утворення. Тому країни, які долучаються до відповід-

ної структури, мають бути надзвичайно гнучкими та динамічними,

оскільки тут йдеться про систему захисту інтересів держав як суб’єктів

глобального простору, де саме поняття глобального інтересу як тако-

го з методологічної точки зору розмивається. Увесь світ сьогодні пе-

ребуває в умовах глобальної взаємообумовленості, в результаті чого

у своєму розвитку він досягає певної гомогенності, а це, у свою чер-

гу, сприяє об’єднанню різних соціальних, культурних та політичних

сегментів певного співтовариства.  Сьогодні майже аксіоматичним

звучить судження, що  “сучасний світ є уособленням множинності

систем,   заперечуючи синтезован и й характер світосистемності,

підкреслюючи її децентралізованість,  визнаючи гетерогенність та

гібридність природними нормами культурної картини світу” [175,

c. 31]. На думку Р.Робертсона,  “світоцілісність як глобальна обста-

вина або як умова існування людства є важливою структурою сучас-

ності, що може набувати різних форм залежно від різних історичних

аспектів та обставин” [294, c. 139].

Таким чином, здійснений нами аналіз принципів суспільного

розвитку свідчить про те, що кожен із них визначає відповідні моделі соціальної організації  (моделювання світової динаміки). Нова гло-

бальна світоцілісність як нова структура організації соціального про-

стору в умовах глобалізації має свою логіку, володіє своїми принци-

пами діяльності, формами дискурсу та ідентичностей. Саме тому су-

часний світ як нова модель глобальної історичної спільності є необ-

хідною умовою цілісного існування людства.

Сьогодні бажання окремих світових держав спрямувати сус-

пільний розвиток в одному напрямі є просто алогічним та контрпро-

дуктивним. Саме тому,  на нашу думку,  новою формулою налаго-

дження міжнародних відносин має стати вироблення специфічної про-

цедури інституціоналізованого компромісу.  Це значно спростить

формат розуміння рівності умов суспільного розвитку в умовах гло-

балізації, адже тут доцільно виходити передусім із розуміння рівності

як процедури пошуку та інституціоналізації в межах чітко визначе-

них правил взаємоприйнятних компромісів. Тобто держави в умовах

глобального простору мають право лише на наведення своєї позиції,

проте водночас вони позбавлені можливості доведення  “правоти”

власного розвитку, а тим більше нав’язування його.

Таким чином, основні принципи суспільного розвитку в умо-

вах глобалізації приводять до нового цивілізаційного рівня розвитку

державно-управлінськи х систем,   орієнтованих т а зближення т а

інтеграцію, синтез взаємозв’язку та взаємодії систем між собою. В

остаточному підсумку це свідчить про створення принципово ново-

го утворення, яке враховує позиції рівнозначності, цілісності та гете-

рогенності світу. Відповідно до цього сучасний світ сьогодні не може

бути підведений під один єдиний знаменник розвитку, оскільки він

являє собою синтез систем міжнародних (світових) відносин та тен-

денцій розвитку.