Стратегічні аспекти адаптації сільськогосподарських підприємств у ринковому середовищі

У третьому розділі – “Стратегічні аспекти адаптації сільськогосподарських підприємств у ринковому середовищі” – обґрунтовано пропозиції щодо удосконалення процесу адаптації аграрних підприємств і методику оцінки рівня адаптованості сільськогосподарських підприємств в умовах становлення ринкового середовища.

У дослідженні обґрунтовано доцільність визначення адаптованості сільськогосподарського підприємства за кількома аспектами, що є основними елементами адаптаційної стратегії сільськогосподарських підприємств у ринкових умовах господарювання (рис. 2).

Суть адаптації полягає у створенні механізму управління підприємством, що адекватно реагує на зміни в умовах господарювання. В ефективній оптимізації й адаптації аграрного виробництва важливу роль відіграє побудова алгоритму даного процесу відповідно до умов функціонування підприємства. Необхідність розробки алгоритму процесу адаптації на основі логістичної концепції зумовлена тим, що саме завдяки логістичному менеджменту можна забезпечити мінімізацію адаптаційних витрат підприємства. Логістичний метод адаптації сільськогосподарського підприємства полягає в коригуванні ресурсів і виробничої структури господарства відповідно до потреб ринку.

Формування визначальних аспектів процесу адаптації аграрних підприємств до умов ринкового середовища дало змогу виділити три основних типи адаптаційної поведінки господарств.

 

Перший тип адаптаційної поведінки – консервативний (зберігаються традиційні господарські зв’язки, підприємство не проявляє активності в пошуку нових покупців і  постачальників, які  пропонують  дешевші та якісніші сировину й матеріали; залишається майже незмінною структура товарної продукції; не використовується режим економії витрат та не змінюється організаційна структура підприємства). Підприємство характеризується пасивною й інертною поведінкою, воно намагається зберегти старі мотиви, зв’язки і структуру, не застосовує активні адаптаційні заходи ринкового середовища та вирішує проблеми традиційними шляхами, а якщо це неможливо, очікує на їхнє вирішення на державному рівні.

Другий тип адаптаційної поведінки – активне пристосування (підприємства активно шукають нові господарські зв’язки та нові ринки збуту продукції, пристосовують структуру виробництва до потреб ринку, збільшують виробництво рентабельних видів продукції, встановлюють ціни залежно від можливостей потенційних покупців, орієнтуються на біржові ціни); вводять жорсткий режим економії, звільняють зайвих робітників; заробітну плату нараховують залежної від вибраної фінансової стратегії (забезпеченості конкурентоспроможності продукції та стабільності збуту); проводять перебудову організаційної структури, надають самостійності своїм структурним підрозділам. Тобто основою є стратегія самостійного активного виживання, коли підприємство розраховує тільки на власні сили. Ініціатором визначеної адаптаційної поведінки є керівництво підприємства.

Третій тип адаптаційної поведінки – змішаний. Підприємства в одних випадках розраховують на допомогу держави (пільгові кредити, пільгові умови оподаткування тощо), а в інших – виключно на власні сили. Адаптаційні процеси на таких підприємствах здійснюються повільніше, ніж на підприємствах, що застосовують активний тип адаптаційної поведінки.

Для аналізу рівня адаптивності за нетривалий період часу  на основі детального моніторингу аграрного сектору економіки на рівні області, району чи конкретного підприємства потрібно сформувати систему економічних показників, що комплексно характеризують процес і результативність адаптації сільськогосподарського підприємства до умов ринкового середовища. У процесі дослідження обґрунтовано дієвість застосування комплексного показника оцінки кінцевої результативності процесу адаптації господарської діяльності будь-якого сільськогосподарського підприємства, що відповідає реальній ринковій ситуації, який базується на визначених групах показників, що мають значний вплив на адаптаційний процес: рентабельність активів, рентабельність реалізації, рентабельність власного капіталу, коефіцієнт поточної ліквідності, коефіцієнт автономності, коефіцієнт стабільності економічного зростання, співвідношення дебіторської і кредиторської заборгованості, частка дебіторської заборгованості в реалізації продукції.

Комплексний коефіцієнт оцінки рівня адаптації розраховують множенням частки показника на критерій групи :

Г = ∑ ( Р _і ∙ Κ _і)                                                    (1)

де  Ă – показник адаптації, бал; Р _і – частка і-того показника в сукупності, %; Κ _і – критерій і-того показника, бал.

У результаті розрахунків, врахувавши частку кожного коефіцієнта в загальній формулі (матриця оцінки – табл. 3), отримуємо комплексний показник адаптації в балах, що характеризує рівень адаптації конкретного сільськогосподарського підприємства до умов ринкової кон’юнктури.

 

Таблиця 3

Матриця оцінки показників адаптації аграрних підприємств

Показники	Критерії
	1 група	2 група	3 група	4 група
Рентабельність активів (Κ ра)	< 0	0-0,09	0,09-0,9	> 0,9
Рентабельність реалізації (Κ р)	< 0	0-0,09	0,09-0,9	> 0,9
Рентабельність власного капіталу (Κ вк)	< 0	0-0,09	0,09-0,9	> 0,9
Коефіцієнт поточної ліквідності (Κ л)	< 1	1-1,5	1,5-2	> 2
Коефіцієнт автономності (Κ а)	> 0,4	0,4-0,3	0,3-0,2	< 0,2
Коефіцієнт стабільності економічного зростання (Κ ер)	< 0,01	0,01-0,02	0,02-0,04	> 0,04
Співвідношення дебіторської і кредиторської заборгованості(Κ с)	< 0,5	0,5-0,75	0,75-1	> 1
Частка дебіторської заборгованості в реалізації продукції (Κ ч)	> 0,6	0,6-0,45	0,45-0,25	< 0,25

 

Г=20∙ Κ _ра+20∙ Κ _р+ 20∙ Κ _вк+ 10∙ Κ _л+ 10∙ Κ _а+10∙ Κ _ер+5∙ Κ _с+5∙ Κ _ч              (2)

Групуємо підприємства за показником адаптації:

1 група. Підприємства неадаптовані до економічних умов. Мають мінусову рентабельність, низькі показники фінансового стану, ведуть неефективне виробництво;

2 група. Підприємства, які мають низьку адаптованість. Їхня мета – вижити, зберегти основні засоби та трудові ресурси. Рентабельність майже дорівнює нулю;

3 група. Адаптовані підприємства. Рентабельність вище нуля, мають стійкий фінансовий стан. Низькі показники рентабельності зумовлені загальним кризовим станом сільського господарства;

4 група. Добре адаптовані підприємства. Мета – збільшення обсягів виробництва. Характеризуються високою рентабельністю, стабільним фінансовим станом, ведуть розширене виробництво.

Дослідження оцінки рівня адаптованості аграрних підприємств Уманського району Черкаської області виявили, що більшість підприємств характеризуються низькою адаптованість до ринкового середовища внаслідок  низького рівня економічного розвитку сільськогосподарського виробництва. За результатами відповідних розрахунків виявлено низький  рівень коефіцієнта автономності, що свідчить про високий рівень залежності сільськогосподарських підприємств від зовнішніх джерел фінансування. Низький рівень адаптованості підприємств свідчить про те, що проблеми адаптації господарств до ринкового середовища не втрачають актуальності.

Методика визначення рівня адаптованості надає можливість швидко й на основі якісної інформаційної бази аналізувати адаптованість сільськогосподарських підприємств по області, району, а також конкретному господарству, що дозволить визначати тих, які вимагають підтримки в першу чергу. Підвищення ефективності забезпечується за рахунок: впровадження адаптаційних технологій сільськогосподарського виробництва на базі ресурсозбереження та екологічної безпеки; удосконалення організаційної структури агропромислового комплексу; забезпечення збалансованості ринку сільськогосподарської продукції шляхом проведеної відповідної державної регуляторної політики; розвитку та впровадження ефективних систем мотивації праці та виробництва; впровадження комплексної системи соціального захисту населення сільської місцевості.

 В умовах ринкової економіки заходи щодо державного регулювання ринкового розвитку аграрних підприємств зводяться до затвердження комп­лексу законодавчих актів, спрямованих на стабілізацію й адаптацію соціально-економічної сфери до ринкових умов, а також розвиток ринкової інфраструктури.