Теоретичні основи адаптації аграрного техніко-технологічного сервісу до ринкових умов

У першому розділі “Теоретичні основи адаптації аграрного техніко-технологічного сервісу до ринкових умов” розглянуто найважливіші теоретичні положення щодо адаптації аграрного техніко-технологічного сервісу до ринкових умов, проведено аналіз наукових джерел, які висвітлюють головні проблеми адаптації аграрного сервісу з позицій ринкової економіки, виявлено особливості ринкових умов в аграрній сфері економіки, подано показники оцінки ефективності аграрного техніко-технологічного сервісу.

Запропоновано під аграрним техніко-технологічним сервісом розуміти систему інженерно-технічних і агрохімічних послуг забезпечувального і обслуговуючого характеру, що сприяють функціонуванню галузей сільського господарства. Аграрний техніко-технологічний сервіс включає виробництво матеріально-технічних засобів для забезпечення ними сільськогосподарських товаровиробників та підтримку їх в робочому стані в процесі використання, техніко-технологічне забезпечення виконання сільськогосподарських робіт в оптимальні строки. Кінцевою метою його функціонування є одержання максимальної кількості сільськогосподарської продукції з мінімальними затратами праці і коштів на її виробництво.

Значний вплив на ефективність функціонування техніко-технологічного сервісу здійснили процеси ринкових перетворень в аграрній сфері. У найбільшій мірі на це вплинули перехід до стихійного ринку з повною лібералізацією цін, відсутність доступу сільськогосподарських товаровиробників до ефективних каналів збуту виробленої продукції і відкритість для імпорту продовольства.

Дослідження показали, що в умовах стихійного неконтрольованого ринку диспаритет цін у системі товарообігу між промисловим і аграрним секторами набуває загрозливого характеру. Внаслідок цього аграрний сектор не отримує  коштів на суму 6-7 млрд. грн. щорічно. Світова практика доводить, що сільське господарство неспроможне в умовах вільної ринкової економіки та індустріального суспільства до самостійного, без підтримки держави, нагромадження і відтворення. Наріжним каменем аграрної політики виступає концепція підтримки паритету цін і доходності сільськогосподарського виробництва, що забезпечується такими факторами, як: сприяння формуванню організованого ринку та його інфраструктури; підтримки активної діяльності на ринку виробників та їх об’єднань; присутність на ринку держави у якості його суб’єкта; наявність державно-регуляторної політики, спрямованої на стабілізацію цін на ринку, збалансування попиту та пропозиції. Необхідність оптимального поєднання участі держави з ринковими регуляторами пов’язана з важливістю прискорення виходу товаровиробника на цивілізований ринок сільськогосподарської продукції.

Встановлено, що цілеспрямована регуляторна політика держави щодо розбудови матеріально-технічної бази агросервісу повинна здійснюватися за такими основними напрямами: підтримка розвитку агросервісної ринкової інфраструктури; квотування виробництва окремих видів продукції сільського господарства через державні товарні цільові програми; стабілізація цін з метою регулювання доходів товаровиробників шляхом запровадження механізмів підтримки мінімальних гарантованих цін; вплив на формування попиту на продовольство на внутрішньому ринку шляхом фінансових вливань; стабілізація ємності ринку та підтримка доступної споживчої ціни через здійснення товарних інтервенцій; збільшення попиту шляхом оплати продовольчої допомоги найбіднішим групам населення; запровадження механізмів стимулювання експорту і пошуку нових ринків збуту сільськогосподарської продукції за межами країни тощо.

Узагальнюючи огляд наукових джерел, автор приєднується до більшості авторитетних учених-економістів і вважає, що сучасні процеси в аграрному секторі обумовлюють необхідність проведення активної політики щодо запровадження нових підходів до формування організованого сільськогосподарського ринку, спрямованої на перехід від недостатньо сформованої ринкової до ринково-контрольованої і регульованої економіки, політики, яка б чітко визначала роль держави як посередника і партнера для сільського господарства.

Запропоновано розробити та законодавчо оформити систему програм і механізмів державної підтримки, контролю та стимулювання самоорганізації суб’єктів господарювання сфери агросервісу, яка спрямовується на:

·        захист сільського господарства від стихійного ринку шляхом використання економічних методів приведення пропозиції у відповідність з попитом, присутності на продовольчому ринку державних інституцій у якості ефективного покупця і продавця, державного протекціонізму експорту сільськогосподарської продукції і продовольчих виробів з неї, регулювання імпорту, посівних площ, здійснення інших заходів;

·        цілеспрямований вплив держави на формування внутрішнього і зовнішнього сільськогосподарських ринків та розвиток їх інфраструктури шляхом створення відповідного організаційно-правового та економічного середовища;

·        запровадження з метою захисту доходів сільськогосподарських товаровиробників регулятивних цін, компенсаційних виплат, пільгового кредитування та інших форм стимулювання участі виробників у державних програмах, спрямованих на підтримку умов розширеного відтворення у сільському господарстві;

·        забезпечення умов для максимальної економічної самореалізації товаровиробників шляхом формування кооперативних та інших самоврядних неприбуткових форм господарювання і самообслуговування, що належать сільськогосподарським товаровиробникам, як конкурентів монопольним промислово-переробним, постачальницьким, торговим і агросервісним акціонерним компаніям та приватним підприємствам, що домінують нині у маркетингових каналах збуту продукції.

З метою визначення основних пріоритетів розвитку сектора агросервісного обслуговування необхідно проаналізувати показники ефективності його функціонування, виявити наявні резерви. Серед основних показників ефективності агросервісного обслуговування сільськогосподарських підприємств виокремлюють: обґрунтований розмір витрат технічних засобів і засобів хімізації на вирощування одиниці продукції, збереження і відтворення родючості ґрунту та ефективного використання засобів виробництва, забезпечення одержання максимального прибутку як з одиниці площі, так і на одиницю технічних і хімічних засобів. Рівень ефективності агрохімічного сервісу визначається окупністю одиниці добрив приростом урожаю, зниженням собівартості продукції, підвищенням продуктивності праці та рівня рентабельності виробництва. Критерієм економічної доцільності надання виробничих послуг у сфері хімізації є досягнення економії сукупної суспільної праці (живої та уречевленої).

Враховуючи потребу сільського господарства в мобільних агросервісних формуваннях та виходячи з особливостей ринкових перетворень в аграрній сфері, першочергового значення набуває проблема адаптації техніко-технологічного сервісу до нових умов господарювання з метою ліквідації існуючих організаційних деформацій та подолання глибоких стагнаційних процесів в цьому секторі економіки. Важливо при цьому забезпечити синхронізацію зусиль органів державного управління та галузевих структур щодо реалізації перспективних проектів по модернізації техніко-технологічного сервісу вітчизняного сільськогосподарського виробництва.