Шляхи адаптації аграрного техніко-технологічного сервісу до ринкових умов

Третій розділ дисертації - „Шляхи адаптації аграрного техніко-технологічного сервісу до ринкових умов” - присвячений розробці методичних підходів і практичних рекомендацій щодо адаптації аграрного техніко-технологічного сервісу до нових умов господарювання.

У дисертації подано напрямки удосконалення структури машинно-тракторного парку, адекватної стратегії розвитку аграрного сектора. Об’єктивна необхідність удосконалення випливає з того, що розміри господарств (за площею оброблюваної землі) прямо пов’язані з потребою в техніці сільського господарства. Зокрема, потреба в тракторах в розрахунку на 1000 га ріллі при середніх розмірах господарств 100 га в 2 рази більша, ніж при розмірах 1600 га.

Доцільно забезпечити баланс між силовими і робочими машинами. Встановлено, що кожний трактор, який не повністю укомплектований набором технологічних машин, обумовлює недоотримання сільськогосподарської продукції. Дослідження показали, що із збільшенням вартості робочих сільськогосподарських машин, яка припадає на 1 трактор, показники машиновикористання суттєво поліпшуються. Вимагає покращення показник співвідношення між кількістю машин і величиною коштів, що забезпечують їх технічно справний стан і продуктивне використання. Від цього в значній мірі залежить ефективне використання сільськогосподарської техніки, відповідно покращуються показники конкурентноспроможності продукції і підприємства в цілому.

В умовах перехідного періоду проблему ефективного використання сільськогосподарської техніки в господарствах різних організаційно-правових форм необхідно вирішувати шляхом:

- посилення державного регулювання агросервісної діяльності. Необхідно удосконалити політику формування цін на матеріально-технічні ресурси і сільськогосподарську продукцію в напрямі досягнення паритетності і механізму державної підтримки при придбанні техніки, розширити субсидії при купівлі її у лізинг. Держава повинна використовувати конкурсні форми залучення банків і фірм для організації лізингу;

- підтримки розвитку машинно-технологічних станцій, що означає одночасну підтримку виробника сільськогосподарської продукції. Таке вирішення проблеми дасть можливість частково зменшити потребу господарств в спеціальних кредитах на закупівлю паливно-мастильних матеріалів і запчастин, скоротити потребу в техніці;

- розвитку різних форм кооперації в сфері техніко-технологічного сервісу (гуртки з використання техніки, кооперативи зі спільного придбання і використання техніки, контрактні роботи тощо) з метою більш ефективного використання техніки, а також її придбання;

- переходу на часткове відшкодування державою вартості енергоносіїв;

- екологізації машинно-тракторного парку, що передбачає зменшення техногенного навантаження на ґрунт і навколишнє середовище.

Для підвищення ефективності техніко-технологічного сервісу необхідно зміцнити його матеріально-технічну базу за рахунок посилення інвестиційної діяльності. Проведений у дисертації порівняльний аналіз ефективності інвестиційних проектів з альтернативними джерелами фінансування показав, що найбільш прийнятним варіантом забезпечення потреб технічного оновлення сільськогосподарських підприємств в сучасних умовах є лізинговий кредит. Він є реальною можливістю подолання фінансових труднощів, які виникають у сільському господарстві України. Лізинг може бути саме тим механізмом, що допоможе залучити вкрай необхідний вітчизняний і зарубіжний капітал та сприятиме розбудові аграрного сектора національної економіки.

На основі запропонованої програми розвитку машинобудування та подальшої інтенсифікації в аграрній сфері економіки у дисертації подано досягнутий і прогнозний рівень технічного забезпечення сільського господарства Волинської області і України в цілому (табл.4).

 

Таблиця 4

Досягнутий і прогнозний рівень технічного забезпечення сільськогосподарських підприємств Волинської області та України*

Регіон	Фактично			Очікувано	Прогноз
	1990	1995	2000	2005	2010
Припадає на 1000 га сільськогосподарських угідь енергетичних потужностей, к.с.
Україна	502	546	435	680	890
Волинська область	599	709	583	830	1020
Забезпеченість:                               - тракторами (на 1000 га ріллі, шт.)
Україна	14	15	11	17	23
Волинська область	18	20	16	21	26
- зернозбиральними комбайнами        (на 1000 га посіву зернових (без  кукурудзи)), шт.
Україна	8	8	6	9	12
Волинська область	11	11	10	12	14

Як свідчить проведений аналіз, фінансування розвитку матеріально-ресурсного потенціалу сільськогосподарського виробництва реально може здійснюватись поетапно протягом 10-12 років. На нинішньому етапі, найголовнішим є зупинення процесу звуженого відтворення технічного забезпечення аграрного виробництва.

Основним напрямом системного оновлення матеріально-ресурсного потенціалу аграрного сектора економіки, його технічного переоснащення є інтенсифікація сільськогосподарського виробництва на основі розвитку інвестиційно-інноваційної діяльності.

Для ефективного використання виробничого потенціалу аграрного сервісу села найбільш доцільно об’єднати всі виробничі і сервісні формування в сільський аграрний концерн. Сільський аграрний концерн – це організаційне об’єднання всіх приватних виробничих, сервісних, переробних структур в одне крупне підприємство з єдиним фінансово-розрахунковим центром. Організаційно-правовою формою концерну є сільськогосподарський багатогалузевий кооператив. На районному рівні необхідно організовувати на кооперативних засадах машинно-технологічні і машинно-тракторні станції, механізовані загони по збиранню зернових, кормових, просапних та інших культур, прокатні пункти, постачання технічних засобів через біржову торгівлю та комерційні структури, розширити використання лізингових операцій. Пункти прокату слід створювати як кооперативні госпрозрахункові підрозділи райагропостачу, ремонтно-транспортних підприємств, машинних дворів та інших господарських структур.

На базі агротехсервісних підприємств обласної і міжрайонної спеціалізації та ремонтних заводів доцільно створювати кооперативи, основною функцією яких повинно бути розміщення замовлень на поставку матеріальних ресурсів, проведення єдиної технічної політики в ремонтному виробництві, створення нових виробництв продукції машинобудування, відновлення зношених деталей, а також організація централізованої закупівлі матеріально-технічних ресурсів. Обласні сервісні організації слід перетворити на технічні центри, які б виконували функції координування районних підприємств у наданні послуг, регулюванні економічних взаємовідносин. На національному рівні доцільно сформувати акціонерне товариство з покладанням на нього відповідальності за формування єдиної технічної політики в сільськогосподарському машинобудуванні, ремонтному виробництві, механізації рослинництва і тваринництва, централізованій закупівлі найважливіших видів ресурсів, включаючи нафтопродукти.

Удосконалення матеріально-технічного та сервісного забезпечення має здійснюватися за рахунок створення розгалуженої сітки машинобудівних та ремонтних заводів із залученням іноземних фірм, мережі лізингових, дилерських та сервісних компаній. Вони можуть створюватись в межах державної, колективної та приватних форм власності. Матеріальною основою створення цих формувань повинні бути акціонерний та пайовий капітал засновників, інвестиції зарубіжних фірм, кредити банків.

Таким чином, на основі залучення додаткових капітальних вкладень формується сервісна ринкова інфраструктура на всіх ієрархічних рівнях АПК.