Наукова новизна результатів дослідження, отриманих особисто автором, полягає в наступному:

                        Уперше:

            - обґрунтовано визначення адаптації економічного інституту як  специфічної його взаємодії з середовищем, в процесі якої відбувається сполучення змісту, цілей, функцій, інституту з іншими елементами інституційної системи, що дозволило охарактеризувати значення адаптації в розвитку інституційної системи економіки в умовах трансформації: адаптація інститутів сприяє подоланню неузгодженостей між елементами інституційної системи, призводить до поступового формування її інтегративних якостей; забезпечує просування в напрямку інституційної рівноваги господарської системи;

            - доведено, що головною складовою адаптаційного механізму інституційних змін господарської системи є адаптаційна поведінка суб’єктів господарювання, спрямована на

 

4

створення і  модифікацію правил і норм, що складають основу нових й вже діючих інститутів, або на послаблення інституційних обмежень;

            - встановлено суперечливий характер впливу адаптаційної поведінки суб’єктів господарювання на еволюційний розвиток інституційної системи економіки: по-перше, поведінка суб’єктів господарювання може привести к стагнації і руйнуванню застарілих інституційних форм; по-друге, може бути джерелом змін, необхідних для продовження функціонування інститутів в умовах, що змінилися. Суперечливий характер впливу  поведінки суб’єктів господарювання використано як критерій виділення двох типів адаптації господарюючих суб’єктів: деструктивної адаптації, яка прискорює стагнацію, руйнування економічних інститутів і конструктивної адаптації, що зумовлює продовження дії інститутів нових умовах;

            - систематизовано способи адаптаційної поведінки суб’єктів господарювання  і доведено, що формою поведінки, яка зумовлює адаптацію інститутів, виступає модифікація інститутів, що відбувається зі збереженням їх базових якісних характеристик;

            - запропонована логіко-змістовна модель адаптації, яка дозволяє розглядати адаптаційну поведінку суб’єктів господарювання як комплексний результат взаємодії низки елементів (рутини, що відображають соціальну, історичну і організаційну пам'ять; наявні адаптаційні ресурси; цільова функція). На основі цієї моделі виявлені чинники диференціації способів адаптаційної поведінки суб’єктів господарювання, які полягають в макроекономічних і інституційних умовах, що впливають на склад і співпідпорядкування адаптаційних ресурсів суб’єктів господарювання і сприяють таким чином активізації тих чи інших зразків поведінки;

            Уточнено:

            - економічний зміст категорії “адаптаційний потенціал” як сукупності внутрішніх чинників і ресурсів, які забезпечують свободу господарської поведінки суб’єктів у межах діючих інститутів; це дозволило обґрунтувати напрямки і заходи впливу держави на адаптаційну поведінку суб’єктів господарювання та дію адаптаційного механізму інституційних змін господарської системи. Заходом може бути корекція рутинізованих зразків поведінки, як наслідок проведення цілеспрямованої державної політики зміни складу елементу “минулий досвід” адаптаційного потенціалу суб’єктів господарювання.

            Одержало подальший розвиток:

            - теоретичне уявлення про роль адаптації в процесі еволюційного  розвитку інститутів господарської системи. Розкрито її двоїстий характер: по-перше, адаптація суб’єктів господарювання як відправний момент створення і еволюційної зміни інститутів; по-друге, адаптація соціально-економічних інститутів як необхідна умова ефективного їх функціонування в довгостроковому періоді, в чому проявляється об’єктивний характер дії адаптаційних механізмів змін інституційної системи.