Адаптаційні процеси як складова інституційного розвитку соціально-економічних систем

            У першому розділі  -  “Адаптаційні процеси як складова інституційного розвитку соціально-економічних систем” досліджується роль адаптаційних процесів в розвитку інституційної системи економіки, обґрунтовано теоретичне положення про вагомість адаптаційного механізму  інституційних змін для її функціонування в стабільному і перехідних стані, розкрито зміст, функції адаптаційного механізму.

Аналіз загальних закономірностей інституційних змін господарської системи в трансформаційний період дозволив обґрунтувати теоретичне положення, що необхідною умовою довгострокового функціонування  останньої є адаптаційний механізм інституційних змін. Інституційна система економіки є відкритою й постійно відчуває підбурюючий вплив зовнішнього і внутрішнього середовища. Це призводить до зростання

внутрішніх протиріч, збільшення дезорганізації і системних ризиків і може стати причиною інституційної кризи, або катастрофи. Але навіть в умовах інституційної катастрофи, повного руйнування інституційного порядку не відбувається: зберігаються деякі елементи, на підвалинах яких формується нова інституційна структура. Для позначення механізму, який забезпечує стійке відтворення інституційної системи економіки автором запропоновано термін адаптаційний механізм інституційних змін господарської системи. Він являє собою систему організації інституційних змін економіки, за рахунок яких відбувається її самоорганізація і самовідтворення.

        В роботі встановлено відмінності в функціональній спрямованості адаптаційного механізму в цілісній  й перехідній інституційних системах економіки. В цілісній системі його дія сприяє збереженню внутрішньої єдності системи, яка зумовлює її своєрідність. В перехідний період  адаптаційний механізм виконує функції зниження інституційних ризиків, викликаних деформаціями інституційного простору, й сприяє відновленню базових функцій системи інститутів.

        На основі аналізу функціональної структури адаптаційного механізму інституційних змін виявлені такі його функції: формування, адаптація, модифікація, руйнування інституційних обмежень. Однією з найважливіших є адаптація інститутів. В роботі обґрунтоване визначення поняття адаптації  інститутів, що дозволило охарактеризувати її роль в становленні  інституційної системи ринкової економіки. Адаптаційні  процеси закладають підвалини механізму зворотного зв’язку, який відновлює рівновагу в системі. Рівноважний стан являє зону цілеспрямованості останньої. В свою чергу, діяльність по досягненню мети може розглядатися як функція. Головна  функція системи інститутів є інтегральним результатом специфічних  функцій її компонентів (інституційних підсистем). Ефективність виконання функцій кожного з компонентів залежить від функціональної повноти інших, що зумовлено когерентністю, інституційною зчепленістю. Вищезазначене дозволяє визначити рівновагу системи інститутів як сталий стан відповідності між її компонентами, на основі якого досягається мета системи.

         В свою чергу адаптація може бути визначена як особлива взаємодія з середовищем, яка призводить до координації, сполучення його функцій з іншими елементами інституційної системи. Звідси витікає роль адаптації в розвитку інституційної системи економіки в перехідний період: адаптація дозволяє здолати внутрішні розузгодження інституційної системі і сприяє формуванню її інтегративних якостей.

            Автор акцентує увагу на тому, що адаптація інститутів є необхідною умовою їх ефективної дії в довгостроковому періоді. Поступово, разом зі змінами у господарській системі, інститути, які на спочатку становили найкращій з доступних засіб впорядкування взаємодій суб’єктів, втрачають своє позитивне значення й починають гальмувати господарський  розвиток. Причиною є розрив, протиріччя між інституційними формами і їх діяльністною основою, що змінилася. В свою чергу, адаптація являє процес змін, необхідних для продовження ефективної дії інститутів в нових умовах. Але, як свідчить

вивчення характерних рис інститутів, останні на відміну від живих істот, не мають властивості автоматичного пристосування до змін в середовищі. Сутнісними їх характеристиками виступають механізми самопідтримки і самовідтворення, які забезпечують довготривале існування інститутів в незмінних формах і спричиняють інституційну інертність.

            В дисертаційній роботі обґрунтовано, що основним компонентом адаптаційного механізму є адаптаційна поведінка  суб'єктів господарювання, які з одного боку, знаходяться під впливом інституційних обмежень, що регулюють їхню діяльність, а з іншого - мають певний ступінь свободи діяльності й прийняття рішень. Це створює передумови для здійснення інституційних інновацій, спрямованих на створення і зміни інституційних обмежень.

            В першому розділі систематизовано способи адаптаційної поведінки, які впливають на інституційний розвиток господарської системи (формування правил, підпорядкування правилам, відхилення від виконання правил, модифікація правил); уточнено зміст модифікації правил і виділено спосіб адаптації суб'єктів, який є джерелом інституційної адаптації. Модифікація правил полягає в такій ендогенній інституціональній інновації, яка може привести як до змін деяких параметрів інституту при збереженні його якісних характеристик, так і деформації, або руйнуванню останніх. Адаптація інституту ґрунтується на модифікації правил, при якій зберігаються його якісні властивості. Вищезазначене дозволило зробити висновок про суперечливий характер впливу адаптаційної поведінки суб'єктів господарювання на розвиток економічних інститутів. На цій підставі виділено два її типи: “деструктивна адаптація”, що спричиняє руйнування, або дисфункцію інститутів й “конструктивна адаптація”, яка зумовлює продовження функціонування інституту в нових умовах.  

             Аналіз адаптаційної поведінки за допомогою логіко-змістовної моделі адаптації суб'єктів господарювання показав, що вона може бути розглянута як результат взаємодії різнорідних компонентів (інформація, адаптаційний потенціал, суб'єкт господарювання, цільова функція, адаптаційна поведінка.  Адаптаційний потенціал являє сукупність внутрішніх факторів і ресурсів, що забезпечують свободу господарської поведінки суб'єктів у рамках діючих інститутів. До його складу належать такі елементи: адаптаційні ресурси, технології, рутини, попередній досвід. Диференціація способів адаптаційної поведінки, обумовлена різним складом  адаптаційного потенціалу - різною конфігурацією адаптаційних ресурсів, відмінністю в технологіях, рутинах поведінки, в “попередньому досвіді”.

Компоненти адаптації господарюючих суб'єктів мають різні джерела формування й вимагають різних заходів впливу. Склад елементу адаптаційні ресурси визначається сукупністю характеристик економічної системи і змінюється під впливом факторів макроекономічного, мікроекономічної, інституційного середовища. Підґрунтя виникнення

рутин, попереднього досвіду становить діяльність у попередні періоди розвитку, в інших інституційних умовах.