Методичні підходи до активізації підприємств в умовах  нестабільного ринку

            У третьому розділі “Методичні підходи до активізації підприємств в умовах  нестабільного ринку” визначено основні методичні аспекти податкового регулювання,  обґрунтовано та запропоновано методичні підходи до удосконалення процесу формування активної системи стратегічного управління, удосконалено методичні підходи до формування результативної системи мотиваційного забезпечення активізації  діяльності підприємства.   

            В результаті дослідження встановлено, що в створенні умов для підприємницької активності одна із ключових ролей належить податковому регулюванню. Податкова складова проблем активізації діяльності підприємства, будучи для генерації активності регулюючим фактором впливу зовнішнього середовища, накладає певні обмеження, і найчастіше визначає доцільність вибору тієї або іншої бізнес-схеми. Приймаючи рішення про види і способи діяльності, будь-який підприємець не тільки аналізує організаційні особливості її реалізації, можливі ризики і порівняльну прибутковість, але й оцінює податкові зобов'язання, з якими пов’язані ці рішення. Саме чинна система оподаткування багато в чому визначає господарські витрати на всіх стадіях – від реєстрації підприємства до одержання підприємцем прибутку. Найбільш проблемними стосовно до активної діяльності підприємств у сьогоднішніх умовах є такі передбачені законом загальнодержавні податки і збори як податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість, акцизний збір, мито, податок на доходи фізичних осіб.

            До найбільш характерних об’єктивно-суб’єктивних рис недосконалості діючої податкової системи можна віднести: низьку можливість акумулювання законодавчо встановленого обсягу податкових доходів, внаслідок високого рівня збиткових підприємств; викривлення умов конкурентної боротьби внаслідок нерівномірного розподілу податкового тягаря; неоднорідність нормативно-правової бази оподаткування; обтяженість великою кількістю податків і зборів; наявність у податковому законодавстві низки норм неоднозначного тлумачення; відсутність наукових основ оподаткування; незадовільна передбачуваність дії законодавства; непослідовність та нестабільність в реалізації обраного курсу;  неузгодженість питань оподаткування між різними гілками виконавчої і законодавчої влади. 

            В роботі доведено, що якщо раціоналізувати ставки прямих податків, удосконалити методику обчислення податку на прибуток, а також якщо кожен  законодавчий акт, що регулює сферу застосування, порядок нарахування і сплати одного із загальнодержавних податків або зборів, стане органічною частиною системи оподаткування,  буде досягнуто податкове стимулювання фінансової стійкості підприємств. Зауважимо, що системність буде досягнута за умов: використання єдиної  термінології; зменшення кількості податків, які призводять до ускладнення, непрозорості системи оподаткування; розроблення  Закону України “Про порядок набрання чинності законодавчих і нормативних актів, які регламентують підприємницьку діяльність, і внесення змін до них”. Практична реалізація принципу системності побудови і функціонування механізму оподаткування безперечно слугуватиме важливим чинником підвищення активізації діяльності підприємств.

            Встановлено, що єдина стратегія підприємства повинна поєднувати корпоративну, ділову, активізаційну та оперативну стратегії з тим, щоб за допомогою їх синергічної взаємодії досягнути кінцевих цілей підприємства.

            У дисертаційній роботі обґрунтовано і запропоновано схему формування активного стратегічного управління на підприємстві. В якості стрижня здійснення технології формування активної системи стратегічного управління  встановлено таку послідовність: “стратегічна система цілей → активізуюча система цілей →   система проблем → активізуючі стратегічні альтернативи → система активізаційних рішень → оцінка та контроль”.

            Для оцінки наявності потенційних можливостей підприємства та доцільності їхньої активізації було запропоновано алгоритм експертного методу:

            Крок 1. Визначення факторів середовища; 

            Крок 2. Оцінка сили прояву кожного фактора;

            Крок 3. Оцінка ефективності стратегії підприємства до зовнішнього середовища;

За критерій ефективності стратегії підприємства запропоновано взяти кількісну міру М(А) ступеня її адаптованості до розвитку зовнішнього середовища, яка розраховується за формулою:                                                                                                       

                М(А) = ∑І(Сн) *Н (А,Сн)  /  ∑І(Сн) * ‌׀Н (А,Сн) ׀                                             (1)

          де    І(Сн) - сила прояву н-го фактору,

                  Н (А,Сн) - чутливість стратегії підприємства до н-го фактору. 

            Величина М може приймати значення від –1 до 1. При значенні 1 всі зовнішні фактори є сприятливими, при значенні –1 дія зовнішніх факторів була негативною,  тобто підприємство не знайшло шляхів протидії негативному впливу зовнішніх факторів і зазнало певних втрат. Якщо сприятливі фактори за сукупністю мають більш високу силу прояву і стратегія до них більш чутлива, то величина М набуває позитивного значення, а в протилежному випадку – негативного. Якщо дія негативних і позитивних факторів повністю збалансована, то показник М прийме значення, яке дорівнюватиме 0.

         Інтегральна оцінка існуючої стратегії на підприємстві здійснюються на основі середньоарифметичного значення  комплексної оцінки результатів діяльності та ступеня адаптованості стратегії до розвитку зовнішнього середовища.                     

Активність підприємства і генерується, і реалізується, в першу чергу, безпосередньо внутрішньо-організаційними суб’єктами, які знаходяться на різних рівнях ієрархічної структури підприємства. Розширення області генерування активності, створення нових генераторів активності і підсилення існуючого рівня продукування діючих генераторів активності, в першу чергу, втілюється в більш високих результатах діяльності підприємства. Люди є найбільш цінним ресурсом, оскільки саме вони можуть постійно удосконалюватися. Відповідно, вміло активізуючи людей, можна постійно активізувати діяльність підприємства. Тому велике значення має мотивація внутрішньо-організаційних суб’єктів.

            Мотиваційний механізм (комплекс економічних важелів, засобів нормативного, соціального та морально-психологічного характеру, які формують мотиви до генерування активності або підсилюють їх)  повинен враховувати безліч факторів, а саме: існуючу структуру управління персоналом організації; фактори, які впливають на організацію, а також традиції  підприємства. В роботі розкрито основні принципи формування системи мотивації на підприємстві.

            Для формування результативної системи мотиваційного забезпечення активізації діяльності підприємства запропоновано в залежності від здібностей генерування активності всі внутрішньо-організаційні  суб’єкти поділяти на чотири групи: самоактивні суб’єкти; суб’єкти, що легко активізуються; суб’єкти, активність яких ґрунтується на спонукальних активізуючих впливах; неактивні суб’єкти.

            Важливою складовою реалізації функції мотивації є проведення мотиваційного моніторингу, за допомогою якого вирішуються задачі оцінки відповідності: системи стимулювання -  стратегії підприємства в цій сфері і цілям підприємства; витрат на мотивацію – отриманому підприємством ефекту. Шляхом моніторингу може бути дана оцінка сили  активності внутрішньо-організаційних суб’єктів, виявлені активні потреби працівників і області демотивації, які вимагають регулювання.  

            Для визначення сили активності внутрішньо-організаційного суб’єкту  пропонується наступна математична модель:

                                       САі = ∑ В і*Рі                                                                                        (2)

            де САі – сила активності і-го  внутрішньо-організаційного суб’єкту,

                Ві – валентність і-го мотиваційного фактору,

                Рі – ступінь наявності і-го  мотиваційного фактору.

            Тоді сила активності в групі  визначається за формулою:

                                        СА= ∑ САі                                                                                   (3)

            де  СА - сила активності групи  внутрішньо-організаційних суб’єктів.

            Отримані результати дали можливість розробити рекомендації щодо стратегії, структури і процедури мотивації та довели, що в мотивації працівників необхідно використовувати індивідуальний підхід.

            Оскільки різні стимулюючі заходи по-різному впливають один на одного, знижуючи або підвищуючи наслідки впливу на працівників, то умовою результативної роботи з кадрами, крім ефективної реалізації впливу, є також і їхнє узгодження між собою.        

            Розробка та впровадження механізму мотивування не може бути успішною без  вдосконалення всієї системи управління підприємством. Це підтверджує той факт, що заходи, спрямовані на активізацію діяльності підприємства, повинні носити комплексний характер, а взаємодія в середині організації повинна здійснюватися на базі системи управлінського обліку.