1. Стан економіки України на момент проголошення незалежності. Перехід від командно-адміністративної системи до ринкової економіки та його обґрунтування в економічній літературі

Розпад СРСР був зафіксований 1 грудня 1991 р. Але першим кроком до незалежної (і політично, і економічно) держави України було проголошення Декларації "Про державний суверенітет України" (16 липня 1990 р.) та прийняття "Акта проголошення незалежності України" (24 серпня 1991 р.). Проголошення незалежності України означало створення цілком іншої політичної й соціально-економічної ситуації. Власне, за роки існування союзного народногосподарського комплексу було значно вичерпано продуктивний потенціал Донбасу, який характеризувався багаторічними проблеми (технологічна застарілість, моральна й матеріальна зношеність, ускладненість умов видобутку вугілля, соціальні проблеми). Упродовж багатьох років продукція, що вироблялася в Україні для кінцевого споживання, не перевищувала третини загального виробництва в республіці. У 1970-1980-х роках капітальні вкладення, необхідні для ефективного функціонування економіки республіки, були досить обмеженими, відбувалося невпинне "старіння" основних фондів, знижувався коефіцієнт їх придатності, що стало дуже гострою проблемою української економіки. Значні структурні диспропорції, що сформувалися в українській економіці, призвели до катастрофічних наслідків в екології, до втрат природних ресурсів. Отже, економіка країни потребувала глибокої й докорінної перебудови, здійснення швидких, радикальних перетворень, спрямованих на заміну існуючої економічної системи іншою з метою забезпечення її ефективного функціонування.

Проблема трансформації директивної економіки на ринкову викликала доволі активну полеміку щодо шляхів та основних напрямів економічної політики перехідного етапу. Найважливішим аспектом наукових досліджень була спроба знайти й обґрунтувати шляхи переходу від централізованого планово-директивного господарства до ринкової економіки. Погляди вітчизняних учених формувалися під впливом альтернативних концептуальних теорій, що існували у світовій економічній науці, на підставі яких сформувалися два напрями такого переходу.

Перший напрям виник під впливом ліберальної (монетаристської, або ордоліберальної) концепції. Другий напрям у підґрунті має кейн- сіанську методологію з її теорією державного регулювання економіки. Ще в 1990-1991 роках Верховною Радою було затверджено Концепцію переходу України до ринкової економіки (грудень 1990), в якій визначалася етапність переходу, підготовка законодавчого поля, для чого було прийнято цілу низку законів, а саме: "Про власність", "Про бюджетну систему", "Про підприємництво", "Про банки і банківську діяльність" тощо, які певною мірою створювали передумови ринкової трансформації української економіки.

Наступний етап, відповідно до Концепції, безпосередньо перехідний, мав забезпечити формування засад ринкової інфраструктури через роздержавлення власності, створення суб'єктів ринку, формування національної грошової системи, перехід до вільного ціноутворення, свободу підприємництва тощо. На практиці цей етап реалізовано не було, і Україна вже від початку 1992 р. стала на шлях безпосередніх ринкових перетворень, не маючи для цього ані чіткої програми, ані відповідної теоретичної та практичної бази.

На практиці з початку 1992 р. був запроваджений в обіг купоно- карбованець як розрахунковий знак і попередник повноцінної національної валюти - гривні. У березні 1992 р. Верховна Рада України ухвалила "Основи національної економічної політики України", що було наступним кроком на шляху розбудови національної економіки. Вони передбачали низку заходів, зокрема роздержавлення, приватизацію, структурну перебудову й модернізацію промисловості, відмову від деяких принципових положень, прийнятих під час створення СНД (Україна залишається у складі СНД, але остаточно виходить з руб- левого простору, що стало можливим завдяки запровадженню купо- но-карбованця), перехід до взаєморозрахунків із країнами Співдружності на основі світових цін, переорієнтацію зовнішньої торгівлі на західні рейки тощо. Певною мірою прийняття цієї програми було умовою вступу України до Міжнародного валютного фонду (МВФ) у квітні 1992р.

Власне, вступ до МВФ та певні кроки, зумовлені його вимогами, більшість українських економістів розглядають як винятково негативний фактор для економіки України, стверджуючи, що "економічна політика, що її проводили в Україні, спричинила глибоку економічну кризу. Реформи хоча й проголошувалися, але насправді не проводилися. Аналізуючи цю ситуацію, академік І. Лукінов зауважував, що "таке бездумне трансформування, яке містить у собі елементи необґрунто- ваного романтизму або авантюризму, є антинародним і вступає у суперечність із прогресивним напрямом економічного зростання та розвитку. Саме через відсутність всебічно обґрунтованої комплексної програми ринкових реформ та механізму їх послідовного практичного втілення Україна потрапила в особливо складне економічне становище. У свою чергу, А. Гальчинський назвав ці процеси "імітацією реформ". Економіка України переживала глибоку системну кризу, про що переконливо свідчили панівні в цей період в економічній сфері тенденції. Передусім це катастрофічне падіння основних економічних показників. Падіння виробництва й стрімке зростання собівартості продукції різко зменшили бюджетні надходження від промисловості, тоді як видатки бюджету невпинно зростали. Надзвичайно знизився життєвий рівень населення. Боротися з інфляцією уряд намагався звичними директивними методами. Було запроваджено фіксований курс купоно-карбованця стосовно долара, але цей крок лише інтенсифікував поширення "тіньової економіки", збільшив втрати вітчизняних експортерів, а також посилив відтік капіталів за межі України, що знекровлювало економіку країни. До того ж посилюється бартеризація зовнішньої торгівлі, причому бартер був надзвичайно невигідним для української економіки. Як правило, експорт відбувався за заниженими цінами, а імпорт - за завищеними. Нееквівалентні експортно-імпортні операції зумовили зростання зовнішньої заборгованості України.