4. Вибір економічної стратегії розвитку в повоєнний період. Джерела відбудови та розвитку господарства

Друга світова війна завдала колосальних збитків народному господарству СРСР. У 1945 р. промисловість визволених від фашистської окупації районів виробляла лише 30 % довоєнної продукції (в Україні 26 % довоєнного рівня), сільське господарство - 60 %. На окупованих територіях було втрачено 2/3 національного майна СРСР (в Україні залишились неушкодженими лише 19 % довоєнної кількості промислових підприємств). Якщо вартість всього зруйнованого в європейських країнах становила 260 млрд. дол., то майже половина (128 млрд. дол.) із них припадала на СРСР (на Німеччину - 48 млрд. дол.). Витрати СРСР на війну становили 357 млрд. дол., тоді як витрати США - 275 млрд. дол. До величезних воєнних витрат слід додати людські втрати - більше 27 млн. осіб, майже половина з яких були українці (людські втрати України, за різними даними, - 7-15 млн. осіб). Водночас загальний рівень промислового виробництва у 1945 р. за офіційною радянською статистикою знизився лише на 8 % порівняно з 1940 р. Цьому сприяла небачена за своїми масштабами евакуація. До східних районів РРФСР, Казахстану, Узбекистану, Таджикистану, Туркменістану і Киргизії було евакуйовано до 2,6 тис. підприємств (з України вивезено 1 тис. підприємств, понад 4 млн. осіб для забезпечення їхньої роботи), перегнано близько 10 млн. голів худоби, з них 1,5 млн. голів великої. При загальному падінні промислового потенціалу важка промисловість країни на 12 % перевищила довоєнний рівень, її частка у загальному обсязі промислового виробництва зросла у 1945 р. до 74,9 %. Таким чином, війна завдала не тільки колосальних збитків промисловості, а й змінила її географію, і особливо галузеву структуру.

Прийнятий у травні 1946 р. Закон про п'ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства СРСР на 1946-1950 рр. містив напружені завдання, основним з яких було забезпечити першочергову відбудову і розвиток важкої промисловості та залізничного транспорту. Це стало першим кроком на шляху повернення до довоєнної моделі розвитку народного господарства. Розпад антигітлерівської коаліції, боротьба із західними державами за поділ Європи і початок холодної війни сприяли кінцевій перемозі прихильників централізації і розвитку ВПК, за спиною яких стояв Й. Сталін. Цьому ж сприяли і деякі внутрішні фактори: голод 1946 р., який сприяв різкому посиленню контролю держави над селом; загострення соціально-економічної ситуації у містах (у тому числі зі скасуванням карткової системи та грошовою реформою 1947 р.).

Особливості відбудовного періоду в СРСР. Не лише опора на внутрішні ресурси і сили, а й різноманітна допомога іншим країнам "соціалістичного табору". В СРСР ставка робилась насамперед на відновлення роботи важкої індустрії, на економію та накопичення фінансів і ресурсів за рахунок сільського господарства, легкої промисловості та соціальної сфери. У 1946-1950 рр. на потреби важкої промисловості як основи ВПК було спрямовано 80 % капіталовкладень. Форсування розвитку важкої промисловості й ВПК, як і перед війною, супроводжувалося могутніми мобілізаційно -пропагандистськими заходами - рухами передовиків і новаторів, соціалістичним змаганням тощо. Рухом за дострокове виконання п'ятирічного плану та за підвищення продуктивності праці було охоплено у 1946 р. 80 % робітників і службовців, наприкінці 1948 р. - вже 90 %. Використання позаекономічного примусу. Репресії не припинялись у період війни, а після її закінчення стали наростати. Міністерство внутрішніх справ стало величезним господарським відомством. Одержа- влення економіки. Це, зокрема, давало можливість за короткий час мобілізувати значні матеріальні та людські ресурси, швидко перекидати їх з одного місця на інше та концентрувати на відбудові чи побудові необхідного об'єкта.

Згідно з офіційними даними уже в 1948 р. обсяг промислового виробництва в СРСР досяг довоєнного рівня. Село залишалось основним "донором" сталінської економіки і одночасно "пасинком" щодо виділення державних ресурсів. Таким чином, політичне і господарське керівництво СРСР у післявоєнні роки обрало складний і ресурсомісткий варіант відбудови та розвитку радянської економіки. Він передбачав не тільки розвиток з опорою на власні сили, а й був обмежений курсом на максимальне форсування важкої промисловості і ВПК за рахунок використання села як донора, стримання життєвого рівня населення, гальмування розвитку соціальної сфери, легкої і харчової промисловості. У цей період у СРСР завершилось формування повоєнної командно-адміністративної системи.