2. Політика "воєнного комунізму" та її відображення в дискусіях 20-х років ХХ ст. НЕП

З початком громадянської війни влітку 1918 р. та іноземної інтервенції 2 вересня ЦВК оголосив Республіку єдиним військовим табором. Встановлювався командно-адміністративний режим з метою зосередження в руках держави всіх наявних ресурсів і врятування решти господарських зв'язків. Почали здійснюватись надзвичайні заходи, що отримали пізніше назву політики "воєнного комунізму". Вона набула завершених обрисів до весни 1919 р.

Складові політики "воєнного комунізму" такі: введення (травень 1918 р.) продовольчої диктатури (хлібна монополія держави і тверді ціни, продзагони тощо); націоналізація всіх підприємств; централізація розподілу сировини і готової продукції; заборона свободи торгівлі (листопад 1918 р.), згортання грошового обігу, запровадження карткової системи розподілу продуктів; мілітаризація народного господарства, встановлення державного контролю за виробництвом, запровадження загальної трудової повинності; введення (січень 1919 р.) продовольчої розкладки на хліб, а потім і на інші продукти сільського господарства.

"Воєнний комунізм" - це модель державного регулювання економіки, яка мала подвійну природу. З одного боку, він був реакцією на критичні обставини, а тому являв собою набір вимушених тимчасових заходів, з іншого - його реалізація на практиці стала спробою безпосереднього переходу до нового суспільного ладу.

Своєрідним стрижнем політики "воєнного комунізму" стала продрозкладка, згідно з якою кожна губернія мусила здати державі лишки зерна та інших продуктів. Спочатку розміри лишків визначалися реальними потребами сім'ї та фактичною наявністю у неї зерна, але незабаром головним критерієм стала потреба держави у хлібі.

Ідея побудови безтоварного соціалізму шляхом заміни торгівлі планомірним, організованим у загальнодержавному масштабі розподілом продуктів закріплялась низкою декретів Раднаркому, прийнятих у 1920 р.: "Про безкоштовний відпуск населенню продовольчих продуктів" (4 грудня); "Про безкоштовний відпуск населенню предметів широкого вжитку" (17 грудня); "Про скасування плати за всякого роду паливо" (23 грудня). Пропонувались різні проекти ліквідації грошей і заміни їх обліковими трудовими або енергетичними одиницями.

Різко посилилась централізація управління. З метою виявлення і максимального використання наявних ресурсів підприємства позбавлялися самостійності. Вищим органом стала утворена ВЦВК 30 листопада 1918 р. рада робітничої і селянської оборони, завданням якої було встановлення жорсткого режиму у всіх галузях народного господарства і тісна координація роботи відомств. Загальним центральним органом управління промисловістю залишалась Вища рада народного господарства (ВРНГ), структура якої набула яскраво вираженого військового характеру. Центральний апарат ВРНГ складався із загальних (функціональних) і виробничих відділів (металу, гірничого, текстильного та ін.). Питання розподілу сировини, обліку і розподілу готової продукції, фінансування окремих галузей покладались на виробничі відділи. Координація дій споріднених галузей промисловості покладалась на виробничі відділи ВРНГ. Головні комітети або центри (всього 42 - Главнафта, Главсіль, Центромідь та ін.) зосередили оперативне керівництво підприємствами. Між главком і підприємством у деяких галузях стояла ще одна ланка - трест, що керував декількома невеликими підприємствами, які не підлягали безпосередньо ВРНГ. Така система централізованого управління отримала назву главкізм.

Протягом 1921-1922 рр. формувалася непівська модель організації суспільства, яка фактично реалізувалась на практиці. В основу її покладена концепція шляху до соціалізму через державний капіталізм. Складовою моделі в економіці була адміністративно-ринкова система господарювання. Основні її характеристики такі: державна монополія (мінімальний зв'язок зі світовою економікою) у зовнішній торгівлі, державна власність на велику та значну частину середньої промисловості, торгівлі, транспорту; госпрозрахунок у промисловості, що діяв у обмеженому вигляді лише на рівні трестів (об'єднань підприємств), які перебували у власності держави; нееквівалентний обмін із селом на основі продподатку; гальмування розвитку великого індивідуального господарства на селі.

Відповідно до рішень X з'їзду РКП(б) продподаток визначався як відсоткове або часткове відрахування продуктів з урахуванням кількості їдоків, наявності худоби і обсягу отриманого врожаю. Розмір податку встановлювався до сівби і мав суворо диференційований характер: для бідних селян він знижувався. Надлишки продукції дозволялось реалізовувати в рамках прямого обміну на промислові товари. З переходом до непу повсюди почала відроджуватися кооперація. Протягом короткого часу сільськогосподарська кооперація зосередила у своїх руках значну частину товарної продукції: в Україні, наприклад, до 37 % планової заготівлі зерна і майже 50 % технічних культур. У 1924 р. кооперативні організації забезпечували до 96 % потреб промисловості у сировині.

Неп зумовив суттєві зміни в промисловості. Залишаючи у своїх руках "командні висоти", землю і вирішальні галузі господарства (велика промисловість, банки, транспорт, зовнішня торгівля), держава перейшла до нових форм господарських відносин - оренди. В оренду організаціям (кооперативам, артілям га ін.), а також приватним особам здавались дрібні та середні підприємства, які виробляли в основному споживчі товари. Орендодавцями виступали ВРНГ та її місцеві органи (районні та губернські). Розпочатий процес роздержавлення та запровадження госпрозрахунку вимагав більш гнучкої форми управління. Тому замість надцентралізованих главків, що гальмували неп, запроваджено трести, які стали основними ланками управління державною промисловістю. Пізніше виникла нова форма організації виробництва - синдикати, які виконували функції торговельно-розподільчого апарату трестів з реалізації продукції і постачання підприємств сировиною. Поступово синдикати з торгових трансформувались у регулювальні, а почасти в управлінські організації, замінивши главкізм.

Для забезпечення взаємодії планових і ринкових начал у квітні 1921 р. створено Держплан СРСР (через 8 місяців - Держплан України), на місцях - відомчі й територіальні планові комісії. Виходили з того, що ринок необхідно організовувати і науково передбачати, тобто шляхом планування впливати на нього.

Важливою формою залучення іноземного капіталу для відбудови народного господарства країни у першій половині 20-х років ХХ ст. стали концесії. Держава надавала підприємства або територію для розробки її природних ресурсів і здійснювала контроль за їх використанням, не втручаючись у господарські й адміністративні справи. Концесії обкладались тими ж податками, що й державні підприємства. Сплата здійснювалась частиною отриманого прибутку (у вигляді виробленої продукції), іншу її частину могли реалізувати за кордоном.

Відповідно до податкової реформи з кінця 1923 р. промислові підприємства відраховували до державного бюджету 70 % усіх прибутків, що забезпечило у 1923-1924 рр. збалансованість державного бюджету. Було скасовано трудову повинність, вводилась відрядна оплата праці (1922 р.). Прибутковий податок складався з основного і прогресивного. Основний сплачували всі громадяни, крім чорноробів, поденників, державних пенсіонерів, а також робітників і службовців із щомісячною заробітною платою менше 75 руб. Прогресивний сплачували ті, хто отримував додатковий прибуток.

Відбулися значні зміни в аграрній політиці. Натуральний податок замінено грошовим (у 1923 р. введено єдиний податок, який вилучався у змішаній формі на вибір селянина, з 1924 р. - тільки грошовий: бідняки сплачували 1,2 % своїх доходів, середняки - 3,5 і куркулі - 5,6 %).

Таким чином, основні заходи нової економічної політики - побудова відносин між містом і селом на економічній основі, розвиток промисловості на нових організаційних принципах і на базі електрифікації, кооперування населення, часткове запровадження госпрозрахункових відносин, допуск приватного капіталу в економіку, налагодження державного регулювання, планування й управління економікою - у сукупності дали змогу до 1925 р. досягти основних довоєнних показників економічного розвитку. Взаємодія плановості та розвиток ринкових відносин забезпечували динамічну рівновагу в господарській системі. З одного боку, план виходив із потреб ринку і враховував процеси, які відбувалися на ньому, з іншого - план організовував ринкові процеси, справляв на них активний вплив.