4. Розвиток світової економіки в останній третині ХХ ст. "Рейганоміка" та "тетчеризм"

Структурна перебудова капіталістичного відтворення, здійснювана у 1960-1970 роках під впливом НТР та складних умов економічного зростання, була досить болісною і супроводжувалася певним зниженням темпів зростання продуктивності праці, ефективності капіталістичної економіки загалом. Усе це спричинилося до необхідності суттєвої переорієнтації державної економічної політики, переоцінки ролі тогочасної капіталістичної держави в регулюванні капіталістичного виробництва. У 1970-ті рр. увиразнилася неефективність подальшого акценту на кейнсіанські та неокейнсіанські механізми державно- монополістичного регулювання господарських процесів. Зовсім новий характер мали економічні труднощі та суперечності 1970-х - початку 1980-х рр., коли проблемою стали самі виробничі потужності, а не попит, необхідність формування пропозиції.

У період президентства Р. Рейгана (1980-1988) економіка країни була охоплена кризою. Безробіття становило більше 10 % працездатних. У цих умовах економічна політика Рейгана ґрунтувалась на рецептах неоконсерваторів і протягом 80-90-х років ХХ ст. застосовувалась у всіх розвинутих країнах Заходу. Основні її складові: скорочення соціальних програм і всіх видів податків; боротьба з інфляцією методами жорсткої кредитно-грошової політики; дерегулювання підприємницької діяльності. Уряд відпустив ставки процента у вільне плавання і дозволив їм через ринковий механізм шукати рівновагу самостійно.

Зростання ставки процента на початку 80-х років ХХ ст. до 20 % вплинуло на решту світу. По-перше, до Сполучених Штатів спрямовувався потік капіталу з розвинутих країн, у результаті чого американці, використовуючи нагромадження, провели санацію своєї економіки. По-друге, зростання ставок процента, різке гальмування інфляції та переорієнтація світових потоків капіталу в США стали початком розгортання світової боргової кризи країн, що розвиваються. Іншим кроком економічної політики Рейгана стало скорочення податків. Було знято обмеження на ведення інвестиційного бізнесу комерційними банками США, які діяли ще з 30-х років ХХ ст. і суттєво обмежували конкуренцію на фінансовому ринку. Всі ці заходи сприяли економічному зростанню США: у 1986 р. на частку країни припадало близько 34 % промислового виробництва розвинутих капіталістичних країн і 20 % їх зовнішньоторговельного обігу (у 1970 р. 32 і 18 % відповідно). Після уповільнення зростання на початку 90-х років ХХ ст. американська економіка продовжила свій рух вперед. Так звана "рейганоміка" була одним із варіантів неоконсервативної політики, що впродовж 1980-х - на початку 1990-х років застосовувалася в багатьох розвинутих капіталістичних країнах (зокрема, у Великій Британії політика М. Тетчер - "тетчеризм"). Ця політика стала відповіддю на погіршення умов капіталістичного відтворення. На перший план вийшли завдання раціоналізації виробництва, поліпшення його структури, технологічної перебудови, інтернаціоналізації капіталу. У 70-ті рр. XX ст. в економіці США відбулися структурні зміни. Було проведено масову "чистку" неконкурентоспроможних галузей економіки, сотні підприємств ліквідовано. Водночас з'явилися нові наукоємні галузі, які й сьогодні визначають обличчя сучасного світу. У 1970-ті роки активно втілювалась у життя концепція нового федералізму, яка передбачала перенесення центру ваги у прийнятті громадських рішень на місцеві органи й активний розвиток самоврядування на місцях. У період президентства Р. Рейгана (1981-1988) економіка країни була охоплена кризою. Ще однією складовою економічної політики Р. Рейгана було скорочення податків.

У 1970-х роках у Великобританії уповільнилося зростання виробництва, почастішали циклічні кризи, подовжилася фаза депресії, темпи інфляції досягли на кінець 1970-х рр. 15 % на рік, що було небаченим до того часу в країні рівнем. Політика виходу британської економіки з кризи за допомогою впровадження неоконсервативної моделі державного регулювання, реалізована урядом консерваторів на чолі із М. Тетчер, увійшла в історію за назвою "тетчеризм ". М. Тет- чер відкинула жорстке державне регулювання економіки й запропонувала нову економічну програму, яка ґрунтувалася на концепції економічного лібералізму та його сучасній модифікації - монетаризмі. Проголошені в програмі денаціоналізація і приватизація, дерегулю- вання, дебюрократизація означали підтримку підприємницької ініціативи, крайній індивідуалізм. Також уряд здійснював політику скорочення витрат і оподаткування, відмови в субсидіях підприємствам, що збанкрутували, приборкання влади профспілок. Реформи здійснювалися у всіх сферах господарського життя країни. Одним із перших кроків було прийняття законів, що обмежували права профспілок на оголошення страйків.

У сфері грошового обігу, фінансів та банківської справи уряд М. Тетчер керувався монетаристською концепцією, яка пропонувала жорстке обмеження грошової маси в обігу. Уряд консерваторів здійснював політику переважного стимулювання приватного бізнесу та одночасного обмеження державного підприємництва. Найважливішим напрямом реформ був курс на приватизацію державного сектора.

Приватизації підлягали багаті родовища нафти у Північному морі, заводи з виробництва радіоактивних ізотопів, національна компанія з перевезення вантажів, вугільні шахти тощо. Велика увага приділялася приватизації нафтової, сталеливарної, авіакосмічної промисловості, повітряного транспорту. У результаті приватизації значно зменшилася питома вага капіталовкладень в економіку з боку державних органів і націоналізованих галузей господарства. Важливе значення уряд М. Тетчер приділяв приватизації житла. Уряд через парламент провів закон, що зобов'язував продавати будинки за пільговими цінами мешканцям- орендаторам. Уряд Великої Британії ужив цілу низку заходів, що стимулювали розвиток приватного бізнесу, серед них - збільшення податкових пільг. Політика уряду дедалі більше спрямовувалася на розширення рівня свободи господарської діяльності підприємців. Одним із найважливіших напрямів діяльності уряду М. Тетчер була боротьба з інфляцією.

Суворо контролювалися темпи зростання грошової маси в обігу, були скорочені позики, що надавалися державою приватному сектору, відмінено контроль над цінами та заробітною платою, підвищено ставки відсотка. Серед антиінфляційних заходів досить суттєвим було обмеження державних витрат. Було не лише зупинено спад виробництва у промисловості, але вже у 1982 році було очевидне його зростання, а на середину 1980-х років Велика Британія мала середні темпи економічного зростання, характерні для розвинутих країн. Різко скорочено рівень інфляції, зміцнено позиції Лондона як одного з фінансових центрів світу. Значно зріс ВВП, швидшими темпами почали розвиватися не лише англійська промисловість, а й такі галузі, як торгівля, зв'язок, транспорт, поліпшилися показники фінансово-банківської сфери економіки.

Основні напрями здійснення структурних змін економіки країни збережено і в 90-х роках ХХ ст., незважаючи на "стискування" соціо- культурного потенціалу суспільства. Останнє викликане нерівномірністю зростання доходів різних верств населення. Від цієї політики доходи 20 % багатого населення зростали в середньому на 4,7 % у рік, тоді як у 20 % бідних - всього на 0,2 %. У результаті середній дохід 20 % багатих на початку XXI ст. був у 17 разів вищий, ніж 20 % бідних.