1. Інтернаціоналізація та глобалізація світового господарства останньої третини ХХ - початку ХХІ ст. та її відображення в економічній думці

Складовою глобалізаційних процесів, а також характерною рисою сучасного етапу розвитку світового господарства є сталий розвиток міжнародної торгівлі й розширення потоків капіталів. Сучасне виробництво, що ґрунтується на новітніх технологіях, наштовхнулося на вузькість національного ринку при реалізації своєї продукції, що стимулювало прагнення країн збільшувати експорт. Нарощування обсягів міжнародної торгівлі тепер відбувається не лише за рахунок розширення експортного виробництва в країні, а й експорту капіталу до інших країн для будівництва підприємств, що вироблятимуть ці товари. Посилення спеціалізації виробництва зумовлює перетворення великих сучасних компаній. Сучасні компанії перетворюються на транснаціональні корпорації (ТНК). Інвестування набуває форм прямих капіталовкладень. Сьогодні рівень міжнародної торгівлі набагато вищий, ніж будь-коли. У ній задіяний значно ширший набір товарів та послуг. Але найголовніша відмінність полягає в інтенсивності фінансових потоків та руху капіталів. Сучасна світова економіка, прив'язана до "електронних грошей", які існують лише у вигляді цифр на моніторі комп'ютера, не має аналогів у минулому. Проникнення ТНК до інших країн супроводжується привнесенням до цих країн нових знань, нової технології виробництва і нових виробничих відносин. За підтримки національних урядів руйнуються соціальні структури традиційних суспільств, адже міжнародні корпорації перетворюють їх відповідно до міжнародних стандартів. Побут, культурні цінності, економіка в різних регіонах світу стають дедалі схожими. Цій уніфікації суспільств та економік сприяють потужні потоки капіталу між країнами, що вимагають єдиних правил гри. На противагу попереднім підходам, що характеризувалися порівняно високим рівнем незалежності національних економік і більшою свободою прийняття рішень, у новій глобалізованій міжнародній економіці залишається дедалі менше можливостей для національних автономій. Це, звісно, призводить до втрати керівництва національних економік контролю в управлінні господарським розвитком країни і, зокрема, в таких ключових сферах, як "рівень державних витрат". Глобалізація економіки практично унеможливлює регулювання ринку і системи виробництва в країні на національному рівні.

Глобалізація набуває різного сенсу залежно від того, чи йдеться про окрему компанію, галузь, країну або про світове виробництво загалом. Глобалізація фінансового капіталу випробувала концепції рівноважного розвитку ринкової економіки на основі ліберальної економічної політики. Класична і неокласична економічні теорії спиралися на раціональну основу пізнання, на досконалість знань. Але вже Хайєк стверджує, що абсолютне знання на основі сучасної інформації не існує і неможливе, а отже, рівноважного стану не можна досягти і в умовах централізованої економічної системи, і тому тільки ринок може з найменшими витратами уникнути втрат від асиметрій, що виникають. Хоча деякі представники Брюссельської школи стверджують, що саме хаос породжує порядок. Але це означає, що теорія "економіки раціональних очікувань" повинна стати надбанням історії економічних учень.

Глобалізація, збільшивши простір і глибину фінансових ринків, нестабільність не ліквідувала, а породила умови її безупинної нестійкості. У кредитних відносинах також відбулися серйозні зміни. Суб'єктивна оцінка у поєднанні "кредит - застава" - реальність. Цінність застави залежить від того, яку суму готовий позичити банк його власнику. Особливо це характерно для відносин центру і периферії на постсоціалістичному просторі, де кредитні ризики дуже великі. А кредитний ризик зумовлює збільшення ставки процента. Тут сформувалися відносини "дикого капіталізму", який Дж. Сорос назвав "бандитським капіталізмом". Для сучасного періоду розвитку світового господарства є характерним також посилення ідеології інтернаціоналізації та консолідації. Цьому сприяв розвиток продуктивних сил, що дедалі більше вимагав активного обміну між багатьма країнами та уніфікованих правил гри на міжнародному ринку. Від переговорів на двосторонній основі, що створювало різні умови для експорту чи імпорту одного товару, країни перейшли до міжнародних угод. Стосовно посилення ідеології інтернаціоналізації та консолідації у світовому господарстві необхідно зазначити, що нині на авансцену світового економічного життя виходять нові учасники, які, поряд із традиційними, стають головними законодавцями моди у світогосподарських процесах. Так, сьогодні виокремлюють вісім нових основних суб'єктів, що справляють вирішальний вплив на світогосподарські процеси. Це: 1) міжнародні організації - Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк, Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), Продовольча і сільськогосподарська організація Об'єднаних Націй (ФАО), Міжнародна організація праці (МОП), Світова організація торгівлі (СОТ); країни "Великої сімки" - С7 (чи вісімки, С8, разом із Росією); регіональні організації, яких налічується близько 60; 2) багатонаціональні корпорації (понад 60 000); 3) інституціональні інвестори (пенсійні та інвестиційні фонди, страхові компанії); 4) неурядові організації; 5) великі міста; 6) окремі видатні особистості (науковці - лауреати Нобелівської премії, університетські професори, відомі фінансисти, підприємці та ін.) Таким чином, глобалізація стала постійним чинником внутрішнього та міжнародного економічного життя.