7. Німецьке економічне "диво" та роль представників німецького лібералізму в його підготовці. Розвиток США. Кейнсіансько-неокласичний синтез

Реформи, що привели пізніше до "німецького дива", проводилися за активного сприяння США: фінансова допомога (3,12 млрд. дол.) за планом Маршалла; об'єднання трьох окупаційних зон (американської, англійської і французької) і передача управління економікою до рук самих німців; допомога у розробці проектів реформи. Натхненником і організатором здійснення економічної реформи був Людвіг Ерхард (1897-1977). Він розпочав проводити її у 1948 р. як директор управління господарства об'єднаних західних зон окупації. Потім у 1949-1963 рр. він був міністром економіки в уряді Аденауера (1949-1963), заступником федерального канцлера (з 1957р.), канцлером республіки (1963-1966).

Реформи Л. Ерхарда спирались на грошову реформу, вільні ціни і підприємництво. Реформування економіки Західної Німеччини він розпочав із грошової реформи, метою якої було позбавлення від знецінених грошей і створення твердої валюти. 21 червня 1948 р. рейхсма- рку було оголошено недійсною і замість неї вводилась нова валюта - дойчмарка. Кожний громадянин міг обміняти 60 рейхсмарок на дойч- марки у співвідношенні 1:1. Причому 40 дойчмарок виплачувались одразу, а решта 20 - через місяць. Пенсії і заробітна плата виплачувались у новій валюті у співвідношенні 1:1.

Обмінний курс готівки і заощаджень установлювався 1:10, але розпоряджатися можна було лише половиною обмінної суми. Тимчасово "заморожена" друга половина пізніше розблоковувалась: 1/5 суми можна було вилучити, 1/10 - вкласти у цінні папери, а решта 70 % виводились з обігу. Грошові зобов'язання підприємств перераховувались також у співвідношенні 1:10.

Через три дні після грошової розпочалась реформа цін, спрямована на відновлення ринкового механізму їх регулювання. Ціни було відпущено "на волю" відповідно до закону від 24 червня, ліквідовувався адміністративний розподіл ресурсів, скасовувалися нормативні документи, які регулювали економічне життя. Розрегулювання цін і заробітної плати проводилося поступово. Зник "чорний ринок". Магазини почали заповнюватися товарами. Інфляція майже не відчувалася. Ціни зросли на кілька відсотків приблизно в тій же пропорції, що і заробітна плата. Вже через півроку ціни стабілізувались. Було прийнято закон проти безпідставного завищення цін, друкувались каталоги доречних цін, які враховували купівельну спроможність споживача. Одночасно реформа не посягнула на систему відносин приватної власності на засоби виробництва.

У нових умовах побудови соціального ринкового господарства важливе значення Л. Ерхард надавав ролі держави. Йдучи шляхом вільного економічного розвитку, держава міцно тримала основні важелі управління економікою. Вважалось, що відповідає за економіку лише держава, саме вона має забезпечити розумну рівновагу між ефективністю господарства і вимогами соціальної політики. Керуючись цим, західнонімецький уряд активно підтримував галузі промисловості, які зазнавали труднощів, а інвесторам і підприємцям надавав пільги. Саме на це були спрямовані законодавчі акти про кредитну і податкову політику, антимонопольні й антикартельні укази та ін. Особлива роль відводилась дрібному і середньому бізнесу. Уже до початку 50-х років ХХ ст. у цьому секторі працювало більше половини зайнятого населення. У всіх розвинутих країнах і до сьогодні дрібний і середній бізнес є одним з основних роботодавців і головним середовищем, де народжуються талановиті підприємці. У 1954 р. рівень виробництва був вдвічі вищий 1936 р. До середини 50-х років ХХ ст. ФРН вийшла на друге місце після США за розмірами золотих запасів. З 1952 р. експорт перевищував обсяг імпорту, і Німеччина отримала позитивне сальдо торговельного та платіжного балансу. А до кінця 60-х років вона стала передовою країною Західної Європи і зайняла друге місце після США за рівнем промислового виробництва.

Загалом світове лідерство США у 1950-1970-х роках визначилося за параметрами: найбільший обсяг ВВП і рівня життя - подвоєння доходів кожного покоління у до- і повоєнний періоди. Саме у США в 1950-1960-х роках визрівають умови та формується механізм щодо практичного переходу до нового інформаційного (постіндустріального) етапу розвитку. Напрямами структурної перебудови економіки США під впливом НТР були: 1) розвиток наукомістких і високотехнологіч- них галузей, породжених НТР (авіакосмічна, електротехнічна, хімічна, машинобудівна; 2) скорочення економічної частки застарілих галузей (металургія, вугільна промисловість, суднобудування) та часткова науково-технічна модернізація їх.

У неокласичну систему не вписувалися такі явища, як кризи та безробіття, тому вона не могла пояснити причин економічної нестабільності. "Загальна теорія" Кейнса, навпаки, містила аналіз факторів, які виводили економіку зі стану рівноваги, та пропонувала конкретну програму дій, одначе по-справжньому загальної, системної форми вона не мала. Як наслідок, у повоєнний період в економічній науці розгорнулася аналітична діяльність з об'єднання позицій Кейнса та неокласиків. Найактивнішу участь у цьому брали Дж. Хікс, Е. Хансен, П. Семюелсон, Л. Клейн та ін. Завдяки їхнім зусиллям було сформовано теоретичну систему - "неокласичний, або кейнсіансько-неокласичний синтез". Після війни в країнах Заходу розпочалося економічне піднесення. Виникала необхідність у більш загальній концепції регулювання, придатній для умов зростання. Неокласично-кейнсіанський синтез на першому етапі передбачав розроблення так званої спрощеної моделі Кейнса. Жертвуючи аналізом фінансової сфери, спрощена модель змогла чітко сформулювати принцип визначення національного доходу, який ортодоксальні кейнсіанці вважають серцевиною концепції Кейнса.

Згодом до моделі було введено грошові параметри. Аналітичний апарат для цього ще 1937 року запропонував Дж. Хікс, пізніше її вдосконалив і використав Е. Хансен. У результаті з'явилася схема "дохо- дів - видатків" Хікса - Хансена. Автори моделі, подібно до Кейнса, виходили з того, що інтенсивність інвестиційного процесу визначається граничною ефективністю капіталу, тобто відношенням між очікуваним доходом, який приносить одиниця капітального майна, та ціною її виробництва; при прийнятті рішення щодо інвестування чергової одиниці капіталу підприємець або сплачує запозичені кошти, або здійснює альтернативні витрати, відмовляючись від доходу, який міг би отримати за використання власних коштів в інший спосіб; здійснення інвестицій є доцільним за умови перевищення граничною ефективністю капіталу ставки відсотка; умовою рівноваги на товарному ринку є рівність інвестицій (І) і заощаджень (5); заощадження відповідно до "основного психологічного закону" Кейнса визначаються рівнем національного доходу: 5 = 5 (Г). Звідси випливає те, що чим вищим є рівень доходу, тим більшим є обсяг заощаджень. Таким чином, отримуємо функцію 15 [І (г) = 5 (Г)]. У графічному зображенні це крива з від'ємним нахилом, яка показує відповідність кожної пари значень У і г рівності заощаджень та інвестицій, тобто певний рівень рівноваги товарного ринку.

Дослідження С. Кузнеця розглядають у руслі інституціональної теорії економічного зростання. Серед факторів, які впливають на динаміку національного доходу, він називав такі: рух і чисельність населення, зміни його розподілу за віком, родом занять, професійним рівнем; структурні зрушення у промисловості; технічний прогрес; зміни структури та якості капіталу; зміни у соціальній сфері; інституціона- льні та політичні зміни, які безпосередньо стосуються ринкових відносин; розвиток міжнародної торгівлі; процеси міграції капіталів.

С. Кузнець дійшов висновку, що за сучасних умов економічне зростання залежить від внесків у "людський капітал " більшою мірою, ніж від інвестицій в уречевлений капітал.

Завдяки використанню емпіричних статистичних даних було виявлено, що підґрунтя процесу економічного зростання становлять тривалі структурні зрушення, зумовлені різноманітними факторами, що діють у промислових секторах. У зв'язку з цим учений розробив систему вимірювання граничної капіталомісткості. Оскільки відносний обсяг акціонерного капіталу зазвичай зростає у процесі економічного розвитку, тоді як частка акціонерного капіталу в прибутку із часом зменшується, внесок капіталу в зростання національного виробництва є відносно незначним.

Література: 13, 28, 29.