6. Розвиток корпоративної форми господарства та її відображення в економічній думці у другій половині ХХ ст. Теорії економічного зростання

Корпорація - це система організації бізнесу, що ґрунтується на пайовій участі в капіталі об'єднання, в якому власники є відособленими від оперативного управління економічними процесами, переданого в руки професійних менеджерів. Корпоративна форма організації підприємництва сформувалася наприкінці XIX ст. і була зумовлена якісними зрушеннями у продуктивних силах суспільства. З інституціо- нальної точки зору в корпорації (фірмі) першочергове значення має не її виробнича діяльність, а так званий "пучок контрактів". Те нове, що привносить корпоративна форма підприємства, полягає у виникненні особливої групи учасників контрактних відносин - акціонерів. У другій половині XX ст. проходять етап видозміни і структуризації різні типи корпоративних об'єднань. Найпоширенішими з них залишаються акціонерні товариства, що мобілізують капітал випуском цінних паперів (акцій та облігацій).

Дослідник еволюції сучасних інститутів О. Вільямсон визначає унітарну (У) форму корпорації, під якою має на увазі традиційну організацію фірми за функціональною ознакою. Значну увагу О. Вільямсон приділяє мультидивізійній (М) формі корпорації і вбачає в ній найсуттєвішу організаційну інновацію XX ст. П. Друкер, досліджуючи сутність корпорації, демонструє виникнення у 1950-1960-х роках нового антимонопольного типу корпорацій (олігополій), здатних швидко переводити власні капітали з однієї галузі в іншу, руйнуючи монополістичні бар'єри між ними. Упродовж XX ст. в межах світової цивілізації було сформовано три основні моделі корпорації: американську, європейську (континентальну) та японську. Багатонаціональні та міжнародні корпорації є інтернаціональними за принципом утворення капіталу та сферами діяльності. Вони являють собою особливий випадок міжнародної корпорації, оскільки створювалися переважно в західноєвропейському регіоні. Розподіл темпів зростання за країнами і порівняння результатів за період 1950-1970 років із результатами попередніх 80 років свідчить про найбільші успіхи насамперед Західної Європи та Японії. Якщо до 1960 року найвищі показники темпів зростання серед європейських країн демонструвала Німеччина, то вже в період з 1960 до 1970 року економічний розвиток стає більш рівномірним. Ситуація 1960-х років характеризувалася як загальним прискоренням економічного зростання, так і певною уніфікацією його параметрів. Виняток становила хіба що Велика Британія, хоча й у цій країні темпи розвитку, починаючи з повоєнного періоду, були найвищими за період з 1870 до 1960 року. Рівень споживання у Західній Європі та Японії тривалий період був нижчим, ніж у США, і лише після 1950 року можна було говорити про досягнення американського рівня споживання. У Західній Європі виникнення економіки, ґрунтованої на принципах взаємної співпраці та соціального партнерства, сприяло об 'єднанню інтересів власників капіталу, роботодавців, профспілок як представників інтересів найманих працівників та держави в єдиній політиці економічного зростання. Виробництво сировини, енергії і продуктів харчування за межами національної економіки також забезпечувало великий потенціал для розвитку провідних країн світу шляхом використання потенціалу менш розвинутих країн.

Розглядаючи спрощену, однофакторну модель економічного зростання Харрода-Домара, зазначимо її основні риси: визначення вирішальною умовою динамічної рівноваги (поступального руху) ринкової економіки, постійних (сталих) темпів економічного зростання; визнання постійності в тривалому періоді норми нагромаджень (частка нагромаджень у доходах) і граничної ефективності інвестицій (ма- ржинальний коефіцієнт); пояснення того, що динамічна рівновага і сталі темпи економічного зростання досягаються не автоматично, а є результатом активного державного регулювання економіки; визнання вирішальної ролі інвестицій у забезпеченні зростання доходу, що сприяє розширенню зайнятості, яка, у свою чергу, запобігає виникненню недовантаження підприємств і безробіття; визнання кейнсіан- ської концепції про залежність характеру і динаміки економічних процесів від пропорцій між інвестиціями і заощадженнями, а саме: випереджувальне зростання інвестицій є причиною інфляції, а заощаджень - причиною неповної зайнятості. Звідси випливає, що лише рівність інвестицій і заощаджень забезпечує економічну рівновагу без інфляції й за повної зайнятості.

Дослідження умов і факторів економічного зростання означало трансформацію статичного підходу в динамічний. Можливість існування сталої динамічної рівноваги доводиться в праці британського вченого Дж. Міда "Неокласична теорія економічного зростання" (1961).