Ф.Д. Рузвельта

Світова економічна криза 1929-1933рр., відома в історії як "Велика депресія", охопила майже всі країни світу та відкинула їх економіку на декілька десятиріч назад, іноді до рівня межі XIX-XX ст., хоча вплив її на окремі країни був різним. Найбільше постраждали від кризи Сполучені Штати, але й в інших країнах вона мала надзвичайно жорсткий та нищівний характер.

Суперечки про те, що стало причиною кризи, в економічній літературі ведуться й досі. Зовні ця причина - перевиробництво або, як говорять деякі вчені, - "перегрів" економіки, викликаний тим, що швидкі темпи зростання, притаманні світовій економіці в попередні роки, створювали численні диспропорції, які необхідно було ліквідувати. До кінця 20-х років XX ст. економічна система країн Заходу досягла такої складності, що механізм "незримої руки", тобто ринкової саморегуляції, перестає діяти на повну силу, і його стає недостатньо для стійкого економічного та соціального розвитку, і необхідним стає втручання держави; відсутність же такого втручання спричинить поглиблення кризи та непередбачувані соціальні наслідки.

Криза розпочалася наприкінці жовтня 1929 р. з краху на Нью- Йоркській біржі. До 1933 р. промислове виробництво в США скоротилося порівняно з 1929 р. на 46 %, при цьому виробництво сталі зменшилося на 76 %, автомобілів - на 81 %; криза боляче вдарила й по аграрному сектору (пшениці збирали на 36 % менше, кукурудзи - на 45 %). Збанкрутіли десятки тисяч промислових підприємств, більше 5 тис. банків, близько 1 млн. фермерських господарств. Різко знизилася заробітна плата, за рівнем економічного розвитку країну було відкинуто до рівня 1911 р.

Ефект перевиробництва (вироблена продукція не знаходила збуту через низьку платоспроможність) викликав дефляцію, тобто зниження цін. Особливо сильно дефляція зачепила продукцію аграрного сектора: ціни на сільськогосподарську продукцію зменшилися у 2,5 раза. Виробники, неспроможні збути свою продукцію хоч за відносно прийнятними цінами, почали знищувати її (молоко виливали в море, зерно спалювали в топках, картоплю заливали гасом тощо).

Найстрашнішим наслідком кризи стало всезростаюче безробіття: у пік кризи без роботи залишилась четверта частина працездатного населення.

Не менш складно криза проходила в Німеччині, викликавши надзвичайно гостру реакцію та підготувавши ґрунт для приходу до влади фашистів. До середини 1932 р. (пік кризи) промислове виробництво в Німеччині скоротилося більше ніж на 40 %, причому в суднобудуванні - у 5 разів. Залишилась без роботи майже половина всіх найманих робітників, майже вдвічі скоротилося ремісниче виробництво та дрібна торгівля. Світовий характер кризи зумовив скорочення кредитування промисловості міжнародними фондами, що також погіршило становище в країні.

В Англії та Франції криза розпочалася дещо пізніше, та й рівень падіння обсягів виробництва не був таким значним: у Франції - на 30,9 %, в Англії - на 16,2 %. Особливо складний та затяжний характер криза мала в країнах, економічно та політично залежних від світових економічних лідерів. Вона охопила всі сфери господарства: світова торгівля зменшилася майже на дві третини; надзвичайно сильно постраждав аграрний сектор економіки, який так і не зміг відновити виробництво до початку Другої світової війни; 56 країн девальвували свою валюту тощо. Величезного розмаху набуло безробіття. За офіційними даними в 32 країнах за роки кризи (1929-1932 рр.) кількість безробітних зросла з 5,9 до 26,4 млн. чоловік. Відбувалося масове розорення фермерів.

Боротьба з кризою, пошуки нових методів та форм протидії їй визначили генеральну лінію політики урядів усіх країн. Спочатку анти- кризова політика базувалася на вже відомих методах. Але досить швидко стало очевидним, що доктрина "невтручання" держави в економічне життя, заснована на концепції ринкового саморегулювання, не приносить бажаних наслідків.

На початку 30-х років ХХ ст. головним напрямком економічної політики стає посилення державного втручання в економічне життя в поєднанні з посиленням регулювання соціальних відносин. Проте в різних країнах державне регулювання визначалося особливостями економічного розвитку, рівнем та специфікою соціально-економічних та політичних відносин.

Найбільш яскравою антикризовою політикою стала програма "нового курсу" президента Ф.Д. Рузвельта в США. Теоретичною базою його реформ було вчення англійця Дж.М. Кейнса про необхідність втручання держави в економіку з метою стимулювання інвестицій та пом'якшення криз. Конгрес надав надзвичайні повноваження президенту Ф.Д. Рузвельту в проведенні реформ.

Першою акцією нової адміністрації, яка приступила до виконання своїх обов'язків у лютому 1933 р., було проголошення надзвичайного стану та закриття всіх банків на "банківські канікули" до 5 березня 1933 р., коли був прийнятий Надзвичайний закон про банки. Він містив у собі такі заходи: надання Федеральною резервною системою позик банкам, наділення міністра фінансів правом попереджати масове вилучення вкладів, відкриття після "канікул" лише тих банків, які будуть визнані здоровими. Через два тижні 4/5 банків - членів Федеральної резервної системи (ФРС) - були відкриті. У червні було прийнято закон про розподіл банків на інвестиційні та депозитні (тепер банки не могли вкладати довірені їм гроші у ризиковані підприємства) та створено федеральну корпорацію, яка страхувала більші за 5 тис. доларів вклади у банки. А ще в квітні було прийнято закон про припинення вивозу за кордон золота та обов'язковий продаж громадянами золота державі, причому за цінами, вищими за ринкові, що дозволило не лише закупити близько 200 т золота, але й привело до штучного зниження курсу долара та дозволило підготувати його девальвацію (на 40 % із встановленням нової ціни на золото - 35 дол. за унцію). Таким чином, дефляцію було припинено.

Серед законів, прийнятих у перший період президентства Ф.Д. Рузвельта, найважливішими слід вважати Закон про відбудову національної промисловості (НІРА) та Закон про регулювання сільського господарства (ААА), прийняті в першій половині 1933 р.

Відповідно до закону підприємці повинні були об'єднуватися в союзи, усередині яких діяли так звані "кодекси чесної конкуренції" - правила, які б регулювали умови конкуренції, зайнятості та найму та захищали інтереси споживачів. Кодекси передбачали обмеження тривалості робочого дня (не більше 8 годин), встановлювали мінімальний рівень заробітної плати (не менше 12 доларів на тиждень), розподіляли ринки збуту. Всього було прийнято 750 таких кодексів, дія яких поширювалася на 95 % промислових та торговельних підприємств. Крім того, закон визначав форми відрахувань до Фонду громадських робіт та порядок використання коштів фонду. На організацію громадських робіт з цього фонду було використано більше 3 млрд. доларів.

За пропозицією президента створюється Громадянський корпус збереження ресурсів, головним завданням якого було створення таборів для молоді віком від 18 до 25 років, в яких молоді люди працювали на очищенні лісів, меліорації, створенні лісонасаджень, ремонті шляхів тощо; вони забезпечувались безкоштовним харчуванням, житлом, уніформою та отримували 1 долар на день. Щорічно в таборах було задія- но від 250 до 500 тис. чол., а до 1939 р. в них побувало до 3 млн. чол.

У 1935 р. приймається Закон про соціальне страхування, за яким запроваджуються обов'язкові пенсії по старості (з 65 років) та обов'язкова допомога по безробіттю (в середньому 11 доларів на тиждень).

Страхові фонди формувалися за рахунок відрахувань з прибутку підприємств та заробітної плати працюючих.

Закон про регулювання сільського господарства був спрямований на припинення подальшої аграрної кризи. З метою підтримки цін на сільськогосподарську продукцію передбачалося скорочення посівних площ та поголів'я худоби (фермерам за це надавалася компенсація за кожний незасіяний гектар або голову худоби за рахунок податку на компанії та коштів, отриманих у результаті запровадження 30 %-го податку на борошно та бавовняне прядиво).

Крім того, приймалися заходи, спрямовані на рефінансування фермерської заборгованості, яка до початку 1933 р. досягла 12 млрд. доларів. Фермерам було надано кредити на 100 тис. доларів. У результаті припинився продаж розорених господарств. Так вдалося підтримати ціни та покращити становище в аграрному секторі: доходи фермерів в 1936 р. зросли на 50 %. Більшість фермерських господарств стали на ноги, щоправда, близько 10 % все ж не зуміли вижити.

Здійснення програм економічного та соціального регулювання вимагало істотного зростання державних видатків, які поповнювалися за рахунок відчутного збільшення оподаткування, що викликало значне невдоволення представників великого бізнесу (Морган, Дюпон, Рокфел- лер, Меллон виступали проти політики Рузвельта). Опозиція "новому курсу" посилилася з послабленням економічної кризи, що зумовило скасування законів про НІРА та ААА (1935 р.). Створена Американська ліга свободи вимагала відмови від державного регулювання, зниження податків на великий капітал та переходу до більш жорсткого курсу стосовно трудящих.

Проте правильність політики Ф.Д. Рузвельта була підтверджена під час виборної кампанії 1936 р., в якій, як і в двох наступних, переміг Рузвельт, а економіка США вийшла з кризи. І хоча результати відчувалися не моментально, а лише через досить тривалий час, вони виявилися достатньо ефективними не лише в США, але й в інших країнах, які застосували методи, близькі до заходів "нового курсу" (в Англії, Франції та ін.).

Інша картина спостерігалася в країнах, де застосовували політику, близьку до політики нацистів у Німеччині. Нацистська партія під час виборів до рейхстагу висунула певну програму економічних перетворень, яка повинна була забезпечити вихід Німеччини з Великої депресії. Відповідно до економічної програми передбачалося реалізувати такі заходи, як одержавлення всієї грошової та кредитної систем та створення державної системи безготівкових розрахунків; одержавлен- ня всіх усуспільнених трестів та участь держави у прибутках підприємств; створення здорової середньої верстви та її збереження; проведення земельної реформи та створення закону про безоплатне відчуження землі на громадські цілі, відміна земельної ренти та спекуляції землею; організація громадських робіт на 2 млн. чол. та асигнування на це 5 млрд. марок та ін.

З приходом до влади гітлерівський уряд став швидко та рішуче проводити політику, спрямовану на встановлення "нового порядку", при якому економічний воєнний потенціал Німеччини буде максимі- зований, і країна таким чином відродить свою минулу міць та вплив. Першим кроком цієї політики стало прийняття закону про примусове картелювання від 15 липня 1933 р., а також закон про підготовку органічної будови німецького господарства (27 лютого 1934 р.), завдяки чому формується система, яка повністю підпорядковує окремі підприємства інтересам фашистської військової держави. Картелі фашистського періоду здійснювали контроль над розподілом сировини та зовнішньою торгівлею, ринком капіталів, процесом інвестування, встановлювали рівень заробітної плати та процента. Проведення політики примусового картелювання означало практично повну ліквідацію системи вільної конкуренції та ринкового господарства.

В середині 30-х рр. ХХ ст. основна увага була зосереджена на прискореному розвитку військової промисловості. За 1933-1938 рр. військові витрати зросли з 620 млн. до 15,5 млрд. рейхсмарок і становили майже 60 % державного бюджету. З метою стимулювання економічного зростання вводилися податкові пільги. Уряд запровадив контроль за цінами та зарплатою, відбувався поступовий перехід до карткової системи розподілу.

Зберігалася приватна власність, великі підприємці входили до складу керівництва державою, вони ж керували галузевими і територіальними органами управління. Суттєво була обмежена свобода підприємництва. Ринок товарів і послуг, ринок праці були замінені державною регламентацією. Здійснювалась також політика аріїзації підприємств - їх конфіскація у власників-євреїв. Власність націона- лізовувалася у нелояльних до режиму підприємців.

В аграрній політиці нацисти підтримували середніх і великих землевласників, проводили політику протекціонізму. Було створено центральний орган із заготівлі продовольства, вводилася система примусових поставок сільськогосподарської продукції.

Нацисти встановили жорсткий контроль ринку робочої сили та трудових відносин. Було ліквідовано профспілки, заборонялися страйки і перехід робітників з підприємства на підприємство, вводилась загальна трудова повинність.

У цілому економіка Німеччини стояла перед катастрофою, адже основою її процвітання була штучно розкручена воєнна кон 'юнктура. Політика мілітаризації економіки не лише не розв 'я- зувала проблему відбудови оптимальних господарських пропорцій, розширення внутрішнього та зовнішнього ринків, оздоровлення фінансової системи, а навпаки, заганяла ці питання в глухий кут. І розв 'я- зання зовнішньої агресії - єдине, що могло відстрочити економічну катастрофу.