1. Вплив Першої світової війни на розвиток господарств європейських країн і США.

Версальська угода та її економічна суть

За роки Першої світової війни, яка тривала з літа 1914 р. до осені 1918 р., загальні людські втрати становили 36 млн. осіб. Війна принесла людству значні економічні, матеріальні й моральні втрати, призвела до загострення міждержавних економічних відносин. Значні території піддалися розграбуванню і руйнуванням. Було знищено близько 1/3 матеріальних цінностей країн-учасниць, а їх воєнні витрати становили 200 млрд. дол., у 12 разів перевищивши наявні золоті запаси [9, с. 166]. Мілітаризація економіки воюючих країн, їх господарська замкнутість, заміна ринкових господарських зв'язків неринковими, державне регулювання економіки досягли небаченого рівня. Виник дефіцит споживчих товарів, який змусив регулювати ціни та нормувати споживання.

Перша світова війна стимулювала економічний розвиток США. Воєнні дії не проводилися на їх території, США вступили у війну лише в квітні 1917 р., а тому людські втрати не перевищували 50 тис. убитими та 230 тис. пораненими.

Сполучені Штати Америки були головним постачальником воєнних матеріалів, продовольства та сировини для воюючих держав, вартість американського експорту за роки війни збільшилася більше ніж втричі. До початку 20-х років ХХ ст. США давали майже половину світового видобутку вугілля, близько 3/5 світового виробництва чавуну та сталі, 2/3 світового видобутку нафти, 85 % світового випуску автомобілів. Змінюється й фінансовий статус США: вони перетворюються на основного кредитора європейських держав, а Нью-Йорк стає світовим фінансовим центром. Війна дозволила США захопити основні світові ринки збуту та джерела сировини. Вона прискорила процес концентрації промислового капіталу: до початку 20-х років більше половини індустріальних робітників і більше 2/3 промислового виробництва було сконцентровано в руках найбільших монополій. Таким чином, найважливішим підсумком розвитку США в 1914-1919 рр. було подальше збільшення їх економічної потужності, посилення позицій у світовій економіці, закріплення за ними становища наймогут- нішої держави світу.

Англія в роки війни втратила близько 750 тис. чол. вбитих та 1,7 млн. чол. поранених, а також близько третини національного багатства. Була знищена більша частина військового флоту та 40 % торговельного, випуск промислової продукції зменшився на 20 %. Різко погіршився стан зовнішньої торгівлі, надзвичайно зріс дефіцит торговельного балансу. Загальні видатки на війну становили більше 10 млрд. фунтів стерлінгів, податки за роки війни зросли в 6 разів. Проте податки покрили менше третини воєнних видатків, решта коштів надійшла за рахунок внутрішніх та зовнішніх позичок, що призвело до зростання державного боргу. Внутрішній борг Англії зріс більше ніж у 10 разів, а зовнішній - майже в 1,4 раза, з яких більше 70 % припадало на США. Таким чином, Англія з кредитора перетворилася на боржника американських банків і за втратою промислової монополії почали втрачати й свою фінансову перевагу, поступаючись США.

Надзвичайно постраждала від війни Франція. Вона втратила 1,3 млн. чол., 750 тис. чол. залишилися інвалідами. На території Франції протягом війни велися бойові дії, десять департаментів, найбільш промислово розвинутих, були спустошені війною. З ладу виведено 6 тис. км залізничних та 52 тис. шосейних шляхів, зруйновано 550 тис. житлових будинків та близько 23 тис. фабрик, заводів і шахт, загинула половина торговельного флоту. Загальні збитки оцінювалися в 134 млрд. зол. франків. Фінанси Франції були підірвані, з країни-кредитора вона перетворилася на країну-боржника, державний борг Франції у 1920 р. становив 300 млрд. франків. У той же час певні умови Версальської угоди надзвичайно сприятливо вплинули на економіку Франції, на посилення її економічного потенціалу, сировинної бази та матеріального потенціалу важкої індустрії, що дозволило Франції, першій серед країн, що воювали, подолати наслідки війни та вийти на довоєнний рівень (1925 р.).

За роки війни Німеччина втратила 1,8 млн. чол. загиблих, 1,5 млн. - поранених, 900 тис. загинуло в результаті епідемій та голоду. У країні панував економічний хаос, матеріальні ресурси були майже вичерпані, різко зменшилася продуктивність праці. Порівняно з 1913 р. обсяг промислового виробництва зменшився на 43 %. Була підірвана й фінансова система, адже лише прямі воєнні видатки становили 150 млрд. золотих марок. До того ж за рішеннями Паризької конференції Німеччина повинна була, крім значних територіальних поступок, ще й сплатити значні репарації країнам-переможницям.

Справжньою катастрофою для країни і народу став Версальський договір, підписаний 28 червня 1919 р. Згідно з цим документом територія Німеччини скоротилася порівняно з 1914 р. на 1/8, а населення - на 1/10. Умови угоди передбачали повернення Німеччиною провінцій Ельзасу та Лотарингії Франції, округів Мальмеді та Ейпен - Бельгії; Познань, частина Помор'я та Східної Пруссії передавалися Польщі, яка знову виникла на карті Європи. Данциг (Гданськ) проголошувався вільним містом, Мемель (Клайпеда) передавався під протекторат Ліги Націй (з 1923 р. - Литві). За рішенням плебісциту частина Шлезвігу перейшла до Данії (1920 р.), частина Верхньої Сілезії - до Польщі (1922 р.).

Як компенсація за зруйновані вугільні копальні Північної Франції та в рахунок репарацій Франції передається у користування Саар- ський вугільний басейн терміном на 15 років. До того ж демілітаризації підлягала Рейнська область Німеччини.

Німеччина втратила також усі свої колонії загальною площею 3 млн. км2 з населенням 13 млн. чол., які були переділені між держа- вами-переможницями. Втрата цих територій істотно звужувала площу виробничих та сировинних можливостей Німеччини.

За Версальською угодою Німеччина позбавлялася військово-морського флоту, армія обмежувалася 100 тис. чол. з 4-тисячним офіцерським корпусом. Істотному скороченню підлягало виробництво озброєння та військових матеріалів. Зі складу німецьких збройних сил повністю вилучалися військова авіація та підводний флот. Заборонявся також випуск танків, військових кораблів, отруйних та інших газів.

Відповідно до Версальської угоди Німеччина повинна була також відшкодувати збитки, яких зазнали країни-переможниці, у вигляді репарацій. Система репарацій (пізніше визначена у розмірі 132 млрд. золотих марок), економічні та фінансові зобов'язання включали виплати в золоті та товарах, поставки різного обладнання, вугілля, худоби, будівельних та хімічних матеріалів, утримання окупаційних військ, встановлення найбільш сприятливого режиму для судноплавства та торгівлі з країнами союзних держав.

Отже, умови Версальської угоди об'єктивно звужували сировинну базу Німеччини та погіршували умови розвитку галузей важкої індустрії взагалі. Значну роль у погіршенні економічної ситуації у повоєнній Німеччині відіграла також необхідність сплати репараційних виплат країнам-переможницям.