2. Характерні риси та особливості господарського розвитку провідних країн світу

Сполучені Штати Америки. Наприкінці XIX - на початку XX ст. США стають лідером з обсягів виробленої продукції, темпів економічного зростання, рівня продуктивності праці та концентрації виробництва. У 1913 р. частка країни становила 36 % світового промислового виробництва, а щорічні темпи зростання дорівнювали 4,2 %.

У даний період у США спостерігався комплексний, інтенсивний розвиток усіх підрозділів господарства на основі глибоких змін у тех- ніко-технологічному базисі. Відбулись зміни в структурі економіки в цілому та окремих галузей. На перше місце в структурі валового продукту країни виходить промисловість. При цьому в структурі промислового виробництва найбільшу питому вагу стали займати такі галузі важкої промисловості: металургія, металообробка, галузі машинобудування, видобувні галузі. З'явились та швидко розвивались такі нові галузі, як автомобільна, нафтодобувна та нафтопереробна, електроенергетика. Значно збільшилась питома вага залізничного будівництва.

Розвиток економіки супроводжувався інтенсивними процесами концентрації та монополізації виробництва. Дані тенденції розвитку стимулювались кризами перевиробництва 1873, 1883, 1893 рр. Найбільш поширеною формою монополії в США були трести. До найбільш впливових трестів належали "Стальний трест", який монополізував 66 % виробництва сталі та 43 % виробництва чавуну, а також "Дженерал

Електрик", "Стандарт Ойл", "АТТ". Процес монополізації спричинив зрощування промислових і банківських капіталів - створення фінансових капіталів. Найбільш впливовими в американській економіці були групи Моргана і Рокфеллера.

Німеччина. В означений період Німеччина з економічно відсталої та політично роздробленої країни перетворилась на європейського лідера з обсягів промислового виробництва, темпів його зростання, концентрації та монополізації виробництва. За даними показниками вона посіла друге місце у світі після США.

Найважливішими факторами промислового піднесення Німеччини були завершення державного об'єднання країни та створення Німецької імперії (1871), перемога Німеччини у франко-прусській війні, анексія промислово розвинутих Ельзасу та Лотарингії, отримання 5 млрд. франків контрибуції, які стали джерелом промислових інвестицій. До факторів зростання варто віднести той факт, що промисловий переворот у Німеччині відбувся в останній третині XIX ст., що спричинило більш високий технічний рівень її промисловості.

Німецькі промислові підприємства виникали на основі новітньої на той час техніки. Широко застосовувались електромотор, дизель, парова турбіна, електропередача на відстань, нові методи сталеваріння. Це забезпечило переваги німецьким підприємствам у конкурентній боротьбі з англійськими та французькими. Найбільш швидкими темпами розвивались такі галузі важкої промисловості, як металургія та металообробка, важке машинобудування, транспортне машинобудування, електроенергетика, хімічне виробництво. Особливістю індустріалізації у Німеччині було те, що прискорений розвиток промисловості, особливо важкої, був спрямований у мілітарне русло. Державні замовлення на зброю, боєприпаси значною мірою зумовили зростання галузей важкої індустрії.

Процес монополізації відбувався в Німеччині переважно на основі картелів та синдикатів, найбільшими з яких були Рейнсько- Вестфальський вугільний синдикат, "Фарбеніндустрі", концерни АЕГ і "Сіменс".

Зростання обсягів промислового виробництва позначилось на обсягах та структурі зовнішньої торгівлі Німеччини. У період 1870-1913 рр. обсяг німецької зовнішньої політики зріс втричі. 70 % загальної вартості експорту припадало на готові товари. Однак економіка країни значно залежала від імпорту сировини та продовольчих товарів, що призвело до від'ємного сальдо торгового балансу Німеччини напередодні Першої світової війни.

Англія. Наприкінці XIX - на початку XX ст. Англія втратила позиції світового лідера у промисловому виробництві. Відставання англійської промисловості пояснювалось фізичним та моральним старінням виробничої бази англійської промисловості, яка потребувала технологічного оновлення. Незважаючи на зазначені проблеми, основним напрямом інвестування капіталів англійської буржуазії були британські колонії. Англійські підприємці та банкіри віддавали перевагу експорту капіталу за кордон, у колонії та залежні країни, в яких наявність дешевої робочої сили забезпечувала їм високі прибутки. Внаслідок цього відчувалась нестача капіталів всередині країни, що перешкоджало технічному переозброєнню промисловості та було причиною подальшого відставання.

Разом з тим у даний період в англійській економіці поступово відбувались структурні зміни. Порівняно високими темпами розвивались галузі важкої промисловості, особливо сталеплавильна, електротехнічна, хімічна, випередивши традиційно розвинені галузі - видобуток вугілля, виплавку чавуну, переробку бавовни.

Процес монополізації промисловості в Англії відбувався повільніше, ніж у США та Німеччині, тут тривалий час зберігалися дрібні та середні підприємства. Банківський капітал випереджав промисловий за темпами концентрації і централізації. П'ять лондонських банків здійснювали контроль над кредитною системою. Англійські банки також виступали найбільшими кредиторами у світі, а Лондон - найбільшим фінансовим центром.

Франція. Наприкінці XIX ст. за рівнем розвитку промислового виробництва Франція опинилась на четвертому місці у світі. Основними причинами уповільнення темпів зростання були економічні збитки, нанесені поразкою у франко-прусській війні; технічне та моральне старіння технічної бази промисловості, створеної у 50-60 рр. XIX ст.; особливості розвитку капіталістичних відносин у Франції (парцелярне сільське господарство, вузький ринок, лихварський характер накопичення капіталу). Відсталою у порівнянні зі США та Німеччиною була структура французької економіки. Скорочувалися потужності металургії, вугільної та інших галузей промисловості. Успішно розвивалася легка промисловість.

Однак існувала сфера економічної діяльності, в якій Франція домінувала у порівнянні з іншими країнами. Це банківська сфера, фінанси та кредит. У банківській сфері процес концентрації відбувався дуже активно. На початку XX ст. в економіці діяли три найбільші банки ("Ліонський кредит", "Національна облікова контора", "Генеральне товариство"), в яких було сконцентровано 70 % усіх депозитів.

На цій основі формувався фінансовий капітал. Його центром став Французький банк, який був зразком концентрації капіталу в національному масштабі.

Пріоритетним напрямом використання капіталу у Франції був експорт банківського капіталу. У період 1870-1913 рр. експорт капіталу збільшився у 4 рази, що перевершувало темпи економічного зростання країни. Франція зберігала статус "світового лихваря".