7. Розвиток феодального землеволодіння та його форм в Україні. "Руська правда"

Індивідуальна земельна власність зародилася у Київській Русі лише у другій половині ХІ ст. "Руська правда", складена за часів Ярослава до 1073 р., ще не знала такого способу власності. У "Правді Яро- славичів" 1073 р. можна знайти підтвердження наявності особистого землеволодіння, поки що князівського. У розширеній редакції "Руської правди", що оформилась наприкінці ХІІ - на початку ХІІІ ст., зустрічаємо чіткі докази наявності боярського землеволодіння й ведення боярами власного господарства. У літописах перші звістки про князівське землеволодіння датуються кінцем ХІ ст., а боярське - з ХІІ ст. Названі документи закріпили привілеї феодала, становище залежних від нього селян та інших груп населення. Низка статей передбачала покарання за посягання на власність, за розорення межі, за пограбування боярської садиби, за вбивство слуг феодала.

"Руська правда" відобразила походження феодальної залежності населення шляхом як економічного, так і позаекономічного примусу. Приклад останнього - розорений смерд вимушений був піти в кабалу до світського або церковного феодала. У "Правді Ярославичів" показано влаштування вотчини як форми земельної власності й організації виробництва. Її центром були палаци князя або боярина, будівлі його наближених, конюшні, приміщення для худоби. Вотчину можна було купити, продати, передати у спадщину. Вотчина, як правило, з'являлася шляхом приєднання багатими людьми земельних ділянок інших общинників, зокрема збіднілих. Інколи таке приєднання здійснювалося насильницьким шляхом. Вотчина могла бути княжою, боярською, монастирською, церковною. З X-XI ст. смерди (сільське населення) не тільки сплачують данину державі, а й стають залежними від феодала (боярина) і сплачують йому за користування землею оброк або відпрацьовують барщину. Але в цей період ще значна частина жителів залишались незалежними від бояр. Снувала общинна власність, яка переважала у сільському господарстві.

У Київській Русі люди, що служили князю, були особливим класом київського населення, тільки на княжій службі можна було стати боярином, тобто тогочасним аристократом. Вся інша маса суспільства складалася із людей вільних і рабів (холопів). З розвитком міського життя і торгівлі серед вільних людей стали виділяти міських людей, яких називали "градскими людьми", і селян, яких називали смердами, які були вільними людьми і мали своє господарство. Якщо смерд йшов у батраки до іншого землевласника, він уже не вважався самостійною людиною і називався закупом. Але закуп не був рабом, якщо він міг розрахуватися зі своїм хазяїном і завести власне господарство. Окремо виділялось церковне суспільство, яке підпорядковувалося руському митрополиту: духівництво, монастирі, церковні робітники, "страдні люди" [20].