1. Загальна характеристика Східної та Західної цивілізацій доби Середньовіччя

Літературні джерела, які дійшли до наших часів із Середньовіччя, свідчать про те, що економічні погляди цього періоду мають яскраво виражений релігійний характер. Науковий спадок духовних ідеологів цієї епохи, зокрема в галузі господарської політики, переповнюють схоластика, софістичні роздуми, релігійно-етичні норми.

УІІІ-УІ ст. у великих східних країнах став формуватись феодальний тип натурально-господарських відносин, а в західноєвропейських - у період раннього Середньовіччя (У-ХІ ст).

У цей період в арабських країнах Сходу до успадкованих традицій старовини, що дозволяли державі зберігати за собою та розпоряджатися значним фондом земельних угідь, додалися ще й "постулати Корану", покладеного в основу виниклої в західній частині аравійського півострова на початку V!! ст. нової релігійної ідеології - ісламу, засновником якого був пророк Мухаммед, який був досвідченим в економічних проблемах. Маючи 21 рік від роду, Муххамед став розпорядником торговельних справ вдови з Мекки, на якій пізніше одружився. Слід зазначити, що Мекка - велике місто, через яке берегом Червоного моря проходив Караванний шлях. У місті влаштовувалися великі торговельні ярмарки, на території яких не можна було сваритися, мститися, проливати кров. Саме ці історичні факти сприяли тому, що в Корані не засуджувалася торгівля [29].

Автором однієї із концепцій суспільного прогресу на базі економічних факторів був відомий мислитель арабського Сходу Ібн Хальдун (1332-1406). У його концепції ("соціальна фізика") також не відкидається богоугодність торгівлі і схвальне ставлення до праці, засуджується скупість, марнотратство, підтверджується перевага одних людей над іншими. Головним досягненням концепції вважається розкриття диференційованого характеру еволюції суспільства від "примітивіз- му" до "цивілізації". Остання, на думку Ібн Хальдуна, до традиційних занять людей у землеробстві і скотарстві додала такі прогресивні сфери економічної діяльності, як ремесло і торгівлю. Загальне багатство і досягнення такого стану, коли розкіш стане надбанням кожної людини, він вбачав в успішному розвитку всіх галузей. Багатство держави він вбачав у наявності вироблених товарів. Перехід до цивілізації, на думку вченого, означав, що настане загальна соціальна і майнова рівність і відпаде потреба поділу суспільства на стани. Економічний розвиток, на думку Ібн Хальдуна, залежить від заселеності міста. Саме це символізує як його розквіт, так і його занепад. Також розквіт міста пов'язується з рівнем податків, рівень яких задля розвитку міста вчений вважав за необхідне зменшувати.

Ціни на товари широкого вжитку, згідно з зазначеною концепцією, знижуються завдяки розвитку землеробства та участі в ньому всіх жителів, а на предмети розкоші зростають через підвищення попиту на них.

Гроші Ібн Хальдун вважав найважливішим елементом господарського життя, який відображає кількісний вміст людської праці, цінності рухомого майна та основу придбання й нагромадження скарбу. Xарактеризуючи вартість праці, вчений твердив, що її розмір залежить від "кількості праці людини", від "її місця серед інших праць", від "потреби людей в ній" [29].

Європейське господарство доби Середньовіччя характеризувалося насамперед пануванням приватної власності на землю. Основний дохід люди отримували від землі, яка вважалася найбільшим багатством. Особи, які нею володіли, панували в суспільстві. Домінувало натуральне господарство. Обмін відігравав другорядну роль. Майже всі багатства суспільства створювалися ручною працею; знаряддя праці були примітивними. Енергію вітру, рік, вугілля, деревини почали використовувати лише в пізньому Середньовіччі. В основі середньовічного господарства лежала власність феодалів на землю та їх неповна власність на виробників - закріпачених селян. З часом закріпачення селян набуло форми особистої, поземельної, судово-адміністративної та військово-політичної залежності від землевласнників. Селяни наділялися землею та мали своє господарство. Користуючись землею феодала як наділом, вони зобов'язані були обробляти панську землю за допомогою своїх знарядь праці або віддавати йому додатковий продукт своєї праці - ренту. Відомо три форми феодальної ренти: відробіткова (панщинна), продуктова (натуральний оброк), грошова (грошовий оброк) [13].

Таким чином, доба Середньовіччя для Західної цивілізації характеризується насамперед становленням феодалізму. У новітніх дослідженнях виділяють такі етапи становлення та розвитку феодалізму в Західній Європі: 1) раннє Середньовіччя (У-IX ст.) (земля концентрується у представників найвищих станів суспільства, формується залежне суспільство, встановлюються васально-ленні відносини); 2) високе Середньовіччя (X-XIII ст.) (панування доменіальної системи господарювання, сформувалась феодальна ієрархія, значний розвиток ремесла і торгівлі); 3) пізнє Середньовіччя ^^^У ст.) (утвердження товарно-грошових відносин і майже повне зникнення доменіального господарства, активний процес звільнення селян, розмивання феодальної ієрархії. Поява елементів раннього капіталізму). Для інших регіонів Європи хронологічні межі феодалізму будуть дещо іншими [28].