5. Вілли та латифундії'. Характеристика аграрного господарства Стародавнього Риму в працях Катона Старшого, Варрона та Колумелли

ІІІ-І ст. до н.е. - І-ІІ ст. н.е. - період розквіту Римської імперії. Сільське господарство у II-! ст. до н.е. переживало піднесення. Це можна пояснити трьома причинами: 1) широке впровадження рабства, 2) встановлення ринкових зв'язків між селом і містом, які мали потребу в продукції один одного (товарною галуззю в маєтку, як правило, ставала лише одна), 3) перехід від дрібного до великого землеробства.

Найбільш поширеним був фільварок у декілька сот югерів, середня вілла сягала 200-300 югерів (50-60 га) землі з 10-20 рабами. У таких маєтках, де контроль за рабами був більш ефективним, використовувалися елементи простої і складної кооперації.

Найбільших успіхів Римська імперія досягла у І-ІІ ст. н.е. Пожвавилася економіка провінцій. Вводилися нові сорти зернових, використовувалися мінеральні добрива, удосконалювалася техніка. Житницею імперії став Єгипет. У той же час ознаки кризи рабовласницького сільського господарства стали помітними в Iталії. На місце середніх інтенсивних господарств прийшли великі маєтки, які охоплювали ділянки в декілька тисяч югерів. Склалося кілька типів латифундій: 1) централізована рабська, яка керувалася із центру і оброблялася рабами; 2) децентралізована з колонами (колон - вільна людина, вільновідпущеник або раб, який отримував в оренду ділянку землі та інвентар); 3) змішана, коли вся латифундія поділялася на дві частини, одну з яких обробляли раби, а другу подрібнювали на частки і здавали в оренду колонам.

Земельні відносини - основне питання в житті Риму. Сільському господарству було присвячено сотні творів римських та чужоземних авторів. Почесне місце серед авторів посідають Каттон, Варрон, Ко- лумелла.

Катон Старший (Катон Марк Порцій, 234-149 рр. до н.е.) - державний діяч, історик і письменник. Його трактат "Про сільське господарство" присвячений обґрунтуванню староримських форм рабовласництва, методів ведення великого хліборобського господарства. Трактат відобразив період підйому римського рабовласницького виробництва.

реалом Катона було натуральне господарство з урахуванням торгівлі, яка дозволяла реалізувати частину надлишкової продукції і придбати те, що не вироблялось власними силами. Важливе місце у праці Катона займають поради щодо утримання рабів, використання їх праці, методів експлуатації. Катон відносив рабів до знарядь праці, радив утримувати їх у строгості, раціонально експлуатувати їх працю. Катон вважав доцільним купувати рабів у молодому віці, виховувати їх у дусі, що необхідний господарям; радив підтримувати в середовищі рабів ворожість, провокувати конфлікти, незгоди між ними, вчасно звільнятись від старих і слабких. Раби карались за найменшу провину і розглядались як знаряддя праці, яке розмовляє [29]. Безпосередньо щодо агрокультури, то Каттон робить акцент на одному з найважливіших її елементів - застосуванні органічних добрив [21].

Римський вчений Варрон (I ст. до н.е.) продовжив розробку проблем латифундійського господарства. У своїх працях він розглянув більш розвинені форми рабовласництва, вищий ступінь розвитку великих рабовласницьких економік, а також нові явища соціально- економічного стану, що пов'язані з поглибленням протиріч економіки Римської рабовласницької держави. Варрон висловлював занепокоєння тим, що рабовласники відійшли від справ, живуть у містах, а обов'язки щодо організації виробництва покладені на управляючих. Автор вбачав шляхи зміцнення економіки не тільки у розвитку землеробства, але й у розвитку тваринництва, в застосуванні агрономічних наук, зростанні інтенсивності виробництва, удосконаленні методів експлуатації рабів, у використанні матеріальної заінтересованості та ін. Рабів він відносив до одного з трьох видів сільськогосподарських знарядь - такого, що розмовляє. Два інші види знарядь - це німі (інвентар) і ті, що відтворюють нечленороздільні звуки (робочі тварини). Варрон виступав не тільки за збереження натурального характеру рабовласницьких латифундій, але й за підвищення їх прибутковості, зростання ефективності виробництва [29]. Рільництво він ототожнював з наукою [21].