6. Особливості господарського розвитку та економічної думки Стародавнього Китаю

До початку нашої ери Китай уже був могутньою державою - імперією, економічно могутньою та з великою кількістю населення. Щоб захищатися від кочівників, було зведено Велику китайську стіну. Китайська цивілізація виникла в зоні так званого пшеничного поясу, в долині річки Xуанхе, а процес колонізації прямував на південь. Розвивається поливне землеробство, що стає панівним завдяки будівництву великих зрошувальних систем. Технологія поливного землеробства, як і вирощування рису, консервативна, зрошувальні системи будуються на тривалий період, що нараховує століття, а інколи й тисячоліття. Вони потребують постійного нагляду і ремонту, яке не може здійснювати сільська община. Тож необхідне втручання потужного інституту - держави з глибокою централізацією управління, що зумовлює форму землекористування і землеволодіння [21]. Центральною постаттю ста- рокитайської економічної суспільної і філософської думки є Конфуцій (551-478 рр. до н.е. - осьовий час). Конфуцій підтримує розподіл суспільства на стани, але при цьому закликає до морального удосконалення, до осягнення природних правил про повагу до старших і про синівську шанобливість і дружбу між братами. Відповідно до вчення Конфуція "у народу буде достаток", якщо уміло господарювати при регламентованих патріархальних відносинах. Порядок, достаток залежать від багатьох факторів, але особливу увагу серед них Конфуцій приділяє "мистецтву керувати народом". Особливої уваги заслуговує думка Конфуція про здатність освіченого правителя справедливо розподіляти створене в суспільстві багатство. Вчення Конфуція спрямоване на забезпечення стабільності нового рабовласницького ладу, зміцнення авторитету держави, широке використання з цією метою традиційних форм і обрядів.

Конфуціанство знайшло свій розвиток у поглядах Мен Цзи (372-289 рр.). Переконання Мен Цзи виправдовували соціальну нерівність "небесною волею". Але разом з тим він був проти рабовласницького гніту, закликав до общинного землекористування, виступав на захист общини та економічних інтересів селян. Таким чином, протиріччя, що були започатковані у вченні Конфуція, знайшли подальший розвиток у поглядах Мен Цзи.

Критиками конфуціанства були Мо Цзи і його прихильники (моїсти). Вони проповідували природну рівність людей, заперечували становість і привілеї знаті. Моїсти обґрунтували необхідність підтримки розвитку виробництва для задоволення потреб усього населення, всезагальну участь людей у фізичній праці, розвиток вільної ініціативи дрібних виробників.

У ІІ-ІІІ ст. до н.е. (осьовий час) у Китаї набули широкого розповсюдження ідеї колективного економічного трактату "Гуань Цзи". У ньому праця проголошується джерелом багатства, а як багатство розглядається не золото і перли, а матеріальні блага (товари). У трактаті відстоюється думка про необхідність стабільного розвитку економіки. Для регулювання економіки автори пропонують створення в державі запасів хліба, введення пільгових кредитів землеробам, заміну податків безпосередньо на залізо і сіль посередніми, тобто розповсюдити податки на товари, що виробляються з їх використанням. Турботу щодо поліпшення добробуту автори трактату покладали на державу, яка повинна активно втручатись в економічні справи [29].